Рішення № 138820382, 05.08.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.08.2026Справа № 910/6416/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІЛТЕКС" вул. Хвойки Вікентія, 21, м. Київ,04080

до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" вул. Назарівська, 3, м. Київ, 01032

в особі Відокремленого підрозділу "Південноукраїнська АЕС" м. Южноукраїнськ, Миколаївська область, 55001

про стягнення 1 130 931,05 грн.

Представники сторін: без виклику.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПІЛТЕКС" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення 1 130 931,05 грн., а саме 609 630,00 грн. основного боргу, 83 334,91 грн. процентів річних, 429 966,14 грн. втрат від інфляції, витрат по сплаті судового збору та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 8000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору на постачання товару № 53-123-01-21-07291 від 19.11.2021 в частині своєчасної оплати поставленого товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані проценти річних та втрати від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через канцелярію суду 21.06.2024 від позивача на виконання вимог ухвали суду від 10.06.2024 надійшла заява б/н від 20.06.2024 про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунуто.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.06.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/6416/24 та з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та враховуючи незначну складність справи, за відсутності клопотань про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, суд дійшов висновку про розгляд даної справи за правилами спрощеного провадження на підставі частини 2 статті 247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Так, через систему «Електронний суд» 27.06.2024 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н від 27.06.2024, з доказами направлення до електронного кабінету позивача, відповідно до якого відповідач проти позову заперечує та вказує, що згідно п. 2.2. Договору оплата відбувається протягом 45 днів після постачання ТМЦ згідно специфікації № 1 та виконання постачальником умов п.п.3.2., 6.1. Договору. Тобто, позивач мав виконати всі умови, передбаченими вказаними пунктами Договору, відтак, саме з дати виконання зазначених умов визначається кінцевий термін оплати. При цьому відповідач посилався на подібні висновки судів у справах №910/14853/20, №915/1415/20, 915/1418/20.

Додатково відповідач зазначив про помилковість періоду нарахування позивачем процентів річних та втрат від інфляції згідно накладних № 5 від 23.11.2021 та № 6 від 24.11.2021, а також відсутність підстав для нарахування процентів річних та інфляційних втрат згідно видаткової накладної № 16 від 03.12.2021, у зв`язку з то за вказаною накладною податкова накладна станом на 28.08.2023 не була подана невиконанням позивачем умов п.п.3.2., 6.1. Договору та ненастанням обов`язку з оплати поставленого товару у відповідача.

Також відповідач просив врахувати ст. 219 ГК України, кризовий стан ринку електричної енергії, втрату відповідачем значної частини виробничих потужностей внаслідок окупації ЗАЕС, виконання відповідачем в умовах воєнного стану спеціальних обов`язків на ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільного інтересу, необхідність підтримки безпеки інших АЕС є надзвичайними обставинами, які перешкодили відповідачу своєчасно виконати свої зобов`язання, у зв`язку з чим та враховуючи відсутність вини товариства у порушенні зобов`язань за Договором через воєнний стан, введений в країні, і втрату значної частини виробничих потужностей, заявив клопотання про зменшення розміру заявлених до стягнення процентів річних з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі №902/417/18, а також штрафних санкцій на 99%.

Окрім цього, через систему «Електронний суд» 27.06.2024 одночасно з відзивом від відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій б/н від 27.06.2024, за змістом якого останній просить суд зменшити розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій на 99 % на підставі статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України. Клопотання судом долучене до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем та відповідачем суду не надано.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Наразі, від позивача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відповіді на відзив на позовну заяву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 166 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "ПІЛТЕКС" не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, позивачем не надано на адресу суду відповідь на відзив на позовну заяву, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України ( далі - Господарський кодекс України, дійсний на час спірних правовідносин) господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Крім того, правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади встановлені Законом України "Про публічні закупівлі", метою якого є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Статтею 1 Закону України "Про публічні закупівлі" передбачено, що публічна закупівля (далі - закупівля) - придбання замовником товарів, робіт і послуг у порядку, встановленому цим Законом; тендерна документація - документація щодо умов проведення тендеру, що розробляється та затверджується замовником і оприлюднюється для вільного доступу в електронній системі закупівель; тендерна пропозиція - пропозиція щодо предмета закупівлі або його частини (лота), яку учасник процедури закупівлі подає замовнику відповідно до вимог тендерної документації.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі" переможець процедури закупівлі - учасник, тендерна пропозиція якого відповідає всім критеріям та умовам, що визначені у тендерній документації, і визнана найбільш економічно вигідною, та якому замовник повідомив про намір укласти договір, або учасник, якому замовник повідомив про намір укласти договір за результатами застосування переговорної процедури закупівлі.

Згідно з ч.ч. 1, 4 статті 10 Закону України «Про публічні закупівлі» замовник самостійно та безоплатно через авторизовані електронні майданчики оприлюднює на веб-порталі Уповноваженого органу в порядку, встановленому Уповноваженим органом та цим Законом, інформацію про закупівлю, зокрема, оголошення про проведення відкритих торгів, тендерну документацію та проект договору про закупівлю не пізніше ніж за 15 днів до кінцевого строку подання тендерних пропозицій, якщо вартість закупівлі не перевищує межі, встановлені у частині третій цієї статті, та не пізніше 30 днів у разі перевищення таких меж.

Згідно частини 1 статті 33 Закону України «По публічні закупівлі» рішення про намір укласти договір про закупівлю приймається замовником у день визначення учасника переможцем процедури закупівлі/спрощеної закупівлі.

За приписами частини 4 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури.

