Рішення № 138796184, 05.08.2026, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2026 року справа № 580/2888/26 м. Черкаси Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Паламаря П.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Уманської міської ради Черкаської області про визнання протиправним та скасування рішення реєстратора,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся адвокат Кравченко І.Ю. в інтересах ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) з позовною заявою до Виконавчого комітету Уманської міської ради Черкаської області (20700, м. Умань, пл. Соборності, 1) в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Познякової Руслани Вікторівни Виконавчого комітету Уманської міської ради, Черкаська область №83238391 від 10.02.2026 про відмову в проведенні реєстраційних дій;

- зобов`язати Виконавчий комітет Уманської міської ради, Черкаська область, в особі державного реєстратора прав на нерухоме майно Познякової Р.А., здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, а саме: квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі заяви ОСОБА_1 від 26.01.2026 за реєстровим № 71177846.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивача зазначила, що на даний час виникла необхідність державної реєстрації прав на нерухоме майно на належну позивачу квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 30 кв.м., яка наразі перебуває на тимчасово окупованій території України. Однак, оскаржуваним рішенням державного реєстратора було відмовлено у проведенні реєстраційних дій.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 30.03.2026 відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Уманської міської ради Черкаської області про визнання протиправним та скасування рішення реєстратора.

Не погоджуючись з ухвалою, подав апеляційну скаргу. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2026 апеляційну скаргу задоволено, ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 24.06.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позову відмовити. Вказує, що під час розгляду заяви про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, які виникли до 1 січня 2013 року, державний реєстратор зобов`язаний направити запит до органу, який здійснював реєстрацію таких прав, у разі відсутності доступу до носіїв такої інформації. У зв`язку з відсутністю у Державному реєстрі речових прав необхідних відомостей та неможливістю отримання доступу до архівних реєстраційних матеріалів, державним реєстратором було направлено запит до Донецької міської військової адміністрації. У відповідь на зазначений запит Донецька обласна державна адміністрація повідомила, що не належить до органів, уповноважених здійснювати державну реєстрацію речових прав, не здійснює зберігання реєстраційних справ у паперовій формі та не має можливості підтвердити або спростувати факт державної реєстрації права власності на спірний об`єкт нерухомого майна. Крім того, у відповіді зазначено, що населені пункти Горлівського району Донецької області включені до переліку територій, на яких органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження, у зв`язку з чим отримання архівних реєстраційних матеріалів є об`єктивно неможливим. Відповідно, державний реєстратор вжив усіх передбачених законодавством заходів, спрямованих на отримання документів та відомостей, необхідних для проведення державної реєстрації речових прав, проте, внаслідок відсутності можливості отримати підтвердження державної реєстрації права власності, не мав законних підстав для проведення реєстраційної дії. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 24 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор відмовляє у проведенні реєстраційних дій, якщо подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження. Саме ця підстава була прямо вказана в рішенні про відмову в проведенні державної реєстрації за № 83238391: подані позивачем документи (договір купівлі-продажу від 14.04.1994) не дозволяють достовірно підтвердити факт набуття права власності через відсутність доступу до паперових реєстраційних справ БТІ на тимчасово окупованій території. За таких обставин, вважає, що прийняте рішення про відмову у державній реєстрації відповідно до пункту 4 частини 1 статті 24 Закону № 1952-ІV було законним, обґрунтованим та відповідало вимогам чинного законодавства України.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Позивач 26.01.2026 звернулася із заявою (реєстраційний номер заяви №71177846) про державну реєстрацію прав на належну їй квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 30 кв.м.

Державний реєстратор прав на нерухоме майно Виконавчого комітету Уманської міської ради рішенням від 29.01.2029 №83069939 заяву позивача залишив без руху, оскільки встановив наявність обставин, які є підставою для залишення заяви без руху: неподання заявником чи неотримання державним реєстратором у порядку, визначеному цим Законом, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем в електронній формі чи документів із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 1 січня 2013 року, а саме: направлено запит до БТІ.

