Ухвала суду № 138793643, 06.08.2026, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 645/2640/26

Провадження № 1-кп/645/375/26

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2026 року місто Харків

Немишлянський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді - ОСОБА_1

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2

сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_3

захисника ОСОБА_4 (в режимі відеоконференції)

обвинуваченої ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові клопотання прокурора Немишлянської окружної прокуратури м. Харкова ОСОБА_3 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні за № 12026221190000076 від 16.01.2026, за обвинуваченням

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки м. Харкова, яка має середню освіту, не одружена, зареєстрована та фактично проживаюча за адресою: АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 КК України не судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст.185 КК України,

ВСТАНОВИВ:

В провадження Немишлянського районного суду м. Харкова надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12026221190000076 від 16.01.2026, за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст. 185 КК України.

Ухвалою суду від 30.03.2026 року кримінальне провадження призначене до розгляду в підготовчому судовому засіданні.

У відношенні ОСОБА_5 обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання.

Так, під час досудового розслідування ухвалою слідчого судді Немишлянського районного суду м.Харкова від 23.02.2026 року по справі № 645/298/26 (провадження № 1-кс/645/275/26) застосовано до підозрюваної ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання в межах строку досудового розслідування, до 10 квітня 2026 року. Покладено на підозрювану ОСОБА_5 наступні обов`язки: 1) прибувати до слідчого, прокурора, суду за першою вимогою; 2) не відлучатися за межі м. Харкова без дозволу слідчого, прокурора або суду; 3) повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи. Роз`яснено підозрюваній ОСОБА_5 про те, що в разі невиконання покладених на неї обов`язків, до неї може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід і на неї може бути накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 розміру мінімальної заробітної плати до 2 розмірів мінімальної заробітної плати.

Ухвалою суду від 06.04.2026 р. продовжено обвинуваченій ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання строком на 60 (шістдесят) днів - до 04.06.2026 р.

У зв`язку з неявкою обвинуваченої, судові засідання призначені на 14.04.2026 року, 04.05.2026 та 20.05.2026 були відкладені.

Ухвалами суду від 04.05.2026 року та 20.05.2026 року у відношенні обвинуваченої було застосовано привід.

Ухвалою суду від 03.06.2026 р. продовжено обвинуваченій ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання строком на 60 (шістдесят) днів - до 01.08.2026 р.

Також, ухвалою суду від 03.06.2026 р. призначено судовий розгляд на підставі обвинувального акта у кримінальному провадженні у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання Немишлянського районного суду м. Харкова на 24.06.2026 року о 14 год. 40 хв.

У судові засідання призначені на 24.06.2026 року та 30.07.2026 року обвинувачена не прибула, причини неявки суду не повідомила.

Прокурор ОСОБА_3 у судовому засіданні 30.07.2026 року заявив клопотання про розшук обвинуваченої та подав суду клопотання про дозвіл на затримання з метою приводу та обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою прокурор обґрунтовує настанням ризиків, передбачених п.п. 1, 2, 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України. Так, ризик того, що обвинувачена може переховуватись від суду прокурор обґрунтовує тим, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст.185 КК України, неодноразово належним чином повідомлялася про час та місце розгляду справи, до суду не з`являлася, про причини неявки не повідомляла. Також вважає, що обвинувачена може перебуваючи на свободі може сховати або знищити речові докази з метою зменшення доказової бази по вказаному кримінальному провадженню, тим самим намагатися уникнути кримінальної відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення (п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України); незаконно впливати на учасників кримінального провадження (п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України); перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином (п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України).

Ухвалою суду від 30.07.2026 року оголошено розшук ОСОБА_5 . Дозволено затримання обвинуваченої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою її приводу до суду для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Судове провадження у кримінальній справі зупинено до розшуку обвинуваченої.

06.08.2026 року до суду надійшла інформація з ВП № 2 ХРУП № 2 Головного управління Національної поліції в Харківській області про затримання ОСОБА_5 .

Ухвалою суду від 06.08.2026 року провадження у справі поновлено та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.

У судовому засіданні року прокурор підтримав вказане клопотання, просив його задовольнити.

Захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_4 судовому засіданні заперечувала проти застосування до обвинуваченої запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, посилаючись на те, що наведені прокурором ризики є непідтвердженими та ґрунтуються на припущеннях та просила застосувати запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.

Обвинувачена у судому засіданні підтримала позицію свого захисника.

Представник потерпілого у судове засідання не прибув, надав заяву про розгляд справи без його участі.

Заслухавши позицію сторони обвинувачення та сторони захисту, дослідивши клопотання прокурора та додані до нього документи, клопотання захисника, суд приходить до наступного.

