Ухвала суду № 138792015, 29.07.2026, Устинівський районний суд Кіровоградської області

Справа №403/101/26 провадження № 2/403/309/26

У Х В А Л А

29 липня 2026 року с-ще Устинівка

Устинівський районний суд Кіровоградської області в складі:

головуючого судді Атаманової С.Ю.,

при секретарі судового засідання Могиленко К.А.,

за участю:

прокурора Семенюк В.І.,

представника відповідача - адвоката Цехмістера Є.В.,

розглянувши у відкритому підготовчому засіданні в залі суду в с-щі Устинівка в режимі відеоконференції в порядку загального позовного провадження спільну заяву позивача Устинівської селищної ради Кропивницького району Кіровоградської області та відповідача ОСОБА_1 про затвердження мирової угоди та закриття провадження у цивільній справі за позовом прокурора - заступника керівника Знамянської окружної прокуратури Кіровоградської області, поданим в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Устинівської селищної ради Кропивницького району Кіровоградської області, до ОСОБА_1 про зобов`язання повернути нежитлове приміщення,

В С Т А Н О В И В:

В провадженні суду перебуває цивільна справа за позовом прокурора - заступника керівника Знам`янської окружної прокуратури Кіровоградської області, поданим в інтересах держави в особі Устинівської селищної ради Кропивницького району Кіровоградської області, до ОСОБА_1 про зобов`язання останнього повернути Устинівській селищній раді нежитлове приміщення - зерновий склад площею 173,9 м.кв., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

24 липня 2026 року до суду подана спільна заява представника позивача Устинівської селищної ради та відповідача Ватаманюка Д.Д. про затвердження укладеної між ними мирової угоди та закриття провадження у справі. На підтвердження повноважень секретаря Устинівської селищної ради Омельченко Л.П. на підписання мирової угоди до заяви додано рішення Устинівської селищної ради від 07 липня 2026 року №4170 «Про надання згоди на укладення мирової угоди у справі №403/101/26 та уповноваження секретаря Устинівської селищної ради на підписання мирової угоди», а також звіт про незалежну оцінку спірного нерухомого майна станом на 23 квітня 2026 року і рецензію на цей звіт від 27 квітня 2026 року.

За змістом поданої до суду мирової угоди: 1) сторони домовилися врегулювати спір шляхом добровільного приведення у відповідність до чинного законодавства України орендних правовідносин щодо окремо розташованої будівлі зерноскладу літ.«Ан» загальною площею 173,9 кв.м. (пункт 1.1); 2) з метою дотримання принципу єдності долі землі та будівлі позивач відмовляється від вимоги про примусове повернення зазначеного об`єкта оренди, посилаючись на його розташування на земельній ділянці з кадастровим номером 3525880300:51:000:9001 (пункт 1.2); 3) договір оренди майна №4 від 15 листопада 2018 року, укладений між Ганно-Леонтовичівською сільською радою та відповідачем, залишається чинним, а мирова угода змінює умови зазначеного договору в частині розміру орендної плати та зобов`язань відповідача щодо реєстрації права оренди та є невід`ємною частиною орендних правовідносин між сторонами (пункт 1.3); 4) строк оренди об`єкта оренди залишається незмінним відповідно до договору оренди майна №4 від 15 листопада 2018 року - до 15 листопада 2067 року (пункт 2.1); 5) ринкова вартість об`єкта оренди визначена на підставі звіту про незалежну оцінку майна станом на 23 квітня 2026 року і становить 251800 грн. 00 коп. без урахування ПДВ; річний розмір орендної плати - за користування об`єктом оренди становить 12% від його ринкової вартості, що складає 30216 грн. 00 коп. без урахування ПДВ, а місячний розмір орендної плати - 2518 грн. 00 коп. без урахування ПДВ; новий розмір орендної плати застосовується з першого числа місяця, наступного за місяцем набрання чинності ухвалою суду про затвердження мирової угоди (пункти 3.1-3.4); 6) відповідач зобов`язується утримувати об`єкт оренди в належному технічному та санітарному стані, здійснювати його поточний ремонт та забезпечувати дотримання вимог пожежної безпеки під час експлуатації (пункт 4.1); 7) відповідач зобов`язаний протягом тридцяти календарних днів з дня затвердження мирової угоди судом застрахувати об`єкт на користь позивача та відповідачу забороняється передавати його в суборенду без попередньої письмової згоди позивача (пункти 4.2, 4.3); 8) ухвала суду про затвердження цієї мирової угоди є підставою для державної реєстрації права оренди об`єкта оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а відповідач зобов`язується здійснити державну реєстрацію речового права оренди об`єкта оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно протягом тридцяти календарних днів після набрання законної сили ухвалою суду про затвердження цієї угоди (пункти 5.1, 5.2); 9) затвердження даної мирової угоди є підставою для повернення прокуратурі 50% судового збору, сплаченого при поданні позову (пункт 6.1); 10) мирова угода набирає чинності з моменту набрання законної сили ухвалою Устинівського районного суду Кіровоградської області про її затвердження; затвердження цієї мирової угоди є підставою для закриття провадження у справі №403/101/26 відповідно до п.5 ч.1 ст.255 ЦПК України; ухвала суду про затвердження цієї мирової угоди є виконавчим документом у розумінні Закону України «Про виконавче провадження» (пункти 7.1-7.3).