Як встановлено судом ВП ЮУАЕС ДП НАЕК "Енергоатом" 21.09.2021 року було опубліковано на веб-порталі Уповноваженого органу оголошення (https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2021-09-21-001424-a) оголошення про проведення відкритих торгів UA-2021-09-21-001424-a, предмет закупівлі - Товар - код CPV 39150000-8 по ДК 021:2015 - Меблі та приспособи різні (Офісні меблі, крісла). (РПЗ.9.108).

За результатами проведення відкритих торгів 02.11.2021 року та згідно протоколу розкриття тендерних пропозицій закупівлі UA-2021-09-21-001424-a переможцем визнано Товариство з обмеженою відповідальністю «ПІЛТЕКС» щодо закупівлі товару за кодом Товар - код CPV 39150000-8 по ДК 021:2015 - Меблі та приспособи різні (Офісні меблі, крісла).

В подальшому, за результатами проведеної процедури закупівлі 19.11.2021 між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Южно-Українська АЕС", правонаступником якого є Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (покупець за договором, відповідач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПІЛТЕКС" (постачальник за договором, позивач у справі) укладено Договір на постачання товару №53-123-01-21-07291 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується передати покупцю, а покупець приймає себе зобов`язання прийняти і сплатити товар - код CPV 39150000-8 по ДК 021:2015 - Меблі та приспособи різні (офісні меблі, крісла) (далі - Товар), у кількості, асортименті і цінам, зазначеним у Специфікації № 1 (Додаток до Договору № 1), що є невід`ємною частиною цього Договору. Рік виготовлення товару - не раніше 2020 року.

Відповідно до п. 1.3 Договору, місцем його виконання, у тому числі (але не виключно) місцем постачання, виконання грошових зобов`язань, місцем нарахування та сплати штрафних санкцій, виконання будь-яких зобов`язань, пов`язаних з якістю та комплектністю, є місто Южноукраїнськ.

Розділами 2 - 14 Договору сторони узгодили умови і терміни постачання товару, відповідальність сторін, антикорупційне застереження, порядок приймання товару, гарантії, форс-мажор, порядок вирішення спорів, змін і доповнень до Договору, права та обов`язки сторін, термін дії Договору, загальні положення тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Як визначено п. 13.1 Договору, останній вступає в силу з моменту підпису обома сторонами та скріплення печаткою з боку покупця і діє до 31.12.2022 включно, а в частині виконання сторонами гарантійних зобов`язань - до повного їх виконання. Продовження строку дії Договору можливе до його закінчення, шляхом укладання відповідної Додаткової угоди.

Закінчення терміну дії Договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії терміну цього Договору, та виконання діючих зобов`язань за Договором (п. 13.2 Договору).

Вказаний Договір підписаний представниками постачальника і покупця та скріплений печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України, який діяв на час виникнення спірних правовідносин (далі - Господарський кодекс України).

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Як визначено статтею 266 Господарського кодексу України, предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Як вже було зазначено судом, згідно п. 1.1 Договору кількість, асортимент і ціни Товару, який є предметом Договору, зазначені у Специфікації № 1 (Додаток до Договору № 1), яка є невід`ємною його частиною.

Судом встановлено за матеріалами справи, що сторонами було узгоджено та підписано Специфікацію № 1 від (Додаток № 1 до Договору № 53-123-1-21-07291 від 19.11.2021), в якій узгодили найменування, тип, технічні характеристики, ГОСТ, ТУ, ДСТУ тощо, кількість товару, його ціну.

Згідно п. 3.1 Договору постачання здійснюється з дати публікації Договору в системі ProZorro, але не пізніше 30.12.2021, на умовах DDP м.Южноукраїнськ, Миколаївська область, Южноукраїнське відділення ВП "Складське господарство" відповідно до Правил Інкотермс - 2010, з обов`язковою присутністю представника постачальника.

За приписами частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Згідно п. 3.2 Договору з товаром постачальник надає покупцю: видаткову накладну (в трьох примірниках) з відображенням коду товару згідно з УКТ ЗЕД по-позиційно; електронну податкову накладну, оформлену та зареєстровану в ЄРПН у встановленому чинним законодавством порядку в електронній формі з дотриманням вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про довірчі послуги" у строки визначені для реєстрації податкової накладної в ЄРПН; документ, який підтверджує якість товару (паспорт або сертифікат тощо).

Відповідно до п. 3.3 Договору датою постачання є дата отримання товару на складі вантажоодержувача з відміткою в накладній на відвантаження товару.

Згідно положень п. 6.1 Договору приймання товару по кількості і якості здійснюється відповідно до Інструкцій П-6 "Про порядок приймання продукції по кількості" і П-7 "Про порядок приймання продукції по якості", та відповідно до вимог Стандарту ДП НАЕК "Енергоатом": "Управління закупівлями продукції". Організація вхідного контролю продукції АЕС" СОУ НАЕК 038:2017, який є загальнодоступним в електронному вигляді і знаходиться на офіційному сайті ДП НАЕК "Енергоатом".

Згідно п. 5.1. згаданого Стандарту (в редакції СОУ НАЕК 038:2021) вхідний контроль продукції (матеріалів, напівфабрикатів, устаткування, комплектуючих та інших виробів) проводиться з метою недопущення у виробництво (монтаж та експлуатацію) такої продукції, що не відповідає умовам договорів (контрактів) на закупівлю, технічним вимогам замовника до продукції, конструкторській документації, вимогам діючих правил і норм з ядерної і радіаційної безпеки.

