Ухвала суду № 138798501, 30.07.2026, Київський районний суд м. Одеси

Справа № 947/30434/26

Провадження № 1-кс/947/11160/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.07.2026 року слідчий суддя Київського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , за участю прокурора ОСОБА_3 , підозрюваного ОСОБА_4 , захисника підозрюваного адвоката ОСОБА_5 розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання старшого слідчого СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_6 , яке погоджено прокурором Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_3 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в рамках кримінального провадження № 12026160000000500 від 11.05.2026 року відносно:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Горлівка Донецької області, громадянина України, українця, з вищою освітою, одруженого, командира Військової частини НОМЕР_1 у військовому званні «майор», зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого в військовій частині, раніше не судимого,

підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 426-1 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Слідчий у клопотанні зазначає про наступне.

Досудовим розслідуванням встановлено, що згідно ст. 1 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

На підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в України» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб введено воєнний стан. Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією рф проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено воєнний стан на всій території України, дія якого продовжена на даний час.

Відповідно до ст. 35 Закону України Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України № 548-XIV від 24.03.1999, накази віддаються, як правило, в порядку підпорядкованості. За крайньої потреби командир (начальник), старший за службовим становищем, ніж безпосередній начальник, може віддати наказ підлеглому, минаючи його безпосереднього начальника, про що повідомляє безпосереднього начальника підлеглого чи наказує підлеглому особисто доповісти своєму безпосередньому начальникові. Наказ можна віддавати одному чи групі військовослужбовців усно або письмово, у тому числі з використанням технічних засобів зв`язку. Наказ повинен бути сформульований чітко і не може допускати подвійного тлумачення.

Відповідно до ст. 28 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (далі за текстом Статут), єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед Державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця, наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази, а також в забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.

Відповідно до вимог ст. ст. 31, 32, 33 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців.

Старші за військовим званням військовослужбовці мають право вимагати від молодших за військовим званням військовослужбовців додержання військової дисципліни, громадського порядку і форми одягу, а також правил поведінки і військового вітання.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 19.12.2025 № 328 майора ОСОБА_4 призначено на посаду командира військової частини НОМЕР_1 .

У військовій частині НОМЕР_1 , яка дислокується у АДРЕСА_2 ,проходять військову службу наступні 83 військовослужбовці, а саме: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 , ОСОБА_58 , ОСОБА_59 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 , ОСОБА_62 , ОСОБА_63 , ОСОБА_64 , ОСОБА_65 , ОСОБА_66 , ОСОБА_67 , ОСОБА_68 , ОСОБА_69 , ОСОБА_70 , ОСОБА_71 , ОСОБА_72 , ОСОБА_73 , ОСОБА_74 , ОСОБА_75 , ОСОБА_76 , ОСОБА_77 , ОСОБА_78 , ОСОБА_79 , ОСОБА_80 , ОСОБА_81 , ОСОБА_82 , ОСОБА_83 , ОСОБА_84 , ОСОБА_85 , ОСОБА_86 , ОСОБА_87 , ОСОБА_88 , ОСОБА_89 .

Таким чином, вищезазначені військовослужбовці вказаної військової частини перебували у підпорядкуванні майора ОСОБА_4 .

Відтак, майор ОСОБА_4 , виконуючи обов`язки військової служби, відповідно до ч. 3 ст. 18 КК України є службовою особою, яка постійно виконує організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції.

Згідно з вимогами ст. ст. 3, 19, 21, 28, 68 Конституції України, ст.ст. 6, 11, 16, 29, 30, 37, 49, 50 130 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст.ст. 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, майор ОСОБА_4 під час проходження військової служби повинен свято та непорушно дотримуватись Конституції України і законів України, бути зразком високої культури, скромності й витримки, поважати честь і гідність кожної людини, виявляти повагу до військовослужбовців, шанувати честь і гідність товаришів по службі, сприяти у підтриманні порядку і дисципліни, додержуватись правил військової ввічливості та поведінки, не допускати порушень громадського порядку та негідних вчинків, виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, вимагати підпорядкування від своїх підлеглих, не припускаючись при цьому брутальності та приниження їх гідності, діяти лише на підставі, в межах наданих йому повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ст.ст. 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України військова дисципліна досягається шляхом особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Військової присяги, виконання своїх обов`язків, вимог військових статутів, умілого поєднання повсякденної вимогливості командирів і начальників до підлеглих без приниження їх особистої гідності, та зобов`язує додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, наказів командирів, додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.

