Рішення № 138790354, 06.08.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 серпня 2026 рокусправа № 380/8843/26місто Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гулика А. Г.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Флексорес» до Львівської митниці про визнання протиправним і скасування рішення

у с т а н о в и в:

І. Стислий виклад позицій учасників справи

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Флексорес» код ЄДРПОУ 38953610, адреса: 81144, Львівська область, с.Чишки, вул.Лесі Українки, 53 до Львівської митниці код ЄДРПОУ 43971343, адреса: 79016, м.Львів, вул. Т. Костюшка, 1, у якій просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/100500/1 від 12.12.2025.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з метою здійснення митного оформлення ввезених у режимі імпорту товарів позивач подав до митного оформлення митну декларацію №25UA209230114989U7 від 02.12.2025, за наслідками розгляду якої відповідач прийняв оскаржуване рішення. Позивач вважає, що відповідач безпідставно здійснив коригування митної вартості задекларованого товару, внаслідок чого митна вартість товару зросла. Зазначає, що основним методом визначення митної вартості товарів є визначення такої за ціною договору. Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм Митного кодексу України. Звертає увагу на те, що заявлена позивачем митна вартість підтверджується контрактом, специфікацією, інвойсом, прайс-листом, рахунком на перевезення, довідкою про транспортні витрати, експертним висновком, експортною декларацією та іншими доданими до митної декларації документами. Поставка товару здійснювалася на умовах EXW Cerano (Інкотермс-2020), за яких витрати на транспортування не включені до ціни товару, а тому додаються до митної вартості як її складова відповідно до пункту 5 частини десятої статті 58 МК України, і такі витрати підтверджені рахунком на виконання транспортних послуг №14389 від 28.11.2025 та довідкою про вартість транспортних послуг від 28.11.2025. Позивач наголошує, що ненадання замовлення (заявки) на перевезення не свідчить про наявність розбіжностей, оскільки замовлення (заявка) опосередковує внутрішні відносини між замовником та перевізником і не визначає вартості конкретного перевезення, а Митний кодекс України не встановив виключного виду доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення. Позивач вказує, що зауваження митного органу щодо номера договору перевезення, дати складання рахунка та незазначення товаросупровідних документів у графі 5 міжнародної товарно-транспортної накладної є технічними недоліками, що не впливають на числові значення складових митної вартості. Стосовно експертного висновку Львівської торгово-промислової палати позивач зазначає, що такий висновок не належить до документів, які відповідно до частини другої статті 53 МК України підтверджують митну вартість товарів, є додатковим документом довідкового та консультаційного характеру, а тому можливі недоліки його оформлення не можуть бути підставою для коригування митної вартості за умови підтвердження ціни товару контрактом, специфікацією та інвойсом. Зауваження митного органу щодо розбіжностей та неповноти інформації є безпідставними та не свідчать про неповноту чи недостовірність відомостей щодо митної вартості імпортованих товарів. Інформація щодо митної вартості іншого товару, відмінного від задекларованого позивачем, не могла слугувати підставою для коригування митним органом митної вартості товару. На підставі викладеного позивач вважає, що оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/100500/1 від 12.12.2025 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

29.05.2026 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у позові повністю. Відзив обґрунтований тим, що при здійсненні контролю правильності визначення митної вартості товару, відповідно до частини п`ятої статті 54 МК України, митний орган має право впевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості. Під час здійснення митного контролю відповідач опрацював інформацію, що міститься у наданих до митного оформлення товаросупровідних документах, за результатами чого встановив, що частиною 2 статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі передбачено, що оцінка імпортованого товару для митних цілей повинна ґрунтуватися на дійсній вартості імпортованого товару; у зв`язку з наявною інформацією про те, що митна вартість товарів зі схожими характеристиками, імпортованих за прямими контрактами від даного виробника іншими суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності, є вищою, ніж заявлена декларантом, Львівська митниця мала обґрунтовані підстави вважати, що митна вартість товару є неконкурентоздатною. Відповідач послався на те, що проведеним аналізом поставок, які надходили на адресу інших імпортерів за прямими контрактами, встановлено оформлення аналогічних товарів із вищою фактурною вартістю за МД №25UA100180511650U1 від 14.11.2025, де фактурна вартість становить: Texacote SF301 - 4,21 EUR/кг, Texacote CR332 - 3,43 EUR/кг, Texacote SF390 - 5,63 EUR/кг, Texacote CR395 - 4,83 EUR/кг. Відповідач також зазначив, що відомості щодо складових митної вартості не підтверджено документально та не піддаються перевірці, оскільки у наданому рахунку на виконання транспортних послуг №14389 від 28.11.2025 міститься посилання на Договір перевезення вантажу у міжнародному сполученні №ЗУТ1468 від 15.07.2019, пунктом 2.2 якого передбачено оформлення на кожне перевезення транспортного замовлення (заявки), проте замовлення (заявка) до митного оформлення не надавалося; датою складання рахунка №14389 є 28.11.2025, тоді як вантаж перетнув кордон 30.11.2025, а тому на момент виставлення рахунку витрати на транспортування не були відомі у повному обсязі; у графі 5 наданої до митного оформлення міжнародної товарно-транспортної накладної A№095590 від 27.11.2025 не зазначено жодних товаросупровідних документів. Крім того, відповідач указав, що наданий декларантом експертний висновок Львівської торгово-промислової палати №19-09/984 від 02.12.2025 містить методологічні та фактологічні помилки, оскільки підписаний провідним експертом, а не керівником суб`єкта оціночної діяльності, а джерелом інформації у ньому вказано лише лист виробника товару, що не відповідає вимогам Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» та Національного стандарту №1. Зважаючи на викладене, відповідно до пункту 2 частини шостої статті 54 МК України, у зв`язку з неподанням декларантом додаткових документів, Львівська митниця не визнала заявлену митну вартість, після консультацій застосувала метод 2а за ціною договору щодо ідентичних товарів (стаття 59 МК України), джерелом інформації слугувала МД №25UA100180511650U1 від 14.11.2025.

