Ухвала суду № 138789838, 06.08.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

06 серпня 2026 року м.Київ справа № 320/13338/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., розглянувши у порядку письмового провадження питання про прийняття звіту Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про виконання рішення суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, в якому просила суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в м.Києві про відмову в перерахунку позивачу пенсії за віком;

- зобов`язати ГУ ПФУ в м. Києві зарахувати позивачу період роботи з 21.08.1980 по 02.07.2001 в ДКП "Київжитлотеплокомуненерго" до загального стажу та перерахувати пенсію за віком з дня виникнення права на призначення пенсії, а саме: з 28.12.2022.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 09.10.2025 адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві у зарахуванні ОСОБА_1 до страхового стажу періоду роботи згідно записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 06.06.1980, з 21.08.1980 по 31.12.1997, з урахуванням зарахованого стажу з 22.01.1983 по 04.08.1987.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи згідно записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 06.06.1980, з 21.08.1980 по 31.12.1997, з урахуванням зарахованого стажу з 22.01.1983 по 04.08.1987.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсії за віком з урахуванням страхового стажу за період роботи згідно записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 06.06.1980, з 21.08.1980 з 28.12.2022, з урахуванням зарахованого стажу з 22.01.1983 по 04.08.1987.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.01.2026 апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві залишено без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 09.10.2025 - без змін.

04.05.2026 на адресу суду через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про встановлення судового контролю за виконанням рішення Київського окружного адміністративного суду від 09.10.2025 шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві подати звіт про виконання судового рішення. Крім того, позивач просить визнати протиправними дії відповідача щодо невиконання рішення суду у цій справі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду 07.05.2026 заяву позивача про встановлення судового контролю задоволено. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві у 30-денний строк з моменту отримання цієї ухвали (її тексту, отриманого засобами телекомунікаційного зв`язку) подати до суду звіт про виконання рішення у цій справі з відповідними доказами.

03.06.2026 на адресу суду від Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві надійшов звіт про виконання судового рішення, розглянувши який суд дійшов висновку про необхідність призначення судового засідання для вирішення питання прийняття поданого звіту та можливого накладення штрафу на керівника Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві у разі встановлення факту невиконання рішення суду у цій справі.

У поданому звіті територіальний орган Пенсійного фонду України зазначив, що на виконання рішення суду у цій справі було зараховано до страхового стажу позивача періоди роботи згідно записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 06.06.1980, з 21.08.1980 по 31.12.1997, з урахуванням зарахованого стажу з 22.01.1983 по 04.08.1987, та здійснено перерахунок пенсії за віком з 28.12.2022.

Також, відповідачем зазначено, що після перерахунку пенсії на виконання рішення суду було нараховано доплату у сумі 179665,76 грн. за період з 28.12.2022 по 31.05.2026, виплата якої в повному обсязі не була здійснена з огляду на відсутність достатнього фінансування з Державного бюджету України на відповідні цілі.

Головне управління звертає увагу, що з метою виплати заборгованості ним було направлено до Пенсійного фонду України лист від 19.05.2026 №2600-0501-5/81366 з проханням профінансувати виплату заборгованості для повного виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 09.10.2025 у справі №320/13338/25.

Крім того, відповідач зазначає, що на виконання Постанови №821 було здійснено виплату заборгованості в межах виділених бюджетних призначень, а саме: в березні 2026 року у розмірі 6670,40 грн., в квітні 2026 року у розмірі 7117,64 грн., в травні 2026 року у розмірі 5338,03 грн.

Станом на 28.05.2026 заборгованість складає 160539,69 грн.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.06.2026 призначено судове засідання для розгляду питання щодо прийняття звіту Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 29.05.2026 №2600-0903-8/88731 про виконання судового рішення Київського окружного адміністративного суду від 09.10.2025 у справі №320/13338/25 на 07 липня 2026 року о 15:00 год.