На підставі ст.ст. 110, 111, 113 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України усі військовослужбовці мають право надсилати письмові звернення або особисто звертатися до посадових осіб, органів військового управління, органів досудового розслідування та інших державних органів у разі, зокрема, незаконних рішень, дій (бездіяльності) щодо них командирів чи інших військовослужбовців, порушення їх прав, законних інтересів та свобод. З інших питань службової діяльності скарга подається безпосередньому командирові тієї особи, чиї дії оскаржуються, а якщо ті, хто подають скаргу, не знають, з чиєї вини порушені їх права, скарга подається у порядку підпорядкованості. Ніхто не може бути скривджений на службі чи покараний за те, що він подає пропозицію, заяву чи скаргу.

Більш того, майор ОСОБА_4 у відповідності до вимог ст.ст. 58, 59 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, є єдиноначальником і особисто відповідає перед державою за бойову та мобілізаційну готовність довіреного йому підрозділу, за забезпечення охорони державної таємниці, за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан особового складу, за внутрішній порядок, стан і збереження озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального і матеріальних засобів, за всебічне забезпечення підрозділу, за додержання принципів соціальної справедливості, а також зобов`язаний, серед іншого, бути ввічливим і справедливим у ставленні до підлеглих, не принижувати їх честі і гідності, проводити роботу щодо зміцнення військової дисципліни, запобігання надзвичайним подіям, кримінальним та іншим правопорушенням серед особового складу, своєчасно виявляти й усувати їх причини, виявляти чуйність та бути уважним до підлеглих, поєднувати вимогливість і принциповість

з повагою до їх честі і гідності.

Відповідно до ст.8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», використання військовослужбовців для виконання завдань, не пов`язаних з військовою службою, забороняється та тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Так, у період з 18 травня 2026 року (більш точний час у ході досудового розслідування не встановлено) по 28 липня 2026 року, ОСОБА_4 , діючи в порушення вищевказаних вимог нормативних актів України, грубо порушуючи порядок проходження військової служби, в умовах воєнного стану, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, перевищуючи надані йому службові повноваження, у власних цілях, як військова службова особа, будучи начальником для підлеглих військовослужбовців ввіреного йому підрозділу за військовим званням та посадою, незаконно залучив вищезазначених 83 військовослужбовця через невстановлених досудовим розслідуванням підлеглих командирів підрозділів,у відведений для виконання бойової роботи час, в умовах повномасштабного вторгнення країни агресора, до проведення будівництва приватного будинку та інших споруд, на земельній ділянці, яка перебуває на праві власності ОСОБА_4 , розташована за адресою: АДРЕСА_2 , чим фактично незаконно усунув їх від виконання бойових завдань та загалом обов`язків військової служби.

Вищевказаними протиправними діями майора ОСОБА_4 заподіяно істотну шкоду у вигляді підриву боєготовності військового формування через невиконання військовослужбовцями безпосередніх обов`язків військової служби, та авторитету органів військового управління, створення уявлення суспільства про вседозволеність та безкарність службових осіб військових частин, неналежне здійснення покладених завдань, зокрема щодо своєчасного та повного забезпечення функціювання військової частини та підтримки інших військових формувань для відбиття збройної агресії російської федерації проти України.

У зв`язку із чим, 28.07.2026 року ОСОБА_4 було затримано, в порядку ст. 208 КПК України, на місці вчинення злочину.

За викладених обставин, 29.07.2026 року ОСОБА_4 було повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 426-1 КК України за кваліфікуючими ознаками: перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень, тобто умисне вчинення дій, які явно виходять за межі наданих цій особі прав та повноважень, якщо ці дії заподіяли істотну шкоду, вчиненого в умовах воєнного стану.

