Рішення № 138819347, 29.07.2026, Острозький районний суд Рівненської області

Справа №567/1017/26

Провадження №2/567/790/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2026 року м. Острог

Острозький районний суд Рівненської області у складі:

головуючий суддя - Василевич О.В.

секретар - Приступа А.І.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, -

в с т а н о в и в:

ТОВ "ФК "СОЛВЕНТІС" звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором позики № 147565 від 04.03.2025 року в розмірі 11 347,52 грн.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до договору позики № 147565 від 04.03.2025 року, укладеного в електронній формі з ТОВ "СІРОКО ФІНАНС", відповідач отримав кредит на умовах строковості, зворотності та платності.

В подальшому, 23.07.2025 року між ТОВ "СІРОКО ФІНАНС" та ТОВ "ФК "СОЛВЕНТІС" було укладено договір факторингу № 23072025 від 23.07.2025 року, відповідно до якого ТОВ "СІРОКО ФІНАНС" передало (відступило) на користь ТОВ "ФК "СОЛВЕНТІС" за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі прав вимог, в тому числі щодо ОСОБА_1 в розмірі 11 347,52 грн., в тому числі: 3 900 грн. заборгованість за основною сумою боргу, 7,41 грн. заборгованість за відсотками за користування позикою, 772,59 грн. заборгованість по комісії, 6 667,52 грн. - заборгованість по штрафним санкціям.

Зазначає, що первісний кредитор зобов`язання за вищевказаним договором позики виконав у повному обсязі та надав відповідачу позику у розмірі, передбаченому умовами договору.

В порушення умов укладеного договору відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав та допустив виникнення заборгованості, загальний розмір якої станом на час звернення до суду становить 11 347,52 грн.

За наведених обставин позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у вищевказаному розмірі, а також судові витрати по справі.

Ухвалою суду від 26.06.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та постановлено розгляд справи здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження. Відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву. Інших процесуальних дій не вчинялося.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, в поданому до суду клопотанні просив розгляд справи здійснювати у його відсутності, не заперечував проти заочного розгляду справи.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про місце, дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином у відповідності до п.1, 4 ч.8 ст.128 ЦПК України, а також шляхом розміщення оголошення на сайті Острозького районного суду веб-портал судова влади України http://ost.rv.court.gov.ua/sud1713/, заяв про відкладення розгляду справи до суду не надходило. Згідно абз.2 ч.1 ст.131 ЦПК України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться. Згідно адресної довідки від 26.06.2026 року ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та саме за вказаною адресою було надіслано відповідачу судові повістки та інші процесуальні документи.

Суд створив учасникам процесу належні умови для реалізації ними своїх процесуальних прав та обов`язків, а також надав сторонам строк для подачі відзиву, відповіді на відзив та заперечень для висловлення своїх доводів і заперечень, повідомлення усіх відомих їм обставин та подання усіх можливих доказів.

Правом подати до суду відзив на позовну заяву ОСОБА_1 не скористався, заперечень щодо позову до суду не подав.

За змістом ч.8 ст.178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Кузнецов В.В. в поданих до суду письмових поясненнях частково визнав позовні вимоги та не заперечував проти стягнення тіла кредиту/позики в сумі 3 800 грн. та відсотків за користування кредитом/позикою у розмірі 7,41 грн., в задоволенні решти позовних вимог просив відмовити. Також зазначив, що заявлений до стягнення розмір витрат за надання професійної правничої допомоги у сумі 6 000 грн. є неспівмірним зі складністю справи і ціною позову, та не відповідає критерію розумності, а відтак просив відмовити у стягненні таких витрат.

За клопотанням представника позивача з урахуванням положень ст.ст.280-282 ЦПК України, з метою уникнення безпідставного затягування розгляду справи, суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи.