Відповідно до п. 7.1.1 Стандарту роботи з вхідного контролю продукції повинні виконуватись відповідно до графіку поставок продукції в строк 30 робочих днів від дати надходження на склад або в строк, визначений договором (без урахування термінів усунення/врегулювання невідповідностей).

За матеріалами справи судом встановлено, що на виконання умов вищевказаного Договору позивачем було поставлено відповідачу Товар на загальну суму 1 298 040,00 грн.: згідно видаткової накладної № 5 від 23.11.2021 на суму 241 800,00 грн., у т.ч. ПДВ 48 360,00 грн., всього з ПДВ - 290 160,00 грн.; згідно видаткової накладної № 6 від 24.11.2021 на суму 474 900,00 грн., у т.ч. ПДВ 94 980,00 грн., всього з ПДВ - 569 880,00 грн.; згідно видаткової накладної № 16 від 03.12.2021 на суму 365 000,00 грн., у т.ч. ПДВ 73 000,00 грн., всього з ПДВ - 438 000,00 грн. Копії вказаних видаткових накладних наявні в матеріалах справи.

Згідно відмітки на видатковій накладній № 5 від 23.11.2021 на складі вантажоодержувача (відповідача) датою постачання товару є 26.11.2021, на видатковій накладній № 6 від 24.11.2021 - 24.11.2021, на видатковій накладній № 16 від 03.12.2021 - 03.12.2021.

При цьому, факт отримання Товару відповідачем підтверджується засвідченими відбитками печаток сторін підписами на видаткових накладних представників постачальника ТОВ "ПІЛТЕКС" та покупця ДП НАЕК "Енергоатом", а також відміткою ДП "НАЕК "Енергоатом" про отримання товару на складі вантажоодержувача (відповідача) для проходження вхідного контролю товару згідно п. 6.1 Договору.

Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документами, який підтверджує як факт виконання позивачем зобов`язання з поставки товару відповідачеві, так і факт виникнення у останнього зобов`язання з його оплати, є видаткові накладні, які сторонами належним чином оформлені та підписані без будь - яких зауважень, засвідчені печатками обох сторін.

Тобто, саме ці документи є первинними бухгалтерськими документами, які засвідчують здійснення господарської операції і містять інформацію про вартість переданого товару.

Згідно з частиною 1 статті 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.

Відповідно до п. 7.1. Договору якість товару повинна відповідати технічним нормам і стандартам.

Положеннями п. 3.7 Договору передбачено, що постачальник разом з товаром зобов`язаний надати покупцю гарантійний лист про те, що поставлений товар є товаром належної якості і виготовлений у повній відповідності до встановлених для нього технічних норм і стандартів (ГОСТ, ОСТ, ДСТУ, ТУ тощо).

Постачальник надає гарантію товару належної якості у повній відповідності з встановленими до неї технічними вимогами і нормативними документами протягом дванадцяти місяців (п. 7.2. Договору).

Згідно п. 3.5 Договору постачальник зобов`язаний дотримуватись у процесі поставки товару встановлених для нього технічних норм та стандартів (ГОСТ, ОСТ, ДСТУ, ТУ тощо).

У відповідності до частини 1 статті 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред`явити вимогу у зв`язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно положень п. 4.3. Договору якщо товар виявиться не відповідним умовам Договору, постачальник в узгоджені сторонами терміни повинен за свій рахунок відвантажити новий товар.

У разі виявлення невідповідностей товару зазначеним стандартам, нормам і правилам, покупець має право відмовитись від товару, якщо невідповідності не будуть усунені у строк, який дозволить здійснити його постачання у термін, визначений Договором (п. 3.6 Договору).

Відповідно до п. 7.3 Договору у рамках гарантії постачальник зобов`язується замінити неякісний товар. Термін виконання претензій складає 4 тижня з моменту їх пред`явлення.

В свою чергу, заперечень щодо факту поставки товару відповідачем суду не надано.

Доказів пред`явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки товару у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій та/або повідомлень про невідповідність, ознак ушкодження чи псування поставленого товару від відповідача до суду не надходило.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання позивачем умов Договору з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІЛТЕКС" відсутні.

За таких обставин суд доходить висновку, що у відповідності до укладеного між сторонами Договору позивачем виконані прийняті на себе зобов`язання з передачі товару відповідачу, а відповідачем, у свою чергу, прийнято товар без будь - яких зауважень.

Факт передачі позивачем товару належним чином підтверджено матеріалами справи та відповідачем не заперечується.

Згідно частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Відповідно до п. 2.1 Договору, Специфікації № 1 загальна вартість товару є твердою та складає 1 081 700,00 грн. без ПДВ, з ПДВ 20 % - 216 340,00 грн., а всього з ПДВ - 1 298 040,00 грн.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до частини 1 статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Оплата за даним Договором відбувається протягом 45 робочих днів після постачання товару згідно Специфікації № 1 та № 2 (Додаток до Договору №1 та № 2) та виконання постачальником умов п.п. 3.2, 6.1 Договору. Пеня за несвоєчасну оплату не нараховується (п. 2.2 Договору).

Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати поставленого за Договором товару матеріали справи не містять.

Таким чином, підписання покупцем (відповідачем) видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/174, та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за поставлений позивачем товар.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В свою чергу, в силу частини 1, 2 статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї зі сторін допускається лише у випадках, установлених договором або законом.

Згідно зі статтею 601 ЦК України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

За змістом частини 1 статті 601 ЦК України вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: 1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим); 2) бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв`язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов`язань по передачі родових речей, зокрема, грошей). Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо); 3) строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

Недопустимість зарахування зустрічних вимог визначено статтею 602 ЦК України, відповідно до положень якої не допускається зарахування зустрічних вимог про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю; про стягнення аліментів; щодо довічного утримання (догляду); у разі спливу позовної давності; за зобов`язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом; в інших випадках, встановлених договором або законом.