Посилаючись на те, що ОСОБА_4 обґрунтовано підозрюється у вчиненні інкримінованого йому особливо тяжкого злочину, в цілях запобігання ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, про які стороною обвинувачення зазначається в рамках даного клопотання, слідчий за погодженням з прокурором звернувся до слідчого судді з клопотанням про застосування відносно підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою із визначенням застави у розмірі 2700 (дві тисячі сімсот) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 8 985 60 (вісім мільйонів дев`ятсот вісімдесят п`ять тисяч шістдесят) гривень.

У судовому засіданні

Прокурор долучив до клопотання витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, обґрунтував подане клопотання та просив його задовольнити.

Захисник підозрюваного заперечував проти задоволення клопотання, посилаючись на обставини, викладені ним у письмовому запереченні, зокрема на те, що підозра необґрунтована, ризики не доведені, необґрунтовано неможливість застосування більш м`якого запобіжного заходу, розмір застави, який просить визначити сторона обвинувачення є непомірним у порівнянні з майновим станом підозрюваного. Просив відмовити у задоволенні клопотання в повному обсязі, у разі застосування запобіжного заходу просив застосувати більш м`який запобіжний захід не пов`язаний із триманням під вартою, а у випадку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою визначити заставу у розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 266 240 грн.

Підозрюваний надавав пояснення, на запитання слідчого судді повідомив, що у нього у власності перебувають три земельні ділянки та його дружині належить трикімнатна квартира. Щодо застосування запобіжного заходу зазначив, що у нього відсутні кошти для сплати розміру застави, який йому просить визначити сторона обвинувачення.

Слідчий суддя, вислухавши думку учасників судового засідання, дослідивши матеріали клопотання та додані в його обґрунтування матеріали, також приймаючи до уваги письмові заперечення сторони захисту з додатками та пояснення підозрюваного, приходить до наступного переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Згідно ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, слідчий суддя, відповідно до ст. 178 КПК України, повинен враховувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Як вбачається з матеріалів клопотання, 29.07.2026 року ОСОБА_4 було повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 426-1 КК України за кваліфікуючими ознаками: перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень, тобто умисне вчинення дій, які явно виходять за межі наданих цій особі прав та повноважень, якщо ці дії заподіяли істотну шкоду, вчиненого в умовах воєнного стану.

Щодо наявності обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним ОСОБА_4 злочину, передбаченого ч. 5 ст. 426-1 КК України, слідчим суддею встановлено наступне.

Згідно ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

У пункті 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21.04.2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» зазначено, що «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок.

Аналогічна правова позиція ЄСПЛ відображена у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, в якому також зазначено, що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно пов`язують підозрюваного з певним злочином, вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.

У справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 23.10.1994 року ЄСПЛ зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».

При цьому, обставини здійснення підозрюваним конкретних дій та доведеність його винуватості, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування.

Таким чином, відповідно до практики ЄСПЛ, для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри, оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності, доведення чи не доведення винуватості особи, що здійснюється судом при ухваленні вироку, а з метою визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.

Так, обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_4 злочину, передбаченого ч. 5 ст. 426-1 КК України підтверджується:

-протоколом обшуку за адресою: АДРЕСА_2 від 28.07.2026, під час обшуку встановлено, що за вищезазначеної адресою здійснюється будівництво житлового будинку, на території перебуває будівельна та спеціальна техніка, а також разом з ОСОБА_4 перебуває 83 військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 ;

-протоколом обшуку за місцем розташування військової частини НОМЕР_1 від 29.07.2026 під час якого вилучені накази про призначення на посади та відомості нарахування заробітної плати військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 ;

-протоколом обшуку за місцем мешкання ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого виявлено та вилучено справа № 177 по АДРЕСА_3 , в якій в якій перебувають наступні документи: технічний паспорт на 1 арк., схема розташування будівель та споруд на 1 арк., план будинку садибного типу літери А на 1 арк., експлуатація приміщень будинку садибного типу літери А, характеристика садибного будинку з господарчими будівлями та спорудами та інші документи;

