Рішення № 138790395, 05.08.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 серпня 2026 рокусправа № 380/15877/25

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Карп`як Оксана Орестівна, розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «СПЕШЛТЕХ» до Головного управління Державної податкової служби у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «СПЕШЛТЕХ» (адреса: вул. Данилишина, буд. 6, офіс 206,м. Львів,Львівський р-н, Львівська обл.,79007) (далі - позивач) звернувся в суд з позовом до Головне управління Державної податкової служби у Львівській області (адреса: вул. Стрийська, 35, м. Львів, Львівська обл., Львівський р-н,79026) (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення ГУ ДПС у Львівській області від 01.04.2025 №14328/13-01-07-09 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 473565,10 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято контролюючим органом за результатами фактичної перевірки в належному позивачу магазині, яка проведена з порушенням вимог податкового законодавства, оскільки в наказі контролюючого органу про проведення перевірки відсутня підстава проведення перевірки, відсутні реквізити суб`єкта, який перевіряється та період діяльності, який буде перевірятися, а також відсутні підстави для проведення повторної аналогічної фактичної перевірки тієї ж господарської одиниці позивача з ідентичних підстав. Вказує, що податковий орган не отримував та не володів жодною інформацією про порушення ТОВ «СПЕШЛТЕХ» податкового законодавства. Жодних документів, які б підтверджували наявність інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків (ТОВ «СПЕШЛТЕХ») законодавства, а отже про підставу проведення перевірки контролюючим органом не надано ТОВ «СПЕШЛТЕХ» ні безпосередньо перед проведенням перевірки, ні під час її проведення. Отже, на думку позивача, були відсутні правові підстави для проведення фактичної перевірки, що має наслідком незаконність наказу про проведення такої перевірки через допущення істотних недоліків при його оформленні, відтак оскаржене податкове повідомлення-рішення прийняте з порушенням норм чинного законодавства, а тому просить позов задоволити повністю.

Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти заявленого позову заперечував та зазначив, що фактичною підставою для проведення перевірки була інформація про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, що викладена в листі ДПС України №19312/7/99-07-04-02-07 від 03.07.2024 та доповідній записці № 4264/17-00-07-05-10 від 22.11.2024. За результатами проведеної перевірки контролюючим органом складено акт фактичної перевірки від 21 лютого 2025 року (бланк № 000250, зареєстрований в органі ДПС за № 687/04- 36-07-14/РРО/45459088). Проведеною у ході перевірки інвентаризацією зафіксовано залишок ТМЦ на господарській одиниці за адресою: м. Кривий Ріг, майдан Олександра Химиченка (площа 30-річчя Перемоги), буд. 1 станом на 17.02.2025 у кількості 536 одиниць на загальну суму 679 065.00 грн. що свідчить про реалізацію без проведення через РРО 337 одиниць товару на суму 315710.07 грн. ((556274.74-589450.10 + 1027950,43)-679065,00), що є порушенням п. 1, 2 ст.3 Закону України від 06.07.95 №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (зі змінами та доповненнями). Окрім цього, на письмову вимогу позивачем не було надано витребуваних документів (не надано виписки з банку).

Представник позивача подав до суду відповідь на відзив, яка мотивована тим, що єдиної передумови та підстави для призначення перевірки, передбаченої підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, дотримано не було. Подібний висновок викладений Восьмим апеляційним адміністративним судом у постанові від 02.06.2025 у справі №560/886/25. Саме відповідач, як особа, яка винесла оспорюване рішення, має доводити правомірність такого рішення та спростовувати доводи платника податків. Таким чином, податковим органом не доведено факт наявності підстав для призначення перевірки ТОВ «СПЕШЛТЕХ» на підставі пп. 80.2.2 п. 80.2 статті 80 ПК України.

Представник позивача подав до суду додаткові пояснення, які мотивовані тим, що як констатовано судом апеляційної інстанції, ні зміст виявлених перевіркою порушень, ні обставини їх вчинення, зокрема і щодо повторності вчинення позивачем порушень законодавства, в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні не зазначено, що свідчить про необґрунтованість останнього в частині застосування штрафної санкції у розмірі 150 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за кожне наступне вчинене порушення. Так, відсутність як у акті перевірки, так і у податковому повідомленні-рішенні відомостей щодо повторності вчинення порушення, яка є кваліфікуючою ознакою для застосування відповідного розміру штрафних санкцій, свідчить про неналежне обґрунтування такого рішення контролюючого органу. Зазначене, як ствердив суд апеляційної інстанції, свідчить про безпідставність застосування до позивача штрафної санкції у підвищеному розмірі у сумі 898,50 грн.».

