Рішення № 138799045, 03.08.2026, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/1009/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2026 року Овідіопольський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді Козирського Є.С.,

секретаря Лепешенкової В.А

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі. Овідіополь цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя права власності на 1/2 частку квартири

ВСТАНОВИВ:

18 лютого 2026 року представник позивача адвокат Лук?янова А. О. звернулась до суду з вищевказаним позовом, в якому просила суд визнати за ОСОБА_1 , в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя, право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 07.12.2013 року перебували у шлюбі, який було зареєстровано Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Малиновському району Одеського міського управління юстиції , про що було складено актовий запис № 2413. Від шлюбу мають двох дітей.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 15.11.2024 року у цивільній справі № 521/10194/24 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

У період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі відповідач ОСОБА_2 уклав з Товариством з обмеженою відповідальністю «КАДОР» Договір купівлі-продажу майнових прав № 2-18-4/58 від 16 жовтня 2020 року на об?єкт нерухомого майна, розташованого за адерсою АДРЕСА_2 вартістю 53 644, 80 (п?ятдесят три тисячі шістсот сорок чотири) долари США, 80 центів.

Позивач зазначає, що оплата вартості квартири за вказаним договором здійснена у повному обсязі за рахунок спільних сумісних коштів подружжя у період перебування сторін у шлюбі. Однак, крім копії Договору купівлі-продажу майнових прав від 16 жовтня 2020 року, позивачка не мала у своєму розпорядженні інших документів, зокрема Акту приймання-передачі майнових прав за вказаним договором, документів, що підтверджують виконання фінансових зобов`язань за договором, а також документів, які відповідно до вимог законодавства підтверджують введення об`єкта будівництва в експлуатацію, оскільки зазначені документи знаходяться у володінні відповідача та забудовника.

З метою всебічного та повного з`ясування обставин справи, представник позивача вважала за необхідне витребувати у забудовника відповідні документи, тому до позовної заяви долучено клопотання про витребування доказів судом.

У позові зазначається, що право власності на вказану спірну квартиру не зареєстроване за відповідачем.

За таких обставин, представник позивача вважає, що відповідач має реальну можливість у будь-який момент здійснити державну реєстрацію права власності на квартиру на своє ім`я, а в подальшому відчужити зазначене майно на користь третіх осіб, у тому числі шляхом укладення договорів купівлі-продажу, дарування чи інших правочинів, що унеможливить або істотно ускладнить виконання можливого рішення суду та призведе до порушення прав і законних інтересів позивачки.

Таким чином, разом із позовною заявою подано заяву про забезпечення позову, в якому представник позивача просить накласти арешт на спірну квартиру із забороною відповідачу, нотаріусам, державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно та іншим уповноваженим особам вчиняти будь-які дії, спрямовані на державну реєстрацію права власності на зазначену квартиру, відчуження зазначеної квартири, у тому числі шляхом укладення договорів купівлі-продажу, дарування, міни або інших правочинів до набрання законної сили рішенням суду у даній справі.

З метою визначення ринкової вартості квартири, представником позивача було згенеровано довідку про оціночну вартість об?єкта нерухомості від 10 лютого 2026 року з офіційного сайту Фонду державного майна України. Відповідно до вказаної довідки, оціночна вартість об`єкту 3 594 241,33 грн., а частки об?єкту 1 797 120,665 грн.

У зв`язку з відсутністю згоди між сторонами щодо врегулювання спору в добровільному порядку, позивач звернулась до суду з метою захисту своїх прав та законних інтересів.

Відтак позивач вважає належним способом захисту порушеного права визнання за нею права власності на 1/2 частку квартири в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя.

20 лютого 2026 року ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.

20 лютого 2026 року ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області заяву представника позивача - адвоката Лук`янової А. О. про забезпечення позову задоволено частково. Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_3 . В іншій частині вимог відмовлено. Міри по застосуванню зустрічного забезпечення позову судом не приймалися.