-протоколом допиту свідка ОСОБА_90 від 28.07.2026, який пояснив, що перебуває на посаді кухара військової частини НОМЕР_1 . Наказ про направлення на базу, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 йому надав командир військової частини ОСОБА_4 , за вказаною адресою будівництвом він не займався;

-протоколом допиту свідка ОСОБА_91 від 28.07.2026, який пояснив, що перебуває на посаді стрільця роти охорони військової частини НОМЕР_1 . Згідно окремих розпоряджень він виїжджав до сусіднього селища на «фазенду» на додаткові роботи, які включали в себе виконання будівельних робіт, а саме будівництво ангару для катерів. Він слідкував за замішуванням бетону в бетономішалці, крім того 28.07.2026 переносив мінеральну вату для утеплення будинку, для розгрузки контейнерів застосовувався кран. Усний наказ відбувати на будівництво надавав командир частини;

-протоколом огляду речових доказів від 29.07.2026, під час якого проведено огляд мобільного телефону військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_92 , якому в месенджері «WhatsApp» від абонента з номером НОМЕР_3 , про те, що 20.05.2026 ОСОБА_93 йде на чергування на «фазенду»;

-протоколом затримання ОСОБА_4 , підозрюваного у вчиненні злочину в порядку ст. 208 КПК України від 28.07.2026 року.

Слідчим суддею встановлено, що матеріали кримінального провадження, що долучені до клопотання вказують на те, що на даній стадії досудового розслідування існує обґрунтована підозра причетності ОСОБА_4 до вчинення злочину, передбаченого ч. 5 ст. 426-1 КК України.

На підставі зазначеного, слідчий суддя суд вважає, що надані стороною обвинувачення матеріали, які долучені до клопотання, на даній стадії досудового розслідування доводять обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_4 злочину, передбаченого ч. 5 ст. 426-1 КК України.

Одночасно, слідчий суддя акцентує увагу сторони захисту на те, що на даній стадії кримінального провадження, слідчий суддя не вирішує питання винуватості ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому злочину, а лише на підставі наявних у слідчого судді матеріалів, вирішує питання доведеності існування обґрунтованої підозри за фактом можливого вчинення ним кримінально-протиправних дій.

При цьому, обставини здійснення підозрюваним ОСОБА_4 конкретних дій та доведеність його винуватості потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування.

Посилання сторони захисту на необґрунтованість пред`явленої підозри не знайшли свого підтвердження в ході розгляду клопотання та дослідження матеріалів долучених до клопотання.

Вирішуючи питання наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, про які в своєму клопотанні зазначає сторона обвинувачення, слідчий суддя дійшов таких висновків.

Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій.

При цьому, КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії підозрюваного кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК України.

Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки підозрюваного та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку, слідчий суддя має право зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.

Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий підозрюваний, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв`язків, будь яких зв`язків з іншою країною, або наявність зв`язків в іншому місці.

У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.

Також, СПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Так, враховуючи обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_4 злочину, передбаченого ч. 5 ст. 426-1 КК України, тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному у разі визнання його винним у їх вчиненні (позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років), що хоча і не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте, враховуючи, що підозрюваний з пред`явленою йому підозрою не погоджується, що збільшує ризик його втечі, враховується слідчим суддею при оцінюванні ризику, слідчий суддя вважає доведеним прокурором існування ризику передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: ризику можливого переховування підозрюваного від органу досудового розслідування та суду.

Проте, одночасно, слідчий суддя вважає, що наявні відносно міцні соціальні зв`язки та позитивна характеристика зменшують ризик переховування ОСОБА_4 від органу досудового розслідування та суду.

Слідчий суддя вважає доведеним стороною обвинувачення ризику, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме того, що підозрюваний ОСОБА_4 може знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінальних правопорушень, оскільки досудове розслідування перебуває на початковому етапі, слідством встановлюються обставини протиправної діяльності та збираються докази, які підозрюваний може знищити задля уникнення від кримінальної відповідальності.