Державним реєстратором до Донецької обласної державної адміністрації направлено запит від 02.02.2026 №22/15-11, в якому просив, у зв`язку з проведенням державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, надати інформацію (за наявності) за ким на підставі яких документів була проведена державна реєстрація права на об`єкт нерухомого майна, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 .

Листом від 04.02.2026 №6/372/0/41-26/05.1 Департамент економіки Донецької обласної державної адміністрації повідомив, що Донецька обласна державна адміністрація не відноситься до органів уповноважених на здійснення державної реєстрації прав, та не здійснює зберігання реєстраційних справ у паперовій формі. Відтак надати інформацію за ким на підставі яких документів була проведена державна реєстрація права на об`єкт нерухомого майна, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 не вбачається можливим. Також повідомлено, що такі юридичні особи, як Комунальне підприємство "Горлівське міське бюро технічної інвентаризації" та Виконавчий комітет Горлівської міської ради в стані припинення не перебувають. Крім того зазначено вся територія Горлівського району Донецької області тимчасово окупована російською федерацією.

10.02.2026 державним реєстратором прав на нерухоме майно Виконавчого комітету Уманської міської ради прийнято рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій №83238391 у зв`язку із тим, що подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно. В рішенні із посиланням на лист Донецької обласної державної адміністрації зазначено, що вказані обставини позбавляють державного реєстратора можливості вчинити дії, спрямовані на проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд враховує наступне.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються, зокрема, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV ( далі - Закон №1952-IV) (в редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону № 1952-IV - державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно із ч. 3 ст. 3 Закону № 1952-IV, речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

В силу ч. 4 ст. 3 Закону № 1952-IV будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті у випадках, визначених статтею 28 цього Закону, та в інших випадках, визначених законом.

За правилом абз. 4 ч. 5 ст. 3 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав проводиться за заявами у сфері державної реєстрації прав будь-яким державним реєстратором з урахуванням вимог, встановлених абзацами першим - третім цієї частини, крім випадку, передбаченого статтею 31-2 цього Закону, та автоматичної державної реєстрації прав у випадках, передбачених цим Законом.

Пунктом 2, 3 частини 1 статті 6 Закону № 1952-IV, визначено, що суб`єктами державної реєстрації прав є виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації та державні реєстратори прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини 2 статті 6 Закону № 1952-IV виконавчі органи сільських, селищних та міських рад (крім міст обласного та/або республіканського Автономної Республіки Крим значення) набувають повноважень у сфері державної реєстрації прав відповідно до цього Закону у разі прийняття відповідною радою такого рішення.

Так, частиною 3 статті 10 Закону № 1952-IV врегульовано, що державний реєстратор: 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; 2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; 3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії.

Пунктом 1 статті 20 Закону № 1952-IV визначено, що заява на проведення реєстраційних дій подається заявником у паперовій формі, а у випадках, передбачених законодавством, - в електронній формі разом з оригіналами документів, необхідних для проведення реєстраційних дій, чи їх копіями, засвідченими державними органами, органами місцевого самоврядування (якщо оригінали таких документів відповідно до законодавства залишаються у справах державних органів, органів місцевого самоврядування).

Згідно із статтею 23 Закону № 1952-IV заяву про державну реєстрацію прав може бути залишено без руху в таких випадках: 1) подання документів для державної реєстрації прав не в повному обсязі, передбаченому законодавством; 1-1) відсутність документа, що підтверджує оплату адміністративних послуг у повному обсязі; 2) неподання заявником чи неотримання державним реєстратором у порядку, визначеному цим Законом, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем в електронній формі чи документів із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 1 січня 2013 року.

Державний реєстратор у строк, встановлений для державної реєстрації прав, приймає рішення про залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху та невідкладно повідомляє про це заявника.

Якщо заявник протягом 30 робочих днів з моменту отримання рішення про залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху виконав вимоги державного реєстратора, зазначені у відповідному рішенні, розгляд заяви відновлюється на підставі рішення державного реєстратора про відновлення розгляду заяви.

Перебіг строку державної реєстрації прав продовжується з моменту усунення обставин, що стали підставою для прийняття рішення про залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху, з урахуванням часу, що минув до залишення такої заяви без руху.

