Рішення № 138790242, 05.08.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 серпня 2026 рокусправа № 380/11965/26м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання бездіяльності 6 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській областіпротиправною та зобов`язання вчинити дії.

Обставини справи.

До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність 6 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 29 січня 2020 року по 17 квітня 2026 року - день фактичної виплати грошового забезпечення у повному обсязі включно за весь час затримки виплати;

- зобов`язати 6 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 29 січня 2020 року по 17 квітня 2026 року - день фактичної виплати грошового забезпечення у повному обсязі включно за весь час затримки виплати.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що проходив службу цивільного захисту у 6 Державному пожежно-рятувальному загоні ГУ ДСНС України у Львівській області та був звільнений у запас 28 жовтня 2020 року. Вказує, що на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 березня 2026 року у справі № 380/19693/25 відповідач 17 квітня 2026 року виплатив йому заборгованість з перерахованого грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року в сумі 74 887,20 грн. Водночас відповідач у порушення вимог Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» не здійснив нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів за весь період затримки виплати вказаних коштів, що стало підставою для звернення з даним позовом до суду.

Ухвалою від 15 червня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Про відкриття провадження у справі відповідач повідомлений належним чином відповідно до вимог статті 251 Кодексу адміністративного судочинства України. Копію ухвали суду від 15 червня 2026 року було доставлено до його електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд» 16 червня 2026 року, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою про доставку електронного документа.

У зазначеній ухвалі суду відповідачу було встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву відповідно до вимог статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України.

Проте відповідач у визначений процесуальний строк відзив на позовну заяву до суду не подав, будь-яких заявою, заперечень проти позову або клопотань про продовження процесуального строку для подання відзиву не надсилав. Будь-які відомості про поважність причин неподання відзиву в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до частини четвертої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Згідно з приписами частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву на позов у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За приписами частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Розглянувши подані позивачем заяви по суті справи, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази у їх сукупності, суд

В с т а н о в и в :

ОСОБА_1 проходив службу цивільного захисту у 6 Державному пожежно-рятувальному загоні Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області.

Наказом Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області від 26 жовтня 2020 року № 306 о/с (по особовому складу) ОСОБА_1 відповідно до Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу було звільнено зі служби у запас Збройних Сил України за підпунктом 2 пункту 176 (за віком) з посади командира відділення 9 державної пожежно-рятувальної частини Головного управління ДСНС України у Львівській області з 28 жовтня 2020 року та виключено з кадрів ДСНС України.

Під час проходження військової служби позивачу нараховувалося та виплачувалося грошове забезпечення, розмір якого, як встановлено судовим рішенням, визначався відповідачем із порушенням вимог чинного законодавства, а саме без урахування збільшених розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16 березня 2026 року у справі № 380/19693/25 адміністративний позов ОСОБА_1 було задоволено та зобов`язано 6 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

На виконання вказаного судового рішення у справі № 380/19693/25 відповідачем здійснено перерахунок грошового забезпечення позивача та 17 квітня 2026 року перераховано на картковий (банківський) рахунок ОСОБА_1 донараховані суми грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року в загальному розмірі 74 887,20 грн, що підтверджується витягом з банківського рахунку та коментарем до безготівкового зарахування коштів.

Таким чином, фактична виплата донарахованих за період з 29 січня 2020 року сум грошового забезпечення відбулася лише 17 квітня 2026 року, тобто з тривалою затримкою (понад 6 років від початку виникнення права на належні суми виплат та значно більше одного календарного місяця).

Водночас під час проведення виплати вказаної суми заборгованості з грошового забезпечення (74 887,20 грн) відповідач у порушення вимог Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку № 159 не здійснив одночасного нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за весь період затримки виплати з 29 січня 2020 року по 17 квітня 2026 року включно.

Вважаючи таку бездіяльність 6 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління ДСНС України у Львівській області протиправною та такою, що призвела до знецінення належних йому грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Засади державного регулювання грошового забезпечення військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу визначені Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011-XII). Відповідно до статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

Приписами статті 115 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця. За затримку розрахунку при звільненні або порушення строків виплати заробітної плати (грошового забезпечення) передбачена відповідальність роботодавця.

Спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, є Закон України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III).

Відповідно до статті 1 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно зі статтею 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Абзацом п`ятим статті 2 Закону № 2050-III чітко визначено перелік доходів, які підлягають компенсації. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Статтею 3 Закону № 2050-III передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Відповідно до статті 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

На виконання Закону № 2050-III Кабінет Міністрів України постановою від 21 лютого 2001 року № 159 затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі Порядок № 159).

Згідно з пунктом 1 Порядку № 159 його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Пунктом 2 Порядку № 159 встановлено, що компенсація проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з 01 січня 2001 року.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема заробітна плата (грошове забезпечення).

