Рішення № 138788998, 06.08.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2026 року Справа № 160/34062/24(205/3566/25) Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Калугіної Н.Є.,

при секретарі судового засідання - Байрак П.І.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1

представника позивача - Шамети І.В.,

представника відповідача - Колодяжної В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду за правилами загального позовного провадження адміністративну справу №160/34062/24 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Дніпровська виправна колонія №89" про визнання бездіяльності протиправною та стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, та з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, яка прийнята до розгляду протокольною ухвалою від 25.11.2025, просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Дніпровська виправна колонія (№89) (код ЄДРПОУ 08562909), яка полягає у незабезпеченні позивача засобами гігієни, що призвело до позбавлення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) права на соціальне забезпечення гідного життя, яке обумовлене можливістю використовувати засоби гігієни при дотриманні санітарії та гігієни свого тіла;

- визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Дніпровська виправна колоній (№89)» (код ЄДРПОУ 08562909), яка полягає у незабезпеченні позивача речами першої необхідності та одягом по сезону, що призвело до позбавлення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) права на соціальне забезпечення для гідного життя, яке обумовлене можливістю використовувати речі першої необхідності та одягом для гідного життя;

- визнати протиправними бездіяльність та дії Державної установи «Дніпровська виправна колонія (№89)» (код ЄДРПОУ 08562909), яка полягала у незабезпеченні позивача засобами гігієни, речами першої необхідності та одягом за сезоном та якими було примушено позивача шляхом жебратства випрошувати у своїх рідних та знайомих надсилати позивачу у посилках засоби гігієни, речі першої потреби та одягу, що призвело до приниження гідності людини та призвело до завдання моральної шкоди;

- стягнути з Державної установи «Дніпровська виправна колонія (№89)» (код ЄДРПОУ 08562909) на користь позивача ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) моральну шкоду в загальному розмірі у сумі 1 640 000,01 (один мільйон шістсот сорок тисяч) гривень 1 копійку, яка складається з наступного:

- моральна шкода за порушення права позивача на забезпечення засобами гігієни та права на соціальне забезпечення гідного життя, яке обумовлене можливістю дотримуватись санітарії та гігієни свого тіла згідно встановлених норм завдану цими порушеннями моральну шкоду в розмірі 546 666,67 (п`ятсот сорок шість тисяч шістсот шістдесят шість) гривень 67 (шістдесят сім) копійок;

- моральна шкода за порушення права позивача на забезпечення речами першої потреби та одягом за сезоном і права на соціальне забезпечення гідного життя, яке обумовлено можливістю використовувати речі першої необхідності та одяг для гідного життя згідно встановлених норм завдану цими порушеннями моральну шкоду в розмірі 546666,67 (п`ятсот сорок шість тисяч шістсот шістдесят шість) гривень 67 (шістдесят сім) копійок;

- моральна шкода за протиправні дії та бездіяльність, які полягали у примушенні Позивача (РНОКПП НОМЕР_1 ) шляхом жебратства випрошувати у своїх рідних та знайомих надсилати Позивачу (РНОКПП НОМЕР_1 ) у посилках засоби гігієни, речі першої потреби та одягу, що призвело до приниження гідності людини та призвело до завдання моральної шкоди, у розмірі 546666,67 (п`ятсот сорок шість тисяч шістсот шістдесят шість) гривень 67 (шістдесят сім) копійок

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що протиправна бездіяльність відповідача стосовно не забезпечення позивача засобами гігієни, речами першої необхідності та одягом за сезоном під час його перебування ДУ «ДВК №89», призвела до порушення його соціальних прав, фізіологічного стану перебування у колонії, жебратства, приниження честі та гідності засудженого.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалою від 05.08.2025 задовольнив клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору, звільнив ОСОБА_1 від сплати судового збору, прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив загальне позовне провадження в адміністративній справі, підготовче засідання призначив на 04 вересня 2025 року об 11:00.

15.08.2025 від позивача надійшла заява про виклик свідків.

