Рішення № 138818782, 06.08.2026, Таращанський районний суд Київської області

Єдиний унікальний номер: 379/1168/26

Провадження № 2/379/911/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2026 рокум.Тараща

Таращанський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Шабрацького Г.О.,

за участю секретаря судового засідання Іваха К.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тараща в залі суду, в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,

УСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду із зазначеним позовом та просив стягнути з відповідача суму заборгованості за кредитним договором № 4209993 від 25.05.2021 року в розмірі 14619,05 грн., а також судовий збір у розмірі 2662,40 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 9000,00 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 25.05.2021 між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено договір № 4209993. Кредитним договором, встановлена сума кредиту (загальний розмір) : 5000,00 гривень. Тип кредиту кредит. Строк кредиту 10 днів. За користування кредитом нараховуються проценти відповідно до умов кредитного договору у вигляді стандартної процентної ставки, яка становить 1.90 % в день та застосовується у межах строку кредиту. 30.12.2021 було укладено договір № 30-12/2021-21 відповідно до якого ТОВ «Авентус Україна» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 4209993. 10.01.2023 було укладено договір № 10-01/2023 відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 4446489. Таким чином, ТОВ «Коллект Центр» наділено правом вимоги до відповідача за договором № 4209993. Загальний розмір заборгованості за договором №4209993 від 25.05.2021 р., що підлягає стягненню з позичальника, становить 14619,05 грн., з яких: заборгованість за основним зобов`язанням(за тілом кредиту) 5000,00 грн., заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 9450,00 грн., інфляційні збитки 146,04 грн., нараховані 3% річних 23,01 грн., які позивач просить стягнути з відповідача та понесені судові витрати.

Ухвалою суду від 01 липня 2026, розгляд справи ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

06.08.2026 року через канцелярію суду надійшла заява відповідачки ОСОБА_1 про визнання позовних вимог в частині стягнення заборгованості за кредитом. Вимоги в частині стягнення витрат на правову допомогу не визнає та вважає їх завищеними. Просила суд слухати справу за її відсутності.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, відповідно до позовної заяви просив суд слухати справу без його участі.

Відповідач в судове засідання не з`явилася, направила до суду заяву про розгляд справи без її участі. Також просить зменшити витрати на правову допомогу.

На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши письмові докази у справі, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, вважає, що заявлений позов підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 25.05.2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачем ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Авентус Україна» було укладено електронний договір № 4209993 про надання споживчого кредиту, який укладено відповідно до правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Авентус Україна», розміщених на сайті: https://creditplus.ua/ru/documents.

Згідно з умовами кредитного договору загальний розмір кредиту становить 5000,00 грн., строк кредиту - 10 днів, дата повернення кредиту 04.06.2021 року вказується в графіку платежів, що є додатком №1 до кредитного договору.

Згідно з п. 1.4 кредитного договору, строк кредиту може бути продовжено у порядку та на умовах, визначених в розділі 4 цього договору.

Відповідно до п. 2.4. договору кредит вважається наданим в день перерахування товариством суми кредиту (загального розміру) за реквізитами згідно з п.2.1. договору.

Кредитний договір був підписаний відповідачем у відповідності до вимог ч. 6, ч. 8 ст. ст.11, ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію, одноразовим ідентифікатором M811586.

Аналогічні умови кредитування викладені і в паспорті споживчого кредиту, що підписані відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора M811586.

ТОВ "Авентус Україна" свої зобов`язання перед відповідачем за кредитним договором виконало та надало йому кредит в сумі 5000 грн., шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача (номер транзакції №947967207), що підтверджується довідкою від 07 листопада 2024 року, виданою ТОВ «ФК «Контрактовий Дім», що діє згідно договору з ТОВ «Авентус Україна» № 087/20-П від 8 липня 2020 року.