Виходячи із зазначеного, вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим); однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду); строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо).

В розумінні статті 601 ЦК України спеціального порядку та форми здійснення відповідної заяви як одностороннього правочину не передбачено законодавством. За загальними правилами про правочини (наслідки недодержання його письмової форми) здійснення відповідної заяви про зарахування на адресу іншої сторони як односторонній правочин слід вважати зробленою та такою, що спричинила відповідні цивільно-правові наслідки, в момент висловлення учасником відповідних правовідносин волевиявлення у відповідній формі, зокрема письмовій, що містить чітке однозначне волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням. Моментом припинення зобов`язань сторін в такому разі є момент вчинення заяви про зарахування у визначеному порядку.

При цьому характер зобов`язань, їх мета, зміст та види при зарахуванні не мають значення. Зустрічні вимоги мають бути однорідними за своєю юридичною природою та матеріальним змістом. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.04.2019 по справі № 918/541/18.

Як встановлено судом за матеріалами справи та не заперечується сторонами, позивач звернувся до відповідача з заявою про припинення зобов`язань заліком зустрічних однорідних вимог від 26.12.2023 № 26/12-1, відповідно до якої ТОВ "ПІЛТЕКС" повідомило ВП "Південноукраїнська АЕС" про наявність зустрічних однорідних вимог між сторонами.

Так, за змістом вказаної заяви, у зв`язку з тим, що ТОВ "ПІЛТЕКС" має право вимоги до ВП "Південноукраїнська АЕС" про перерахування грошових коштів у розмірі 1 298 040,00 грн. згідно Договору № ПУ-46674 від 28.05.2021 (реєстраційний №53-123-01-21-07291 від 19.11.2021), а відповідач, у свою чергу, має право вимоги до позивача про перерахування грошових коштів у розмірі 688 10,00 грн. згідно рішення Господарського суду Миколаївської області від 21.12.2022 у справі 915/1664/21, у т.ч. грошові кошти 676 000,00 грн., а також судовий збір - 12 410,00 грн., позивачем заявлено на підставі ст. 601 ЦК України про припинення вказаних зобов`язань кожної із сторін у розмірі 688 410,00 грн., у т.ч. ПДВ, заліком зустрічних однорідних вимог, з відповідним відображенням цієї операції в бухгалтерському обліку.

На підтвердження наявності права вимоги ВП "Південноукраїнська АЕС" до ТОВ "ПІЛТЕКС" про перерахування грошових коштів у розмірі 688 10,00 грн., останнім долучено до матеріалів справи рішення Господарського суду Миколаївської області від 21.12.2022 у справі 915/1664/21, яке набрало законної сили 19.01.2023 та відповідно до якого позовні вимоги Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІЛТЕКС" про визнання договору №53-123-08-20-06307 від 14.04.2020 частково недійсним та стягнення надлишково перерахованих коштів у сумі 676000,00 грн. та витрат на оплату судового збору у сумі 12410,00 грн. задоволено, зокрема, стягнуто з позивача на користь відповідача грошові кошти в розмірі 676 000,00 грн., а також судовий збір в розмірі 12 410,00 грн.

Відповідно до протоколу засідання експертної комісії з питань погашення дебіторської та кредиторської заборгованості ВП ПАЕС ДП "НАЕК "Енергоатом" № 13 від 28.12.2023, комісією було розглянуто погоджені пакети документів по проведенню заліків взаємних однорідних вимог та вирішено відобразити в бухгалтерському обліку заліки зустрічних однорідних вимог, зокрема з ТОВ "ПІЛТЕКС" на суму 688 410,00 грн. згідно заяви від 26.12.2023 № 26/12-1.

Враховуючи наведене, частина зобов`язань АТ ""НАЕК "Енергоатом" була припинена заліком зустрічних однорідних вимог на підставі заяви ТОВ "ПІЛТЕКС" від 26.12.2023 № 26/12-1 у сумі 688 410,00 грн.

Проте, з урахуванням здійсненого сторонами зарахування зустрічних однорідних вимог залишок неоплаченого відповідачем товару за Договором становить 609 630, 00 грн.

Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та підтверджується матеріалами справи, відповідач свої зобов`язання щодо сплати позивачу повної вартості поставленого товару у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору не виконав, в результаті чого у АТ "НАЕК "Енергоатом" утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у розмірі 609 630,00 грн., яку позивач просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому, відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу або письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору на постачання товару №53-123-01-21-07291 від 19.11.2021 та/або окремих його положень суду також не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення даного Договору на час його підписання та в процесі виконання з боку сторін відсутні.

Крім того, судом також враховано, що відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань кінцевим бенефіціаром ТОВ "ПІЛТЕКС" є громадянин РФ - ОСОБА_1 .

Відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 187 від 03.03.2022 "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією російської федерації", для забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави України у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації установити до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором, мораторій (заборону) на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань, кредиторами (стягувачами) за якими є Російська Федерація або такі особи (далі - особи, пов`язані з державою-агресором), зокрема юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є Російська Федерація, громадянин Російської Федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства Російської Федерації.

