Рішення № 138797765, 04.05.2026, Шосткинський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 589/4976/24

Провадження № 2/589/885/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 травня 2026 року

Шосткинський міськрайонний суд Сумської області у складі:

головуючого судді Курбанової А.Р.,

за участі секретаря судового засідання Поронько Ю.О.,

представника позивача Глуха М.В.,

представника відповідача Рязанця А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Шостка цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Нива» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ІНФОРМАЦІЯ_1 до ОСОБА_1 про витребування автомобіля з чужого незаконного володіння,-

ВСТАНОВИВ:

25.10.2024 року товариство з обмеженою відповідальністю «Нива» звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про витребування автомобіля ГАЗ-3309, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , разом з технічним паспортом на автомобіль шляхом вилучення та повернення власнику ТОВ «Нива».

В обґрунтування позовних вимог вказав, що 27.05.2020 року бригадиром ТОВ «Нива» ОСОБА_2 за актом прийому-передачі було передано ОСОБА_1 в оренду автомобіль ГАЗ-3309, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , у технічно-справному стані з документами, паливом у кількості 10 л, балонним ключем і запасним колесом. Проте надалі договір оренди та договір купівлі-продажу укладені не були, у зв`язку з чим зазначений автомобіль з 2020 року протиправно перебуває у володінні та користуванні відповідача. Також зазначив, що у зв`язку з введенням воєнного стану та на виконання наряду ІНФОРМАЦІЯ_2 від 12.02.2024 року ТОВ «Нива» зобов`язано передати вказаний автомобіль на потреби Збройних сил України. З метою повернення майна позивач у лютому 2024 року звертався до Шосткинського РУП ГУНП в Сумській області з заявою про злочин, але отримав роз`яснення про наявність цивільно-правових відносин та необхідність звернення до суду. Направлена відповідачу 26.03.2024 року вимога-претензія про повернення автомобіля протягом 10 днів була отримана ОСОБА_1 особисто 27.03.2024 року, однак залишилася без реагування, а майно повернуто не було. Вказував, що транспортний засіб перебуває на балансі ТОВ «НИВА» з балансовою вартістю 104 803,52 грн згідно з довідкою №15/03/24-01 від 15.03.2024 року та підлягає витребуванню від відповідача як від недобросовісного володільця.

У свою чергу, 11.02.2025 року відповідач ОСОБА_1 подав до суду відзив на позовну заяву, у якому проти задоволення позовних вимог заперечував. В обґрунтування заперечень зазначив, що обставини передачі йому автомобіля є надуманими, акт прийому-передачі від 27.05.2020 року він не підписував, а підпис від його імені виконаний іншою особою. Вказував, що спірний автомобіль у нього відсутній, у зв`язку з чим він є неналежним відповідачем у справі. Крім того, на думку відповідача, позивач обрав неналежний спосіб захисту, оскільки витребування майна на підставі ст. 388 ЦК України можливе лише у разі його вибуття з володіння власника поза його волею, тоді як позивач сам посилається на добровільну передачу майна.

14.02.2025 року представник позивача подав відповідь на відзив, у якій заперечив проти доводів відповідача. Зазначив, що факт передачі автомобіля підтверджується актом прийому-передачі від 27.05.2020 року та може бути підтверджений показаннями свідків ОСОБА_2 і ОСОБА_3 . Підставою для передачі майна була нотаріальна довіреність від 13.05.2020 року, видана строком на один рік до 13.05.2021 року, після закінчення строку дії якої відповідач майно не повернув. Додатково позивач вказував, що факт володіння відповідачем автомобілем підтверджується розміщеними на платформі ОСОБА_4 оголошеннями про продаж дров та вуликів із зазначенням контактного номера телефону ОСОБА_1 . Звертав увагу, що позовні вимоги ґрунтуються на положеннях 400 ЦК України щодо витребування майна від недобросовісного володільця у зв`язку з припиненням можливості представництва за довіреністю.

