Рішення № 138789060, 03.08.2026, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2026 року м. Житомир справа № 240/20815/26

категорія 111030200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Леміщак Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Ступник-Агро" до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернулося товариство з обмеженою відповідальністю "Ступник-Агро" із позовною заявою, в якій просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області від 19.05.2026 № 00106912408, яким позивачу за платежем "військовий збір" збільшено суму грошового зобов`язання на 278550,57 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 69637,64 грн, а також нараховано пеню в розмірі 38196,69 грн, а всього - на суму 386384,90 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ГУ ДПС у Житомирській області видано наказ від 09.03.2026 № 598-п про проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ "СТУПНИК-АГРО" з 23.03.2026 (тривалістю 10 робочих днів), продовженої наказом від 01.04.2026 № 789-п з 06.04.2026 на 5 робочих днів. За результатами перевірки складено Акт від 17.04.2026 № 7047/06-30-07-01/32985961. Перевіркою встановлено, що громадянин ФРН ОСОБА_1 надав позику ТОВ "СТУПНИК-АГРО" в сумі 3500000,00 євро за договором від 27.09.2024 б/н та надав довідку-підтвердження статусу податкового резидента України від 24.10.2024 № 2176/АП/06-30-55-04-05. За 2025 рік за договором нараховано відсотки у сумі 5 158 118,30 грн та утримано військовий збір на суму 64934,14 грн. Проте у листопаді 2025 року проведено сторнування утриманого військового збору за січень-березень 2025 року. Податковий орган зафіксував порушення пунктів 161, 162.1.3, 164.1, 167.1, 168.1, 170.10, 171 Податкового кодексу України та за період з 01.11.2024 по 31.12.2025 донарахував військовий збір у сумі 278550,57 грн. Позивач 01.05.2026 направив до ГУ ДПС заперечення та уточнення від 01.05.2026 № 102. За результатами розгляду 14.05.2026 комісія визнала висновки акта правомірними, про що позивача повідомлено листом від 14.05.2026 № 14023/6/06-30-07-01/32985961. 19.05.2026 ТОВ "СТУПНИК-АГРО" отримало податкове повідомлення-рішення № 00106912408 про донарахування 278550,57 грн військового збору, 69637,64 грн штрафних санкцій та 38196,69 грн пені.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 05.06.2026 вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у судове засідання (у письмовому провадженні).

22.06.2026 до суду надійшов відзив відповідача, у якому зазначено, що за результатами перевірки ТОВ "СТУПНИК-АГРО" встановили порушення вимог щодо утримання та сплати військового збору з доходів нерезидента Бокело Хейнріха (Німеччина) у вигляді відсотків за договором позики від 27.09.2024 № б/н на суму 3 500 000,00 євро (під 4,5% річних).

Перевіркою з`ясовано, що позичальник виплатив відсотки: за листопад 2024 року - 114 214,25 грн, за грудень 2024 року - 378628,89 грн, а за 2025 рік - 5158118,30 грн. Однак товариство неправомірно здійснило сторнування раніше утриманого військового збору: у вересні 2025 року за листопад-грудень 2024 року на суму 20732,12 грн, а в листопаді 2025 року за січень-березень 2025 року на суму 64934,14 грн.

Відповідач наголошує, що наявні довідки про податкове резидентство Німеччини та застосування Конвенції про уникнення подвійного оподаткування не звільняють від сплати військового збору, оскільки цей збір підлягає сплаті в Україні у повному обсязі та не зараховується в іноземній державі.

За результатами перевірки товариству донараховано військовий збір за період з 01.11.2024 по 31.12.2025 в загальній сумі 278550,57 грн (за листопад 2024 року за ставкою 1,5%, з грудня 2024 року та за 2025 рік - 5%). На підставі цього винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 19.05.2026 № 00106912408 на загальну суму 386384,90 грн, яке включає 278550,57 грн основного платежу, 69637,64 грн штрафних санкцій та 38196,69 грн пені.

Разом з відзивом до суду надійшло клопотання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Суд ухвалою від 06.07.2026 відмовив у даному клопотанні.

Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) з особливостями, визначеними статтями 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив таке.

Головним управлінням ДПС у Житомирській області на підставі наказу від 09.03.2026 № 598-п про проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ "СТУПНИК-АГРО" з 23.03.2026 (тривалістю 10 робочих днів), продовженої наказом від 01.04.2026 № 789-п з 06.04.2026, проведено планову виїзну перевірку ТОВ СТУПНИК-АГРО".

За результатами зазначеної перевірки контролюючим органом складено акт від 17.04.2026 № 7047/06-30-07-01/32985961, яким встановлено, що громадянин Федеративної Республіки Німеччина ОСОБА_1 надав відсоткову позику ТОВ СТУПНИК-АГРО в сумі 3500000,00 євро згідно з договором позики від 27.09.2024 № б/н. Відповідно, громадянин Німеччини ОСОБА_1 надав довідка-підтвердження статусу податкового резидента України для уникнення подвійного оподаткування відповідно до норм міжнародних договорів від 24.10.2024 № 2176/ АП/06-30-55-04-05.

За період з 01.01.2025 по 31.12.2025 згідно з договором від 27.09.2024 № б/н було нараховано доходи у вигляді відсотків за позикою в загальній сумі 5 158 118,30 грн. та утримано військовий збір на загальну суму 64934,14 грн. У листопаді 2025 року проведено сторнування утриманих сум військового збору в загальній сумі 64934,14 грн за період січень, лютий, березень 2025 року.

