Рішення № 138796390, 06.08.2026, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 серпня 2026 року м. Чернігів Справа № 620/6341/26

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Виноградової Д.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі також позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі також відповідач), у якому просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області № 205150015498 від 01 травня 2026 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1981 по 31.07.1982 та період роботи з 10.05.1991 по 18.02.2000 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 05.10.1984, період роботи з 29.05.1985 року по 16.03.1991 згідно з трудовою книжкою колгоспника № НОМЕР_2 ) від 15.06.1985 року та призначити пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 23 квітня 2026 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернувся до територіального Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», подавши необхідні документи. Однак за результатами розгляду заяви та доданих до неї документів Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області рішенням № 205150015498 від 01.05.2026, прийнятим в порядку екстериторіальності, відмовило позивачу у призначенні пенсії за віком. У рішенні зазначило, що до страхового стажу не зараховано: період навчання з вересня 1981 року по липень 1982 року відповідно до трудової книжки від 05.10.1984, оскільки не зазначені номер, дата та документ про навчання на підставі якого внесено запис; період роботи в колгоспі в російській федерації з 29.05.1985 по 16.03.1991 відповідно до записів на сторінках 18-21 трудової книжки від 15.06.1985, оскільки дані про вихододні не завірені підписами відповідальних осіб та печатками по кожному року окремо та не зазначена дата та номер документа на підставі якого внесено запис; період роботи з 10.05.1991 по 18.02.2000 відповідно до трудової книжки від 05.10.1984, оскільки назва підприємства при прийнятті на роботу не відповідає назві підприємства на печатці, якою завірено запис про звільнення з роботи. Враховуючи вищевикладені обставини, прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду від 08.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами. Залучено до участі у справі у якості третьої особи Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, Держпром,3, під`їзд, 2 поверх, код ЄДРПОУ14099344). Витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській обалсті належним чином завірену копію заяви позивача про призначення пенсії за віком від 23.04.2026 з доданими до неї документами.

Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області подало до суду відзив на позовну заяву, у якому не погоджувалося з доводами позивача, викладеними у позові, та просило відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Відповідач зазначив, що до страхового стажу позивача не зараховано період навчання з вересня 1981 року по липень 1982 року відповідно до трудової книжки від 05.10.1984, оскільки не зазначені номер, дата та документ про навчання на підставі якого внесено запис; період роботи в колгоспі в російській федерації з 29.05.1985 року по 16.03.1991 року відповідно до записів на сторінках 18-21 трудової книжки від 15.06.1985, оскільки дані про вихододні не завірені підписами відповідальних осіб та печатками по кожному року окремо та не зазначена дата та номер документа на підставі якого внесено запис; період роботи з 10.05.1991 по 18.02.2000 відповідно до трудової книжки від 05.10.1984, оскільки назва підприємства при прийнятті на роботу не відповідає назві підприємства на печатці, якою завірено запис про звільнення з роботи. Позивачу повідомлялося, що для зарахування до страхового стажу періоду навчання необхідно надати документ про навчання або уточнюючу довідку із зазначенням періоду, форми навчання, присвоєння кваліфікації з посиланням на первинні документи, довідку про реорганізацію; періоду роботи в колгоспі з 29.05.1985 по 16.03.1991 необхідно надати довідки про відпрацьовані вихододні та встановлений мінімум трудової участі в колгоспному виробництві, довідку про реорганізацію; періоду роботи з 10.05.1991 по 18.02.2000 - уточнюючу довідку з посиланням на первинні документи, довідку про реорганізацію. Страховий стаж позивача становить 21 рік 06 місяців 14 днів, що є недостатнім для призначення даного виду пенсії. Таким чином, з наведених норм законодавства та досліджених обставин справи не може бути встановлено протиправності в діях Головного управління щодо відмови позивачу у зарахуванні до страхового стажу спірних періодів роботи за наявними документами та відмови в призначенні пенсії, дії Головного управління є правомірними, а позовні вимоги позивача необґрунтованими та не підтверджені будь-якими доказами.

Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області подало до суду відзив на позовну заяву, у якому просило відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

23.04.2026 ОСОБА_1 звернулась до територіального управління Пенсійного фонду України із заявою щодо призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Вказана заява за принципом екстериторіальності розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області.

За результатами розгляду заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області прийнято рішення № 205150015498 від 01.05.2026 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком. За результатами розгляду документів, поданих до заяви, було встановлено, що до страхового стажу не зараховано: період навчання з вересня 1981 року по липень 1982 року відповідно до трудової книжки від 05.10.1984, оскільки не зазначені номер, дата та документ про навчання на підставі якого внесено запис; період роботи в колгоспі в російській федерації з 29.05.1985 по 16.03.1991 відповідно до записів на сторінках 18-21 трудової книжки від 15.06.1985, оскільки дані про вихододні не завірені підписами відповідальних осіб та печатками по кожному року окремо та не зазначена дата та номер документа на підставі якого внесено запис; період роботи з 10.05.1991 по 18.02.2000 відповідно до трудової книжки від 05.10.1984, оскільки назва підприємства при прийнятті на роботу не відповідає назві підприємства на печатці, якою завірено запис про звільнення з роботи. Враховуючи вищевикладені обставини, прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком.

Вважаючи вказані дії та рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Отже, конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно вимог статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Відповідно до пункту 6 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій встановлені Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі також Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; Закон № 1058-IV), який набрав чинності 01.01.2004.

Згідно положень частини 1 статті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Статтею 1 Закону №1058-IV передбачено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 8 вказаного Закону, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Статтею 9 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено наступні види пенсійних виплат, що призначаються в солідарній системі: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Частинами 1-3 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв`язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону №1058-IV).

У законодавстві, що діяло до 01.01.2004 року, зокрема, у статті 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі Порядок №637) передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Щодо зарахування до страхового стажу періоду навчання з 01.09.1981 по 31.07.1982, суд зазначає таке.

Пунктом 8 Порядку № 637, встановлено, що час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження часу навчання приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.

Відповідно до п. «д» частини 3 статті 56 Закону №1788-ХІІ встановлено, що до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Так, період навчання позивача з 01.09.1981 по 14.07.1984 підтверджується записом № 1 у трудовій книжці НОМЕР_1 від 05.10.1984.

Водночас, суд вважає, що записи трудової книжки є належною підставою для підтвердження періодів навчання для призначення пенсії.

Також, формальні неточності в документах не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду України для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист (висновок Верховного Суду у постанові від 25.04.2019 у справі №593/283/17).

Щодо зарахування до страхового стажу періоду роботи в колгоспі з 29.05.1985 по 16.03.1991 згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 15.06.1985, суд зазначає таке.

Порядок ведення трудових книжок колгоспників визначався постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 № 310 «Про трудові книжки колгоспників» (далі - Постанова № 310).

Згідно п.п. 1, 2 Постанова № 310, трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспів з моменту прийняття їх в члени колгоспу.

Відповідно до п.п. 5, 6 Постанови № 310, до трудової книжки колгоспника заносились наступні дані, зокрема: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по-батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство в колгоспі: прийом до членів колгоспу, припинення членства в колгоспі; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, припинення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий у колгоспі річний мінімум участі в громадському господарстві, його виконання; причини невиконання річного мінімуму трудової участі в громадському господарстві; на підставі чого внесено запис (дата і номер), відомості про нагородження та заохочення.

Всі записи в трудовій книжці завіряються в усіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженого правлінням колгоспу особи та печаткою.

Відповідальність за організацію роботи по веденню, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладено на голову колгоспу. Відповідальність за своєчасність та правильність заповнення трудових книжок несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа (п. 13 Постанови № 310).

Згідно з пунктом 14 Постанови правління колгоспів вживають заходи щодо строгого дотримання встановленого порядку ведення трудових книжок, забезпечення кадрів працівників, які ведуть трудові книжки, підготовленими до такої роботи особами, забезпечують належне зберігання архівних документів, які стосуються трудової діяльності колгоспників.