Крім того, 17.02.2025р. до суду надійшли письмові пояснення третьої особи ІНФОРМАЦІЯ_3 . Представник третьої особи зазначив, що протягом 2024 року до ТОВ «Нива» надсилалися часткові наряди для забезпечення потреб Збройних Сил України в умовах воєнного стану, у тому числі щодо передачі автомобіля ГАЗ-3309, д.н.з. НОМЕР_1 . У зв`язку з їх несвоєчасним виконанням 06.09.2024 року до органів поліції подавалося звернення щодо притягнення директора товариства ОСОБА_5 до відповідальності за ст. 210-1 КУпАП. Разом з тим вказав, що у листопаді 2024 року ТОВ «Нива» виконало військово-транспортний обов`язок у повному обсязі шляхом передачі на потреби ЗСУ іншого автомобіля Ford Mondeo, у зв`язку з чим станом на 01.02.2025 року претензії до позивача щодо постачання техніки відсутні. Вказані пояснення просив врахувати при вирішенні справи.

В підготовчому засіданні 25.03.2025р. суд замінив третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ІНФОРМАЦІЯ_4 на ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Представник позивача ОСОБА_6 у судовому засіданні 23.04.2026р. позовні вимоги підтримав повністю та просив їх задовольнити. Зазначив, що спірний автомобіль було передано ОСОБА_1 , який тривалий час користувався ним на підставі виданої довіреності. Однак після закінчення строку дії довіреності та направлення стороною позивача листа-претензії, відповідач автомобіль у добровільному порядку не повернув. Наголосив, що факт користування автомобілем саме ОСОБА_1 повністю підтверджується актом прийому-передачі та довіреністю, які містяться в матеріалах справи. Крім того, на підтвердження вказаної обставини сторона позивача надала витяги з оголошень на інтернет-платформі ОЛХ про продаж дров із доставкою, де розміщено фотографії спірного автомобіля та вказано контактний номер телефону ОСОБА_1 . Також представник позивача зауважив, що факт передачі автомобіля відповідачу безпосередньо підтвердили допитані в судовому засіданні свідки.

Відповідач ОСОБА_1 у судовому засіданні 16.07.2026р. вказав, що підпис у акті прийому-передачі візуально схожий на його власний, проте в ньому відсутнє закінчення «-ов» після літери «К», яке він зазвичай завжди ставить, у зв`язку з чим припустив, що підпис міг бути виконаний не ним.

Представник відповідача Рязанець А.А. у судовому засіданні 23.04.2026р. проти задоволення позовних вимог заперечував та просив відмовити в їх задоволенні. Підтвердив, що у 2020 році дійсно мав місце факт передачі ТОВ «Нива» автомобіля ГАЗ ОСОБА_1 , що оформлювалося актом приймання-передачі та нотаріально посвідченою довіреністю. Вказане свідчить про те, що спірний транспортний засіб вибув з володіння позивача та переданий відповідачу за власною волею власника, а відтак витребувати таке майно з чужого незаконного володіння неможливо. Крім того, представник зауважив, що з огляду на тривалий час, який минув з моменту передачі, у матеріалах справи відсутні належні докази того, що автомобіль і досі перебуває у користуванні відповідача. Зокрема, свідок ОСОБА_7 під час допиту зазначив, що бачив цей автомобіль у селищі Вороніж, однак за кермом перебував не відповідач, а інша особа. На думку представника відповідача, позивач не довів, що ОСОБА_1 станом на сьогодні є володільцем майна, зобов`язаний та має фізичну змогу повернути його власнику. Пояснив, що у відповідача вказаного автомобіля немає, оскільки той неодноразово передавався «з рук у руки», а отже, у разі задоволення позову ОСОБА_1 буде позбавлений можливості виконати рішення суду. При цьому представник зазначив, що будь-які письмові документи щодо подальшої передачі автомобіля третім особам відсутні, пояснивши, що передача права керування відбувалася шляхом простого вручення свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу та ключів від нього. Вказував, що за поясненнями самого відповідача, фактично відбувся обмін матеріальними благами в користування між сторонами, а саме ОСОБА_1 передав в оренду власні земельні ділянки, а натомість отримав в оренду автомобіль, яким надалі розпорядився на власний розсуд, тоді як сторона позивача продовжує користуватися його земельними ділянками.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ІНФОРМАЦІЯ_5 , належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи, правом на участь у судовому засіданні свого представника не скористалася, заяв, клопотань не подала.