16 березня 2026 року ухвалою Овідіопольським районним судом Одеської області винесено ухвалу, згідно з якою суд вважає за необхідне клопотання задовольнити та витребувати для приєднання до матеріалів справи вказані в ухвалі докази у Товариства з обмеженою відповідальністю «КАДОР» (код ЄДРПОУ: 32521455, 65014, м. Одеса, вул. Успенська, 39/1, офіс 25) та у відповідача ОСОБА_2 .

22 квітня 2026 року на адресу суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «КАДОР» (код ЄДРПОУ: 32521455, 65014, м. Одеса, вул. Успенська, 39/1, офіс 25) на виконання ухвали суду, до якої долучено належним чином засвідчені копії наступних документів: Договір № 2-18-4/58 купівлі-продажу майнових прав на об?єкт нерухомого майна від 16 жовтня 2020 року; акт прийому-передачі в тимчасове користування від 11.01.2022 р.; довідка про стан розрахунків від 17.01.2026 р.; сертифікат готовності реєстраційний номер: ІУ123220110931.

08 травня 2026 року представник позивача адвокат Лук?янова А. О. подала заяву про зміну предмету позову, та просила викласти вимогу в наступніи? редакціі?: «Визнати за ОСОБА_1 , в порядку поділу спільного сумісного маи?на подружжя, право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_4 ».

21 травня 2026 року ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

22 липня 2026 року представником позивача подано клопотання, в якому повідомлено суд про зміну назви населеного пункту, в якому розташована спірна квартира. Ознайомившись з оголошенням від 18.09.2025 року, яке розміщено на офіційному сайті територіальної громади Таїровської селищної ради представник позивача встановила, що АДРЕСА_5 було перейменовано на селище Таїрове. На підтвердження зазначених обставин представником позивача надано відповідні докази.

03 серпня 2026 року представник позивача подала клопотання, у якому просила суд скасувати заходи забезпечення позову, вжиті Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 20 лютого 2026 року, мотивувавши це тим, що у разі задоволення позову, після набрання рішенням суду законної сили, позивач ОСОБА_1 має намір зареєструвати право власності на 1/2 частку спірної квартири. Водночас подальше існування заходів забезпечення позову перешкоджатиме здійсненню державної реєстрації такого права.

Відповідач про час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином за зареєстрованим місцем проживання в порядку статей 128, 130 ЦПК України, рекомендоване повідомлення повернулось із відміткою «адресат відсутній».

Також здійснювався виклик відповідача до суду через оголошення на офіційному вебсайті Судової влади України, які були розміщені відповідно приписів ч. 11 ст. 128 Цивільного процесуального кодексу України, тому він вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Крім того, 17 червня 2026 року представник позивача адвокат Лук?янова А. О. подала клопотання, в якому повідомила суд про наявні відомості щодо засобів зв`язку відповідача на виконання вимог суду та з метою належного повідомлення відповідача ОСОБА_2 про дату, час та місце судових засідань, а також направлення и?ому процесуальних та інших документів у справі, враховуючи повернення поштовоі? кореспонденціі?.

На підставі наданої представником позивача інформації судом вживалися додаткові заходи щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, зокрема шляхом направлення повідомлень за відомою адресою електронної пошти та через месенджери за наданим номером телефону.

Незважаючи на вжиті судом заходи, відповідач у судові засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, заяв чи клопотань щодо відкладення розгляду справи або розгляду справи за його відсутності не подав, відзив на позов не надав.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Таким чином, враховуючи згоду представника позивача на проведення заочного розгляду справи, суд дійшов висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи, однак своїм правом на участь у судовому розгляді не скористався, що відповідно до вимог ЦПК України є підставою для ухвалення заочного рішення за наявними у справі доказами.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог статей 76-80 ЦПК України.

