Рішення № 138793034, 06.08.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

06 серпня 2026 р. справа № 520/7266/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Григоров Д.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у порядку письмового провадження) справу за адміністративним позовом прокурора Новобаварської окружної прокуратури міста Харкова (61004, Харківська обл., Харківський р-н, м. Харків, бульв. Гончарівський, 20, код ЄДРПОУ: 02910108) в інтересах держави в особі Харківської обласної військової (державної) адміністрації (вул. Сумська, буд. 76,м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл.,61002, код ЄДРПОУ: 23912956), Департамента культури і туризму Харківської обласної державної (військової) адміністрації (61022, Харківська обл., Харківський р-н, м. Харків, майдан Свободи, 5, Держпром, 1-й під`їзд, 4-й поверх, код ЄДРПОУ:02230856) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОСТАРСЕРВІС» (вул. Євгена Котляра, буд. 8/10В, м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61052, код ЄДРПОУ: 43354479) про зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Прокурор Новобаварської окружної прокуратури міста Харкова звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив :

- зобов`язати товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОСТАРСЕРВІС» укласти з органом охорони культурної спадщини Департаментом культури і туризму Харківської обласної державної (військової) адміністрації на умовах і в порядку, визначеними постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1768, охоронний договір на частину пам`ятки містобудування та архітектури місцевого значення під назвою - «Жилий будинок», взяту на державний облік рішенням виконавчого комітету Харківської обласної ради народних депутатів від 30.04.1980 № 334, охоронний номер 55 та занесену до Державного реєстру нерухомих пам`яток України наказом Міністерства культури та інформаційної політики від 04.06.2020 № 1883, охоронний номер 7083-Ха, а саме на нежитлові приміщення 1-го поверху (пам`ятки) № 11-а, 11-б, 13, 2-го поверху № 47, 47-а, 48-:-52, 52-а, 52-б, 52-в, 53, 53-а, 54,57 в літ. В-8, загальною площею 293,5 кв.м по вулиці Євгена Котляра, 8/10, корпус В у місті Харкові.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що Новобаварською окружною прокуратурою міста Харків встановлено порушення інтересів держави у сфері охорони культурної спадщини, яке полягає у тому, що за адресою: м. Харків, вул. Євгена Котляра, 8/10 знаходиться будівля літ. «В-8»; зазначена будівля занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України як пам`ятка архітектури «Жилий будинок» (охоронний номер 7083-Ха) наказом Міністерства культури та інформаційної політики України від 04.06.2020р. № 1883. Прокурор зазначав, що між власником нежитлові приміщення 1-го поверху (пам`ятки) № 11-а, 11-б, 13, 2-го поверху № 47, 47-а, 48-:-52, 52-а, 52-б, 52-в, 53, 53-а, 54,57 зазначеної будівлі ТОВ «ТЕХНОСТАРСЕРВІС» та Департаментом культури і туризму Харківської обласної державної (військової) адміністрації, як органом охорони культурної спадщини, охоронний договір на частину зазначеної пам`ятки містобудування та архітектури не укладено, що є порушенням вимог статті 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини» та постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1768.

Ухвалою суду від 07.04.2026р. відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі.

Представником відповідача до суду подано відзив на адміністративний позов, у якому останній просив в задоволенні позовних вимог відмовити.

При цьому зазначалося, що позивач не порушував положення Закону України «Про охорону культурної спадщини», 23.04.2026 р. звернувся до Департаменту культури і туризму ХОВА із відповідним листом щодо укладення охоронного договору.

З урахуванням викладеного суд вважає можливим розгляд та вирішення справи на підставі наявних у ній доказів, які є достатніми та належними.

Харківська обласна державна (військова) адміністрація подала до суду письмові пояснення, в яких зазначено, що вона підтримує позовні вимоги та вважає їх обґрунтованими. Також зазначено, що будівля, приміщення якої перебуває у приватній власності ТОВ «ТЕХНОСТАРСЕРВІС», занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, охоронний номер 7083-Ха, відповідно до наказу Міністерства культури та інформаційної політики України від 04.06.2020р. № 1883 як пам`ятка архітектури місцевого значення «Жилий будинок». Вказано, що відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини» власник частини пам`ятки зобов`язаний укласти з органом охорони культурної спадщини охоронний договір, який визначає режим використання та заходи щодо збереження пам`ятки. При цьому відповідачем охоронний договір не укладено, у зв`язку з чим наявне порушення вимог законодавства у сфері охорони культурної спадщини. Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

