Ухвала суду № 138808916, 06.08.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

У Х В А Л А

про повернення позовної заяви

06 серпня 2026 р. № 520/7423/26

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Дмитро Волошин, розглянувши адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення з 20.05.2023 по 30.06.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії;

- зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) за періоди: з 20.05.2023 року по 30.06.2023 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44.

Ухвалою судді від 20.04.2026 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії повернуто позивачу.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 11.06.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 20.04.2026 по справі №520/7423/26 - скасовано. Справу №520/7423/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.

Відповідно до супровідного листа Другого апеляційного адміністративного суду від 24.06.2026 по справі №520/7423/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії повернулася до Харківського окружного адміністративного суду 13.07.2026, що підтверджується відміткою на супровідному листі, передана на розгляд судді - 21.07.2026 відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду.

Скасовуючи ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 20.04.2026 у справі №520/7423/26 Другий апеляційний адміністративний суд у постанові від 11.06.2026 зазначив, що підставою для скасування ухвали суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права, оскільки суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду, застосувавши редакцію частини другої статті 233 КЗпП України, чинну на момент постановлення оскаржуваної ухвали, а не редакцію, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин. Апеляційний суд також зазначив, що судом першої інстанції не було враховано положення пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, відповідно до яких під час дії карантину строки, визначені статтею 233 КЗпП України, продовжувалися на весь період його дії, а тому законодавчі обмеження щодо строків звернення до суду фактично почали застосовуватися лише з 01.07.2023.

Ухвалою судді від 24.07.2026 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - залишено без руху та надано позивачу термін - десять календарних днів з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви, шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду з належним обґрунтуванням поважності причин пропуску строку та доказів поважності таких причин.

Копія ухвали про залишення позовної заяви без руху доставлена представнику позивача до електронного кабінету у системі "Електронний суд" 24.07.2026 о 19:29, що підтверджується довідкою про доставку до електронного кабінету ЄСІТС.

На виконання вимог ухвали суду представник позивача 27.07.2026 через систему «Електронний суд» подав заяву про усунення недоліків, у якій просив поновити строк звернення до суду, посилаючись на застосовність до спірних правовідносин попередньої редакції статті 233 КЗпП України та поважність причин пропуску строку.

Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку, позивач посилається на те, що можливість ефективного судового захисту його прав виникла лише після прийняття Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду постанови від 17.02.2026 у справі №520/5814/24, якою сформовано правовий висновок щодо застосування пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 у первинній редакції.

Також позивач зазначає, що до 17.02.2026 існувала невизначеність щодо правомірності застосування відповідачем положень постанови Кабінету Міністрів України №481 від 12.05.2023, а тому звернення до суду раніше цієї дати було б передчасним.

Суд, дослідивши наведені позивачем доводи, дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення строку звернення до суду.

Відповідно до частини 1 статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

При цьому поважними можуть бути визнані лише такі причини, які є об`єктивними, непереборними та не залежать від волевиявлення особи, а також фактично перешкоджали своєчасному зверненню до суду.

Суд звертає увагу, що формування судової практики, на що посилається представник позивача як на момент виникнення підстав для звернення до суду, не є обставиною, з якою закон пов`язує початок перебігу строку звернення до суду.

Момент виникнення у особи права на звернення до суду визначається не датою ухвалення судового рішення в іншій справі та не датою формування певної правової позиції Верховного Суду, а моментом, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення свого права. Відсутність усталеної судової практики, наявність різних підходів судів або очікування формування певної правової позиції Верховного Суду не є об`єктивною перешкодою для реалізації права на звернення до суду.

При цьому судова практика Верховного Суду підлягає врахуванню судами як джерело правозастосування відповідно до вимог частини п`ятої статті 242 КАС України, однак така практика не може створювати новий момент виникнення права на звернення до суду та змінювати встановлений законом порядок обчислення процесуальних строків.

Суд також не погоджується з доводами позивача щодо того, що після набрання чинності Законом України №2352-ІХ від 01.07.2022 та під час дії карантину строки звернення до суду у трудових спорах фактично не застосовувалися.

Як неодноразово зазначав Верховний Суд, положення пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України не скасовували строки звернення до суду, визначені статтею 233 КЗпП України, а лише передбачали продовження їх перебігу на період дії карантину. Таким чином, строки звернення до суду були встановлені законом, однак їх перебіг був продовжений на час дії карантину, після завершення якого такі строки підлягали застосуванню.

