Рішення № 138804625, 06.08.2026, Ірпінський міський суд Київської області

Справа № 367/3147/26

Провадження №2/367/4942/2026

РІШЕННЯ

Іменем України

06 серпня 2026 року Ірпінський міський суд Київської області в складі:

головуючого судді Мерзлого Л.В.

при секретарі Колодезній В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у загальному позовному провадженні в залі суду в м.Ірпінь цивільну справу за позовною ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), третя особа ОСОБА_3 , про зняття арешту з майна,

ВСТАНОВИВ:

До Ірпінського міського суду Київської області надійшла вищезазначена позовна заява, в обґрунтування якої представник позивача - адвокат Молявко О.М. вказує, що Постановою від 16 жовтня 2025 року приватного нотаріуса Бучанського районного нотаріального округу Київської області Аліменко Валентиною Михайлівною (доказ №2) відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на ? частину квартири АДРЕСА_1 , після смерті його сина - ОСОБА_4 . Причиною відмови є обтяження у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в спеціальному розділі, єдиний реєстр заборон) реєстраційний номер №2219933 про арешт квартири, частини , що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , ? частка якої належала померлому ОСОБА_4 (доказ №3). Оскільки частка, на яку накладено арешт не визначена, то приватний нотаріус Бучанського районного нотаріального округу Київської області Аліменко Валентина Михайлівна відмовила у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом.

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим Ірпінським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністрества юстиції (м.Київ) 12 листопада 2024 року (актовий запис №518) доказ № 4. Право власності на частку у квартирі набуте ним на підставі Свідоцтва про право на житло, видане Виконкомом Ірпінської міської ради (Розпорядження №214 від 21.12.2000 року (зареєстровано Ірпінським БТІ 20.03.2001 року; реєстровий № 590) доказ №5. Свідоцтво видане на 5 співвласників, частки яких не виділені. Крім спадкодавця співвласницею 3/10 часток квартири була його матір ОСОБА_5 , яка померла раніше. 1/5 частка належала їй відповідно до зазначеного вище Свідоцтва про право на житло та 1/10 частка успадкована нею після смерті її матері ОСОБА_6 на підставі рішення Ірпінського міського суду Київської області від 28 січня 2005 року у справі № 2-453/05 (доказ №6). ОСОБА_4 спадщину прийняв, але не встиг її оформити і отримати свідоцтво про право на спадщину. Спадкова справа після смерті ОСОБА_5 заводилась Ірпінською державною нотаріальною контрою (ЄДРПОУ 02884428) адреса: вулиця Центральна, 55, Ірпінь, Київська область, 08200. Спадкова справа витребувана приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Аліменко Валентиною Михайлівною і долучено до матеріалів спадкової справи №1/2025 від 17.01.2025 року. Таким чином, померлий ОСОБА_4 на момент смерті був фактичним власником ? частки квартири за адресою: АДРЕСА_2 .

Іншою співвласницею є відповідачка ОСОБА_2 на підставі Свідоцтва про право на житло, яке зазначалося раніше. На час видачі свідоцтва у 2001 році вона носила прізвище « ОСОБА_7 » та змінила його на прізвище « ОСОБА_8 » згідно Свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Ірпінського міського управління юстиції Київської області, реєстровий №13 від 20 січня 2007 року (доказ №7). Ій відповідно до Свідоцтва про право на житло належало 1/5 частка квартири та відповідно до рішення Ірпінського міського суду Київської області від 28 січня 2005 року у справі № 2-453/05 1/10 частка.

Також співвласником квартири, що входить до спадкової маси є ОСОБА_3 . Йому на підставі Свідоцтва про право на житло належить 1/5 частина квартири. Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в подальшому ДРРП) та Постанови від 16 жовтня 2025 року приватного нотаріуса Бучанського районного нотаріального округу Київської області Аліменко Валентиною Михайлівною в спеціальному розділі, (єдиний реєстр заборон) реєстраційний номер №2219933 міститься запис про арешт квартири, частини , що розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Арешт накладений постановою АК №649598 від 25.07.2005 року Державної виконавчої служби Ірпінського Управління юстиції на майно відповідачки ОСОБА_9 . Постановою державного виконавця Коляди А.М. Державної виконавчої служби Ірпінського Управління від 19.12.2005 року (Доказ №8) було знято зазначений вище арешт у зв`язку із виконанням судового рішення і погашенням заборгованості ОСОБА_10 . Проте, нею не було реалізовано цю постанову про знаття арешту і на даний час арешт на майні, що успадковане позивачем - ОСОБА_1 залишається і перешкоджає йому у реалізації його прав на майно. Згідно листа № 43890 від 06 жовтня 2025 року відповідач - Ірпінський відділ державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Міжрегіонального управління Міністерства юстиції в силу закінчення строків зберігання виконавчих документів знищив виконавче провадження №1020646 щодо ОСОБА_9 , що відповідно до ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» (чинного на даний час) унеможливлює звільнення майна з-під арешту. Таким чином, в силу неправомірної бездіяльності відповідачки ОСОБА_2 - арешт накладений, у тому числі і на майно, яке належить неборжнику у конкретному виконавчому провадженні, а зовсім сторонній особі, тобто наразі позивач всупереч положенням ст. 41 Конституції України незаконно обмежений в своєму праві володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю

З урахуванням викладеного, просить суд скасувати арешт, накладений на власника ОСОБА_11 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в спеціальному розділі, єдиний реєстр заборон) реєстраційний номер №2219933 квартири, частини , що розташована за адресою: АДРЕСА_2

Ухвалою суду 18.05.2026 року відкрито провадження по справі у загальному позовному провадженні та призначено підготовче засідання та ухвалою суду від 24.06.2026 року підготовче провадження було закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.