В підготовчому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Цехмістер Є.В. підтримав спільну заяву сторін про затвердження укладеної між ними мирової угоди, зазначивши, що саме шляхом затвердження судом мирової угоди фактично буде завершено оформлення орендних правовідносин між сторонами. Не зважаючи на те, що при укладенні договору не було дотримано вимоги про його нотаріальне посвідчення, сторонами цей договір визнається та виконується. У разі затвердження судом мирової угоди її умови змінять умови договору оренди майна 2018 року, а ухвала суду про затвердження мирової угоди буде підставою для державної реєстрації цих змін. Крім того, ухвала суду про затвердження мирової угоди буде мати силу нотаріального посвідчення, враховуючи положення ч.2 ст.220 ЦК України.

В підготовчому засіданні прокурор Семенюк В.І. заперечила щодо затвердження судом мирової угоди сторін, оскільки діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування повинна здійснюватись відповідно до закону, а тому, враховуючи, що умови мирової угоди не усувають відсутність нотаріального посвідчення договору оренди майна від 15 листопада 2018 року, внаслідок чого він є нікчемним, будь-які права та обов`язки сторін за цим договором виникнути не можуть.

При вирішенні питання про можливість затвердження мирової угоди сторін суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до положень ч.7 ст.49 ЦПК України сторони можуть примиритися на будь-якій стадії судового процесу. Результат домовленості сторін може бути оформлений мировою угодою.

Згідно з ч.1 ст.207 ЦПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.

До ухвалення судового рішення у зв`язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз`яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежені представники сторін вчинити відповідні дії. Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією самою ухвалою одночасно закриває провадження у справі (ч.ч.3, 4 ст. 207 ЦПК України).

Разом з тим, за змістом п.1 ч.5 ст.207 ЦПК України суд постановляє ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди і продовжує судовий розгляд, якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, є невиконуваними.

Таким чином, спільне волевиявлення сторін та підтримання ними мирової угоди не є безумовною підставою для її затвердження судом.

Диспозитивність цивільного судочинства не усуває обов`язку суду перевірити зміст кожної умови укладеної між сторонами мирової угоди на відповідність нормам матеріального права, відсутність порушення прав інших осіб внаслідок затвердження судом такої угоди та критерію виконуваності.

Такий висновок узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 листопада 2024 року у справі №185/8179/22, за яким мирова угода є юридичним документом, який створюється сторонами процесу і затверджується судом з метою вирішення спору шляхом досягнення взаємної згоди. Суд перевіряє: чи не обмежені представники сторін вчинити дії з укладання мирової угоди; чи мирова угода укладається сторонами на підставі взаємних поступок; чи стосується мирова угода лише прав та обов`язків сторін; якщо у мировій угоді сторони вийшли за межі предмета спору, то чи мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Затвердження мирової угоди змістовно є сукупністю процесуальних дій і рішень суду та сторін справи, які становлять системну послідовність.

