Рішення № 138800116, 06.08.2026, Роздільнянський районний суд Одеської області

Роздільнянський районний суд Одеської області

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 511/2506/25

Номер провадження: 2/511/100/26

06 серпня 2026 року Роздільнянський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді - Бобровська І. В.,

секретаря судового засідання - Кіндракевич В.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Роздільна Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради, про позбавлення батьківських прав,

за участі: позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача адвоката Бикова Д.Ю.,

ВСТАНОВИВ:

28.07.2025 року на адресу Роздільнянського районного суду Одеської області, надійшла вищевказана позовна заява, відповідно до якої позивачка ОСОБА_1 просить суд: позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 батьківських прав відносно його неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позов мотивовано тим, що батько застосовував фізичне насильство до дитини, зловживав алкогольними напоями, вчиняв домашнє насильство стосовно позивачки у присутності дитини, незаконно вивіз дитину на територію рф, не дає змоги спілкуватись з сином, переховує дитину від позивачки. Позивачка вважає, що батька неможливо зупинити, окрім як позбавити його батьківських прав. Шляхом позбавлення батьківських прав припиниться беззаконня, оскільки відповідач зловживає своїм батьківством, не даючи позивачці брати участь у житті дитини.

Ухвалою суду від 15.08.2025 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 18.09.2025 року провадження у справі відкрито та справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.

26.01.2026 року до суду надійшов висновок Органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача.

Ухвалою суду від 31.03.2026 року підготовче провадження у справі було закрите, справу призначено до розгляду.

24.07.2026 до суду надійшли додаткові пояснення представника позивача адвоката Бикова Д.Ю. щодо підстав позбавлення відповідача батьківських прав. Зокрема, представник позивачки вважає, що такими підставами є ч.1.п.2 ст.164 СК батько ухиляється від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти ( ОСОБА_2 силою та примусове позбавив дитину ОСОБА_3 в Україні загальної освіти посеред навчального року. Дитина не змогла закінчити навчальний рік та була примусове вивезена з країни батьком-викрадачем, Батько працює в москві, а дитина тим часом проживає в місті калуга, калужской області, де вихованням займається коханка батька дитини, відповідач не виконає свої прямі батьківські обов`язки та не забезпечує для дитини спокійне емоційне стабільне виховання, переїжджає з місця на місце, дитина втрачає постійно прив`язку до будь якого міста, друзів, школи, дитина сама по собі росте з абсолютно чужими для неї людьми, батько не сприймає дитину та її бажання повернутися до матері в рідний дім, не дозволяє дитині висловлювати свою думку); ч.1.п.3 ст.164 СК батько жорстоко поводиться з дитиною, застосовує фізичне або психічне насильство, недопустимі методи виховання, принижує людську гідність дитини тощо (жорстке психологічне насилля та примусове утримання, не зважаючи на рішення Суворовського (зараз Пересипський) районного суду від 17.03.2026 року по справі 523/2544/23 про повернення дитини матері з рф до України за місцем прописки та проживання матері та дитини у м. Одесса, батько неодноразово застосовував до дитини фізичні розправи), ч.1.п.5 ст.164 СК батько вдається до будь-яких видів експлуатації дитини, примушення до праці або використання праці дитини, яка не досягла віку, з якого законодавством дозволяється працевлаштування, використання праці, що спричиняє істотну шкоду для здоров`я, фізичного розвитку або освітнього рівня дитини, використанням дитячої праці в шкідливому виробництві тощо, примушує її до жебракування та бродяжництва, систематичне випрошування грошей, речей, інших матеріальних цінностей у сторонніх осіб тощо (матері дитини особисто відомо, що дитину примушує співмешканка батька до непосильної праці в міському будинку, де вони тимчасово мешкають); ч.1.п.6 ст.164 СК батько засуджений за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини (в Україні відкрита низька кримінальних проваджень щодо ОСОБА_2 саме з підстав та причин стосовно предмету даного позову: кримінальне провадження №12023164490000440 від 25.10.2023 року за ч.4 ст.358 Кримінального кодексу України, кримінальне провадження №12023162490000761 від 06.06.2023 року за ст.115ч.2.ч.2 Кримінального кодексу України, кримінальне провадження №42023164110000095 від 02.10.2023 року за ст. 358 ч.3. Кримінального кодексу України. Також ухвалою Роздільнянського районного суду Одеської області по справі №511/1342/26 ОСОБА_2 оголошено в розшук згідно подання державного виконавця Роздільнянського ВДВС у Роздільнянському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції України).

В судовому засіданні позивач підтримала позов повністю.