Представник відповідача подав до суду додаткові пояснення, до яких долучені копії судових рішень.

Представник відповідача подав до суду додаткові пояснення, які мотивовані тим, що саме наявність та/або отримання інформації є тією фактичною підставою для прийняття рішення про призначення фактичної перевірки, яке оформлюється у формі наказу і надає право контролюючому органу на його реалізацію шляхом проведення перевірки, за наслідками якої контролюючий орган має повноваження на прийняття відповідного рішення. Підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України містить перелік сфер об`єктів податкового контрою, інформація про можливі порушення в яких має бути перевірена на предмет її підтвердження/спростування, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів. Застосована законодавцем у цій нормі конструкція щодо наявної/ отриманої інформації - «яка свідчить про можливі порушення» - дає підстави для висновку, що вона має вказувати саме на можливі порушення платником податків законодавства у визначеній сфері, тобто ті ймовірні, засновані на обґрунтованих припущеннях, порушення, які підлягають перевірці на підставі цієї інформації. Водночас аналіз абзацу третього пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України не дає підстав для висновку, що в наказі про проведення перевірки в обов`язковому порядку має бути зазначено конкретну норму податкового або іншого законодавства, контроль за якими покладено на контролюючі органи, яка порушується платником.

Представник позивача подав до суду додаткові пояснення, які мотивовані тим, що викладені відповідачем пояснення не спростовують фактичні обставини даної справи та наявні в ній докази, як і не спростовують доводи позивача в частині незаконності проведеної фактичної перевірки та відсутності підстав для застосування до товариства штрафних санкцій, у зв`язку з тим, що порушень пунктів 1, 2 статті 3 Закону № 265/95-ВР платником податків не вчинялося.

Представник відповідача подав до суду клопотання про перехід з розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін до розгляду справи у порядку загального позовного провадження яке обґрунтоване тим, що вказана справа має вагоме значення для відповідачів, за категорією та складністю справ вважається складною, обсяг та характер доказів у справі є вагомими та потребують детального з`ясування обставин, а також становить значний суспільний інтерес.

Суд, вирішуючи згадане клопотання представника відповідачів, виходить з наступного.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

У частині шостій статті 262 КАС України визначено, що суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін: 1) у випадках, визначених статтею 263 вказаного Кодексу; 2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Суд зазначає, що у клопотанні представника відповідача не зазначено конкретних обставин у справі, для з`ясування яких необхідно перейти до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, а надана характеристика загального позовного провадження не містить підстав для здійснення переходу.

Суд також звертає увагу на те, що представник відповідача вправі викласти свої міркування та аргументи у процесуальних заявах по суті справи.

У зв`язку з викладеним, суд вважає зазначене клопотання представника відповідача безпідставним та необґрунтованим, а тому у його задоволенні необхідно відмовити повністю.

Ухвалою від 11.08.2025, вказану позовну заяву залишено без руху, а особі, що звернулась, надано строк для усунення недоліків поданої позовної заяви протягом 10 днів з моменту отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 246 КАС України, суд зазначає, ухвалою судді від 19.08.2025 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення сторін, за наявними у справі доказами.

Суд, з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.

Головним управління ДПС у Дніпропетровській області, на підставі наказу від 11.02.2025 №912-п здійснено фактичну перевірку магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: майдан Олександра Химиченка, 1, м. Кривий Ріг з питань дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі порядку ведення обліку товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, ведення касових операцій, наявності свідоцтв, ліцензій, у тому числі на виробництво, обіг та зберігання підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими працівниками).

За результатами проведеної перевірки контролюючим органом складено акт фактичної перевірки від 21 лютого 2025 року (бланк № 000250, зареєстрований в органі ДПС за № 687/04- 36-07-14/РРО/45459088).

Проведеною 06.01.2025 у ході перевірки інвентаризацією (акт від 13.01.2025 № 90/04-36-07-14/PPО/45459088) зафіксовано залишок у кількості 490 одиниць товару на суму 666380,00 грн.