Таким чином перевіркою встановлено порушення - пункту 161 підрозділу 10 розділу XX Інші перехідні положення, пункту 162.1.3 пункту 162.1 статті 162, підпункту 164.1.1. підпункту 164.1.2 пункту 164.1 статті 164, пункту 167.1 статті 167, підпункту 168.1.1, підпункту 168.1.2. пункту 168.1 статті 168, пункт 170.10 статті 170, статті 171 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (із змінами та доповненнями). За результатами перевірки за період з 01.11.2024 по 31.12.2025 роки донараховано військового збору, в загальній сумі 278550,57 грн.

На підставі зазначених даних контролюючий орган 19.05.2026 прийняв податкове повідомлення-рішення № 00106912408, яким донараховано військовий збір в розмірі 278550,57 грн., нараховано штрафні санкції в розмірі 69637,64 грн та пеню в розмірі 38196,69 грн.

Вважаючи податкове повідомлення-рішення від 19.05.2026 № 00106912408 протиправним, товариство з обмеженою відповідальністю "СТУПНИК-АГРО" звернулося до суду.

Відповідно до вимог частини 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Податковий кодекс України (далі також ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Статтею 3 Податкового кодексу України визначено, що податкове законодавство України складається із Конституції України, цього Кодексу, Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи, чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування, а також нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи. При цьому частиною другою цієї статті прямо встановлено, що якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до п.п. 14.1.36 п. 14.1.ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За приписами підпункту 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 ПК України дохід з джерелом їх походження з України будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті та будь-яких інших пасивних (інвестиційних) доходів, сплачених резидентами України або постійними представництвами нерезидентів в Україні.

Згідно з підпунктом 14.1.49 пункту 14.1 статті 14 ПК України дивіденди платіж, що здійснюється юридичною особою, в тому числі емітентом корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів чи інших цінних паперів, на користь власника таких корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів та інших цінних паперів, що засвідчують право власності інвестора на частку (пай) у майні (активах) емітента, у зв`язку з розподілом частини його прибутку, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.

Для цілей оподаткування до дивідендів прирівнюються також: платіж у грошовій чи негрошовій формі, що здійснюється юридичною особою на користь її засновника та/або учасника (учасників) у зв`язку з розподілом чистого прибутку (його частини).

За унормуванням пункту 64.5 статті 64 ПК України нерезиденти (іноземні юридичні компанії, організації), які здійснюють в Україні діяльність через відокремлені підрозділи, у тому числі постійні представництва, або придбавають нерухоме майно або отримують майнові права на таке майно в Україні, або відкривають рахунки в банках України відповідно до статті 6 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні, або набувають право власності на інвестиційний актив, визначений абзацами третім шостим підпункту е підпункту 141.4.1 пункту 141.4 статті 141 цього Кодексу, в іншого нерезидента, який не має постійного представництва в Україні, зобов`язані стати на облік у контролюючих органах.

Положеннями ст. 103 ПК України визначений порядок застосування міжнародного договору України про уникнення подвійного оподаткування стосовно повного або часткового звільнення від оподаткування доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України.

Згідно з п. 103.1 ст. 103 ПК України застосування правил міжнародного договору України здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, зменшення ставки податку або шляхом повернення різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку нерезиденту необхідно сплатити відповідно до міжнародного договору України.

Підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 103.5 і 103.6 цієї статті, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (далі довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України (пункт 103.4 статті 103 ПК України).

Довідка видається компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно з законодавством відповідної країни, і повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України (пункт 103.5 статті 103 ПК України).

Особа, яка виплачує доходи нерезидентові, зобов`язана у разі здійснення у звітному періоді (кварталі) виплат нерезидентам доходів із джерелом їх походження з України подавати контролюючому органу за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) звіт про виплачені доходи, утримані та перераховані до бюджету податки на доходи нерезидентів у строки та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику (пункт 103.9 статті 103 ПК України).

Підпунктом 141.4.1 пункту 141.4 статті 141 ПК України передбачено, що доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею. Для цілей цього пункту такими доходами, зокрема, є: а) проценти, дисконтні доходи, що сплачуються на користь нерезидента, у тому числі проценти за позиками та борговими зобов`язаннями, випущеними (виданими) резидентом; б) дивіденди, які сплачуються резидентом.

Підпунктом 141.4.2 пункту 141.4 статті 141 ПК України визначено, що резидент, у тому числі фізична особа підприємець, фізична особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, або суб`єкт господарювання (юридична особа чи фізична особа - підприємець), який обрав спрощену систему оподаткування, або інший нерезидент, який провадить господарську діяльність через постійне представництво на території України, які здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), утримують податок з таких доходів, зазначених у підпункті 141.4.1 цього пункту, за ставкою в розмірі 15 % (крім доходів, зазначених у підпунктах 141.4.4-141.4.6 та 141.4.11 цього пункту) їх суми та за їх рахунок, що сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності. Вимоги цього абзацу не застосовуються до доходів нерезидентів, що отримуються ними через їх постійні представництва на території України.

Між Урядом України і Урядом Федеративної Республіки Німеччина укладена Угода про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доходи і майно від 03.07.1995 (далі - Угода), яка ратифікована Верховною Радою України.

Відповідно до статті 6 Угоди, доходи, що одержуються резидентом Договірної Держави від нерухомого майна (включаючи доход від сільського або лісового господарства), яке міститься в другій Договірній Державі, можуть оподатковуватись у цій другій Державі. Положення пункту 1 застосовуються до доходів, одержуваних від прямого використання, здавання в оренду або використання в будь-якій іншій формі нерухомого майна.

Згідно зі статтею 7 Угоди прибуток підприємства Договірної Держави оподатковується тільки у цій Державі, якщо тільки це підприємство не здійснює комерційної діяльності у другій Договірній Державі через розташоване в ній постійне представництво. Якщо підприємство здійснює комерційну діяльність, як вказано вище, прибуток підприємства може оподатковуватись в другій Державі, але тільки у тій частині, що відноситься до цього постійного представництва.