03.06.2026 до суду надійшла відповідь позивача на відзив на позовну заяву, у якій проти доводів відповідача заперечив. Відповідь на відзив обґрунтована тим, що поставка товару здійснювалася на умовах EXW Cerano (Інкотермс-2020), а вартість перевезення підтверджена рахунком на виконання транспортних послуг №14389 від 28.11.2025 та довідкою про вартість транспортних послуг від 28.11.2025, у яких зазначено маршрут, вартість перевезення іноземною територією - 77993,59 грн, територією України - 17306,61грн та загальну суму - 95300,20 грн, тобто усі відомості, необхідні для обчислення числового значення цієї складової митної вартості. Позивач зазначив, що замовлення (заявка) на перевезення не належить до документів, які підтверджують числові значення складових митної вартості у розумінні частини другої статті 53 МК України; посилання у рахунку на номер договору перевезення №ЗУТ1468 від 15.07.2019 є технічною ідентифікацією підстави платежу, а сам договір надано до митного оформлення, що підтверджується графою 44 митної декларації, у якій під кодом 4301 зазначено договір №ЗУТ1468 від 15.07.2019; складання рахунка до перетину вантажем кордону не свідчить про розбіжність, оскільки вартість перевезення погоджується сторонами до початку фактичного надання послуги; незазначення у графі 5 міжнародної товарно-транспортної накладної товаросупровідних документів є технічним недоліком заповнення, який не стосується ціни товару. Позивач указав, що експертний висновок торгово-промислової палати є додатковим документом довідкового та консультаційного характеру, а посилання відповідача на Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» та Національний стандарт №1 є безпідставним, оскільки ці акти регулюють оцінку майна і складання звіту про оцінку майна, тоді як декларантом подавався експертний висновок про вартісні характеристики товару, що складається у порядку, передбаченому Законом України «Про торгово-промислові палати в Україні». Позивач також наголосив, що сама по собі різниця між вартістю задекларованого товару та вартістю подібних (аналогічних) товарів, митне оформлення яких вже здійснено, не є підставою для коригування митної вартості; у спірному рішенні відповідач зазначив лише, що коригування на обсяг партії та комерційні рівні не проводилось, що не дає підстав вважати таке рішення обґрунтованим та мотивованим у контексті пункту 2, пункту 4 частини другої статті 55 МК України.

ІІ. Рух справи

Ухвалою від 15.05.2026 суддя прийняв позовну заяву до розгляду й відкрив провадження у справі.

Ухвалою від 05.08.2026 суд відмовив у клопотанні представника відповідача про призначення справи до розгляду у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Заходи забезпечення позову та доказів, у тому числі шляхом їх витребування, не вживались.

ІІІ. Фактичні обставини справи

Товариство з обмеженою відповідальністю «Флексорес» здійснює господарську діяльність, у межах якої закуповує в іноземних постачальників хімічні препарати марки TEXACOTE.

20.03.2014 між компанією Texachem International S.r.L. (Італія) як продавцем та ТОВ «Флексорес» як покупцем укладено Контракт купівлі-продажу №IT200314 (далі - Контракт), за умовами якого продавець продає покупцю товар, а покупець приймає та оплачує його на умовах, визначених Контрактом, додатками, специфікаціями та інвойсами.

