Рішення № 138800933, 06.08.2026, Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області

Провадження № 2/742/69/26

Єдиний унікальний № 742/1051/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2026 року м. Прилуки

Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області

в складі головуючого судді Давидчука Д.П.,

за участю секретаря судового засідання Сумцової Т.В., Лісафіної А.С.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача адвоката Фесика І.А.,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача адвоката Берегового Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Прилуки цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , представник Позивача ОСОБА_3 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Прилуцький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Прилуцькому районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_4 про визнання розірвання шлюбу фіктивним та поділ спільного сумісного майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

І. Суть справи.

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання розірвання шлюбу фіктивним та поділ спільного сумісного майна подружжя.

Позивач обґрунтовує вимоги тим, що у 2000-х роках позивач ОСОБА_1 почав проживати однією сім`єю без реєстрації шлюбу з відповідачем ОСОБА_5 . На той час обидві сторони були розлученні. Сторони проживали у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , який належав позивачу на праві особистої приватної власності.

У 2013 році відповідач була зареєстрована у зазначеному будинку. У 2015 році позивач переніс складну операцію у зв`язку з аневризмою головного мозку та отримав інвалідність. Після виписки з лікарні відповідач здійснювала за ним догляд, сторони певний час проживали у квартирі в м. Прилуки, яку відповідач винаймала для свого сина.

07 червня 2016 року сторони зареєстрували шлюб. Під час перебування у шлюбі вони спільно проживали як у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , так і у будинку в с. Дідівці, де разом обробляли земельну ділянку та вели спільне господарство.

У квітні 2021 року позивач придбав частку у статутному капіталі ТОВ «БУ-1 Прилуки», яке на той час мало заборгованість та арешти майна. У зв`язку з необхідністю погашення заборгованості товариства позивач залучив позикові кошти. За твердженням позивача, відповідач, побоюючись можливого звернення стягнення на спільне майно подружжя, запропонувала формально розірвати шлюб.

12 травня 2021 року шлюб між сторонами було розірвано у Прилуцькому відділі державної реєстрації актів цивільного стану. Однак, як зазначає позивач, після розірвання шлюбу сторони фактично не припинили сімейні відносини, продовжували спільно проживати, вести спільне господарство та набувати майно для спільного користування.

Після розірвання шлюбу позивач також переоформив на відповідача житловий будинок у с. Дідівці на підставі договору купівлі-продажу від 30 липня 2021 року. Позивач зазначає, що фактично кошти за цей будинок відповідач не сплачувала, оскільки сторони продовжували перебувати у фактичних сімейних відносинах.

Влітку 2021 року сторони домовилися придбати квартиру у м. Прилуки для спільного проживання. За твердженням позивача, квартира АДРЕСА_3 була придбана за кошти, які він отримав у позику від ОСОБА_6 . У серпні 2021 року позивач передав кошти продавцю квартири, отримав довіреність на оформлення правочину та разом із відповідачем почав проживати у зазначеній квартирі.

11 липня 2023 року було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 . У зв`язку з обмеженнями щодо укладення договору за довіреністю на свою користь, право власності було оформлено на відповідача. При цьому, як зазначає позивач, кошти за квартиру були сплачені ним, а відповідач фактично коштів за придбання квартири не вносила.

На початку 2024 року між сторонами виник конфлікт щодо наміру відповідача переоформити квартиру на свого сина. Позивач заперечував проти цього, оскільки вважав квартиру спільним майном. У подальшому відповідач припинила спільне проживання з позивачем та фактично позбавила його можливості користуватися квартирою.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просить суд визнати фіктивним розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;анулювати актовий запис про розірвання шлюбу № 23 від 12 травня 2021 року, складений Прилуцьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Прилуцькому районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції;анулювати свідоцтво про розірвання шлюбу від 12 травня 2021 року та повторно видане свідоцтво від 28 травня 2024 року;поділити спільне сумісне майно подружжя шляхом визнання за позивачем права власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_3 , та припинення права власності відповідача на зазначену 1/2 частку квартири;стягнути з відповідача понесені позивачем судові витрати

ІІ. Процесуальні рішення у справі.

Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 21 лютого 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання.

Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 24 червня 2025 року залучено ОСОБА_4 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідач

Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 24 червня 2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

ІІІ. Позиції сторін.

У судове засідання Позивач та його представник адвокат Фесик І. з`явилися.