Верховний Суд в постановах від 03 жовтня 2019 року у справі №911/918/15 та від 06 червня 2025 року у справі №917/141/24, застосовуючи аналогічні за змістом до ст.207 ЦПК України приписи ст.192 ГПК України, зазначив, що у зв`язку із затвердження мирової угоди сторін необхідно перевірити дотримання судом при затвердженні мирової угоди її умов на предмет того, чи відповідають ці умови закону, чи не порушують права або охоронювані законом інтереси інших осіб, чи не є вони невиконуваними, а також чи відповідають дії представників сторін мирової угоди інтересам осіб, яких вони представляють, оскільки порушення будь-якої з наведених вимог є безумовною підставою для відмови у затвердженні мирової угоди і, як наслідок, відсутністю передумов для закриття провадження у справі з цих підстав.

За змістом ч.ч.1, 2 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Перевіряючи відповідність умов мирової угоди сторін вимогам закону, суд виходить з правового регулювання спірних правовідносин, чинного як на час підписання договору оренди майна його сторонами, тобто станом на 15 листопада 2018 року, так і на дату розгляду судом цієї мирової угоди, враховуючи наявність у мировій угоді умов, спрямованих на врегулювання правовідносин сторін на майбутнє (з дати набрання законної сили ухвалою суду).

Відповідно до ч.ч.1, 2 статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності, та не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують цивільну відповідальність особи.

Згідно з ч.1 ст.210 ЦК України в редакції, чинній на час підписання договору, правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

За змістом ч.3 ст.640 ЦК України договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню (ч.2 ст.793 ЦК України).

Право користування нерухомим майном, яке виникає на підставі договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки, підлягає державній реєстрації відповідно до закону (ч.1 ст.794 ЦК України).

Як вбачається з умов договору оренди майна від 15 листопада 2018 року (пункт 1.2), строк оренди становить 49 років - до 2067 року.

Отже, відповідно до імперативних приписів ст.ст.793, 794 ЦК України такий договір підлягав нотаріальному посвідченню, а право користування на його підставі - державній реєстрації.

Матеріали цивільної справи не містять доказів нотаріального посвідчення договору оренди майна від 15 листопада 2018 року або державної реєстрації права користування майном на підставі цього договору, як правочину.

Наявна в тексті договору відмітка про його реєстрацію 25 листопада 2018 року за №4 у книзі реєстрації договорів про оренду майна, вчинена сільським головою, за своєю суттю, порядком та правовими наслідками не є державною реєстрацією, передбаченою ст.ст.210 та 794 ЦК України.

Згідно з ч.1 ст.220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

З огляду на викладене, недодержання вимоги про нотаріальне посвідчення правочину прямо пов`язувалося законом із його нікчемністю, а відсутність державної реєстрації водночас виключала можливість виникнення за таким договором права користування зазначеним у ньому майном.

Відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин), і в цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Недійсний (нікчемний) правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (ч.1 ст.216 ЦК України), та є недійсним з моменту його вчинення (ч.1 ст.236 ЦК України).

Отже, без нотаріального посвідчення договору оренди майна від 15 листопада 2018 року та без державної реєстрації права користування за ним зазначений договір не міг обумовити виникнення у відповідача права оренди будівлі (зерноскладу) строком на 49 років, оскільки правочин не був вчиненим.

При цьому наступне фактичне користування відповідачем цим майном та прийняття орендодавцем орендних платежів за цим договором в своїй сукупності не обмежують та не усувають дію наведених вище імперативних вимог закону щодо нотаріальної форми такого договору та державної реєстрації права користування, яке виникає на його підставі.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 жовтня 2022 року у справі №227/3760/19-ц дійшла висновку, що фактичне виконання договору оренди будівлі обома сторонами може виключати його кваліфікацію як неукладеного, однак лише за умови, якщо такий договір не є нікчемним чи оспорюваним з інших підстав і відсутні інші законодавчі застереження.

Таким чином, принцип збереження правочину через його виконання не поширюється на договір, нікчемність якого прямо встановлена законом або для якого законом визначено інший момент укладення.

В цьому випадку саме закон, а не поведінка сторін, визначає чи виникла достатня правова підстава користування майном.