27.11.2025 сторони підписали Додаток №2711/11 (Специфікацію) до Контракту, яким погодили поставку товарів на умовах EX Works за такими позиціями: Texacote SF 301 - 11880,00 кг за ціною 3,45 EUR/кг на суму 40986,00 EUR; Texacote CR 332 - 5940,00 кг за ціною 2,70 EUR/кг на суму 16038,00 EUR; Texacote SF 390 - 2200,00 кг за ціною 4,75 EUR/кг на суму 10450,00 EUR; Texacote CR 395 - 800,00 кг за ціною 4,10 EUR/кг на суму 3280,00 EUR. Загальна сума за Специфікацією становить 70754,00 EUR. Умови оплати: оплата через 90 днів після поставки.

На підтвердження поставки продавцем виставлено покупцеві комерційний рахунок (інвойс) №583/E/25 від 27.11.2025 на загальну суму 70754,00 EUR на умовах поставки EX Works. Виробником товару є компанія TEXACHEM, країна виробництва - Італія, торговельна марка - TEXACOTE. Загальна кількість товару становить 95 бочок на 24 палетах, маса нетто - 20820 кг, маса брутто - 22245 кг. Постачальник додатково надав прайс-лист (Price offer) на 2025 рік від 25.11.2025, лист-роз`яснення від 02.12.2025 щодо інвойсу №583/E/25 про надання рахунка з правильними цінами, а також товаросупровідні документи.

Перевезення товару здійснювалося на умовах EX Works Cerano (Італія) автомобільним транспортом за маршрутом Cerano (Італія) - с.Чишки (Україна). На підтвердження витрат на транспортування митному органу подано міжнародну товарно-транспортну накладну (CMR) A№095590 від 27.11.2025, рахунок на виконання транспортних послуг №14389 від 28.11.2025 та довідку про вартість транспортних послуг від 28.11.2025, згідно з якими вартість транспортних послуг по іноземній території становить 77993,59 грн, по території України - 17306,61 грн, а всього - 95300,20 грн. Крім того, до митного оформлення подано пакувальний лист, сертифікат з перевезення (походження) товару форми EUR.1 №VE.U227282 від 28.11.2025 та експортну декларацію країни відправлення.

02.12.2025 уповноважений декларанта подав до митного органу електронну митну декларацію №25UA209230114989U7 для митного оформлення товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції). Разом з декларацією надано Контракт, Специфікацію №2711/11 від 27.11.2025, інвойс №583/E/25 від 27.11.2025, прайс-лист, лист-роз`яснення щодо інвойсу, експортну декларацію країни відправлення, сертифікат з перевезення (походження) товару форми EUR.1, міжнародну товарно-транспортну накладну, рахунок на виконання транспортних послуг №14389 від 28.11.2025, довідку про вартість транспортних послуг, пакувальний лист та інші документи.

Львівська митниця у відповідь на подану декларацію надіслала декларантові електронне повідомлення (вимогу) про надання додаткових підтверджуючих документів у порядку, передбаченому частинами третьою та четвертою статті 53 МК України.

На вимогу митного органу декларант додатково надав лист-роз`яснення, експертний висновок Львівської торгово-промислової палати №19-09/984 від 02.12.2025, пакувальний лист, копію експортної митної декларації та прайс-пропозицію.

За результатами розгляду митної декларації Львівська митниця прийняла рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/100500/1 від 12.12.2025 та сформувала картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209230/2025/003478.

У графі 33 оскаржуваного рішення про коригування зазначено, що подані до митного оформлення документи не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар. Відповідач послався на те, що частиною 2 статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі встановлено, що оцінка імпортованого товару для митних цілей повинна ґрунтуватися на дійсній вартості імпортованого товару, і що у зв`язку з наявною інформацією про те, що митна вартість товарів зі схожими характеристиками, імпортованих за прямими контрактами від даного виробника іншими суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності, є вищою, ніж заявлена декларантом, Львівська митниця мала обґрунтовані підстави вважати, що митна вартість товару є неконкурентоздатною; проведеним аналізом поставок встановлено оформлення аналогічних товарів із вищою фактурною вартістю за МД №25UA100180511650U1 від 14.11.2025 (Texacote SF301 - 4,21 EUR/кг, Texacote CR332 - 3,43 EUR/кг, Texacote SF390 - 5,63 EUR/кг, Texacote CR395 - 4,83 EUR/кг). Відповідач також зазначив, що відомості щодо складових митної вартості не підтверджено документально та не піддаються перевірці, оскільки у рахунку на виконання транспортних послуг №14389 від 28.11.2025 міститься посилання на Договір перевезення №ЗУТ1468 від 15.07.2019, пунктом 2.2 якого передбачено оформлення транспортного замовлення (заявки), проте замовлення (заявка) до митного оформлення не надавалося; датою складання рахунка №14389 є 28.11.2025, тоді як вантаж перетнув кордон 30.11.2025; у графі 5 міжнародної товарно-транспортної накладної A№095590 від 27.11.2025 не зазначено товаросупровідних документів; наданий експертний висновок Львівської торгово-промислової палати №19-09/984 від 02.12.2025 містить методологічні та фактологічні помилки, оскільки підписаний провідним експертом, а не керівником суб`єкта оціночної діяльності, а джерелом інформації у ньому вказано лише лист виробника товару.

