Ухвала суду № 138805745, 06.08.2026, Дубенський міськрайонний суд Рівненської області

Справа № 559/4935/25

Провадження № 2/559/475/2026

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" серпня 2026 р. м. Дубно

Дубенський міськрайонний суд Рівненської області в складі головуючого судді Томіліна О.М., розглянувши цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія» до ОСОБА_1 , СГ ТзОВ «Дубенська аграрна компанія» про визнання відсутнім права оренди земельної ділянки, визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі та скасування запису щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки, -

в с т а н о в и в :

До Дубенського міськрайонного суду Рівненської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія» до ОСОБА_1 , СГ ТзОВ «Дубенська аграрна компанія» про визнання відсутнім у СГ ТзОВ «Дубенська аграрна компанія» права оренди земельної ділянки, площею 2,62 га, яка розташована за адресою: Рівненська обл.., Дубенський р., с/рада Тараканівська, № запису про інше речове право 58156131, визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі та скасування запису щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки.

Ухвалою Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 20.11.2025 вказана позовна заява була залишена без руху та позивачу надано строк для усунення недоліків.

На виконання вимог вказаної ухвали 26.11.2025 через канцелярію суду надійшла заява про її виконання.

Ухвалою суду від 09.12.2025 відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.

24.12.2025 від представника відповідача СГ ТзОВ «Дубенська аграрна компанія» надійшов відзив на позовну заяву.

08.01.2026 від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Вишковської В.І. надійшов відзив на позовну заяву.

27.01.2026 від представника позивача надійшли додаткові пояснення до позовної заяви та клопотання про витребування доказів.

28.01.2026 від представника позивача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі.

Ухвалою суду від 28.01.2026 клопотання представника відповідача задоволено та зупинено провадження у справі.

29.01.2026 до суду від представника відповідача СГ ТзОВ «Дубенська аграрна компанія» надійшло заперечення на клопотання про зупинення справи.

09.02.2026 від представника позивача надійшла заява про відмову від позову.

Ухвалою суду від 10.02.2026 судом відновлено провадження у справі та призначено дату судового засідання.

12.02.2026 від представника позивача надійшла заява про відкликання заяви про відмову від позову.

Ухвалою суду від 13 березня 2026 року призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні.

17.07.2026 від представника позивача надійшло клопотання про залишення позову без розгляду, а іншим пунктом вказано про закриття провадження у справі. Оскільки у разі залишення позову без розгляду позивач не буде позбавлений права повторного звернення до суду, суд, з урахуванням більш сприятливих наслідків для позивача, розцінює таку заяву як саме про залишення позову без розгляду. Також представник позивача просив повернути з державного бюджету сплачений судовий збір.

06.08.2026 від представника відповідача СГ ТзОВ «Дубенська аграрна компанія» надійшла заява про стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 14 000 грн. на підставі ч.5 ст.142 ЦПК України, оскільки позивачем було залишено позов, який був заздалегідь необґрунтованим, без розгляду, однак відповідач поніс витрати на оплату професійної правничої допомоги.

Сторони в судове засідання не з`явилися, від представників учасників надійшли заяви про розгляд справи (клопотання) в їх відсутність, заперечень проти клопотання не надходило.

У зв`язку з розглядом справи за відсутності її учасників, відповідно до ч.13 ст.7, ч.2 ст.247 ЦПК України судове засідання не проводиться і фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 4 ст. 248 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Суд, розглянувши подану заяву про залишення позову без розгляду, дослідивши матеріали справи, зробив такі висновки.

Згідно з положеннями пункту 5 частини 3 статті 2 ЦПК України однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є диспозитивність.

Дії та воля сторони цивільного процесу фактично визначає спрямованість процесуальної діяльності суду та її результати.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Залишення позову без розгляду за заявою позивача належить до дискреційних повноважень не суду, а позивача. Таке процесуальне право позивача обумовлене лише стадією провадження по справі.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.

Частиною 2 статті 257 ЦПК України передбачено, що особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, має право звернутися до суду повторно.

Відтак, залишення заяви без розгляду - це форма закінчення розгляду цивільної справи без ухвалення судового рішення, у зв`язку із виникненням обставин, які перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому (див. постанову Верховного Суду від 28 січня 2026 року в справі № 947/10842/23).

