Рішення № 138806700, 06.08.2026, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/15427/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 серпня 2026 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючої судді Світлик О.М.,

за участю секретаря судового засідання Чепи М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Ужгороді у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

На обґрунтування позовних вимог представник позивача посилається на те, що 27.04.2024 між товариством з обмеженою відповідальністю «Макс Кредит» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №00-9744069 у формі електронного документа з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором 44205.

За твердженням позивача, відповідно до умов кредитного договору відповідачу було надано кредитні кошти, які перераховано безготівковим шляхом через товариство з обмеженою відповідальністю «Платежі Онлайн» на платіжну картку № НОМЕР_1 .

Позивач зазначає, що первісний кредитор належним чином виконав зобов`язання з надання кредитних коштів, однак відповідач належним чином не виконала обов`язку з повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами.

25.11.2024 між ТОВ «Макс Кредит» та ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» укладено договір факторингу №25112024-МК/Ейс, відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №00-9744069 від 27.04.2024.

На підтвердження переходу права вимоги позивач посилається на договір факторингу, реєстр боржників від 25.11.2024, витяг із реєстру боржників, акт приймання-передачі реєстру боржників та платіжну інструкцію щодо сплати фінансування за договором факторингу.

Позивач зауважує, що після набуття ним права вимоги жодних платежів на погашення заборгованості за кредитним договором від відповідача не надходило.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку загальна сума заборгованості відповідача за кредитним договором становить 30520,56 грн, з яких: 8400,00 грн заборгованість за тілом кредиту; 22120,56 грн заборгованість за процентами за користування кредитом; 0,00 грн заборгованість за штрафними санкціями.

На підставі наведеного позивач просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором №00-9744069 від 27.04.2024 у розмірі 30520,56 грн, судовий збір у розмірі 2422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7000 грн.

Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі. Постановлено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 02.12.2025 частково задоволено клопотання позивача про витребування доказів.

Витребувано в АТ КБ «ПриватБанк» інформацію про те, чи емітувалася на ім`я ОСОБА_1 платіжна картка №5457-08XX-XXXX-1269, про зарахування на відповідний картковий рахунок у період із 27.04.2024 до 02.05.2024 коштів у сумі 8000 грн, а також інформацію щодо фінансового номера телефону, пов`язаного із зазначеним картковим рахунком.

15.04.2026 через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача адвоката Шаранича Сергія Сергійовича надійшли додаткові пояснення, відповідно до яких представник відповідача просить повністю відмовити у задоволенні позову.

На обґрунтування заперечень представник відповідача зазначає, що відповідно до пункту 1.3 кредитного договору строк кредитування становив 360 календарних днів, а остаточний строк повернення кредиту був визначений до 22.04.2025.

Водночас договір факторингу між ТОВ «Макс Кредит» і ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» укладено 25.11.2024, тобто до настання остаточного строку повернення кредиту.

У зв`язку з цим представник відповідача стверджує, що станом на дату укладення договору факторингу первісний кредитор не мав права вимоги щодо стягнення всієї суми кредитної заборгованості, а тому не міг передати позивачу відповідне право.

Представник відповідача також посилається на те, що передача невизначених майбутніх вимог без належної індивідуалізації предмета договору не може зумовлювати перехід права вимоги до нового кредитора.

Крім того, сторона відповідача вважає, що позивач не надав усіх належних доказів переходу права вимоги, зокрема повного реєстру боржників та належних доказів оплати фінансування за договором факторингу.

21.04.2026 через підсистему «Електронний суд» від представника позивача Сахарової Ольги Ігорівни надійшли додаткові пояснення.

Представник позивача зазначає, що відповідно до умов договору факторингу №25112024-МК/Ейс від 25.11.2024 право вимоги переходить від клієнта до фактора в дату підписання сторонами акта приймання-передачі реєстру боржників.

За твердженням представника позивача, відповідний акт та реєстр боржників були підписані сторонами 25.11.2024, а тому з цієї дати позивач став кредитором за кредитним договором, укладеним із відповідачем.

Позивач також зазначає, що згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути не лише наявна грошова вимога, а й вимога, яка виникне в майбутньому.

У зв`язку з цим та з огляду на наявність у реєстрі боржників індивідуальних даних відповідача, номера кредитного договору і розміру заборгованості позивач вважає доведеним набуття ним права вимоги.