У зв`язку з неподанням декларантом документів згідно з переліком, зазначеним у частинах другій-четвертій статті 53 МК України, Львівська митниця не визнала заявлену митну вартість.

Після проведення консультацій з декларантом застосовано метод 2а (за ціною договору щодо ідентичних товарів) відповідно до статті 59 МК України. Джерелом інформації для коригування митної вартості зазначено МД №25UA100180511650U1 від 14.11.2025: товар №1 - Texacote SF301 за ціною 4,21 EUR/кг; товар №2 - Texacote CR332 за ціною 3,43 EUR/кг; товар №3 - Texacote SF390 за ціною 5,63 EUR/кг; товар №4 - Texacote CR395 за ціною 4,83 EUR/кг. Коригування здійснювалося з урахуванням фактурної вартості вищенаведених товарів з урахуванням витрат, понесених покупцем та наведених у рахунку на виконання транспортних послуг №14389 від 28.11.2025. Внаслідок коригування митну вартість товарів визначено на рівні: товар №1 - 4,2859 EUR/кг, товар №2 - 3,5059 EUR/кг, товар №3 - 5,7059EUR/кг, товар №4 - 4,9064 EUR/кг.

Не погоджуючись із рішенням відповідача про коригування митної вартості, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

IV. Позиція суду

і. Вихідні положення

Частина друга статті 19 Конституції України від 28.06.1996 №254к/96-ВР визначає обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Вказана норма основного закону означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

«На підставі» означає, що суб`єкт владних повноважень: повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

«У межах повноважень» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

«У спосіб» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Перевіряючи оскаржуване рішення відповідача на предмет відповідності критеріям, визначеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд керується наступним.

Суд здійснює перевірку юридичної та фактичної обґрунтованості мотивів, покладених суб`єктом владних повноважень в основу оскаржених рішень, крізь призму положень частини другої статті 2 КАС України, яка визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Аналізуючи оскаржене рішення, суд вказує, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, відповідно до частини другої статті 2 КАС України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, від 01.07.2003 (пункт 36) вказав, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: взяти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо коли має місце несприятливе для особи рішення.

Надаючи оцінку правомірності рішенню відповідача про коригування митної вартості товарів, суд керується такими мотивами.

Відносини, пов`язані із справлянням митних платежів, регулюються, серед іншого, Митним кодексом України від 13.03.2012 №4495-VI у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин (далі - МК України).

Так, відповідно до частини першої статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Відповідно до частини другої вказаної статті Кодексу основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Частина третя статті 57 МК України передбачає, що кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм згаданого Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 згаданого Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності (частина четверта статті 57 МК України).

Відсутність аналізу підстав, за яких митний орган дійшов висновку про коригування митної вартості, унеможливлює прийняття обґрунтованого рішення, адже вказані обставини є ключовими під час дослідження правомірності прийнятого митним органом рішення.

Відтак, надаючи правову оцінку застосуванню контролюючим органом методу визначення митної вартості за ціною договору щодо ідентичних товарів, суд повинен дослідити те, чи було дотримано умов, за яких митний орган повинен застосовувати методи визначення митної вартості під час коригування вартості, оскільки саме дотримання таких умов у поєднанні з належним обґрунтуванням необхідності їх застосування і є підтвердженням правомірності рішення. Поряд з цим порушення будь-якої умови під час прийняття рішення є підставою для визнання такого рішення протиправним та скасування.

За таких обставин суд повинен дослідити дотримання умов, за яких виник предмет спору. Вказане узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 01.10.2021 у справі №140/947/20.

Відтак у вимірі спірних правовідносин суд вважає за доцільне проаналізувати наявність у митного органу підстав для витребування додаткових доказів на підтвердження заявленої декларантом митної вартості товару.

iі. Аналіз обґрунтованості виставлення відповідачем вимоги про витребування додаткових документів на підтвердження заявленої декларантом митної вартості

Стаття 49 МК України визначає, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно до статті 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII згаданого Кодексу та згаданою главою.