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Фесик І. вказав, що 12 травня 2021 року шлюб між сторонами було розірвано органом державної реєстрації актів цивільного стану, а не за рішенням суду. Водночас зазначене розірвання шлюбу мало виключно формальний характер і не призвело до фактичного припинення сімейних відносин.Після державної реєстрації розірвання шлюбу сторони продовжували проживати однією сім`єю, вести спільне господарство, мали спільний бюджет, взаємні права та обов`язки, характерні для подружжя, а також спільно набували майно для забезпечення сімейних потреб.Зокрема, після розірвання шлюбу сторони спочатку проживали разом у найманій квартирі, а згодом у придбаній квартирі. Вони спільно здійснювали ремонтні роботи, купували меблі та облаштовували житло. Ці обставини підтверджуються показаннями свідків та актом обстеження.Крім того, приблизно через два місяці після розірвання шлюбу позивач продав відповідачу житловий будинок у с. Дідівці, який належав йому на праві приватної власності ще до укладення шлюбу. Така поведінка сторін свідчить про наявність між ними довірчих сімейних відносин і після офіційного розірвання шлюбу.Також після розірвання шлюбу позивач продовжував сплачувати кошти за земельну ділянку, а свідки підтвердили, що сторони разом відвідували будинок та користувалися ним як сім`я. Це підтверджує, що сімейні відносини фактично не були припинені.Представник позивача зазначив, що спірна квартира була придбана в інтересах сім`ї та за спільні кошти сторін. Позивач стверджує, що кошти на її придбання були ним особисто позичені, однак право власності було оформлено лише на відповідача у зв`язку з юридичними обставинами, оскільки позивач діяв як представник продавця за довіреністю.Після припинення фактичних сімейних відносин відповідач виселила позивача із квартири та в подальшому переоформила право власності на квартиру на свого сина, розпорядившись спірним майном на власний розсуд без урахування прав позивача.

Позивач ОСОБА_1 зазначив, що розірвання шлюбу відбулося виключно задля того аби не втратити майно, оскільки він мав погашати заборгованості ТОВ «БУ-1 ПРИЛУКИ» перед органами державної виконавчої служби та побоювався звернення стягнення на майно спільної сумісної власності подружжя. При цьому вони з ОСОБА_2 продовжували проживати разом подружнім життям та набувати майно.

У судове засідання з`явилися відповідач та її представникадвокат Бегейович Р.В.

Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Бегейович Р.В. зазначив, що під час допиту позивач жодним чином не повідомив суду про те, чи був він примушений до подання заяви про розірвання шлюбу. Також позивач не пояснив, за яких саме обставин було прийнято рішення про розірвання шлюбу.Представник відповідача наголосив, що шлюб було розірвано виключно за взаємною згодою сторін, без будь-яких матеріальних інтересів. На його думку, позивач не довів, що розірвання шлюбу було удаваним.Крім того, ні свідки, ні інші учасники справи не повідомили суду та не надали жодних доказів того, що шлюб було розірвано з метою приховування будь-яких обставин. У зв`язку з цим представник відповідача вважає, що шлюб розірвано в порядку, визначеному законом, а тому відсутні підстави вважати його розірвання фіктивним.Щодо подальших відносин сторін після розірвання шлюбу представник відповідача пояснив, що Комісарова тривалий час не перешкоджала позивачу користуватися житловим приміщенням, оскільки він переніс складну операцію і потребував догляду. Саме з цієї причини вона доглядала за ним після операції. Тому сам по собі факт такого догляду не свідчить про те, що сімейні відносини між сторонами не були припинені. Після того як стан здоров`я позивача покращився, він переїхав до іншого місця проживання.Щодо вимог про поділ майна представник відповідача зазначив, що ОСОБА_7 набула спірне майно у законний спосіб. Право власності на квартиру не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а тому таке майно не підлягає поділу. Крім того, позивач до початку розгляду справи не залучив як співвідповідача сина ОСОБА_7 , який є законним власником зазначеної квартири.Просить у задоволенні позову відмовити.

Відповідач ОСОБА_2 зазначила, що позивач тривалий час хворів, у зв`язку з чим не працював і перебував удома. У цей період вона здійснювала за ним догляд. При цьому це не були вже сімейні стосунки, а були відносини, зумовлені саме доглядом за особою. Яка перенесла важку хворобу.

