Рішення № 138816299, 07.08.2026, Тернівський міський суд Дніпропетровської області

Справа № 194/1017/26

Номер провадження № 2/194/1119/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2026 року м.Тернівка

Тернівський міський суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Корягіна В.О.,

за участю секретаря судового засідання Клімової Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернівка Дніпропетровської області в спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Тернівського міського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що він з 13.08.2008 року працював у ПАТ «ДТЕК «Павлоградвугілля», спочатку у Виробничому структурному підрозділі «Шахта «Тернівська» до 16.12.2010 року, а з 10.06.2014 року працював машиністом гірничих виїмкових машин 5 розряду з повним робочим днем у шахті на дільниці підготовчих робіт Виробничого структурного підрозділу «ШУ Дніпровське» ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля». З 19.04.2021 року був переведений машиністом гірничих виїмкових машин 6 розряду на дільниці підготовчих робіт з повним робочим днем у шахті у тому ж Виробничому структурному підрозділі «ШУ Дніпровське» ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля». Має загальний пільговий стаж 15 років, в тому числі стаж роботи на підприємстві відповідача з повним робочим днем у шахті 11 років. 27.10.2025 року у 4 зміну, позивач, як машиніст гірничих виїмкових машин отримав наряд на управління прохідницьким комбайном КСП-32. 28.10.2025 року о 04-55 год., після завершення чергового циклу вирубки гірничої маси у забої 1178 збірного штреку комбайном КСП-32, позивач вирішив допомогти прохідникам, які приступили до виконання робіт з установлення анкерів у забої, під час чого вертикально впав з висоти близько 1 м на трак комбайна а потім на підошву виробки, вдарившись головою, лівим ліктем та лівим коліном об корпус комбайну. Внаслідок отриманих позивачем травм в. о. гірничим майстром була організована його доставка до здоровпункту шахти, а після огляду і надання першої медичної допомоги реанімаційно-протишоковою групою 8-го воєнізованого гірничо-рятувального загону міста Павлограду був доставлений до КНП «Павлоградська лікарня інтенсивного лікування» Павлоградської МР». Внаслідок виробничої травми позивач з 28.10.2025 року по 03.11.2025 року проходив стаціонарне лікування в нейрохірургічному відділенні КНП «Павлоградська лікарня інтенсивного лікування». З 04.11.2025 року по 25.11.2025 року лікувався у невропатолога КНП «Шахтарська МЛ» ШМР» амбулаторно. З 26.11.2025 року по 15.02.2026 року лікувався у відділенні №15 КНТ «Дніпровської багатопрофільної клінічної лікарні з надання психіатричної допомоги» ДОР». Всього позивач проходив лікування 111 днів. Таке довготривале лікування викликне нещасним випадком, викликано тим, що внаслідок падіння позивачу була спричинена черепно-мозкова травма, забій головного мозку 1 ст., судомний синдром з частими генералізованими тоніко-клоничними нападами, частими, в тому числі постіктальними, сутінковими розладами свідомості, з вираженими тривожно-депресивними, з вираженими експлозивними, галюцинаторно-маячними включеннями, наростаючими когнітивними порушеннями. F07.02, стійко порушеними психічними функціями, соціальною недостатністю внаслідок порушення життєдіяльності по категоріях: орієнтація, спілкування, контроль поведінки, трудова діяльність, пересування. 16.02.2026 року ОСОБА_1 визначена 2 група інвалідності у зв`язку з 80% втрати працездатності. Доказом зазначених обставин є копія виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №15426/25 та копія Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. У зв`язку із зазначеними обставинами був порушений звичний спосіб життя позивача. Навіть після тривалого лікування його турбують головні болі, запаморочення. ОСОБА_1 позбавлений можливості реалізовувати свої звичні потреби, страждає на часті прояви розладу свідомості, викликаними, черепно-мозковою травмою та забоєм головного мозку, зниженням пам`яті, тривожністю та пригніченістю. Ушкодження здоров`я стало причиною необхідності залучення додаткових зусиль для організації життя. Втрата працездатності призвела до відсутності у позивача можливості в достатній мірі реалізовувати свої наміри у професійній сфері, повноцінно працювати, обмежило можливість приділяти час своєму інтелектуальному та духовному розвитку, приділяти увагу близьким та рідним людям. Вказані вимушені негативні зміни призводять до зниження якості життя позивача та зменшення благ, які він мав до моменту нещасного випадку та втрати працездатності. Просить стягнути з відповідача на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 332800,00 грн.