Дослідивши матеріали справи, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що нежитлові приміщення 1-го поверху (пам`ятки) № 11-а, 11-б, 13, 2-го поверху № 47, 47-а, 48-:-52, 52-а, 52-б, 52-в, 53, 53-а, 54, 57 у житловому будинку літ. «В-8» загальною площею 293,5 кв.м, які розташовані за адресою: м. Харків, вул. Котляра Євгена (колишня вул. Червоноармійська), 8/10-А (корпус) перебуває у приватній власності ТОВ «ТЕХНОСТАРСЕРВІС» на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень зареєстрованого 02 лютого 2023 року у реєстрі за №156, який засвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Куксіним С.Ю.

Водночас, зазначена будівля занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України як пам`ятка архітектури «Жилий будинок» (охоронний номер 7083-Ха) наказом Міністерства культури та інформаційної політики України від 04.06.2020р. № 1883.

Відповідно до інформації Департаменту культури і туризму Харківської обласної державної (військової) адміністрації, звернень від власника нежитлових приміщеннь 1-го поверху (пам`ятки) № 11-а, 11-б, 13, 2-го поверху № 47, 47-а, 48-:-52, 52-а, 52-б, 52-в, 53, 53-а, 54, 57 у житловому будинку літ. «В-8» щодо укладення охоронного договору не надходило, а охоронний договір на частину пам`ятки архітектури, не укладений.

За доводами позивача, враховуючи те, що нежитлові приміщення житловому будинку літ. «В-8» перебуває у приватній власності ТОВ «ТЕХНОСТАРСЕРВІС» та є пам`яткою архітектури «Жилий будинок», на власника поширюються вимоги Закону України «Про охорону культурної спадщини», зокрема, обов`язок укладення охоронного договору з відповідним органом охорони культурної спадщини. Таким чином, невиконання власником приміщення обов`язку щодо укладення охоронного договору створює загрозу неналежного збереження пам`ятки архітектури є підставою для зобов`язання ТОВ «ТЕХНОСТАРСЕРВІС» укласти відповідний охоронний договір у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1768.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Згідно із ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 54 Конституції України, культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які перебувають за її межами. Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулюються Законом України "Про охорону культурної спадщини" (далі - Закон).

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь визначаються Законом України від 08.06.2000 №1805-III "Про охорону культурної спадщини" (далі за текстом - Закон №1805-ІІІ), преамбулою якого встановлено, що об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, у межах її територіального моря та прилеглої зони, охороняються державою.

За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону № 1805-ІІІ, об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність;

пам`ятка культурної спадщини (далі - пам`ятка) - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України;

охорона культурної спадщини - система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об`єктів культурної спадщини.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 1805-ІІІ державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.

До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (далі - органи охорони культурної спадщини) належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.

Згідно з частиною шостою статті 3 Закону № 1805-ІІІ рішення (розпорядження, дозволи, приписи, постанови) органів охорони культурної спадщини, прийняті в межах їхньої компетенції, є обов`язковими для виконання юридичними і фізичними особами.

Статтею 6 Закону № 1805-ІІІ визначені повноваження інших органів охорони культурної спадщини, за змістом частини першої якої до повноважень органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції належить: видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам`яток місцевого значення, припинення робіт на пам`ятках, їхніх територіях та в зонах охорони, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідним органом охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених цим Законом дозволів або з відхиленням від них (пункт 14).

Відповідно до пункту 11 частини другої статті 6 Закону № 1805-ІІІ до повноважень районних державних адміністрацій, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини належить, зокрема, укладення охоронних договорів на пам`ятки в межах повноважень, делегованих органом охорони культурної спадщини вищого рівня відповідно до закону.

Частиною першою статті 13 Закону № 1805-ІІІ передбачено, що культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України (далі - Реєстр) за категоріями національного та місцевого значення пам`ятки. Порядок визначення категорій пам`яток встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини першої статті 14 Закону № 1805-ІІІ занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру та внесення змін до нього (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам`ятки) провадяться відповідно до категорії пам`ятки:

а) пам`ятки національного значення - постановою Кабінету Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини протягом одного року з дня одержання подання;

б) пам`ятки місцевого значення - рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини або за поданням Українського товариства охорони пам`яток історії та культури, інших громадських організацій, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання подання.

Статтею 23 Закону № 1805-ІІІ встановлено, що усі власники пам`яток, щойно виявлених об`єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об`єкти зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір.