23.06.2026 на адресу суду через систему «Електронний суд» від відповідача надійшли додаткові пояснення.

До вказаних пояснень відповідачем було долучено рішення про перерахунок пенсії позивача від 06.02.2026, з якого вбачається, що Головним управлінням було здійснено перерахунок пенсії позивача з 28.12.2022. Розмір пенсії з надбавками становить 11961,69 грн.

З матеріалів пенсійної справи вбачається, що до страхового стажу позивача були враховані періоди роботи згідно записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 06.06.1980, з 21.08.1980 по 31.12.1997. Загальний страховий стаж позивача становить 42 роки 4 місяці 11 днів.

У судовому засіданні 07.07.2026 було відкладено питання про прийняття звіту про виконання судового рішення до наступного судового засідання, яке було призначено на 28.07.2026 на 16:30 хв.

27.07.2026 на адресу суду через систему «Електронний суд» від відповідача надійшли додаткові пояснення, в яких зазначено, що станом на липень 2026 року нарахована заборгованість на виконання рішення суду за період з 28.12.2022 по 31.07.2026 становить 189488,08 грн.

Відповідач зазначає, що із нарахованої заборгованості за період з 28.12.2022 по 13.01.2026 було здійснено виплату богу: в березні - 4101,00 грн., в квітні - 3370,00 грн., в травні - 2587,00 грн., в червні - 2572,00 грн.

Залишок невиплачених коштів за минулий період становить 145307,80 грн.

Відповідач зазначає, що розмір пенсії позивача після перерахунку становить 13 047,38 грн, тоді як до перерахунку її розмір становив 8 136,22 грн. Щомісячна різниця між перерахованим та фактично виплачуваним розміром пенсії складає 4 911,16 грн. (13047,38 грн. - 8136,22 грн.). Однак, перерахована пенсії у повному розмірі (13 047,38 грн) не виплачується позивачу у зв`язку з положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821, якою затверджено Порядок здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень (далі - Порядок №821).

Так, відповідач зазначив, що відповідно до Порядку №821 "перераховані пенсії за рішенням суду" - сума пенсії або щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації пенсії, доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, щомісячної доплати до пенсії, адресної допомоги до пенсійної виплати та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), визначена як різниця між розміром призначеної/перерахованої на виконання судового рішення суми виплати та визначеним органом Пенсійного фонду України розміром, з урахуванням положень нормативно-правових актів.

При цьому, видатки на виплату нарахованих пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці) за рішеннями суду за минулий час (тобто за період, визначений за рішеннями суду, які набрали законної сили та видані або ухвалені після набрання чинності Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", на виконання яких визначено зобов`язання органу Пенсійного фонду України здійснити нарахування/перерахунок/виплату сум пенсії, доплат, надбавок тощо до пенсії, довічного грошового утримання суддям у відставці, за час, що передує даті набрання законної сили такими рішеннями суду) та перерахованих пенсій за такими рішеннями суду здійснюються за окремими напрямами, передбаченими в бюджеті Пенсійного фонду України на таку мету, за джерелами виплати відповідних сум, визначених законодавством.

Видатки на виплату перерахованих пенсій за рішенням суду здійснюються в межах бюджетних асигнувань відповідно до розпису державного бюджету/помісячного розпису доходів і видатків бюджету Пенсійного фонду України на відповідну мету, які передбачені бюджетом Пенсійного фонду України на відповідний рік, одержувачам, яких включено до переліку станом на 1 число місяця, що передує місяцю, в якому здійснюється виплата (п. 6 Порядку №821).

Відповідач зазначив, що згідно з пунктом 7 Порядку №821 для забезпечення виплат за рішеннями суду, передбачених пунктами 5 і 6 цього Порядку, виплата пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці) проводиться в сумі, що визначається пропорційно виділеним на зазначені цілі бюджетним асигнуванням відповідно до розпису державного бюджету/помісячного розпису доходів і видатків бюджету Пенсійного фонду України, які передбачені бюджетом Пенсійного фонду України на відповідний рік, але не більшій від належної до виплати суми, що обліковується в переліку.