Суд, заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява та встановивши відповідні до них правовідносини, об`єктивно оцінивши докази, що мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 07.12.2013 року перебували у шлюбі, який було зареєстровано Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Малиновському району Одеського міського управління юстиції , про що було складено актовий запис № 2413. Від шлюбу мають двох дітей. Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 15.11.2024 року у цивільній справі № 521/10194/24 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

З матеріалів справи вбачається, що 16 жовтня ТОВ «КАДОР» (код ЄДРПОУ 32521455, юридична адреса: 65014, м. Одеса, вул. Успенська, 39/1, офіс 25) та ОСОБА_2 уклали Договір № 2-18-4/58 купівлі-продажу майнових прав на об?єкт нерухомого майна.

Згідно з п. 3.1. Договору купівлі-продажу майнових прав № 2-18-4/58 від 16 жовтня 2020 року ТОВ «КАДОР» (код ЄДРПОУ 32521455, юридична адреса: 65014, м. Одеса, вул. Успенська, 39/1, офіс 25) передало у власність ОСОБА_2 майнове права, а ОСОБА_2 зобов`язався прийняти майнове право та сплатити суму Договору.

Згідно з п. 5.2. Договору купівлі-продажу майнових прав на об?єкт нерухомого майна № 2-18-4/58 від 16 жовтня 2020 року сума Договору сплачується у гривні, еквівалентної 53 644, 80 (п?ятдесят три тисячі шістсот сорок чотири) долари США, 80 центів за курсом Міжбанку, у тому числі ПДВ 20 %, відповідно до 5.1. Договору.

З наданих суду доказів також убачається, що 11 січня 2022 року між ТОВ «КАДОР» та ОСОБА_2 було підписано Акт прийому-передачі.

Згідно з Актом прийому-передачі в тимчасове користування від 11 січня 2022 року ТОВ «КАДОР» (код ЄДРПОУ 32521455, юридична адреса: 65014, м. Одеса, вул. Успенська, 39/1, офіс 25) побудувало та передало в тимчасове користування об?єкт нерухомості квартиру АДРЕСА_6 , згідно з Договором № 2-18-4/58 купівлі-продажу майнових прав на об?єкт нерухомого майна від 16 жовтня 2020 року, а громадянин України ОСОБА_2 прийняв в тимчасове користування об?єкт нерухомості квартиру АДРЕСА_6 ).

Згідно з п. п. 1.1, 1.2. Акту прийому передачі в тимчасове користування від 11 січня 2022 року новозбудоване майно квартира АДРЕСА_6 за адресою АДРЕСА_5 . Загальна площа 83.40 кв. м. у відповідності з даними технічної інвентаризації.

Відповідно до п. 1.6. вказаного Акту підписання даного Акту прийому-передачі свідчить про факт виконання Продавцем зобов?язань за Договором належним чином та в повному обсязі, та про проведений огляд квартири АДРЕСА_6 ), а відсутності будь-яких претензій з боку Покупця.

Судом встановлено, що згідно з бухгалтерською довідкою ТОВ «КАДОР» за вих. № 17/04-1-26 від 17 квітня 2026 року розрахунки за Договором № 2-18-4/58 купівлі-продажу майнових прав на об?єкт нерухомого майна від 16 жовтня 2020 року виконані в повному обсязі. Надходження грошових коштів здійснювалось у готівковій формі через касу підприємства.

Згідно з сертифікатом готовності, який зареєстровано 14.01.2022 року за номером ІУ123220110931, виданим Державною інспекцією архітектури та містобудування України щодо об?єкта будівництва багатоповерхового житлового комплексу з двох житлових будинків та підземним паркінгом за адресою АДРЕСА_7 на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області, дата завершення будівництва 09.07.2021 рік, що свідчить про введення зазначеного об`єкта в експлуатацію.

Судом встановлено, що в період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі ними були набуті майнові права на квартиру АДРЕСА_4 на підставі договору, який було укладено між відповідачем та забудовником.

Як зазначила представник позивача, відповідач після завершення будівництва та передачі квартири за актом приймання-передачі не здійснив державної реєстрації права власності на спірну квартиру, тому позивачка звернулася до суду із вимогою про визнання за нею права власності на 1/2 частку спірної квартири, що, на її думку, надасть їй можливість у подальшому здійснити державну реєстрацію належної їй частки у встановленому законом порядку.