Суд зобов`язаний залишити подану заяву без розгляду, якщо позивач звернувся з таким клопотанням у встановленому законом порядку та до початку розгляду справи по суті (див. постанову Верховного Суду від 21 січня 2026 року в справі № 166/1026/25).

Подібного висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постановах від 10 квітня 2020 року в справі № 548/2531/18, від 05 жовтня 2021 року в справі № 308/13199/17, від 04 квітня 2022 року в справі № 441/1609/19 та від 16 січня 2023 року в справі № 759/25664/21.

Верховний Суд також неодноразово виснував про те, що закріплене за позивачем право на подання заяви про залишення позову без розгляду є абсолютним і не залежить від думки інших учасників процесу. Сторони вільні розпоряджатися своїми правами на власний розсуд (постанови Верховного Суду від 10 квітня 2020 року у справі № 548/2531/18, від 05 жовтня 2021 року у справі №308/13199/17, від 04 квітня 2022 у справі № 441/1609/19).

Право на подання заяви про залишення позову без розгляду не залежить від думки інших учасників справи і суд не зобов`язаний при вирішенні відповідного питання з`ясовувати обставини, які стосуються суті справи або мотивів, у зв`язку з якими така заява подана.

Окрім цього, суд не наділений повноваженнями відмовити позивачу, який вчасно просить не розглядати його позовні вимоги по суті.

Аналогічна правова позиція висловлена 23 листопада 2022 року Верховним Судом у межах справи №759/14677/21, провадження № 61-10292св22.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З матеріалів справи убачається, що після закриття підготовчого провадження розгляд по суті не розпочато, а від позивача надійшла заява про залишення позову без розгляду.

Правовим наслідком відсутності підстав для відмови у задоволенні заяви про залишення позову без розгляду, поданої до початку розгляду справи по суті, має бути судове рішення про задоволення заяви позивача про залишення позову без розгляду. Залишення позову без розгляду на стадії до початку розгляду справи по суті унеможливлює розгляд позову по суті, правовий інтерес до вирішення якого позивачем втрачено. Отже судового рішення про відмову чи задоволення позову судом, при таких обставинах, не може бути ухвалено.

Зважаючи, що розгляд справи по суті фактично не розпочато, а позивач вже не бажає подальшого її розгляду, суд робить висновок, що позовну заяву необхідно залишити без розгляду.

Щодо стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку із залишенням позову без розгляду.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.

Порядок розподілу витрат у разі залишення позову без розгляду визначено нормами статті 142 ЦПК України, на які і посилався представник відповідача.

У частинах п`ятій, шостій статті 142 ЦПК України зазначено, що в разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

У випадках, встановлених частинами третьою-п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову в зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев`ятої статті 141 цього Кодексу.

Відповідно до частини дев`ятої статті 141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Положення частин п`ятої, шостої статті 142 ЦПК України ідентичні нормам частин п`ятої, шостої статті 130 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України.

Верховний Суд у постанові від 04 травня 2023 року у справі № 910/5911/22 зазначив, що в разі, зокрема, залишення позову без розгляду, суд зобов`язаний виходити з положень частини п`ятої статті 130 ГПК України, оскільки вказана норма є спеціальною (пункт 8.11); при застосуванні частини п`ятої статті 130 ГПК України суд має встановити наявність/відсутність саме необґрунтованих дій позивача. Такі критерії встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин (пункт 8.12).

Також Верховний Суд у пункті 6.5 постанови від 06 березня 2024 року у справі № 905/1840/21 сформулював висновок, що відповідно до частини п`ятої статті 130 ГПК України для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, необхідно довести, а суду - встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені під час розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема, чи діяв позивач недобросовісно, пред`явивши позов; чи систематично протидіяв правильному вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.

Тобто стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат, зокрема витрат на професійну правничу допомогу, в разі залишення позову без розгляду можливе лише в випадку встановлення необґрунтованості дій позивача (така правова позиція є сталою і послідовною, та викладена, також постановах Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 925/1372/21, від 11 травня 2023 року у справі № 921/811/21, від 25 квітня 2023 року у справі № 924/341/22).