У визначенні прибутку постійного представництва допускається віднімання витрат, понесених для цілей такого постійного представництва, включаючи управлінські та загальноадміністративні витрати, незалежно від того, понесені ці витрати в Державі, де розташоване постійне представництво, чи в будь-якому іншому місці. В міру того, як визначення в Договірній Державі відповідно до її законодавства прибутку, що стосується постійного представництва, на базі пропорційного розподілу загальної суми прибутку підприємства його різним підрозділам, є звичайною практикою, ніщо в пункті 2 цієї статті не перешкоджає цій Договірній Державі визначати оподатковуваний прибуток шляхом такого розподілу, як це диктується практикою; обраний спосіб розподілу, однак повинен бути таким, що його результати будуть відповідати принципам, які містяться в цій статті.

Статтею 10 визначено, що Дивіденди, що сплачуються компанією, яка є резидентом однієї Договірної Держави, резиденту другої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій другій Державі.

Однак такі дивіденди можуть також оподатковуватись у Договірній Державі, резидентом якої є компанія, що сплачує дивіденди, відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо одержувач фактично має право на дивіденди, податок, що стягується таким чином, не повинен перевищувати:

а) 5 процентів валової суми дивідендів, якщо право на дивіденди фактично має компанія (на відміну від товариства) і ця компанія є власником принаймні 20 процентів капіталу компанії, яка сплачує дивіденди;

b) 10 процентів валової суми дивідендів в усіх інших випадках.

3. Термін "дивіденди" при використанні в цій статті означає:

a) дивіденди від акцій, включаючи доход від акцій, від користування акціями або користування правами, акцій гірничодобувної промисловості, акцій засновників чи інших прав, які не є борговими зобов`язаннями, що дають право на участь у прибутку

b) інший доход, який підлягає такому ж податковому регулюванню, як доход від акцій відповідно до законодавства Держави, резидентом якої є компанія, що розподіляє прибуток, і, для цілей оподаткування в Федеративній Республіці Німеччина, доход, одержуваний негласним компаньйоном від такої участі і розподілу по сертифікатах інвестиційного фонду або інвестиційного трасту.

4. Положення пунктів 1 і 2 не застосовуються, якщо особа, що фактично має право на дивіденди, яка є резидентом Договірної Держави, здійснює комерційну діяльність у другій Договірній Державі, резидентом якої є компанія, що сплачує дивіденди, через розташоване в ній постійне представництво, або надає в цій другій Державі незалежні особисті послуги з розташованої в ній постійної бази, і холдінг, стосовно якого сплачуються дивіденди, дійсно відноситься до таких постійного представництва або постійної бази. У такому випадку, незалежно від обставин, застосовуються положення статті 7 або статті 14.

5. У випадку, коли компанія, яка є резидентом однієї Договірної Держави, одержує прибуток або доходи з другої Договірної Держави, ця друга Держава не може стягувати будь-яких податків на дивіденди, що сплачуються компанією, за винятком коли ці дивіденди сплачуються резиденту цієї другої Держави, або якщо холдінг, стосовно якого сплачуються дивіденди, дійсно відноситься до постійного представництва або постійної бази, розташованих у цій другій Державі, і не може оподатковувати нерозподілений прибуток компанії податком на нерозподілений прибуток, навіть якщо сплачені дивіденди або нерозподілений прибуток складається повністю або частково з прибутку або доходу, що утворюються в цій другій Державі.

За правилами п. 103.3 ст. 103 ПК України бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу для цілей застосування пониженої ставки податку згідно з правилами міжнародного договору України до дивідендів, процентів, роялті, винагород тощо нерезидента, отриманих із джерел в Україні, вважається особа, що має право на отримання таких доходів.

При цьому бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу не може бути юридична або фізична особа, навіть якщо така особа має право на отримання доходу, але є агентом, номінальним утримувачем (номінальним власником) або є тільки посередником щодо такого доходу.

Для визначення особи як фактичного отримувача доходу, така особа повинна володіти не тільки правом на отримання доходу, але повинна бути і особою, яка визначає подальшу економічну долю доходу. Тобто коли отримувач процентів має право отримувати вигоду та визначати подальшу економічну долю доходу і не пов`язаний договірними або юридичними зобов`язаннями щодо перерахування такого доходу іншій особі, отримувач є бенефіціарним власником.

Разом із тим, чинним законодавством не встановлено форми документу, що підтверджує статус контрагента як бенефіціарного власника доходу, та який повинна мати особа на момент проведення виплати. Однак у разі заперечення обставин щодо бенефіціарного статусу нерезидента-отримувача доходу, обов`язок доказування зворотного в силу положень Кодексу адміністративного судочинства України покладається на контролюючий орган як на суб`єкта владних повноважень.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у справах № 817/1045/17 та № 803/1005/17, № 560/8133/24, № 120/7999/24.

З цього приводу суд зазначає, що перевіривши матеріали справи встановив, що громадянином Німеччини ОСОБА_1 була надана довідка-підтвердження статусу податкового резидента України для уникнення подвійного оподаткування відповідно до норм міжнародних договорів від 24.10.2024 № 2176/ АП/06-30-55-04-05, видана Головним управлінням ДПС у Житомирській області за звітний 2024 рік.

Водночас, в матеріалах справи наявна довідка від 15.05.2026 апостильована та нотаріально засвідчена перекладена). В Довідці зокрема зазначено, що з метою звільнення від німецького податку на доходи з капіталу/податку, що утримується згідно §50a Закону "Про прибутковий податок, підтверджується, що зазначена особа відповідно до положень Конвенції про уникнення подвійного оподаткування щодо податків на доходи між Федеративною Республіки Німеччина та Україною у податковому році/1991 - дотепер"

Пунктом 103.2 статті 103 ПК України визначено, що особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу (якщо відповідна умова передбачена міжнародним договором) і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України. У разі отримання синдикованого фінансового кредиту особа (податковий агент) застосовує ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України, на дату виплати процентів або інших доходів, отриманих із джерел в Україні, учасникам синдикату кредиторів з урахуванням того, резидентом якої юрисдикції є кожен учасник синдикованого кредиту, та пропорційно до його частки у межах кредитного договору, за умови що він є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу, незалежно від того, виплата здійснюється через агента чи напряму.