Згідно з розрахунком заборгованості наданого ТОВ «Авентус Україна» відповідач має заборгованість: 5000 грн. - тіло кредиту; 712,50 грн. - нараховані проценти за період з 25.05.2021 року по 03.06.2021 року, 9500,00 грн. - нараховані проценти за період з 04.06.2021 року по 11.09.2021 року, за цей час відповідачем сплачено 762,50 грн., з яких 712,50 сплачено відсотки за період з 25.05.2021 року по 03.06.2021 року, а 50,00 грн. сплачено відсотки за період з 04.06.2021 року по 11.09.2021 року, та в загальному розмірі заборгованість складає 14450,00 грн.

30.12.2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір факторингу №30-12/2021-21, відповідно до умов якого первісний кредитор передав (відступив) новому кредитору своє право вимоги за кредитними договорами, в тому числі за договір про надання споживчого кредиту №4209993 р., що укладений між ТОВ «Авентус Україна» та позичальником ОСОБА_1 .

Оплата за відступлення прав вимоги згідно договору факторингу № 30-12/2021-21 від 30.12.2021 складала 534648,91 грн., що підтверджується копією платіжного доручення №317260002 від 30.12.2021 р.

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу № 30-12/2021-21 від 30.12.2021, ТОВ «Вердикт Капітал» набув права грошової вимоги до відповідача в сумі 14450,00 грн., з яких: 5000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 9450,00 грн. - сума заборгованості за відсотками.

Згідно розрахунку заборгованості ОСОБА_1 перед ТОВ «Вердикт Капітал» становить 14619,05 грн., з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) 5000,00 грн., заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 9450,00 грн., інфляційні збитки 146,04 грн., нараховані 3% річних -23,01 грн.

В подальшому ТОВ «Вердикт Капітал» відступило право грошової вимоги до позичальників ТОВ «Коллект Центр» відповідно до договору відступлення права вимоги №10-01/2023 від 10.01.2023 року, в тому числі за договір про надання споживчого кредиту №4209993 від 25.05.2021 р., що укладений між ТОВ «Авентус Україна» та позичальником ОСОБА_1 .

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу № 10-01/2023 від 10.01.2023, ТОВ «Коллект Центр» набув права грошової вимоги до відповідача в сумі 32976,43 грн., з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) 14619,05 грн., з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) 5000,00 грн., заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 9450,00 грн., інфляційні збитки 146,04 грн., нараховані 3% річних -23,01 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Положеннями ст.ст. 1047, 1055 ЦК України встановлено, що договір позики, кредитний договір укладається у письмовій формі.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 207 цього Кодексу правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо: його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони; воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку; він підписаний його стороною (сторонами).

Електронний правочин в розумінні Закону України «Про електронну комерцію» - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.

Порядок вчинення електронних правочинів на момент виникнення спірних відносин, а саме щодо укладення 25.05.2021 року кредитного договору між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 , регламентується Законом України «Про електронну комерцію» та Законом України «Про електронні довірчі послуги».

Наведене узгоджується з правовим висновком, сформованим у постановах Верховного Суду від 12 січня 2021 року № 524/5556/19, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, від 23 березня 2020 року № 404/502/18.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов`язки майнового характеру.

Електронний договір визначений як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до положень ст. 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 визначено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» електронна ідентифікація - процедура використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи.

За положеннями п.п. 6, 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Статтею 8 цього Закону визначено, що юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

З огляду на вказане вище, суд вважає, що між сторонами правомірно укладені кредитний договори в електронній формі та у відповідності до вимог закону за допомогою одноразового ідентифікатора, надісланого на номер мобільного телефону відповідача.

Угода, в якій відбувається заміна однієї зі сторін, є уступкою права вимоги. Факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги), у якому відбувається заміна кредитора, є різновидом таких угод. Тобто, факторинг - це комплекс кредитно-фінансових операцій з продажу боргових прав одного підприємства іншому суб`єкту-фактору за плату (Відповідно до ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначено, що факторинг є фінансовою послугою).

Фактором можуть виступати банки, інвестиційні та кредитні організації, що мають ліцензію на надання кредитів іншим особам під відсотки. Поняттю продаж боргових прав тотожні поняття «продаж дебіторської заборгованості» та «продаж прав боргових вимог».