Частиною другою статті 52 МК України передбачено, що декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Частина перша статті 53 МК України визначає, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Перелік документів, що підтверджують заявлену митну вартість товарів, та додаткових документів на вимогу митного органу наведено у статті 53 Митного кодексу України.

Частиною третьою статті 53 МК України встановлено обов`язок декларанта або уповноваженої ним особи на письмову вимогу митного органу протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Положеннями частини четвертої вказаної статті визначено, що у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, подає (за наявності) визначені в ній документи.

Відповідно до частини першої статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей.

Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. При цьому в розумінні наведених статей сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Митний орган зобов`язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.04.2026 у справі №380/29337/23.

Витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.03.2024 у справі №826/5959/17.

Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.04.2021 у справі №810/3397/16 та від 18.08.2021 у справі №821/1050/17.

Частиною другою статті 55 МК України встановлено, що прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1)обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 згаданого Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд бере до уваги висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 08.10.2019 у справі №803/776/17, згідно з якими декларант не зобов`язаний (звільнений від обов`язку) доводити правильність заявленої ним митної вартості: його твердження про розмір митної вартості вважається правомірним, поки протилежне не буде доведено контролюючим органом. Водночас неподання декларантом документів, перелічених у частині другій статті 53 МК України, саме собою не тягне для нього негативних правових наслідків та не може тягнути за собою відмову у митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю та, як наслідок, коригування митної вартості товарів з тих підстав, коли контролюючий орган вважає, що таке неподання зумовило неповноту та/або недостовірність відомостей про митну вартість.

За таких обставин суд відхиляє доводи представника відповідача про те, що тягар доказування заявленої митної вартості покладається на декларанта.

У процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару.

іі. Щодо підстав коригування митної вартості, визначених відповідачем, суд зазначає таке.

Суд встановив, що в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості №UA209000/2025/100500/1 від 12.12.2025 відповідач як підставу для відмови у застосуванні основного методу зазначив те, що частиною 2 статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі встановлено, що оцінка імпортованого товару для митних цілей повинна ґрунтуватися на дійсній вартості імпортованого товару, а у зв`язку з наявною інформацією про те, що митна вартість товарів зі схожими характеристиками, імпортованих за прямими контрактами від даного виробника іншими суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності, є вищою, ніж заявлена декларантом, митниця мала обґрунтовані підстави вважати, що митна вартість товару є неконкурентоздатною.

Суд з цього приводу зазначає, що сама по собі різниця між вартістю товару, задекларованого особою, та вартістю подібних (аналогічних) товарів, що розмитнювались цією ж чи іншими особами у попередніх періодах, ще не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів.

Розбіжність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, може бути лише підставою для сумніву у правильності визначення митної вартості, проте не є достатньою підставою для висновку про недостовірність даних щодо заявленої декларантом митної вартості та, як наслідок, коригування митної вартості за другорядними методами.

Формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.02.2025 у справі №300/784/24.

Наявність у автоматизованій системі аналізу та управління ризиками за напрямом митної вартості відомостей про те, що ідентичний чи подібний товар розмитнювався за більшою митною вартістю, ніж задекларував позивач, має лише допоміжний інформаційний характер при прийнятті органом доходів і зборів відповідних рішень. Наявність у названій системі інформації про те, що подібний чи ідентичний товар у попередні періоди розмитнювався за вартістю більшою, ніж задекларована декларантом, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення органом доходів і зборів контролю митної вартості, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом та її визначенні за другорядними методами, оскільки торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, сезонність, наявність знижок тощо), і сама по собі не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не призводить до автоматичного збільшення митної вартості товарів, адже законодавство таких підстав прямо не встановлює, тому не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару.

Отже, посилання відповідача на наявну в нього інформацію про вищу митну вартість товарів зі схожими характеристиками, імпортованих іншими суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності, за відсутності конкретних недоліків поданих позивачем документів, які унеможливлювали б визначення митної вартості за ціною договору, не може вважатися належним обґрунтуванням неможливості застосування основного методу.

Окрім цього, в оскаржуваному рішенні відповідач зазначив, що відомості щодо складових митної вартості не підтверджено документально та не піддаються перевірці, оскільки у наданому рахунку на виконання транспортних послуг №14389 від 28.11.2025 міститься посилання на Договір перевезення вантажу у міжнародному сполученні №ЗУТ1468 від 15.07.2019, пунктом 2.2 якого передбачено оформлення на кожне перевезення транспортного замовлення (заявки), проте замовлення (заявка) до митного оформлення не надавалося; датою складання рахунка №14389 є 28.11.2025, тоді як вантаж перетнув кордон 30.11.2025; у графі 5 міжнародної товарно-транспортної накладної A№095590 від 27.11.2025 не зазначено товаросупровідних документів.