У судове засідання представник позивача не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином. У позовній заяві представник позивача просив розглянути справу за його відсутності, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 та її представник адвокат Шаранич Сергій Сергійович у судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Представник відповідача подав письмові додаткові пояснення, у яких просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

З огляду на належне повідомлення учасників справи, наявність у матеріалах справи їхніх письмових пояснень та відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, суд визнав можливим розглянути справу за відсутності учасників на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності та достатності, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 27.04.2024 між ТОВ «Макс Кредит» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії №00-9744069 у формі електронного документа.

Договір підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором 44205, що підтверджується довідкою про ідентифікацію, долученою до матеріалів справи.

Відповідно до умов кредитного договору кредитодавець зобов`язався надати позичальнику кредит у національній валюті у формі кредитної лінії, а позичальник зобов`язалася повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

Зі змісту договору вбачається, що фактична сума кредитних коштів, яка підлягала перерахуванню на платіжну картку позичальника, становила 8000 грн.

Відповідно до пункту 1.3 кредитного договору строк дії кредитної лінії становив 360 календарних днів, а остаточний строк повернення кредиту визначено до 22.04.2025.

Позичальник зобов`язалася сплачувати проценти у періодичні дати платежів, визначені умовами кредитного договору та графіком платежів.

До матеріалів справи також долучено паспорт споживчого кредиту, правила надання грошових коштів у позику та довідку про ідентифікацію відповідача.

Факт зарахування 8000 грн на платіжну картку, емітовану на ім`я ОСОБА_1 , підтверджується листом АТ КБ «ПриватБанк» від 03.12.2025 №20.1.0.0.0/7-251203/89998-БТ та долученою до нього випискою за картковим рахунком.

Водночас надані позивачем повідомлення ТОВ «Платежі Онлайн», додаток до нього, кредитний договір із зазначенням реквізитів платіжної картки та інші письмові докази в їх сукупності підтверджують ініціювання кредитодавцем переказу 8000 грн за реквізитами картки, зазначеними відповідачем під час укладення договору.

Відповідач не надала доказів повернення кредитних коштів або належного виконання грошових зобов`язань за кредитним договором.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або які надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами.

Правочин також вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля його сторін виражена за допомогою електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять погоджені сторонами умови та умови, обов`язкові відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов.

Частиною другою статті 639 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до статті 3 цього Закону електронним договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, які додаються до інших електронних даних особою, що прийняла пропозицію укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні такого договору.

Згідно зі статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом направлення однією стороною пропозиції його укласти та прийняття цієї пропозиції іншою стороною.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями та підписаний у порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону, прирівнюється за правовими наслідками до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено можливість підписання електронного правочину електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Таким чином, кредитний договір №00-9744069 від 27.04.2024 укладений сторонами у належній письмовій електронній формі, містить погоджені сторонами істотні умови кредитування та є обов`язковим для виконання.

Щодо переходу права вимоги до позивача суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином.

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не передбачено договором або законом.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу одна сторона фактор передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони клієнта за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові право грошової вимоги до третьої особи боржника.

Частинами першою та другою статті 1078 ЦК України передбачено, що предметом договору факторингу може бути як право грошової вимоги, строк платежу за якою настав, так і право вимоги, яке виникне в майбутньому.

Майбутня вимога вважається переданою факторові з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим із моменту настання цієї події.

Отже, доводи сторони відповідача про принципову неможливість відступлення майбутньої грошової вимоги не відповідають змісту статті 1078 ЦК України, яка прямо передбачає можливість включення такої вимоги до предмета договору факторингу.

Крім того, остаточний строк повернення всієї суми кредиту не є єдиним моментом виникнення права грошової вимоги кредитодавця.

За умовами кредитного договору відповідач мала обов`язок періодично сплачувати проценти за фактичне користування кредитом, а тому в разі несплати таких платежів у погоджені дати у первісного кредитора виникало право вимоги щодо прострочених платежів ще до закінчення загального строку кредитування.

Судом встановлено, що 25.11.2024 між ТОВ «Макс Кредит» як клієнтом і ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» як фактором укладено договір факторингу №25112024-МК/Ейс.

Відповідно до пункту 2.1 цього договору клієнт зобов`язався відступити факторові права вимоги за укладеними кредитними договорами згідно з реєстром боржників в обсязі та на умовах, що існували на дату відступлення прав вимоги, а фактор зобов`язався прийняти такі права та сплатити клієнту суму фінансування.

Згідно з пунктами 2.3 та 2.5 договору з дати відступлення права вимоги фактор стає виключним кредитором за кредитними договорами, зазначеними у реєстрі боржників, а перехід прав від клієнта до фактора відбувається у дату відступлення права вимоги.

Датою відступлення права вимоги сторони договору визначили робочий день, у який вони підписали акт приймання-передачі реєстру боржників.