Також, слідчий суддя погоджується із стороною обвинувачення, що наразі в рамках кримінального провадження наявний ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме того, що підозрюваний ОСОБА_4 може незаконно впливати на допитаних свідків, з метою зміни ними свідчень у ході судового розгляду кримінального провадження, а також у подальшому впливати на свідків, яких ще не допитано, для дачі ними неправдивих свідчень, які його виправдовують, або впливати на інших осіб, які можуть бути допитані.

Обґрунтовуючи наявність та доведеність цього ризику слідчий суддя враховує встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, потерпілими, підозрюваними (обвинуваченими), а саме: спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим, прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду усно шляхом допиту особи в судовому засіданні. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК України. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ст.ст. 23, 95 КПК України).

Крім того, як зазначає сторона обвинувачення, до вчинення вказаного кримінального правопорушення можуть бути причетні прямо підпорядковані ОСОБА_4 військовослужбовці військової частини НОМЕР_1 , покази яких мають істотне значення для проведення повного, всебічного та неупередженого досудового розслідування, а ОСОБА_4 , займаючи керівну посаду та використовуючи свій службовий авторитет може примушувати інших осіб до викривлення показів та надання органу досудового розслідування недостовірної інформації. Таким чином, ОСОБА_4 , перебуваючи не під вартою, може здійснювати вплив на вказаних осіб з метою зміни їх показів чи відмови від них.

Ризик незаконного впливу на свідків у даному кримінальному провадженні існує, оскільки є достатні підстави вважати, що підозрюваний може на них впливати, з метою схилити їх не давати правдиві, послідовні показання у ході досудового розслідування та/або змінити свої показання у подальшому в суді, для уникнення або мінімізації можливої кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень.

Одночасно, слідчий суддя вважає доведеним існування в рамках кримінального провадження ризику, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме того, що підозрюваний ОСОБА_4 може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, оскільки станом на теперішній час органом досудового розслідування не встановлено всіх осіб, причетних до вчинення злочину, а отже, перебуваючи не під вартою, підозрюваний матиме можливість підтримувати зв`язок із такими особами, тим самим сприяти їх переховуванню від органу досудового розслідування та, як наслідок, ухилення від кримінальної відповідальності за вчинені кримінально-протиправні дії.

За таких обставин, посилання сторони захисту на відсутність даних ризиків слідчий суддя відхиляє.

У справі «Третьяков проти України» від 29.09.2011 року ЄСПЛ констатував «порушення ст. 5 КЗПЛ, зокрема, з огляду на те, що судом не було розглянуто можливість застосування до заявника будь-яких альтернативних запобіжних заходів замість тримання під вартою», у зв`язку із чим слідчий суддя вважає за необхідне розглянути можливість застосування інших більш м`яких запобіжних заходів відносно підозрюваного ОСОБА_4 .

Слідчий суддя враховує, що згідно ч. 1 ст. 176 КПК України, тримання під вартою є найсуворішим запобіжним заходом, при цьому більш м`якими запобіжними заходами по відношенню до нього є: 1) особисте зобов`язання; 2) особиста порука; 3) домашній арешт. Метою ж застосування того чи іншого запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання встановленим в ході розгляду клопотання ризикам (ч. 1 ст. 177 КПК України).

Підстав для застосування інших більш м`яких запобіжних заходів відносно підозрюваного ОСОБА_4 у судовому засіданні встановлено не було, зокрема, застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, особистого зобов`язання та особистої поруки, з огляду на м`якість, а також встановлені в судовому засіданні ризики, зокрема, ризик можливого переховування підозрюваного, не забезпечать належне виконання підозрюваним обов`язків.

Сторона захисту зазначає, що відносно підозрюваного ОСОБА_4 можливо застосувати більш м`який запобіжний захід.

Проте, встановлені під час судового засідання ризики, передбачені п. п. 1, 2, 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України свідчать про те, що менш суворий запобіжний захід, не пов`язаний з тимчасовою ізоляцією, може негативно відобразитися на здійсненні досудового розслідування і русі кримінального провадження. Слідчий суддя враховує суспільний інтерес у швидкому, повному і об`єктивному досудовому розслідуванні цього кримінального провадження, яке можливе за умов нівелювання ризиків кримінального провадження.