Невиплачені протягом поточного бюджетного періоду суми нарахованих на виконання рішень суду сум пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці) за минулий час і перерахованих пенсій за рішенням суду виплачуються в наступному бюджетному періоді в межах встановлених бюджетних асигнувань у порядку, передбаченому пунктами 5-7 цього Порядку (п.8 Порядку №821).

Відповідач зазначив, що базова сума пенсії в розмірі 8 136,22 грн (розмір пенсії позивача до перерахунку на виконання рішення суду у цій справі) включається до основної відомості на виплату пенсій та зараховується на банківський рахунок позивача. Натомість сума різниці в розмірі 4 911,16 грн, яка виникла внаслідок перерахунку на виконання судового рішення, включається до додаткової відомості та виплачується в межах бюджетних призначень відповідно до Порядку №821.

У поясненнях наведено такі відомості щодо виплати різниці між розмірами пенсії:

- у березні 2026 року з суми 4 911,16 грн виплачено 2 569,40 грн, залишок становив 2 341,76 грн;

- у квітні 2026 року виплачено 3 747,64 грн, залишок становив 1 163,52 грн;

- у травні 2026 року виплачено 2 751,03 грн, залишок становив 2 160,13 грн;

- у червні 2026 року виплачено 5 009,03 грн.

Загальна сума нарахованої різниці між попереднім та перерахованим розміром пенсії за березень-червень 2026 року становила 19 644,64 грн, з якої виплачено 14 077,10 грн. Залишок заборгованості становить 5567,54 грн.

Обґрунтовуючи неможливість одночасної виплати всієї суми заборгованості, відповідач послався на частини першу та другу статті 23 Бюджетного кодексу України, відповідно до яких бюджетні зобов`язання та платежі можуть здійснюватися лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Також відповідач зазначив, що бюджетні призначення мають кількісні, часові та цільові обмеження.

Головне управління вказало, що законами України про Державний бюджет України на 2025 та 2026 роки було передбачено спеціальний механізм фінансування видатків на виплату сум за судовими рішеннями, порядок реалізації якого мав визначатися Кабінетом Міністрів України. Відповідні видатки, за твердженням відповідача, були передбачені у бюджетах Пенсійного фонду України на 2025 та 2026 роки.

Посилаючись на принцип діяльності органів державної влади виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені законом, відповідач зазначив, що органи Пенсійного фонду не мають права самостійно визначати інший порядок здійснення виплат, ніж той, що встановлений законодавством.

Окремо відповідач звернув увагу на те, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 у справі №320/51895/25 постанову Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821 визнано протиправною та нечинною. У зв`язку з цим, на думку відповідача, виникла прогалина та правова невизначеність щодо механізму фінансування виплат пенсій, нарахованих на виконання судових рішень, оскільки іншого нормативно-правового акта, який би визначав відповідний порядок, не прийнято.

Водночас відповідач наголосив, що положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», якими передбачено здійснення таких виплат у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, залишаються чинними. Тому, на переконання відповідача, спрямування коштів на виплату перерахованих пенсій за рішеннями судів можливе лише після прийняття Кабінетом Міністрів України відповідного нормативно-правового акта.

У поясненнях також зазначено, що Пенсійний фонд України листами від 10.06.2026 №2800-030101-5/43074 та від 07.07.2026 №2800-050203-5/51006 звертався до Міністерства соціальної політики, сім`ї та єдності України з питання подальшого порядку виплати коштів, нарахованих органами Пенсійного фонду України на виконання судових рішень.

Відповідач додатково послався на складні фінансово-економічні умови формування та виконання бюджетів Пенсійного фонду України у 2025-2026 роках, зумовлені дією воєнного стану, зменшенням бюджетних надходжень, залежністю державного бюджету від зовнішньої фінансової допомоги, необхідністю дотримання режиму економії та пріоритетністю фінансування оборони держави.

