Рішення № 138795158, 05.08.2026, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/4188/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 серпня 2026 року місто Львів

Галицький районний суд міста Львова у складі:

головуючого судді Стрельбицького В.В.,

за участю секретаря судового засідання Рішко С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові справу за адміністративним позовом

ОСОБА_1

( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ),

в інтересах якої діє адвокат Мушак Катерина Михайлівна

(89600, Закарпатська обл., М. Мукачево, вул. Потушняка, 21; ІНФОРМАЦІЯ_2 ),

до

Департаменту патрульної поліції

(03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3; ЄДРПОУ: 40108646),

Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції

(46003, м. Тернопіль, вул. Котляревського, 24)

про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

встановив:

Позиції сторін та учасників справи, заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.

ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мушак К.М., звернулась до суду з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції, Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, з підстав наведених у ньому.

В обґрунтування позову представник позивача покликається на те, що постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №07244471 від 23.05.2026 року, ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн.

ОСОБА_1 свою вину у вчиненому не визнає, вважає оскаржувану постанову незаконною та необґрунтованою, такою, що не відповідає нормам матеріального та процесуального законодавства, а відтак підлягає скасуванню, а провадження по справі закриттю. Так, відповідно до вказаної постанови, ОСОБА_1 23.05.2026 року, керуючи транспортним засобом марки BMW X2 XDRIVE25E, д.н.з. НОМЕР_2 , не виконала вимоги дорожнього знаку 3.41. «Контроль» та здійснила проїзд без зупинки, чим порушила ч. 1 ст. 122 КУпАП. Згідно постанови подія мала місце в Тернопільській області Тернопільського району на автодорозі М-09 (Тернопіль-Львів-Рава-Русь), 35 км.

Вказує про те, що 23.05.2026 рухаючись на вищезгаданій ділянці дороги, наближаючись до блокпосту, діяла відповідно до Правил дорожнього руху, поступово зменшуючи швидкість. Попереду неї автомобілів не було, оглядовість території була хорошою. Наближаючись до блокпосту, ОСОБА_1 бачила, як один працівник Патрульної поліції стояв біля тимчасової споруди блокпосту, а інший стояв в стороні та ніхто з них, спостерігаючи на її наближення, не зреагував. ОСОБА_1 під`їхавши до блокпосту, зупинилась, як того вимагають Правила дорожнього руху та дорожній знак «Контроль» і поїхала далі, позаяк ніхто з працівників Патрульної поліції до неї не підійшов з метою перевірки документів. Так, позивач почала рух і виїхала за межі блокпосту та її почав наздоганяти один з працівників Патрульної поліції, на що ОСОБА_1 зупинилась.

Представник позивача вказує, що 23.05.2026 року позивач не порушувала Правил дорожнього руху, в тому числі і вимоги дорожнього знаку «Контроль». При складенні адміністративних матеріалів, на прохання позивача, не було пред`явлено жодного доказу вчинення нею будь-якого адміністративного правопорушення, так як і не було надано постанови на місці. Зазначає про те, що відповідач не врахував доводів та клопотань позивача надати копію постанови, так і не надав можливості ознайомитись з доказами правопорушення. Окрім цього, протокол про адміністративне правопорушення не складався, а відразу була винесена постанови, хоча позивач не була згідна з правопорушенням.

На підставі наведеного, просить заявлені вимоги задовольнити.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 08.06.2026 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 29.06.2026 відкрито провадження у справі та вирішено проводити її розгляд в порядку ст. 286 КАС України.

07.07.2026 представником відповідача - Департаменту патрульної поліції шляхом формування документів в системі «Електронний суд», подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого остання заперечує проти задоволення позовних вимог у зв`язку з їх безпідставністю. Зокрема, вказує на те, що інспектором при розгляді справи та винесенні оскаржуваної постанови дотримано вимог ст. 245, 279, 280, 285 КУпАП. Проведено своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин справи, з`ясовано всі обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. Зазначає про те, що позивач не навів жодних підстав для скасування оскаржуваної постанови.

Також вказує, що адміністративне правопорушення позивача відбулось ще 23 травня 2026 року, а ухвалу Галицького районного суду м. Львова про відкриття провадження у справі № 461/4188/26, а також матеріали адміністративного позову отримано відповідачем - УПП в Тернопільській області ДПП 06 липня 2026 року. Так, відповідно до п. 3 Розділу VIII наказу МВС України від 18.12.2018 № 1026 «Про затвердження Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису», строк зберігання відеозаписів становить: 1) з портативних та відеореєстраторів, установлених у службових транспортних засобах, БпЛА,- 30 діб; 2) з автомобільної або стаціонарної системи залежно від технічних характеристик - не менше 30 діб; 3) у стаціонарних системах, які використовуються під час відбору кандидатів на службу до поліції,- 60 діб; 4) під час проведення поліцейськими навчальних занять та навчальних зборів зі службової підготовки - встановлюється керівником навчань. Зазначене позбавляє відповідача жодної можливості надати будь-які докази адміністративного правопорушення та належним чином реалізувати своє право щодо надання доказів.