Рішення повинно містити вичерпний перелік підстав для залишення заяви без руху.

Державний реєстратор не має права вимагати від заявника надання інших документів, крім тих, відсутність яких стала підставою для прийняття рішення про залишення заяви без руху, якщо інше не випливає з документів, що надані додатково.

У разі невиконання заявником зазначених у рішенні вимог у строк, встановлений у частині третій цієї статті, державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.

Згідно з частиною 1 статті 24 Закону №1952 у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: 1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою; 3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; 4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; 5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; 6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, крім випадків, визначених цим Законом; 6-1) встановлення факту застосування санкцій відповідно до Закону України "Про санкції", які унеможливлюють проведення державної реєстрації прав; 7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; 8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху; 9) документи подано до неналежного суб`єкта державної реєстрації прав, нотаріуса; 10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі; 11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав; 12) заявник звернувся із заявою про державну реєстрацію права власності щодо майна, що відповідно до поданих для такої реєстрації документів відчужено особою, яка на момент проведення такої реєстрації внесена до Єдиного реєстру боржників, у тому числі за виконавчими провадженнями про стягнення аліментів за наявності заборгованості з відповідних платежів понад три місяці; 13) відсутність згоди заставодержателя (іпотекодержателя) на дострокове припинення дії договору емфітевзису, суперфіцію, оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення щодо державної реєстрації припинення таких прав, що перебувають у заставі (іпотеці); 14) у Державному реєстрі прав відсутня державна реєстрація спеціального майнового права на подільний об`єкт незавершеного будівництва, крім випадків, визначених законом, - у разі державної реєстрації спеціального майнового права на майбутні об`єкти нерухомості; 15) у Державному реєстрі прав відсутня державна реєстрація спеціального майнового права на об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості - у разі державної реєстрації переходу спеціального майнового права, іншого речового права, обтяження на об`єкт незавершеного будівництва (крім об`єктів незавершеного будівництва, на які зареєстровано право власності), майбутній об`єкт нерухомості; 16) заява про первинну державну реєстрацію спеціального майнового права на майбутні об`єкти нерухомості містить відомості не про всі майбутні об`єкти нерухомості у складі подільного об`єкта незавершеного будівництва; 17) не визначено чи визначено не в повному обсязі майбутні об`єкти нерухомості, включені до гарантійної частки, - у разі первинної державної реєстрації спеціального майнового права на майбутні об`єкти нерухомості, які є частинами подільного об`єкта незавершеного будівництва; 18) наявні зареєстровані спеціальні майнові права на майбутні об`єкти нерухомості, що є складовою частиною подільного об`єкта незавершеного будівництва, - у разі державної реєстрації речового права або обтяження на подільний об`єкт незавершеного будівництва, крім зміни замовника будівництва відповідно до закону, обтяження майна іпотекою відповідно до Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю"; 19) у Державному реєстрі прав відсутні відомості про право власності/право користування земельною ділянкою замовника будівництва (крім випадків, якщо відповідно до закону виконання будівельних робіт може здійснюватися за відсутності документа, що засвідчує право власності чи право користування земельною ділянкою) у разі: державної реєстрації спеціального майнового права на неподільний/подільний об`єкт незавершеного будівництва; первинної державної реєстрації спеціального майнового права на майбутні об`єкти нерухомості; державної реєстрації спеціального майнового права на майбутній об`єкт нерухомості у зв`язку з його першим відчуженням; 20) не дотримано вимоги, визначені статтею 27-2 цього Закону; 21) відсутність дозволу кредитора за аграрною нотою на проведення державної реєстрації прав у результаті відчуження боржником за відповідною аграрною нотою належної земельної ділянки (крім звернення стягнення на предмет іпотеки), права оренди, права емфітевзису або права суперфіцію, укладення договору суборенди, розірвання договору оренди, емфітевзису або суперфіцію, внесення змін до такого договору або відмову від нього - у разі якщо земельна ділянка зазначена в Реєстрі аграрних нот як місце вирощування заставленої майбутньої сільськогосподарської продукції.

Частиною 2 статті 24 Закону №1952 передбачено, що за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав. Рішення про відмову в державній реєстрації прав повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття.