Як зазначено у ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

З метою досягнення завдань кримінального провадження та для належного здійснення правосуддя у справах про вчинення кримінального правопорушення у КПК України передбачено заходи забезпечення кримінального провадження, до яких належить, зокрема, тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою (статті 131, 176, 183 КПК України).

Частиною 2 ст. 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та порядку, встановлених законом.

Згідно ч. 1 ст. 333 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються під час судового провадження згідно з положеннями розділу ІІ цього Кодексу з урахуванням особливостей, встановлених цим розділом.

Статтею 194 КПК України визначено, що підставами для застосування заходів забезпечення кримінального провадження є: наявність обґрунтованої підозри щодо вчинення кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Запобіжні заходи як заходи процесуального примусу застосовуються до обвинуваченого з метою запобігти можливості приховатися від слідства і суду, перешкоджання встановленню істини у кримінальному провадженні та здійсненню правосуддя, а також запобігти спробам продовжити злочинну діяльність і полягають у обмеженні свободи пересування (ст. 177 КПК України).

Крім цього, враховуючи практику Європейського суду та положення ч. 1 ст. 178 КПК України, при розгляді питання про доцільність продовження тримання особи під вартою, суд бере до уваги характер (обставини) і тяжкість передбачуваного кримінального правопорушення; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв`язки з суспільством.

За змістом ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також відповідно до практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу чи особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках та за процедурою, встановленою законом.

Європейський суд з прав людини роз`яснює, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи («Харченко проти України», «Лабіта проти Італії», «Рохліна проти Росії»).

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Як вбачається з обвинувального акту, ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст.185 КК України, яке, відповідно до ст. 12 КК України відносяться до тяжкого злочину.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству. Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування.

На переконання суду, відповідні ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірної можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій. Водночас КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

Ризик переховування від суду на сьогодні на думку суду продовжує існувати, оскільки ймовірна можливість переховування обвинуваченої від суду підтверджується тим, що кримінальне правопорушення, у вчиненні якого вона обвинувачується, передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до восьми років.

Також судом враховано, що обвинувальний акт перебуває в провадженні суду з 27.03.2026 року та до теперішнього часу не розглянутий. Розгляд справи неодноразово відкладався, у т.ч. через неявку обвинуваченої; до обвинуваченої застосовувалися приводи, а з 30.07.2026 року на підставі ухвали суду обвинувачена була оголошена у розшук.

При цьому, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правам та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Аналогічних висновків неодноразово доходив у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини. Так, у пункті 41 рішення у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008 року (заява №3236/03), Європейський суд з прав людини наголосив, що «сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження».

Так, отримавши обвинувальний акт у даному кримінальному провадженні та будучи достовірно обізнаною про його розгляд в суді, обвинувачена після оголошення її в розшук жодного разу не прибула до суду та не повідомила про своє місцеперебування.

Враховуючи, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні злочину, за які законом передбачене покарання у виді позбавленням волі на строк до восьми років, та усвідомлюючи незворотність настання покарання, може вчинити спробу уникнути кримінальної відповідальності за скоєне, покинути місце мешкання, у зв`язку з чим наявний ризик її ухилення від слідства та суду, суд погоджується з доводами прокурора про наявність ризику передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.

При цьому, суд критично оцінює посилання прокурора на наявність інших ризиків, передбачених п.п. 2, 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки посилання на них ґрунтується виключно на припущеннях сторони обвинувачення та не підтверджені жодними доказами.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.

Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, Право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес. Тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів суспільства. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).

Разом з цим, пунктами 3, 4, 5, 8 ч. 1 ст. 178 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вік та стан здоров`я підозрюваного; міцність соціальних зав`язків підозрюваного в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного постійного місця роботи або навчання; наявність судимостей у підозрюваного.

Дослідивши в сукупності матеріали клопотання надані як стороною обвинувачення, так і стороною захисту, суд вважає, що прокурор не довів шляхом доказування в судовому засіданні, що застосування більш м`яких запобіжних заходів, у порівнянні з триманням під вартою, стосовно обвинуваченої ОСОБА_5 , яка має зареєстроване місце проживання, раніше в силу ст. 89 КК України не судима, буде недостатнім застосування домашнього арешту, як заходу забезпечення кримінального провадження, призначення якого обумовлює необхідність контролю за дотриманням обвинуваченою своїх процесуальних обов`язків, а також унеможливить запобігти ризикам, передбаченим п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.