З огляду на фактичні обставини даного кримінального провадження, встановлені в ході розгляду даного клопотання відомості, в тому числі які стосуються наявності обґрунтованої підозри за фактом можливого вчинення підозрюваним ОСОБА_4 злочину, передбаченого ч. 5 ст. 426-1 КК України, а також наявні в рамках даного кримінального провадження ризики, забезпечити належну процесуальну поведінку останнього можливо шляхом застосування відносно такої особи виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а відтак підстав для застосування більш м`якого запобіжного заходу слідчим суддею встановлено не було.

При цьому, слідчий суддя звертає увагу, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою для підозрюваного ОСОБА_4 не буде безальтернативним, оскільки передбачатиме можливість внесення останнім відповідного розміру застави.

Так, з положень ч. 3 ст. 183 КПК України, вбачається, що слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Згідно ч. 4 ст. 182 КПК України, розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Разом з цим, відповідно до абзацу другого ч. 5 ст. 188 КПК України, у виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов`язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.

Зокрема, відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину (до даної категорії належить підозрюваний ОСОБА_4 ) складає від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (від 266 240 грн. до 998 400 грн.).

Сторона обвинувачення просить визначити підозрюваному ОСОБА_4 заставу у розмірі 2700 (дві тисячі сімсот) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 8 985 60 (вісім мільйонів дев`ятсот вісімдесят п`ять тисяч шістдесят) гривень, що перевищує граничний розмір, встановлений п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, посилаючись на виключні обставини з огляду на характер вчинення інкримінованого злочину та належний майновий стан підозрюваного.

Так, імовірне вчинення ОСОБА_4 особливо тяжкого злочину, за обставин, як вони викладені у повідомленні про підозру, слідчий суддя вважає виключним випадком, з огляду на наступне.

Слідчим суддею встановлено, що ОСОБА_4 обґрунтовано підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, пов`язаного із умисним вчинення дій, які явно виходять за межі наданих підозрюваному прав та повноважень, що заподіяли істотну шкоду, вчиненого під час перебування на посаді командира Військової частини в умовах воєнного стану.

Інкримінований злочин посягає на встановлений порядок військового управління, а його суспільна небезпечність в умовах широкомасштабної збройної агресії проти України є значно підвищеною, оскільки належне виконання військовослужбовцями своїх службових обов`язків безпосередньо пов`язане із забезпеченням обороноздатності держави, захистом її суверенітету та територіальної цілісності.

Злочину, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_4 привів до підриву боєготовності військового формування через невиконання військовослужбовцями безпосередніх обов`язків військової служби, та авторитету органів військового управління, створення уявлення суспільства про вседозволеність та безкарність службових осіб військових частин, неналежне здійснення покладених завдань, зокрема щодо своєчасного та повного забезпечення функціонування військової частини та підтримки інших військових формувань для відбиття збройної агресії російської федерації проти України.

Вказаний випадок слідчий суддя вважає виключним та приходить до висновку, що визначення застави у межах, передбачених п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, не буде достатнім для забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків, не матиме стримуючого характеру та не забезпечуватиме належної процесуальної поведінки.

Оцінюючи питання визначення розміру застави, слідчий суддя також бере до уваги майновий стан підозрюваного ОСОБА_4 .

Як встановлено слідчим суддею з витягів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, підозрюваному ОСОБА_4 належить на праві власності;

-житловий будинок садибного типу № 101, загальною площею 50.2 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_2 ;

-земельна ділянка з кадастровим номером №5123381400:02:002:0147, загальною площею 0.25 га, вартістю згідно договору купівлі-продажу 66 300 грн.;

-будівля загальною площею 313,3 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_4 ;

-земельна ділянка з кадастровим номером № 2110800000:03:001:0318, загальною площею 0,1 га, вартістю згідно договору купівлі-продажу 25 616 грн.;

-нежитлова будівля, загальною площею 560,4 кв.м., за адресою: АДРЕСА_5 .

