Рішення № 138820411, 07.08.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.08.2026Справа № 910/6296/26Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Пульсар" до фізичної особи - підприємця Ткача Володимира Миколайовича про стягнення 123 582,44 грн,

без виклику представників сторін (без проведення судового засідання),

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У травні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД Пульсар" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з фізичної особи - підприємця Ткача Володимира Миколайовича (далі - Підприємець) 123 582,44 грн, з яких: 115 115,00 грн - основна заборгованість, 6 275,36 грн - інфляційні втрати, 2 192,08 грн - три проценти річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань з повної та своєчасної оплати поставленого товару за видатковими накладними: від 1 вересня 2025 року № ТД-0000091, від 9 жовтня 2025 року № ТД-0000101.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 1 червня 2026 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення її недоліків.

12 червня 2026 року на адресу суду від позивача на виконання вимог вказаної ухвали надійшла заява від 5 червня 2026 року з доданими до неї документами для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15 червня 2026 року вищенаведену позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/6296/26 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання).

Крім того, наведеною ухвалою відповідачу було встановлено строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.

У період з 22 червня 2026 року по 5 липня 2026 року суддя Павленко Є.В. перебував у відпустці.

1 липня 2026 року через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив від 30 червня 2026 року, у якому останній проти задоволення позову заперечував. На його думку, позивач не довів факту укладення між сторонами договору поставки, оскільки у виставлених останнім рахунках-фактурах зазначено, що товар поставлявся "без замовлення". Відповідач стверджував, що за відсутності замовлення та погодження істотних умов договору у нього не виникло й грошового зобов`язання з оплати товару. Також Підприємець зазначав, що видаткові накладні не підтверджують отримання товару саме ним, оскільки не містять відомостей про довіреність особи, яка їх підписала, а наявний на них підпис не належить відповідачу. Відповідач посилався на те, що позивач не здійснював претензійної роботи та безпідставно звернувся до суду з цим позовом. Частковий платіж у сумі 50 000,00 грн не свідчить про визнання Підприємцем боргу чи укладення договору. Відповідач вказував на необґрунтованість заявлених до стягнення сум трьох процентів річних та інфляційних втрат, з огляду на відсутність основного боргу.

У відзиві також було заявлено клопотання про витребування доказів - оригіналів довіреностей, на підставі яких Підприємцем було отримано товар за спірними видатковими накладними. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 6 липня 2026 року вказане клопотання було повернуто відповідачу без розгляду з посиланням на приписи частин 1, 2 статі 81, частини 4 статті 170 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

13 липня 2026 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив від 8 липня 2026 року, у якій останній зазначав, що між сторонами виникли договірні відносини з поставки товару в спрощений спосіб. Позивач також посилався на те, що відмітка "без замовлення" у рахунках є лише технічною відміткою бухгалтерської програми й не свідчить про відсутність договору. Факт поставки підтверджується підписаними видатковими накладними та частковою оплатою спірного товару відповідачем. Вказаний платіж є конклюдентною дією відповідача, яка підтверджує факт прийняття товару та існування договірних відносин. Товариство заперечувало проти доводів відповідача щодо необхідності зазначення в спірних видаткових накладних реквізитів довіреності, оскільки товар отримувався особисто Підприємцем. При цьому, відповідач не надав жодних доказів на спростування факту підписання ним спірних видаткових накладних. Позивач стверджував, що відсутність направленої відповідачу претензії не позбавляє його права на судовий захист.

Будь-яких інших заяв чи клопотань, у тому числі заяв по суті спору, від сторін не надходило.

Відповідно до частин 5, 8 статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Враховуючи подання позивачем і відповідачем заяв по суті спору, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність у матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

З наявних у матеріалах справи копій видаткових накладних: від 1 вересня 2025 року № ТД-0000091 на суму 39 525,00 грн, від 9 жовтня 2025 року № ТД-0000101 на суму 125 590,00 грн, - вбачається, що позивач поставив відповідачу продукцію на загальну суму 165 115,00 грн. Вказані товарно-супровідні документи підписані Підприємцем і повноважною особою Товариства, а також скріплені печаткою останнього, без жодних заперечень і зауважень щодо кількості та якості поставленої продукції.