Від відповідача надійшов відзив на позов, згідно змісту якого, контролюючий орган позов не визнає, заперечує проти його задоволення, зазначив про те, що особам засудженим до позбавлення волі, видається 200г мила туалетного (100г на миття в лазні, 100г на миття рук) щомісяця згідно Наказу Міністерства юстиції України від 10.02.2012 №233/5 «Про норми витрат мила та мийних засобів для осіб, які тримаються в установах виконання покарань, слідчих ізоляторах, курсантів і слухачів навчальних закладів, осіб рядового і молодшого начальницького складу та працівників Державної кримінально-виконавчої служби» {Із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства юстиції № 2936/5 від 20.08.2021}. Миття засуджених здійснюється відповідно до графіку миття, але не рідше одного разу на тиждень з повною заміною постільної та натільної білизни згідно наказу Міністерства юстиції від 08.06.2012р. №849/5 «Про затвердження Положення про організацію лазне-прального обслуговування осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах». Постільна білизна оновлюється згідно наказу Міністерства юстиції України від 20.02.2012 №280/5, згідно строкам експлуатації та у разі пошкодження при не можливості відновлення. Згідно Наказу міністерства юстиції України від 20.02.2012 № 280/5 «Про затвердження Порядку забезпечення речовим майном та норм належності речового майна для засуджених, які відбувають покарання в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах» зі змінами від 18.05.2021 № 1740/5 , і на момент перебування засудженого ОСОБА_1 в державній установі «Дніпровська виправна колонія (№89)», всі засуджені забезпечені на 100% постільною білизною, ковдрами, подушками, матрацами та рушниками. Одягом за сезоном засуджені забезпечені в повному обсязі, за вимогою засудженого видаються предмети одягу та взуття за сезоном. Засуджений до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 з вимогою видачи предметів одягу до адміністрації установи не звертався.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалою від 04.09.2025 визнав поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду, задовольнив клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду, поновив ОСОБА_1 строк звернення до суду з цим позовом.

Протокольною ухвалою від 04.09.2025 суд витребував у відповідача докази забезпечення ОСОБА_1 одягом за сезоном, предметами гігієни та речами першої необхідності у заявленому позивачем періоді та відклав розгляд справи на 16.10.2025.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалою від 16.10.2025 задовольнив клопотання Державної установи "Дніпровська виправна колонія №89" про відкладення розгляду справи, відкласти розгляд справи № 160/34062/24 на 11.11.2025.

23.10.2025 позивач надав заяву про збільшення позовних вимог в частині розрахунку моральної шкоди за більш довгий період - з 12.03.2017 по 25.12.2023. Предмет та підстави позову щодо інших вимог залишились незмінними.

04.11.2025 від представника позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи пояснення ОСОБА_2

06.11.2025 від позивача надійшло клопотання про виклик свідків.

11.11.2025 від відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи акту №15-05 від 19.05.2025 та пояснення.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалою від 11.11.2025 відклав розгляд справи на 25.11.2025.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалою від 25.11.2025 задовольнив клопотання ОСОБА_1 про виклик свідка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на 11.12.2025.

Протокольною ухвалою від 25.11.2025 суд прийняв до розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог від 23.10.2025, відклав розгляд справи на 11.12.2025.

09.12.2025 від позивача надійшла заява про стягнення витрат, пов`язаних зі зверненням до суду.

11.12.2025 судове засідання знято з розгляду.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалою від 12.12.2025 викликав ОСОБА_4 в якості свідка у судове засідання 23.12.2025.

Протокольною ухвалою від 23.12.2025 суд відклав розгляд справи та допит свідка ОСОБА_5 на 13.01.2026, у зв`язку із неможливістю позивача бути присутнім у судовому засіданні 23.12.2025 через відсутність електропостачання у приміщенні колонії та неможливістю бути присутнім у судовому засіданні 23.12.2025 представника відповідача, про що викладено у клопотанні від 22.12.2025.

07.01.2026 від позивача надійшла відповідь на відзив, із заявою про поновлення строку на її подання.

Згідно наданої позивачем відповіді на відзив, позивач не погоджується з доводами відповідача, викладеними у відзиві на позов, просить позов задовольнити.

В судовому засіданні 13.01.2026 суд поновив строк на подання відповіді на відзив, та допитав в якості свідка ОСОБА_3 .

Протокольною ухвалою від 13.01.2026 суд задовольнив клопотання позивача про виклик ОСОБА_6 в якості свідка, про що постановив ухвалу від 13.01.2026 окремим документом, відклав розгляд справи на 05.02.2026.

Призначене на 05.02.2026 судове засідання знято з розгляду, ухвалою суду від 16.02.2026 сторін повідомлено про те, що наступне судове засідання відбудеться 17.03.2026.

