Ухвала суду № 138790430, 06.08.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про повернення позовної заяви

06 серпня 2026 рокусправа № 380/14974/26місто Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гулика А. Г.,

перевіривши матеріали позовної заяви Городоцької міської ради Львівської області до Львівської районної ради Львівської області про визнання протиправним та скасування рішення

у с т а н о в и в:

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Городоцької міської ради Львівської області код ЄДРПОУ 26269892, місцезнаходження: 81500, Львівська обл., Львівський р-н, м. Городок, м-н Гайдамаків, буд. 6 до Львівської районної ради Львівської області код ЄДРПОУ 44101445, місцезнаходження: 79008, Львівська обл., м.Львів, вул. Винниченка В., буд.18, у якій просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Городоцької районної ради Львівської області від 30.07.2020 №901 «Про передачу безоплатно майна спільної власності територіальної громади Городоцького району до комунальної власності Городоцької міської ради» в частині слів пункту 1 рішення: «без права продажу та іншим способом відчуження».

Ухвалою від 27.07.2026 суддя залишив позовну заяву без руху для усунення недоліків позовної заяви та визначив позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви 10 днів з дня отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з доказами на підтвердження поважності причин пропуску строку.

04.08.2026 від позивача до суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, до якої представник позивача долучив заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду.

У контексті своєчасності звернення позивача до суду, суддя зазначає таке.

Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, а також однією із гарантій дотримання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

При цьому, положення «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке прийнято рішення або вчинені дії.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Поважними причинами пропуску строку визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Доказами того, що особа знала про можливе порушення своїх прав є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.

У справах «Стаббігс та інші проти Великобританії» та «Девеер проти Бельгії» Європейський суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав. Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.03.2006 у справі «Мельник проти України» зазначив, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.

Згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого згаданим Кодексом або іншими законами. Частина друга статті 122 КАС України визначає, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Строк звернення до суду обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому встановлення наявності або відсутності факту порушеного права здійснюється під час розгляду справи судом по суті лише у випадку своєчасного звернення до суду або у випадку пропуску строку з поважних причин, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду зазначеній у постанові від 12.09.2019 № 826/3318/17.

Позивач при зверненні до суду повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у справі № 6-17цс17.

Згідно з частиною шостою статті 161 КАС України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Згідно з вимогами статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого згаданим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, законодавством регламентовано шестимісячний строк звернення особи до суду за захистом її прав, свобод та законних інтересів, що обумовлено метою досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та дисциплінуванням учасників адміністративного судочинства щодо своєчасної реалізації їх права на суд.

Строк звернення до суду обчислюється за загальним правилом з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені; рішення скероване на її адресу поштовим повідомленням, яке вона відмовилася отримати або не отримала внаслідок неповідомлення відправника про зміну місця проживання; про порушення її прав знали близькі їй особи.

День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.

Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргами обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

У справі, що розглядається, позивач звернувся до суду із позовом 20.07.2026, проте оскаржує рішення, прийняте відповідачем 30.07.2020.

04.08.2026 від позивача до суду надійшла заява про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, яка мотивована тим, що позивач не заперечує, що рішення Городоцької районної ради Львівської області від 30.07.2020 №901 було йому відоме з моменту його прийняття. Разом з тим сама по собі обізнаність із фактом існування рішення не означає виникнення необхідності негайного звернення до суду. Після передачі майна до комунальної власності Городоцької міської ради спірне формулювання рішення фактично не створювало реального конфлікту між органами місцевого самоврядування. Позивач, діючи як орган місцевого самоврядування та керуючись принципами співробітництва між органами публічної влади, обґрунтовано виходив із того, що виявлене обмеження може бути усунуте самим органом, який є правонаступником Городоцької районної ради. Лише у процесі практичного здійснення повноважень власника комунального майна виникла необхідність усунути із рішення №901 умову щодо заборони відчуження майна. Саме з цією метою Городоцька міська рада ініціювала внесення відповідних змін до рішення та звернулася до Львівської районної ради як правонаступника органу, що прийняв спірне рішення. За результатами розгляду цього питання на пленарному засіданні Львівської районної ради 05 червня 2026 року відповідне рішення не було прийнято. Саме після офіційної відмови Львівської районної ради стало очевидним, що добровільне врегулювання спору є неможливим, а право територіальної громади може бути захищене виключно у судовому порядку. Позивач оскаржує виключно положення пункту 1 рішення в частині слів «без права продажу та іншим способом відчуження», якими встановлено обмеження щодо здійснення територіальною громадою правомочності розпорядження належним їй майном. Заборона на відчуження майна не була реалізована одноразово у 2020 році, а продовжує існувати до цього часу, щоденно обмежуючи територіальну громаду у реалізації гарантованих законом повноважень власника щодо вільного розпорядження об`єктами комунальної власності.