15.04.2025 представник відповідача, адвокат Береговий Р.В., подав відзив на позовну заяву, де зазначено, що відповідач не заперечує факт укладення та розірвання шлюбу між сторонами, а також факт придбання квартири після розірвання шлюбу, однак вважає, що позов подано з неналежним способом захисту права. Представник відповідача зазначив, що вимога про визнання розірвання шлюбу фіктивним є безпідставною, оскільки відповідно до статті 108 СК України фіктивним може бути визнане лише розірвання шлюбу, здійснене органом державної реєстрації актів цивільного стану за статтею 106 СК України, тоді як шлюб між сторонами було розірвано на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Крім того, зазначено, що сторони добровільно уклали шлюб із наміром створити сім`ю, а позивач не надав належних та допустимих доказів відсутності такого наміру на момент укладення шлюбу, при цьому обов`язок доказування фіктивності шлюбу покладається саме на позивача. Щодо вимог про поділ майна представник відповідача вказав, що фактично позов стосується встановлення факту проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу та поділу майна, однак встановлення такого юридичного факту не є самостійним способом захисту права, а лише може бути підставою для вирішення спору про поділ майна. Також у відзиві наведено положення Сімейного кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, постанови Пленуму Верховного Суду України та численну практику Верховного Суду щодо визнання шлюбу недійсним, фіктивності розірвання шлюбу, поділу спільного майна та розподілу тягаря доказування, на підставі чого представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник Прилуцького відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Прилуцькому районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції надала заяву про розгляд справи без участі.

ОСОБА_4 у судове засідання не з`явився, відомостей щодо неявки не надав. Повідомлявся належним чином про дату, час та місце судового засідання.

Згідно ч.1 ст. 244 ЦПК України після судових дебатів суд оголошує про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні. У виняткових випадках залежно від складності справи суд може відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення.

Також суд керувався листом Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду від 29.01.2025 №231/0/208-25, згідно з п. 5 якого у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд ухвалює судове рішення (скорочене або/та повне), підписує його, але не проголошує. За таких умов відмінність між датою судового засідання, про час та місце якого учасники справи були належним чином повідомлені, та датою складання повного судового рішення не свідчить про порушення порядку повідомлення учасників про час та місце проведення судового засідання та не є підставою для скасування судового рішення.

Відтак, 08.07.2026 суд перейшов до стадії ухвалення рішення у справі.

ІV. Фактичні обставини встановлені судом.

Відповідно до копії свідоцтва про шлюб від 07.06.2016 судом встановлено, що 07 червня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб (а.с. 12).

12 травня 2021 року за заявою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано шлюб Прилуцьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Прилуцькому районі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Згідно з копією повторного свідоцтва про розірвання шлюбу від 28.05.2024 встановлено, що шлюб між сторонами розірвано 12 травня 2021 року, про що складено актовий запис № 23 (а.с. 11 на звороті).

Як убачається із копії договору купівлі-продажу житлового будинку від 30.07.2021, ОСОБА_1 відчужив на користь ОСОБА_2 житловий будинок, розташований у с. Дідівці, за ціною 288 704 грн. (а.с. 08-09).

Відповідно до копії договору купівлі-продажу квартири від 11.07.2023 встановлено, що ОСОБА_2 придбала квартиру АДРЕСА_4 за 622 100 грн, при цьому ОСОБА_1 діяв як представник продавця на підставі довіреності (а.с. 09-11).

Згідно з актом про фактичне проживання від 30.05.2024 встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 фактично проживали разом у квартирі АДРЕСА_4 , незважаючи на те, що позивач був зареєстрований за іншою адресою у с. Дідівці (а.с. 12) на звороті.

Як убачається із виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 30.04.2021, ОСОБА_1 є керівником ТОВ «БУ-1 ПРИЛУКИ» (а.с. 13).

Відповідно до договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 08.04.2021 та акта приймання-передачі частки у статутному капіталі від 09.04.2021 встановлено, що ОСОБА_1 набув 50 % частки у статутному капіталі ТОВ «БУ-1 ПРИЛУКИ» за 100 000 грн (а.с. 15-16).

Згідно з довідкою АТ КБ «ПриватБанк» від 13.06.2024 підтверджується отримання ОСОБА_1 у вересні 2022 року міжнародного грошового переказу в сумі 4 477,50 євро (а.с. 16 на звороті)..

Як убачається із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 28.05.2024, квартира АДРЕСА_4 станом на дату формування витягу належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_2 та ОСОБА_4 по 1/2 частці кожному на підставі договору дарування від 29.04.2024 (а.с. 17).

Відповідно до товарного чека № 1 від 31.03.2022 встановлено факт придбання ОСОБА_1 кухонних меблів та побутових товарів для квартири АДРЕСА_4 на загальну суму 17 866 грн (а.с. 18).

Згідно з розпискою від 28.08.2021 встановлено, що ОСОБА_6 передав ОСОБА_1 у позику 20 000 доларів США, при цьому в розписці зазначено, що кошти надано для придбання квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 18 на звороті).

