Рішення № 138792834, 06.08.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 серпня 2026 р. № 520/20768/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Полях Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовною заявою Департамента соціального захисту населення Маріупольської міської ради (код ЄДРПОУ 41336065, 87500, Донецька обл., м. Маріуполь, просп. Миру, буд. 70) до Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ 34908779, 87515, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Грецька, буд. 19) про визнання протиправною та скасування постанови,-

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся представник позивача з адміністративним позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову від 02.07.2026 року, винесену старшим державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Левченко Романом Сергійовичем у виконавчому провадженні 78697301 про накладення штрафу;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на користь Департамента соціального захисту населення Маріупольської міської ради здійснені ним документально підтверджені судові витрати в розмірі 2662,40 грн.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.

Сторони були належним чином повідомлені про відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч.1 ст.287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Керуючись приписами ст. 171, 257, 262 КАС України, суд зазначає, що розгляд позовної заяви здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до приписів ч. 4 ст. 229 КАС України, оскільки розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи згідно із приписами ст. 258 КАС України, то фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Судом встановлено, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 02.07.2021 у справі №200/3967/21, яке набрало законної сили 03.08.2021, зобов`язано Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.

На виконання зазначеного судового рішення Донецьким окружним адміністративним судом 27.06.2025 видано виконавчий лист №200/3967/21.

Постановою державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Авращенко-Мосинян А.А. від 25.07.2025 відкрито виконавче провадження №78697301 з примусового виконання вказаного виконавчого листа та зобов`язано боржника виконати рішення суду протягом десяти робочих днів.

Листом від 14.11.2025 №30.2-4002-30.1 Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради повідомив державного виконавця про обставини, які, на думку боржника, унеможливлюють виконання судового рішення.

У зазначеному листі позивач повідомив, що вся територія Маріупольського району Донецької області віднесена до тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України. З 27.02.2022 Департамент припинив виконання делегованих державою повноважень щодо підготовки виплатних документів та забезпечення фінансування державних соціальних виплат, був відключений від державних сервісів і програм нарахування та виплати державних допомог, а також втратив доступ до фізичних та електронних носіїв інформації у зв`язку зі знищенням будівлі Департаменту, серверних приміщень та архівних даних.

Позивач також зазначив, що нарахування і виплата грошових допомог особам, які перебували на обліку в органах соціального захисту населення тимчасово окупованих територіальних громад, здійснюються на центральному рівні в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 07.03.2022 №215, а виконання судових рішень щодо виплати разової грошової допомоги здійснюється за сформованими списками в порядку черговості відповідно до Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для забезпечення виконання рішень суду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.08.2021 №902.

У зв`язку з відсутністю доступу до державних сервісів, програм нарахування та виплати державних допомог Департамент повідомив державного виконавця про неможливість підтвердити або спростувати факт виплати ОСОБА_1 недоплаченої частини щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік на виконання рішення суду у справі №200/3967/21 та просив урахувати наведені обставини під час здійснення виконавчого провадження.

Постановою головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Авращенко-Мосинян А.А. від 02.07.2026 у виконавчому провадженні №78697301 на Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради як на боржника юридичну особу накладено штраф на користь держави у розмірі 5100,00 грн.

Підставою для накладення штрафу в оскаржуваній постанові зазначено те, що рішення боржником самостійно не виконується. Цією ж постановою боржника зобов`язано виконати рішення протягом десяти робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення.

Не погоджуючись із постановою про накладення штрафу, позивач звернувся до суду з цим позовом.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що накладення штрафу відповідно до статей 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження» допускається лише у разі невиконання боржником рішення без поважних причин. Водночас державний виконавець під час прийняття спірної постанови не врахував повідомлені Департаментом об`єктивні обставини, які перешкоджають виконанню судового рішення, а саме тимчасову окупацію міста Маріуполя, припинення виконання Департаментом відповідних делегованих повноважень, відсутність доступу до державних інформаційних систем, серверів та архівних даних, а також відсутність бюджетних асигнувань і повноважень на здійснення відповідних виплат.

Позивач наголосив, що невиконання судового рішення зумовлене не його небажанням або ухиленням від виконання, а обставинами, які об`єктивно не залежать від його волі. На думку позивача, сам факт невиконання рішення у встановлений строк без з`ясування та оцінки причин такого невиконання не є достатньою підставою для притягнення боржника до відповідальності у вигляді штрафу.

Відзив на позовну заяву відповідачем до суду не подано.

Водночас відповідач подав клопотання про заміну неналежного відповідача, в якому зазначив, що постановою про передачу виконавчого провадження №78697301 це провадження передано до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

Посилаючись на те, що після передачі виконавчого провадження зазначений Відділ наділений повноваженнями щодо подальшого вчинення виконавчих дій, заявник просив замінити первісного відповідача Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 06.08.2026 було відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про заміну неналежного відповідача.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; добросовісно; розсудливо; пропорційно та своєчасно.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є сукупністю дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною першою статті 18 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини другої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом, а також розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання.