У зв`язку з неявкою у судове засідання учасників справи, в силу положень ч.2 ст.247 ЦПК України розгляд справи здійснювався за відсутності учасників справи, та фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, із застосуванням аналізу вимог чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що 04.03.2025 року між ТОВ "СІРОКО ФІНАНС" та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір позики № 147565 в електронній формі, згідно якого відповідачу в безготівковій формі шляхом перерахування на банківський картковий рахунок надано позику у розмірі 3 900 грн., строком на 20 календарних днів - з 04.03.2025 року по 23.03.2025 року (пункти 1-2, 2.1, 2.2 договору позики).

Згідно п.2.3 договору позики ставка процентів за користування позикою є фіксованою та встановлена у розмірі 0,01 % від суми позики за кожен день користування протягом строку позики (тобто протягом 20 днів).

Згідно п.2.4 договору позики комісію за надання позики за згодою сторін визначено у розмірі 19,81 % від суми позики, що становить 772,59 грн. (а.с.15-18).

Згідно п.п.21-23 договору позики, зазначений договір укладений у вигляді електронного документа шляхом обміну електронними повідомленнями, з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи, із застосуванням електронного підпису та електронного підпису одноразовим ідентифікатором згідно Закону України "Про електронну комерцію". За обраними позичальником параметрами позики позикодавець в особистий кабінет та/або на вказану позичальником електронну пошту надсилається підписана позикодавцем оферта у вигляді проекту договору для ознайомлення та угодження умов разом з електронним повідомленням пропозицією укласти договір. На вказану позичальником електронну пошту надсилається згенерований одноразовий ідентифікатор для підписання договору. Позичальник, приймаючи пропозицію позикодавця укласти договір, підписує в інформаційно-комунікаційній системі електронне повідомлення одноразовим ідентифікатором. Підписаний таким чином договір прирівнюється до укладеного у письмовій формі. Позичальник ідентифікований та верифікований за допомогою системи BankID НБУ.

Відповідач прийняв умови договору позики та підписав зазначений договір за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Одночасно з підписанням договору позики відповідач підписав електронним підписом графік платежів та паспорт споживчого кредиту.

Тобто, підписавши договір, відповідач підтвердив, що він погоджується виконувати його умови та розуміє їх зміст.

04.03.2025 р. відповідач отримав позику в сумі 3 900 грн. на свою платіжну картку, що підтверджується довідкою платіжного оператора ТОВ «ФК «ФІНЕКСПРЕС» від 04.03.2025 р. та вказані обставини відповідачем не спростовані та не заперечуються (а.с.29).

Сторони домовились, що укладення договору позики в електронній формі юридично є еквівалентним отриманню кредитодавцем ідентичного за змістом кредитного договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, у зв`язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов`язання та наслідки.

Згідно ч.2 ст.639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму.

Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовій формі (ст.ст.205, 207 ЦК України).

Згідно п.5 ч.1 ст.3 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Особливості укладення кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України "Про електронну комерцію". Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч.12 ст.11 Закону України "Про електронну комерцію").

Вищенаведене узгоджується з правовими позиціями, які викладені у постановах Верховного Суду від 23.03.2020 р. у справі №404/502/18, від 09.09.2020 р. у справі №732/670/19, від 07.10.2020 р. у справі № 127/33824/19, від 16.12.2020 р. у справі №561/77/19.

Відповідно до ч.13 ст.11 Закону України "Про електронну комерцію" докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно ЦПК України.

Згідно ст.12 Закону України "Про електронну комерцію" якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні заявки-анкети для отримання кредиту, зробленої під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту позивача) вказується особа, яка створила таку заявку-анкету.

Судом встановлено, що вищевказаний договір позики підписаний відповідачем електронним підписом, відтвореним шляхом використання одноразового пароля-ідентифікатора. Укладення між сторонами вищевказаного правочину відповідачем в порядку, передбаченому законом не оспорюється та підтверджується належними та допустимими доказами.

Враховуючи, що згідно вищевказаних положень договору позики, з його укладенням сторони домовились, що укладення такого договору з позичальником у електронній формі юридично є еквівалентним отриманню первісним кредитором ідентичного за змістом договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, а відтак сторонами дотримано вимоги щодо укладення правочину, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про виникнення договірних відносин між сторонами вищевказаного правочину з приводу отримання відповідачем позики у ТОВ "СІРОКО ФІНАНС".

Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ст.840 ЦК України).

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк та інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З досліджених судом доказів встановлено, що 23.07.2025 року між позивачем ТОВ "ФК "СОЛВЕНТІС" та ТОВ "СІРОКО ФІНАНС" укладено договір факторингу №23072025 від 23.07.2025 року, згідно якого останнє відступило на користь позивача право грошової вимоги щодо погашення (стягнення) заборгованостей з боржників, які виникли на підставі кредитних договорів/договорів позики, згідно реєстру прав вимог, в тому числі відносно відповідача ОСОБА_1 в розмірі 11 347,52 грн., з яких: 3 900 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу, 7,41 грн. сума заборгованості за відсотками, 772,59 грн. сума заборгованості по комісії, 6 667,52 грн. сума заборгованості по штрафним санкціям, що підтверджується договором факторингу № 23072025 від 23.07.2025 року, витягом з реєстру прав вимог до вищевказаного договору факторингу від 23.07.2025 року (а.с.10, 19-24).

Згідно ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений законом спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно ст.1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Згідно правової позиції, викладеної Верховним Судом України у постанові від 23.09.2015 року у справі №6-979цс15 боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредиторові, неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно до статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту.

При вирішенні спору судом взято до уваги, що відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань своєчасно не здійснив повне погашення основної суми заборгованості та не повернув грошові кошти, отримані у позику.

З огляду на те, що ОСОБА_1 згідно укладеного договору позики взяв на себе зобов`язання повернути її у визначений договором строк, та вказаний обов`язок ним був порушений, що підтверджується розрахунком заборгованості за вищевказаним договором, а відтак у позивача як нового кредитора виникло право вимагати повернення позики.

Згідно розрахунку заборгованості за договором позики, складеного первісним кредитором, заявлений до стягнення розмір заборгованості ОСОБА_1 за основною сумою боргу становить 3 900 грн.

Водночас, суд при визначенні суми заборгованості за основною сумою позики, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, не погоджується із заявленою позивачем до стягнення сумою позики з наступних підстав.

З доводів позивача та досліджених судом доказів (розрахунку заборгованості, складеного первісним кредитором ТОВ "СІРОКО ФІНАНС", а.с.12-13 на звороті) судом достовірно встановлено, що здійснений ОСОБА_1 платіж 21.04.2025 р. на суму 1 132,48 грн. був здійснений в рахунок погашення заборгованості, який згідно п.2.4.2 договору позики та ст.534 ЦК України, якими визначено черговість погашення грошових вимог, підлягає зарахуванню в рахунок погашення заборгованості по відсоткам в розмірі 7,41 грн. та залишок такого платежу в розмірі 772,59 грн. в рахунок погашення заборгованості по комісії та решта коштів в сумі 352,48 грн. підлягає зарахуванню в рахунок погашення боргу за основною сумою позики, а відтак залишок суми заборгованості за позикою, який підлягає стягненню з відповідача становить 3 547,52 грн. (3 900 грн. 352,48 грн. (сплачено 21.04.2025 р.) = 3 547,52 грн.).

Відповідач не надав суду доказів, які б спростовували розмір заборгованості (за основною сумою позики), а тому визначений судом розмір заборгованості за позикою в цій частині, за відсутності заперечень щодо такого розрахунку від відповідача, приймається як достовірний.

Таким чином, судом встановлено, що відповідачем було порушено обов`язок з повернення позики та вказана обставина в ході судового розгляду відповідачем не спростована, а відтак у позивача виникло право вимагати повернення основної суми позики у розмірі 3 547,52 грн.

При вирішенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача відсотків за користування кредитними коштами суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору/договору позики проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Поняття строк виконання зобов`язання і термін виконання зобов`язання охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно із приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене, строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги, згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Аналогічні висновки містяться у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі №444/9519/12-ц.