Відповідно до витягу з реєстру боржників від 25.11.2024 до договору факторингу №25112024-МК/Ейс у ньому індивідуалізовано відповідача, зазначено її прізвище, ім`я, по батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків, номер і дату кредитного договору та розмір грошової вимоги.

Передання реєстру боржників позивачу підтверджується актом приймання-передачі реєстру боржників від 25.11.2024.

Долученою до матеріалів справи платіжною інструкцією також підтверджується здійснення позивачем фінансування відповідно до умов договору факторингу.

Таким чином, право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №00-9744069 від 27.04.2024 було належним чином індивідуалізовано і передано позивачу.

Саме по собі ненадання до матеріалів справи повного реєстру боржників, який містить персональні дані інших осіб, не спростовує переходу права вимоги, оскільки наданий суду витяг містить усі відомості, необхідні для ідентифікації відповідача, кредитного договору та переданої вимоги.

За таких обставин доводи представника відповідача про те, що ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» є неналежним кредитором, суд відхиляє.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію, зокрема сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання такого обов`язку.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, а зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню в цей строк.

За змістом частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати позичальнику кошти у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідач належним чином не виконала своїх зобов`язань за кредитним договором, доказів повернення кредитних коштів або сплати процентів у погодженому сторонами розмірі суду не надала.

Разом із тим суд не погоджується з визначеним позивачем розміром заборгованості за тілом кредиту у сумі 8400 грн.

Із кредитного договору та документів щодо перерахування коштів убачається, що безпосередньо у розпорядження відповідача було передано 8000 грн.

Різниця між заявленою позивачем заборгованістю за тілом кредиту в сумі 8400 грн і фактично перерахованими відповідачу коштами становить 400 грн.

Зі змісту кредитного договору вбачається, що зазначена сума включена кредитодавцем до загального розміру зобов`язання як комісія, пов`язана з наданням кредиту.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом включають витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові або супутні послуги кредитодавця.

Разом із тим у кредитному договорі повинні бути конкретно визначені послуги, за надання яких установлена відповідна комісія, а споживач повинен бути належним чином поінформований про зміст і вартість таких послуг.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

У кредитному договорі №00-9744069 від 27.04.2024 не наведено конкретного переліку додаткових чи супутніх послуг, які фактично були надані відповідачу та за які встановлено комісію в сумі 400 грн.

Позивач також не надав доказів фактичного надання відповідачу окремої додаткової або супутньої послуги вартістю 400 грн.

Таким чином, положення договору щодо обов`язку позичальника сплатити відповідну комісію є нікчемним, а вимога про включення 400 грн до заборгованості за тілом кредиту задоволенню не підлягає.

Щодо розміру процентів за користування кредитом суд зазначає наступне.

Законом України №3498-IX від 22.11.2023 «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24.12.2023, статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» доповнено положеннями, відповідно до яких максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1 відсоток.

Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» доповнено пунктом 17, яким тимчасово, протягом 240 днів із дня набрання чинності Законом №3498-IX, установлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів 2,5 відсотка; протягом наступних 120 днів 1,5 відсотка.

Таким чином, максимальний розмір денної процентної ставки становив: до 22.04.2024 включно 2,5 відсотка; із 23.04.2024 до 20.08.2024 включно 1,5 відсотка; починаючи з 21.08.2024 1 відсоток.

Кредитний договір між сторонами укладено 27.04.2024, тобто в період, коли законодавчо допустимий максимальний розмір денної процентної ставки становив 1,5 відсотка.

Оскільки строк виконання зобов`язань за договором спливав 22.04.2025, після закінчення перехідного періоду до відповідних правовідносин підлягало застосуванню обмеження денної процентної ставки в розмірі 1 відсотка.

За умовами кредитного договору протягом перших 15 днів користування кредитом за умови дотримання програми лояльності застосовувалася знижена процентна ставка в розмірі 1 відсоток на день.

За період із 27.04.2024 до 11.05.2024 розмір процентів становить: 8000 грн ? 1% ? 15 днів = 1200 грн.

За період із 12.05.2024 до 20.08.2024 максимально допустимий розмір процентів становить: 8000 грн ? 1,5% ? 101 день = 12120 грн.

За період із 21.08.2024 до 25.11.2024, тобто до дати відступлення права вимоги, максимально допустимий розмір процентів становить: 8000 грн ? 1% ? 97 днів = 7760 грн.

Отже, загальна сума процентів за користування кредитом, яка може бути стягнута з відповідача станом на дату відступлення права вимоги, становить 21080 грн.