Заслухавши представників сторін, допитавши свідків, дослідивши письмові докази та надавши їм належну правову оцінку, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ТОВ «Нива» є власником вантажного автомобіля ГАЗ-3309, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що підтверджується долученою копією балансової довідки №15/03/24-01 від 15.03.2024р., відповідно до якої на балансі вказаного підприємства обліковується транспортний засіб Автомашина ГАЗ 3309354, 2008р., НОМЕР_1 , балансова вартість якої складає 104803,52 грн. /а.с.22/. Також ця обставина підтверджується змістом довіреності від 13.05.2020р., в якому зазначено, даний автомобіль належить позивач на підставі свідоцтво про рестрацію транспортного засобу сер. НОМЕР_2 , виданого 26.02.2008р. /а.с. 52/. Слід зазначити, що вказана обставина сторонами не оспорювалася.

Відповідно до актів приймання-передачі земельної ділянки, що надається в оренду від 08.04.2020 року, ОСОБА_1 передав ТОВ «НИВА» в оренду терміном на 20 років 4 належні йому земельні ділянки /а.с.120, 121, 122, 123, 124/.

В подальшому, як вбачається з копії нотаріально посвідченої довіреності № НОІ 609780 від 13.05.2020 року, ТОВ «Нива» в особі директора Сенича В.Б. уповноважило Ковальова Е.П. представляти інтереси товариства з питань користування та експлуатації автомобіля ГАЗ 3309, д.н.з. НОМЕР_1 , строком на один рік, а саме до 13.05.2021 року /а.с. 52/.

На виконання вказаних домовленостей, 27 травня 2020 року бригадиром ТОВ «Нива» ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було складено акт прийому-передачі, за змістом якого відповідачу було передано у володіння та користування зазначений автомобіль ГАЗ-3309 у технічно справному стані разом із технічним паспортом, ключами, паливом у кількості 10 л, балонним ключем і запасним колесом /а.с. 76/.

Як вбачається з копії часткового наряду ІНФОРМАЦІЯ_2 № 1/1019 від 12.02.2024р., на позивача було покладено обов`язок поставити автомобіль ГАЗ 3309, д.н.з. НОМЕР_1 , для потреб Збройних Сил України /а.с. 11/.

В свою чергу, у зв`язку з неповерненням відповідачем автомобіля після закінчення строку дії довіреності, 15.02.2024р. директор ТОВ «Нива» Сенич В.Б. звернувся до Шосткинського РУП ГУНП в Сумській області із заявою про те, що на балансі ТОВ «Нива», директором якого він є, перебуває автомобіль ГАЗ 3309, д.н.з. НОМЕР_1 . Зазначав, що у 2020 році він спільно з ОСОБА_1 домовився про обмін зазначеного автомобіля на земельний пай, у зв`язку з чим передав останньому транспортний засіб та свідоцтво про його реєстрацію, а ОСОБА_1 передав документи, що підтверджують право власності на земельну ділянку. У подальшому, коли заявник звернувся до ОСОБА_1 з проханням повернути автомобіль, у зв`язку із необхідністю його передачі ІНФОРМАЦІЯ_6 , останній повідомив, що продав зазначений транспортний засіб. У зв`язку з викладеним заявник просив провести перевірку за даним фактом /а.с.9/.

За наслідками розгляду вищевказаної заяви органом поліції у відповіді № 4160 від 02.03.2024р. було роз`яснено ОСОБА_5 цивільно-правовий характер спірних відносин, що виникли між сторонами та з метою вирішення вказаного питання рекомендовано звернутись до суду /а.с. 10/.

Також матеріали справи містять докази того, що 26.03.2024 року ТОВ «Нива» направило ОСОБА_1 письмову вимогу-претензію про повернення майна протягом 10 днів, яка була отримана відповідачем особисто 27.03.2024 року, однак залишена ним без реагування /а.с. 6, 7, 8/.