Ухвалою від 17.03.2026 суд у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про виклик свідків (вх. № 6402/25 від 06.11.2025) відмовив, клопотання ОСОБА_1 про виклик свідка (вх. №5119/25 від 15.08.2025) - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у справі №160/34062/24 задовольнив, викликав у судове засідання - 07.04.2026 року о 13:00 год у режимі відеоконференції з приміщення Сумського апеляційного суду свідка ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , засудженого до довічного позбавлення волі, який перебуває у Державній установі «Роменська виправна колонія (№56) (код ЄДРПОУ 08565078).

Також суд ухвалою від 17.03.2026 зобов`язав Державну установу "Замкова виправна колонія (№58)" забезпечити ОСОБА_1 доступ до мережі Інтернет, у відповідності до приписів Кримінально-виконавчого кодексу України, а також Порядку організації надання засудженим доступу до глобальної мережі Інтернет (далі - Порядок №3233/5), затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 19.10.2017 № 3233/5, в межах забезпечення прав позивача на судовий захист в адміністративній справі № 160/34062/24.

Також суд ухвалою від 17.03.2026 усне клопотання ОСОБА_1 про забезпечення надання безоплатної правничої допомоги задовольнив, доручив Північному міжрегіональному центру з надання безоплатної правничої допомоги (код ЄДРПОУ 39776588, адреса місцезнаходження: 03087, місто Київ, вул. Єреванська, будинок 32) призначити адвоката для здійснення представництва інтересів ОСОБА_1 у адміністративній справі № 160/34062/24 та забезпечити явку призначеного адвоката до суду для участі в розгляді справи 07 квітня 2026 року о 13:00 год.

Протокольною ухвалою від 17.03.2026 суд закрив підготовче провадження у цій справі на призначив розгляд справи по суту на 07.04.2026.

У зв`язку із неможливістю конвоювання свідка та клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, суд відклав розгляд справи по суті на 07.05.2026.

Ухвалою від 07.04.2026 суд зобов`язав Державну установу "Замкова виправна колонія (№58)" надати ОСОБА_1 доступ до мережі Інтернет, у тому числі доступ до електронної пошти - ІНФОРМАЦІЯ_3 та сайту накладення електронного цифрового підпису, у відповідності до приписів Кримінально-виконавчого кодексу України, а також Порядку організації надання засудженим доступу до глобальної мережі Інтернет (далі - Порядок №3233/5), затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 19.10.2017 № 3233/5, в межах забезпечення прав позивача на судовий захист в адміністративній справі № 160/34062/24.

Ухвалою від 07.04.2026 суд викликав у судове засідання - 07.05.2026 року о 13:00 год у режимі відеоконференції з приміщення Сумського апеляційного суду свідка ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , засудженого до довічного позбавлення волі, який перебуває у Державній установі «Роменська виправна колонія (№56) (код ЄДРПОУ 08565078).

Ухвалою від 13.04.2026 суд виправив технічну описку у першому, четвертому, п`ятому, шостому абзацах резолютивної частини ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2026 року у справі №160/34062/24 та постановив вважати правильною дату наступного судового засідання у справі - "08.05.2026".

08.05.2026 від відповідача надійшло клопотання про здійснення розгляду справи 08.05.2026 за його відсутності, у зв`язку із неможливістю бути присутнім у судовому засіданні 08.05.2026.

В судовому засіданні 08.05.2026 судом здійснено допит ОСОБА_6 в якості свідка.

Протокольною ухвалою від 08.05.2026 суд оголосив перерву в судовому засіданні до 21.05.2026.

Протокольною ухвалою від 21.05.2026 суд оголосив перерву в судовому засіданні до 04.06.2026.

Протокольною ухвалою від 04.06.2026 суд оголосив перерву в судовому засіданні до 18.06.2026 та витребував у відповідача докази по справі.

08.06.2026 від ОСОБА_1 надійшло клопотання про встановлення судового контролю за виконанням ухвал Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.03.2026 та 07.04.2026, які стосуються забезпечення позивача доступом до Інтернет мережі та електронної скриньки.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалою від 18.06.2026 відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про встановлення судового контролю у справі №160/34062/24.

17.06.2026 від відповідача надійшли витребувані судом докази.

Протокольною ухвалою від 18.06.2026 суд оголосив перерву у судовому засіданні до 09.07.2026.

Протокольною ухвалою від 09.07.2026 суд оголосив перерву у судовому засіданні до 14.07.2026.

У судовому засіданні 14.07.2026 суд перейшов до стадії ухвалення рішення та оголосив перерву до 06.08.2026.