Суд ураховує правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23, відповідно до яких період до 19.07.2022 регулюється попередньою редакцією статті 233 КЗпП України та не обмежувався будь-яким строком звернення до суду, тоді як до правовідносин за період після 19.07.2022 застосовується тримісячний строк, встановлений частиною другою статті 233 КЗпП України (пункти 75 76). Також Верховний Суд вказав, що з урахуванням положень пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України перебіг строку звернення до суду розпочинається після закінчення карантину, тобто з 01.07.2023, та має бути реалізований протягом трьох місяців (пункти 77 80). Отже, зазначений правовий висновок підтверджує застосування тримісячного строку звернення до суду щодо правовідносин, які виникли після 19.07.2022, а питання його дотримання має оцінюватися з урахуванням моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Такий підхід застосовується Верховним Судом також у постановах від 25.09.2025 у справі №440/9690/24, від 11.12.2025 у справі №420/3504/25, від 30.06.2026 у справі №240/1492/25 та від 25.06.2026 у справі №520/25416/25.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому суд зауважує, що у справі №520/25416/25 Другим апеляційним адміністративним судом ураховано практику Верховного Суду з питань застосування статті 233 КЗпП України в редакції з 19.07.2022 року, про що обізнаний в тому числі представник позивача.

Водночас суд зазначає, що у даній справі строк звернення до суду не обраховувався з дати звільнення позивача зі служби, якою є 30.06.2023, що вбачається з витягу із наказу Головного управління ДСНС України у Харківській області від 30.06.2023 №304.

Судом ураховано найбільш сприятливий для позивача момент початку перебігу строку звернення до суду - дату отримання ним інформації щодо розрахунку належного грошового забезпечення, а саме 21.11.2023, що підтверджується обставинами справи №520/1588/24.

Саме з цієї дати позивач отримав документальне підтвердження складових та розміру нарахованого і виплаченого йому грошового забезпечення, а отже мав можливість оцінити правильність проведених відповідачем нарахувань та, у разі незгоди, звернутися до суду.

Судом, із програми "Діловодство спеціалізованого суду (ДСС)", установлено, що про розрахунок належного йому грошового забезпечення позивач був обізнаний станом на 23.11.2023 (справа №520/33800/23), тобто вже після припинення дії карантину і після цього протягом трьох місяців мав право звернутися до суду з відповідним позовом, що і здійснив 17.01.2024 у справі №520/1588/24.

Окрім того, матеріали справи № 520/1588/24 містять лист Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області від 21.11.2023, наданий на запит представника позивача після звільнення позивача щодо порядку обрахунку його грошового забезпечення за період проходження служби по день звільнення, що також встановлено постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 17.07.2024 у справі №520/1588/24. Окрім того, матеріали справи №520/1588/24 містять архівні відомості щодо грошового забезпечення позивача, зокрема, з квітня по липень 2023 року (а.с.19-38).

Відповідно до ч. 4 ст. 78 обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Зазначені обставини спростовують доводи позивача про необізнаність з розрахунком його грошового забезпечення, виходячи з прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 (1762,00 грн), та порушенням його прав.

Також, зазначений лист спростовує доводи позивача щодо того, що він не отримував від відповідача відповідного письмового повідомлення після звільнення щодо обрахунку його грошового забезпечення, оскільки зазначений лист від 21.11.2023 містить відомості щодо порядку розрахунку грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2020 по дату звільнення, виходячи з прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018.

Отже, отримавши лист від 21.11.2023 про обрахунок свого грошового забезпечення в період проходження служби по момент звільнення, позивач був обізнаний про порядок обрахунку свого грошового забезпечення та в межах установленого законодавством трьохмісячного строку мав можливість звернутися до суду з відповідним позовом, що й було зроблено позивачем у січні 2024 року, оскільки позивач звернувся до суду з відповідним позовом у межах справи № 520/1588/24 щодо перерахунку його грошового забезпечення за інший період.

Отримання позивачем листа щодо обрахунку його грошового забезпечення 21.11.2023 відповідає вимогам ч. 2 ст. 233 КЗпП України, як початку перебігу строку звернення до суду, що узгоджується з правовими позиціями Верховного суду. Факт звернення позивача до суду з відповідним позовом підтверджує обставини щодо обізнаності позивача з порядком розрахунку грошового забезпечення та відсутності об`єктивних перешкод для звернення до суду.