Судом встановлено, що Товариство виставило для оплати відповідачу рахунки-фактури: від 26 серпня 2025 року № ТД-0000184 на суму 39 525,00 грн, від 26 вересня 2025 року № ТД-0000203 на суму 125 590,00 грн. Копії вказаних рахунків також містяться в матеріалах справи.

Поставлений позивачем товар відповідач у повному обсязі не оплатив, перерахувавши Товариству лише 50 000,00 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжної інструкції від 14 листопада 2025 року № 143 на вказану суму з призначенням платежу: "Оплата за рахунком-фактурою № ТД-0000303 від 26 Вересня 2025 р. без ПДВ".

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Згідно із частинами 1 та 2 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина 4 цієї ж статті).

Правочин за своєю природою та законодавчим визначенням є вольовою дією суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки. У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду від 7 липня 2026 року в справі № 742/3509/21.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Положеннями статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач посилався на те, що між сторонами не було погоджено усіх істотних умов договору та не було укладено письмового договору про поставку спірного товару.

Разом із цим, за частинами 1, 2 статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Відповідно до статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів тощо). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду: від 19 червня 2024 року в справі № 926/701-б/22, від 10 квітня 2018 року в справі № 910/11079/17, від 25 квітня 2018 року в справі № 910/9915/17, від 2 квітня 2019 року в справі № 904/2178/18.

За частиною 2 статті 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Виконання правочину його учасниками може бути способом волевиявлення до вчинення правочину відповідно до його суттєвих умов. Недодержання письмової форми договору (відсутність єдиного документа тощо) не свідчить про недійсність чи неукладеність правочину, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків за таким правочином.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року в справі № 910/23097/17.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 1 статті 77 ГПК України).

З матеріалів справи вбачається, що на підставі видаткових накладних: від 1 вересня 2025 року № ТД-0000091 на суму 39 525,00 грн, від 9 жовтня 2025 року № ТД-0000101 на суму 125 590,00 грн, - Товариство поставило, а Підприємець прийняв відповідний товар без жодних заперечень та зауважень.

Докази звернення Підприємця до Товариства щодо повернення товару за вказаними видатковими накладними як такого, що поставлений помилково та без достатньої правової підстави, у матеріалах справи відсутній.

Матеріалами справи також підтверджується і відповідачем у встановленому законом порядку не спростовано того, що вищевказаний товар був частково ним оплачений на підставі платіжної інструкції від 14 листопада 2025 року № 143 на суму 50 000,00 грн з призначенням платежу: "Оплата за рахунком-фактурою № ТД-0000303 від 26 Вересня 2025 р. без ПДВ". У зв`язку з цим у Підприємця виник основний борг на суму 115 115,00 грн.

Докази помилкового перерахування вказаних коштів, зокрема звернення Підприємця до обслуговуючої його банківської установи про скасування вказаної платіжної операції, а також звернення до Товариства з вимогою про повернення безпідставно перерахованих грошових коштів, у матеріалах справи відсутні.

Враховуючи те, що факт поставки Товариством спірного товару, факт вчинення Підприємцем конклюдентних дій, спрямованих на його прийняття, та часткова оплата, підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами й не були спростовані відповідачем у встановленому законом порядку, суд дійшов висновку про те, що між сторонами був укладений договір поставки товару в спрощений спосіб, що не суперечить вимогам чинного законодавства.

За частиною 1 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 вказаної статті встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Стаття 663 ЦК України передбачає, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (стаття 530 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У свою чергу, посилання відповідача на зазначення в рахунках Товариства: "без замовлення", - жодним чином не спростовує факту вчинення сторонами конклюдентних дій, спрямованих на укладення спірного правочину з поставки товару.

Відповідно до частини 2 статті 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Умова щодо попереднього погодження сторонами замовлення товару не є істотною в розумінні вищевказаних приписів чинного законодавства для вказаного виду договору, а відтак її непогодження саме по собі не свідчить про неукладення зазначеного правочину між сторонами.

За своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить лише платіжні реквізити, на які необхідно перераховувати грошові кошти як оплату за товар, тобто має виключно інформаційний характер. Відтак будь-які недоліки зазначеного документа не можуть ані спростувати, ані підтвердити факт здійснення відповідної господарської операції.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 29 квітня 2020 року у справі № 915/641/19.

З наявних у матеріалах справи видаткових накладних вбачається, що вони містять відомості про асортимент, кількість і вартість товару, що спростовує посилання відповідача на відсутність погодження між сторонами зазначених істотних умов договору поставки.

Більш того, судом встановлено, що Підприємець здійснив часткову оплату спірного товару за виставленими Товариством рахунками, у яких також були зазначені найменування, кількість та вартість поставленого товару.

Суд вважає необґрунтованими посилання відповідача на відсутність у матеріалах справи довіреності особи, якою було прийнято поставлений товар від імені Підприємця, а також посилання на відсутність у видаткових накладних реквізитів такої довіреності, оскільки зі змісту вищевказаних первинних документів чітко вбачається, що спірний товар був прийнятий Підприємцем особисто, про що свідчить його підпис із зазначенням реквізитів підписанта: "Ткач В.М.". Докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

Так само у матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження факту вчинення підписів на вищевказаних видаткових накладних іншою особою, ніж Підприємцем. Заяви чи клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи з метою встановлення належності відповідних підписів відповідачу сторонами справи до суду подані не були.

Суд також звертає увагу на те, що претензійний порядок врегулювання спору є додатковим, а не основним засобом правового захисту, і його використання чи невикористання жодним чином не впливає на можливість подання позову до суду та не є самостійною підставою для відмови в його задоволенні.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що сума основного боргу відповідача, яка складає 115 115,00 грн, підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і останній на момент прийняття рішення не надав документів, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимоги позивача до Підприємця про стягнення вказаної суми основного боргу. У зв`язку з цим вказана позовна вимога підлягає задоволенню.

Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов`язку щодо оплати товару, позивач також просив суд стягнути з відповідача 6 275,36 грн інфляційних втрат і 2 192,08 грн трьох процентів річних, нарахованих на відповідні суми основної заборгованості за загальний період прострочення з 1 вересня 2025 року по 29 квітня 2026 року згідно наданого позивачем розрахунку.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до частини 1 статті 255 ЦК України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина 1 статті 692 ЦК України).

Враховуючи положення вищевказаних приписів чинного законодавства, останнім днем строку оплати поставленої позивачем продукції за видатковою накладною від 1 вересня 2025 року № ТД-0000091 було 1 вересня 2025 року, за видатковою накладною від 9 жовтня 2025 року № ТД-0000101, - 9 жовтня 2025 року. Відтак, прострочення виконання відповідачем спірних грошових зобов`язань за вказаними видатковими накладними слід обраховувати з 2 вересня 2025 року та 10 жовтня 2025 року відповідно.

У зв`язку з цим, судом здійснено власний розрахунок заявлених до стягнення компенсаційних виплат за належний період прострочення виконання грошового зобов`язання відповідачем. За перерахунком суду, обґрунтований розмір трьох процентів річних за спірні періоди складає 2 178,51 грн. Відтак, вказана позовна вимога підлягає задоволенню у вищезазначеному судом розмірі. У задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача 13,57 грн трьох процентів річних слід відмовити в зв`язку з її необґрунтованістю.

Оскільки заявлений позивачем до стягнення розмір інфляційних втрат у сумі 6 275,36 грн не перевищує обраховану судом суму вказаної компенсаційної виплати, позовна вимога про стягнення з відповідача зазначеної суми підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин позов Товариства підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи - підприємця Ткача Володимира Миколайовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Пульсар" (02166, місто Київ, вулиця Маршала Жукова (Кубанської України), будинок 26; ідентифікаційний код 39539207) 115 115 (сто п`ятнадцять тисяч сто п`ятнадцять) грн 00 коп. основної заборгованості, 6 275 (шість тисяч двісті сімдесят п`ять) грн 36 коп. інфляційних втрат, 2 178 (дві тисячі сто сімдесят вісім) грн 51 коп. трьох процентів річних та 3 327 (три тисячі триста двадцять сім) грн 63 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 7 серпня 2026 року.

Суддя Є.В. Павленко