Водночас на підтвердження факту подальшого володіння та користування відповідачем спірним автомобілем, позивач подав скріншоти оголошень з інтернет-платформи «OЛХ» за 2024 рік про продаж дров та вуликів із доставкою, де розміщено фотографії спірного автомобіля ГАЗ-3309 та вказано контактний номер телефону ОСОБА_1 ( НОМЕР_3 ) /а.с. 53, 54, 55/.

Крім того, суд враховує, що при реалізації військово-транспортного обов`язку позивач так і не передав на потреби ЗСУ спірний автомобль, а був змушений передати інший транспортний засіб, що підтверджується копією звернення ІНФОРМАЦІЯ_2 № 6/287 від 06.09.2024р. /а.с. 62/, копією іншого часткового наряду № 1/718 від 06.11.2024р. про заміну техніки на автомобіль FORD MONDEO /а.с. 65/, копією акта приймання-передачі № 1/809 від 11.11.2024р. про передачу вказаного автомобіля FORD MONDEO для потреб ЗСУ /а.с. 61/, а також копією довідки № 1/872 від 03.02.2025р. про виконання ТОВ «Нива» військово-транспортного обов`язку в повному обсязі станом на 01.02.2025р. /а.с. 63/.

Зважаючи на заперечення відповідача ОСОБА_1 щодо підписання ним акта прийому-передачі від 27.05.2020 року, судом у справі було вчинено низку процесуальних дій щодо перевірки вказаних обставин.

Так, ухвалою Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 03.06.2025р. за клопотанням представника позивача у справі було призначено судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено Сумському НДЕКЦ МВС України.

26.06.2025р. до суду надійшло клопотання експерта про надання додаткових матеріалів необхідних для проведення судово-почеркознавчої експертизи, у тому числі вільних та експериментальних зразків підпису та почерку відповідача /а.с.109/.

На виконання такого клопотання експерта 30.06.2025р. судом було поновлено провадження у даній справі та у судових засіданнях 16.07.2025р. та 25.07.2025р. були відібрані експериментальні зразки почерку та підпису ОСОБА_1 .

Крім того, листом від 30.06.2025р. запропоновано ОСОБА_1 з метою забезпечення проведення судової почеркознавчої експертизи надати суду вільні зразки його почерку, а також вільні зразки його підпису.

Крім іншого, ухвалою суду від 16.07.2025р. витребувано у АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Сумське обласне управління АТ «Державний ощадний банк України» оригінали розрахункових чеків, виданих ОСОБА_1 у період з 2019 по 2021 роки, які пред`являлись ним до відділення банку.

Разом з тим, 11.08.2025 року до суду надійшло повідомлення експерта про неможливість проведення судової експертизи за №СЕ-19/119-25/9681-ПЧ від 04.08.2025 року, за змістом якого судовий експерт зазначила, що судову почеркознавчу експертизу неможливо провести у зв`язку з незадоволенням клопотання експерта про надання необхідних зразків та несплатою вартості експертизи /а.с.183-184/.

В свою чергу 11.08.2025 року до суду надійшов лист АТ «Державний ощадний банк України», в якому банк на вимогу суду надав наявні оригінали розрахункових чеків, видані ФОП ОСОБА_1 та пред`явлені до установи АТ «Ощадбанк» /а.с.188/.

Після надходження до суду оригіналів розрахункових чеків, наданих банком, 16.09.2025 року судом було повторно направлено цивільну справу до Сумського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України для виконання ухвали суду від 03.06.2025 року про проведення судової почеркознавчої експертизи.

06.10.2025р. до суду надійшло клопотання експерта про уточнення місця розташування зразків підпису ОСОБА_1 у матеріалах цивільної справи. Крім того, у вказаному клопотанні експерт також просила надати вільні зразки підпису відповідача у різнохарактерних документах, наближених за часом виконання до досліджуваного документа (2018-2021 роки) /а.с.193/.