Згідно п. 102 Розділу XIII "ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ" Закону України "Про виконавче провадження" в редакції чинній, на час звернення позивача до суду, до набрання чинності законом щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором, зупиняється вчинення виконавчих дій, забороняється заміна стягувачів у виконавчих провадженнях, стягувачами за якими є Російська Федерація або такі особи: громадяни Російської Федерації; юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства, відмінного від законодавства України, серед кінцевих бенефіціарних власників, членів або учасників (акціонерів) яких є Російська Федерація, громадянин Російської Федерації або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства Російської Федерації. Зазначене обмеження не застосовується до громадян Російської Федерації, які проживають на території України на законних підставах, та юридичних осіб, створених та зареєстрованих відповідно до закону України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером) яких є виключно громадяни Російської Федерації, які проживають на території України на законних підставах, або виключно громадяни України та громадяни Російської Федерації, які проживають на території України на законних підставах.

У відповідності до ч. 3, 5 ст. 11 Закону України "Про імміграцію" в редакції чинній, на час звернення позивача до суду, особа, яка перебуває на законних підставах в Україні та отримала дозвіл на імміграцію, повинна не пізніше ніж за 15 робочих днів до закінчення встановленого строку тимчасового перебування/проживання особисто або через законного представника звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, із заявою-анкетою про оформлення їй посвідки на постійне проживання. Посвідка на постійне проживання оформлюється протягом 15 робочих днів з дня прийняття необхідних документів, передбачених законодавством.

Як вбачається з матеріалів справи, гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 перебуває на території України на підставі Посвідки на постійне проживання № 900082213 від 24.05.2023, орган, що видав № 8011, дата закінчення строку дії - 23.05.2033, а отже є таким, що проживає на території України на законних підставах.

Враховуючи наведене, судом не встановлено, а сторонами під час розгляду справи не надано доказів того, що гр. ОСОБА_1 підпадає під дію постанови Кабінету Міністрів України № 187 "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією російської федерації" від 03.03.2022.

В свою чергу, заперечуючи проти позовних вимог, відповідач у відзиві на позовну заяву вказує, що згідно п. 2.2. Договору оплата за поставлений товар відбувається протягом 45 днів після постачання ТМЦ згідно специфікації № 1 та виконання постачальником умов п.п.3.2., 6.1. Договору, тобто, за висновками відповідача, кінцевий термін оплати має визначатись з дати виконання позивачем усіх умов, передбачених п.п 3.2, 6.1 Договору.

Також відповідач зазначає, що у зв`язку з невиконанням позивачем умов п.п.3.2., 6.1. Договору обов`язок з оплати поставленого товару у відповідача не настав, а тому нарахування 3% річних та інфляційних втрат за видатковою накладною № 16 від 03.12.2021 є неправомірним та, окрім цього, позивачем невірно визначено кінцевий термін оплати за видатковою накладною та не враховано обставини блокування ДПС реєстрації відповідної податкової накладної.

При цьому відповідачем до відзиву долучено квитанцію про реєстрацію 24.12.2021 в ЄРПН за № 9394421756 податкової накладної від 03.12.2021, продавець - ТОВ "ПІЛТЕКС", покупець - ДП "НАЕК" Енергоатом", ВП ЮУ АЕС ДП "НАЕК" Енергоатом", на загальну суму 438 000,00 грн., з якої вбачається, що документ прийнято, реєстрацію зупинено та запропоновано надати письмові пояснення та копії документів щодо підтвердження інформації, зазначеної в ПН для розгляду питання прийняття рішення про реєстрацію/відмову в реєстрації вказаної податкової накладної.

У свою чергу, відповідно до п. 4.5 Договору у випадку ненадання постачальником покупцю електронної податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в ЄРПН у встановленому чинним законодавством порядку (п. 3.2 Договору), покупець має право в односторонньому порядку зменшити ціну Договору на суму ПДВ, на яку не було зареєстровано (надано) податкову накладну.

Таким чином, аналізуючи в сукупності положення спірного Договору, а саме п. 3.2, п. 6.1, а також п. 4.5 Договору суд доходить висновку, що у разі невиконання постачальником вимог п. 3.2 Договору в частині надання зареєстрованої у ЄРПН податкової накладної відповідач як покупець мав право в односторонньому порядку зменшити ціну Договору на суму ПДВ, на яку не було зареєстровано (надано) податкову накладну.

При цьому, доказів повідомлення позивача про зменшення відповідачем в односторонньому порядку ціни Договору на суму ПДВ за видатковою накладною № 16 від 03.12.2021, реєстрацію якої було зупинено контролюючим органом, матеріали справи не містять.

Суд зазначає, що Порядок складання та реєстрації податкових накладних унормовано ПК України, який за п. 1.1 ст. 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів.

ПК України не передбачає застосування до правовідносин у сфері справляння податків і зборів правила «дозволено все, що не заборонено», як і не надає можливості застосування до цих правовідносин цивільного законодавства, у тому числі законодавства, що регулює зобов`язальні правовідносини сторін. Ці норми є імперативними, тобто такими, що не допускають ніяких відхилень, можливості їх зміни шляхом узгодження цих змін сторонами.

ОП КГС ВС в постанові від 06.02.2026 року у справі № 904/2953/24 виснувала, що обов`язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов`язком платника податку в публічно-правових відносинах, а не обов`язком перед покупцем. Включення до приватноправового договору обов`язків, які належать до сфери регулювання податкового законодавства, не перетворює їх на цивільні незалежно від волевиявлення сторін договору. У разі невідповідності договірного регулювання приписам імперативних норм застосуванню в будь-якому разі підлягають саме імперативні норми.

Відтак, оскільки обов`язок зі складання та реєстрації ПН виникає у покупця саме на підставі податкового законодавства, то питання дотримання суб`єктом господарювання відповідних вимог не перебуває в площині цивільно-правових (господарсько-правових) відносин та покладання сторонами договору на постачальника обов`язку скласти, зареєструвати та надати покупцю ПН не призводить до зміни характеру відповідних правовідносин з податкових на господарські.