Як убачається із товарного чека та накладної № 58/6 від 17.11.2022, позивач придбав обладнання, зокрема труба, насос та інші матеріали, на загальну суму 3 240 грн. (а.с. 19).

Відповідно до накладної та товарного чека № 1 від 07.02.2022 встановлено факт придбання позивачем дров для опалення на суму 1 800 грн. (а.с. 19 на звороті).

Відповідно до договору про визначення часток у праві спільної власності від 10.04.2018 встановлено початковий правовий статус квартири АДРЕСА_4 , а саме визначено частки її попередніх співвласників ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , що було необхідним для подальшого оформлення спадкових прав та відчуження нерухомого майна (а.с. 22).

Згідно з квитанцією від 13.04.2021 встановлено факт сплати ОСОБА_1 грошових коштів для погашення заборгованості ТОВ «БУ-1 ПРИЛУКИ» перед органами державної виконавчої служби (а.с. 23).

Відповідно до розрахунку грошових коштів встановлено перелік витрат позивача, які залишилися після відрахування витрат виконавчого провадження (а.с. 24).

V. Норми права, які підлягають застосуванню та мотиви суду, щодо оцінки аргументів наведених учасниками справи.

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

Згідно з частинами першою, другою статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

За вимогами статті 106 СК України подружжя, яке не має дітей, має право подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану заяву про розірвання шлюбу. Якщо один із подружжя через поважну причину не може особисто подати заяву про розірвання шлюбу до органу державної реєстрації актів цивільного стану, таку заяву, нотаріально засвідчену або прирівняну до неї, від його імені може подати другий з подружжя. Орган державної реєстрації актів цивільного стану складає актовий запис про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання такої заяви, якщо вона не була відкликана. Шлюб розривається незалежно від наявності між подружжям майнового спору.

За заявою заінтересованої особи розірвання шлюбу, здійснене відповідно до положень статті 106 цього Кодексу, може бути визнане судом фіктивним, якщо буде встановлено, що жінка та чоловік продовжували проживати однією сім`єю і не мали наміру припинити шлюбні відносини. На підставі рішення суду актовий запис про розірвання шлюбу та свідоцтво про розірвання шлюбу анулюються органом державної реєстрації актів цивільного стану (стаття 108 СК України).

З урахуванням наведених положень сімейного законодавства розірвання шлюбу може бути визнане фіктивним за таких умов: розірвання шлюбу повинно бути здійснене відповідно до положень статті 106 СК України, тобто органом державної реєстрації актів цивільного стану; жінка та чоловік після розірвання шлюбу продовжували проживати однією сім`єю; на момент розірвання шлюбу вони не мали на меті припинення шлюбних відносин.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що для визнання розірвання шлюбу фіктивним є необхідною наявність не лише факту спільного проживання, а і фактів, які підтверджують існування в обох з подружжя внутрішньої волі до підтримання подальших шлюбних відносин та її виявлення у вигляді активних дій. Такими активними діями є: 1) дії, спрямовані на реалізацію функцій сім`ї та мети шлюбних відносин (наприклад, репродуктивної функції); 2) подальше активне ведення спільного господарства, подальша спільна праця, спрямована на забезпечення фінансової стабільності союзу чоловіка та жінки та збільшення їх спільного капіталу.

Такі правові висновки викладені зокрема в постановах Верховного Суду від 04 грудня 2023 року в справі № 536/87/22, від 11 вересня 2024 року в справі № 638/3288/16-ц, від 31 жовтня 2024 року в справі № 204/9592/21.

КЦС ВС у постанові від 31 березня 2020 року у справі № 644/6976/16-ц зазначив, що Розірванняшлюбуможе бути визнанефіктивним за таких умов:

- розірванняшлюбу повинно бути здійсненевідповідно до положень ст. 106 СК ,тобто органом державноїреєстраціїактівцивільного стану;

- жінка та чоловікпіслярозірванняшлюбупродовжувалипроживатиоднієюсім`єю;

- на момент розірванняшлюбу вони не мали на метіприпиненняшлюбнихвідносин.

При цьому для визнаннярозірванняшлюбуфіктивним є необхідноюнаявність не лише факту спільногопроживання, а і фактів, якіпідтверджуютьіснування в обох з подружжявнутрішньоїволі до підтриманняподальшихшлюбнихвідносин та їївиявлення у виглядіактивнихдій. Такими активнимидіями є: 1) дії, спрямовані на реалізаціюфункційсім`ї та мети шлюбнихвідносин (наприклад, репродуктивноїфункції); 2) подальше активневеденняспільногогосподарства, подальшаспільнапраця, спрямована на забезпеченняфінансовоїстабільності союзу чоловіка та жінки та збільшенняїхспільногокапіталу.