Відповідно до наданої до перевірки накладної на переміщення від 07.01.2025 №70/13 та даних баз СОД РРО по ПРРО за період з 06.01.2025 по 13.01.2025 реалізовано товар у кількості 56 одиниць товару на суму 225063,26 грн, станом на початок періоду, що охоплено поточною перевіркою - 14.01.2025 за адресою: м. Кривий Ріг, майдан Олександра Химиченка, 1 (площа 30-річчя Перемоги), знаходилось 463 одиниць товару на суму 556274,74 гри.

Відповідно до баз даних СОД РРО за період з 14.01.2024 по дату інвентаризації 17.02.2024 реалізовано ТМЦ у кількості 220 одиниць на суму 589450.10 грн., відповідно до наданих до перевірки накладних на переміщення від 11.02.2025 №70/14 та від 13.02.2025 №70/15 надійшло - 630 одиниць товару на суму 1027950,43 грн.

Проведеною у ході перевірки інвентаризацією зафіксовано залишок ТМЦ на господарській одиниці за адресою: м. Кривий Ріг, майдан Олександра Химиченка (площа 30-річчя Перемоги), буд. 1 станом на 17.02.2025 у кількості 536 одиниць на загальну суму 679065.00 грн, що свідчить про реалізацію без проведення через РРО 337 одиниць товару на суму 315710.07 грн. ((556274.74-589450.10 + 1027950,43)-679065,00), що є порушенням п. 1, 2 ст. 3 Закону України від 06.07.95 №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (зі змінами та доповненнями). Окрім цього на письмову вимогу позивачем не було надано витребуваних документів (не надано виписки з банку).

На підставі висновків акта перевіри від 21.02.2025 №687/04-36-07-14/РРО/45459088, відповідачем винесено податкове повідомлення рішення форми «С» від 01.04.2025 №14328/13-01-07-09, яким до позивача застосовані штрафні санкції в розмірі 473565,10 грн.

Позивачем подано до ДПС України скаргу на податкове повідомлення рішення від 01.04.2025 №14328/13-01-07-09. Рішенням ДПС України від 16.06.2025 залишено без змін податкове повідомлення рішення, а скаргу без задоволення.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням відповідача, позивач звернувся до суду із цим позовом.

При вирішенні спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України).

Згідно з підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право, зокрема, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Посадові та службові особи контролюючих органів зобов`язані, зокрема дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій (підпункти 21.1.1, 21.1.4 пункту 21.1 статті 21 ПК України).

Одним з видів податкового контролю за дотриманням вимог податкового та іншого законодавств відповідно до статті 75 ПК України є право контролюючих органів на проведення камеральної, документальних (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичної перевірки.

Такі перевірки мають свої особливості щодо сфери правового регулювання, підстав для їх призначення, проведення, оформлення результатів та прийнятих за її наслідками рішень.

Згідно з підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника, щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, дотримання роботодавцем законодавства щодо оформлення трудових відносин.

Відповідно до пунктів 80.1, 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків та може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з передбачених підстав. Згідно з підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України до таких підстав віднесено наявність та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій.

Згідно з пунктом 81.1 статті 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення фактичної перевірки за наявності підстав для її проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання направлення на проведення перевірки, копії наказу про проведення перевірки та службового посвідчення осіб, зазначених у направленні.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав та дотримання процедури проведення фактичної перевірки, суд виходить із такого.

Верховний Суд у постанові від 26.03.2024 у справі № 420/9909/23, ухваленій у складі Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду, сформулював висновки, за змістом яких податковий контроль здійснюється шляхом прийняття рішення про проведення перевірки у формі наказу, вимоги до оформлення якого не передбачають обов`язку в повному обсязі розкрити в наказі зміст інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства. Якщо відповідний підпункт пункту 80.2 статті 80 ПК України містить весь спектр необхідних елементів для визначення підстави для призначення перевірки (як правової, так і фактичної), посилання в наказі на сам лише підпункт пункту 80.2 статті 80 ПК України можна вважати мінімально допустимим обсягом інформації в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України, а такий наказ не породжує неоднозначного трактування та не може вважатися протиправним.

При цьому Верховний Суд розмежував підпункт 80.2.2 та підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України: на відміну від підпункту 80.2.5, який містить дві самостійні фактичні підстави (наявність/отримання певної інформації та здійснення контролюючим органом функцій, визначених законодавством), підпункт 80.2.2 містить єдину фактичну підставу - наявність та/або отримання в установленому законодавством порядку відповідної інформації. Тому за призначення фактичної перевірки на підставі підпункту 80.2.2 достатнім є посилання в наказі саме на цей підпункт як на підставу для її проведення.