Представник позивача позовні вимоги підтримав на зазначених у позові підставах.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про місце та час розгляду справи був сповіщений за зареєстрованим місцем проживання та оголошенням на офіційному веб-порталі "Судова влада України" у зв?язку з відсутністю відомостей про фактичне місце проживання.

Представник третьої особи без самостійних вимог на предмет позову в судове засідання не прибув, направивши заяву про розгляд справи за відсутності третьої особи.

В ході розгляду справи судом були досліджені письмові докази та встановлено наступне.

Судом згідно свідоцтва про народження дитини встановлено, що ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , актовий запис про народження № 669, його батьками зазначені: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 20.04.2022 року (справа № 19647/21) - шлюб зареєстрований 18 липня 2014р. у Відділі ДРАЦС у Суворовському районі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції, актовий запис №972, між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 розірвано. Рішення суду набрало законної сили 23.05.2022 року.

Відповідно до характеристики з місця проживання позивачки встановлено, що мати дитини ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 проживає з 1988 року. Протягом всього часу проживання проявила себе виключно з позитивної сторони, зарекомендувала себе, як зразкова громадянка яка підтримує добрі стосунки у спілкуванні з сусідами, дружелюбна, шкідливих звичок не має. Відповідальна та вихована. Під час проживання сина разом з матір`ю, приділяла належну та достатню увагу сину, гуляла з сином, організовувала дитячі ігри.

Відповідно до листа Головного управління НП в Одеській області ОРУП № 1 ВП № 3 від 23.10.2023 року вих. № 60.3/К-1052 встановлено, що 29.06.2023 року слідчим ВП № 3 ОРУП № 1 ГУНП в Одеській області лейтенантом поліції Мальчевою К.О. у приміщенні кабінету № 3 було проведено опитування особи, а саме ОСОБА_2 1990 р.н. в телефонній конференції, в ході опитування останній пояснив: «що він разом з сином ОСОБА_5 у зв`язку зі збройною агресією рф проти України, через пропускний пункт «Старокозаче» перетнув кордон України та направився у м. Варшава у Республіці Болгарія на законних підставах, так як він звільнений від військової служби у зв`язку з непридатністю. Повідомив, що в нього з сином гарні відносини, у цей же день направив фото сина. На даний час ОСОБА_2 на телефонні дзвінки не відповідає. Досудове розслідування триває, проводяться необхідні слідчі дії.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 самостійно без згоди матері змінив місце проживання дитини, тим більше країну проживання.

Відповідно до листа відповіді Міністерства юстиції України, адресованого позиваці ОСОБА_1 , у справі про сприяння поверненню дитини ОСОБА_6 відповідно до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей інформується, що відповідно до інформації НПУ згідно з відповідями НЦБ Інтерполу в Литві, Латвії та Польщі особа на ім`я ОСОБА_7 2016 р.н. станом на 03.11.2023 року за наявними обліками поліції вказаних країн не значиться.

Водночас, за інформацією НП України згідно відповідей НЦБ Інтерполу в Грузії особа на ім`я ОСОБА_3 2016 р.н. 09.04.2023 року виїхав з території Грузії до росії та станом на 03.11.2023 року державний кордон Грузії у напрямку в`їзд не перетинав.

Також, згідно листа Міністерства юстиції України встановлено, що Міністерством юстиції Грузії повідомлено про закриття справи про повернення дитини з Грузії в України у зв`язку з відсутністю дитини на території Грузії.

З огляду на досліджені документи судом встановлено, що мати малолітнього сина вчиняє та прикладає всіх можливих зусиль спрямованих на повернення дитини в Україну.

Позивачкою також надано низку скріншотів з мобільного додатку щодо зв`язку з батьком дитини, смс-повідомлень, спрямованих дитині, з яких вбачається, що протягом всього часу мати переймається долею сина, висловлює занепокоєння його долею.

Також, матеріалами справи встановлено, що позивач зверталась до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з приводу питання щодо повернення дитини на територію України.

Тобто, з того часу, як дитину було вивезено за межі України, мати дитини зверталась до різних державних установ з приводу вирішення питання щодо повернення дитини на територію України.

Рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 17.03.2025 року у справі № 523/2544/23 позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Роздільнянської міської ради, про визначення місця проживання дитини з батьком залишено без задоволення.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет позову: Орган опіки та піклування Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради, Служба у справах дітей Одеської міської ради, Виконавчий комітет Роздільнянської міської ради Одеської області, як орган опіки та піклування, про повернення малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до України; визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою реєстрації мати дитини ОСОБА_1 ; відібрання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від батька ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , без позбавлення батьківських прав та повернення дитини матері задоволено. Повернуто малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в Україну за адресою місця реєстрації: АДРЕСА_1 . Відібрано малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без позбавлення його батьківських прав та повернуто малолітнього ОСОБА_3 матері ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за місцем реєстрації: АДРЕСА_1 . Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за адресою місця реєстрації дитини: АДРЕСА_1 .

