Рішення № 138817327, 30.07.2026, Основ'янський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Червонозаводський районний суд м. Харкова)

ОСНОВ`ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ХАРКОВА

Справа № 646/13259/25

№ провадження 2/646/1394/2026

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 липня 2026 року місто Харків

Основ`янський районний суд міста Харкова у складі

головуючої судді Іщенко О. В.,

секретар судового засідання Петренко А. О.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Державне підприємство «Державний проектно-вишукувальний та науково-дослідний інститут «Укренергомережпроект»,

розглянувши відповідно до приписів частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України у порядку заочного розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні Основ`янського районного суду міста Харкова цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державного підприємства «Державний проектно-вишукувальний та науково-дослідний інститут «Укренергомережпроект» про стягнення середньої заробітної плати за час затримки виплати заробітної плати,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача; заяви, клопотання учасників справи; інші процесуальні дії у справі

До Основ`янського районного суду міста Харкова надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державного підприємства «Державний проектно-вишукувальний та науково-дослідний інститут «Укренергомережпроект» з вимогою стягнути з Державного підприємства «Державний проектно-вишукувальний та науково-дослідний інститут «Укренергомережпроект» на його користь середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати у розмірі 91 290,72 гривень за період з 01 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що відповідно до наказу № 164-к від 03 грудня 2018 року його було прийнято на роботу до штату ДВП та НДІ «Укренергомережпроект» на посаду столяра 4-го розряду з посадовим окладом у розмірі 5 000,00 гривень.

Згідно із наказом Інституту № 1/18 від 08 січня 2019 року позивачу було доручено без звільнення від виконання основних трудових обов`язків виконувати обов`язки столяра з доплатою за суміщення у розмірі 50 % від посадового окладу сторожа.

Відповідно до наказу Інституту № 18.1 від 08 березня 2019 року про переміщення позивача було переведено з посади столяра на посаду сторожа з посадовим окладом у розмірі 3 000,00 гривень.

Наказом Інституту № 6-1/18 від 27 березня 2019 року позивачу було доручено без звільнення від виконання основної роботи виконання обов`язків сторожа з доплатою за суміщення у розмірі 50 % від посадового окладу.

На підставі наказу Інституту № 18-к від 14 вересня 2020 року позивача було звільнено з посади сторожа.

Позивач зазначив, що під час звільнення з ним не було проведено повного розрахунку - не виплачено нараховану заробітну плату за період з 01 травня 2020 року по 14 вересня 2020 року.

Після звільнення, а також у період роботи з 01 січня 2019 року, позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогами щодо виплати належної йому заробітної плати в усній та письмовій формах. Однак, за його твердженнями, відповідач ухилився від виконання своїх зобов`язань, не надав письмових відповідей та не здійснив виплату заборгованості.

Позивач також зазначив, що неодноразово звертався до суду з вимогами про стягнення належних йому виплат, отримував відповідні судові рішення, однак відповідач їх добровільно не виконує.

Згідно із довідкою про нарахування заробітної плати, заробітна плата позивача у березні 2020 року становила 7 521,80 гривень, у квітні 2020 року - 7 339,43 гривень. На підставі зазначених даних позивач визначив середньоденний заробіток у розмірі 353,84 гривень.

За розрахунком позивача, кількість днів затримки виплати заробітної плати становить 258 днів, у зв`язку з чим розмір середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати за період з 01 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року становить 91 290,72 гривень.

Ураховуючи викладене, позивач просить суд стягнути з Державного підприємства «Державний проектно-вишукувальний та науково-дослідний інститут «Укренергомережпроект» на його користь середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати у розмірі 91 290,72 грн за період з 01 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року, а також судовий збір у розмірі 1 221,20 гривень.

Ухвалою Основ`янського районного суду міста Харкова відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін у відкритому судовому засіданні.

У судові засідання позивач не з`явився, про дату та час їх проведення повідомлявся належним чином. Надав до канцелярії суду заяву про розгляд справи без його участі та підтримання позовних вимог.

Відповідач у судові засідання не з`явився, про дату та час судового розгляду був повідомлений належним чином, заяв/клопотань на адресу суду не надходило. Відзив на позовну заяву не надходив.

За загальним правилом частини першої статті 223 Цивільного процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

При цьому відповідно до частини четвертої статті 223 Цивільного процесуального кодексу України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Частиною першою статті 280 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Суд, у зв`язку із неодноразовою неявкою відповідача у судові засідання та не повідомлення ним про причини такої неявки, не подання відзиву на позовну заяву та ураховуючи згоду позивача на ухвалення заочного рішення по справі, постановив розглядати справу у порядку заочного розгляду справи за наявними у справі матеріалами.

Інших процесуальних дій у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову тощо) не вчинялось.

Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши їх у сукупності та взаємозв`язку, встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Наказом т.в.о. директора ДП ДПВ НДІ «Укренергомережпроект» № 18-к від 14 вересня 2020 року ОСОБА_1 було звільнено з посади сторожа за угодою сторін відповідно до пункту 1 статті 36 Кодексу законів про працю України.

У наказі зазначено, що при звільненні працівнику підлягає виплата компенсації за невикористану щорічну відпустку, а саме: за період роботи з 03 грудня 2018 року по 03 грудня 2019 року - 24 календарні дні відпустки, за період з 04 грудня 2019 року по 14 вересня 2020 року - 18 календарних днів відпустки. Загальна кількість днів, за які передбачена компенсація, становить 42 календарні дні відпустки.

З довідки, складеної 15 вересня 2020 року т.в.о. директора ДП ДПВ НДІ «Укренергомережпроект», встановлено, що ОСОБА_1 дійсно працював у ДП ДПВ НДІ «Укренергомережпроект» місто Харків з 03.12.2018 по 14.09.2020 та має заборгованість з нарахованої та невиплаченої заробітної плати за наступні місяці: травень 2020 року - 7 521,80 гривень, червень 2020 року - 7 339,43 гривень, липень 2020 року - 7 421,80 гривень, серпень 2020 року - 7 439,43 гривень, вересень 2020 року - 3 761,80 гривень, загальна сума - 33 484,26 гривень.

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 22 грудня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного проектно-вишукувального та науково-дослідного інституту «Укренергомережпроект» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку, моральної шкоди задоволено частково; стягнуто з Державного проектно-вишукувального та науково-дослідного інституту «Укренергомережпроект» на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати заробітної плати у розмірі 103 130,51 гривень та моральну шкоду у розмірі 2 000,00 гривень, без утримання податків та обов`язкових платежів, стягнення яких і сплата яких покладається на відповідача; у задоволенні іншої частини вимог позову відмовлено.

Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 16 листопада 2022 року позов ОСОБА_1 до Державного проектно-вишукувального та науково-дослідного інституту «Укренергомережпроект» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди задоволено частково; стягнуто з Державного проектно-вишукувального та науково-дослідного інституту «Укренергомережпроект» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати у розмірі 80 321,68 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди 2 000,00 гривень, всього - 82 321,68 гривень.

24 жовтня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до т.в.о. директора Державного проектно-вишукувального та науково-дослідного інституту «Укренергомережпроект» із заявою, у якій містилось прохання дати розпорядження бухгалтерії Інституту та видати йому на руки заборгованість по заробітній платі, згідно із довідкою про заборгованість та прийнятими рішеннями різних судів.

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 18 березня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства «Державний проектно-вишукувальний та науково-дослідний інститут «Укренергомережпроект» про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати задоволено; стягнуто з Державного підприємства «Державний проектно-вишукувальний та науково-дослідний інститут «Укренергомережпроект» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати за період з 16 листопада 2022 року по 01 січня 2025 року у розмірі 189 658,24 гривень.

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 18 березня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства «Державний проектно-вишукувальний та науково-дослідний інститут «Укренергомережпроект» задоволено; стягнуто з Державного підприємства «Державний проектно-вишукувальний та науково-дослідний інститут «Укренергомережпроект» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період роботи з 01 травня 2020 року по 14 вересня 2020 року у розмірі 33 484,26 гривень.

Мотивована оцінка щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову; норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування

Відповідно до положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із частиною першою статті 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються учасниками цивільної справи.

Відповідно до статті 76 Цивільного процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно із положеннями статті 77 Цивільного процесуального кодексу України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 80 Цивільного процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною другою статті 95 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що письмові докази подаються в оригіналі або належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до статті 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до частини першої статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

За змістом частини першої статті 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно із частиною першою статті 97 Кодексу законів про працю України оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються роботодавцем після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Як зазначено у частині першій статті 47 Кодексу законів про працю України, роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах із Державним проектно-вишукувальним та науково-дослідним інститутом «Укренергомережпроект» у період з 03 грудня 2018 року по 14 вересня 2020 року.

Наказом т.в.о. директора ДП ДПВ НДІ «Укренергомережпроект» № 18-к від 14 вересня 2020 року позивача було звільнено із займаної посади сторожа на підставі пункту 1 статті 36 Кодексу законів про працю України - за угодою сторін.

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 22 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 до ДП ДПВ НДІ «Укренергомережпроект» було частково задоволено та стягнуто на користь позивача заборгованість із виплати заробітної плати у розмірі 103 130,51 гривень та моральну шкоду у розмірі 2 000 гривень.