Отже, в контексті вищенаведеного суд зазначає, що затримка чи відсутність реєстрації податкової накладної (зокрема, через її блокування податковими органами) не є підставою для повного блокування господарських розрахунків чи відмови замовника оплачувати фактично поставлений товар за наявності належним чином оформлених видаткових накладних, у зв`язку з чим заперечення відповідача з посиланням на невиконання позивачем передбаченого п. 6.1 Договору обов`язку реєстрації податкової накладної судом до уваги не приймаються.

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за Договором у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів повної оплати поставленого позивачем товару відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 609 630, 00 грн. боргу за поставлений за вказаним Договором товар підлягають задоволенню.

Також суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язань зі своєчасної оплати поставленого за Договором товару позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення з відповідача згідно ст. 625 ЦК України проценти річних на загальну суму 83 334, 91 грн. та інфляційних втрат на загальну суму 429 966,14 грн. за період 08.01.2022 - 20.05.2024, які позивач просить суд стягнути з відповідача згідно наданого розрахунку.

При цьому, розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат здійснювався позивачем наступним чином: за видатковою накладною № 5 від 23.11.2021 на суму 290 160,00 грн. - за період з 08.01.2022 по 26.12.2023; за видатковою накладною № 6 від 24.11.2021 на суму 569 880,00 грн. - за період з 09.01.2022 по 26.12.2023; за видатковою накладною № 16 від 03.12.2021 на суму 438 000,00 грн. - за період з 18.01.2022 по 26.12.2023; додатково за період з 27.12.2023 по 20.05.2024 на суму залишку заборгованості за Договором - 609 630,00 грн.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині втрат від інфляції та відсотків річних суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та нарахувань), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

При цьому відповідачем у відзиві наведено власний контррозрахунок процентів річних та втрат від інфляції з урахування дати реєстрації податкових накладних на суму 290 160,00 грн. та на суму 569 880, 00 грн. - 14.12.2021, а також дати проходження вхідного - ВК №3-3906 від 13.12.2021, та, відповідно, початком нарахування процентів річних та втрат від інфляції визначено 18.02.2022.

Суд зазначає, що у відповідності до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

При цьому перебіг часу, за який нараховуються інфляційні втрати та проценти річних, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

У свою чергу, відповідачем не надано до матеріалів справи доказів реєстрації в ЄРПН 14.12.2021 податкових накладних згідно поставок за видатковими накладними № 5 від 23.11.2021 та № 6 від 24.11.2021, а також на підтвердження дати проходження вхідного контролю згідно п.6.1 Договору - саме 13.12.2021, з урахуванням яких відповідачем здійснено контррозрахунок нарахувань.

Наразі, судом встановлено згідно наданих позивачем копій видаткових накладних відміток Групи вхідного контрою ВП «Складське господарство» ВП «Південноукраїнська АЕС» ДП НАЕК «Еенергоатом», що вхідний контроль товару згідно видаткової накладної № 16 від 03.12.2021 здійснено 03.12.2021, № 6 від 24.11.2021 - 24.11.2026 та № 5 від 23.11.2021 - 26.11.2021.

При цьому, оскільки матеріали справи не містять відомостей про реєстрацію в ЄРПН податкових накладних згідно поставок за видатковими накладними № 5 від 23.11.2021 та № 6 від 24.11.2021, а також будь-яких інших доказів на підтвердження дати проходження вхідного контролю по всіх видаткових накладних, окрім відміток про вхідний контроль, суд, визначаючи дату початку прострочення виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором, керується положеннями п.п. 2.2, 3.2 Договору та з урахуванням дати вхідного контролю, зазначеного на видаткових накладних.

Правовий аналіз вищевказаних норм законодавства свідчать про те, що проценти річних можуть бути нараховані лише за кожен повний день прострочення виконання зобов`язання, а день фактичної оплати не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення процентів річних.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 10.07.2018 року у справі № 927/1091/17.

У той же час, з наданого позивачем розрахунку вбачається, що останнім помилково визначено дату початку прострочення з 08.01.2022, оскільки оплата згідно умов п. 3.2. Договору відбувається протягом 45 робочих, а не календарних днів, а також позивачем помилково включено у вказаний розрахунок фактичний день зарахування зустрічних однорідних вимог - 26.12.2023, що суперечить нормам чинного законодавства.

За висновками суду, день фактичного виконання не може включатися до часу прострочення виконання зобов`язання при здійсненні розрахунку розміру процентів річних, оскільки відповідний розрахунок здійснюється у днях, протягом яких не виконувалось (неналежно виконувалось) зобов`язання з оплати послуг, нарахування за весь день (24 години) прострочення, а здійснення фактичної оплати в даний день виключає правомірність нарахування процентів, за 24 години цього дня, позаяк нарахування можуть здійснюватись лише за кожен повний день прострочення.

Отже, виходячи з правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду та від 08.05.2019 року у справі № 910/9078/18, враховуючи встановлені судом обставини виконання зобов`язання з часткової погашення шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог 26.12.2023, що підтверджується матеріалами справи, суд дійшов висновку про те, що день фактичної часткового погашення покупцем не може вважатись днем, протягом якого не виконувалось зобов`язання - днем прострочення зобов`язання, відтак, нарахування за суму боргу в розмірі 688 410,00 грн. мають здійснюватися до 25.12.2023 року.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення процентів річних та інфляційних втрат судом встановлено, що їх розмір, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства, з урахуванням визначеного судом початку періоду прострочення в межах періоду нарахування, зазначеного позивачем, а також з урахуванням погашення частини заборгованості зарахуванням зустрічних однорідних вимог, становить 80 904,60 грн. процентів річних та 421 757,80 грн. інфляційних втрат, а отже є меншими, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача підлягають частковому задоволенню в сумах, визначених судом, а саме 80 904,60 грн. процентів річних та 421 757,80 грн. інфляційних втрат.