У постановах від 14 травня 2024 року у справі № 916/3278/, від 25 квітня 2024 року в справі № 903/1079/23 Верховний Суд вказав, що ГПК України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача, однак очевидно, що під цими діями можна розуміти таку реалізацію позивачем своїх процесуальних прав, внаслідок якої виникають підстави для закриття провадження або залишення позову без розгляду. Тобто, частина п`ята статті 130 ГПК України не встановлює конкретні критерії для оцінки дій позивача на предмет обґрунтованості/необґрунтованості, а тому такі встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин. Поняття «необґрунтованість дій позивача» не є тотожнім таким поняттям як «зловживання правом», «неправомірність дій» або ж «встановлення того, що спір виник внаслідок необґрунтованих дій позивача».

Верховний Суд зазначив, що «необґрунтовані дії позивача» не тотожні поняттю «необґрунтований позов», адже законодавець свідомо визначив саме підставу як дію позивача і яка / які є необґрунтованими, а не заяву по суті спору - позов.

Під зловживанням процесуальними правами розуміється форма умисних, несумлінних дій учасників процесу, що знаходить своє вираження, зокрема, у вчиненні дій, неспівмірних із наслідками, до яких вони можуть призвести, використанні наданих прав всупереч їх призначенню з метою обмеження можливості реалізації чи обмеження прав інших учасників провадження, перешкоджання діяльності суду з правильного та своєчасного розгляду і вирішення справ чи висловлення явної неповаги до суду чи учасників справи (постанова Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 761/27076/19).

Згідно з частинами першою та другою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; 5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

Виходячи із системного тлумачення положень частин п`ятої, шостої статті 142, частини дев`ятої статті 141 ЦПК України, необґрунтовані дії позивача як підстава для компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних із розглядом справи, відповідно до частини п`ятої статті 142 ЦПК України передбачають свідомі недобросовісні дії позивача, які свідчать про зловживання процесуальними правами (постанова Верховного Суду від 26 липня 2024 року в справі № 736/1209/20).

Для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідачу згідно з процесуальним обов`язком доказування необхідно довести, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені під час розгляду справи, та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред`явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.

Такого ж висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постановах від 26 вересня 2018 року у справі № 148/312/16 (провадження № 61-24189св18), від 14 січня 2021 року у справі № 521/3011/18 (провадження № 61-10254св20).

У постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 148/312/16, зазначено, що саме собою подання заяви про залишення позову без розгляду не є необґрунтованими діями позивача, так як це є його диспозитивним правом, передбаченим нормами ЦПК України, яке не містить обмежень в його реалізації.

У постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 741/1681/17 (провадження № 61-48179св18) Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення про відмову у стягненні витрат на правничу допомогу у зв`язку із закриттям провадження у справі, вказав, що законодавець, гарантуючи особам право на звернення до суду за захистом та право на позов, передбачив компенсацію здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, лише у випадку необґрунтованих дій позивача (частина п`ята статті 142 ЦПК України). При цьому звернення до суду з позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55, 124 Конституції України, та є безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову, а добросовісні дії позивача спрямовані на захист його порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів не можна вважати необґрунтованими, оскільки вони вчинені при здійсненні конституційного права на судовий захист. Таким чином, саме собою звернення з позовом до суду не свідчить про необґрунтованість дій позивачів, оскільки зазначене є диспозитивним правом позивачів, передбачене процесуальним законодавством і не містить таких обмежень, а тому для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідачеві необхідно довести, а суду встановити, які саме дії позивача під час звернення до суду чи під час розгляду справи по суті є необґрунтованими та у чому вони виражені, зокрема: чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується.

У справі, яка розглядалася, позивач звернувся до суду із позовом саме для захисту свого суб`єктивного права, посилаючись на те, що позивач (орендар) скористався своїм переважним правом на поновлення договору та запропонував підписати додаткову угоду. При цьому, позивач (орендар) належно виконував свої обов`язки за договором оренди, в установлений договором та Законом строк повідомив орендодавця про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди на новий строк та надав проект додаткової угоди. Разом з тим, відповідачка уклала договір оренди земельної ділянки, яка знаходилась в оренді у позивача, з СГ ТзОВ «Дубенська аграрна компанія». Відтак, як вказує позивач, укладенням вищезазначеного договору, відповідачі порушили переважне право позивача на укладення договору оренди вищевказаної земельної ділянки на новий строк.