Представник відповідача ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» Єлістратов Р.В. подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що згідно Акту про нещасний випадок на виробництві від 20.11.2025 року, комісією було встановлено причини нещасного випадку та особи, які допустили порушення вимог законодавства про охорону праці: причина нещасного випадку невиконання посадових обов`язків, порушення вимог з охорони праці; особи, які допустили порушення вимог законодавства про охорону праці ОСОБА_1 , порушив п.1.3.12, п.1.3.13, п.1.3.32, п.1.3.33 «Інструкції з охорони праці №4 безпечному виконанню робіт та поведінки в шахті машиніста гірничих виїмкових машин (прохідницькі роботи)». Основною причиною нещасний випадку з ОСОБА_1 є дії джерела підвищеної небезпеки внаслідок грубого порушення нормативних актів з охорони праці потерпілим. Також зазначає, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження факту заподіяння йому моральної шкоди. Вважає, що розмір моральної шкоди слід розрахувати у сумі 1 тис. грн. на відсоток втрати працездатності. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Позивач та представник позивача в судове засідання не з`явилися, проте представник позивача адвокат Голіцина Г.Д. надала суду заяву, в якій просить розгляд справи провести без участі сторони позивача, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, проте надав суду заяву про розгляд справи без його участі.

Згідно вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, обґрунтування позовних вимог та їх заперечення, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Так, в судовому засідання встановлено, що позивач ОСОБА_1 працював 11 років на підприємствах, правонаступником яких є ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля, звільнений у зв`язку із невідповідністю виконуваній роботі через стан здоров`я за п. 2 ст. 40 КЗпП України, що підтверджується записами у трудовій книжці, заповненої на ім`я ОСОБА_1 .

Відповідно до акту форми Н-1/П розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку, гострого професійного захворювання (отруєння), аварії, що стався 28.10.2025 року о 04-55 год. від 20.11.2025 року, 28.10.2025 року о 04-55 год., після завершення чергового циклу вирубки гірничої маси у забої 1178 збірного штреку комбайном КСП-32, ОСОБА_1 вирішив допомогти прохідникам, які приступили до виконання робіт з установлення анкерів у забої, під час чого вертикально впав з висоти близько 1 м на трак комбайна а потім на підошву виробки, вдарившись головою, лівим ліктем та лівим коліном об корпус комбайну. Висновок комісії: нещасний випадок вважати пов`язаним з виробництвом.

Згідно виписки з медичної картки стаціонарного хворого №15426/25, ОСОБА_1 з 26.11.2025 року по 17.02.2026 року знаходився на стаціонарному лікуванні в КНП «Шахтарська МЛ» ШМР. Також в страховому анамнезі даної виписки зазначено, що ОСОБА_1 з 28.10.2025 року по 03.11.2025 року проходив стаціонарне лікування в нейрохірургічному відділенні КНП «Павлоградська лікарня інтенсивного лікування», з 04.11.2025 року по 25.11.2025 року лікувався у невропатолога КНП «Шахтарська МЛ» ШМР» амбулаторно, з 26.11.2025 року по 15.02.2026 року лікувався у КНТ «Дніпровської багатопрофільної клінічної лікарні з надання психіатричної допомоги» ДОР». Всього проходив лікування 111 днів.

Згідно з витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, що надається до територіальних органів Пенсійного фонду України №152/26/552/ВП від 16.02.2026 року ОСОБА_1 встановлено втрату професійної працездатності 80% з 20.11.2025 року та встановлено другу групу інвалідності строком до 01.03.2028 року.

З наведеного видно, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки ушкодження здоров`я внаслідок нещасного випадку отримано позивачем під час виконання ним трудових обов`язків, а отже наявні у зв`язку з цим підстави для відшкодування моральної шкоди, виходячи з наступного.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно з частинами першою, другою статті 153 Кодексу законів про працю України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Згідно з частинами першою та третьою статті 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

У статті 173 КЗпП України закріплено право працівника на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків.

Частиною першою статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

В правових позиціях, викладених у пунктах 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

У Рішенні Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-9/2004 (1-рп/2004) у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», зазначено, що моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 15 червня 2020 року у справі № 212/3137/17-ц та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 жовтня 2020 року у справі № 210/4342/18.

Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З пунктів 36, 37 правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 210/3177/17 видно, що право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Таким чином, і право на відшкодування моральної шкоди виникає в потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

У рішенні Конституційного Суду України № 20-рп/2008 від 08 жовтня 2008 року визначено, що обов`язок по відшкодуванню моральної шкоди покладається на підприємства, які заподіяли шкоду.

У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155, ратифікованою Україною законом № 3988-VI (3988-17) від 02 листопада 2011 року передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Рішенням Конституційного Суду від 27 січня 2004 року у справі № 1-9/2004 (1-рп/2004) встановлено, що громадяни, яким установлена стійка втрата професійної працездатності, мають право на стягнення на їх користь моральної шкоди. Ушкодження здоров`я, заподіяне потерпілому під час виконання трудових обов`язків незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, заподіюють йому моральні й фізичні страждання.

Сам факт втрати професійної працездатності, з точки зору погіршення здоров`я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, веде до висновків про наявність моральної шкоди. Зазначене також випливає з положень ст. 3 Конституції України, відповідно до якої людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Судом встановлено, що позивач змушений був пройти курси лікування, переносить фізичні страждання, позбавлений нормальних життєвих зв`язків, що вимагає додаткових зусиль для організації його життя.

Положеннями ст.ст. 12, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Так, закону, який би передбачав можливість встановлення факту завдання моральної шкоди потерпілому від нещасного випадку на виробництві лише на підставі висновку експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, немає.

Отже, вказане вище не обмежує суд у праві встановити факт завдання моральної шкоди на підставі інших доказів, врахувавши характер каліцтва чи іншого ушкодження здоров`я, залишкову працездатність потерпілого тощо.

Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц.

Крім того, суд не може погодитися із запереченнями представника відповідача про відсутність у відповідача підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди у зв`язку з недоведеністю наявності у позивача моральної шкоди, оскільки у п. 7 акту форми Н-1/П розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку, гострого професійного захворювання (отруєння), аварії, що стався 28.10.2025 року о 04-55 год. від 20.11.2025 року, зазначено висновок комісії, що нещасний випадок, що стався з позивачем вважати пов`язаним з виробництвом.

Крім того, матеріали справи доводять, що стан залежності позивача від його хвороби на сьогоднішній день формує його сприйняття оточуючого світу, породжує відчуття неповноцінності, яке тільки посилюється у позивача, перетворюючись на страждання, через чітке розуміння ним відсутності перспективи одужання у майбутньому. Суд відхиляє заперечення відповідача в частині доводів про те, що позивач не навів доказів завдання йому моральної шкоди, оскільки такі доводи не ґрунтуються на законі та спростовуються вищенаведеними висновками суду.

З урахуванням викладеного, доводи відповідача про те, що позивачем не надано жодного доказу, яким би підтверджувався факт спричинення йому моральної шкоди у зв`язку з втратою працездатності, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки уже самим фактом втрати позивачем професійної працездатності останньому спричинена моральна шкода.

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р. із змінами, «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Судом встановлено, що ушкодження здоров`я позивача, яке завдає йому фізичного болю та душевних страждань, виникло на виробництві, що підтверджено висновками комісії при розслідуванні нещасного випадку, гострого професійного захворювання (отруєння), аварії, що стався 28.10.2025 року о 04-55 год. від 20.11.2025 року, який відповідачем на час його складання не оскаржений, а тому наявні правові підстави для відшкодування відповідачем моральної шкоди, завданої позивачу внаслідок професійного захворювання.

Враховуючи вищенаведене, отримання виробничої травми та втрата працездатності, призводять до постійного перенесення позивачем больових відчуттів, до необхідності проходження лікування, що має наслідком нераціональної втрати часу та життєвої енергії, ушкодження здоров`я стало причиною необхідності залучення додаткових зусиль для організації життя позивача, втрата працездатності призвела до відсутності у позивача можливості в достатній мірі реалізовувати свої наміри в професійній сфері, що обмежило життєву активність позивача.

Перелічені негативні явища в житті позивача переконливо доводять факт завдання позивачу немайнової (моральної) шкоди внаслідок отриманого ушкодження здоров`я та стійкої втрати професійної працездатності, що є наслідком порушення законодавства про охорону праці зі сторони відповідача.

Щодо твердження представника відповідача про те, що розмір моральної шкоди слід розрахувати у сумі 1 тис. грн. на відсоток втрати працездатності, суд враховує наступне.