Суд зазначає, що поставка товару здійснювалася на умовах EXW Cerano (Інкотермс-2020), за яких витрати на транспортування не включені до ціни товару, а тому додаються до митної вартості як її складова відповідно до пункту 5 частини десятої статті 58 МК України. Для підтвердження таких витрат декларант, відповідно до частини другої статті 53 МК України, подає транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.

Як убачається з матеріалів справи, на підтвердження вартості перевезення позивач подав рахунок на виконання транспортних послуг №14389 від 28.11.2025 та довідку про вартість транспортних послуг від 28.11.2025, у яких зазначено маршрут перевезення (Cerano (Італія) - с.Чишки (Україна)), вартість транспортних послуг по іноземній території - 77993,59 грн, по території України - 17306,61 грн та загальну суму - 95300,20 грн. Зазначені документи містять усі відомості, необхідні для обчислення числового значення цієї складової митної вартості.

Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати та рахунок на перевезення є допустимими доказами на підтвердження таких витрат. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.05.2019 у справі №804/16553/14.

Суд відхиляє посилання відповідача на ненадання замовлення (заявки) на перевезення. Замовлення (заявка) є документом, що опосередковує внутрішні відносини між замовником та перевізником і не визначає вартості конкретного перевезення, а тому не належить до документів, які підтверджують числові значення складових митної вартості у розумінні частини другої статті 53 МК України. Крім того, договір перевезення №ЗУТ1468 від 15.07.2019, на який міститься посилання у рахунку, надано до митного оформлення, що підтверджується графою 44 митної декларації, у якій під кодом 4301 зазначено вказаний договір.

Зауваження відповідача про те, що дата складання рахунка (28.11.2025) передує даті перетину вантажем кордону (30.11.2025), не свідчить про розбіжність у документах, оскільки вартість перевезення за маршрутом погоджується сторонами до початку фактичного надання послуги, а рахунок виставляється на узгоджену суму незалежно від моменту перетину кордону, і ця обставина не впливає на числове значення витрат на транспортування, які визначені у рахунку та довідці.

Незазначення у графі 5 міжнародної товарно-транспортної накладної A№095590 від 27.11.2025 товаросупровідних документів є технічним недоліком заповнення накладної, який не стосується ціни товару та не впливає на можливість обчислення складових митної вартості. Розбіжності у документах, які не мають впливу на правильність визначення митної вартості, не є підставою для коригування у розумінні частини третьої статті 53 та частини шостої статті 54 МК України.

В оскаржуваному рішенні відповідач також зазначив, що наданий декларантом експертний висновок Львівської торгово-промислової палати №19-09/984 від 02.12.2025 містить методологічні та фактологічні помилки, оскільки підписаний провідним експертом, а не керівником суб`єкта оціночної діяльності, а джерелом інформації у ньому вказано лише лист виробника товару, що не відповідає вимогам Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12.07.2001 №2658-III та Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 №1440.

Суд зазначає, що експертний висновок торгово-промислової палати не належить до документів, які відповідно до частини другої статті 53 МК України підтверджують митну вартість товарів. Він є додатковим документом за пунктом 8 частини третьої статті 53 МК України, що подається на вимогу митного органу за наявності обґрунтованих сумнівів, і носить довідковий, консультаційний характер. Дані, наведені в експертному висновку, приймаються митницею виключно як джерело довідкової інформації і носять консультаційний характер та не можуть бути використані для підтвердження митної вартості. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.06.2022 у справі №803/1728/16.

Відтак можливі недоліки оформлення експертного висновку самі по собі не можуть бути підставою для висновку про непідтвердження митної вартості, якщо ціна товару підтверджена обов`язковими документами - контрактом, специфікацією та інвойсом.

Посилання відповідача на положення Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12.07.2001 №2658-III та Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 №1440, є безпідставним, оскільки зазначені акти регулюють оцінку майна та майнових прав і складання звіту про оцінку майна, тоді як декларантом подавався експертний висновок торгово-промислової палати про вартісні характеристики товару, який складається у порядку, передбаченому Законом України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 №671/97-ВР, а не звіт про оцінку майна.

Суд критично оцінює доводи відповідача щодо неподання позивачем додаткових документів до митного оформлення з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 53 МК України митний орган має право у виняткових випадках на витребування додаткових документів. У той же час витребуванню підлягають лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а визначення митної вартості не за першим методом можливе тільки тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.07.2019 у справі №809/872/17.