Суд зазначає, що застосування міжнародного договору України в частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку дозволяється тільки за умови надання нерезидентом особі (податковому агенту) документа, який підтверджує статус податкового резидента згідно з вимогами пункту 103.4 Податкового Кодексу України.

Статтею 162 Податкового кодексу України серед платників податку на доходи фізичних осіб визначено, зокрема, фізичну особу - нерезидента, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні. Статтею 163 цього Кодексу визначено об`єкт оподаткування: якщо для платника податку - резидента об`єктом оподаткування є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід з урахуванням доходу як з джерел його походження в Україні, так і іноземних доходів, то для платника податку - нерезидента об`єктом оподаткування є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід з джерела його походження в Україні.

Згідно з пунктом 164.1 статті 164 ПК України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. У разі використання права на податкову знижку базою оподаткування є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального оподатковуваного доходу з урахуванням пункту 164.6 цієї статті на суми податкової знижки такого звітного року.

Відповідно до підпункту 164.1.1. пункту 164.1 статті 164 ПК України загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.

Згідно з підпунктом 164.1.3. пункту 164.1 статті 164 ПК України загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності згідно зі статтею 177 цього Кодексу, та доходів, отриманих фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність згідно зі статтею 178 цього Кодексу.

Підпунктом 164.2.8 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку прямо віднесено дохід у вигляді процентів на вклад (депозит), процентного або дисконтного доходу за іменним ощадним (депозитним) сертифікатом, процентів, нарахованих на суму позики, наданої платником податку іншій особі.

За змістом пункту 164.4 статті 164 ПК України під час нарахування (отримання) доходів, отриманих у вигляді валютних цінностей або інших активів (вартість яких виражена в іноземній валюті або міжнародних розрахункових одиницях), такі доходи перераховуються у гривні за валютним курсом Національного банку України, що діє на момент нарахування (отримання) таких доходів.

Таким чином громадянин Німеччини ОСОБА_1 є податковим резидентом України та підлягає оподаткуванню за законодавством даної країни.

Суд звертає увагу, що відповідач наголосив на тому що донарахуванню військового збору передувала перевірка дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, своєчасності, достовірності, повноти нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб при виплаті доходів на користь платників податків - фізичних осіб, за результатом якої донараховано податок на доходи фізичних осіб за ставкою 18 відсотків відповідно до пункту 170.10 статті 170 ПКУ.

Даною перевіркою встановлено порушення підпункту 164.1.1 підпункту 164.1.2 підпункту 164.1 статті 164, підпункту 167.1 статті 167, підпункту 168.1.1 підпункту 168.1.2 пункту 168.1 статті 168, пункту 170 .10 статті 170 статті 171 ПК України. За результатами перевірки донараховано податок на доходи з фізичних осіб в сумі 1017173,06 грн, нараховано штрафні санкції в сумі 254293,26 грн та пеню в сумі 140571,12 грн, що є предметом розгляду в адміністративній справі № 240/20816/26, яка розглядається в Житомирському окружному адміністративному суді.

Пункт 181.1 статті 181 ПК України встановлює, що обов`язкова реєстрація особи платником ПДВ виникає у разі, якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 1000000 гривень (без урахування ПДВ).

Водночас підпункт 3 пункту 297.1 статті 297 ПК України прямо звільняє платників єдиного податку третьої групи зі ставкою 5% від обов`язку нарахування, сплати та подання звітності з ПДВ. Ці дві норми у системному взаємозв`язку означають, що обов`язок реєстрації платником ПДВ, передбачений пунктом 181.1 ПК України, стосується лише осіб, які не звільнені від ПДВ. Для платників єдиного податку зі ставкою 5% цей обов`язок може виникнути виключно у разі і після втрати права на застосування спрощеної системи оподаткування.

Ставку податку визначено пунктом 167.1 статті 167 Податкового кодексу України у розмірі 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами, а також щодо переважної більшості інших видів доходів, включно з пасивними доходами у вигляді процентів, крім випадків, для яких цим розділом Кодексу встановлено іншу ставку.

Порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету визначено статтею 168 Кодексу, підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 якої встановлено, що податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, а підпунктом 168.1.2 цього ж пункту - що податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом.

Особливості оподаткування доходів, отриманих нерезидентами, врегульовано пунктом 170.10 статті 170 Податкового кодексу України. Підпунктом 170.10.1 цього пункту встановлено, що доходи з джерелом їх походження в Україні, що нараховуються (виплачуються, надаються) на користь нерезидентів, оподатковуються за правилами та ставками, визначеними для резидентів, з урахуванням особливостей, визначених окремими нормами розділу IV Кодексу для нерезидентів.

Підпунктом 170.10.3 того ж пункту передбачено, що у разі якщо доходи з джерелом їх походження в Україні виплачуються нерезиденту резидентом - юридичною особою, такий резидент вважається податковим агентом нерезидента щодо таких доходів. Кореспондуючі приписи містить стаття 171 Кодексу, якою особами, відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів, зокрема, у вигляді процентів, визначено податкового агента - особу, яка нараховує (виплачує) відповідний дохід.

Відповідно до пункту 177.2 статті 177 ПК України об`єктом оподаткування підприємців на загальній системі є чистий оподатковуваний дохід - різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) та документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю.