Відповідно до вимог частин першої-третьої статті 9 Закону України від 01 липня 2010 року № 2398-VI «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою забезпечення реалізації прав фізичної особи та офіційного визнання і підтвердження державою фактів народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті. Державна реєстрація актів цивільного стану проводиться шляхом складення актових записів цивільного стану. Актовий запис цивільного стану є безспірним доказом фактів, реєстрація яких посвідчується, до спростування його в судовому порядку.

Орган державної реєстрації актів цивільного стану складає актовий запис про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання такої заяви, якщо вона не була відкликана.

Шлюб розривається незалежно від наявності між подружжям майнового спору.

При розгляді справи та ухваленні рішення суд враховує той факт, що можливість визнання фіктивним розірвання шлюбу передбачена ст. 108 СК України, та однією з умов законом визначено те, що такий шлюб розірвано органом державної реєстрації актів цивільного стану .

Відповідно до ч. 2 ст. 3 СК України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки; подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Як вбачається з матеріалів справи та показань свідків у судовому засіданні, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 після реєстрації розірвання шлюбу продовжували проживати однією сім`єю, вели спільне господарство, набували майно і не мали наміру припинити шлюбні відносини.

Так, свідок ОСОБА_10 показав, що знайомий з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , які тривалий час проживали разом у с. Дідівці. Орієнтовно з 2013 по 2015 рік (точного року не пам`ятає) ОСОБА_1 займався ковбасним цехом, де разом із ним працювала ОСОБА_2 . На той час вони проживали разом в цеху, а згодом переїхали до м. Прилуки, де мешкали у квартирі на 5 поверсі. ОСОБА_1 переніс інсульт, проходив лікування у м. Києві, після чого повернувся до м. Прилуки. Під час хвороби ОСОБА_2 доглядала за ним. Після перенесеного інсульту ОСОБА_1 фактично припинив займатися господарською діяльністю. Свідок неодноразово бував у квартирі на 5 поверсі після повернення ОСОБА_1 з лікування. У квартирі постійно перебувала також ОСОБА_2 . Згодом ОСОБА_1 придбав квартиру на 2 поверсі в останньому під`їзді того ж будинку. Про придбання цієї квартири свідку повідомив сам ОСОБА_1 , а також брат. Свідок також бував у цій квартирі. Після покращення стану здоров`я ОСОБА_1 разом із ОСОБА_2 взяли в оренду магазин. Свідок неодноразово приїжджав до них у цей магазин та зустрічався з ОСОБА_1 , який розповідав про стан свого здоров`я та повідомляв, що переніс інсульт. Свідку було відомо, що вони перебували у шлюбі, а про його розірвання він не знав. Лише згодом йому стало відомо, що ОСОБА_2 виселила ОСОБА_1 з квартири.

Свідок ОСОБА_11 показав, що знайомий з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , з якими перебував у товариських відносинах. З ОСОБА_1 знайомий з кінця 1990-х років, коли той почав займатися підприємницькою діяльністю. За словами свідка, він був успішним підприємцем, а про наявність у нього боргів свідку нічого не відомо. Матеріальне становище ОСОБА_1 , на думку свідка, дозволяло йому мати кошти для придбання квартири. ОСОБА_2 свідок також знає. Вона проживала разом із ОСОБА_1 на території підприємства, і свідок знав та сприймав її саме як дружину ОСОБА_1 . Свідок показав, що приблизно у 2018 році ОСОБА_1 захворів. Увесь період його хвороби за ним доглядала ОСОБА_2 та фактично його утримувала. Щодо реєстрації шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 свідку нічого не відомо. Водночас він підтвердив, що особисто бачив їх спільне проживання як сім`ї. За словами свідка, вони проживали разом у місті Прилуки в квартирі на вулиці Вокзальній, а також у селі Дідівці. Свідку відомо про придбання квартири в місті Прилуки, оскільки подружжя проживало у цій квартирі. Свідок показав, що сприймав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як сім`ю, а не як сторонніх осіб. За його словами, вони припинили спільне проживання приблизно два роки тому, а до цього тривалий час проживали разом