Наведені представником відповідача в підготовчому засіданні доводи щодо можливості застосування при затвердженні мирової угоди сторін положень ч.2 ст.220 ЦК України, не спростовують наведеного вище висновку суду, оскільки за змістом цієї правової норми суд може визнати договір дійсним, якщо сторони домовилися щодо всіх істотних умов, що підтверджується письмовими доказами, відбулося повне або часткове виконання договору, але одна зі сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення.

У постанові від 18 серпня 2021 року у справі №305/1468/16-ц Верховний Суд зазначив, що визнання дійсним договору (конвалідація) на підставі ч.2 ст.220 ЦК України допускається тільки для нікчемних правочинів (тобто для яких недотримання письмової форми пов`язується саме з відсутністю нотаріального посвідчення і це зумовлює їх нікчемність). Конвалідація, згідно ч.2 ст.220 ЦК України, можлива за наявності таких умов: досягнення між сторонами згоди щодо усіх істотних умов договору; наявність письмових доказів досягнення домовленості щодо всіх істотних умов договору; повне або часткове виконання договору; ухилення однією зі сторін від його нотаріального посвідчення. Визнання договору (конвалідація) на підставі ч.2 ст.220 ЦК України є окремим способом захисту і висновок суду про визнання дійсним має міститися і як в мотивувальній, так і в резолютивній частині судового рішення.

Разом з тим, у даній цивільній справі вимога про визнання договору від 15 листопада 2018 року дійсним не заявлена, до предмета врегулювання мировою угодою не включена, фактичні обставини ухилення однієї із сторін цього договору від нотаріального посвідчення в угоді не наведені та відповідні докази суду на їх підтвердження не подані.

Крім того, на час підписання договору оренди майна від 15 листопада 2018 року не лише сам договір підлягав нотаріальному посвідченню, але й право користування майном, яке виникало на його підставі підлягало державній реєстрації, що не охоплюється сферою застосування ч.2 ст.220 ЦК України.

Верховний Суд України в постанові від 06 вересня 2017 року у справі №754/2339/16-ц виснував, що визначена ч.2 ст.220 ЦК України можливість визнання договору дійсним поширюється лише на ті договори, які підлягають тільки нотаріальному посвідченню, від якого сторона ухиляється, і не підлягають державній реєстрації.

З огляду на викладене, узгоджена сторонами в п.1.3 мирової угоди умова щодо залишення чинним договору оренди майна від 15 листопада 2018 року прямо суперечить наведеним вище нормативним приписам та висновкам суду касаційної інстанції щодо укладеності правочину, предметом якого є нерухоме майно, оскільки за відсутності нотаріального посвідчення договору та за відсутності державної реєстрації права користування на підставі такого договору - цей договір не є вчиненим, а тому він не може продовжити свою чинність (дію) в подальшому (на майбутнє) та бути застосовним до правовідносин сторін навіть з урахуванням внесених в подальшому змін до його окремих умов.

Тобто невчиненість договору в силу закону не може бути усунена шляхом затвердження судом мирової угоди, однією з умов якої є визнання чинності цього договору.

Отже, підстави для застосування при затвердженні мирової угоди конвалідації відсутні.

Додатково судом враховуються спеціальні вимоги Закону України від 10 квітня 1992 року №2269-XII «Про оренду державного та комунального майна» в редакції, чинній на час підписання договору оренди майна.

Частина перша статті 10 цього Закону відносила до істотних умов договору, зокрема, об`єкт оренди із зазначенням складу і вартості майна з урахуванням її індексації, термін, на який укладається договір оренди, орендну плату з урахуванням індексації, умови повернення, виконання і забезпечення зобов`язань, контроль орендодавця, відповідальність сторін, страхування та обов`язки із забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

За змістом ст.11 зазначеного Закону оцінка об`єкта оренди передувала укладенню договору, а відповідно до ч.2 ст.19 Закону методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу щодо комунального майна визначалися органами місцевого самоврядування на тих самих методологічних засадах, як і для об`єктів, що перебувають у державній власності.