22.10.2025 року суд, виконуючи клопотання експерта, повідомив про місцезнаходження зразків підпису ОСОБА_1 наявних у матеріалах справи та зазначив про відсутність інших вільних зразків підпису за 2018-2021 роки та повторно направив матеріали цивільної справи до експертної установи для проведення судової почеркознавчої експертизи.

25.11.2025 року до суду надійшло повідомлення експерта про неможливість проведення судової експертизи за № СЕ-19/119-25/15852-ПЧ від 14.11.2025 року, за змістом якого судовий експерт зазначила, що проведення призначеної судово-почеркознавчої експертизи є неможливим. Вказувала, що на виконання клопотання судом було уточнено місцезнаходження у матеріалах справи вільних та умовно-вільних зразків підпису ОСОБА_1 , однак додаткові вільні зразки підпису за 2018-2021 роки надані не були у зв`язку з їх відсутністю. Крім того, судовий експерт дійшла висновку, що наявні у матеріалах справи вільні, умовно-вільні та експериментальні зразки підпису розрізняються між собою за загальними та окремими ознаками, а наявні вільні зразки переважно містяться в однотипних документах (розрахункових чеках) та є недостатніми за кількістю, що унеможливлює проведення ідентифікаційного дослідження. У зв`язку з цим експертною установою повідомлено про неможливість проведення призначеної судом судово-почеркознавчої експертизи та повернуто до суду матеріали цивільної справи /а.с.199-201/.

Таким чином, оцінка факту підписання акта та реального прийняття майна відповідача здійснюється судом на підставі сукупності інших наданих сторонами належних та допустимих доказів.

З метою всебічного, повного та об`єктивного з`ясування обставин, що входять до предмета доказування, зокрема щодо умов та факту реальної передачі автомобіля відповідачу, судом у судовому засіданні було допитано свідків.

Допитаний у судовому засіданні 21 лютого 2025 року свідок ОСОБА_2 (бригадир ТОВ «Нива») повідомив, що ОСОБА_1 домовився з товариством про передачу йому автомобіля ГАЗ-3309 з подальшим переоформленням у користування. Спочатку між ТОВ «Нива» та ОСОБА_1 було укладено нотаріальну довіреність строком на один рік, оригінал якої свідок бачив особисто і саме на її підставі ОСОБА_2 передавав транспортний засіб, оскільки є відповідальною особою в ТОВ «Нива» за автопарк і всі автомобілі в ньому. Безпосередня передача відбувалася на території підприємства в травні 2020 року, де спірний автомобіль перебував на стоянці. У той день ОСОБА_1 приїхав разом із водієм на власному автомобілі. Свідок особисто від руки склав у приміщенні офісу ТОВ «Нива» два примірники акта прийому-передачі в присутності директора товариства та ОСОБА_1 , проте відповідач свій примірник акта не забрав, тому обидва примірники залишилися на підприємстві. Свідок підтвердив, що під час передачі перевіряв документи відповідача, хоча, крім іншого, також знає його особисто як односельця із селища Вороніж, де той займається виготовленням вуликів. За розпорядженням свідка його підлеглий тракторист ОСОБА_3 заправив автомобіль 10 літрами дизельного пального, поклав балонний ключ і запасне колесо. Разом із автомобілем відповідачу було передано технічний паспорт. Після оформлення акта водій ОСОБА_1 поїхав за кермом автомобіля ГАЗ-3309, а сам відповідач поїхав слідом на своєму авто. Також свідок зазначив, що на даний час автомобіль в селищі не бачив, а у 2024 році особисто знайшов на платформі ОЛХ оголошення про продаж дров та вуликів із фотографією спірного автомобіля, що свідчить про те, що він зараз на ходу. Мешканці селища Вороніж також бачили цей автомобіль у русі, однак хто саме наразі ним користується, свідок особисто не бачив.