Таким чином, факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги), відповідно до ст. 1077 ЦК України, є операцією, у якій одна сторона (фактор) передає (або зобов`язується передати) кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає (або зобов`язується відступити) факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Відповідно до ст. 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що виконання боржником грошового зобов`язання фінансовому агенту (фактору) звільняє його від виконання зобов`язань перед клієнтом (первісним кредитором) лише у випадку, коли оплата здійснена з дотриманням правил цієї статті, визначених як частиною першою, так і частиною другою.

Судом достовірно встановлено, що фінансова установа свої зобов`язання за договором позики виконала у повному обсязі, а відповідач, у порушення умов договору, суму заборгованості не сплачує.

В ході розгляду справи стороною позивача доведено те, що позивач на даний час є законним правонаступником стягувача за укладеним договором, боржником за якими є відповідач.

Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Так, згідно положень ст. 1046 цього Кодексу договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів, не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 509 цього Кодексу зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Позивач також просив стягнути з відповідача 9450,00 грн. відсотків, нарахованих за період з 04.06.2021 по 11.09.2021.

Відповідачка частково погоджуючись із позовними вимогами, подала заяву в якій вказала, що заявлена сума процентів заборгованості є значною.

Проаналізувавши докази по даній справі щодо вимоги про стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит № 4209993 від 25.05.2021 , суд приходить до наступного висновку.

Як встановлено з матеріалів справи, сума (загальний розмір кредиту) становить 5000,00 грн.; строк кредитування за договором про споживчий кредит № 4209993 від 25.05.2021 був погоджений сторонами та становив 10 днів з 25.05.2021 року по 04.06.2021 рік (п. 1.4. договору).

Проаналізувавши докази по даній справі щодо вимоги про стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит № 4209993 від 25.05.2021 , суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 536 цього Кодексу за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Сторони погодили фіксовану стандартну процентну ставку 1,90% в день, яка застосовується у межах строку кредиту, вказаного в пункті 1.4 цього договору, якщо не виконані умови для застосування зниженої процентної ставки; у межах нового строку кредиту, якщо відбулася пролонгація за ініціативою споживача відповідно до пункту 4.2 договору; у межах нового строку кредиту, якщо відбулась авто пролонгація відповідно до пункту 4.3 договору.

Строк кредиту може бути продовжено за ініціативою споживача на кількість днів, зазначену в п.1.4. договору, якщо між сторонами буде досягнута домовленість про таке продовження у порядку, визначеному п.п.4.2.(п.п. 4.2.1.-4.2.4.) договору; або в порядку автопролонгації, на кількість днів та відповідно до умов визначених в п. 4.3 (пп. 4.3.1 - 4.3.2) договору.

Згідно п. 4.2.1. кредитного договору, споживач, у випадку якщо заборгованість за кредитом складає не менше 400 гривень (включно) може ініціювати продовження строку користування кредитом, відповідно до п.п.4.2.2. договору.

Згідно п. 4.2.2. кредитного договору, пропозиція (оферта) споживача щодо продовження строку користування кредитом вчиняється шляхом здійснення платежу на користь Товариства у розмірі не менше суми нарахованих та несплачених на дату платежу процентів, відповідь на яку Товариство може надати протягом 24 годин з моменту вчинення вказаних дій споживачем.

Згідно з додатком № 1 до кредитного договору, сума процентів за 10 днів кредитування склала 712,50 грн.

Доказів того, після 04.06.2021 року кредитний договір було продовжено та строк користування кредитом пролонговано на 100 календарних днів матеріали справи не містять, також не містять нового графіку платежів, як і відомостей про надання відповідачем згоди на автопролонгацію строку кредитного договору, та доказів того, що така інформація була розміщена в особистому кабінеті ОСОБА_1 .

Відповідно до статті 1048 ЦК України проценти сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Разом з цим, зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.