Учасники справи в судове засідання не з`явились. 05.08.2026 року адвокат Молявко О.М., яка діє від імені та у інтересах позивача ОСОБА_1 подала до суду заява про розгляд справи за відсутності позивача.

Представник відповідача - Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), в судове засідання не з`явився, відзиву на позовну заяву, або інших заяв чи клопотань про проведення розгляду справи за відсутності сторони відповідача чи його відкладення, до суду не надходило.

Третя особа ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився.

Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась. 24.06.2026 року подала до суду заяву про визнання позову.

Згідно ч.1, 4 ст.206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Дослідивши письмові матеріали справи, приймаючи до уваги відповідну письмову заву відповідача ОСОБА_2 про визнання позовних вимог, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до статті 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1217 ЦК України).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст.1218 ЦК України)

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою (ст.1220 ЦК України)

За приписами статті 1222 цього Кодексу, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин.

Відповідно до статті 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

За приписами ч.1, ч.5 ст.1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто (ч 1,2 ст.1269 цього Кодексу)

Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

У постанові Верховного Суду від 01 серпня 2019 року у справі №205/4311/14-ц (провадження №61-10174св19), зроблено висновок, що: "визнання права на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, зокрема, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку".

Відповідно до п.4.20 розділу 2 Глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №296/8 22.02.2012 року, якщо на спадкове майно накладено арешт, видача свідоцтва про право на спадщину зупиняється до зняття арешту.

Частиною 4 статті 59 ЗУ «Про виконавче провадження» визначені підстави для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини, а саме отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; підстави, передбачені пунктом 1-2 та підпунктом 2 пункту 10-4 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (частина 5 статті 59 ЗУ «Про виконавче провадження»).

Частиною 1 статті 59 ЗУ «Про виконавче провадження» передбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Згідно частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Такими способами захисту можуть бути, зокрема, визнання права та припинення дії, яка порушує право (пункти 1, 3 частини другої статті 16 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12- 88гс19) та багатьох інших.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12- 204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12- 80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

Як встановлено під час розгляду справи, позивач ОСОБА_1 набув право власності на частину спадкового майна після смерті ОСОБА_4 , натомість останній не може отримати свідоцтво про право на спадщину. Причиною відмови є обтяження у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в спеціальному розділі, єдиний реєстр заборон) реєстраційний номер №2219933 про арешт квартири, частини , що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , ? частка якої належала померлому ОСОБА_4 .

Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 04.10.2023 року у справі №337/2402/22, порушене право спадкоємця на спадкове майно, на яке накладено арешт у виконавчому провадженні, може бути захищене в порядку позовного провадження шляхом подання позову про визнання права власності на спадкове майно і зняття з нього арешту. Відповідачами в такому спорі мають бути особи, в інтересах яких накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. У разі якщо опис та арешт майна проводилися державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України "Про виконавче провадження".

Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 06.05.2024 року у справі №725/3352/23, позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів (орган фіскальної служби), банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 02.02.2022 року у справі №607/3269/21, відповідачами у справі про зняття арешту з майна є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову (Постанова Верховного суду України від 20.01.2021 року у справі №318/1274/18)

Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 10.05.2023 року у справі №204/8118/14-ц, сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України). Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦК України). Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Тобто, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в його задоволенні.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що ОСОБА_2 , як співвласник частини спірного майна та Ірпінський відділ державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), як орган примусового виконання, не є належними відповідачеми при вирішенні спору щодо зняття арешту з майна. Із аналізу вищевикладеного вбачається, що таким, в даному випадку є особа, в інтересах якої накладено арешт на майно. Натомість позивачем, такої в якості відповідача не залучено, що є підставою для відмови у задоволенні заявленої вимоги про зняття арешту з майна.

При цьому, суд зауважує, що обраний позивачем спосіб захисту шляхом заявленої вимоги про зняття арешту зі спадкового майна, за відсутності вимоги про визнання права власності на спадкове майно, не є належним способом захисту порушеного права на володіння, користування та розпоряджання спадковим майном, що суперечить приписам ЗУ «Про виконавче провадження» та вищевказаним правовим позиціям, викладеним у постановах Верхового Суду, із яких випливає, що належним способом захисту в аналогічних спорах при захисті порушеного права на спадкове майно, яке може бути захищене в порядку позовного провадження шляхом подання позову про визнання права власності на спадкове майно і зняття з нього арешту.

Згідно положень ст.ст.12, 13 ЦПК України, учасники справи, мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Згідно до ч.1, 5, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У ч.ч.1-4, 8 ст.83 ЦПК України визначено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинний подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно із ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням викладеного та виходячи з обставин справи, беручи до уваги обраний позивачем спосіб захисту та коло учасників справи, із урахуванням досліджених доказів, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), третя особа ОСОБА_3 , про зняття арешту з майнамайна, тому суд відмовляє у їх задоволенні в повному обсязі.

Судові витрати залишаються за позивачем (ч.2 ст.141 ЦПК України)

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.12, 76, 77, 81, 89, 263-265, 263-265, 268, 273, 274, 279, 280-285, 354 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), третя особа ОСОБА_3 , про зняття арешту з майна, - відмовити в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подачі у 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - https://court.gov.ua/sud1013/ та в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням - http://reyestr.court.gov.ua.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідач 1: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідач 2: Ірпінський відділ державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області, код ЄДРПОУ 34780165, Київська область, Бучанський район, місто Ірпінь, вулиця Ярославська, будинок 11.

Третя особа: ОСОБА_3 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 .

Повне рішення проголошено 06.08.2026 року.

Суддя: Л.В. Мерзлий