Отже, виходячи з наведеного можна дійти висновку про те, що трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімуму трудової участі).

Згідно із записами № 1-2 трудової книжки № НОМЕР_2 від 15.06.1985 позивача, встановлено:

- 29.05.1985 прийнята в члени колгоспу «Червона зірка» Ромненського району Амурської області;

- 16.03.1991 виключена із членів колгоспу «Червона зірка» Ромненського району згідно поданої заяви.

Отже, за даними трудової книжки № НОМЕР_2 від 15.06.1985, у спірний період з 29.05.1985 по 16.03.1991 позивач працювала у колгоспі «Червона зірка» Ромненського району Амурської області.

Суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Зі змісту трудової книжки колгоспника вбачається, що на сторінках 18-20 трудової книжки колгоспника у розділі «Трудова участь у громадському господарстві» зазначені відомості про встановлені річні мінімуми трудової участі та їх виконання позивачем.

Так, зі вказаних записів вбачається, що позивач виконала річні мінімуми трудової участі у 19851991 роках: 1985 рік: прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі в громадському господарстві - 166, виконання річного мінімуму трудової участі в громадському господарстві позивачем - 166; 1986 рік: прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі в громадському господарстві - 40, виконання річного мінімуму трудової участі в громадському господарстві позивачем - 139; 1987 рік: прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі в громадському господарстві - 68, виконання річного мінімуму трудової участі в громадському господарстві позивачем - 206; 1988 рік: прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі в громадському господарстві - 280, виконання річного мінімуму трудової участі в громадському господарстві позивачем - 318; 1989 рік: прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі в громадському господарстві - 280, виконання річного мінімуму трудової участі в громадському господарстві - 305; 1990 рік: прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі в громадському господарстві - 280, виконання річного мінімуму трудової участі в громадському господарстві - 289; 1991 рік: прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі в громадському господарстві - 56, виконання річного мінімуму трудової участі в громадському господарстві 63.

Суд зазначає, що позивачем надано трудову книжку колгоспника, в якій містяться відомості про трудову участь в громадському господарстві, прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі та обсяг його виконання.

Згідно статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав-учасниць СНД, в тому числі, Україна та російська федерація (надалі Угода).

Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).

Відповідно до статті 1 Угоди, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

При цьому, метою Угоди від 13.03.1992 є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов`язань «відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди». Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов`язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.

Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Згідно з частинами другою та третьою статті 6 цієї Угоди від 13.03.1992 для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди. Обчислення пенсій провадиться із заробітку за періоди роботи, які зараховуються у трудовий стаж.

Отже, наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

З огляду на викладене, цією Угодою від 13.03.1992 визначено стаж, який підлягає безумовному зарахуванню при призначенні пенсії.

Так, на переконання суду, посилання відповідача на відсутність підстав для врахування до стажу позивача періодів роботи у рф, оскільки з 01.01.2023 росія призупинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 є безпідставними, з огляду на наступне.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" (надалі Постанова №1328) Україна вийшла з вищезазначеної Угоди. Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022. Отже, до набрання чинності Постановою №1328, Україна як держава-учасниця Угоди повинна виконувати зобов`язання, взяті згідно із Угодою.

Міністерство юстиції України своїм повідомленням від 10.01.2023 року, яке було опубліковано у Офіційному віснику України від 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року для України з 19 червня 2023 року.

Відтак, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 підлягає застосуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в рф, оскільки вказана Угода була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.

Окрім цього, згідно приписів пункту 2 статті 13 названої Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини 3 статті 23 Загальної декларації прав людини, пункту 4 частини 1 Європейської соціальної хартії та статті 46 Конституції України працівники у старості мають право на пенсію, що є основним джерелом існування, яка має забезпечувати достатній життєвий рівень.

Враховуючи викладене, суд вважає, що у даному випадку і при обставинах, що склались у зв`язку з повномасштабним вторгненням 24.02.2022 російської федерації на територію України та військовою агресією по відношенню до громадян України, відповідачем не може бути відмовлено у врахуванні періодів роботи на території росії.