Позивач, звертаючись до суду з вимогами про погашення заборгованості, просив стягнути, окрім заборгованості за основною сумою позики, також заборгованість за процентами за користування позикою.

Судом встановлено, що при укладенні договору позики сторони досягнули спільної згоди та встановили, що за користування позикою позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти за користування нею, які нараховуються за фіксованою ставкою 0,01 % від суми позики за кожний день користування нею, яка нараховується протягом строку позики, визначеного п.2.2 договору (тобто протягом 20 днів).

Суд враховує, що договором позики № 147565 від 04.03.2025 р. визначено, що строк позики - 20 днів (з 04.03.2025 р. по 23.03.2025 р.).

Згідно розрахунку заборгованості, складеного первісним кредитором, борг ОСОБА_1 зі сплати відсотків за користування позикою визначено в розмірі 7,41 грн. (позивач не надав власного розрахунку заборгованості з викладеною у ньому деталізацією щодо періоду та порядку нарахування відсотків, процентної ставки та математичного розрахунку суми заборгованості за відсотками за користування позикою).

Водночас, суд при визначенні суми заборгованості за відсотками за користування позикою, виходить з наступного.

З аналізу розрахунку заборгованості, складеного первісним кредитором ТОВ "СІРОКО ФІНАНС", вбачається, що відповідач станом на 21.04.2025 р. сплатив всі нараховані відсотки в розмірі 7,41 грн. (у складі платежу в розмірі 1 132,48 грн.), а відтак з урахуванням умов кредитування та коштів, сплачених в рахунок погашення заборгованості по відсоткам суд приходить до висновку про відсутність заборгованості по відсоткам за користування позикою (3 900 грн. х 0,01 % х 19 днів (так зазначено у розрахунку заборгованості, складеному первісним кредитором) = 7,41 грн.; 7,41 грн. 7,41 грн. (сплачено 21.04.2025 р.) = 0 грн.).

При цьому суд враховує, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів щодо пролонгації строку кредитування відповідно до умов договору позики та доказів складання та доведення до відповідача оновлених графіків платежів та в матеріалах справи такі докази, подані в порядку ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України, відсутні.

Одночасно суд враховує що позивачем не надано доказів ініціювання позичальником продовження строку кредитування відповідно до умов договору позики.

При вирішенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача комісії за надання позики суд виходить з наступного.

Закон про споживче кредитування безумовно та однозначно передбачає право позикодавця на встановлення комісії за надання кредиту/позики за кредитним договором/договором позики.

Комісія за надання кредиту/позики була також відображена і в тексті договору позики, який був підписаний відповідачем, що свідчить про обізнаність останнього щодо включення комісії до загальних витрат за договором.

Так, умовами договору позики № 147565 від 04.03.2025року передбачено сплату комісії за надання позики в розмірі 19,81 % від суми позики, що становить 772,59 грн.

З досліджених доказів (розрахунку заборгованості, складеного первісним кредитором ТОВ «СІРОКО ФІНАНС») судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 здійснив платіж в розмірі 1 132,48 грн. в рахунок погашення заборгованості за договором позики, та як вже було вище зазначено, з урахуванням черговості погашення грошових вимог, передбаченої п.2.4.2 довору позики та ст.534 ЦК України, частина коштів у складі такого платежу в сумі 772, 59 грн. підлягала зарахуванню в рахунок погашення заборгованості по комісії, та з урахуванням умов кредитування та сплаченої в рахунок погашення суми боргу суд приходить до висновку про відсутність заборгованості по комісії (3 900 грн. х 19,81 % = 772,59 грн.; 772,59 грн. 772,59 грн. (сплачено 21.04.2025 р.) = 0 грн.).

При вирішенні спору судом взято до уваги, що відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, та при цьому суд враховує, що відповідач належних доказів повернення грошових коштів за договором позики в повному розмірі суду не надав.

Сума заборгованості, яка підлягає до стягнення з відповідача, встановлена судом на підставі досліджених доказів, достовірність та належність яких відповідачем не спростована, а тому підлягає стягненню з відповідача у розмірі, визначеному судом.