Свідок ОСОБА_12 показав, що з ОСОБА_1 познайомився наприкінці 2021 року. ОСОБА_1 зателефонував йому, оскільки свідок займається виконанням ремонтних робіт, та запропонував виконати ремонт у квартирі в місті Прилуки. Після зустрічі між ними була досягнута усна домовленість про виконання плиточних робіт та інших ремонтних робіт у трикімнатній квартирі у м. Прилуки. Ремонтні роботи тривали з грудня 2021 року по квітень 2022 року. Свідок показав, що під час виконання ремонту ОСОБА_1 проживав разом із ОСОБА_2 у квартирі, розташованій на п`ятому поверсі. При цьому ремонт проводився у квартирі на другому поверсі. Розрахунок за виконані роботи здійснював ОСОБА_1 . На запитання, чому він дійшов висновку, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були сім`єю, свідок пояснив, що під час виконання робіт іноді отримував ключі від квартири як від ОСОБА_1 , так і від ОСОБА_2 , а також неодноразово бачив їх разом. Крім того, свідок здійснював складання кухонних меблів, столу та інших меблів. ОСОБА_2 була присутня при цьому, брала активну участь в обговоренні ремонту кухні, зокрема кольору, розмірів та інших деталей. Оплату за виконані роботи здійснював ОСОБА_1 . Після завершення основної частини ремонту свідок бачив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали у відремонтованій квартирі разом. Спілкуючись із ними, у свідка склалося враження, що вони є сім`єю. Будь-яких підстав вважати, що між ними були інші стосунки, у нього не виникало.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, якийхарактеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

Аналіз наведених доказів у їх сукупності свідчить про те, що після формального розірвання шлюбу 12 травня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 фактичні сімейні відносини між сторонами не припинилися.

Так, незважаючи на розірвання шлюбу, сторони продовжували підтримувати відносини, притаманні подружжю, спільно проживали та вели спільний побут. Зокрема, актом про фактичне проживання від 30.05.2024 підтверджено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 фактично проживали разом у квартирі АДРЕСА_4 , хоча позивач був зареєстрований за іншою адресою. Факт спільного проживання також підтверджується іншими обставинами справи, зокрема показаннями свідків, придбанням ОСОБА_1 кухонних меблів та побутових товарів для зазначеної квартири.

Крім того, після розірвання шлюбу між сторонами продовжували існувати майнові та фінансові взаємовідносини. Так, 30.07.2021, тобто вже після розірвання шлюбу, ОСОБА_1 відчужив на користь ОСОБА_2 житловий будинок у с. Дідівці за ціною 288 704 грн. Також 11.07.2023 ОСОБА_2 придбала квартиру АДРЕСА_4 , при цьому ОСОБА_1 діяв як представник продавця на підставі довіреності, що свідчить про збереження між сторонами довірливих відносин та участь позивача у вирішенні майнових питань відповідача.

Фактичне продовження сімейних відносин після розірвання шлюбу підтверджується також тим, що ОСОБА_1 здійснював витрати, пов`язані з утриманням спільного житла, придбавав необхідні речі для побуту, а також брав участь у фінансових питаннях, пов`язаних із придбанням та облаштуванням квартири.

Разом з тим, обставини справи свідчать про те, що розірвання шлюбу між сторонами не було наслідком фактичного припинення сімейних відносин. На момент розірвання шлюбу у ОСОБА_1 існували боргові зобов`язання, що підтверджується розпискою від 28.08.2021 про отримання ним позики у розмірі 20 000 доларів США, а також документами щодо погашення заборгованості ТОВ «БУ-1 ПРИЛУКИ» перед органами державної виконавчої служби. За таких обставин формальне припинення шлюбу могло бути пов`язане не з припиненням сім`ї як такої, а з необхідністю уникнення негативних майнових наслідків, пов`язаних із наявними зобов`язаннями.

Водночас, подальша поведінка сторін після розірвання шлюбу свідчить про фактичне продовження між ними відносин, характерних для сім`ї, оскільки вони продовжували спільно проживати, вести спільний побут та здійснювати взаємну підтримку.

На переконання суду, в разі фактичного припинення шлюбних відносин така поведінка сторін, зокрема спільне проживання (спочатку в одній квартирі), проведення ремонту в іншій квартирі та подальший переїзд в інше, відремонтоване та облаштоване житло, і спільне проживання в ньому, ведення спільного господарства та інших побутових сімейних справ свідчить саме про те, що такі відносини між сторонами мали ознаки сімейних, та сторони сприймались іншими особами саме як подружжя.