Частиною шостою статті 26 Закону №1404-VIII встановлено, що за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом десяти робочих днів, крім рішень, що підлягають негайному виконанню.

Згідно з частиною першою статті 63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником.

Відповідно до частини другої статті 63 Закону №1404-VIII у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом десяти робочих днів та попередження про кримінальну відповідальність.

Частиною першою статті 75 Закону №1404-VIII передбачено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника юридичну особу в розмірі 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що необхідною умовою для накладення на боржника штрафу є не лише встановлення факту невиконання судового рішення у визначений строк, а й установлення відсутності поважних причин такого невиконання.

Отже, до прийняття постанови про накладення штрафу державний виконавець повинен перевірити стан виконання судового рішення, з`ясувати причини його невиконання, дослідити надані боржником пояснення і докази та надати їм належну оцінку. Лише після встановлення того, що боржник мав реальну можливість виконати судове рішення, однак не виконав його без поважних причин, державний виконавець набуває правових підстав для застосування відповідальності, передбаченої статтями 63, 75 Закону №1404-VIII.

Накладення штрафу за невиконання судового рішення є заходом юридичної відповідальності, а тому не може застосовуватися автоматично лише з огляду на сам факт невиконання рішення.

Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 21.01.2020 у справі №640/9234/19, відповідно до якого, вирішуючи питання про правомірність накладення на боржника штрафу, необхідно встановити часові межі, упродовж яких боржник повинен був виконати рішення, та з`ясувати причини його невиконання у встановлений строк. Сам факт невиконання судового рішення без з`ясування й оцінки причин такого невиконання не є достатньою підставою для притягнення боржника до відповідальності за статтею 75 Закону №1404-VIII.

Такий самий підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 17.08.2020 у справі №160/4615/19, у якій зазначено, що поважність причин невиконання судового рішення повинна оцінюватися в кожному конкретному випадку з урахуванням того, наскільки відповідні обставини об`єктивно перешкоджали його виконанню.

У постанові від 05.06.2024 у справі №480/6452/23 Верховний Суд підтвердив, що невиконанням судового рішення у розумінні Закону №1404-VIII є встановлений відповідним актом факт невиконання боржником судового рішення саме без поважних причин. При цьому сам факт невиконання рішення у визначений строк без з`ясування й оцінки причин невиконання не може вважатися достатньою підставою для відповідальності боржника.

Верховний Суд у постанові від 12.12.2018 у справі №821/1568/16 також указав, що поважними можуть бути визнані об`єктивні причини, які не залежали від волевиявлення боржника та створили реальні перешкоди для належного виконання судового рішення.

Таким чином, застосування штрафу вимагає від державного виконавця встановлення двох взаємопов`язаних обставин: факту невиконання рішення у встановлений строк та відсутності об`єктивних, поважних причин його невиконання.

Як установлено судом, після відкриття виконавчого провадження №78697301 Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради не залишив вимоги державного виконавця без реагування, а листом від 14.11.2025 №30.2-4002-30.1 повідомив про обставини, які перешкоджають виконанню рішення суду.

Зокрема, позивач повідомив про тимчасову окупацію території Маріупольської міської територіальної громади, припинення з 27.02.2022 виконання Департаментом делегованих державою повноважень щодо підготовки виплатних документів та фінансування державних соціальних виплат, відключення від державних сервісів і програм, відсутність доступу до електронних та паперових носіїв інформації, знищення серверних приміщень та архівних даних.

Зміст листа від 14.11.2025 свідчить, що Департамент повідомив державного виконавця не лише про відсутність бюджетного фінансування, а про сукупність обставин, які стосувалися фактичної та організаційної можливості виконання судового рішення: відсутність доступу до відомостей про нарахування і попередні виплати, неможливість перевірити стан виконання рішення, припинення виконання відповідних делегованих повноважень та зміну механізму здійснення соціальних виплат після тимчасової окупації міста Маріуполя.

Наведені позивачем обставини узгоджуються з наявними в матеріалах справи документами щодо організаційно-правового статусу та повноважень Департаменту, а також із нормативним регулюванням використання бюджетних коштів для виконання судових рішень у сфері соціального захисту населення.

Так, Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для забезпечення виконання рішень суду, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.08.2021 №902, передбачає спеціальний механізм формування списків, визначення черговості, узагальнення потреби в бюджетних коштах та їх розподілу між відповідними органами соціального захисту населення.

Отже, виплата коштів на виконання судового рішення у спірних правовідносинах залежить не лише від волевиявлення окремого органу-боржника, а й від наявності передбачених законодавством організаційних, інформаційних та бюджетних передумов.

Суд ураховує, що постанова Кабінету Міністрів України від 07.03.2022 №215, на яку послався позивач, втратила чинність до дати прийняття оскаржуваної постанови. Разом із тим ця обставина не спростовує фактичних даних щодо припинення після 27.02.2022 здійснення Департаментом відповідних операцій через державні інформаційні системи та запровадження на період воєнного стану централізованого механізму здійснення соціальних виплат.