Окрім того, загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Аналогічна позиція закріплена у постанові Верховного Суду України від 30 травня 2018 року по справі № 191/5077/16-ц (провадження 61-17422св18).

Як встановлено судом, укладений відповідачем вищевказаний договір позики ним не оспорювався та не визнавався судом недійсними.

У разі не спростування презумпції правомірності договорів всі права, набуті сторонами правочинів за ними, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

При цьому суд враховує, що фактично отримані та використані позичальником грошові кошти у добровільному порядку позивачу не повернуті, що свідчить про порушення прав позивача, а відтак суд приходить до висновку, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав у судовому порядку шляхом зобов`язання боржника виконати обов`язок з повернення фактично отриманої суми позики, право вимоги якої перейшло від первісного кредитора до позивача на підставі договору факторингу.

З врахуванням наведеного, сума заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача за договором позики № 147565 від 04.03.2025 року становить 3 547,52 грн., яка вцілому складається із суми заборгованості за основною сумою боргу.

При вирішенні позовної вимоги про стягнення неустойки у розмірі 6 667,52 грн. суд виходить з наступного.

Згідно п.2.4, п.18 договору позики у разі прострочення виконання позичальником грошового зобов`язання зі сплати процентів за користування кредитом та/або комісії та/або суми позики у визначені цим договором терміни, позичальник зобов`язаний сплатити пеню в розмірі 5% в день від суми заборгованості.

Разом з тим, відповідно до п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який було неодноразово продовжено та який триває на даний час.

Також, Верховний Суд у своїй постанові від 31 січня 2024 року №183/7850/22 (61-14740св23) зазначив тлумачення п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, що свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань: в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання).

Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч.2 ст.625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Окрім того, позивачем не доведено за який період нарахована така неустойка.

За наведених обставин стягнення неустойки у розмірі 6 667,52 грн. за вищевказаним договором позики у період дії воєнного стану не відповідає вимогам закону, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

При вирішенні вимоги позивача про стягнення з відповідача судових витрат суд виходить з наступного.

За змістом ч.1, п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З огляду на те, що позов задоволено частково, з відповідача на користь позивача також слід стягнути понесені останнім витрати зі сплати судового збору пропорційно задоволених позовних вимог в розмірі 832,33 грн. (3 547,52 грн. х 2662,40 грн. / 11 347,52 грн. = 832,33 грн.).

Частиною другою статті 137 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Заявлені позивачем до стягнення витрати на правову допомогу у зв`язку з розглядом вищезазначеної справи становлять 6 000 грн.

Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з ч.1 ст.60, ч.4 ст.62 ЦПК України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), повноваження якого підтверджуються довіреністю або ордером.

Згідно з положеннями ст.19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Згідно із ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 (у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу) передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, ЄСПЛ у своїх рішеннях від 12.10.2006 року у справі "Двойних проти України", від 10.12.2009 року у справі "Гімайдуліна і інші проти України", від 23.01.2014 року у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед проти України", від 26.02.2015 року у справі "Баришевський проти України" зазначив, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ч.1, 2 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Згідно п.п.1, 2 ч.2 ст.137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч.3 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч.4 ст.137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із : 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що стороні на користь якої ухвалене рішення підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, у тому числі, витрати пов`язані з оплатою правової допомоги. Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов`язані із наданням правової допомоги.

До матеріалів справи представником позивача долучено договір про надання правової допомоги № 43657029/02 від 02.01.2026 року, додаткову угоду від 31.03.2026 р. до договору про надання правової допомоги №4365702/02 від 02.01.2026 р., акт надання послуг №147565 від 31.03.2026р. та детальний опис наданих послуг, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

З наданих суду доказів вбачається, що 02.01.2026 року між позивачем ТОВ "ФК "СОЛВЕНТІС" та Адвокатским об`єднанням «КОНСТРАКТІВ ЛОЙЕРЗ» було укладено договір про надання правової допомоги № 43657029/02 від 02.01.2026 року.

