Ухвала суду № 138816780, 06.08.2026, Балаклійський районний суд Харківської області

У Х В А Л А

Іменем України

№ 610/639/23 № 1-кп/610/2/2026м. Балаклія06 серпня 2026 року

Балаклійський районний суд Харківської області у складі:

судді: ОСОБА_1 ,

за участю

секретаря: ОСОБА_2 ,

прокурора: ОСОБА_3 (відеоконференція),

обвинуваченого: ОСОБА_4 ,

захисника: ОСОБА_5 ,

обвинуваченого: ОСОБА_6 ,

захисника: ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 191, ч. 2 ст. 209, ч. 2 ст. 28 ч. 4 ст. 358 КК України, ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 191, ч. 2 ст. 28 ч. 4 ст. 358 КК України,

в с т а н о в и в:

Прокурор заявив клопотання про продовження обов`язків для запобігання спробам: переховуватися від суду .

На обґрунтування клопотання зазначено про обвинувачення у вчиненні 3-х кримінальних правопорушень, два з яких тяжкі, тяжкість покарання, яке загрожує у разі визнання винним, втечі через допомогу своїх соціальних зв`язків та знайомств і вільного пересування територією України.

Обвинувачений та його захисник заперечували проти задоволення клопотання. Посилалися на недоведеність ризиків, протягом тривалих досудового розслідування і судового розгляду обов`язки виконував сумлінно, запобіжний захід не порушував.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

За правилом ч. 1 ст. 179 КПК України особисте зобов'язання полягає у покладенні на підозрюваного, обвинуваченого зобов'язання виконувати покладені на нього слідчим суддею, судом обов'язки, передбачені статтею 194 цього Кодексу.

За приписом ч. 7 ст. 194 КПК України обов 'язки, передбачені частинами п'ятою та шостою цієї статті, можуть бути покладені на підозрюваного, обвинуваченого на строк не більше двох місяців. У разі необхідності цей строк може бути продовжений за клопотанням прокурора в порядку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу.

Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 30.05.2023 застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з визначенням розміру застави

70 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 187 880 гривень, та покладено обов`язки.

31.05.2023 обвинуваченого ОСОБА_4 звільнено з-під варти після внесення застави.

Тому, в силу ч. 4 ст. 202 КПК України, з 31.05.2023 обвинувачений вважався таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 13.07.2023 продовжено обов`язки до 16.08.2023 включно.

До Балаклійського районного суду Харківської області обвинувальний акт надійшов 10.08.2023.

Ухвалами Балаклійського районного суду Харківської області від 15.08.2023, 20.09.2023, 23.10.2023, 18.12.2023, 15.02.2024 продовжено строк покладення обов'язків, крайній раз до 03.06.2024 включно.

Ухвалою від 24.05.2024 запобіжний захід з застави змінений на особисте зобов`язання, до 23 липня 2024 року включно обвинуваченого зобов`язано: прибувати за кожною вимогою до суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; утримуватися від спілкування з обвинуваченим ОСОБА_6 і свідками у цьому кримінальному провадженні; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Ухвалами від 09.07.2024, 06.09.2024, 24.10.2024, 11.12.2024, 06.02.2025, 27.03.2025, 16.05.2025, 10.07.2025, 13.08.2025, 25.09.2025, 13.11.2025, 07.01.2026, 05.03.2026, 30.04.2026, 19.06.2026 продовжено строк покладення обов'язків, крайній раз до 18.08.2026 включно.

Ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що підозрюваний може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).

Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду береться до уваги, що існує певна ймовірність того, що обвинувачений з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину, може вдатися до відповідних дій.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини тяжкість покарання не є самостійною підставою для застосування запобіжного заходу, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.

У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених:

ч. 4 ст. 191 КК України - заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчинене за попередньою змовою групою осіб, в умовах воєнного стану,

ч. 2 ст. 28 ч. 4 ст. 358 КК України - використання завідомо підробленого документа, вчинене за попередньою змовою групою осіб,

ч. 2 ст. 209 КК України - володіння, розпорядження майном, щодо якого фактичні обставини свідчать про його одержання злочинним шляхом, у тому числі здійснення фінансової операції, вчинення дій, спрямованих на приховування, маскування походження такого майна, вчинені особою, яка знала що таке майно прямо, повністю одержано злочинним шляхом , вчинені за попередньою змовою групою осіб.