На підтвердження допустимості врахування фінансових можливостей держави при реалізації соціально-економічних прав відповідач навів правові позиції Конституційного Суду України щодо необхідності забезпечення балансу між соціальними зобов`язаннями держави та її фінансовими ресурсами, а також можливості перерозподілу бюджетних видатків в умовах значного погіршення фінансово-економічної ситуації та воєнного стану.

Крім того, відповідач послався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, за змістом якої в умовах війни пріоритетним є спрямування обмежених фінансових ресурсів держави на фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань.

Щодо розподілу повноважень між Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві та Пенсійним фондом України відповідач зазначив, що територіальне управління формує та подає відомості, необхідні для проведення виплат, однак безпосереднє фінансування і перерахування коштів банківським установам здійснює Пенсійний фонд України.

За твердженням відповідача, відповідно до Порядку виплати пенсій через поточні рахунки в банках територіальні органи Пенсійного фонду формують списки на зарахування пенсій, які в електронній формі передаються через Пенсійний фонд України, а саме Пенсійний фонд України здійснює перерахування уповноваженим банкам коштів, необхідних для виплати пенсій.

Також Головне управління повідомило, що листом від 20.07.2026 №2600-0307-5/12586 звернулося до Пенсійного фонду України з проханням надати пояснення щодо порядку розподілу коштів на виплату поточного розміру пенсії позивачки починаючи з 01.04.2026.

З урахуванням наведеного Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві просило суд прийняти подані додаткові пояснення під час розгляду звіту від 29.05.2026 №2600-0903-8/88731.

У судовому засіданні 28.07.2026, після надання відповідачем пояснень по справі судом була постановлена ухвала про здійснення подальшого розгляду питання про прийняття звіту у порядку письмового провадження.

Розглянувши поданий відповідачем звіт про виконання судового рішення, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої-другої статті 382-3 КАС України за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 382-1 цього Кодексу.

Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.

Суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо суб`єктом владних повноважень не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються ним для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення.

Суд також відмовляє у прийнятті звіту, якщо звіт подано без додержання вимог частин другої та/або третьої статті 382-2 цього Кодексу.

Частиною п`ятою статті 382-3 КАС України визначено, що суд за клопотанням суб`єкта владних повноважень може зменшити розмір штрафу або звільнити від його сплати на підставі доказів, що підтверджують здійснення керівником такого суб`єкта владних повноважень дій, які спрямовані на виконання судового рішення та які, на переконання суду, на момент розгляду звіту є достатніми і вичерпними.

Якщо судове рішення стосується здійснення виплат (пенсійних, соціальних тощо), суд може зменшити розмір штрафу або звільнити від його сплати на підставі доказів, які підтверджують відсутність бюджетних асигнувань у суб`єкта владних повноважень та вжиття його керівником всіх необхідних заходів для встановлення таких бюджетних асигнувань, які, на переконання суду, на момент розгляду звіту є достатніми і вичерпними.

Суд наголошує на тому, що подання особою, на користь якої ухвалено судове рішення, заяви в порядку статті 382 КАС України про встановлення судового контролю за виконанням такого рішення спрямоване на забезпечення належного виконання судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Згідно зі статтею 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Положеннями частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Європейський суд з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції" наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.

Отже, для цілей статті 6 Конвенції стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України"), якими було встановлено порушення п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою ст. 129-1 Конституції України.

Визначена статтею 382 КАС України процедура судового контролю за виконанням судового рішення спрямована на забезпечення обов`язкового виконання судового рішення, ухваленого на користь особи, задля реального захисту та поновлення її прав, свобод, інтересів, що зазнали порушення, без гарантування яких неможливо забезпечити право кожного на судовий захист.