Водночас, як зазначено у тій самій постанові від 26.03.2024 у справі № 420/9909/23, у випадку оскарження наказу про призначення перевірки та/або рішення, прийнятого за її наслідками, суд не позбавлений можливості встановити та перевірити наявність або відсутність інформації про ймовірні порушення, що є законодавчо встановленою передумовою та підставою для призначення такої перевірки.

Здійснюючи таку перевірку, суд встановив, що фактичною підставою для призначення перевірки слугувала податкова інформація про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, викладена в доповідній записці управління податкового аудиту з посиланням на лист ДПС України від 04.02.2025 №2915/7/99-00-07-03-02-07. Наведене узгоджується із пп. 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, який пов`язує право на призначення фактичної перевірки з наявністю/отриманням інформації від державних органів. Отже, фактична підстава для призначення перевірки об`єктивно існувала, а в наказі від 11.02.2025 № 912-п правомірно зазначено правову підставу - підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України.

Верховний Суд у постанові від 19.02.2025 у справі №280/2619/24 виснував, що наявність листа Державної податкової служби України про ймовірні порушення, є достатньою підставою, в розумінні підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, для призначення та проведення фактичних перевірок.

Доводи позивача про необхідність розкриття в наказі деталізованої інформації, реквізитів документа-приводу та реквізитів суб`єкта, який перевіряється, ґрунтуються переважно на правових позиціях, сформульованих стосовно підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України (постанови Верховного Суду від 28.05.2024 у справі № 280/1431/23 та від 01.06.2022 у справі № 520/7331/21). Ці висновки не є прямо застосовними до спірних правовідносин, оскільки в цій справі перевірку призначено на підставі підпункту 80.2.2, який, на відміну від підпункту 80.2.5, містить єдину фактичну підставу. Крім того, у справі № 520/7331/21 йшлося про помилку в найменуванні платника та коді ЄДРПОУ у наказі, тоді як у цій справі наказ і направлення вручено саме уповноваженому працівникові позивача під підпис, а ідентифікація платника не викликає сумнівів.

Суд також ураховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 08.09.2021 у справі № 816/228/17, відповідно до якої підставами для скасування рішень, прийнятих за наслідками перевірки, є не будь-які порушення, допущені під час її призначення і проведення, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та, відповідно, на обґрунтованість і законність прийнятого рішення. Порушень положень законодавства в частині наявності підстав та процедури призначення і проведення перевірки, які вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу, у спірному випадку суд не встановив.

Відтак, доводи позивача про відсутність правових підстав для проведення фактичної перевірки є безпідставними.

Отже, за встановлених обставин, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що наявні достатні докази на підтвердження наявності підстав для призначення фактичної перевірки позивача.

Щодо встановленого порушення, яке стало підставою для застосування штрафної санкції, суд зазначає таке.

Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначає Закон України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" від 06.07.1995 № 265/95-ВР (далі - Закон № 265/95-ВР).

Згідно з пунктом 1 статті 3 Закону № 265/95-ВР суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або безготівковій формі при продажу товарів (наданні послуг), зобов`язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні реєстратори розрахункових операцій зі створенням відповідних розрахункових документів. Пунктом 2 статті 3 цього Закону встановлено обов`язок надавати особі, яка отримує товар (послугу), розрахунковий документ установленої форми та змісту на повну суму проведеної операції.

Згідно з пунктом 2 статті 3 Закону № 265/95-ВР суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або безготівковій формі при продажу товарів (наданні послуг), зобов`язані надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов`язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений в паперовій та/або електронній формі (у тому числі, але не виключно, з відтворюванням на дисплеї реєстратора розрахункових операцій чи дисплеї пристрою, на якому встановлений програмний реєстратор розрахункових операцій QR-коду, який дозволяє особі здійснювати його зчитування та ідентифікацію із розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому міститься, та/або надсиланням електронного розрахункового документа на наданий такою особою абонентський номер або адресу електронної пошти).

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону № 265/95-ВР за порушення вимог цього Закону до суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням контролюючих органів застосовуються фінансові санкції у разі встановлення в ході перевірки факту проведення розрахункових операцій на неповну суму вартості проданих товарів; непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи; невидачі відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, - у розмірі 100 відсотків вартості проданих з порушеннями товарів за порушення, вчинене вперше, та 150 відсотків - за кожне наступне порушення.