В свою чергу свідок ОСОБА_3 (тракторист ТОВ «Нива») в судовому засіданні 21 лютого 2025 року повідомив, що приблизно у 2020 році ТОВ «Нива» передавало автомобіль ГАЗ-3309 ОСОБА_1 , якого він знає як жителя селища Вороніж та власника пилорами з виготовлення вуликів. Свідок пояснив, що безпосередньо при оформленні документів присутнім не був, оскільки його завданням під час підготовки автомобіля було залити 10 літрів дизельного пального, покласти балонний ключ та перевірити наявність запасного колеса, що він і виконав. У день передачі ОСОБА_1 перебував на території підприємства разом із водієм, з яким свідок знайомим не був. Свідок бачив, як цей водій сів за кермо автомобіля ГАЗ-3309 і виїхав з території, а ОСОБА_1 поїхав слідом за ним на власному авто. Надалі свідок неодноразово бачив спірний автомобіль у селищі Вороніж, проте за кермом перебував не відповідач, а інша особа.

Аналізуючи вищевказані покази свідків у сукупності з іншими матеріалами справи, суд звертає увагу на те, що у судовому засіданні 23.04.2026р. представник відповідача ОСОБА_8 фактично визнав та підтвердив факт того, що у 2020 році дійсно мав місце факт передачі ТОВ «Нива» автомобіля ГАЗ ОСОБА_1 .

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частиною 1 ст. 317 ЦК України встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 248 ЦК України представництво за довіреністю припиняється у разі закінчення строку довіреності.

Так, зі спливом строку дії довіреності від 13.05.2020 р. у травні 2021 року правова підстава користування та володіння ОСОБА_1 спірним автомобілем відпала.

Згідно з ч. 1 ст. 400 ЦК України недобросовісний володілець зобов`язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше речове право відповідно до закону або договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За приписами п. 2 ч. 3 ст. 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про витребування майна власником із чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації або за правилами кондикції застосовується до відносин речово-правового характеру, коли між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини або підстава володіння відпала, і полягає у відновленні становища, що існувало до порушення. При цьому відповідно до правового висновку, викладеного у постанові від 25 вересня 2024 року у справі N 201/9127/21, ВП ВС відступила від висновку ВСУ щодо застосування кондикційного позову лише до речей, визначених родовими ознаками, визначивши, що аналіз норм глави 83 ЦК України свідчить, що цей Кодекс не диференціює особливості застосування кондикції в залежності від родових чи індивідуальних ознак її об`єкта та, відповідно, не обмежує сферу її застосування винятково речами, визначеними родовими ознаками.

Оцінюючи заперечення відповідача щодо відсутності у нього майна, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Велика Палата Верховного Суду, наголошуючи на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування, зазначила, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.

Саме такі висновки щодо застосування норм права викладені Верховним Судом у постанові від 20 листопада 2024 року у справі № 686/28882/23.

Також у постанові від 21.06.2023 по справі № 916/3027/21 Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо.

Застосовуючи наведені процесуальні стандарти доказування до спірних правовідносин, суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України на позивача в даному випадку покладався обов`язок доведення факту передачі відповідачу спірного майна та факту перебування цього майна у відповідача на момент виникнення спору.

Судом встановлено, що позивач ТОВ «Нива» цей обов`язок виконав у повному обсязі, надавши суду сукупність належних та допустимих доказів, а саме: акт прийому-передачі, нотаріально посвідчену довіреність, витяги з оголошень на інтернет-платформі «ОЛХ» за 2024 рік із фотографією спірного авто та контактними номерами телефонів ОСОБА_1 , крім того за клопотанням позивача були допитані свідки, зокрема свідок ОСОБА_2 підтвердив, що особисто передавав автомобіль відповідачу.

Довівши факт передачі та перебування спірного автомобіля у володінні відповідача, позивач виконав покладений на нього процесуальний обов`язок, у зв`язку з чим обов`язок доказування припинення такого володіння або вибуття майна перейшов саме на відповідача ОСОБА_1 .