При передачі пам`ятки, щойно виявленого об`єкта культурної спадщини чи її (його) частини у володіння, користування чи управління іншій особі істотною умовою договору про таку передачу є забезпечення особою, якій передається пам`ятка, щойно виявлений об`єкт культурної спадщини чи її (його) частина, збереження пам`ятки, щойно виявленого об`єкта культурної спадщини чи її (його) частини відповідно до вимог цього Закону та умов охоронного договору, укладеного власником або уповноваженим ним органом (особою) з відповідним органом охорони культурної спадщини.

Охоронний договір є актом за участю суб`єкта владних повноважень та співвласника пам`ятки культурної спадщини, має форму договору, визначає взаємні права та обов`язки його учасників у публічно-правовій сфері (реалізація державного управління охороною культурної спадщини) і укладається на підставі ст. 23 Закону. Укладання такого договору відбувається замість видання індивідуального акта органу охорони культурної спадщини, яким покладається на власника зобов`язання щодо забезпечення збереження пам`ятки, щойно виявленого об`єкта культурної спадщини чи її (його) частини.

Укладання охоронних договорів спрямоване на реалізацію державної політики у сфері охорони культурної спадщини. Такими договорами не вирішується питання власності на об`єкт культурної спадщини, а встановлюється режим використання пам`яток та відповідальність за порушення такого режиму.

Отже, законодавством передбачено обов`язкове укладення власником або уповноваженим ним органом, користувачем пам`ятки чи її частини, охоронного договору з відповідним органом культурної спадщини після переходу права власності.

Тобто, охоронний договір, укладений на підставі ст. 23 Закону №1805-III є адміністративним договором.

Наведений висновок міститься у постановах Верховного Суду від 08.05.2024 у справі №240/17530/23 та у справі від 23 грудня 2019 року у справі № 806/1536/18.

Таким чином, юридичні або фізичні особи, у власності або користуванні яких перебувають об`єкти культурної спадщини чи їх частини, зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір встановленого зразка, до якого мають бути додані додаткові документи (постанова Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі №826/4605/16).

У постанові від 24 травня 2021 року у справі № 640/4482/20 Верховний Суд дійшов висновку, що відповідно до чинного законодавства уповноваженим органом на укладення охоронного договору на пам`ятку місцевого значення є власник або уповноважений ним орган.

Оскільки всі власники пам`яток культурної спадщини незалежно від форм власності на ці об`єкти зобов`язані укласти охоронний договір, то у разі невиконання ними вимог частини першої статті 23 Закону № 1805-III орган охорони культурної спадщини або прокурор, якщо відповідний орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист законних інтересів держави, має право звернутися до суду з позовом про зобов`язання власника пам`ятки культурної спадщини укласти такий договір.

Суд зазначає, що відсутність охоронного договору не звільняє особу від обов`язків, що випливають із цього Закону (ч. 4 ст. 23 Закону № 1805-ІІІ).

Порядок укладення охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 р. № 1768 (далі Порядок № 1768).

Пунктом 7 Порядку № 1768 передбачено, що охоронні договори укладаються на пам`ятки культурної спадщини національного, місцевого значення, а також на щойно виявлені об`єкти культурної спадщини чи їх частини з урахуванням особливостей, передбачених цим Порядком.

Згідно з пунктом 12 Порядку № 1768 власник (користувач) пам`ятки, щойно виявленого об`єкта культурної спадщини чи її (його) частини або уповноважений ним орган (особа) зобов`язаний не пізніше ніж через один місяць з моменту отримання пам`ятки, щойно виявленого об`єкта культурної спадщини чи її (його) частини у власність (користування) укласти охоронний договір з відповідним органом охорони культурної спадщини.

Суд звертає увагу, що саме юридичні або фізичні особи, у власності або користуванні яких перебувають об`єкти культурної спадщини чи їх частини, зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір встановленого зразка, до якого мають бути додані додаткові документи.

Наведене вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 13.12.2018 у справі №826/4605/16.

Як установлено судом, за адресою: м. Харків, вулиця Євгена Котляра, 8/10, корпус "В" розташована пам`ятка містобудування та архітектури місцевого значення - «Жилий будинок», яка занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, охоронний номер 7083-Ха, відповідно до наказу Міністерства культури та інформаційної політики України від 04.06.2020р. № 1883.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що власник пам`ятки повинен був не пізніше місяця після отримання пам`ятки у власність укласти охоронний договір, а у разі закінчення строку дії договору подовжити його строк або укласти новий охоронний договір.