Умови мирової угоди та додані до неї документи не підтверджують проведення оцінки спірного об`єкта до укладення договору у листопаді 2018 року. Зазначення у договорі балансової першочергової та залишкової вартості не є доказом виконання переддоговірної процедури незалежної оцінки. Звіт про оцінку майна станом на 23 квітня 2026 року може бути використаний для визначення вартості майна та орендної плати у нових або змінених правовідносинах на майбутнє, однак за своєю правовою природою не має зворотної дії та не усуває відсутності оцінки перед підписанням договору 15 листопада 2018 року.

За чинним Законом України «Про оренду державного та комунального майна» передача державного та комунального майна в оренду здійснюється за процедурою, визначеною цим Законом і Порядком передачі майна в оренду, переважно через електронний аукціон; без проведення аукціону майно передається лише визначеним законом категоріям осіб та у передбачених законом випадках.

Отже, якщо право оренди не виникло у 2018 році, його фактичне встановлення у 2026 році на строк до 2067 року не може здійснюватися шляхом затвердження судом мирової угоди в обхід чинної спеціальної процедури розпорядження комунальним майном.

Умови поданої угоди за своїм змістом не обмежуються припиненням спору про повернення майна. Пункт 1.3 прямо встановлює, що мирова угода змінює розмір орендної плати та зобов`язань відповідача щодо реєстрації права оренди і є невід`ємною частиною орендних правовідносин між сторонами, а згідно з пунктом 5.2 мирової угоди відповідач зобов`язується здійснити державну реєстрацію речового права оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Отже, в матеріально-правовій частині мирова угода фактично виконує функцію додаткової угоди до договору від 15 листопада 2018 року і водночас має на меті створити юридично відсутній реєстраційний титул на тривале користування комунальною нерухомістю.

Визначена в пункті 5.1 мирової угоди за домовленістю сторін умова про те, що ухвала суду про затвердження мирової угоди є підставою для державної реєстрації речового права об`єкта оренди, сама по собі не може встановлювати правовий наслідок, який не випливає із закону.

Судове рішення у формі ухвали про затвердження мирової угоди не може підтверджувати умову про державну реєстрацію речового права (права оренди), матеріально-правові передумови виникнення якого відсутні.

Суд констатує, що умови пунктів 1.3, 2.1, 5.1 та 5.2 мирової угоди є взаємопов`язаними: залишаючи договір оренди майна від 15 листопада 2018 року чинним до 15 листопада 2067 року, сторони таким чином прохають надати ухвалою суду про затвердження мирової угоди правовстановлюючого значення цьому договору, якого він не набув до цього часу.

Такий результат виходить за межі примирення сторін та фактично покладає на суд функцію оформлення орендних правовідносин замість уповноважених органів та передбачених законодавчих процедур.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 липня 2026 року у справі №990/282/25 зазначила, що діяльність органів судової влади полягає у здійсненні правосуддя шляхом застосування чинних норм права, а не їх створення; суд не наділений повноваженнями заповнювати законодавчі прогалини або підміняти органи виконавчої влади у питаннях, віднесених до їх компетенції, оскільки це порушувало б принцип поділу влади та виходило б за межі наданих суду повноважень.

Загальний юридичний зміст вказаного правового висновку підлягає врахуванню судом при вирішенні питання про можливість затвердження мирової угоди сторін, оскільки суд не може затвердженням мирової угоди замінити нотаріальне посвідчення правочину та державну реєстрацію речового права на підставі такого правочину, порядок передачі комунального майна в оренду або самостійно створити правовий механізм їх ретроспективного застосування з метою виправлення існуючих недоліків договору оренди майна від 15 листопада 2018 року.

Зазначена в п.1.2 мирової угоди мета відмови позивача від вимоги про примусове повернення об`єкта оренди - дотримання принципу єдності долі землі та будівлі, посилання на який мається також і в рішенні Устинівської селищної ради №4170 від 07 липня 2026 року, також не є правовою підставою для затвердження судом мирової угоди, оскільки подібний принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди стосується питання одночасного переходу до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, права власності або права користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт (ст.377 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 лютого 2021 року у справі №910/2861/18 зазначила, що не допускається набуття права власності на об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або іншого речового права на земельну ділянку, яке передбачає можливість набуття права власності на розташовані на ній будівлі та споруди. Оскільки суб`єктом права постійного користування земельною ділянкою та особою, якій було надано право її забудови, був Університет, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що саме він набув право власності на збудовані на цій земельній ділянці об`єкти.