Постановою Одеського апеляційного суду від 07.10.2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_8 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , залишено без задоволення, рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 17 березня 2025 року залишено без змін.

Звичайним місцем проживання дитини на момент відкриття провадження у справі № 523/2544/23 була Україна, позов подано до суду 10.02.2023 року, провадження у справі відкрито 13.03.2023 року, дитина перетнула державний кордон України 03.04.2023 року.

Як зазначено в рішенні суду апеляційної інстанції у справі № 523/2544/23 незаконність переміщення дитини пов`язується не з порушенням правил перетинання кордону, а з порушенням прав іншого з батьків на піклування про дитину. Оскільки держава Україна припинила будь-які дипломатичні зносини з РФ, тому, якщо дитина переміщена на територію Росії, двосторонні дипломатичні процедури, конвенції та загальнодоступні механізми повернення дитини з території Росії не працюють. Мають бути задіяні міждержавні механізми із залученням третіх держав або організацій, які мають допомагати вирішувати кожен такий випадок індивідуально. В даному конкретному випадку судом було прийнято до уваги той факт, що дитина за повідомленням батька правоохоронним органам перебуває у безпеці з підстав повномасштабного вторгнення. Разом з цим, судом також прийнято до уваги безпосередньо й той факт, що дитина була вивезена батьком до держави агресора та відповідно її знаходження та проживання в РФ в повній мірі виключає будь-яку можливість на спілкування з матір`ю, що прямо порушує та виключає роль матері та її сталі зв`язки з дитиною, відповідно й по відношенню до дитини.

Також, судами обох інстанцій у справі № 523/2544/23 було зазначено, що, визначаючи місце проживання дитини, надавши належну оцінку всім обставинам справи, а саме тому, що обоє батьків бажають дбати про дитину, дотримуючись балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах, суд вважає про наявність підстав для визначення місця проживання дитини з матір`ю, що пов`язується також із тим, що батько, хоча і належним чином займається вихованням та утриманням дитини, проте, у квітні 2023 року самовільно змінив місце проживання дитини шляхом вивезення дитини за межі території України без згоди матері. Відповідно судом встановлено, що батько допустив грубе порушення прав матері на прямі контакти з сином, що суперечить найкращим інтересам дитини.

Виходячи з обставин цієї справи, враховуючи, що батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дитини, суди вважали, що проживання дитини з матір`ю, буде відповідати якнайкращим інтересам дитини, сприятиме повноцінному її вихованню та розвитку. Батько дитини, який безсумнівно відіграє важливу роль у її житті та розвитку, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я дитини, стан її розвитку, незалежно від того, з ким дитина буде проживати.

Департаментом міжнародної правової допомоги Міністерства юстиції України від 17.10.2025 року позивачці ОСОБА_1 у відповідь на її звернення щодо повернення дитини ОСОБА_9 з іноземної держави в Україну у зв`язку з неможливістю співробітництва МЮУ з компетентними органами держави-агресора запропоновано на підставі ст.29 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей самостійно або через адвоката звернутися до компетентного російського суду за місцем знаходження дитини з позовною заявою про забезпечення повернення дитини до держави її постійного проживання.

За повідомленням позивачки в судовому засіданні таким правом на теперішній час вона не скористалася, а вважає належним способом захисту своїх прав звернення до українського суду з позовом про позбавлення батька дитини батьківських прав відносно сина ОСОБА_10 .

Між тим на примусовому виконанні у Роздільнянському відділі державної виконавчої служби у Роздільнянському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі ВДВС) перебуває виконавчий лист № 523/2544/23, виданий 23 жовтня 2025 року Пересипським районним судом міста Одеси про відібрання малолітнього ОСОБА_3 від батька ОСОБА_2 , без позбавлення його батьківських прав, та повернення дитини до матері ОСОБА_1 .

Станом на теперішній час судове рішення залишається невиконаним, оскільки ОСОБА_11 разом із малолітнім ОСОБА_3 за останнім відомим місцем проживання відсутні, а в ході здійснення заходів примусового виконання встановити їх місцезнаходження не вдалося.