Позивач та його представник в судове засідання не з`явились. Представник позивача подала до суду заяву про слухання справи за її відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідачі (уповноважені представники) у судове засідання повторно не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, що підтверджується матеріалами справи. У відзиві просили проводити розгляду справи за відсутності представника відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Неявка відповідача, який є суб`єктом владних повноважень, відповідно до вимог ст. 205 КАС України, не є перешкодою для розгляду справи, а тому суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідача.

Суд зауважує, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

За наведених обставин, з метою дотримання розумних строків розгляду справи та враховуючи, що наведені учасники процесу не з`явилися у судове засідання, обізнані про наявність даного адміністративного позову у провадженні суду, а також повідомлялися про місце, час, дату розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи, суд вважає можливим провести розгляд справи у їх відсутності.

Фактичні обставини, встановлені судом, зміст спірних правовідносин, докази, оцінка доводів учасників справи, норми права та мотиви їх застосування та незастосування.

Судом встановлено, що 23 травня 2026 року інспектором 1 взводу 1 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Тернопільській області старшим лейтенантом Кравцем А.В. було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 7244471 стосовно ОСОБА_1 . Так, зокрема в постанові вказано, що 23.05.2026 року о 11 годині 55 хвилин, М09 35 км водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом BMW X2 XDRIVE25E, д.н.з. НОМЕР_2 , не виконала вимогу дорожнього руху знаку 3.41 «Контроль», здійснила проїзд без зупинки, чим порушила п. 8.4.в Правил дорожнього руху - Порушення вимоги заборонних знаків, тобто скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП.

Частиною 1 статті 122 КУпАП передбачена відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками.

Відповідно до п. 8.4.в Правил дорожнього руху, дорожні знаки (додаток 1) поділяються на групи, зокрема заборонні знаки. Запроваджують або скасовують певні обмеження в русі

Відповідно до ст. 245 Кодексу України про адміністративне правопорушення, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Стаття 280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Згідно ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, відомостями та інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також іншими документами.

При цьому, з урахуванням вимог ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до ч. 2 ст. 251 КУпАП, обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Згідно ст. 222 КУпАП, органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил випуску у плавання малих, спортивних суден і водних мотоциклів, правил судноплавства на морських і внутрішніх водних шляхах, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (статті 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частина перша статті 44, стаття 89, частина друга статті 106-1, частини перша, друга, третя, четверта і шоста статті 109, стаття 110, частина четверта статті 116-2, стаття 117, частини перша і друга статті 119, частини перша, друга, третя, п`ята, шоста, восьма, десята і одинадцята статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша і друга статті 121-3, частини перша, друга, третя, четверта, шоста і сьома статті 122, частина перша статті 123, статті 124-1, 125, частини перша, друга і четверта статті 126, частини перша, друга і третя статті 127, стаття 127-3, частини перша і друга статті 127-4, статті 128-129, частина перша статті 132-1, частини перша і п`ята статті 133, частини третя, шоста, восьма, дев`ята, десята і одинадцята статті 133-1, стаття 135, стаття 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), стаття 137, частини перша, друга і третя статті 140, статті 148, 151, частини шоста, сьома і восьма статті 152-1, статті 161, 164-4, частина перша статті 173-8, стаття 175-1 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), частини перша і третя статті 175-3 (у частині порушень, пов`язаних із незабезпеченням безперешкодного доступу громадян до об`єктів фонду захисних споруд цивільного захисту, у випадках та порядку, встановлених законодавством), статті 176, 177, частини перша і друга статті 178, статті 180, 181-1, частина перша статті 182, статті 183, 192, 194, 195).

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Уповноваженими працівниками підрозділів Національної поліції штраф може стягуватися на місці вчинення адміністративного правопорушення незалежно від розміру виключно за допомогою безготівкових платіжних пристроїв.

Згідно ст. 276 КУпАП, справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 80, 81, 121 - 126, 127-1 - 129 і статтею 139 (коли правопорушення вчинено водієм) цього Кодексу, можуть також розглядатися за місцем обліку транспортних засобів або за місцем проживання порушників.