Суд зазначає, що вирішальним у цій справі є не чинність постанови Кабінету Міністрів України №215 на дату накладення штрафу, а те, чи перевірив державний виконавець повідомлені боржником причини невиконання рішення та чи встановив їх неповажність.

З матеріалів справи судом встановлено, що лист від 14.11.2025 був направлений державному виконавцю задовго до винесення оскаржуваної постанови від 02.07.2026. Отже, на час накладення штрафу відповідач був обізнаний про наведені Департаментом причини невиконання судового рішення та був зобов`язаний надати їм оцінку.

Проте зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що єдиною зазначеною в ній підставою для накладення штрафу є формулювання: «Рішення боржником самостійно не виконується».

Оскаржувана постанова не містить відомостей про перевірку виконавцем викладених у листі від 14.11.2025 обставин, оцінки їх об`єктивності та впливу на можливість виконання рішення, а також мотивів, з яких державний виконавець визнав наведені причини неповажними.

Матеріали справи не містять доказів того, що перед накладенням штрафу державний виконавець витребовував у позивача додаткові відомості або документи, перевіряв наявність у Департаменту доступу до відповідних інформаційних систем, з`ясовував повноваження органів, які після окупації міста Маріуполя здійснювали нарахування та виплату державних соціальних допомог, або перевіряв можливість виконання рішення за процедурою, передбаченою постановою Кабінету Міністрів України №902.

Відомості Автоматизованої системи виконавчого провадження також не містять інформації про проведення державним виконавцем відповідної перевірки.

Згідно вказаних відомостей, підставою накладення штрафу визначено лише те, що рішення боржником самостійно не виконується, а причиною накладення штрафу зазначено: «Рішення не виконується».

Отже, державний виконавець фактично ототожнив факт невиконання рішення з невиконанням без поважних причин, не встановивши та не відобразивши в оскаржуваній постанові обставин, які свідчили б про відсутність поважних причин.

При цьому суд не ставить під сумнів обов`язковість рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02.07.2021 у справі №200/3967/21 та не звільняє позивача від обов`язку його виконати.

Водночас обов`язковість судового рішення не усуває необхідності дотримання державним виконавцем установлених законом умов притягнення боржника до відповідальності.

Відсутність виконання рішення та наявність підстав для накладення штрафу не є тотожними поняттями.

Суд зауважує, що для застосування штрафу має бути доведено, що боржник мав реальну можливість виконати рішення у встановлений строк, однак не зробив цього без поважних причин.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Частиною другою статті 77 КАС України також установлено, що суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, матеріалів виконавчого провадження, які б підтверджували проведення перевірки причин невиконання рішення, суду не надав, доводів позивача щодо відсутності оцінки листа від 14.11.2025 не спростував.

У сукупності з відсутністю в оскаржуваній постанові мотивів щодо неповажності причин невиконання та ненаданням відповідачем доказів проведення відповідної перевірки, суд дійшов висновку про невиконання відповідачем процесуального обов`язку довести правомірність свого рішення.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед установленої сили.

Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач не довів установлення державним виконавцем відсутності поважних причин невиконання судового рішення, не підтвердив проведення належної перевірки повідомлених боржником обставин та не обґрунтував наявності всіх передбачених статтями 63, 75 Закону №1404-VIII умов для накладення штрафу.

За таких обставин постанова від 02.07.2026 про накладення на Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради штрафу в розмірі 5100,00 грн прийнята без урахування всіх обставин, що мали значення для її прийняття, а тому не відповідає критеріям обґрунтованості та правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, і підлягає визнанню протиправною та скасуванню.

Щодо помилкового зазначення у прохальній частині позовної заяви прізвища державного виконавця Левченка Р.С. суд зауважує, що предметом оскарження позивач визначив постанову від 02.07.2026 у виконавчому провадженні №78697301 про накладення штрафу, копію якої долучено до позовної заяви.

Зі змісту зазначеної постанови та відомостей Автоматизованої системи виконавчого провадження встановлено, що її винесено головним державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Авращенко-Мосинян А.А.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999 у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Водночас позивачем у цій справі є Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради, який є виконавчим органом місцевого самоврядування та суб`єктом владних повноважень.

Згідно з частиною другою статті 139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Верховний Суд у постанові від 24.12.2021 у справі №826/13522/17 зазначив, що сплачені суб`єктом владних повноважень суми судового збору компенсації не підлягають, оскільки частина друга статті 139 КАС України передбачає можливість стягнення на його користь виключно витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Матеріали справи не містять доказів понесення позивачем витрат, пов`язаних із залученням свідків або проведенням експертиз.

За таких обставин вимога Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 2662,40 грн задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 287, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Департамента соціального захисту населення Маріупольської міської ради (код ЄДРПОУ 41336065, 87500, Донецька обл., м. Маріуполь, просп. Миру, буд. 70) до Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ 34908779, 87515, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Грецька, буд. 19) про визнання протиправною та скасування постанови задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Авращенко - Мосинян Альони Андріївни від 02.07.2026 у виконавчому провадженні 78697301.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених статтею 287 КАС України, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Повний текст рішення складено 06 серпня 2026 року.

Суддя Н.А. Полях