Разом із тим суд звертає увагу, що представник позивача в обох справах фактично намагається штучно змінити момент обізнаності позивача шляхом повторного направлення запиту щодо надання інформації про грошове забезпечення та використання отриманої відповіді як нового моменту початку перебігу строку звернення до суду. Зокрема, у справі №520/1588/24 представником позивача було долучено лист Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області від 21.11.2023 №65020-8299/65190, яким надано відповідь на адвокатський запит від 08.11.2023 щодо розміру фактично виплаченого грошового забезпечення з 01.01.2020 по день звільнення. Тоді як у даній справі представником позивача було надано лист Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області від 23.03.2026 №65040-3028/65190, відповідно до якого останнім надано відповідь на адвокатський запит від 09.03.2026 щодо грошового забезпечення за період з травня 2023 по липень 2023.

Посилання позивача на лист від 23.03.2026, з якого нібито він дізнався про порушення його прав щодо належного грошового забезпечення, судом не приймаються до уваги, зважаючи на встановлені судом обставини щодо отримання позивачем листа від 21.11.2023 щодо обрахунку його грошового забезпечення, що став підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом у січні 2024 року у справі № 520/1588/24. Повторне звернення до відповідача з запитом щодо обрахунку грошового забезпечення позивача не може змінювати строк звернення до суду, зважаючи на отримання позивачем відомостей щодо обрахунку грошового забезпечення в листопаді 2023 року.

У постанові від 10.09.2025 у справі № 160/28405/24 Верховний Суд дійшов висновку, що направлення позивачем до відповідача заяви та отримання листа не змінює моменту, з яким законодавство пов`язує початок перебігу строку звернення до суду, а свідчить лише про час, коли позивач виявив зацікавленість до стану своїх прав та почав вчиняти активні дії щодо реалізації своїх прав і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду, а фактично є штучно створеною новою часовою передумовою звернення з позовом до суду.

При цьому у позовній заяві у справі №520/7423/26 позивачем не зазначено про те, що після звільнення зі служби він уже звертався до суду з вимогами щодо перерахунку грошового забезпечення, а також не наведено обставин отримання ним у 2023 році повідомлення про відповідний розрахунок.

Суд уважає за необхідне зазначити, що відповідно до пунктів 2, 5 частини 5 статті 44 КАС України учасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні. Відповідно до частини 6 статті 44 КАС України за введення суду в оману щодо фактичних обставин справи винні особи несуть відповідальність, встановлену законом.

Однак, як свідчать фактичні обставини справи, позивач не заперечує фактичних обставин отримання відповідної інформації у 2023 році чи факту звернення з позовом у справі №520/1588/24.

Разом із тим суд зазначає, що ненаведення таких обставин у позовній заяві та формування правової позиції виключно шляхом зміщення дати обізнаності позивача не сприяє всебічному, повному та об`єктивному розгляду справи, а фактично спрямоване на створення у суду помилкового уявлення щодо моменту виникнення права на звернення до суду.

Отже, наведені представником позивача причини пропуску строку звернення до суду не є об`єктивними та непереборними, а пов`язані виключно з обраною ним процесуальною позицією.

За таких обставин суд доходить висновку, що строк звернення до суду пропущено без поважних причин.

Таким чином, позивач так і не навів достатніх та переконливих аргументів на підтвердження наявності об`єктивних, непереборних та істотних перешкод на звернення позивача до суду, які б завадили йому звернутися з цим позовом протягом встановленого законом строку, а тому наведені позивачем обставини суд визнає недостатніми для висновку про те, що позивач своєчасно звернувся до суду.

З огляду на викладене, суд робить висновок про відсутність підстав для поновлення строку звернення позивача до суду.

Згідно з пунктом 9 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Керуючись статтями 169, 293, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В :

Заяву представника позивача про поновлення строку звернення до суду - залишити без задоволення.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - повернути позивачу.

Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено Кодексом адміністративного судочинства України.

Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково у випадках, визначених статтею 294 цього Кодексу. Оскарження ухвали суду, яка не передбачена статтею 294 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Дмитро ВОЛОШИН