Суд вважає, що визначальне значення для вирішення цього спору має пункт 3 статті 2 Угоди, яким встановлено вичерпний на момент підписання Угоди перелік податків, на які поширюється її дія: для України - це податок на прибуток підприємств, прибутковий податок з громадян, податок на майно підприємств і податок на нерухоме майно громадян (визначені Угодою збірним поняттям "Український податок"); для Федеративної Республіки Німеччина - прибутковий податок, корпоративний податок, податок на майно і промисловий податок (визначені Угодою збірним поняттям "Німецький податок"). Пунктом 4 статті 2 Угоди передбачено, що вона застосовується також до всіх ідентичних або подібних по суті податків, які стягуватимуться однією з Договірних Держав після дати підписання Угоди, в доповнення до або замість існуючих податків. Отже, дія Угоди поширюється на податок, введений після 03.07.1995, лише за умови, що такий податок є ідентичним чи подібним по суті одному з податків, прямо перелічених у пункті 3 статті 2 Угоди; для українських правовідносин у цій справі релевантним є співвідношення з прибутковим податком з громадян, що в чинній редакції податкового законодавства України іменується податком на доходи фізичних осіб.

У цьому контексті суд враховує положення пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України, яким запроваджено військовий збір. Зазначений збір встановлено Законом України від 31.07.2014 № 1621-VII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України" тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, з подальшим уточненням строку його дії до припинення або скасування воєнного стану, введеного в Україні. Відповідно до підпункту 1.1 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX Кодексу платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу, тобто ті самі особи, що є платниками податку на доходи фізичних осіб, включно з фізичними особами - нерезидентами, які отримують доходи з джерела їх походження в Україні. Підпунктом 1.2 того ж пункту об`єктом оподаткування збором визначено доходи, зазначені у статті 163 Кодексу, тобто той самий об`єкт, що визначений для податку на доходи фізичних осіб. Підпунктом 1.4 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX Кодексу передбачено, що нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору здійснюються в порядку, встановленому розділом IV цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту.

Щодо розміру ставки військового збору суд враховує, що Законом України від 10.10.2024 № 4015-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану", який набрав чинності 01.12.2024, ставку військового збору підвищено з 1,5 відсотка до 5 відсотків об`єкта оподаткування для більшості категорій платників, включаючи платників, визначених пунктом 162.1 статті 162 Кодексу. Отже, до доходу у вигляді процентів, нарахованого (виплаченого) на користь нерезидента до 01.12.2024, підлягала застосуванню ставка військового збору у розмірі 1,5 відсотка, а починаючи з 01.12.2024 - ставка у розмірі 5 відсотків, що, як буде показано нижче, відповідає розрахунку, покладеному контролюючим органом в основу оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Разом із тим суд звертає увагу на те, що, попри спільність об`єкта оподаткування та адміністративного механізму справляння військового збору й податку на доходи фізичних осіб, законодавець встановив військовий збір не в межах розділу IV Кодексу, яким регулюється податок на доходи фізичних осіб як самостійний загальнодержавний податок, перелічений у статті 9 Кодексу, а в межах перехідних положень розділу XX Кодексу, як тимчасовий, цільовий та відмінний за правовою природою обов`язковий платіж.

Військовий збір не включено ані до переліку загальнодержавних податків і зборів, визначеного статтею 9 Податкового кодексу України, ані до переліку місцевих податків і зборів, визначеного статтею 10 цього Кодексу, що є додатковим свідченням його особливого правового статусу в системі публічних платежів України, відмінного від статусу податку на доходи фізичних осіб.

Матеріалами справи підтверджується, що наказом Головного управління ДПС у Житомирській області від 09.03.2026 № 598-п призначено проведення документальної планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "СТУПНИК-АГРО" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2019 по 31.12.2025 та законодавства про єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 по 31.12.2025, яку розпочато 23.03.2026 строком на 10 робочих днів. Наказом від 01.04.2026 № 789-п строк проведення зазначеної перевірки продовжено з 06.04.2026 на 5 робочих днів. Ні порядок призначення, ні строки проведення, ні підстави продовження цієї перевірки позивачем у позовній заяві не оспорюються та жодних доводів щодо їх невідповідності статтям 77 і 82 Податкового кодексу України позовна заява не містить, а отже, ці обставини суд визнає такими, що відповідають вимогам законодавства.

За результатами перевірки складено акт від 17.04.2026 № 7047/06-30-07-01/32985961, зміст якого, зокрема у частині встановлення факту та розміру виплаченого позивачем на користь нерезидента процентного доходу, сторонами не оспорюється і кореспондує вимогам Порядку оформлення результатів документальних перевірок, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 № 727. Не погодившись з висновками акта, позивач 01.05.2026 подав до ГУ ДПС заперечення за вих. № 101 та уточнення до них за вих. № 102, які 14.05.2026 розглянуто постійно діючою комісією з розгляду спірних питань за участю уповноваженого представника позивача адвоката Черниша О. М., що само по собі свідчить про дотримання відповідачем права позивача на участь у процедурі, яка передувала прийняттю оскаржуваного рішення, як того вимагає пункт 2 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України. За результатами розгляду заперечень комісія дійшла висновку про правомірність висновків акта перевірки, про що позивача повідомлено листом від 14.05.2026 № 14023/6/06-30-07-01/32985961, а 19.05.2026 прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 00106912408.

