Рішення № 138814233, 27.07.2026, Городоцький районний суд Львівської області

441/1413/26 2/441/1121/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

/заочне/

27.07.2026 Городоцький районний суд Львівської області у складі:

головуючої судді Малахової-Онуфер А.М.

за участю секретаря судового засідання Стебеляк А.-А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Городок Львівської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в :

представник Лановий Є.М. в інтересах ТОВ «ФК «Солвентіс», 16.06.2026 звернувся в суд з позовом про стягнення з ОСОБА_1 24 075 грн. 00 коп. боргу за договором позики № 143368 від 07.03.2025. Позов обґрунтовує тим, що 07.03.2025 між ТОВ «Сіроко фінанс» та відповідачкою укладено договір позики №143368, згідно умов якого Товариство строком на 30 днів, надало відповідачці 7 500 грн. 00 коп. кредиту зі сплатою процентів та комісії за користування кредитом, в порушення умов договору ОСОБА_1 свої зобов`язання за таким належним чином не виконувала, через що у неї перед ТОВ «Сіроко фінанс» виникла заборгованість, яка станом на 23.07.2025 склала 24 075 грн. 00 коп., що 23.07.2025 між ТОВ «Сіроко фінанс» та позивачем укладено договір факторингу № 23072025, згідно умов якого право грошової вимоги за договором позики № 143368 від 07.03.2025 перейшло до позивача, сума заборгованості на дату формування позову складає 24 075 грн. 00 коп., з яких 7 500 грн. заборгованість за основною сумою боргу, 21 грн. 75 коп. заборгованість за процентами, 15 000 грн. 00 коп. заборгованість за штрафними санкціями та 1 553 грн. 25 коп. заборгованість за комісією. Просив позов задовольнити.

Ухвалою судді від 19.06.2026 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження (а.с. 10).

Представник ТОВ «ФК «Солвентіс» Лановий Є.М. у заяві від 16.06.2026 просив про задоволення позову та розгляд справи за його відсутності, щодо заочного розгляду справи, не заперечив (а.с. 7).

Відповідачка ОСОБА_1 , яка належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з`явилася, причини неявки не повідомила, відзиву не подала, тому згідно ч. 4 ст. 223, ст. 280 ЦПК України, суд вважає за можливе розглядати справу за її відсутності в заочному порядку, на підставі наявних у справі доказів, про що не заперечив у заяві від 16.06.2026 представник позивача (а.с. 14).

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Вивчивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Згідно ст. 4, 13 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Положення ч. 1 ст. 205 ЦК України визначають, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини першої ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів (ч.3 ст.207 ЦК України).

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).

Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України "Про електронну комерцію".

Згідно з ч.3 ст.11 Закону України "Про електронну комерцію", електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Із змісту позовної заяви від 16.06.2026, із копій документів доданих до позову, зокрема договору позики № 143368 та додатку до нього, довідки про ідентифікацію, паспорта споживчого кредиту, інших матеріалів справи убачається, що 07.03.2025 між ТОВ «Сіроко фінанс» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 143368, за умовами якого Товариство строком на 30 днів, надало відповідачці 7 500 грн. 00 коп. кредиту, шляхом їх перерахування на банківський рахунок позичальника з використанням реквізитів електронного платіжного засобу позичальника, а остання зобов`язалася повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або достроково, та сплатити плату (комісію та проценти) від суми позики.

Відповідно до п. 2.3 договору, процентна ставка (фіксована) складає 0, 01 % в день та діє протягом строку договору, визначеного пп.2.2 п. 2 договору.

Виконання кредитором обов`язку щодо надання грошових коштів відповідачці (позичальнику) підтверджується платіжною інструкцією № ac23b20e-0327-49f2-b0f8-470422fdb240 від 07.03.2025, згідно якої ТОВ «Сіроко фінанс» перерахувало 07.03.2025 грошові кошти у сумі 7 500 грн. на платіжну картку НОМЕР_1 , вказану ОСОБА_1 у договорі від 07.03.2025.