Ухвалою Роздільнянського районного суду Одеської області від 13.05.2026 року задоволено подання головного державного виконавця Роздільнянського відділу державної виконавчої служби у Роздільнянському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Оксани Грищенко про розшук боржника ОСОБА_2 та дитини ОСОБА_3 . Оголошено у розшук боржника ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , остання відома адреса місця проживання (згідно з виконавчим листом): АДРЕСА_2 . Проведення розшуку боржника та дитини доручено Роздільнянському РВП ГУНП в Одеській області, що розташований за адресою: вулиця Ярослава Мудрого, 5, місто Роздільна, Одеська область.

Висновком Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради від 19.01.2026 року визнано доцільним позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_2 щодо неповнолітнього ОСОБА_3 ,, ІНФОРМАЦІЯ_2 .

З зазначеного висновку вбачається, що представниками органу опіки та піклування обстежено місце проживання матері дитини позивачки ОСОБА_1 , її другого чоловіка та їх спільного сина, 2023 р.н. При цьому, як зазначено у висновку, мати здатна виконувати батьківськи обов`язки щодо виховання та догляду за дітьми. На якій підставі орган опіки та піклування вирішив визнати доцільним позбавити відповідача ОСОБА_2 батьківських прав стосовно сина ОСОБА_10 у висновку не вказано, окрім того, що відповідач разом з сином Платоном перебувають у РФ, дитина навчається у 2 класі середньої загальноосвітньої школи м.Боровська Калужської області, а батько подав документи на отримання громадянства РФ.

При вирішенні спору суд виходить з наступного.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

У постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16 (провадження № 61-29266св18) зазначено, що судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі собою встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не достатньою мірою, не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають у тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Верховний Суд у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19) зробив висновок, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках за доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Необґрунтоване (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька / матері до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23).

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

У статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року зазначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими (параграф 100).

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду № 641/2867/17-ц від 06.05.2020 року.

Згідно з положенням пункту 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення батьківських прав» № 3 від 30.03.2007 року із змінами від 19.12.2008 року, позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача та його поведінці. Суд неодноразово в своїх рішеннях акцентував увагу, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини в рішеннях від 16.07.2015 року у справі «Мамчур проти України» та від 01.07.2017 року у справі «М.С. проти України», при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Відповідно до вимог статті 150 Сімейного Кодексу України, батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і етичний розвиток.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22, від 28 лютого 2024 року у справі № 303/4697/22, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23 та інші).

У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.

Суд звертає увагу на те, що позивачка, вказуючи на наявність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, передбачених п.п.2,3,5,6 ч.1 ст.164СК України, не надала суду достатніх, належних і допустимих доказів на підтвердження винної поведінки відповідача та його свідомого нехтування своїми батьківськими обов`язками стосовно сина, що могли б бути підставою для позбавлення його батьківських прав.

До позовної заяви позивачкою були долучені ті докази, яким вже була надана оцінка судом у справі № 523/2544/23, та на підставі яких суд прийшов до висновку про наявність підстав про відібрання дитини від батька без позбавлення його батьківських прав. Інших нових доказів або обставин стороною позивача суду не надано та не зазначено.

Невиконання відповідачем рішення суду у справі №523/2544/23 не є підставою для позбавлення батька батьківських прав стосовно сина в сенсі вимог ст.164 СК України, а може тягти за собою інші види юридичної відповідальності, що не є предметом розгляду у цій справі.

Таким чином, на даний час у суду немає підстав вважати, що відповідач ухилявся від виконання своїх батьківських обов`язків.

Оцінюючи висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, суд вважає зазначений висновок безпідставним та необґрунтованим, адже при наданні такого висновку орган опіки виходив виключно з тих відомостей, які були надані позивачкою, яка зацікавлена в розгляді справи. При цьому сама перевірка проведена формально, шляхом обстеження умов проживання позивачки та описом документів, наданих нею, які також маються в матеріалах даної справи.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі № 638/15336/18, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23).

Враховуючи вищевикладене, суд не приймає до уваги висновок органу опіки про доцільність позбавлення батьківських прав при вирішення справи, адже він необґрунтований.

З урахуванням якнайкращих інтересів дитини та з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, суд у контексті конкретних обставин цієї справи приходить до висновку про відсутність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 89, 133, 141, 258, 259, 263-265, 280-289 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради, про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом двадцяти днів з дня отримання його копії. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено відповідачем в апеляційному порядку.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до ст. 265 ч. 5 ЦПК України зазначаються наступні відомості:

Позивач ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ).

Відповідач ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3

Третя особа без самостійних вимог на предмет спору: Орган опіки та піклування Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради, місцезнаходження: м.Одеса, 65025, проспект Князя Володимира Великого, 106, код ЄДРПОУ 26303235.

Повний текст рішення виготовлений 06 серпня 2026 року

Суддя: І. В. Бобровська