Системний аналіз наведених норм свідчить, що пункт 1 статті 17 Закону № 265/95-ВР установлює відповідальність за невиконання суб`єктом господарювання щонайменше одного з обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 статті 3 цього Закону, зокрема за непроведення розрахункової операції через РРО з фіскальним режимом роботи. Наявність будь-якої з таких обставин (окремо або в сукупності) утворює склад правопорушення. Аналогічного підходу дотримується Верховний Суд, зокрема у постанові від 22.02.2022 у справі № 640/4426/19, де зазначено, що продаж товару без застосування РРО не є триваючим порушенням, а кожне наступне незастосування РРО при продажу товарів є окремим порушенням.

Ключовим для вирішення спору є питання про те, чи довів контролюючий орган факт реалізації позивачем товарів без проведення розрахункових операцій через РРО та чи є належним доказом такого факту виявлена за результатами зняття залишків різниця між обліковим і фактичним залишком товарів. Обов`язок доказування правомірності свого рішення покладено на відповідача (частина друга статті 77 КАС України); водночас і позивач не звільняється від обов`язку довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги (частина перша статті 77 КАС України).

Суд установив, що фактичною підставою для висновку про реалізацію товарів без проведення через РРО на суму 315710,07 грн стали результати інвентаризації (зняття залишків), проведеної під час фактичної перевірки. Проведеною 06.01.2025 у ході перевірки інвентаризацією (акт від 13.01.2025 № 90/04-36-07-14/PPО/45459088) зафіксовано залишок у кількості 490 одиниць товару на суму 666380,00 грн. Відповідно до наданої до перевірки накладної на переміщення від 07.01.2025 №70/13 та даних баз СОД РРО по ПРРО за період з 06.01.2025 по 13.01.2025 реалізовано товар у кількості 56 одиниць товару на суму 225063,26 грн, станом на початок періоду, що охоплено поточною перевіркою - 14.01.2025 за адресою: м. Кривий Ріг, майдан Олександра Химиченка, 1 (площа 30-річчя Перемоги), знаходилось 463 одиниць товару на суму 556274,74 гри. Відповідно до баз даних СОД РРО за період з 14.01.2024 по дату інвентаризації 17.02.2024 реалізовано ТМЦ у кількості 220 одиниць на суму 589450.10 грн., відповідно до наданих до перевірки накладних на переміщення від 11.02.2025 №70/14 та від 13.02.2025 №70/15 надійшло - 630 одиниць товару на суму 1027950,43 грн. Проведеною у ході перевірки інвентаризацією зафіксовано залишок ТМЦ на господарській одиниці за адресою: м. Кривий Ріг, майдан Олександра Химиченка (площа 30-річчя Перемоги), буд. 1 станом на 17.02.2025 у кількості 536 одиниць на загальну суму 679065.00 грн, що свідчить про реалізацію без проведення через РРО 337 одиниць товару на суму 315710.07 грн. ((556274.74-589450.10 + 1027950,43)-679065,00). Виявлена різниця в 337 одиниці товару на суму 315710,07 грн і кваліфікована контролюючим органом як реалізація товарів без проведення розрахункових операцій через РРО.

Доводи позивача про те, що інвентаризація проведена контролюючим органом самостійно, без відповідної вимоги, не знайшли підтвердження.

Як слідує з матеріалів справи, у письмовій вимозі перевіряючих про надання документів, врученої працівникові позивача, міститься вимога провести інвентаризацію матеріальних цінностей у присутності працівників контролюючого органу. Отже, інвентаризація проведена саме платником на вимогу контролюючого органу під час перевірки, у межах якої її було ініційовано, що відповідає вимогам підпункту 20.1.9 пункту 20.1 статті 20 ПК України та узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 06.02.2020 у справі № 807/1556/17, від 28.09.2022 у справі № 1.380.2019.004529, від 18.03.2024 у справі № 120/2466/23, від 15.04.2024 у справі № 120/2764/23, відповідно до якої проведення інвентаризації товарів на вимогу контролюючого органу є визначеним законом засобом доказування нестачі чи наявності товарів у платника податку. Відповідні доводи позивача суд відхиляє.