Неподання декларантом додаткових документів не впливає на правильність визначення декларантом митної вартості товарів за першим методом, що підтверджується наданими до митного оформлення основними документами. Так само як і неподання декларантом запитуваних митним органом документів за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.

При цьому відповідач не надав доказів того, що документи, подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації. В адміністративних процедурах із митного контролю та митного оформлення митний орган повинен обґрунтувати (довести) законність свого рішення; рішення митного органу не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі №803/916/17 та від 08.10.2019 у справі №803/776/17.

Відповідач безпідставно поставив під сумнів митну вартість товару, зазначену позивачем, та, як наслідок, весь поданий перелік документів і необґрунтовано витребував додаткові документи, оскільки відповідачем не доведено обставин, які б свідчили про існування у митного органу достатніх підстав для виникнення обґрунтованих сумнівів щодо правильності визначення позивачем числового значення митної вартості імпортованого товару.

ііі. Щодо застосування методу 2а - за ціною договору щодо ідентичних товарів

Як убачається зі змісту оскаржуваного рішення, після відмови у застосуванні основного методу митним органом застосовано другорядний метод 2а - за ціною договору щодо ідентичних товарів (стаття 59 МК України).

Відповідно до частини першої статті 59 МК України у разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена згідно з положеннями статті 58 згаданого Кодексу, за основу для її визначення береться вартість операції з ідентичними товарами, що продаються на експорт в Україну з тієї ж країни і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього.

Згідно з частиною другою статті 59 МК України при застосуванні цього методу визначення митної вартості за основу береться прийнята митним органом вартість операції з ідентичними товарами з дотриманням умов, зазначених у цій статті. При цьому під ідентичними розуміються товари, однакові за всіма ознаками з оцінюваними товарами, у тому числі за такими, як: 1) фізичні характеристики; 2) якість та репутація на ринку; 3) країна виробництва; 4) виробник.

Частиною четвертою статті 59 МК України визначено, що ціна договору щодо ідентичних товарів береться за основу для визначення митної вартості товарів, якщо ці товари ввезено приблизно в тій же кількості та на тих же комерційних рівнях, що й оцінювані товари.

Відповідно до частини п`ятої статті 59 МК України у разі відсутності такого продажу використовується вартість операції з ідентичними товарами, що продавалися в Україну в іншій кількості та/або на інших комерційних рівнях; при цьому їх ціна коригується з урахуванням зазначених розбіжностей незалежно від того, чи веде це до збільшення або зменшення вартості; інформація, що використовується при здійсненні коригування, повинна бути документально підтверджена.

Згідно з частиною сьомою статті 59 МК України у разі якщо для цілей застосування цього методу виявляється більш як одна вартість договору щодо ідентичних товарів, для визначення митної вартості оцінюваних товарів використовується найменша така вартість.

Частиною другою статті 55 МК України встановлено, що прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 згаданого Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що рішення про коригування митної вартості товарів є обґрунтованим та мотивованим у контексті норм пунктів 2 і 4 частини другої статті 55 МК України, якщо містить не лише дату та номер митної декларації, на підставі якої здійснено коригування митної вартості, а й порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервний метод. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.08.2021 у справі №160/4944/19, від 04.11.2021 у справі №120/2634/19-а, від 13.07.2021 у справі №200/6521/20-а.

Суд встановив, що джерелом інформації для коригування митної вартості за оскаржуваним рішенням №UA209000/2025/100500/1 від 12.12.2025 митним органом використано митну декларацію №25UA100180511650U1 від 14.11.2025, за якою фактурна вартість ідентичних товарів становить: товар №1 - Texacote SF301 - 4,21 EUR/кг; товар №2 - Texacote CR332 - 3,43 EUR/кг; товар №3 - Texacote SF390 - 5,63 EUR/кг; товар №4 - Texacote CR395 - 4,83 EUR/кг. Внаслідок коригування митну вартість товарів визначено на рівні: товар №1 - 4,2859 EUR/кг, товар №2 - 3,5059 EUR/кг, товар №3 - 5,7059 EUR/кг, товар №4 - 4,9064 EUR/кг.

Утім, у спірному рішенні відповідач не навів жодних пояснень щодо зіставності оцінюваних та обраних за джерело інформації товарів за обсягом партії, комерційними рівнями та умовами поставки; не навів даних про кількість товару за обраною митною декларацією для перевірки умови, передбаченої частиною четвертою статті 59 МК України; не навів характеристик ідентичних товарів за фізичними характеристиками, якістю та репутацією на ринку, які мають значення для застосування статті 59 МК України; не навів даних про виробника товарів за обраною митною декларацією для перевірки умови ідентичності, передбаченої пунктами 3 та 4 частини другої статті 59 МК України.