Відповідно до ст. 258 КУпАП, протокол не складається в разі вчинення адміністративних правопорушень, передбачених статтями 70, 77, частиною третьою статті 85, статтею 153, якщо розмір штрафу не перевищує трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, частиною першою статті 85, якщо розмір штрафу не перевищує семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, статтею 107 (у випадках вчинення правопорушень, перелічених у частині третій статті 238), частиною третьою статті 109, статтею 110, частинами першою, другою і третьою статті 114, статтею 115, частинами першою, другою статті 116-1, частинами першою, другою і третьою статті 116-3, статтями 119, 134, 135, частинами першою, другою, третьою і п`ятою статті 185-3, статтею 197 (при накладенні адміністративного стягнення у вигляді попередження), статтею 198 (при накладенні адміністративного стягнення у вигляді попередження), а також статтями 202-203-1, 204-2, 204-4 (у випадках виявлення цих правопорушень у пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон України чи контрольних пунктах в`їзду-виїзду) цього Кодексу, якщо особа не оспорює допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається.

Протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, адміністративних правопорушень, передбачених частиною другою статті 122-2, частинами другою, третьою статті 132-1, статтею 132-2 цього Кодексу, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі, а також порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису).

Протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, передбачених статтями 77-1, 120, 175, 175-2, 175-3, 188-8 цього Кодексу.

Протоколи не складаються і в інших випадках, коли відповідно до закону штраф накладається і стягується, а попередження оформлюється на місці вчинення правопорушення.

Якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, уповноважена посадова особа зобов`язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу. Цей протокол є додатком до постанови у справі про адміністративне правопорушення. Положення цієї частини не застосовуються у разі притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу, правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксованих за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, та правопорушень, передбачених статтею 132-2 цього Кодексу, або порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису), а також правопорушень, передбачених статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, у випадках, якщо особа не оспорює допущене порушення, згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності та подала про це відповідну заяву.

Позивач вказує на недотримання працівником поліції під час винесення оскаржуваної постанови, встановленої процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення, а також відсутність доказів, які доводять її винуватість.

У контексті змісту наведених пояснень у позовній заяві суд відзначає, що ключовим питанням у цій справі є наявність чи відсутність достатніх, достовірних, належних та допустимих доказів вчинення правопорушення позивачем.

Водночас, сама по собі постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності не може бути належним доказом вчинення особою правопорушення. Постанова є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому має передувати фіксування цього правопорушення за встановленою законом процедурою.

Позивач стверджує, що жодних Правил дорожнього руху 23.05.2026 вона не порушувала та відсутні будь-які докази, на підставі яких можна б було встановити вчинення нею будь-якого адміністративного правопорушення.

Судом встановлено, у графі "до постанови додаються" наявний запис: «Н/В 475153 відео порушення».

Разом з тим, вказане відео відповідачем суду не надано, посилаючись на надходження ухвали про відкриття провадження у даній справі поза межами строку зберігання відеозаписів, визначеного пунктом 3 розділу VІІІ Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом МВС України 18.12.2018р. №1026

Окрім того, як слідує зі змісту позовної заяви, однією з підстав звернення до суду з даним адміністративним позову позивач зазначає порушення процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення та винесення оскаржуваної постанови. Зокрема, позивач стверджує про фактичну відсутність належного розгляду та ненадання можливості особі, яка притягається до адміністративної відповідальності скористатись наданими чинним законодавством правами.

Оцінюючи наявні у справі докази та наводячи мотиви ухваленого рішення, суд виходить з наступного.

Ухвалюючи рішення у даній справі, суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, зокрема у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), у якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Отже, ключовими обставинами на яких наголошує позивач фактично є твердження про недопущення порушення ПДР та відсутність доказів, які засвідчують факт вчинення правопорушення.

Фактично суду в процесі провадження у справі надано лише оскаржувану постанову (її копію).

Суд також відзначає наступне.

Як наведено вище, частиною 1 статті 122 КУпАП передбачена відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками.

Відповідно до п. 8.4.в Правил дорожнього руху, дорожні знаки (додаток 1) поділяються на групи, зокрема заборонні знаки. Запроваджують або скасовують певні обмеження в русі

Отже, ключовою обставиною при доведенні такого правопорушення є необхідність встановлення факту допущення відповідного порушення. Водночас, у справі відсутні докази того, що позивач у зазначені в постанові місце, час і дату порушила зазначені вимоги закону та ПДР.

Суд також відзначає наступне.

Розгляд справ про адміністративне правопорушення та прийняття компетентними органами рішень у цій категорії справ мають повністю підкорюватись вимогам законності. Такий висновок випливає з проголошеного у ст.8 Конституції України дії принципу верховенства права, до змісту якого входить обов`язок органів публічної влади діяти відповідно до закону і в межах норм, що визначають їхні повноваження. Ці органи не повинні діяти свавільно.