За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

Суд також звертає увагу на аналогічне правове регулювання можливості стягнення процентів поза межами встановленого договором строку повернення вкладу в спорах, в яких банки, на порушення умов договору банківського вкладу, не повертають вкладникам банківські вклади та нараховані за ними проценти. Проценти за банківським вкладом нараховуються лише в межах строку, визначеного у договорі банківського вкладу, тобто за правомірне користування цими коштами. Інакше кажучи, так само як банк не може нараховувати проценти за користування позичальником кредитом після спливу визначеного у договорі строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України (пункт 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 березня 2018 року у справі № 444/9519/12), так само і вкладник за договором банківського вкладу після закінчення строку, на який зроблений вклад, позбавлений права вимагати стягнення процентів за правомірне користування банком цими коштами.

Зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц сформульовано такі висновки.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

За змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Після спливу визначеного договором строку кредитування (зміни строку виконання зобов`язання) право кредитора нараховувати передбачені договором проценти припиняється. Кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.

Вказаний висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, провадження № 4-154цс18, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, провадження № 14-318цс18.

У постанові Верховного Суду від 27 липня 2021 року за № 910/18943/20 зроблено висновок, що оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Пролонгація дії кредитного договору без ініціативи позичальника за змістом укладеного договору, пов`язується виключно з не поверненням кредитних коштів у визначений договором строк, що не узгоджується з Правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 27 липня 2021 року за № 910/18943/20 відповідно до якої поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що не повернення позичальником кредитних коштів у визначений договором строк, за відсутності активних дій відповідача направлених на зміну кінцевої дати повернення кредиту, є неправомірною поведінкою боржника, а саме не поверненням кредиту у визначений договором строк, що виключає право кредитодавця нараховувати після спливу 10-денного періоду кредитування проценти за користування кредитними коштами визначені у розмірі встановленому договором.

Отже, по справі встановлено, що за умовами укладеного договору споживчий кредит надавався відповідачу строком на 10 днів з кінцевим строком повернення коштів та сплати процентів за кредитом 04.06.2021 року, а отже після спливу цього строку позикодавець не вправі нараховувати передбачені договором проценти.

Отже відсутні підстави вважати, що первісний кредитор мав право нараховувати відсотки протягом довшого строку, ніж 10 днів з дня укладення договору кредиту і до 03.06.2021 року включно.

Таким чином, суд приходить до висновку, що за договором споживчого кредиту №4209993 від 25.05.2021 на користь позивача підлягають стягненню відсотки за користування кредитними коштами в межах погодженого строку кредитування у розмірі 712,50 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних за договором позики №4209993 від 25.05.2021 суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 611 ЦК України при порушенні зобов`язання наступають правові наслідки установлені договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Саме такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладений у постанові від 01.10.2014 у справі № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, провадження № 14-16цс18.

У порушення зазначених норм закону та умов договору відповідач взяті на себе зобов`язання за договором № 4209993 від 25.05.2021 року належним чином не виконала, оскільки не надала своєчасно первісному кредитору, TOB «Авентус Україна», а згодом і ТОВ "Вердикт Капітал" та ТОВ «Коллект Центр» грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями відповідно до умов договору. Таким чином, ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, відповідачка порушує зобов`язання за вищевказаним кредитним договором.

Відтак, сума 3% річних за період з 30 грудня 2021 року по 23 лютого 2022 року, що нараховані на суму заборгованості 5000,00 грн., у розмірі 23,01 грн. та сума інфляційних втрат 146,04 грн. підлягають до задоволення.

З огляду на викладене з відповідача на користь позивача підлягала стягненню заборгованість за договором про споживчий кредит №4209993 від 25.05.2021 року у розмірі 5712,50 грн. з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) 5000,00 грн., заборгованість за нарахованими процентами за період з 25.05.2021 по 04.06.2021 712,50 грн.

При цьому суд враховує, що відповідачем було сплачено на користь первісного позивача 762,50 грн., а тому сума заборгованості становить 4950,00 грн. (5712,50 762,50 = 4950).

За таких обставин залишок заборгованості відповідача за договором про споживчий кредит №4209993 від 25.05.2021 року становить 5119,05 грн., з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) 4950,00 грн., інфляційні збитки 146,04 грн., нараховані 3% річних 23,01 грн.