За змістом частини четвертої статті 59 МК України ціна договору щодо ідентичних товарів береться за основу для визначення митної вартості товарів, якщо ці товари ввезено приблизно в тій же кількості та на тих же комерційних рівнях, що й оцінювані товари. У разі відсутності такого продажу за частиною п`ятою статті 59 МК України ціна підлягає обов`язковому коригуванню з урахуванням зазначених розбіжностей. Проте у графі 33 оскаржуваного рішення відповідач обмежився вказівкою на те, що коригування на обсяг партії та комерційні рівні не проводилось, не навівши при цьому пояснень щодо зіставності оцінюваних та обраних за джерело інформації товарів.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 02.06.2022 у справі №460/2674/20, посилання у рішенні про коригування митної вартості лише на номери митних декларацій як на джерела цінової інформації не свідчить про належне обґрунтування митним органом можливості визначення митної вартості за другорядним методом.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21.08.2018 у справі №804/1755/17, від 27.07.2018 у справі №809/1174/17, від 08.02.2019 у справі №825/648/17, від 27.02.2025 у справі №300/784/24.

З урахуванням з`ясованих судом фактичних обставин, суд висновує, що відповідач у спірному рішенні про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/100500/1 від 12.12.2025 не виконав вимог частини другої статті 55 МК України щодо обґрунтування числового значення скоригованої митної вартості, не навів пояснень щодо коригувань на обсяг партії, умов поставки, комерційних умов, не довів дотримання умов застосування методу 2а, передбачених статтею 59 МК України. Відсутність аналізу підстав, за яких митний орган дійшов висновку про коригування митної вартості, унеможливлює прийняття обґрунтованого рішення.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд приходить висновку, що надані позивачем до митного оформлення документи дозволяли визначити складові митної вартості імпортованого товару та їх числові значення, а доводи відповідача про наявність розбіжностей у поданих документах є безпідставними.

З огляду на вказане та зважаючи на те, що завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення (вчинення дій) суб`єктом владних повноважень, то порушене право позивача підлягає відновленню шляхом визнання протиправним та скасування рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/100500/1 від 12.12.2025.

Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, сторонами у заявах по суті справи не зазначено та з матеріалів справи суд не встановив.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.

V. Судові витрати

Відповідно до положень статті 139 КАС України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір, сплачений за подання позовної заяви у розмірі 3328грн.

Щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу суд висновує таке.

Від позивача надійшло клопотання про розподіл судових витрат, у якому просить стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9000грн.

Стаття 132 КАС України встановлює, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2)розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1)складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з частиною сьомою статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Відповідно до частини дев`ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, обсягу наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Суд, вирішуючи таке питання враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22.11.2019 у справі №810/1502/18.

Суд також зазначає, що в пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Суд встановив, що між позивачем та Адвокатським бюро «Саляк і Партнери» укладено договір про надання правової допомоги, а інтереси позивача у справі представляв адвокат Саляк Маркіян Богданович на підставі ордера про надання правничої допомоги.

Суд повторно зазначає, що відповідно до частини п`ятої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої вказаної статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд вказує на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, слід керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «East/West Alliance Limited» проти України» оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), №34884/97).

На підставі системного аналізу матеріалів справи та долучених представником позивача доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу суд, з урахуванням принципу співмірності та розумності судових витрат, ступеня складності предмета спору, виходячи з конкретних обставин справи та змісту виконаних послуг, вважає за необхідне стягнути на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.

Тому заяву представника позивача про розподіл судових витрат необхідно задовольнити частково.

Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 243, 244, 245 КАС України, суд

в и р і ш и в:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Флексорес» до Львівської митниці про визнання протиправним і скасування рішення задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/100500/1 від 12.12.2025.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці код ЄДРПОУ 43971343, адреса: 79000, м.Львів, вул.Костюшка, 1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Флексорес» код ЄДРПОУ 38953610, адреса: 81144, Львівська область, Пустомитівський район, с.Чишки, вул.Лесі Українки, 53 судовий збір у розмірі 3328 (три тисячі триста двадцять вісім) гривень 00 копійок.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці код ЄДРПОУ 43971343, місцезнаходження: 79000, м.Львів, вул.Костюшка, 1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Флексорес» код ЄДРПОУ 38953610, адреса: 81144, Львівська область, Пустомитівський район, с.Чишки, вул.Лесі Українки, 53 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) грн 00 коп.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Суддя Гулик Андрій Григорович