Із матеріалів справи убачається, що на 23.07.2025 заборгованість за договором позики № 143368 від 07.03.2025 ОСОБА_1 повністю не погашена, залишок заборгованості склав 24 075 грн. 00 коп.

Із копії договору факторингу № 23072025 від 23.07.2025, платіжної інструкції № 857 від 29.07.2025, акта прийому-передачі та Витягу з додатку до означеного договору видно, що 23.07.2025 між ТОВ «Сіроко фінанс» та позивачем укладено договір факторингу № 23072025, згідно умов якого право грошової вимоги до боржниці ОСОБА_1 за договором позики № 143368 перейшло до позивача, сума заборгованості складає 24 075 грн. 00 коп.

Із розрахунку заборгованості убачається, що на дату формування позову заборгованість за договором № 143368 від 07.03.2025 ОСОБА_1 не погашена, залишок заборгованості яку просить стягнути позивач складає 24 075 грн. 00 коп. з яких 7 500 грн. заборгованість за основною сумою боргу, 21 грн. 75 коп. заборгованість за процентами, нарахованими в межах визначеного договором строку кредитування, 15 000 грн. 00 коп. заборгованість за штрафними санкціями та 1 553 грн. 25 коп. заборгованість за комісією.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Ураховуючи вищенаведене, а саме те, що ОСОБА_1 внаслідок неналежного виконання умов укладеного 07.03.2025 з Товариством договору допустила заборгованість перед Кредитором, що позивач набув право вимоги до відповідачки за договором на законних підставах, позов слід задовольнити частково, стягнути з відповідачки на користь позивача заборгованість за договором позики № 143368 в розмірі 7 521 грн. 75 коп., з яких 7 500 грн. заборгованість за основною сумою боргу та 21 грн. 75 коп. заборгованість за процентами.

Підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за штрафними санкціями за договором позики № 143368 від 07.03.2025 в розмірі 15 000 грн. 00 коп. суд не убачає, з огляду на наступне.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

За ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 18 договору № 143368 від 07.03.2025 передбачено, що у разі невиконання Позичальником умов цього Договору (неповернення у встановлені умовами Договору строки суми Позики), у випадку коли Сума Позики, зазначена в п. 2 Договору, не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати, за користування коштами Позики понад встановлений Договором строк Позикодавець має право нараховувати пеню в розмірі, визначеному п. 2 Договору за кожен день такого понадстрокового користування, з урахуванням обмежень, встановлених Законом України «Про споживче кредитування» та іншими актами законодавства.

Разом з тим, відповідно до п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

У постанові Верховного Суду від 12.02.2025 у справі №758/5318/23 суд виснував щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України.

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: 1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; 2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; 3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 31.01.2024 у справі №183/7850/22.

Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року на території України з 24 лютого 2022 року строком на 90 днів введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє на даний час.

Таким чином, ураховуючи перехідні положення ЦК України, вимога Товариства в частині стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за штрафними санкціями за договором позики № 143368 від 07.03.2025 в розмірі 15 000 грн. 00 коп., задоволенню не підлягає.

Суд не убачає також підстав для стягнення з ОСОБА_1 комісії за надання позики в розмірі 1 553 грн. 25 коп., з огляду на наступне.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02.09.2019 справа № 186/1333/16-ц, провадження № 61-27618св18 зазначено, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 у справі № 15-рп/2011, держава, встановлюючи законами України засади створення і функціонування грошового та кредитного ринків (пункт 1 частини другої статті 92 Конституції України), має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і охоронюваними законом правами та інтересами споживачів їх кредитних послуг.

Держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів.

Умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

У постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 у справі № 6-1746цс16 вказується, що встановлення банком у кредитному договорі обов`язку боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, а також нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит (саме як компенсація сукупних послуг банку за рахунок клієнта), є незаконним. Несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Пунктом 2.4. договору позики № 143368 від 07.03.2025 передбачено комісію за надання кредиту 20, 71 % від суми позики, що у грошовому виразі складає 1 553 грн. 25 коп.