Водночас, відповідач у поданому клопотанні про зменшення розміру штрафних санкцій просить суд врахувати об`єктивні обставини, пов`язані з військовими діями та війною України з російською федерацією, скрутне фінансове становище відповідача і відсутність умисної вини останнього у не оплаті боргу, у зв`язку з чим посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, просить суд зменшити розмір штрафних санкцій до 1 гривні.

Як на підставу для зменшення розміру штрафних відповідач посилається на наслідки збройної агресії Російської Федерації проти України, зокрема, на втрату виробничих потужностей, що унеможливили своєчасний та у повному обсязі розрахунок із позивачем; зобов`язання першочергово забезпечувати безпечну експлуатацію ядерних установок, відповідно, наявні ресурси, в тому числі грошові кошти, АТ «НАЕК «Енергоатом» спрямовує в першу чергу на задоволення потреб безпеки експлуатації АЕС; особливості функціонування ринку електричної енергії, зокрема покладення спеціальних обов`язків на відповідача для забезпечення доступності ціни на електричну енергію для населення.

За доводами відповідача, стягнення з АТ «НАЕК «Енергоатом» неустойки та відсотків річних у значних розмірах може підірвати можливості виконання стратегічним підприємством своїх пріоритетних для безпеки держави завдань - підтримання безпечної експлуатації атомних енергоблоків та виконання соціально важливої державної місії, а саме забезпечення доступності електричної енергії для споживачів, оскільки АТ "НАЕК «Енергоатом" виконує спеціальні обов`язки для забезпечення загальносуспільного інтересу. Внаслідок виконання зазначених обов`язків, а також через відсутність державних компенсацій, передбачених чинним законодавством протягом 2019-2023 у відповідача виник довгостроковий дефіцит платіжного балансу, який негативно вплинув на можливість виконувати зобов`язання по сплаті платежів, у тому числі по сплаті податків, зборів та інших платежів до державного бюджету, постачання ядерного палива, тощо. Наразі, на підтвердження зазначених обставин відповідачем надано Звіт про фінансовий стан на 30.06.2023, Звіт про сукупний дохід за півріччя 2023 року, Звіт про рух грошових коштів за півріччя 2023 року, Звіт про власний капітал за півріччя 2023 року.

Також просив врахувати ст. 219 ГК України, а також кризовий стан ринку електричної енергії, втрату відповідачем значної частини виробничих потужностей внаслідок окупації ЗАЕС, виконання відповідачем в умовах воєнного стану спеціальних обов`язків на ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільного інтересу, необхідність підтримки безпеки інших АЕС, що є надзвичайними обставинами, які перешкодили відповідачу своєчасно виконати свої зобов`язання.

Суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

За змістом частини 1 статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до частини 2 статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Таким чином, наведеними нормами статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України передбачено право суду зменшувати розмір заявлених до стягнення сум неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання.

Суд звертає увагу, що ні у вище зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Верховний Суд вже неодноразово наголошував у своїх постановах, що визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Разом з цим, сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

В свою чергу, згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18, з огляду компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Додатково суд зауважує, що висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 щодо права суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, ухвалений судом касаційної інстанції за інших конкретних обставин справи - встановлення процентної ставки на рівні 40% та 96%, і її явної невідповідності принципу справедливості, розумності та пропорційності. Тобто, розмір відсотків у співвідношенні до розміру відсотків, що встановлені статтею 625 Цивільного кодексу України, був істотно збільшений, наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь були більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання.

Отже, з урахуванням умов спірного Договору та розміру здійснених позивачем на підставі ст. 625 ЦК України нарахувань відсотків річних за ставкою 3%, а також тривалого непогашення відповідачем заборгованості за Договором суд доходить висновку, що розмір відсотків відповідає приписам ст. 625 ЦК України і не є надмірним.

Додатково судом врахована правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 (провадження № 12-19гс25), згідно якої суд під час визначення розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми.

Розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), - це законодавчо встановлений і мінімальний розмір процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником, який не підлягає зменшенню судом.

Господарський суд також не приймає до уваги посилання відповідача на брак коштів державного підприємства у зв`язку з нездійсненням ДП "Гарантований покупець" розрахунків з відповідачем за договорами купівлі - продажу електричної енергії, оскільки обставини невиконання зобов`язань контрагентами відповідача не можуть бути розцінені як підстава для зменшення обсягу відповідальності відповідача за Договором.

З урахуванням викладеного та змісту поданого відповідачем клопотання суд зазначає, що відповідачем не надано суду належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні статей 76, 77, 78, 79, 91 ГПК України на підтвердження достатньої поважності причин неналежного виконання зобов`язань за Договором та причинних наслідків, винятковості даного випадку та невідповідності розміру відсотків річних наслідкам порушення, відтак обставини, на які посилається відповідач, не можуть бути розцінені як виняткові та такі, що є підставою для зменшення нарахованих відсотків річних.