Таким чином, сукупність досліджених доказів підтверджує, що розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мало формальний характер, а фактичні сімейні відносини між сторонами після 12 травня 2021 року продовжували існувати.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою забезпечення реалізації прав фізичної особи та офіційного визнання і підтвердження державою фактів народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті. Державна реєстрація актів цивільного стану проводиться шляхом складення актових записів цивільного стану. Актовий запис цивільного стану - це документ органу державної реєстрації актів цивільного стану, який містить персональні відомості про особу та підтверджує факт проведення державної реєстрації акта цивільного стану.

Згідно ст. 12 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» внесення відомостей про народження фізичної особи та її походження, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть здійснюється відділами державної реєстрації актів цивільного стану шляхом складання актового запису цивільного стану в електронному вигляді у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян та на паперових носіях.

Як встановлено ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» актовий запис цивільного стану анулюється на підставі: 1) рішення суду; 2) висновку відповідного органу державної реєстрації актів цивільного стану у випадках, передбачених законом. Анулювання актового запису цивільного стану проводиться відділом державної реєстрації актів цивільного стану за місцем його зберігання. Заява про анулювання актового запису цивільного стану подається заінтересованою особою до відповідного органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання заявника або за місцем зберігання актового запису цивільного стану, який підлягає анулюванню. Одночасно із прийняттям рішення щодо анулювання актового запису цивільного стану відповідний орган, на підставі рішення або висновку якого проводиться анулювання актового запису цивільного стану, приймає рішення щодо вилучення і повернення анульованого свідоцтва відповідному органу державної реєстрації актів цивільного стану. У разі неповернення анульованого свідоцтва інформація про його анулювання оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану.

Згідно п. 4.4 Порядку, актовий запис цивільного стану може бути анульований на підставі, зокрема, рішення суду.

Враховуючи, що судом визнано фіктивним розірванні шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , суд приходить до висновку про необхідність анулювання актового запису №23 від 12.05.2021 року про розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , оскільки ця позовна вимога є похідною від первісної позовної вимоги визнання розірвання шлюбу фіктивним.

Щодо доводів позивача, що їх спільне проживання після розірвання шлюбу було обумовлене виключно необхідністю здійснювати догляд за ОСОБА_1 , який захворів на тяжку хворобу,переніс операцію та потребував постійного догляду, суд зазначає таке.

Як зазначив, сам Позивач у позовній заяві, він захворів у 2015 році, переніс інсульт та тривалий час лікувався (у 2015-2016 роках). Свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_11 також вказали на тривалу хворобу Позивача, проте вказавши період приблизно 2018 рік. Суд критично сприймає показання свідків в частині періоду хвороби Позивача, оскільки ці події мали місце досить багато часу тому.

Разом з тим, суд зауважує, що датою укладення шлюбу між сторонами є 07.06.2016, в подальшому 09.04.2021 Позивач набув право власності на частку в статутному капіталі ТОВ «БУ-1 «Прилуки», 12.05.2021 шлюб між сторонами було розірвано. В подальшому, після розірвання шлюбу Позивач відчужив на користь Відповідача будинок по АДРЕСА_5 згідно з договором купівлі-продажу від 30.07.2021.

30.08.2021 ОСОБА_13 видала на користь Позивача довіреність для укладання договору купівлі-продажу квартири по АДРЕСА_6 , а 11.07.2023 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 , при цьому Позивач діяв від імені продавця ( ОСОБА_13 ) та передав останній грошові кошти, а Відповідач набув право власності на зазначену квартиру.

Також в судовому засіданні згідно з поясненнями сторін та показаннями свідків встановлено, що сторони у період 2021-2023 років проживали спільно у цій квартирі, робили ремонт, вирішували побутові питання, пов`язані з ремонтом, придбанням меблів тощо. При цьому як сторони, так і свідки підтвердили факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 тривалий період у квартирі на 5 поверсі по АДРЕСА_6 , а в подальшому - на 2 поверсі в цьому ж будинку. Зазначений період спільного проживання сторін є тривалим та продовжувався вже після того, як необхідність догляду за Позивачем після перенесеної ним хвороби відпала.

Вище наведені обставини в су купності та взаємозв`язку свідчать про те, що сторони продовжували сімейні відносини після розірвання шлюбу.