Натомість у даній цивільній справі, яка розглядається судом, спір не стосується набуття відповідачем права власності на об`єкт нерухомого майна (в тому числі і на новозбудований ним), право комунальної власності на яке належить виключно територіальній громаді, а тому суд не вбачає підстав для врахування під час розгляду заяви сторін про затвердження мирової угоди принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі.

Судом також встановлена невідповідність об`єкта оренди, зазначеного в розділі 1 «Предмет мирової угоди та врегулювання матеріально-правового спору», предмету договору оренди майна від 15 листопада 2018 року, оскільки в договорі орендодавцем в оренду передається, а орендарем приймається частина приміщення зерноскладу площею 173,9 м.кв, натомість у мировій угоді (пункт 1.1) сторони погоджуються врегулювати спір щодо окремо розташованої будівлі зерноскладу літ.«Ан» загальною площею 173,9 кв.м.

Незважаючи на співпадіння площі та адреси місцезнаходження будівлі, зміст наведених вище формулювань не є тотожним: перше стосується частини приміщення, друге - будівлі, як самостійного об`єкта нерухомості.

Натомість, суд не вправі під час вирішення питання про затвердження мирової угоди самостійно виправляти або замінювати як предмет договору, так і об`єкт оренди, визначений мировою угодою, а така розбіжність може створювати правову невизначеність щодо обсягу майна, речове право на яке відповідач зобов`язується зареєструвати у разі затвердження цієї угоди судом.

Надаючи оцінку доданому до спільної заяви сторін про затвердження мирової угоди рішенню Устинівської селищної ради Кропивницького району Кіровоградської області від 07 липня 2026 року №4170, суд зазначає, що дане рішення підтверджує виключно факт надання селищною радою згоди на укладення мирової угоди у даній справі на визначених нею умовах та уповноваження секретаря селищної ради на підписання цієї угоди.

Разом з тим, сама лише наявність рішення органу місцевого самоврядування не усуває обов`язку суду щодо проведення самостійної перевірки змісту мирової угоди на відсутність умов, визначених ч.5 ст.207 ЦПК України, а також на відповідність мирової угоди положенням ст.19 Конституції України, згідно з якою органи місцевого самоврядування і їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів , згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За змістом ч.2 ст.263 ЦПК України судове рішення є законним, якщо воно ухвалене відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

З огляду на викладене, зазначене вище рішення органу місцевого самоврядування не є обов`язковим для врахування судом при розгляді питання про можливість затвердження мирової угоди сторін, у разі встановлення невідповідності умов цієї мирової угоди вимогам чинного законодавства.

Також суд звертає увагу, що в преамбулі мирової угоди зазначено, що секретар селищної ради Омельченко Л.П. діє на підставі рішення «…вісімдесят другої сесії…» восьмого скликання №4170 від 07 липня 2026 року, тоді як додана до заяви копія рішення Устинівської селищної ради за №4170 від 07 липня 2026 року містить зазначення про прийняття цього рішення Устинівською селищною радою вісімдесят третьої сесії восьмого скликання.

Подібна неузгодженість змісту мирової угоди та доданої до неї копії рішення органу місцевого самоврядування на підтвердження повноважень секретаря селищної ради на підписання мирової угоди могла б мати характер технічної описки, проте суд при затвердженні мирової угоди не наділений повноваженнями змінювати її текст або усувати виявлені розбіжності, як описки, замість сторін цієї угоди.

Суд погоджується, що збільшення річного розміру орендної плати до 30216 грн. 00 коп. (п.3.2 мирової угоди) та покладення на відповідача обов`язків зі страхування та утримання об`єкта оренди (пункти 4.1, 4.2 мирової угоди), можуть бути економічно доцільними умовами договору оренди майна на майбутнє, але лише у разі законного набуття права користування об`єктом оренди.