27.09.2024 між громадянином Федеративної Республіки Німеччина ОСОБА_1 (як позикодавцем) та товариством з обмеженою відповідальністю "СТУПНИК-АГРО" (як позичальником) укладено договір позики, за умовами якого позикодавець надав позичальнику позику в сумі 3500000,00 євро з нарахуванням процентів за фіксованою ставкою 4,5 відсотка річних на залишок суми позики щомісяця з моменту фактичного отримання коштів позичальником; пунктом 4.4 договору сторони прямо погодили, що під час виплати процентів позичальник з відповідної суми утримує та сплачує на території України податок з доходів нерезидента за ставкою, встановленою чинним законодавством України, чим самі учасники цивільних правовідносин підтвердили розуміння того, що дохід у вигляді процентів підлягає оподаткуванню в Україні на загальних підставах. На виконання зазначеного договору позивач у період з листопада 2024 року по грудень 2025 року щомісячно здійснював виплату процентів на користь ОСОБА_1 , сукупний розмір яких, як встановлено перевіркою і не спростовано жодною зі сторін, склав 492843,14 грн за листопад-грудень 2024 року та 5158118,30 грн за 2025 рік.

Отриманий ОСОБА_1 дохід у вигляді процентів за наведеним договором позики відповідає ознакам доходу, визначеного підпунктом 164.2.8 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, а сам ОСОБА_1 як громадянин Федеративної Республіки Німеччина, який не має підтвердженого статусу резидента України, для цілей оподаткування цього доходу є нерезидентом - платником податку в розумінні пункту 162.1 статті 162 та пункту 163.2 статті 163 Кодексу.

Позивач як резидент - юридична особа, що здійснювала нарахування та виплату зазначеного доходу на користь нерезидента, відповідно до підпункту 170.10.3 пункту 170.10 статті 170 та статті 171 Податкового кодексу України є податковим агентом щодо цього доходу і, за відсутності підстав для застосування міжнародного договору, зобов`язаний був утримувати з нього податок на доходи фізичних осіб за ставкою 18 відсотків, визначеною пунктом 167.1 статті 167 Кодексу, та військовий збір за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX цього Кодексу, тобто за ставкою 1,5 відсотка до 01.12.2024 та 5 відсотків - починаючи з 01.12.2024.

Судом встановлено, і це не заперечується жодною зі сторін, що на підтвердження свого податкового резидентства у Федеративній Республіці Німеччина Бокело Хейнріх надав позивачу довідку, видану компетентним органом Федеративної Республіки Німеччина - фінансовим управлінням за місцем його обліку, належним чином апостильовану та перекладену на українську мову з нотаріальним засвідченням перекладу, якою підтверджено його реєстрацію платником податку з доходів фізичних осіб та податку на додану вартість у Федеративній Республіці Німеччина з 01.01.1996 та його право на застосування положень Угоди.

Відповідач у відзиві на позовну заяву не заперечує ані достовірності цієї довідки, ані додержання позивачем формальних вимог до неї, встановлених пунктами 103.4 і 103.5 статті 103 Податкового кодексу України, а отже, суд виходить з того, що в частині дотримання процедурних передумов для застосування міжнародного договору - подання належно оформленої, легалізованої та перекладеної довідки про податкове резидентство контрагента - позивачем вимоги статті 103 Кодексу додержано.

Проте додержання процедурних вимог статті 103 Податкового кодексу України є необхідною, але не достатньою умовою для звільнення доходу від оподаткування певним податком чи збором на підставі міжнародного договору: як зазначено вище при викладенні нормативно-правового регулювання, застосування пільг, передбачених міжнародним договором, можливе виключно щодо тих податків і зборів, на які поширюється предметна сфера дії такого договору.

У цьому й полягає дійсний предмет спору між сторонами: позивач, посилаючись на наявність довідки про податкове резидентство ОСОБА_1 , вважав, що військовий збір, утриманий та сплачений ним із процентного доходу за листопад-грудень 2024 року та за січень-березень 2025 року, підлягає сторнуванню як утриманий безпідставно, у зв`язку з чим у вересні та листопаді 2025 року здійснив відповідне сторнування раніше нарахованих і сплачених сум військового збору; відповідач же, навпаки, вважає, що Угода на військовий збір не поширюється, а тому зазначене сторнування є протиправним і утворює факт заниження податкового зобов`язання, яке контролюючий орган правомірно донарахував на підставі підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України.

Вирішуючи це питання, суд повторно звертається до пункту 3 статті 2 Угоди, яким вичерпно, станом на дату її підписання, визначено перелік українських податків, на які поширюється дія Угоди: податок на прибуток підприємств, прибутковий податок з громадян, податок на майно підприємств і податок на нерухоме майно громадян. Військовий збір у цьому переліку відсутній, що є цілком закономірним, оскільки станом на дату підписання Угоди - 03.07.1995 - такого обов`язкового платежу в системі оподаткування України не існувало: він запроваджений значно пізніше.

За таких обставин поширення дії Угоди на військовий збір можливе виключно за умови, що останній підпадає під дію пункту 4 статті 2 Угоди, яким її дію поширено на всі податки, ідентичні або подібні по суті до перелічених у пункті 3 цієї статті, що запроваджені однією з Договірних Держав після дати підписання Угоди в доповнення до чи замість існуючих на той час податків.

Оцінюючи, чи є військовий збір податком, ідентичним або подібним по суті до прибуткового податку з громадян (податку на доходи фізичних осіб) у розумінні пункту 4 статті 2 Угоди, суд враховує, що, попри формальну спільність об`єкта оподаткування (стаття 163 Кодексу) та процедури нарахування, утримання і перерахування (розділ IV Кодексу), правова природа цих двох платежів істотно різниться. Податок на доходи фізичних осіб віднесено статтею 9 Податкового кодексу України до загальнодержавних податків як постійний, безстроковий елемент системи оподаткування, тоді як військовий збір встановлено не в основному тексті Кодексу, який регулює систему податків і зборів, а в перехідних положеннях розділу XX Кодексу, як тимчасовий захід - тимчасовий як за формальним місцем свого закріплення в структурі Кодексу, так і за прямо визначеним законодавцем строком дії, обумовленим завершенням реформи Збройних Сил України, а в подальшому - припиненням чи скасуванням воєнного стану.