Згідно п.4.1 вищевказаного договору сторонами узгоджено, що вартість послуг складається з вартості наданих юридичних послуг згідно тарифної сітки, вказаної у п.4.8 даного договору. За результатами надання юридичної допомоги складається акт надання послуг, що підписується представниками кожної зі сторін (п.4.4 договору)(а.с.25-28).

Згідно акту наданих послуг №147565 від 31.03.2026 року, виконаних Адвокатським об`єднанням «КОНСТРАКТІВ ЛОЙЕРЗ», необхідних для надання правничої допомоги за позовом ТОВ "ФК "СОЛВЕНТІС" щодо стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_1 , детального опису наданих послуг адвокатським об`єднанням було здійснено надання усної консультації щодо обставин спірних правовідносин, письмова консультації щодо спірних правовідносин, правовий аналіз обставин спірних правовідносин, складання позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості, формування додатків до позовної заяви та подання її до суду, та загальну вартість наданих послуг визначено в розмірі 6 000 грн. (а.с.9, 11, 25-28).

При вирішенні заявлених вимог позивача в частині відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу у цивільній справі про стягнення заборгованості за кредитним договором суд також приймає до уваги позицію, викладену Верховним Судом у постановах від 07.11.2019 року (справа №905/1795/18) та від 08.04.2020 року (справа №922/2685/19), відповідно до яких суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Суд також має враховувати чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у праві, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтовували свої вимоги, та інші обставини.

Також при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує положення ч.3 ст.141 ЦПК України відповідно до яких передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат : 1) їх дійсність 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд враховує, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Окрім того, судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката.

Суд враховує, що спірні правовідносини між сторонами у справі виникли у зв`язку із стягненням заборгованості за кредитним договором.

Тобто, даний спір для кваліфікованого юриста є спором незначної складності, відноситься до категорії спорів,що виникають з відносин фінансового кредитуваннята є одним з найбільш розповсюджених судових спорів. У спорах такого характеру, за відсутності інших позовних вимог, відсутності протиріч між наявними у справі документами, судова практика є сталою.

Великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.

Таким чином, для адвоката дана справа є звичайним спором простої складності та не потребувала значного обсягу часу для підготовки та звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості. Окрім того, суд вважає, що ознайомлення з матеріалами справи та складання позову не передбачають стільки часу та витрат, є неспівмірними зі складністю справи, а відтак повному відшкодуванню не підлягають.

Також вирішення спору було здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без участі адвоката у судовому засіданні, який подав клопотання про розгляд справи у відсутності представника позивача.

З огляду на викладене та беручи до уваги наведені законодавчі приписи та встановлені судом обставини справи та досліджені докази, судом не встановлено, що витрати позивача у заявленому розмірі мають характер необхідних, а їх розмір є розумним та виправданим, як обов`язкової умови для відшкодування таких витрат у повному обсязі іншою стороною, а відтак з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, на підставі ст.141 ЦПК України суд дійшов до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати за надання професійної правничої допомоги пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 1 875,75 грн. (3 547,52 грн. х 6 000 грн. / 11 347,52 грн. = 1 875,75 грн.).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.12, 76, 81, 83, 89, 141, 247, 263, 264, 265, 354 ЦПК України, -

у х в а л и в:

Позов ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» (місцезнаходження: 07406, м.Бровари, вул.Симона Петлюри, 21/1, індекс 07406, код ЄДРПОУ 43657029) заборгованість за договором позики № 147565 від 04.03.2025 року у розмірі 3 547 (три тисячі п`ятсот сорок сім) грн. 52 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» судовий збір у розмірі 832 (вісімсот тридцять дві) грн. 33 коп. та витрати за надання професійної правничої допомоги у розмірі 1 875 (одна тисяча вісімсот сімдесят п`ять) грн. 75 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач може оскаржити заочне рішення в апеляційному порядку у загальному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду через Острозький районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 07.08.2026 року.

Суддя Острозького районного судуВасилевич О.В.