Однак, встановивши в кредитному договорі сплату разової комісії, позивач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позичальнику, що є незаконним, та фактично нарахував комісію за ту саму послугу, за яку відповідачка має сплатити згідно з договором проценти.

Зазначена правова позиція узгоджується з усталеною судовою практикою Верховного Суду та викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.08.2019 справа № 595/290/17, провадження № 61-29972св18; Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02.10.2019 справа № 311/682/16-ц, провадження № 61-24756св18; від 02.10.2019 справа № 760/20414/14-ц, провадження № 61-31205св18.

Умова, зазначена у договорі, порушує принцип добросовісності та призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін, отже суперечить положенням статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку, що нарахування позичальнику комісії за надання кредиту без зазначення конкретних послуг, за які її сплачено, є незаконним, відтак вимога позивача в частині стягнення з відповідачки заборгованості за комісією у розмірі 1 553 грн. 25 коп. задоволенню не підлягає.

Відповідно до положень ст. 133, 141 ЦПК України, суд стягує з ОСОБА_1 на користь позивача 831 грн. 81 коп. судового збору, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо вимоги позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000 грн., суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Представник позивача Лановий Є.М. у заяві від 16.06.2026 просив стягнути з відповідачки витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000 грн.

Із матеріалів справи убачається, що на підставі договору про надання правової допомоги № 43657029/01 від 02.01.2026 укладеного між АБ «Сергія Пошелюзного» та ТОВ «ФК «Солвентіс» та додаткової угоди № 143368 від 31.03.2026, адвоката Пошелюзного С., який діє згідно свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю КС № 6741/10 від 14.06.2018, уповноважено здійснювати представництво та захист прав і законних інтересів ТОВ «ФК «Солвентіс» у справі про стягнення заборгованості з боржника ОСОБА_2 .

Згідно акта надання послуг № 143368 від 31.06.2026 та детального опису до нього, розмір заявлених позивачем до стягнення витрат з відповідачки, складається з усної консультації, ознайомлення з матеріалами кредитної справи, складення позовної заяви та формування додатків до неї, для направлення до суду.

Під час вирішення питання про стягнення витрат на професійну правову допомогу, суд враховує висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц у постанові від 19.02.2020, згідно якого, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Важливими є також висновки у постановах Верховного Суду у справі № 905/1795/18 та у справі № 922/2685/19, де визначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та не співрозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, врахувавши виконану адвокатом роботу (надані адвокатом послуги, час, витрачений ним на виконання відповідних робіт (надання послуг)), виходячи з конкретних обставин справи, її складності, зокрема того, що означена справа не є складною, розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження, підготовка документів у такій не потребувала значного часу з урахуванням наявності сформованої правової позиції, суд вважає, що розмір заявленого відшкодування витрат на професійну правничу допомогу (6 000 грн.) є неспівмірним із ціною позову, не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, такі витрати не мають характеру необхідних і не співрозмірні із виконаною роботою, отже їх розмір є необґрунтованим та завищеним, а справедливим і розумним буде стягнення з відповідачки в користь позивача 2 000 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст. 4, 5, 13, 81, 89, 133, 259, 263, 265, 268, 280-284, 354 ЦПК України, ст. 3, 207, 509, 526, 527, 530, 610, 626-628, 638, 1048-1050, 1054, 1056-1, 1077, 1078, 1082ЦК України, суд, -

в и р і ш и в :

позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_2 , прож. на АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» (ЄДРПОУ: 43657029, адреса для листування: 07406, Київська обл., м.Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1; IBAN: НОМЕР_3 в АТ «СЕНС БАНК», МФО: 300346) 7 521 грн. 75 коп. заборгованості за договором позики № 143368 від 07.03.2025, з яких 7 500 грн. основна сума боргу та 21 грн. 75 коп. проценти, також 831 грн. 81 коп. судового збору та 2 000 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу, а всього 10 353 грн. 56 коп.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

С у д д я А.М.Малахова-Онуфер