Разом з тим відповідач та його представник у судовому засіданні фактично визнали факт отримання у 2020 році та володіння цим майном протягом певного часу, проте щодо подальшої долчі цієї речі обмежилися лише усними поясненнями про те, що майно згодом вибуло з володіння відповідача та передано ним «з рук у руки» третім особам. Жодного належного та допустимого доказу на підтвердження припинення володіння відповідача цим транспортним засобом (письмових правочинів, актів, офіційних довідок чи свідчень осіб, яким за доводами сторони відповідача, передавалося авто) суду з дотриманням вимог ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, суду не надано.

Оцінюючи вказані заперечення відповідача, суд виходить з того, що сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.

Таким чином, зважаючи на те, що позивач довів наявність майна у відповідача, а ОСОБА_1 не подав жодного доказу припинення свого володіння, суд вважає доведеним факт перебування спірного автомобіля у володінні ОСОБА_1 на даний час.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі №390/34/17 вказується, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Аналізуючи поведінку відповідача ОСОБА_1 у спірних правовідносинах, суд розцінює її як недобросовісну, оскільки після закінчення строку дії довіреності у травні 2021 року він не виконав свій юридичний обов`язок щодо повернення майна власнику ТОВ «Нива», продовжив протиправно утримувати автомобіль у своєму володінні та користуватися ним.

Щодо посилання представника відповідача на висновки Верховного Суду про неможливість витребування майна, зважаючи на приписи ст. 378, 388 ЦК України, через те, що воно вибуло з володіння позивача за його власною волею, суд зазначає, що такі доводи ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального права. Обставини справ, на які посилається сторона відповідача, не є релевантними до спірних правовідносин, оскільки у даній справі позов пред`явлено не до третьої особи (добросовісного набувача), а до безпосереднього недобросовісного володільця, правова підстава користування майном якого, в даному випадку довіреність, згодом повністю відпала.

Сукупність досліджених у справі доказів дозволяє суду дійти висновку про те, що позивачем наведено достовірні, допустимі та достатні докази на підтвердження своїх позовних вимог. Натомість відповідачем не спростовано факт перебування спірного автомобіля у його володінні на момент ухвалення рішення суду.

Відтак позовні вимоги ТОВ «Нива» підлягають задоволенню в повному обсязі шляхом витребування у ОСОБА_1 належного позивачу вантажного автомобіля ГАЗ-3309, 2007 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , разом із технічним паспортом на цей автомобіль шляхом вилучення та повернення власнику ТОВ «Нива».

Вирішуючи питання щодо судових витрат у справі, суд виходить з наступного.

Так позивачем заявлено до стягнення витрати на правничу допомогу адвоката в загальному розмірі 5000 грн. та сплачений ним судовий збір в загальному розмірі 3028 грн. 00 коп.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

У матеріалах справи міститься ордер на надання правничої допомоги серії ВМ №1056970, виданий на підставі договору про надання правничої допомоги №б/н від 05.03.2024р. Натомість вказаний договір в матеріалах справи відсутній, на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу позивачем не надано жодних доказів (як-то квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки та ін.), що свідчать про їх понесення, детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Враховуючи викладене, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлених у встановленому законом порядку, які б засвідчували факт того, що позивач дійсно поніс або понесе витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 грн., суд не вбачає підстав для відшкодування позивачу заявлених ним витрат на правову допомогу.

Разом з тим, суд вважає правомірним покласти на відповідача понесені позивачем і документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 16, 248, 317, 319, 321, 400, 1212 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-268 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Зобов`язати ОСОБА_1 / ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 / повернути товариству з обмеженою відповідальністю «Нива» /код ЄДРПОУ 30920420, адреса: вул. Кошового, буд. 23/1, сел. Вороніж, Шосткинський район, Сумська область / автомобіль марки ГАЗ, модель 3309, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , разом із технічним паспортом (свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу) на цей автомобіль.

Стягнути з ОСОБА_1 / ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 / на користь товариства з обмеженою відповідальністю «НИВА» /код ЄДРПОУ 30920420, адреса: вул. Кошового, буд. 23/1, сел. Вороніж, Шосткинський район, Сумська область / судовий збір в сумі 3028 /три тисячі двадцять вісім/ грн 00 коп.

Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Шосткинського міськрайонного суду

Сумської області А.Р.Курбанова