Що стосується вимог позову про визнання за ним на частку квартири АДРЕСА_3 , суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 61 СК України, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Відповідно до ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно ч. 1 ст. 68 СК України, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Відповідно до ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

В обґрунтування вимог в цій частині позивач зазначив, що влітку 2021 року сторони домовилися придбати квартиру у м. Прилуки для спільного проживання. За твердженням позивача, квартира АДРЕСА_3 була придбана за кошти, які він отримав у позику від ОСОБА_6 . У серпні 2021 року позивач передав кошти продавцю квартири, отримав довіреність на оформлення правочину та разом із відповідачем почав проживати у зазначеній квартирі. 11 липня 2023 року було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 . У зв`язку з обмеженнями щодо укладення договору за довіреністю на свою користь, право власності було оформлено на відповідача. При цьому, як зазначає позивач, кошти за квартиру були сплачені ним, а відповідач фактично коштів за придбання квартири не вносила.

Законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21)).

Так, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга статті 2 ЦПК України).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту [див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17, (провадження № 61-2417сво19).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що, як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин.

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновлює порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування [див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Належний спосіб захисту порушеного права чи інтересу має відповідати змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такий спосіб захисту має присікати порушення цивільних прав та/або інтересів чи відновлювати їх.

Як убачається із матеріалів справи власниками квартири АДРЕСА_3 є ОСОБА_4 (1/2 частка) та ОСОБА_2 (1/2 частка).

При цьому, право власності на вказану квартиру ОСОБА_2 набула на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер 605, виданий 11.07.2023 приватним нотаріусом Ярмак Н.О.

Право власності на вказану квартиру (1/2 частка) ОСОБА_4 набув на підставі договору дарування, серія та номер 628, виданий 29.04.2024 приватним нотаріусом Могиленко Л.М.

Договір дарування, серія та номер 628, виданий 29.04.2024 приватним нотаріусом Могиленко Л.М. на підставі якого ОСОБА_4 набув права власності на квартиру , як і договір купівлі-продажу, серія та номер 605, виданий 11.07.2023 приватним нотаріусом Ярмак Н.О. на підставі якого ОСОБА_2 набула права власності на квартиру сторонами не оспорюється.

При цьому, вирішуючи питання щодо вимоги позивача про поділ майна, за якою позивач просить поділити спільне майно подружжя шляхом визнання права власності за ОСОБА_1 на частку квартири АДРЕСА_3 , та припинення права власності ОСОБА_2 на частку вказаної квартири, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З огляду на викладене правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (п. 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на порушника.

Цивільні права або інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права чи інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У даній справі позивачем не заявлено окремої вимоги про визнання квартири АДРЕСА_3 , об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Також суд враховує, що право власності на 1/2 частку вказаної квартири ОСОБА_4 набув на підставі договору дарування серії та номера 628, посвідченого 29.04.2024 приватним нотаріусом Могиленко Л.М.

При цьому зазначений правочин сторонами не оспорюється, вимоги щодо визнання його недійсним або витребування такого майна не заявлялися.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що позивачем не заявлено належної вимоги про визнання спірної квартири об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а заявлена вимога про визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_4 та припинення права власності ОСОБА_2 на 1/2 частку цієї квартири не є належним та ефективним способом захисту порушеного права. У зв`язку з цим у задоволенні зазначеної вимоги слід відмовити.

Щодо стягнення судових витрат у справі суд зазначає таке.

Позивачем заявлено 2 позовні вимоги 1 майнового характеру та 1 немайнового характеру.

При цьому позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Оскільки суд прийшов висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача, а саме в частині визнання розірвання шлюбу фіктивним та анулювання актового запису про розлучення судовий збір за вимогу немайнового характеру в сумі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн. 20 коп підлягають присудженню з Відповідача ОСОБА_2 на користь держави.

Оскільки в частині визнання права власності на частки квартири суд відмовив позивачу в задоволенні позовних вимог, судові витрати в цій частині підлягають віднесенню на рахунок держави, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст.ст. 4,13, 141, 263, 265 ЦПК України, ЗУ «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»,суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , представник Позивача ОСОБА_3 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Прилуцький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Прилуцькому районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_4 про визнання розірвання шлюбу фіктивним та поділ спільного сумісного майна подружжя задовольнити частково.

Визнати фіктивним розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстроване 12 травня 2021 року Прилуцьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Прилуцькому районі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про що складено актовий запис про розірвання шлюбу № 23.

Анулювати актовий запис про розірвання шлюбу № 23 від 12 травня 2021 року, складений Прилуцьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Прилуцькому районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Анулювати свідоцтво про розірвання шлюбу, видане 12 травня 2021 року, а також повторно видане свідоцтво про розірвання шлюбу від 28 травня 2024 року про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Решту вимог залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір за вимогу немайнового характеру в сумі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн. 20 коп.

Рішення суду може бути оскаржено до Чернігівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 06.08.2026

Суддя Дмитро ДАВИДЧУК