Разом з тим, суд не погоджується з розміром нарахованих процентів за користування кредитними коштами за вказаним договором, виходячи з наступного.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частини перша, друга статті 1054 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (стаття 1050 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 9 січня 2020 року у справі №643/5521/19 (провадження №61-20093св19) зазначено, що в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 висловлено правову позицію про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Після спливу чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Суд вважає, що розмір процентів, які просить стягнути позивач з відповідача, не є співмірним тілу кредиту, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (розмір відсотків більше ніж у два рази перевищує тіло кредиту) за користування коштами.

У постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі №679/1103/23 зазначено, що принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі №910/719/19 (пункт 6.20)).

Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов`язанні має створити умови для виконання боржником свого обов`язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту (частина перша статті 613 ЦК України).

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 9 квітня 1985 року №39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 9 квітня 1985 року №39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року №543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У Рішенні від 11 липня 2013 року №7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками фізичними особами.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 7 жовтня 2020 року у справі №132/1006/19.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

У постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23 зазначено, що під час розгляду справи суд апеляційної інстанції не спростував доводів ОСОБА_1 щодо несправедливих умов нарахування розміру відсотків за несвоєчасно виконане зобов`язання за кожен день прострочення, зазначивши лише про те, що позичальник із позовом про визнання недійсним договору про відкриття кредитної лінії не звертався. При цьому відсутність такого позову не є перешкодою для врахування інтересів відповідача у цій справі з метою дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

З огляду на зазначене, враховуючи, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість за відсотками за кредитним договором у розмірі 22120,56 грн не є співрозмірною сумі кредиту за вказаними договором, є непропорційно великою сумою відсотків, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, суд дійшов висновку про те, що розмір процентів за вказаним договором необхідно зменшити до розміру тіла кредиту у розмірі 8000 грн.

Враховуючи викладене, оскільки відповідач взяті на себе зобов`язання щодо повернення отриманих коштів за укладеним договором належним чином не виконав, суд приходить до висновку, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором №00-9744069 від 27.04.2024 у загальному розмірі 16000,00 грн, з яких: 8000,00 грн заборгованість за тілом кредиту; 8000,00 грн заборгованість за процентами за користування кредитом.

У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із наступного.

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою та другою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи такі витрати підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів та підготовку процесуальних документів, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг, виконаних робіт і їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Частиною третьою статті 137 ЦПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою їх розподілу учасник справи подає детальний опис робіт, виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторони.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7000 грн позивачем до матеріалів справи долучено договір про надання правничої допомоги №20/08/25-01 від 20.08.2025, додаткову угоду №25770809797 від 11.09.2025 та акт приймання-передачі наданих послуг.

Відповідно до наданого розрахунку витрати на професійну правничу допомогу складаються з: вивчення матеріалів справи 2 години, вартість 1000 грн; складання позовної заяви 2 години, вартість 5000 грн; підготовки адвокатського запиту 1 година, вартість 500 грн; підготовки клопотань 1 година, вартість 500 грн.

Матеріали справи підтверджують фактичне виконання представником позивача зазначених робіт, зокрема підготовку позовної заяви, адвокатського запиту та клопотання про витребування доказів.

Клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу відповідачем або її представником не заявлено.

Позивачем також сплачено судовий збір у розмірі 2442,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією, долученою до матеріалів справи.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову судовий збір та інші судові витрати покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позов заявлено на суму 30520,56 грн, а задоволенню підлягають вимоги на суму 16000 грн, що становить 52,42 відсотка від заявлених позовних вимог.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1280,31 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3669,40 грн пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 133, 137, 141, 223, 259, 263-265, 279, 354, 355 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованість за договором кредитної лінії №00-9744069 від 27.04.2024 у розмірі 16000 (шістнадцять тисяч) гривень, з яких: 8000 (вісім тисяч) гривень заборгованість за тілом кредиту; 8000 (вісім тисяч) гривень заборгованість за процентами за користування кредитом.

У задоволенні решти позовних вимог про стягнення заборгованості відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» судовий збір у розмірі 1280 (одну тисячу двісті вісімдесят) гривень 31 копійку та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3669 (три тисячі шістсот шістдесят дев`ять) гривень 40 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за результатами апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів із дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або якщо розгляд справи здійснювався без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється із дня складення повного судового рішення.

Позивач: товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС», код ЄДРПОУ 42986956, місцезнаходження: 02090, м. Київ, вул. Алматинська, буд. 8, офіс 310а.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Дата складення повного судового рішення 06 серпня 2026 року.

Суддя Ужгородського міськрайонного суду

Закарпатської області О.М. Світлик