Крім того, військовий збір не включено ані до переліку загальнодержавних податків і зборів, визначеного статтею 9 Кодексу, ані до переліку місцевих податків і зборів, визначеного статтею 10 Кодексу, тобто законодавець свідомо утримався від надання військовому збору статусу самостійного податку в системі оподаткування, зберігаючи за ним особливий, відмінний правовий статус тимчасового цільового платежу.

Функціональне призначення військового збору також відрізняється від призначення податку на доходи фізичних осіб: якщо податок на доходи фізичних осіб є знеособленим джерелом наповнення зведеного бюджету України для фінансування усього комплексу публічних функцій держави, то військовий збір, як випливає з самої його назви та з мети його запровадження, має цільовий характер, спрямований на забезпечення фінансування заходів у сфері оборони та безпеки держави в умовах відповідних безпекових викликів.

Ця обставина, поряд з відсутністю у механізмі справляння військового збору податкової соціальної пільги та інших видів звільнень і вирахувань, притаманних оподаткуванню доходів фізичних осіб податком на доходи фізичних осіб, свідчить, що військовий збір, попри використання спільного адміністративного механізму справляння, є за своєю суттю самостійним фіскальним інструментом особливого цільового призначення, відмінним від податку на доходи фізичних осіб, а не податком, ідентичним чи подібним по суті до нього, введеним "в доповнення до або замість" останнього в розумінні пункту 4 статті 2 Угоди.

Суд зазначає, що викладене тлумачення узгоджується з усталеною практикою застосування Угоди та аналогічних міжнародних договорів контролюючими органами України, які в індивідуальних податкових консультаціях послідовно виходять з того, що положення угод (конвенцій) про уникнення подвійного оподаткування на військовий збір не поширюються, у зв`язку з чим справляння цього збору здійснюється в порядку, визначеному Кодексом, незалежно від наявності у нерезидента - отримувача доходу підтвердження його резидентства в іноземній державі.

Отже, оскільки Угода не поширюється на військовий збір, Бокело Хейнріх, як фізична особа-нерезидент, що отримала процентний дохід із джерела його походження в Україні, залишався платником військового збору на загальних підставах, встановлених пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України, а позивач, як податковий агент, зобов`язаний був утримати та перерахувати до бюджету відповідну суму військового збору без будь-якого зменшення чи звільнення, обумовленого наявністю довідки про податкове резидентство Федеративної Республіки Німеччина.

За таких обставин здійснене позивачем у вересні та листопаді 2025 року сторнування раніше правомірно утриманих та сплачених сум військового збору за листопад-грудень 2024 року та за окремі місяці 2025 року не мало під собою законних підстав та призвело до заниження грошового зобов`язання позивача з військового збору, що узгоджується з висновками акта перевірки від 17.04.2026 № 7047/06-30-07-01/ НОМЕР_1 .

Перевіряючи правильність визначеної контролюючим органом суми грошового зобов`язання, суд враховує, що обчислена в акті перевірки та відтворена в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні сума військового збору в розмірі 278550,57 грн, з яких 20644,65 грн - за період з 01.11.2024 по 31.12.2024 (обчислена за ставкою 1,5 відсотка від суми процентного доходу, виплаченого в листопаді 2024 року, та за ставкою 5 відсотків від суми процентного доходу, виплаченого в грудні 2024 року, з урахуванням дати набрання чинності Законом України від 10.10.2024 № 4015-IX) та 257 905,92 грн - за період з 01.01.2025 по 31.12.2025 (обчислена за ставкою 5 відсотків від щомісячної суми процентного доходу, виплаченого протягом 2025 року), не оспорюється позивачем ані по суті методики розрахунку, ані в частині арифметичної точності, а позовна заява не містить жодного доводу щодо неправильності застосованих контролюючим органом ставок чи бази оподаткування.

Оскільки застосована контролюючим органом ставка військового збору для кожного відповідного періоду відповідає ставці, встановленій підпунктом 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX Кодексу в редакції, чинній на дату нарахування (виплати) відповідного доходу, а база оподаткування визначена виходячи з фактично виплачених, підтверджених платіжними дорученнями сум процентного доходу, суд не вбачає підстав для незгоди з визначеним контролюючим органом розміром грошового зобов`язання з військового збору.

Аналогічний висновок суд робить і щодо визначених у оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні сум штрафної (фінансової) санкції та пені.

Пунктами 123.1. та 123.2. статті 123 ПК України визначено, що вчинення платником податків діянь, що зумовили визначення контролюючим органом суми податкового зобов`язання та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2 (крім випадків зменшення суми податку на доходи фізичних осіб, задекларованої до повернення з бюджету у зв`язку із використанням права на податкову знижку), 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 10 відсотків суми визначеного податкового зобов`язання та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, завищеної суми бюджетного відшкодування. Діяння, передбачені пунктом 123.1 цієї статті, вчинені умисно, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків від суми визначеного податкового зобов`язання та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Враховуючи попередній висновок суду про правомірність визначення суми податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування, та визначення суми податкових зобов`язань з військового збору визначення сум штрафних санкцій також є правомірними, оскільки платником податків вчинені діяння, що зумовили визначення контролюючим органом сум податкових зобов`язань, контроль за сплатою яких покладено на контролюючі органи.