З огляду на заявлені позовні вимоги та встановлені судом обставини, відсутність державної реєстрації права власності на спірну квартиру за встановлених судом обставин не може бути використана як засіб уникнення поділу майна, набутого подружжям під час шлюбу, та не позбавляє позивача права на судовий захист.

Судом встановлено, що дійсно відбулось перейменування населеного пункту с. Лиманка, де розташована спірна квартира на АДРЕСА_8 , що було здійснено відповідно до вимог чинного законодавства, при цьому зміна назви населеного пункту не впливає на правовий статус спірної квартири, а має виключно уточнюючий характер щодо її адреси. У зв`язку з цим суд при вирішенні спору враховує актуальну адресу місцезнаходження спірної квартири, а саме АДРЕСА_5 .

Вищезазначене майно є спільним сумісним майном подружжя в силу ст. 60 СК України та ст. 368 ЦК України.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Частинами 1, 2 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 Цивільного кодексу України.

До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися «обставинами, що мають істотне значення», якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11 (надалі - Постанова).

Зі змісту п.п. 23, 24 вказаної постанови слідує, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Відповідно до п. 30 Постанови рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статтю 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

При цьому суд зазначає, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, що дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.

При цьому суд підкреслює, що тільки у випадку, якщо придбання майна відповідало зазначеним критеріям, таке майно може бути визнане спільно нажитим і підлягає поділу між подружжям на підставі ст. 60 СК України.

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. При тому, що не має значення за ким зареєстровано таке майно, оскільки спільна сумісна власність розповсюджується на майно і у тому випадку, коли право власності на нього майно зареєстровано лише за одним з подружжя.

За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують.

Зазначена правова позиція також висловлена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року № 6-843цс17.

Статтею 63 СК України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно частини першої статті 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно з ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до статті 71 СК України, майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено угодою між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Згідно з пунктом 22 постанови Пленуму Верховного Суду України, яка від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.

Згідно п. п. 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (ч. 4 ст. 65 СК України).

У Рішенні Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України, яким встановлено, зокрема, що основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 Кодексу). Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 Кодексу). Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 Кодексу, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки.

Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя. Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 Кодексу. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 Кодексу), або реалізується через виплату грошової чи матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Така правова позиція викладена в постанові КЦС ВС від 27.02.2019 у справі № 464/7011/16-ц (61-12168св18).

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 ЦК України.

Способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України, статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту у спосіб, передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, або у спосіб, не передбачений законом, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

При цьому суд враховує правові позиції ВСУ з аналогічних спорів, в яких ВСУ роз`яснює, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.

Суд також підкреслює, що тільки у випадку, якщо придбання майна відповідало зазначеним критеріям, таке майно може бути визнане спільно нажитим і підлягає розподілу між подружжям на підставі ст. 60 СК України.

Таким чином, враховуючи, що спірна квартира є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, відповідно до ст. 60 СК України, а підстав для відступу від принципу рівності часток судом не встановлено, суд дійшов висновку, що частки сторін у праві власності є рівними. Відтак позовні вимоги про визнання за позивачем права власності на 1/2 частку спірної квартири є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Суд також вважає обґрунтованим клопотання позивача про скасування заходів забезпечення позову. Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, а після набрання рішенням суду законної сили у позивача виникне право на державну реєстрацію права власності на 1/2 частку спірної квартири, подальше існування арешту, накладеного як захід забезпечення позову, втратить своє процесуальне призначення.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про необхідність скасування заходів забезпечення позову із зазначенням про це у резолютивній частині рішення.

Керуючись ст. ст. 1, 24, 56, 60, 69-71 СК України, ст. ст. 15, 16, 364, 368, 372 ЦК України, ст. ст. 4, 12, 13, 71, 81, 82, 89, 158, 259, 263-265, 280, 354, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя права власності на 1/2 частку квартири - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя, право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_4 .

Скасувати заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 20 лютого 2026 року у вигляді накладення арешту на квартиру АДРЕСА_3 .

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30-ти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Су Суддя: Є. С. Козирський