Рішення № 138810284, 05.08.2026, Воловецький районний суд Закарпатської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №936/646/26

Провадження № 2/936/262/2026

05.08.2026 селище Воловець

Воловецький районний суд Закарпатської області в складі:

головуючого - cудді Павлюка С.С

при секретарі - Щербей А.Є.

з участю представника позивача ОСОБА_1

та представника третьої особи Щербей М.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у селищі Воловець цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа служба у справах дітей Жденіївської селищної ради Мукачівського району, про позбавлення батьківських прав,

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про позбавлення батьківських прав. Свої вимоги мотивує тим, що 26.01.2010 між ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_3 було укладено шлюб, який був зареєстрований у виконкомі Щербовецької сільської ради Воловецького району Закарпатської області, актовий запис № 1. Від даного шлюбу у сторін народився син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Подружнє життя між ОСОБА_4 та відповідачем не склалося. Причиною розпаду сім`ї послужило те, що вони маюли різні погляди на життя, не могли знайти взаємопорозуміння між собою, в зв`язку з чим у них виникали сімейні конфлікти. Відповідач виїжджав періодично на сезонні роботи за кордон, ніякої матеріальної допомоги на утримання неповнолітнього сина не надавав, про створення сімейних стосунків не піклувався. Через деякий час вступив у стосунки з іншою жінкою. Рішенням Воловецького районного суду Закарпатської області від 16.11.2021 шлюб між ОСОБА_6 та відповідачем було розірвано. Після розірвання шлюбу, що складає більше 4-х років, відповідач - ОСОБА_3 не приймав участі у вихованні сина, так як постійно знаходився за межами України. З жінкою та сином не спілкувався та не забезпечував їх. Аліменти не сплачував. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла і після її смерті відповідач ОСОБА_3 не виявив бажання піклуватися та виховувати рідного сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з чим Службою у справах дітей Жденіївської селищної ради Мукачівського району Закарпатської області винесено наказ №6 від 17.04.2026 про тимчасове влаштування дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо якого встановлено факт відсутності батьківського піклування, яким тимчасово влаштовано дитину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до сім`ї громадянина ОСОБА_2 (вуйка), та покладено на нього відповідальність за життя, здоров`я, фізичний і психологічний розвиток дитини.

28.05.2026 ухвалою судді Воловецького районного суду Павлюк С.С. по справі відкрито провадження та призначено підготовче судове засідання.

03.06.2026 ухвалою суду закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду.

В судове засідання позивач не з?явився, його представник адвокат Рошко М.М. позовні вимоги підтримала повністю, просила такі задовольнити.

Представник третьої особи - служба у справах дітей Жденіївської селищної ради Мукачівського району в суді позов підтримав та пояснив, що після смерті матері, неповнолітнього ОСОБА_5 визнано дитиною, що позбавлена батьківського піклування та влаштовано у сім`ю ОСОБА_2 , котрий одружений та має власних дітей. Вважає за доцільне позбавити відповідача ОСОБА_3 позбавити батьківських прав.

Відповідач в судове засідання повторно не з?явився, причини його неявки суду невідомі, про розгляд справи повідомлявся належним чином, зокрема, відповідач викликався через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. Заперечень проти позову, в тому числі відзиву на позовну заяву, заяв із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, а також жодних інших заяв та клопотань від відповідача не надійшло.

Оскільки відповідач був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, проте не з`явився в судове засідання без поважних причин та не повідомив про причини свої неявки в судове засідання, відзиву не подав, а представник позивача не заперечує щодо заочного розгляду справи, суд на підставі статей 280-282 Цивільного процесуального кодексу України ухвалив про заочний розгляд справи, про що 05.08.2026 прийнята відповідна ухвала.

У відповідності до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що 26.01.2010 між ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_3 укладено шлюб, який був зареєстрований у виконкомі Щербовецької сільської ради Воловецького району Закарпатської області, актовий запис №1,що підтверджується свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 .

Від даного шлюбу у сторін народився син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 видане 17 листопада 2010 року виконкомом Жденіївської селищної ради Воловецького району, Закарпатської області).

Як вбачається із Рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 16.11.2021 шлюб між ОСОБА_6 та відповідачем розірвано.

Крім того, станом на 21.05.2026 року у відповідача ОСОБА_3 наявна заборгованість по сплаті аліментів в розмірі 87 127 гривень, що стверджується листом начальника Свалявського ВДВС у Мукачівському районі Закарпатської області від 21.05.2026 року №2935/19.5-31/29465 та розрахунком заборгованості.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 видане 31 березня 2026 року виконкомом Жденіївської селищної ради Мукачівського району, Закарпатської області.

Після смерті ОСОБА_4 відповідач ОСОБА_3 не виявив бажання піклуватися та виховувати рідного сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з чим Службою у справах дітей Жденіївської селищної ради Мукачівського району Закарпатської області винесено наказ №6 від 1704.2026 про тимчасове влаштування дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо якого встановлено факт відсутності батьківського піклування, яким тимчасово влаштовано дитину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до сім`ї громадянина ОСОБА_2 (вуйка), та покладено на нього відповідальність за життя, здоров`я, фізичний і психологічний розвиток дитини.