З врахуванням наведеного, позивач просив про визнання відсутнім у СГ ТзОВ «Дубенська аграрна компанія» права оренди земельної ділянки, площею 2,62 га, яка розташована за адресою: Рівненська обл.., Дубенський р., с/рада Тараканівська, № запису про інше речове право 58156131, визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі та скасування запису щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки.

Крім того, відомо, що ухвалою Великої Палати Верховного Cуду від 29 жовтня 2025 року у справі №456/252/22 прийнято до розгляду справу за позовом за позовом ОСОБА_2 до Приватного підприємства «Приватна агрофірма «Батько і Син» про визнання недійсними договорів оренди та зобов`язання повернути земельні ділянки. Призначено справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами в приміщенні Верховного Суду. Як вбачається з мотивувальної частини цієї ухвали, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне прийняти справу до провадження Великої Палати Верховного Суду відповідно до ч. 5 ст. 403 ЦПК України, оскільки існує виключна правова проблема і така передача справи необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. В ухвалі, між іншим, Велика Палата Верховного Суду вказала, що колегія суддів вважала, що такий спосіб захисту як відсутність права потребує додаткового роз`яснення у постанові суду, про що наявна відповідна вказівка у постановах Великої Палати Верховного Суду, Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, про необхідність відступлення від яких йдеться. Проте рішення про відсутність права не є рішенням щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно відповідно до пункту 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Адже за рішенням суду набуття, зміна чи припинення права оренди не відбулося, оскільки, як встановлено судом у цій справі, його не існувало, що також підтверджується у згаданих висновках Великої Палати Верховного Суду, згідно з якими за неукладеним договором ніяких прав у сторін не виникає. Рішення суду про відсутність права може лише констатувати відсутність права оренди, а не припиняти його. Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Тобто вимоги про визнання відсутнім права (у даному випадку оренди), на переконання і Верховного Суду, потребують додаткового роз`яснення у правозастосовній практиці, яка формується Верховним Судом. Аналогічна правова позиція висловлена в ухвалах Верховного Суду (Касаційного цивільного суду) про зупинення провадження від 14 січня 2026 року у справі № 126/2891/23, від 23 грудня 2025 року у справі № 456/254/22 та від 14 січня 2026 року у справі № 288/3275/23, у якій, зокрема, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду прийняв рішення про зупинення касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Олімп-Агро» про визнання відсутнім права оренди земельних ділянок до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 456/252/22 (провадження № 14-75цс25), яке мотивував тим, що справа у подібних правовідносинах передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Відтак, у справі, яка розглядалася, суд не встановив жодних підстав для визнання дій позивача необґрунтованими, а також зловживання позивачем своїми процесуальними правами.

Суд звертає увагу на те, що звернення позивача до суду за захистом порушеного права, а також його дії, направлені на такий захист, не можуть свідчити про зловживання ним своїми процесуальними правами, а тому вони не можуть вважатися необґрунтованими та тягнути за собою обов`язок відшкодувати понесені відповідачем витрати на правову допомогу при залишенні позову без розгляду за заявою позивача.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду у разі залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв`язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням).

Враховуючи викладене, в задоволенні клопотання про повернення позивачу судового збору слід відмовити.

Керуючись ст.ст.142, 254, п. 5 ч. 1 ст. 257, 258-260 ЦПК України, суд

ухвалив :

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія» до ОСОБА_1 , СГ ТзОВ «Дубенська аграрна компанія» про визнання відсутнім права оренди земельної ділянки, визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі та скасування запису щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки - залишити без розгляду.

Роз`яснити позивачу, що особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, має право звернутися до суду повторно.

Відмовити у задоволенні клопотання представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія» про повернення судового збору.

Заяву представника відповідача СГ ТзОВ «Дубенська аграрна компанія» про розподіл та стягнення понесених судових витрат у даній цивільній справі - залишити без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги до Рівненського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не були вручені у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суд.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Суддя О.М.Томілін