Особі, до якої застосовується адміністративна санкція, повинно бути забезпечено можливість об`єктивного розгляду справи.

Відповідно до позиції викладеної Верховним Судом у постанові від 26.04.2018 року у справі №338/1/17:

«Візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку. А для підтвердження порушення позивачем Правил дорожнього руху України відповідач, відповідно до ст. 251 КУпАП мав би надати, зокрема відеозапис події, фотокартки. Саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого правопорушення.»

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 24 своєї постанови № 14 від 23.12.2005 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті", зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КпАП України. У ній зокрема потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Однак, як вже встановлено судом за наявності в оскаржуваній постанові посилання на відеозапис, як доказ, які підтверджують обставини викладених у ній, такий суду надано не було.

Суд відзначає, що відносно спрощений порядок провадження у даній категорії справ, на відміну від, наприклад, справ які передаються на розгляд до суду, не звільняє орган уповноважений на прийняття рішення у справі дотриматись вимог закону щодо змісту прийнятого рішення, а також отримання у встановлений законом спосіб доказів які встановлюють факт вчинення правопорушення.

Належна вмотивованість процесуального рішення забезпечує дотримання принципу верховенства права, об`єктивності під час з`ясування обставин справи (оцінки доводів учасника провадження), дотримання основоположних прав та інтересів людини та громадянина під час провадження. У свою чергу, невиконання такої вимоги щодо наведення належних та достатніх мотивів у процесуальному рішенні може призвести до недотримання загальних засад адміністративного законодавства.

За змістом статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Статтями 10, 11 КУпАП передбачено, що адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.

Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.

Відповідно до ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинено і обвинувачена особа є винною у його вчиненні.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.

Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих суду доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення (у даному випадку відповідача) має пояснювати усі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення, тобто в даному випадку - версії відповідача. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за інкримінованим обвинуваченням.

Суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи те, що позивач заперечує факт вчинення адміністративного правопорушення, а відповідач не подав суду належних та допустимих доказів на спростування цих його тверджень, зокрема доказів які фіксують правопорушення, суд вважає, що оскаржена постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, винесена інспектором патрульної поліції без додержання вимог законності, а відтак підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За правилами ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Зважаючи на те, що в ході розгляду справи не здобуто належних та допустимих доказів вчинення позивачем інкримінованого їй правопорушення, суд приходить до висновку, що зазначена постанова підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення закриттю.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про Національну поліцію», Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Частиною 1 ст.13 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що систему поліції складають: 1) центральний орган управління поліцією, 2) територіальні органи поліції.

У відповідності до ч.1 ст.15 Закону України «Про Національну поліцію» територіальні органи поліції утворюються як юридичні особи публічного права в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, районах у містах та як міжрегіональні (повноваження яких поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць) територіальні органи у межах граничної чисельності поліції і коштів, визначених на її утримання.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 р. № 730, Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ, до переліку територіальних органів, що утворюються відноситься Департамент патрульної поліції як міжрегіональний територіальний орган Національної поліції.

Відповідно до п. 1 розділу 1 Положення про Департамент патрульної поліції, затвердженого наказом Національної поліції України 06.11.2015 №73 Департамент патрульної поліції є міжрегіональним територіальним органом Національної поліції, який створюється, реорганізується та ліквідується Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра внутрішніх справ України в установленому законодавством порядку.

Пунктом 7 розділу II Положення передбачено, що Департамент здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, віднесених до компетенції Національної поліції України.

Відповідно до п.п.9, 10 розділу V Положення, Департамент патрульної поліції є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України, має печатку із зображенням Державного Герба України, інші печатки, штампи, бланки зі своєю повною та скороченою назвою, необхідні для здійснення його поточної діяльності.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З урахуванням наведеного, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню з суб`єкта владних повноважень за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції.

Керуючись ст. 241-246, 286 КАС України,

ухвалив:

Позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 7244471 від 23 травня 2026 року, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.

Стягнути з Департаменту патрульної поліції за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на сплату судового збору в розмірі 665 гривень 60 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня складення судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ),

представник позивача - адвокат Мушак Катерина Михайлівна

(89600, Закарпатська обл., М. Мукачево, вул. Потушняка, 21; ІНФОРМАЦІЯ_2 )

Відповідачі -

Департаменту патрульної поліції

(03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3; ЄДРПОУ: 40108646),

Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції

(46003, м. Тернопіль, вул. Котляревського, 24)

представник відповідача - Лобач Марія Володимирівни

(46003, м. Тернопіль, вул. Котляревського, 24; РНОКПП: НОМЕР_3 )

Повний текст судового рішення складений 05.08.2026 року.

Головуючий суддя В.В. Стрельбицький