Одночасно з цим, економічна доцільність і взаємні поступки сторін не замінюють імперативно встановлених вимог до форми, моменту укладення (вчинення) та порядку передачі комунального майна в оренду.

Враховуючи, що договір оренди майна від 15 листопада 2018 року, на збереженні чинності якого наполягають сторони у поданій до суду на затвердження мировій угоді, не був укладений у встановленій законом формі і державна реєстрація права користування на його підставі не була проведена, умови зазначеного договору не можуть бути змінені в частині збільшення розміру орендної плати, оскільки подібна зміна допускається виключно щодо чинних договорів оренди, яким договір від 15 листопада 2018 року не є.

Крім того, при вирішенні питання про можливість затвердження мирової угоди судом враховується, що її умови стосуються розпорядження органом місцевого самоврядування нерухомим майном комунальної власності та спрямовані на закріплення за відповідачем права користування цим майном на майбутнє, зокрема, здійснення відповідачем державної реєстрації речового права (оренди) протягом тридцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою суду про затвердження цієї угоди (п.5.2 мирової угоди).

Разом з тим, відповідно до ч.2 ст.2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (далі - Закон, в редакції, чинній на дату розгляду судом заяви сторін про затвердження мирової угоди) передача в оренду майна, що перебуває у комунальній власності, здійснюється органами місцевого самоврядування відповідно до вимог цього Закону.

За змістом ч.5 ст.2 Закону оренда державного та комунального майна здійснюється, зокрема, на принципах законності, відкритості та прозорості, рівності та змагальності, захисту економічної конкуренції, повного, своєчасного і достовірного інформування про об`єкти оренди та порядок передачі їх в оренду, а також забезпечення конкурентних умов оренди та інших видів договорів.

Визначена ст.5 Закону етапність передачі державного та комунального майна в оренду передбачає: прийняття рішення щодо наміру передачі майна в оренду, внесення інформації про потенційний об`єкт оренди до електронної торгової системи, прийняття рішення про включення об`єкта до відповідного Переліку, опублікування інформації про об`єкт, розміщення оголошення про його передачу в оренду, проведення аукціону або передачу майна без проведення аукціону у визначених законом випадках, укладення та опублікування договору оренди в електронній торговій системі.

Згідно із ч.1 ст.13 Закону об`єкти державної та комунальної власності передаються в оренду за результатами проведення аукціону виключно в електронній торговій системі.

Випадки та коло осіб, які мають право отримати державне або комунальне майно в оренду без проведення аукціону, визначені ст.15 цього Закону.

Разом з тим, зміст поданої до суду мирової угоди не містить передбачених ст.15 Закону підстав, за яких відповідач мав би право на отримання спірного об`єкта комунальної власності в оренду строком до 15 листопада 2067 року без проведення аукціону.

Отже, закріплення мировою угодою за відповідачем права користування спірною будівлею (зерноскладом) на майбутнє, визначення розміру орендної плати, покладення на відповідача обов`язку зареєструвати право оренди та відмови власника комунального майна від вимоги про його повернення за своїм правовим результатом фактично спрямовані на виникнення саме у 2026 році правовідносин з передачі відповідачу в оренду комунального майна, яких не існувало станом на 15 листопада 2018 року (зокрема, виникнення права оренди з дати державної реєстрації цього права).

Враховуючи викладене, така передача комунального майна в оренду має здійснюватися за правилами законодавства, чинного на час здійснення такої передачі, зокрема, з дотриманням вимог Закону та Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 червня 2020 року №483.

Рішення Устинівської селищної ради №4170 від 07 липня 2026 року про надання згоди на укладення мирової угоди щодо будівлі зерноскладу загальною площею 173,9 кв.м та проведена у квітні 2026 року оцінка цього майна не замінюють передбачених законом етапів передачі комунального майна в оренду.

Звіт про оцінку може бути використаний під час визначеної законом процедури передачі комунального майна в користування (оренду), однак сам по собі не підтверджує дотримання принципів відкритості, рівності та змагальності і не дає можливості встановити розмір орендної плати, який міг би бути запропонований за результатами конкурентної процедури.

