Рішення № 138819099, 22.07.2026, Кременчуцький районний суд Полтавської області

Справа № 524/4315/26

Провадження № 2/536/1695/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2026 року Кременчуцький районний суд Полтавської області в складі: головуючої судді Клименко С.М.

за участю секретаря судового засідання Веремєєвої О.Р.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика», звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором посилаючись, що 27.04.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ірбіс» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 532822051, який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису), що був надісланий на номер мобільного телефону відповідача та за умовами якого він отримав кредитні кошти в сумі 6 000 грн із строком повернення 27.05.2021 зі сплатою відсотків за їх користування. На підставі договору факторингу № 01092025/1 від 01.09.2025, ТОВ «ФК «Ірбіс» відступило ТОВ «ФК «Позика» за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаних в реєстрі боржників, в тому числі і до ОСОБА_1 на суму 11 400 грн, з яких: 6 000 грн заборгованість за тілом кредиту, 5 400 грн заборгованість за нарахованими відсотками.

Просили стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 32822051 від 27.04.2021 в сумі 11 400 грн та судові витрати: судовий збір 2 662 грн 40 коп та витрати на правничу допомогу 5 500 грн.

Ухвалою судді від 26 травня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

У відзиві на позовну заяву відповідач позов не визнає та просить відмовити в його задоволені, посилаючись на безпідставність та недоведеність позовних вимог, пропуск позивачем строку позовної давності та просить зменшити витрати на правничу допомогу.

У відповіді на відзив представник позивача не погоджується із запереченнями відповідача, вважає доведеним факт погодження сторонами всіх істотних умов кредитного договору, отримання ним кредитних коштів та подачу позову в межах установленого законом строку позовної давності.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 3,4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (частина 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів

Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Як слідує з правової позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19), що електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону України «Про електронну комерцію», є оригіналом такого документа.

Згідно ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно ст.640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно ст.642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч.2 ст.1054 та ч.2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути кредит частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини кредитодавець має право вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до вимог статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння заміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.610 ЦК України порушення зобов`язання є й невиконання або виконання, порушення умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до ч.1, 2 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконанням ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу та розмір процентів, встановлений договором.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з ч. 1 ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Установлено, що 27 квітня 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ірбіс» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 32822051, який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису), що був надісланий на номер мобільного телефону відповідача та за умовами якого товариство зобов`язувалось надати відповідачу кредитні кошти в сумі 6 000 грн із строком повернення 27.05.2021 зі сплатою відсотків за їх користування в розмірі 3% за день від суми наданого кредиту.

Факт отримання коштів ОСОБА_1 підтверджується довідкою ТОВ «Европейська платіжна система» від 04.12.2015 та довідкою про ідентифікацію клієнта від 01.09.2025.

Докази належного виконання відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором відсутні.

Щодо посилань відповідача на норму ч. 5 ст. 8 Закону України « Про споживче кредитування», що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 % суд зазначає таке.

Відповідно до розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 3498-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» (далі Закон № 3498-ІХ) визначено, що цей закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Згідно картки документа Закону № 3498-ІХ, що дата публікації 23.12.2023, дата набрання законної сили 24.12.2023. Тобто, з 24.12.2023 та протягом перших 120 днів (до 22.04.2024) розмір денної процентної ставки при укладенні кредитного договору не може перевищувати 2,5 %.

Відповідно до листа Національного банку України «Щодо дотримання законодавства у сфері споживчого кредитування» (далі Лист) надано роз`яснення щодо застосування Закону № 3498-ІХ, а також п. 17 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» з метою недопущення порушення прав споживачів. Так, згідно з Листом (п. 2 щодо максимального розміру денної процентної ставки) Національним банком України було зазначено наступне: «…Відповідно до пункту 17 Розділу IV Прикінцеві та перехідні положення Закону «Про споживче кредитування» тимчасово протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом № 3498-ІХ, тобто до 20.08.2024 включно, встановлено максимальний розмір денної процентної ставки, який не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 % (до 22.04.2024 включно); протягом наступних 120 днів - 1,5 % (з 23.04.2024 до 20.08.2024 включно)…». На підставі частини п`ятої статті 8 Закону «Про споживче кредитування» починаючи з 241 дня з дня набрання чинності Законом № 3498-IX, тобто з 21.08.2024, максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої статті 8 Закону про споживче кредитування не може перевищувати 1%.

Отже, ТОВ «ФК «ІРБІС» нараховувало проценти у повній відповідності як до умов Кредитного договору № 32822051 від 27.04.2021, так і до норм законодавства, чинних на момент його укладення та виконання.

На підставі договору факторингу № 01092025/1 від 01.09.2025, ТОВ «ФК «Ірбіс» відступило ТОВ «ФК «Позика» за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаних в реєстрі боржників, в тому числі і до ОСОБА_1 .