Щодо нарахування пені суд зазначає, що відповідно до ст. 129 ПК України нарахування пені розпочинається:

- при нарахуванні контролюючим органом податкового зобов`язання у встановлених цим Кодексом випадках, не пов`язаних з проведенням перевірки, або при нарахуванні контролюючим органом грошового зобов`язання, визначеного за результатами перевірки, - починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків такого зобов`язання, визначеного в податковому повідомленні-рішенні згідно з цим Кодексом;

- при нарахуванні контролюючим органом за результатами перевірки податкового зобов`язання та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, у разі виявлення його заниження - на суму такого заниження, починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків цього зобов`язання за відповідний податковий (звітний) період, щодо якого виявлено заниження, та за весь період заниження (у тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження);

- при нарахуванні суми грошового зобов`язання, визначеного платником податків або податковим агентом, у тому числі у разі внесення змін до податкової звітності внаслідок самостійного виявлення платником податків помилок відповідно до статті 50 цього Кодексу, - після спливу 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов`язання.

- при виявленні контролюючим органом за результатами перевірки заниження податковим агентом податкового зобов`язання при нарахуванні (виплаті) оподатковуваного доходу на користь нерезидентів або інших платників податків та/або несвоєчасної сплати, несплати (неперерахування) податковим агентом утриманих (нарахованих) податків до або під час виплати оподатковуваного доходу на користь нерезидента або іншого платника податків - починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати податковим агентом суми податкового зобов`язання, визначеного цим Кодексом;

- у випадку несвоєчасного повернення надміру/помилково сплачених платежів, а також несвоєчасного відшкодування сум податку на додану вартість - починаючи з першого дня, наступного за останнім днем граничного строку повернення таких коштів.

Розмір застосованої штрафної санкції - 69637,64 грн -25 відсотків від суми додатково визначеного грошового зобов`язання з військового збору (278550,57 грн), що відповідає розміру штрафу, встановленому пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України для випадків самостійного визначення контролюючим органом суми податкового зобов`язання платника податків на підставах, передбачених підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, до яких належить, зокрема, невиконання податковим агентом обов`язку з утримання та перерахування податку, що підлягає утриманню при виплаті доходу на користь іншого платника податків.

Розмір пені 38196,69 грн визначений відповідачем на підставі статті 129 Кодексу за період прострочення сплати грошового зобов`язання. Позивач не навів жодних доводів щодо неправильності обчислення пені, зокрема щодо періоду її нарахування чи застосованого розміру облікової ставки Національного банку України, а тому в цій частині оскаржуване рішення також не викликає в суду сумнівів щодо його законності.

Окремо суд вважає за необхідне надати оцінку доводам відповідача щодо реєстрації ОСОБА_1 фізичною особою - підприємцем в Україні з 03.08.2022 (вид діяльності - вантажний автомобільний транспорт) та самостійного декларування ним як платником єдиного податку третьої групи показників господарської діяльності за 2024 та 2025 роки, попри встановлену підпунктом 291.5.7 пункту 291.5 статті 291 Податкового кодексу України заборону для нерезидентів бути платниками єдиного податку першої - третьої груп. Суд зазначає, що зазначена обставина, хоча й може мати значення для встановлення дійсного податкового статусу ОСОБА_1 в межах іншої адміністративної справи № 240/20816/26, предметом якої є податкове повідомлення-рішення від 19.05.2026 № 00106922408 щодо донарахування податку на доходи фізичних осіб (а не військового збору) і яка не перебуває на розгляді цього суду в межах цього провадження, не впливає на правильність висновків, викладених вище щодо предмета цього спору.

Реєстрація Бокело Хейнріха підприємцем та ведення ним підприємницької діяльності з надання послуг вантажного автомобільного транспорту стосується інших правовідносин і іншого виду доходу, аніж процентний дохід, отриманий ним за договором позики від 27.09.2024 в особистій, непідприємницькій якості кредитора; ці два види доходу мають різне джерело виникнення та різний правовий режим оподаткування, а сам факт реєстрації фізичної особи - нерезидента підприємцем в Україні, навіть якщо припустити, що з підстав, визначених пунктом 177.12 статті 177 Податкового кодексу України, він тягне за собою прирівняння такої особи до резидента виключно для цілей оподаткування доходу від підприємницької діяльності, жодним чином не змінює наведеного вище висновку про непоширення Угоди на військовий збір.

Тобто навіть якби ОСОБА_1 розглядався як резидент України для цілей оподаткування спірного доходу, обов`язок зі сплати військового збору з доходу у вигляді процентів існував би на тих самих підставах, встановлених пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу XX Кодексу, оскільки платниками цього збору є як резиденти, так і нерезиденти, які отримують дохід, визначений статтею 163 Кодексу. Таким чином, встановлення дійсного резидентського статусу ОСОБА_1 для цілей оподаткування процентного доходу не має вирішального значення для результату розгляду цієї справи.

Враховуючи вищевказане, суд доходить висновку, що податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Житомирській області від 19.05.2026 № 00106912408 прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією і законами України, обґрунтовано, з урахуванням усіх обставин, що мали значення для його прийняття, тобто відповідає критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, встановленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Позивач реалізував своє право, подавши заперечення від 01.05.2026 № 101 та уточнення № 102. Вказані заперечення були розглянуті постійно діючою комісією 14.05.2026, про що ТОВ СТУПНИК-АГРО було належним чином повідомлено листом від 14.05.2026 № 14023/6/06-30-07-01/32985961. Тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 19.05.2026 № 00106912408 винесено на законних підставах, а позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах відповідачем доведено правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, тому в задоволенні позову слід відмовити повністю.

Оскільки в задоволенні позовних вимог відмовлено, правові підстави для стягнення з відповідача судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю "Ступник-Агро" (вул. Миру, 22Б, с. Скраглівка, Бердичівський р-н, Житомирська обл., 13343, ЄДРПОУ 32985961) до Головного управління ДПС у Житомирській області (вул. Юрка Тютюнника, 7, м. Житомир, Житомирська обл., Житомирський р-н, 10003, ЄДРПОУ 44096781) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Д.М. Леміщак

Повний текст складено: 03 серпня 2026 р.

03.08.26