З огляду на наведене, позов підлягає задоволенню частково.

Відповідно з ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» задоволено частково, то суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача на відшкодування витрат по сплаті судового збору 932,27 грн. (5119,05 грн. * 2662,40 грн. / 14619,05 грн.).

Щодо вимог про стягнення витрат на правову допомогу, то суд приходить до наступного.

До стягнення представник позивача також заявив 9000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

На підтвердження цих витрат до позову додано: договір про надання правової допомоги № 01-07/2024 від 01 липня 2024 року, укладений між АО «Лігал Ассістанс» та ТОВ «Коллект Центр»; прайс-лист АО «Лігал Ассістанс»; заявку про надання юридичної допомоги № 2685 від 01.05.2026 року до договору № 01-07/2024 від 01.07.2024 року, підписаною керівниками АО «Лігал Ассістанс» та ТОВ «Коллект Центр», згідно з якою сторони погодили надання правових послуг по супроводу примусового стягнення заборгованості із ОСОБА_1 , визначивши загальну ціну 9000 грн., до якої включено: надання усної консультації з вивчення документів 3000 грн. (2 години - вартістю 1500 грн. за 1 год), складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду 6000 грн. (2 години вартістю 3000 грн. за 1 год); витяг з акту № 22 про надання юридичної допомоги від 29.05.2026 року, підписаний АО «Лігал Ассістанс» та ТОВ «Коллект Центр», згідно з яким загальна вартість наданих послуг складає 9000 грн. та за видами виконаних робіт відповідає заявці про надання юридичної допомоги.

Відповідач ОСОБА_1 скористалася своїм правом та просила суд зменшити витрати на правову допомогу.

Питання витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, урегульоване ст. 137 ЦПК України.

У частині 2 статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 3 статті 137 ЦПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Із матеріалів позову вбачається, що сама позовна заява підписана директором ТОВ «Коллект Центр» Ткаченко М.

Позовна заява до суду надійшла через підсистему «Електронний суд» з матеріалів цього позову, вбачається, що його відправником та підписувачем є також ТОВ «Коллект Центр».

Суд враховує, що дана категорія справ є поширеною і не є складною, не потребує особливих затрат часу на вивчення документів, які фактично є типовими, через що для фахового юриста, тим більше адвокатського об`єднання, не вимагала значних часових затрат для надання усної консультації з вивченням документів.

Аналіз наданих адвокатом послуг свідчить про те, що адвокат підготував процесуальні документи по суті справи (позовну заяву) здійснив аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій. Разом з тим суд, дійшов висновку, що заявлений до відшкодування за рахунок відповідача розмір витрат на правову допомогу є завищеним. Суд визнає, що позивач вільний у виборі представника та у визначенні розміру його гонорару за домовленістю сторін, проте цей вибір не повинен бути надмірно обтяжливим для іншої сторони процесу при вирішенні судом питання про розподіл судових витрат.

Тому, враховуючи вищевказане та беручи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат, критерії реальності адвокатських витрат, часткове задоволення позову, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 грн.

Керуючись ст.ст. ст.ст. 3, 12, 13, 19, 81, 133, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 274, 279, 280-284, 352, 354 ЦПК України, ст.ст. 16, 512, 526, 527, 610, 628, 1050, 1054, 1077, 1078, 1081 ЦК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» код ЄДРПОУ: 44276926 суму заборгованості:

- за договором про споживчий кредит №4209993 від 25.05.2021 року у розмірі 5119 (п`ять тисяч сто дев`ятнадцять) гривень 05 коп.

Стягнути із ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» код ЄДРПОУ: 44276926 судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 932 (дев`ятсот тридцять дві) гривні 27 коп. та 2000 (дві тисячі) гривень 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Врешті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасники справи:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» код за ЄДРПОУ 44276926, юридична адреса: вул. Мечнікова, 3, офіс 306, м. Київ, 01133.

відповідач: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя Таращанського районного суду Київської області Григорій ШАБРАЦЬКИЙ