Згідно витягу з реєстру боржників до договору факторингу № 01092025/1 від 01.09.2025, ТОВ «ФК «Позика» набуло право вимоги до відповідача ОСОБА_1 на суму 11 400 грн, з яких: 6 000 грн заборгованість за тілом кредиту, 5 400 грн заборгованість за нарахованими відсотками.

Отже, право вимоги за вказаним кредитним договором перейшло до ТОВ «ФК «Позика».

Щодо строку позовної давності суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну та спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦКУ).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Так, 02.04.2020 набув чинності Закон України від 30.03.2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби», яким розділ 12 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України був доповнений п.12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Карантин на підставі коронавірусної хвороби (COVID-19), діяв на території України з 11.03.2020 року до 30.06.2023 року на підставі відповідних постанов Кабінету Міністрів України без перерв. Крім цього, 17.03.2022 року набув чинності Закон України від 15.03.2022 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», відповідно до якого розділ 12 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України був доповнений п.19, відповідно до якого у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Поряд з цим, Законом від 14.05.2025 №4434-IX «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» (далі Закон №4434) передбачено відновлення строків позовної давності Закон №4434 передбачає виключення з Цивільного кодексу України ЦКУ) пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» (далі Саме цей пункт передбачає зупинення перебігу позовної давності, передбаченої ЦКУ, на період дії воєнного стану. Закон №4434 набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування. Закон був надрукований в офіційному виданні «Голос України» від 03.06.2025 №108. Тому, він набрав чинності 04.09.2025, саме із цієї дати відновлено обчислення строків позовної давності.

Отже, хоча норми «Прикінцевих та перехідних положень» ЦКУ, якими призупинялися строки позовної давності на період карантину та воєнного стану, мають різні формулювання, але, фактично строки позовної давності були «на паузі» у період з 02.04.2020 по 03.09.2025.

Як вбачається із матеріалів справи, 27.04.2021 ТОВ «ФК «ІРБІС» та ОСОБА_1 уклали Договір про надання фінансового кредиту № 28633538, який підписаний електронним підписом Відповідача, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, що був надісланий на номер мобільного телефону відповідача.

Як випливає з умов кредитного договору, строк кредитування був визначений до 27.05.2021.

Відповідно до ст. 253 та ч. 5 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності за цим зобов`язанням мав розпочатися наступного дня 28.05.2021.

Однак, станом на 28.05.2021 на території України діяв безперервний карантин (запроваджений з 12.03.2020), під час якого строки позовної давності були продовжені на строк дії такого карантину на підставі п. 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.

Надалі, до завершення карантину, з 24.02.2022 року також було введено воєнний стан, який додатково зупинив перебіг позовної давності (п. 19 того ж розділу). Оскільки з 28.05.2021 і впродовж усього наступного періоду аж до вересня 2025 року законодавством України послідовно виключалася можливість перебігу позовної давності (спочатку через карантинні обмеження, які згодом пересилив та продовжив воєнний стан), трирічний строк позовної давності у даних правовідносинах взагалі не розпочинався. Обчислення строку позовної давності для звернення до суду розпочалося лише після набрання чинності Законом № 4434-IX з 04 вересня 2025 року, та відповідно спливає 04 вересня 2028 року. Позовну заяву у цій справі було зареєстровано судом 10 квітня 2026 року, тобто в межах установленого законом строку позовної давності. За таких обставин правові підстави для застосування наслідків її спливу відсутні.

З огляду на викладене, приймаючи до уваги те, що відповідач, отримавши кредитні кошти у добровільному порядку та у встановлені договором строки, їх не повернув та обов`язкові платежі за їх користування не сплатив, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Доказів на спростування вказаних обставин відповідачем не надано і судом не встановлено.

Отже, позов законний, обґрунтований, знайшов своє підтвердження в судовому засіданні, тому суд його задовольняє.

Так як позов задоволено, то в відповідності до ст. 141 ЦПК України необхідно стягнути з відповідача понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 662 грн 40 коп та витрати на правничу допомогу в сумі 5 500 грн, що підтверджено документально.

При розподілі витрат на професійну правничу допомогу суд виходить з того, що такі витрати підтверджені належними доказами та клопотання про їх зменшення іншою стороною не подано, тому відсутні передбачені ст.137 ЦПК України підстави для зменшення витрат на професійну правничу допомогу і з відповідача на користь позивача слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу, що становить 5 500 грн.

Вказані висновки суду узгоджуються з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 13.03.2025 у справі № 275/150/22, що суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Керуючись статями 13, 81, 141, 259, 263-265,279 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Задовольнити позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Позика» (07406, Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1, код ЄДРПОУ 39493634, IBAN: НОМЕР_2 в ПуАТ «КБ «Акорд Банк», МФО 380634) заборгованість за кредитним договором № 32822051 від 27.04.2021 в сумі 11 400 (одинадцять тисяч чотириста) грн, судовий збір в сумі 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн 40 коп та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 500 (п`ять тисяч п`ятсот) грн.

На рішення суду учасниками справи може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його отримання до Полтавського апеляційного суду.

СуддяС. М. Клименко