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 18 березня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства «Державний проектно-вишукувальний та науково-дослідний інститут «Укренергомережпроект» задоволено; стягнуто з Державного підприємства «Державний проектно-вишукувальний та науково-дослідний інститут «Укренергомережпроект» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період роботи з 01 травня 2020 року по 14 вересня 2020 року у розмірі 33 484,26 гривень.

Отже, ДП ДПВ НДІ «Укренергомережпроект» має заборгованість перед ОСОБА_1 із виплати заробітної плати, що підтверджується матеріалами справи.

Згідно із висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 12 листопада 2025 року у справі № 306/2708/23, провадження № 14-84цс25, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність.

Статтею 117 Кодексу законів про працю України, у редакції, чинній на момент звільнення ОСОБА_1 , передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Передбачений частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 рок у справі № 755/12623/19, провадження № 14-47цс21.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, провадження № 11-1329апп18, вказано, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17, провадження № 11 -1210апп19.

Отже, ОСОБА_1 у зв`язку з непроведенням із ним повного розрахунку в день звільнення набув право на стягнення з колишнього роботодавця сум, передбачених статтею 117 Кодексу законів про працю України.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 117 Кодексу законів про працю України було викладено у такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Конституційний Суд України у Рішенні від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019 виснував, що «за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування.

Закон не має зворотної дії в часі, оскільки не поширюється на безстрокові трудові договори, укладені до його прийняття, а передбачає припинення цих договорів з моменту набрання ним чинності та можливість продовження трудових правовідносин на умовах контракту між професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) і державними та комунальними закладами культури.

Таким чином, Закон спрямований на регулювання тих правовідносин, які виникнуть після набрання ним чинності, а трудові правовідносини, що виникли раніше, повинні бути приведені у відповідність із новим юридичним регулюванням».

Проаналізувавши наведені норми трудового законодавства та рішення Конституційного Суду України, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 листопада 2025 року у справі № 306/2708/23, провадження № 14-84цс25, дійшла висновку, що до правовідносин, які виникли до набрання чинності Законом № 2352-ІХ, проте не припинились або припинились після набрання ним чинності (триваючі правовідносини), з 19 липня 2022 року слід застосовувати положення статті 117 Кодексу законів про працю України у новій редакції та обмежувати нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку шістьма місяцями.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23, провадження № 14-85цс25, сформульовано висновок про те, що частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 2352-IX передбачає: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців».

Із змісту наведеної норми убачається, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.

Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.

Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 Кодексу законів про працю України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця.

Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Суд зазначає, що правовідносини між сторонами щодо невиплати належних позивачу сум при звільненні виникли до набрання чинності Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», однак на момент набрання ним чинності не припинилися, оскільки остаточний розрахунок із позивачем проведено не було.

У даному випадку днем звільнення позивача є 14 вересня 2020 року, а затримка проведення остаточного розрахунку є триваючим правопорушенням, до якого з 19 липня 2022 року підлягає застосуванню нова редакція статті 117 Кодексу законів про працю України.

Разом з тим, рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 18 березня 2025 року на користь позивача вже було стягнуто середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати за період з 16 листопада 2022 року по 01 січня 2025 року у розмірі 189 658,24 гривень, тобто судом уже було визначено та компенсовано період відповідальності роботодавця за затримку остаточного розрахунку.

Ураховуючи наведене, після спливу передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України шестимісячного строку відповідальність роботодавця у вигляді виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку не продовжується, оскільки закон прямо встановлює граничний період, за який така компенсація може бути нарахована.

Вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 01 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року фактично спрямовані на продовження нарахування компенсації поза межами встановленого законом строку, що суперечить положенням частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України у чинній редакції та правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду.

За таких обставин суд дійшов висновку, що передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України право позивача на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку було реалізовано в межах визначеного законом строку, а правові підстави для додаткового стягнення середнього заробітку за період з 01 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року відсутні.

Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства «Державний проектно-вишукувальний та науково-дослідний інститут «Укренергомережпроект» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 01 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року задоволенню не підлягають.

Відповідно до частин першої та другої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ураховуючи, що позовні вимоги задоволенню не підлягають в повному обсязі, сплачені позивачем судові витрати по справі залишаються за ним.

Керуючись статтями 2, 76, 89, 141, 259, 263-265, 280, 282, 289, 352, 354 та 355 Цивільного процесуального кодексу України, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Державного підприємства «Державний проектно-вишукувальний та науково-дослідний інститут «Укренергомережпроект» про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати у розмірі 91 290,72 гривень за період з 01 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - відмовити повністю.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені в день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст заочного рішення складено 30 липня 2026 року.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; номери телефонів: НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , email: ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

Відповідач: Державне підприємство «Державний проектно-вишукувальний та науково-дослідний інститут «Укренергомережпроект», ЄДРПОУ: 00114092, місцезнаходження: набережна Гімназійна, будинок 2, місто Харків Харківської області.

Суддя О. В. Іщенко