Суд зауважує, що обов`язок щодо отримання інформації про нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року, покладається саме на органи Пенсійного фонду України, а не на осіб, які мають право на призначення пенсії.

Крім того, відповідно до частини третьої статті 44 Закону № 1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

У контексті досліджуваного правого регулювання слід відзначити, що право органів, які призначають пенсію, вимагати від фізичних осіб дооформлення прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі, не повинно нівелювати обов`язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів.

Водночас, суд зауважує, що у спірному випадку заява позивача від 23.04.2026 про призначення пенсії містить інформацію, завірену підписом останнього, про те, що він не отримує пенсійні виплати в інших державах, однак не містить відомостей про причини неможливості отримання документів, що підтверджують неотримання заявником пенсійних виплат в іншій державі.

На переконання суду зазначення позивачем коментованих відомостей свідчить про виконання нею вимог Порядку №562 в частині повідомлення про відсутність пенсійних виплат у відповідній державі та неможливість їх документального підтвердження.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відмовляючи в зарахуванні до страхового стажу позивача часу роботи позивача у період з 29.05.1985 по 16.03.1991 відповідач діяв протиправно.

Враховуючи наведене, час роботи позивача у колгоспі у період з 29.05.1985 по 16.03.1991 може бути зарахований до страхового стажу позивача, а тому в цій частині позов підлягає задоволенню.

Щодо зарахування до страхового стажу періоду роботи з 10.05.1991 по18.02.2000, суд зазначає таке.

Відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_1 від 05.10.1981 встановлено:

- запис № 6 на сторінках 3-4 трудової книжки НОМЕР_1 від 05.10.1984 зазначено, що позивач від 10.05.1991 прийнята робітником відділення № 1 колгоспу «Краснопавлівський»;

- запис № 8 позивача 18.02.2000 виключено з членів колгоспу, а відповідний запис завірено печаткою Колективного сільськогосподарського підприємства (КСП) «Краснопавлівський».

Крім того, відповідно до архівної довідки № 345 від 18.05.2026 Комунальної установи «Міський архів» Златопільської міської ради Харківської області встановлено, що 10.05.1991 позивача прийнято робочою у відділення № 1 радгоспу «Краснопавлівський» (наказ № 33 від 30.04.1991); 21.02.2000 позивача прийнято помічником кухаря до фермерського господарства «Краснопавлівський» (наказ № 2 від 21.02.2000); 02.01.2003 позивача звільнено на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України (наказ № 1-к від 02.01.2003).

Додатково, Комунальною установою «Міський архів» Златопільської міської ради Харківської області видано довідку № 346 від 18.05.2026 про перейменування підприємства, відповідно до якої: радгосп «Краснопавлівський» реорганізовано у КСП «Краснопавлівський» на підставі рішення Первомайської районної державної адміністрації № 494 від 17.09.1996, а КСП «Краснопавлівський» реорганізовано у СФГ «Краснопавлівський» (наказ директора № 1 від 20.01.2000).

Порядок внесення записів до трудової книжки у разі реорганізації підприємства регламентований пунктом 2.14 Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях», затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162, відповідно до якого якщо за час роботи найменування підприємства змінюється, то про це окремим рядком у графі 3 трудової книжки робиться відповідний запис. Внесення запису про перейменування/реорганізацію підприємства до трудової книжки покладається на роботодавця, а не на працівника.

Оскільки зазначений період повністю підтверджується даними трудової книжки, яка є основним документом для підтвердження стажу та додатково архівними довідками про період роботи та реорганізацію підприємства, зазначений період роботи має бути врахований при призначенні пенсії Позивачу.

Крім того, як зазначав суд раніше відповідно до статті 44 Закону України № 1058-IV органи Пенсійного фонду України мають право вимагати від підприємств, установ, організацій та окремих осіб документи, видані ними для оформлення пенсії, а також у необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інші відомості, передбачені законодавством для визначення права на пенсію.