Затвердження мирової угоди у запропонованій сторонами редакції фактично усунуло б невизначене коло інших осіб, які могли б набути статусу потенційних орендарів, від доступу до інформації про спірний об`єкт оренди, подання заяви на участь в аукціоні та можливості на рівних умовах запропонувати власну ціну за право користування комунальним майном.

Таким чином, умови мирової угоди порушують права та охоронювані законом інтереси інших осіб - потенційних учасників конкурентної процедури, які у разі дотримання встановленого законом порядку передання комунального майна в оренду, мали б реальну можливість претендувати на отримання спірного об`єкта в користування. Одночасно такі умови мирової угоди порушують і майновий інтерес самої територіальної громади в отриманні конкурентно визначеного розміру орендної плати та в ефективному, відкритому і прозорому використанні належного їй майна.

Відповідно до ч.1 ст.15 Закону України «Про захист економічної конкуренції» антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю є прийняття будь яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.

Згідно з пунктом 3 ст.50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 26 лютого 2026 року у справі №910/1399/25, передача органом місцевого самоврядування комунального майна одному суб`єкту господарювання без передбаченої законом конкурентної процедури створює для такого суб`єкта переваги, обмежує конкуренцію та становить порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

З огляду на викладене, суд не може шляхом затвердження мирової угоди сторін замінити передбачену законом процедуру визначення орендаря майна, яке належить до комунальної власності.

Так само судове рішення не може бути використане як правова підстава для надання конкретній особі переваги в отриманні комунального майна в оренду в обхід імперативних вимог закону.

Затвердження мирової угоди сторін (враховуючи її зміст) означало б не врегулювання спору на підставі їх взаємних поступок, а фактичне санкціонування (схвалення) судом передачі комунального майна відповідачу поза встановленою законом процедурою, що не належить до процесуальних повноважень суду.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що мирова угода сторін має на меті не лише врегулювання спору, але й надання юридичної чинності договору оренди майна від 15 листопада 2018 року шляхом використання ухвали суду про затвердження цієї мирової угоди як підстави для проведення державної реєстрації права оренди за цим договором.

Разом з тим, такий результат не може бути досягнутий шляхом взаємних домовленостей сторін, оскільки: суперечить імперативним вимогам законодавства, чинного на час підписання договору оренди майна від 15 листопада 2018 року; не узгоджується із порядком передачі комунального майна в оренду, чинним на дату розгляду судом питання про можливість затвердження мирової угоди сторін та порушує права третіх осіб, як потенційних учасників конкурентної процедури з набуття права оренди комунального майна.

Затвердження мирової угоди судом у даному випадку не може замінювати нотаріального посвідчення правочину, державної реєстрації речового права, конкурентної процедури набуття права оренди або судового розгляду окремої самостійної вимоги про визнання договору оренди майна дійсним за наявності передбачених законом підстав.

Одночасно з цим суд наголошує, що наведені в цій ухвалі висновки суду та їх мотивування, обумовлюються виключно межами перевірки судом умов мирової угоди сторін на відповідність вимогам закону (ч.5 ст.207 ЦПК України), та не є вирішенням справи по суті.

З огляду на викладене, враховуючи, що умови мирової угоди сторін суперечать закону та порушують права інших осіб, суд приходить до висновку про відмову в затвердженні цієї мирової угоди та продовження розгляду справи в підготовчому засіданні.

Керуючись ст.ст.13, 43, 49, 197, 207, 258, 260, 261, 263, 353 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Спільну заяву позивача Устинівської селищної ради Кропивницького району Кіровоградської області та відповідача ОСОБА_1 про затвердження мирової угоди та закриття провадження у цивільній справі №403/101/26 залишити без задоволення.

В затвердженні мирової угоди, укладеної між Устинівською селищною радою Кропивницького району Кіровоградської області та ОСОБА_1 , поданої до суду разом зі спільною заявою 24 липня 2026 року, відмовити.

Судовий розгляд цивільної справи продовжити в порядку, передбаченому ЦПК України.

Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її проголошення.

Ухвала не підлягає оскарженню окремо від рішення суду. Заперечення на ухвалу включаються до апеляційної скарги на судове рішення.

Повна ухвала суду складена 03 серпня 2026 року.

Суддя С.Ю.Атаманова