Тобто, у вчиненні двох тяжких злочинів і кримінального проступку, за які передбачено покарання у вигляді позбавлення волі від 5 до 8 років та до 2 років обмеження волі відповідно.

Згідно Правил перетинання державного кордону громадянами України - у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право: особи з інвалідністю (абзац другий пункту 2.1).

Разом з цим обвинувачений ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, неповнолітніх дітей не має, є генеральним директором ТОВ «Укрнафтагазексперт», за місцем проживання характеризується виключно позитивно, раніше не судимий, до кримінальної відповідальності раніше не притягувався, інвалід 2 групи з 04.08.2022, 01.06.2023 здав до ГУ ДМС у Харківській області свій паспорт для виїзду за кордон.

З 30.05.2023 до ОСОБА_4 застосовані різні запобіжні заходи, а це вже більше 3 років, прокурор не звертався з клопотанням про зміну йому запобіжних заходів на більш суворі, умови запобіжних заходів не порушував, обов`язки обвинуваченого виконує добросовісно, не вчиняв спроб ухилитися від правосуддя, відомостей про порушення ним громадського порядку або про притягнення до кримінальної відповідальності немає.

Після спливу певного проміжку часу (досудового розслідування, судового розгляду) навіть обґрунтована підозра у вчиненні кримінального правопорушення не може бути єдиним виправданням обмеження особистої свободи шляхом застосування запобіжного заходу.

У контексті практики Європейського суду з прав людини, слід зазначити, що ризик втечі обвинуваченого не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших релевативних факторів, які можуть або підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її настільки незначною, що вона не може слугувати виправданням для застосування до особи запобіжного заходу.

Це твердження кореспондується з рішенням Конституційного Суду України від 08.07.2003 у справі № 14-рп/2003, згідно з яким тяжкість злочину законом не визначається як обов`язкова підстава для застосування будь-якого виду запобіжного заходу, а не тільки взяття під варту.

Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення у справах «Бекчієв проти Молдови» від 04.10.2005, «Смірнови проти Російської Федерації» від 24.07.2003).

На цьому етапі кримінального провадження оцінюючи заявлений стороною обвинувачення ризик переховування обвинуваченого від суду зазначаємо, що з огляду на положення КПК України та прецедентну практику ЄСПЛ стороною обвинувачення не надано доказів того, що обвинуваченим вчинялись дії, направлені на переховування від органу досудового розслідування та/або суду, з огляду на що, твердження сторони обвинувачення з приводу існування такого ризику є формальним та сумнівним, з урахуванням встановлених обставин, ґрунтується на припущеннях та не може свідчити про настільки високу ймовірність настання даного ризику, яка б слугувала підставою для виправдання подальшого застосування до обвинуваченого запобіжного заходу.

З урахуванням значної тривалості застосування до обвинуваченого запобіжних заходів надані стороною обвинувачення докази вже не доводять обставини, які свідчать про: наявність достатніх підстав вважати, що існує ризик, передбачений ст. 177 КПК України - переховуватися від суду.

В силу закону обвинувачений зобов`язаний, зокрема: прибути за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, а в разі неможливості прибути за викликом у призначений строк - заздалегідь повідомити про це зазначених осіб; підкорятися законним вимогам та розпорядженням суду (ч. 7 ст. 42 КПК України).

На цьому етапі кримінального провадження суд не вправі вирішувати ті питання, які може вирішувати тільки при ухвалені судового рішення під час вирішення обвинувачення по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, обґрунтованості обвинувачення, остаточної правової кваліфікації інкримінованого кримінального правопорушення тощо.

На підставі викладеного, керуючись ст. 176-199, 331 КПК України,

п о с т а н о в и в:

Відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження строку покладення обов'язків обвинуваченому ОСОБА_4 .

Ухвала оскарженню не підлягає, набирає законної сили з моменту її оголошення.

Суддя ОСОБА_1