Суд зважає на те, що інвентаризація за своєю суттю є перевіркою фактичної наявності майна та співставленням її результатів із даними обліку. Виявлена за наслідками інвентаризації нестача товарів, за умови що рух товарів (оприбуткування та реалізація через РРО) за відповідний період відомий і врахований, об`єктивно свідчить про вибуття товару поза обліком розрахункових операцій, тобто про його реалізацію без проведення через РРО. Саме така ситуація має місце у спірному випадку: контролюючий орган установив обліковий залишок на підставі даних інвентаризації, документів про оприбуткування та даних РРО про реалізацію, і виявлена різниця не отримала іншого пояснення.

При цьому позивач, заперечуючи висновки акта, не надав ні контролюючому органу під час перевірки, ні суду під час розгляду справи жодних первинних документів чи інших доказів, які б пояснювали виявлену різницю залишків інакше, ніж реалізацією товару поза РРО (зокрема, документів про повернення, списання, псування товару, виявлену пересортицю чи помилки оприбуткування). Декларативне заперечення висновків акта за відсутності доказів, які б їх спростовували, не може бути підставою для визнання податкового повідомлення-рішення протиправним. Виявлені під час інвентаризації обставини позивачем по суті не спростовані.

Відповідно до п.1 ст.17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», за порушення вимог цього Закону до суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції, за рішенням відповідних контролюючих органів застосовуються фінансові санкції у таких розмірах: у разі встановлення в ході перевірки факту: проведення розрахункових операцій з використанням реєстраторів розрахункових операцій, програмних реєстраторів розрахункових операцій або розрахункових книжок на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг) або неповну суму розрахунку при організації та проведенні азартних ігор; непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи; невидача (в паперовому вигляді та/або електронній формі) відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об`єкті такого суб`єкта господарювання: 100 відсотків суми, на яку здійснено продаж товарів (робіт, послуг) та/або розрахунки при організації та проведенні азартних ігор з порушеннями, встановленими цим пунктом, - за порушення, вчинене вперше; 150 відсотків суми, на яку здійснено продаж товарів (робіт, послуг) та/або розрахунки при організації та проведенні азартних ігор з порушеннями, встановленими цим пунктом, - за кожне наступне порушення.

У період з 05.12.2024 до 13.12.2024 посадові особи Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на підставі наказу заступника начальника від 04.12.2024 № 6216-п провели фактичну перевірку господарської одиниці позивача - магазину " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", розташованого за адресою: м. Кривий Ріг, площа 30-річчя Перемоги, 1. За результатами перевірки складено акт від 13.12.2024 № 4003/04-36-07-14/РРО/45459088 (бланк № 001157), у якому зафіксовано порушення пунктів 1, 2 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг". На підставі цього акта Головне управління ДПС у Львівській області (за місцем обліку платника) прийняло податкове повідомлення-рішення від 28.01.2025 № 2963/13-01-07-09, яким до позивача застосовано штрафну (фінансову) санкцію в сумі 643320,30 грн., яке було предметом оскарження у справі №380/9798/25.

Суд також ураховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 09.09.2024 у справі № 280/6832/23, відповідно до якої інформація, що міститься в Системі обліку даних реєстраторів розрахункових операцій (СОД РРО), відображає всі дані про проведені розрахункові операції та може використовуватися контролюючими органами як податкова інформація під час проведення фактичних перевірок і бути самостійною підставою для висновків. Дані РРО про обсяг реалізації за відповідний період правомірно враховані контролюючим органом при визначенні розрахункового залишку товарів, а посилання позивача на пункти 2.2.12 2.2.15 акта (проведення контрольної розрахункової операції із застосуванням РРО) самі по собі не спростовують факту реалізації частини товарів поза РРО, встановленого за результатами інвентаризації.

За таких обставин суд дійшов висновку, що контролюючий орган довів факт реалізації позивачем товарів без проведення розрахункових операцій через РРО, що утворює склад порушення, відповідальність за яке передбачена пунктом 1 статті 17 Закону № 265/95-ВР, а застосування до позивача штрафної (фінансової) санкції в сумі 473565,10 грн є правомірним та обґрунтованим.

З урахуванням наведеного правового регулювання та встановлених обставин справи суд дійшов висновку про правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 01.04.2025 №14328/13-01-07-09, а тому воно не підлягає скасуванню.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, діяв у межах повноважень, наданих йому законодавством та довів правомірність прийнятого рішення, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають до задоволення.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 139, 241-246, 255, 262 КАС України, суд, -

в и р і ш и в :

У задоволенні позову відмовити повністю.

Судові витрати стягненню не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду..

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяКарп`як Оксана Орестівна