Також, підозрюваному ОСОБА_4 на праві спільної часткової власності належить:

- квартири АДРЕСА_6 ;

- земельної ділянки з кадастровим номером № 2110800000:03:001:0317, загальною площею 0,1344 га., вартістю відповідно до договору купівлі-продажу 18 443 грн.;

- земельної ділянки з кадастровим номером № 2110800000:03:001:0316, загальною площею 0,1 га, вартістю відповідно до договору купівлі-продажу 26 257 грн.

Згідно довідки, долученої захисником, ОСОБА_4 за період з лютого 2026 року по липень 2026 року отримав дохід у розмірі 186 774, 66 грн.

Отже, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що підозрюваний є власником нерухомого майна, зокрема житлового будинку, земельних ділянок та іншого цінного майна, має постійне джерело доходу, що свідчить про його належний майновий стан та фінансові можливості.

З огляду на наведене, а також враховуючи характер інкримінованого злочину, його вчинення в умовах воєнного стану, підвищений ступінь суспільної небезпеки, тяжкість можливого покарання, наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, та належний майновий стан підозрюваного, слідчий суддя дійшов висновку про наявність виключних обставин, які відповідно до ч. 5 ст. 182 КПК України дають підстави для визначення застави у розмірі, що перевищує межі, встановлені зазначеною нормою.

Слідчий суддя погоджується із стороною обвинувачення, що застава у розмірі 2700 (дві тисячі сімсот) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 8 985 60 (вісім мільйонів дев`ятсот вісімдесят п`ять тисяч шістдесят) гривень буде здатна забезпечити виконання підозрюваним покладених на нього обов`язків та буде відповідати матеріальному стану підозрюваного.

Саме такий розмір застави, на переконання слідчого судді, буде співмірним тяжкості інкримінованого злочину, майновому стану підозрюваного, існуючим процесуальним ризикам та забезпечить виконання ним покладених процесуальних обов`язків, не будучи при цьому завідомо непомірним.

Відповідно до викладеного, слідчий суддя прийшов до висновку, що клопотання сторони обвинувачення підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 176-178, 182-184, 193, 194-196, 376 КПК України, слідчий суддя,

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання задовольнити.

Застосувати до підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з утриманням в Державній установі «Одеський слідчий ізолятор» строком до 25.09.2026 року, в межах строку досудового розслідування.

Визначити розмір застави, як запобіжного заходу, достатнього для забезпечення виконання підозрюваним обов`язків, передбачених КПК України у розмірі 2700 (дві тисячі сімсот) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 8 985 60 (вісім мільйонів дев`ятсот вісімдесят п`ять тисяч шістдесят) гривень.

Роз`яснити підозрюваному, що підозрюваний або заставодавець мають право у будь який момент внести заставу на розрахунковий рахунок UA418201720355249001000005435, код отримувача (ЄДРПОУ) - 26302945, банк отримувача ДКСУ м. Київ, МФО 820172, отримувач - Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області.

У разі внесення застави, покласти на підозрюваного строком до 25.09.2026 року, в межах строку досудового розслідування, наступні процесуальні обов`язки, передбачені ст. 194 КПК України, а саме:

- прибувати до слідчого, прокурора та суду за першою вимогою;

- не відлучатися з населеного пункту, в якому він проживає без дозволу слідчого/прокурора;

- повідомляти слідчого, прокурора та суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;

- утримуватися від спілкування зі свідками: ОСОБА_94 , ОСОБА_95 , у даному кримінальному провадженні;

- здати на зберігання до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Роз`яснити підозрюваному, що відповідно до ч. ч. 8, 10, 11 ст. 182 КПК України, у разі невиконання обов`язків заставодавцем, а також, якщо підозрюваний, обвинувачений, будучи належним чином повідомлений не з`явився за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов`язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору. У разі звернення застави в дохід держави слідчий суддя, суд вирішує питання про застосування до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень ч. 7 ст. 194 КПК України. Застава внесена підозрюваним, обвинуваченим, може бути повністю або частково звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень. Застава внесена заставодавцем, може бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень тільки за його згодою.

Апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді може бути подана протягом п`яти днів з дня її оголошення безпосередньо до Одеського апеляційного суду.

Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Подання апеляційної скарги зупиняє набрання ухвалою законної сили, але не зупиняє її виконання.

Слідчий суддя ОСОБА_1