Також відповідно до пункту 23 Порядку № 1127 за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор приймає відповідне рішення, яке повинне містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття, з відповідним обґрунтуванням їх застосування.

Зазначене також кореспондується з вимогами до оформлення рішень державними реєстраторами прав на нерухоме майно, які затверджені Наказом Міністерства юстиції України від 21.11.2016 за № 3276/5. Відповідно до вказаних вимог, рішення державного реєстратора містить відомості, зокрема, вичерпний та обґрунтований перелік обставин, які стали передумовою для зупинення розгляду заяви, відмови у проведенні реєстраційних дій (у разі прийняття рішення про зупинення розгляду заяви, відмови у проведенні реєстраційних дій).

Згідно із п. 4 ч.1 ст.24 Закону № 1952-IV підстави для відмови в державній реєстрації прав, а саме: подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

Як вбачається з матеріалів справи, державним реєстратором відповідача було прийнято рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій від 10.02.2026 №83238391, оскільки не отримано відомостей реєстрів, автоматизованих інформаційних систем в електронній формі чи документів із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 01.01.2013.

Зміст наведених вище норм дає підстави дійти висновку, що законодавцем чітко встановлено процедуру розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, яка включає в себе перевірку документів на предмет відповідності таких вимогам законодавства, відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями, а також наявності підстав для проведення державної реєстрації прав, залишення заяви без руху, відмови в державній реєстрації прав.

Судом встановлено, що до заяви в якості підстави для державної реєстрації права власності на нерухоме майно позивачем був поданий договір купівлі-продажу №І-3026 від 14.07.1994 однокімнатної квартири за АДРЕСА_3 , загальною площею 30,00 кв.м.

Відповідно до вказаного договору зазначено, що відповідно до статті 227 Цивільного кодексу УРСР цей договір підлягає реєстрації за місцем знаходження будинку у Горлівському бюро технічної інвентаризації, та такий містить відмітку від 02.08.1994 про реєстрацію в Горлівському бюро технічної інвентаризації.

Отже, судом встановлено, що в договорі купівлі-продажу міститься відмітка про здійснення реєстрації квартири за адресою: АДРЕСА_2 , на праві особистої власності за ОСОБА_1 . Відмітку проставлено 02.08.1994.

Відповідно до частини 3 статті 3 Закону № 1952-IV речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Отже, в ході розгляду справи судом встановлено, що реєстрація прав позивача на квартиру була здійснена відповідно до вимог законодавства, що було чинним на момент проведення такої реєстрації, про що свідчить поданий позивачем договір купівлі-продажу.

Крім того слід урахувати, що Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово був продовжений та станом на дату розгляду справи триває.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376 (у редакції станом на час винесення спірного рішення), Горлівську міську територіальну громаду віднесено до тимчасово окупованої російською федерацією території України з 07.04.2014.

При цьому, ч.1 ст.321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

З приписів статті 392 ЦК України слідує, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Також, нормами статті 11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на тимчасово окупованій території право власності охороняється згідно із законодавством України. За державою Україна, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами, у тому числі територіальною громадою міста Севастополя, державними органами, органами місцевого самоврядування та іншими суб`єктами публічного права зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території.

За фізичними особами, незалежно від набуття ними статусу біженця чи іншого спеціального правового статусу, підприємствами, установами, організаціями зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо воно набуте відповідно до законів України.

Набуття та припинення права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, здійснюється відповідно до законодавства України за межами тимчасово окупованої території. У разі неможливості здійснення державним реєстратором повноважень щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на тимчасово окупованій території орган державної реєстрації визначається Кабінетом Міністрів України.

Отже, система державної реєстрації прав, яка проводиться відповідно до Закону, запроваджена в Україні з 01.01.2013, до цього часу державна реєстрація права власності та інших речових прав на об`єкти нерухомого майна, які розташовані на земельних ділянках, проводилася реєстраторами БТІ в Реєстрі права власності на нерухоме майно та на паперових носіях (реєстрових книгах та реєстраційних справах), які зберігаються в БТІ. При цьому Закон про державну реєстрацію не розмежовує, чи була проведена реєстрація у Державному реєстрі прав, інших електронних реєстрах або на паперових носіях.