Згідно встановлених судом обставин таке звернення відбулось 23.04.2026р., коли відповідачем до Департаменту культури і туризму ХОВА було направлено лист про укладення охоронного договору. Представник відповідача посилався, що вчасне направлення було неможливим, оскільки єдиний учасник товариства - відповідача проходила лікування, хворіла, що підтверджено належними доказами.

Суд зазначає, що з цитованих вище норм законодавства випливає обов`язок власника пам`ятки містобудування та архітектури до відповідного органу з приводу укладення охоронного договору, однак слід мати на увазі і те, що відповідно до пункту 14 Порядку укладення охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1768, охоронний договір укладається власником (користувачем) пам`ятки, щойно виявленого об`єкта культурної спадщини чи її (його) частини або уповноваженим ним органом (особою) з таким органом охорони культурної спадщини відповідної адміністративно-територіальної одиниці з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органом охорони культурної спадщини обласної, Київської та Севастопольської міської держадміністрації (військової адміністрації); з районною держадміністрацією (військовою адміністрацією), виконавчим органом сільської, селищної, міської ради (за наявності повноважень, делегованих органом охорони культурної спадщини вищого рівня відповідно до закону). Отже, з боку зазначених органів законом передбачається вчинення дій на укладення охоронного договору, на звернення його власника.

Як зазначалося вище, ТОВ «ТЕХНОСТАРСЕРВІС» 23.04.2026р. направлено заяву про укладення охоронного договору Департаменту культури i туризму Харківської ОВА, що вбачається з направлення вказаної заяви електронною поштою (а.с. 78), тобто вжито належних заходів, визначених законом, спрямованих на укладання охоронного договору Департаментом культури i туризму Харківської ОВА на об`єкт культурної спадщини. Подальше укладання такого договору вже відноситься до компетенції Департаменту культури i туризму Харківської ОВА, як сторони договору. Згідно з поясненнями останнього підтверджено, що договір не укладено.

Водночас, Новобаварською окружною прокуратурою міста Харкова на виконання вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" зазначеним органам направлені листи від 06.02.2026р. №52-105-695вих-26 та від 20.03.2026р. №525-105-1772вих-26 (а.с.66-69) про наявність підстав для вжиття заходів представницького характеру за фактом порушень вимог законодавства про охорону культурної спадщини ТОВ «ТЕХНОСТАРСЕРВІС».

Із наданих Департаментом культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації відповіді від 19.02.2026р. №05-22/430 убачається, що охоронний договір на нежитлові приміщення пам`ятки культурної спадщини не укладено, причин нездійснення ними захисту інтересів держави самостійно не вказано.

З огляду на викладене, суд погоджується з доводами прокурора відносно того, що Харківською обласною державною (військовою) адміністрацією та Департаментом культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації заходи щодо поновлення прав територіальної громади не вживаються та зазначені обставини є підставою для представництва прокуратурою інтересів держави у суді відповідно до ст. 53 КАС України. Як установлено судом, у спірних правовідносинах така бездіяльність порушує інтереси держави, оскільки не вживаються передбачені законом заходи щодо збереження об`єкта культурної спадщини місцевого значення. Поряд з державним інтересом наявний також і суспільний інтерес, який полягає в охороні та збереженні культурних пам`яток.

Водночас, з урахуванням встановлених обставин, суд не погоджується з доводами позовної заяви про те, що ТОВ «ТЕХНОСТАРСЕРВІС», як власником пам`ятки культурної спадщини, не виконано свого обов`язку щодо укладення охоронного договору з Департаментом культури і туризму Харківської обласної державної (військової) адміністрації на умовах і в порядку, що визначені Постановою № 1768. Затримка у такому зверненні не має вирішального значення у спірних правовідносинах та не впливає на висновки суду. Суд зазначає, що позовними вимогами в цій справі є, зокрема, зобов`язання відповідача укласти охоронний договір, однак укладення договору передбачає волевиявлення обох сторін, і на час вирішення справи відповідачем намір на укладення договору чітко визначено, чим вичерпано його законодавчо встановлений обов`язок з укладення охоронного договору щодо об`єкта культурної спадщини. Та обставина, що на пропозицію відповідача договір укладено не було, не може свідчити на користь невиконання відповідачем обов`язку власника культурної спадщини з його збереження.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що ключові аргументи сторін отримали достатню оцінку. Інші доводи висновків суду не спростовують.

Відповідно до статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних.

На підставі викладеного та керуючись статтями 19, 139, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

Суддя Д.В. Григоров