За таких обставин, суд дійшов висновку що відмова позивачу у призначені пенсії за віком є передчасною, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області № 205150015498 від 01.05.2026 не обґрунтоване, у зв`язку з чим наявні підстави для визнання його протиправним та як наслідок скасування.

З приводу позовних вимог зобов`язального характеру (про призначення пенсії), то оцінивши наявні у справі докази суд дійшов переконання, що приймаючи рішення № 205150015498 від 01.05.2026 про відмову позивачу в призначені пенсії за віком, відповідач не надав належної правової оцінки відомостям про трудову діяльність позивача, у зв`язку з чим зробив передчасний висновок про неможливість зарахування позивачу до страхового стажу періодів його роботи та навчання.

Суд вважає за необхідне зазначити, що у межах спірних правовідносин адміністративним судом не здійснюється призначення пенсії, а перевіряється виключно законність рішення органу пенсійного фонду про відмову в призначенні пенсії, за наслідками чого суд може визнати протиправними такі рішення, дії чи бездіяльність, а як наслідок - зобов`язати вчинити певні дії.

Слід звернути увагу, що функції органів Пенсійного фонду України щодо обчислення страхового стажу особи та призначення пенсії відносяться до виключної компетенції відповідача.

Відповідачем не було надано належної оцінки в оскаржуваному рішенні відомостям пільговий стаж позивача, що позбавляє можливість суду здійснити контроль дискреційних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області та прийняти рішення зобов`язального характеру про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Протилежний підхід призведе до втручання в дискреційні повноваження відповідача.

Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Доцільно відзначити, що здійснення дискреційних повноважень може в деяких випадках передбачати вибір між здійсненням певних дій і нездійсненням дії.

Акт, прийнятий у ході здійснення дискреційних повноважень, підлягає контролю відносно його законності з боку суду або іншого незалежного органу. Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Отже, суд не може перебирати на себе функції, які відносяться до виключної компетенції органів Пенсійного фонду України, зокрема здійснювати розрахунок пільгового стажу та нарахування пенсії.

Аналогічного висновку дійшов Сьомий апеляційний адміністративний суд у постановах №240/10097/22 від 25 жовтня 2023 року, №560/895/23 від 28 вересня 2023 року, №560/4016/23 від 29 серпня 2023 року, №120/17737/23 від 08 серпня 2024 року, №560/8020/21 від 16 жовтня 2024 року.

Згідно з частиною 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 4 статті 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У свою чергу, суд зазначає, що оскільки процедура вирішення питання про призначення пенсії не закінчена, суд не може обрати спосіб захисту визначений позивачем.

Відтак, враховуючи, що тим обставинам, які були встановлені судом належна оцінка відповідачем як органом, до виключних повноважень якого належить призначення пенсії заявнику, не надавалася, тому суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заявлених позивачем вимог шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області повторно розглянути заяву позивача щодо призначення пенсії за віком, з урахування правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Ухвалюючи таке рішення, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі «ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ»(CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків.

Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню частково.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Матеріалами справи підтверджується сплата позивачем судового збору у розмірі 1064,96 грн.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Тому, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сплачений при поданні позовної заяви судовий збір в розмірі 850,00 грн

Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області № 205150015498 від 01.05.2026 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1981 по 31.07.1982 та період роботи з 10.05.1991 по 18.02.2000 відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_1 від 05.10.1984, період роботи з 29.05.1985 по 16.03.1991 згідно записів трудової книжки колгоспника № НОМЕР_2 ) від 15.06.1985 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 23.04.2026, з урахування зарахованого страхового стажу та правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 850,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, вул. П`ятницька, 83А, м. Чернігів, Чернігівська обл., Чернігівський р-н, 14005, код ЄДРПОУ 21390940.

Третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, майдан Свободи, Держпром,3, під`їзд, 2 поверх, код ЄДРПОУ 14099344.

Повний текст рішення виготовлено 06 серпня 2026 року.

Суддя Дар`я ВИНОГРАДОВА