Крім того, в судовому засіданні були заслухані пояснення свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , котрі підтвердили, що відповідач не бере участі у вихованні дитини, не бачиться із сином, не цікавиться його життям. Вихованням дитини займалася матір.

Під час судового розгляду було задоволено клопотання представника позивача про з`ясування думки неповнолітнього ОСОБА_5 в судовому засіданні.

Суд заслухав думку неповнолітнього ОСОБА_5 , за участі психолога ОСОБА_9 та представників учасників, повідомив, що в останнє бачив батька близько 6-7 років тому. З того часу неповнолітній жодного разу не бачив батька, в тому числі останній не контактувала з ним жодними засобами зв`язку (телефоном, листами, соціальними мережами). його вихованням займалася матір. При згадуванні про батька, в нього не виникає жодних емоцій. З пояснень ОСОБА_5 слідує, що він не проти позбавити батька ОСОБА_3 батьківських прав.

В силу вимог ч.2 ст.150 СК України, батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Враховуючи те, що відповідач по справі жодним чином не був позбавлений інформації стосовно місця перебування неповнолітнього сина, перешкод у спілкуванні дитини з ним та прийманні участі батька у вихованні не було, вищевикладені обставини свідчать про фактичну можливість, але вольове небажання виконувати відносно дитини батьківські обов`язки, покладені на нього законом.

Відповідно до вимог п.2 ч.1 ст.164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Згідно із вимогами ст. 165 СК України, право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Отже, на підставі наведеного вище, суд вважає, що позовні вимоги позивача щодо позбавлення батьківських прав відповідача є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Частиною першою статті 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Згідно з частиною першою статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Тлумачення змісту частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

У частині першій статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до частини першої статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У § 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

При вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

У рішенні від 16.07.2015 у справі «Мамчур проти України» (заява №10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Наведене узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17.10.2018 у справі № 402/428/16-ц. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові від 06.05.2020 у справі №753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) Верховний Суд зазначив, що «ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). […] Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини».

У постанові від 02.10.2019 у справі №461/7387/16-ц (провадження №61-29266св18) Верховний Суд вказав, що «зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. За положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини».

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.03.2020 у справі №638/16622/17 (провадження 61-13752св19), від 13.04.2020 у справі №760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 29.04.2020 у справі №522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 11.09.2020 у справі №357/12295/18 (провадження №61-21461св19) від 29.07.2021 у справі №686/16892/20 (провадження №61-6807св21). Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.

Вирішуючи цей спір суд висновує, що ОСОБА_3 повністю й на тривалий час (6 років) самоусунувся від виконання батьківських обов`язків щодо неповнолітнього сина ОСОБА_5 .

Як вбачається із висновку служби у справах дітей Жденіївської селищної ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 відносно неповнолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою забезпечення права дитини на сімейне виховання, враховуючи бажання дитини, служба у справах дітей вважає за доцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 відносно неповнолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Враховуючи наведені обставини в сукупності суд висновує, що ОСОБА_3 не виконує батьківських обов`язків з виховання, навчання і розвитку дитини ОСОБА_5 , не дбає про його здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, не створює створювати належні умови для розвитку його природних здібностей, не готує його до самостійного життя та праці. Суд не встановив обставин, які б свідчили про наявність об`єктивних перешкод для виконання відповідачем своїх батьківських обов`язків.

З врахуванням викладеного, враховуючи справедливий баланс інтересів батька й сина, вирішуючи спір з врахуванням якнайкращих інтересів дитини, зважаючи на тривалість ухилення від виконання батьківських обов`язків, і беручи до уваги, що ставлення відповідача до них не змінилось, суд змушений застосувати винятковий захід батьківської відповідальності - позбавлення батьківських прав.

Водночас суд уважає за необхідне роз`яснити учасникам положення ст. 169 СК України, якими допускається поновлення батьківських прав у випадку зміни поведінки батьків та з врахуванням інтересів дитини.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено на позивача.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, врахувавши, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, виходячи з найкращих інтересів дитини, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Вимоги про відшкодування судових витрат позивач та його представником не заявлено.

З наведених міркувань та керуючись ст.2, 12, 13, 81, 82, 89, 141, 264, 265, 268, 280 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

позов задовольнити.

Позбавити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце реєстрації АДРЕСА_1 , батьківських прав відносно малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження серія НОМЕР_4 , видане 17.11.2010, актовий запис №17

Роз`яснити, що мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав у разі зміни поведінки особи, позбавленої батьківських прав, та обставин, що були підставою для позбавлення батьківських прав.

Рішення суду може бути оскаржене до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Апеляційна скарга подається до Закарпатського апеляційного суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса реєстрації АДРЕСА_2 ;

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_6 , адреса еєстрації АДРЕСА_1 ;

Третя особа: служба у справах дітей Жденіївської селищної ради Мукачівського району, ЄДРПОУ: 04349366, адреса місця знаходження: вул. Шевченка, №14 селище Жденієво Мукачівського району Закарпатської області.

Повний текст рішення виготовлено 07.08.2026

Суддя Павлюк С.С.