За викладених у сукупності обставин, суд дійшов висновку, що саме запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту в повній мірі відповідає меті його застосування забезпеченню виконання обвинуваченою покладних на неї процесуальних обов`язків та запобіганню спробам вчинити дії, передбачені частиною 1 статті 177 КПК України.

Враховуючи, що чинне законодавство надає можливість покладення додаткових обов`язків при обранні такого запобіжного заходу, як домашній арешт, суд вважає за необхідне покладення на обвинувачену ОСОБА_5 додаткових обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме: прибувати до прокурора, суду за першою вимогою; не залишати місце свого постійного проживання без дозволу прокурора або суду, за виключенням часу необхідного для отримання медичної допомоги в закладах охорони здоров`я та в інших невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя чи здоров`я в умовах воєнного стану, перебування в укритті чи бомбосховищі в період оголошення повітряної тривоги в Харківській області; не виїжджати за межі м. Харкова та Харківської області без дозволу прокурора, суду; повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Наявність контролю з боку уповноважених осіб стане надійною запорукою щодо унеможливлення ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, в тому числі на які посилався прокурор при виявленні обставин, які будуть свідчити про фактичну неефективність домашнього арешту, оскільки сторона обвинувачення не позбавлена процесуальної можливості, в будь-який момент звернутись з відповідним клопотанням до суду, щодо зміни запобіжного заходу на більш тяжкий.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про відмову в задоволенні клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченої ОСОБА_5 , у зв`язку з відсутністю в клопотанні належного обґрунтування стороною обвинувачення необхідності застосування відносно неї запобіжного заходу саме у вигляді тримання під вартою, який є найбільш суворим видом із п`яти видів запобіжних заходів, визначених у ст. 176 КПК України.

Надані стороною обвинувачення дані не свідчать про те, що застосування більш м`яких запобіжних заходів є недостатнім для запобігання ризиків, доведених в судовому засіданні.

З огляду на те, що стороною обвинувачення не доведено неможливості застосування до обвинуваченої іншого більш м`якого запобіжного заходу, суд доходить висновку про те, що у задоволенні клопотання прокурора слід відмовити, та застосувати до обвинуваченої запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту за місцем реєстрації та фактичного проживання, а саме заборонити обвинуваченій залишати житло за адресою: АДРЕСА_1 , без дозволу прокурора, суду, із покладенням на неї обов`язків, передбачених частиною 5 статті 194 КПК України, оскільки такий запобіжний захід стане надійною запорукою дотримання обвинуваченою своїх процесуальних обов`язків, а покладення на неї додаткових обов`язків забезпечить дотримання вимог статей 2 та 28 КПК України, щодо проведення судового провадження у розумні строки.

Згідно ч. 6 ст. 181 КПК України строк дії ухвали слідчого судді про тримання особи під домашнім арештом не може перевищувати двох місяців.

Керуючись ст.ст.177, 178, 181, 194, 201, 314, 315, 372 КПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання прокурора Немишлянської окружної прокуратури м. Харкова ОСОБА_3 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відмовити.

Застосувати до обвинуваченої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту за місцем реєстрації та фактичного проживання, а саме заборонити обвинуваченій залишати житло за адресою: АДРЕСА_1 , без дозволу прокурора, суду строком на два місяці, а саме до 06 жовтня 2026 року.

Покласти на обвинувачену ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 наступні обов`язки:

- прибувати до прокурора, суду за першою вимогою;

- не залишати місце свого постійного проживання за адресою: АДРЕСА_1 , без дозволу прокурора або суду, за виключенням часу необхідного для отримання медичної допомоги в закладах охорони здоров`я та в інших невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя чи здоров`я в умовах воєнного стану, перебування в укритті чи бомбосховищі в період оголошення повітряної тривоги в Харківській області;

- не виїжджати за межі м. Харкова та Харківської області без дозволу прокурора, суду;

- повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Роз`яснити ОСОБА_6 , що в разі невиконання покладених на неї обов`язків, до неї може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід.

Роз`яснити ОСОБА_5 , що відповідно до ч. 5 ст. 181 КПК України, працівники органу Національної поліції з метою контролю за її поведінкою, мають право з`являтися в житло, вимагати надання усних чи письмових пояснень з питань, пов`язаних із виконанням покладених на неї зобов`язань.

Направити ухвалу про обрання ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту на виконання до відділу поліції за місцем реєстрації останньої.

Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора Немишлянської окружної прокуратури м. Харкова ОСОБА_3 .

Ухвала може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Немишлянський районний суд м. Харкова протягом 5 днів, а обвинуваченою в той же термін з моменту вручення їй копії ухвали.

Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Повний текст ухвали складено та оголошено 06.08.2026 року.

Головуючий суддя ОСОБА_1