Верховний Суд у постанові від 10.02.2022 у справі №160/13013/19 зазначив, що переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов`язковості судових рішень, адміністративні суди мають зважено підходити до вибору процесуальних засобів такого забезпечення, а саме: встановлювати дійсні причини виникнення затримки у виконанні судового рішення, аналізувати акти законодавства, враховувати здійснені відповідною посадовою особою дії, спрямовані на виконання судового рішення, та їх відповідність вимогам законодавства, встановлювати наявність та форму вини такої посадової особи, а також зазначати про співмірність розміру штрафу та доходів (фінансової спроможності) такої посадової особи. Це не повинно зумовлювати порушення основоположних засад адміністративного судочинства, зокрема, пропорційності, необхідності дотримання оптимального балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) тощо. Такі засоби не можуть бути надмірними за визначених умов та не мають призводити до порушення прав, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Верховний Суд в ухвалі від 05.08.2025 у справі №580/2522/24 наголосив на тому, що посилення судового контролю за виконанням судових рішень та наділення суду з цією метою правом накладати штрафні санкції визнається заходом для забезпечення конституційного права громадян на судовий захист. Специфіка застосування штрафної санкції, полягає в тому, що вона накладається на керівника суб`єкта владних повноважень, яким не забезпечено виконання судового рішення та який є відповідальним за діяльність державного органу, який він очолює. Можливість накладення штрафу розглядається не самостійно, а за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або у разі неподання такого звіту. Накладення на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штрафу є мірою покарання, а тому можливість суду накласти такий штраф може бути реалізована лише за умови встановлення судом обставин, які свідчать про умисне невиконання рішення суду, недобросовісність у діях суб`єкта владних повноважень, які свідчать про ухилення останнього від виконання рішення суду.

Водночас, Верховний Суд України у своїх постановах, зокрема, від 24.01.2018 у справі №405/3663/13-а, від 13.06.2018 у справі №757/29541/14-а від 21.08.2019 у справі №754/3105/17, від 21.05.2020 у справі №310/6910/16-а, неодноразово вказував про те, що невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів, за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів, не може вважатись невиконанням судового рішення без поважних причин. Накладення штрафу у такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання рішення суду у цій справі відповідачем зараховано до страхового стажу позивача спірний період та здійснено перерахунок пенсії з 28.12.2022.

Так, з наданого відповідачем рішення про перерахунок пенсії позивача від 06.02.2026 вбачається, що страховий стаж позивача становить 42 роки 4 місяці 11 днів. Таким чином, рішення суду було виконано відповідачем в частині здійснення перерахунку пенсії з урахуванням збільшеного страхового стажу.

Натомість, розмір нарахованої на виконання рішення суду заборгованості не був виплачений позивачу, внаслідок чого відсутні підстави вважати рішення суду виконаним.

Крім того, особливу увагу суд звертає на те, що відповідач не лише не виплатив позивачу заборгованість, нараховану за минулі періоди, а також не виплачує позивачу поточний розмір пенсії, перерахованої на виконання рішення суду.

Так, як було вказано вище, сума різниці в розмірі 4 911,16 грн, яка виникла внаслідок перерахунку на виконання судового рішення, включається до додаткової відомості та виплачується в межах бюджетних призначень відповідно до Порядку №821.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що навіть після набрання судовим рішенням законної сили позивач після відновлення порушеного права у судовому порядку не набуває права на негайне і повне отримання належної суми пенсії, що зводить нанівець конституційний принцип обов`язковості судового рішення.

Суд зауважує, що після набрання рішенням законної сили право особи на перераховану пенсію вже не є просто елементом загальної соціальної політики держави, оскільки воно трансформується у конкретизоване, індивідуалізоване і підтверджене судом суб`єктивне право вимоги до держави. У той же час, затверджений постановою №821 Порядок надає категорії «перераховані пенсії за рішенням суду» не суто обліково-інформаційного значення, а наділяє її практичним та функціональним навантаженням, позаяк вона використовується не для обліку вже належних до виплати сум, а для відокремлення їх від звичайної пенсійної виплати і підпорядкування спеціальному режиму часткової, відстроченої та асигнувально залежної виплати.