Пунктом 4 Порядку № 159 розкрито алгоритм обчислення компенсації: сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Згідно з пунктом 7 Порядку № 159 компенсація виплачується за рахунок коштів, з яких здійснюються відповідні виплати, або за рахунок коштів роботодавця.

Аналіз наведених нормативно-правових актів дає підстави для висновку, що компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати є особливим видом відповідальності роботодавця (уповноваженого органу) та додатковою гарантією соціального захисту громадян. Основною метою цієї гарантії є часткове або повне відшкодування збитків фізичної особи, зумовлених знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час затримки їх виплати.

Право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані органом владних повноважень у володільчому порядку, чи обов`язок щодо їх нарахування та виплати було встановлено за рішенням суду.

Протилежне тлумачення норм Закону № 2050-III поставило б право особи на компенсацію інфляційних втрат у залежність від неправомірних дій або бездіяльності самого роботодавця (суб`єкта владних повноважень), який спочатку протиправно не нарахував належні особі виплати, а у подальшому виплатив їх із затримкою лише після судового втручання. Такий підхід суперечить фундаментальному принципу права «nullus commodum capere potest de injuria sua propria» (нікому не дозволяється видобувати вигоду з власної протиправної поведінки).

Таким чином, у розумінні системного тлумачення Закону № 2050-III юридичними фактами, з наявністю яких закон пов`язує виникнення у суб`єкта владних повноважень обов`язку нарахувати та виплатити компенсацію, є:

факт невиплати або неповної виплати належного особі грошового доходу (в даному випадку грошового забезпечення) у строки, встановлені законодавством;

наявність затримки у виплаті такого доходу на один і більше календарних місяців;

факт подальшої виплати утримуваної заборгованості (як у добровільному порядку, так і на виконання судового рішення).

При цьому Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02 квітня 2024 року у справі №560/8194/20 окремо підкреслив, що відповідно до припису статті 4 Закону № 2050-III та Порядку № 159 виплата компенсації повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний період. Зазначений обов`язок покладається безпосередньо на суб`єкта владних повноважень (роботодавця) і повинен виконуватися ним у безумовному порядку - автоматично при виплаті заборгованості, без необхідності звернення громадянина з додатковими заявами про нарахування компенсації.

Оскільки фактична виплата донарахованих сум грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року відбулася лише 17 квітня 2026 року, тобто із суттєвою затримкою, у позивача відповідно до статей 1-4 Закону № 2050-III та Порядку № 159 виникло право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на виплачену суму заборгованості за весь період затримки - з 29 січня 2020 року по 17 квітня 2026 року (день фактичного розрахунку).

Ненарахування та невиплата відповідачем вказаної компенсації під час виплати заборгованості у квітні 2026 року є протиправною бездіяльністю відповідача, яка призвела до порушення гарантованого статтями 43, 55 Конституції України та Законом № 2050-III права позивача на своєчасне й у повному обсязі отримання належних йому грошових доходів та захист їх від інфляційного знецінення.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З метою ефективного та повного поновлення порушених соціально-майнових прав позивача суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність 6 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити позивачу таку компенсацію на виплачену суму грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 17 квітня 2026 року включно відповідно до вимог Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку № 159.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статей 72-76 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Допустимими є докази, одержані в порядку, встановленому законом. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Суд зазначає, що відповідач 6 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області будучи суб`єктом владних повноважень, належним чином повідомленим про відкриття провадження у справі та надання процесуального строку для подання відзиву, своїм правом на надання заперечень та доказування правомірності власної поведінки не скористався. Відповідач у встановлений судом строк відзиву на позовну заяву та доказів правомірності своєї бездіяльності щодо невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів суду не надав, а отже, не спростував обґрунтованих доводів позивача.

За наслідками системного аналізу матеріалів справи, норм чинного законодавства та усталених правових позицій Верховного Суду суд дійшов висновку, що оскаржувана бездіяльність відповідача не відповідає встановленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям правомірності, у зв`язку з чим позов ОСОБА_1 є обґрунтованим та підлягає задоволенню в повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується положеннями статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або компенсації відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Позивачем за подання позову до суду сплачено судовий збір у розмірі 1 065,00 грн згідно з квитанцією від 10 червня 2026 року ID: 6369-7805-5499-1193. Вказані витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 257, 262, 293, 295 КАС України, суд

у х в а л и в :

1. Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність 6 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 17 квітня 2026 року включно.

3. Зобов`язати 6 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області (82400, Львівська обл., м. Стрий, вул. Зелена, буд. 23 код ЄДРПОУ:38374231) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП: НОМЕР_1 ) компенсацію втрати частини доходів у звязку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 17 квітня 2026 року включно відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань 6 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області (82400, Львівська обл., м. Стрий, вул. Зелена, буд. 23 код ЄДРПОУ:38374231) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП: НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 065 (одна тисяча шістдесят п`ять) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 05 серпня 2026 року.

Суддя О.І. Коморний