Частиною 3 ст. 23 ЦК України передбачено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш ані ж достатнім.

У відповідності до статті 4 Закону України Про охорону праці державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

У пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди №4 від 31 березня 1995 року з подальшими змінами, передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Право на відшкодування шкоди завданої нещасним випадком на виробництві, що спричинила стійку втрату професійної працездатності позивача (80% сукупно), виникло у 2025 році, у зв`язку із чим позов пред`явлено до належного відповідача - ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля».

Наявність трудового каліцтва, а також ступінь втрати працездатності позивача підтверджені наявними у матеріалах справи доказами, зокрема актом розслідування нещасного випадку на виробництві.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 01 лютого 2023 року по справі № 185/10125/21, де спір стосувався відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику ушкодженням здоров`я, де позивачем не було надано первинної довідки МСЕК, а надана, як доказ, лише повторна довідка МСЕК.

У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12.07.2007 р.).

При вирішенні питання про розмір відшкодування спричиненої моральної шкоди суд враховує конкретні обставини справи, обсяг, характер, тривалість та наслідки заподіяних позивачу моральних страждань, стан його здоров`я, вину підприємства в заподіянні шкоди, суттєвість вимушених змін у житті позивача.

Крім того, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, а ніж достатнім для розумного задоволення потреб позивача і не повинен призводити до його збагачення за рахунок відповідача.

Позивач, обґрунтовуючи розмір відшкодування позивачу моральної шкоди відповідачем у зв`язку з ушкодженням здоров`я посилається на визначення розміру моральної шкоди у кратному співвідношенні з розміром прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що діє на час розгляду справи, засади розумності, виваженості і справедливості, суд, визначаючи розмір відшкодування позивачу моральної шкоди, враховує обставини справи, встановлення позивачу з 20.11.2025 року у розмірі 80% за виробничою травмою, обсяг фізичних та моральних страждань позивача, істотність вимушених змін у життєвих стосунках позивача, наслідків, що настали у зв`язку з втратою позивачем професійної працездатності. Також, суд враховує тривалість праці позивача на підприємстві відповідача в шкідливих умовах.

Відповідно до п. 10 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4 судам слід мати на увазі, що у разі заподіяння особі моральної шкоди неправомірно вчиненими діями кількох осіб, розмір відшкодування визначається з урахуванням ступеня вини кожної з них.

З огляду на викладене, при вирішенні питання про розмір відшкодування спричиненої позивачу моральної шкоди суд враховує глибину та період фізичних і моральних страждань позивача, істотність вимушених негативних змін в його житті, ступінь втрати ним професійної працездатності, безстроковість даних негативних змін, що свідчить про неможливість відновлення стану здоров`я в майбутньому, потребу в медикаментозному та санаторно-курортному лікуванні, ступінь вини відповідача в спричиненні шкоди, та характер немайнових витрат, виходить із засад розумності, виваженості та справедливості, та визначає розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача, в розмірі 160000,00 грн., що відповідатиме завданим моральним стражданням позивача та буде достатнім для її відшкодування.

Відповідно до Закону №466 внесено зміни до п.п.164.2.14 статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23.05.2020 року).

До загального місячного (річного) оподаткування доходу платника податків, з урахування змін, внесених Законом № 466, включається у вигляді відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі визначеному законом (п.п.164.2.14 п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України).

Щодо розподілу судових витрат суд враховує наступне.

За п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи.

Як передбачено частиною 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач звільнений від сплати судового збору, тому судовий збір на користь держави підлягає стягненню з відповідача у розмірі, діючому на день звернення позивача до суду, за подання позовної заяви майнового характеру фізичної особою (один відсоток розміру задоволених позовних вимог), але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Керуючись ст.ст. 76, 80, 81, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» (ЄДРПОУ 00178353, юридична адреса: 51400, Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Соборна, буд. 76) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ), 160000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» (ЄДРПОУ 00178353, юридична адреса: 51400, Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Соборна, буд. 76) на користь держави судовий збір у розмірі 1600,00 грн. на р/р UA908999980313111256000026001 в Казначействі України (ЕАП), код ЄДРПОУ 37993783, отримувач ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код класифікації доходів бюджету 22030106, призначення платежу: судовий збір.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Повний текст рішення складений 07 серпня 2026 року

Головуючий суддя В.О. Корягін