На переконання суду, така модель змінює саму природу судового захисту, оскільки якщо особа після відновлення у судовому порядку порушеного права не отримує виконання судового рішення, а лише набуває статус одержувача виплати, що здійснюється пропорційно бюджетному ресурсу, судове рішення перестає бути ефективним способом поновлення порушеного права. У такому разі спір фактично не вирішується остаточно: особа спочатку доводить в суді порушення органом державної влади свого права на отримання пенсії у належному, законодавчо визначеному розмірі, а потім невизначений час очікує, коли держава визнає фінансову можливість це право реалізувати. Такий підхід прямо суперечить позиції Конституційного Суду України стосовно того, що виконання судового рішення не може бути ілюзорним або надмірно відкладеним.

Таким чином, Порядок №821 створює ситуацію, за якої суд своїм рішенням встановлює, що особі належить певний розмір пенсії або доплати і що цей розмір мав бути визначений раніше, однак після цього орган Пенсійного фонду України переносить суму належної пенсійної виплати до спеціальної категорії «перерахованих пенсій за рішенням суду» і ця сума виплачується вже не як обов`язковий наслідок судового рішення, а як елемент окремого бюджетного процесу. Іншими словами, постанова трансформує право, встановлене судом, з площини обов`язкового виконання у площину дискреційного бюджетного планування.

Суд зазначає, що наведене свідчить про виникнення парадоксальної ситуації: судовий захист, який за Конституцією України має бути засобом поновлення права особи, внаслідок запровадженого постановою №821 механізму перетворюється на підставу для застосування до особи менш сприятливого порядку виплати. Такий наслідок несумісний зі статтею 55 Конституції України та статтею 129-1 Конституції України у їх системному зв`язку, як це тлумачить Конституційний Суд України.

Застосування до позивача положень Порядку, затвердженого оскаржуваною Постановою №821, на переконання суду, призводить до обмеження його конституційних прав на соціальний та судовий захист та на обов`язковість виконання судового рішення, яке набрало законної сили.

Суд зауважує, що Кабінет Міністрів України не наділений повноваженнями на встановлення порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій, перераховани) на виконання судових рішень шляхом звуження джерел виплати пенсій на виконання судових рішень до меж бюджетних асигнувань відповідно до розпису державного бюджету/помісячного розпису доходів і видатків бюджету ПФУ на відповідну мету.

Таким чином, звузивши джерела виплати пенсій на виконання судових рішень до меж бюджетних асигнувань відповідно до розпису державного бюджету/помісячного розпису доходів і видатків бюджету ПФУ на відповідну мету, Уряд де-факто змінив законодавчо встановлений порядок виконання рішення суду щодо погашення заборгованості з пенсійних виплат, у яких боржником виступає ПФУ, що, у свою чергу, дає підстави для висновку про врегулювання таких питань відповідачем поза межами наданих йому повноважень з огляду на наявність регулюючих такі правовідносини актів.

Наведені приписи Порядку №821 по суті встановлюють додаткові умови та часові параметри для отримання соціальної виплати у належному розмірі особами, порушені права яких були захищені у судовому порядку, що зміщує баланс від обов`язкового виконання у бік виконання за бюджетною можливістю. Такий підхід суперечить конституційній нормі, за якою порядок виконання судового рішення визначається законом, і не може бути змінений підзаконним актом.

Звідси, невиплата відповідачем у повному обсязі поточної пенсії, перерахованої на виконання рішення суду у цій справі, з посиланням на положення Порядку №821, свідчить про порушення пенсійним органом конституційного принципу обов`язковості судового рішення та зводить нанівець право особи на судовий захист, закріплене у статті 55 Основного Закону.

Крім того, суд звертає увагу на те, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 у справі №320/51895/25, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.06.2026, визнано протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821 «Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень».