Тобто, до 2013 року державна реєстрація таких об`єктів нерухомого майна вже проводилася, але реєстр був паперовий і зберігався в архіві відповідного БТІ.

Таким чином, у випадку позивача документ (договір купівлі-продажу), що посвідчує набуття її права та позначка на ньому, яка свідчить про проведення державної реєстрації до 01.01.2013 збережений та був долучений до пакету документів, з яким остання зверталася до державного реєстратора відповідно до норм чинного законодавства, для проведення державної реєстрації речового права на об`єкт нерухомого майна.

Суд також звертає увагу, що пунктом 3 частини 3 статті 10 Закону № 1952-IV передбачено, що державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав, похідних від права власності, здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії.

Виходячи з аналізу значеної правової норми суд зазначає, що під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року інформація запитується реєстратором лише у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником.

Натомість з рішення про залишення заяви без руху, з підстав неподання заявником чи неотримання державним реєстратором відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем в електронній формі чи документів із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 1 січня 2013 року, не вбачається які саме відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом були відсутні у державного реєстратора при розгляді наданих позивачем документів, або які документи, необхідні для реєстрації не були надані позивачем.

Відповідно до пункту 23 Порядку №1127 за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор приймає відповідне рішення, яке повинне містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття, з відповідним обґрунтуванням їх застосування.

Водночас згідно з частиною 5 статті 24 Закону №1952-IV встановлено, що відмова в державній реєстрації прав з підстав, не передбачених частиною першою цієї статті, заборонена.

Суд зазначає, що відсутність у державного реєстратора можливості направити запит до організацій, які проводили оформлення та/або реєстрацію прав, що передбачено положеннями статті 10 Закону №1952, не може позбавляти права особи на державну реєстрацію права власності та слугувати підставою для відмови у проведенні державної реєстрації.

У зв`язку із зазначеним, прийняте рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Виконавчого комітету Уманської міської ради 10.02.2026 №83238391 про відмову ОСОБА_1 у проведенні реєстраційних дій, є таким, що порушує право позивача та підлягає скасуванню.

Щодо зобов`язальної частини позовних вимог, суд зазначає наступне.

Стосовно дискреційних повноважень, суд зазначає, що такими є повноваження обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є законною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде законним.

Натомість, у цій справі, повноваження відповідача не є дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій - прийняти рішення. Підставою для відмови у прийнятті такого рішення можуть бути лише визначені законодавством обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд провести реєстраційні дії, або відмовити у їх проведенні, існує лише один правомірний варіант поведінки.

Відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17 грудня 2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї.

Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

Разом з тим, у рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі «Волохи проти України» (заява №23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права.

Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».

Отже, як вбачається з наведених судових рішень, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.

Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов`язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов`язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.

Відповідно до рішення по справі «Олссон проти Швеції» від 24 березня 1988 року запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців.

Суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави(п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Дана правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові №21-1465а15 від 16.09.2015.

У цьому рішенні Верховний Суд України наголосив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії та бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалось примусове виконання рішення.

Враховуючи підстави для відмови у проведенні реєстраційних дій, а також необхідність застосування принципу ефективності судового захисту порушених прав, суд приходить до висновку про наявність підстав зобов`язати відповідача в особі державного реєстратора здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, а саме: квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що відповідачем не доведено правомірності своїх дій, а тому наявні правові підстави для задоволення позову.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Виконавчого комітету Уманської міської ради №83238391 від 10.02.2026 про відмову ОСОБА_1 в проведенні реєстраційних дій.

Зобов`язати Виконавчий комітет Уманської міської ради, в особі державного реєстратора прав на нерухоме Виконавчого комітету Уманської міської ради, здійснити ОСОБА_1 державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, а саме: квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Виконавчого комітету Уманської міської ради (код ЄДРПОУ 04061613) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1331 (одну тисячу триста тридцять одну) грн 20 коп.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання рішення суду.

Суддя Петро ПАЛАМАР