За результатом розгляду згаданої заяви, суд висновує таке.

Представник позивача стверджує, що лише у процесі практичного здійснення повноважень власника комунального майна виникла необхідність усунути із рішення №901 умову щодо заборони відчуження майна.

Суд вказує на те, що про рішення Городоцької районної ради Львівської області від 30.07.2020 №901 позивачу було відомо з моменту його прийняття.

Суд вказує на те, що позивач оскаржує виключно положення пункту 1 рішення в частині слів «без права продажу та іншим способом відчуження», якими встановлено обмеження щодо здійснення територіальною громадою правомочності розпорядження належним їй майном. Зміст рішення у цій частині є зрозумілим, однозначним та не допускає суперечливого тлумачення.

Позивач, з моменту ознайомлення із змістом рішення в оскарженій частині, повинен був дізнатись, що відповідне обмеження порушує його права, оскільки не дозволить йому в подальшому реалізувати повноваження як власника майна.

Крім цього, така редакція вказаного пункту існувала з моменту прийняття рішення, а тому неусвідомлення позивачем порушення свого права із 30.07.2020 не є поважною причиною для поновлення пропущеного строку на звернення до суду.

Підстави, які зазначає позивач як причину пропуску строку звернення до суду, а саме: щодо правової природи оскарженого рішення, його дії в просторі та часі, суд відхиляє, оскільки такі не перебувають у правовому зв`язку з обставинами, які впливають на перебіг строку звернення до суду та на поважність причин його пропуску.

Дії щодо відновлення порушеного права позивач почав вчиняти лише 05.06.2026, тобто вже після пропуску строку на звернення до суду із позовом. При цьому прийняття Львівською районної радою рішення щодо оскарженого рішення не впливає на початок пеербігу строку звернення, а відсутність такого рішення не перешкоджала позивачу своєчасно звернутись з позовом до суду.

Відтак суд висновує про те, що звернення до суду 20.07.2026 спричинене пасивним характером поведінки позивача, що вказує на відсутність підстав для поновлення пропущеного строку на звернення до адміністративного суду у зв`язку з вказаними твердженнями.

Суд також відхиляє посилання позивача на триваюче порушення його права, оскільки незважаючи на те, що позивач дізнався про порушення його права ще 30.07.2020, останній звернувся до суду лише 20.07.2026, та свідчить про його бездіяльність щодо захисту права у судовому порядку.

Суд акцентує увагу на тому, що обставини, наведені у заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суду існували впродовж строку, встановленого для звернення до суду, та не відпали на момент подання позивачем позову до суду.

При цьому, причини та обставини, які б дійсно перешкоджали позивачу звернутись до суду з позовом саме в цей період, не зазначені.

Згідно з прецедентною практикою ЄСПЛ останній, оцінюючи поважність причин пропуску строку звернення до суду враховує:

1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінку заявника; 3) поведінку державних органів; 4)перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (справи Бочан проти України, Смірнова проти України, Федіна проти України, Матіка проти Румунії та інші).

Водночас навіть наявність об`єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа Олександр Шевченко проти України, п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.

ЄСПЛ зауважує, що, застосовуючи процедурні правила, варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (справи Волчлі проти Франції, ТОВ Фріда проти України).

Отже, забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об`єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки.

Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду, ЄСПЛ виходить із наступного:

1) поновлення пропущеного строку звернення до суду є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим;

2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об`єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин;

3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі;

4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку;

5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

Отже, суд, враховуючи пасивний характер поведінки позивача, його юридичну обізнаність, відсутність будь-яких об`єктивних перешкод у своєчасному зверненні до суду з відповідним позовом, тривалість пропущеного строку та недоведеність добросовісності дій позивача, спрямованих на звернення до суду у встановлені законом строки, дійшов висновку, що останній не навів поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, які б унеможливлювали і не залежали б від волі позивача своєчасно звернутись за судовим захистом.

Відповідно до частини першої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху.

Згідно з частиною другою статті 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

З таких підстав, суд вважає, що у клопотанні позивача про поновлення пропущеного строку необхідно відмовити повністю, причини пропуску строку звернення до суду визнати неповажними.

У зв`язку з викладеним, суддя висновує, що існують достатні підстави для повернення позовної заяви відповідно до частини другої статті 123 КАС України.

Керуючись статтями 122, 123, 160, 169, 243, 248 КАС України, суддя

у х в а л и в:

у клопотанні позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду відмовити повністю.

Причини пропуску Городоцькою міською радою Львівської області строку звернення до суду з позовною заявою визнати неповажними.

Позовну заяву Городоцької міської ради Львівської області до Львівської районної ради Львівської області про визнання протиправним та скасування рішення повернути позивачу разом з усіма доданими до неї матеріалами.

Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею.

Ухвала суду може бути оскаржена до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повної ухвали суду.

Суддя Гулик Андрій Григорович