Суд визнає непереконливими твердження відповідача про те, що після набрання законної сили рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 у справі №320/51895/25 виникла прогалина та правова невизначеність щодо механізму фінансування виплат пенсій, нарахованих на виконання судових рішень, через відсутність іншого нормативно-правового акта, який би визначав відповідний порядок.

Так, суд зауважує, що приписи Порядку №821 навіть за період його чинності суперечили актам вищої юридичної сили та не могли бути застосовані в якості обґрунтування правомірності невиплати у повному обсязі поточної пенсії позивача, перерахованої на виконання судового рішення.

Суд не може погодитися з доводами відповідача про те, що виходячи з положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» спрямування коштів на виплату перерахованих пенсій за рішеннями судів можливе лише після прийняття Кабінетом Міністрів України відповідного нормативно-правового акта.

Так, пунктом 14 Розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» установлено, що, починаючи з 1 січня 2026 року, видатки з бюджету Пенсійного фонду України на виплати за ретроспективними судовими рішеннями та виплати перерахованих за рішенням суду пенсій здійснюються за окремими напрямами у розрізі джерел їх виплати у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Отже, цією нормою передбачено лише необхідність виокремлення в бюджеті Пенсійного фонду України видатків на виконання судових рішень, однак при цьому наведена норма не створює новий режим реалізації права особи на отримання належних пенсійних виплат за судовим рішенням, оскільки це впливає на обсяг і реальність права, яке визначається законами та гарантується Конституцією України.

За таких обставин, виплата позивачу пенсійним органом поточної пенсії у розмірі, меншому за розмір перерахованої на виконання рішення суду пенсії, свідчить про порушення відповідачем конституційного принципу обов`язковості судового рішення та, відповідно, унеможливлює прийняття звіту Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 29.05.2026 №2600-0903-8/88731.

Відповідно до частини третьої статті 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України у разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб`єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

Таким чином, постановлення судом ухвали про відмову у прийнятті звіту тягне за собою необхідність накладення на керівника суб`єкта владних повноважень штрафу у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Водночас частиною п`ятою статті 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд за клопотанням суб`єкта владних повноважень може зменшити розмір штрафу або звільнити від його сплати на підставі доказів, що підтверджують здійснення керівником такого суб`єкта владних повноважень дій, які спрямовані на виконання судового рішення та які, на переконання суду, на момент розгляду звіту є достатніми і вичерпними.

Отже, здійснення керівником суб`єкта владних повноважень достатніх і вичерпних дій, які спрямовані на виконання судового рішення, є підставою для звільнення його від сплати штрафу.

Розглянувши звіт про виконання судового рішення та додані до нього документи, суд дійшов висновку, що керівником відповідача були вчинені дії, спрямовані на виконання судового рішення, які, однак, не призвели до повного виконання судового рішення з незалежних від відповідача причин (через відсутність достатнього фінансування для виплати як заборгованості по перерахованій пенсії, так і виплати поточної пенсії у належному розмірі). Вказані обставини надають суду можливість звільнити відповідача від сплати штрафу.

Втім, враховуючи, що виконання судового рішення у цій справі залежить від фінансування витрат на відповідні цілі з Державного бюджету України, суд вважає за необхідне надати пенсійному органу можливість виконати судове рішення належним чином та встановити новий строк для надання звіту про виконання судового рішення.

Керуючись статтями 243, 248, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Відмовити у прийнятті звіту Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 29.05.2026 №2600-0903-8/88731 про виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 09.10.2025 у справі №320/13338/25.

Звільнити Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві від сплати штрафу за невиконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 09.10.2025 у справі №320/13338/25.

Встановити для Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві новий строк для надання звіту про виконання судового рішення від 09.10.2025 у справі №320/13338/25 - один місяць з моменту отримання цієї ухвали суду.

Копію ухвали суду надіслати (вручити, надати) учасникам справи (їх представникам).

Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.

Суддя Дудін С.О.