Крім того, заперечуючи у відзиві проти позовних вимог відповідач також просив врахувати ст. 219 ГК України, а також кризовий стан ринку електричної енергії, втрату відповідачем значної частини виробничих потужностей внаслідок окупації ЗАЕС, виконання відповідачем в умовах воєнного стану спеціальних обов`язків на ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільного інтересу, необхідність підтримки безпеки інших АЕС, що є надзвичайними обставинами, які перешкодили відповідачу своєчасно виконати свої зобов`язання, у зв`язку з чим суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 219 ГК України, за невиконання або неналежне виконання господарських зобов`язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном, якщо інше не передбачено цим Кодексом та іншими законами.

Згідно ч. 4 ст. 219 ГК України сторони зобов`язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов`язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

Відповідно до п. 8. Договору сторони звільняються від відповідальності за повне або часткове невиконання своїх зобов`язань за цим Договором унаслідок настання форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили, такі як повені, землетруси, пожежі, інші стихійні лиха, а також війни, воєнні дії), а також дій органів законодавчої, виконавчої влади і підлеглих їм органів, що вступили в силу після укладання даного Договору.

Наявність форс-мажорних обставин засвідчується відповідним документом, виданим ТПП України/регіональною ТПП або іншим уповноваженим органом, відповідно до законодавства України (п. 8.2 Договору).

Згідно з п. 8.3 Договору сторона, що зазначала дії форс-мажорних обставин, які унеможливлюють виконання зобов`язань за Договором, письмово повідомляє іншу сторону про їх наявність, протягом п`яти днів з початку їх дії з наступним наданням протягом десяти днів, відповідно підтверджуючого документа. Про закінчення дії форс-мажорних обставин сторона, яка зазнала їх впливу, письмово в 5-денний строк повідомляє другу сторону. Якщо форс-мажорні обставини діють більше трьох місяців, сторони мають право розірвати Договір, уклавши про це відповідну угоду.

Відповідно до частини 1 статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Узагальнюючими обставинами непереборної сили є їх об`єктивна і абсолютна дія, яка розповсюджується на невизначене коло осіб та неможливість передбачення та відвернення цих обставин. До таких обставин відносяться перш за все природні та техногенні явища катастрофічного характеру (землетрус, повінь, пожежі тощо), а також соціальні явища (війни, страйки, акти владних органів тощо).

Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п. 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20).

Згідно зі статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

Частиною 2 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами.

При цьому, сторона, яка не виконує зобов`язання, повинна довести існування конкретних обставин, які мають непереборний характер і які унеможливили виконання зобов`язання. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Разом з тим, при вирішенні питання щодо впливу обставин непереборної сили має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Так, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 та від 30.11.2021 у справі № 913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і під час їх виникнення сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести не тільки наявність таких обставин, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Доведення наявності обставин непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона повинна довести не тільки наявність таких обставин, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання зобов`язання; доведення наявності обставин непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17.

Наразі, введення воєнного стану на території України є форс-мажором та є підставою для звільнення від відповідальності за порушення Договору, але тільки в тому випадку, якщо саме ця обставина стала підставою для невиконання договірних зобов`язань.

У спірному випадку відповідач не зазначає та не доводить жодними доказами наявності будь-якого зв`язку між невиконанням АТ "НАЕК "Енергоатом" своїх зобов`язань із оплати вартості поставленого за Договором товару (офісні меблі), граничний строк оплати якого настав в кінці січня - на початку лютого 2022 року, та воєнними діями в Україні, які розпочались 24 лютого 2022 року, зважаючи також на те, що обставина невиконання зобов`язання вже існувала на момент введення воєнного стану в Україні.

Поряд із цим, відповідачем також не надано суду як доказів звернення до ТПП з метою отримання, так і наявності відповідного Сертифікату про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) щодо неможливості виконання відповідачем зобов`язань за Договором поставки, так і доказів повідомлення позивача у відповідності до положень п. 8.3 Договору про виникнення обставин непереборної сили.

Тобто, відповідачем не доведено, що неможливість оплати за Договором сталася саме у зв`язку з наявністю воєнних дій на території України, а отже за відсутності підтвердження наявності обставин, які унеможливили оплату відповідачем наявної заборгованості за поставлений товар, вказані обставини не можуть свідчити про можливість звільнення від виконання ним своїх зобов`язань та відповідальності за їх порушення.

Не підтверджує вказані обставини і надана до матеріалів справи фінансова звітність відповідача за перше півріччя 2023 року.

Щодо посилань відповідача на кризовий стан ринку електричної енергії, втрату відповідачем частини виробничих потужностей внаслідок окупації ЗАЕС, виконання останнім в умовах воєнного стану спеціальних обов`язків на ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільного інтересу, необхідність підтримки безпеки інших АЕС, то в силу положень ст. 219, 617 ЦК України зазначені обставини не можуть вважатись надзвичайними, та такими, що перешкодили відповідачу своєчасно виконати свої зобов`язання без надання належних доказів, які такі обставини підтверджують.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (вул. Назарівська, 3, м. Київ, 01032; код ЄДРПОУ 24584661) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІЛТЕКС" (вул. Хвойки Вікентія, 21, м. Київ, 04080; код ЄДРПОУ 43232804) 609 630 (шістсот дев`ять тисяч шістсот тридцять) грн. 00 коп. основного боргу, 80 904 (вісімдесят тисяч дев`ятсот чотири) грн. 60 коп. відсотків річних, 421 757 (чотириста двадцять одну тисячу сімсот п`ятдесят сім) грн. 80 коп. інфляційних втрат та 16 684 (шістнадцять тисяч шістсот вісімдесят чотири) грн. 39 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 05 серпня 2026 року.

Суддя А.М. Селівон