У судовому засіданні 06.08.2026 судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Дослідивши подані сторонами докази, заслухавши в судовому засіданні позиції учасників процесу, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

ОСОБА_1 , засуджений вироком Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15.04.2002 року до довічного позбавлення волі, у період з 30.07.2003 року по 25.12.2023 відбував покарання у Державній установі «Дніпровська виправна колонія (№89)», у секторі максимального рівня безпеки, у приміщенні камерного типу №13.

Позивач вказує, що відповідач, ДУ«ДВК (№89)», зокрема, у період з 12 березня 2017 року до 25 грудня 2023 року, своїми діями та бездіяльністю систематично і на постійній основі порушував його право бути соціально захищеним шляхом забезпечення предметами особистої гігієни, одягом за сезоном та речами першої необхідності, що позбавляло його можливості дотримуватись охайного вигляду та принижувало його честь та гідність, та був змушений жебракувати з метою отримання від рідних та знайомих у посилках речей першої необхідності та засобів гігієни.

У серпні 2023 року ОСОБА_1 подав скаргу Начальнику ДУ «ДВК (№89)», в якій серед іншого були викладені випадки порушення його прав на забезпечення його одягом за сезоном.

Бездіяльність відповідача щодо незабезпечення позивача предметами особистої гігієни, одягом за сезоном та речами першої необхідності стала підставою звернення до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 28 Конституції України ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.

Відповідно до пунктів 1, 2, 4 Європейських пенітенціарних (в`язничних) правил (Рекомендація № R (2006) 2 від 1 лютого 1987 року Комітету Міністрів держав-учасниць) прийнятими Комітетом Міністрів на 952-й зустрічі Заступників Міністрів 11.01.2006 року, встановлено, що при поводженні з усіма особами, позбавленими волі, необхідно дотримуватись їхніх прав людини. Особи, позбавлені волі, зберігають усі права, яких вони не були законно позбавлені за рішенням суду, відповідно до якого вони засуджені до позбавлення волі чи взяті під варту. Утримання ув`язнених в умовах, які порушують їхні права людини, не може бути виправдано нестачею ресурсів.

Пункт 15 частини першої статті 18 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" передбачає, що посадові та службові особи органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, зобов`язані створювати належні умови для тримання засуджених і осіб, узятих під варту, їх комунально-побутового і медико-санітарного забезпечення.

Частиною 1 статті 1 Кримінально-виконавчого кодексу України (надалі - КВК України) встановлено, що кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.

Згідно зі ст.2 КВК України кримінально-виконавче законодавство України складається з цього Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частинами 1-2 статті 7 КВК України передбачено, що держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку.

Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду.

Статтею 8 КВК України визначено основні права засуджених, зокрема мають право в порядку, встановленому цим Кодексом і нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України:

- на гуманне ставлення до них та на повагу їх людської гідності; засуджені не повинні підлягати жорстокому, нелюдському або такому, що принижує їх гідність, поводженню. Заходи впливу можуть застосовуватися до засуджених виключно на підставі закону; засуджені не можуть бути піддані медичним або іншим подібним дослідженням незалежно від їх згоди;

- звертатися відповідно до законодавства з пропозиціями, заявами і скаргами до адміністрації органів і установ виконання покарань, їх вищестоящих органів, до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Європейського суду з прав людини, а також інших відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, до уповноважених осіб таких міжнародних організацій, суду, органів прокуратури, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об`єднань. Відповідні звернення (кореспонденція) подаються до адміністрації установи виконання покарань. Про отримання адміністрацією звернення (кореспонденції) засудженому видається талон-підтвердження. Протягом трьох діб (а у випадках, встановлених законодавством, протягом однієї доби) з часу видачі талона-підтвердження зазначене звернення (кореспонденція) направляється адресату.

Наведеним нормам ч.1 ст.8 КВК України кореспондують приписи ч.1 ст.107 КВК України, якою передбачено, що засуджені, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, зокрема, мають право в порядку, встановленому цим Кодексом і нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України: подавати пропозиції, заяви і скарги в усній чи письмовій формі від свого імені.

Пунктом 3 ст. 107 КВК України передбачено, що засуджені зобов`язані, серед іншого, дотримуватися санітарно-гігієнічних норм.

Зазначений обов`язок також передбачений і у статті 116 КВК України, де вказано, що засуджені до позбавлення волі зобов`язані виконувати правила особистої і загальної гігієни, вимоги санітарії.

Статтею 115 КВК України унормовано, що особам, які відбувають покарання у виправних і виховних колоніях, створюються необхідні житлово-побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни. Засуджені, як правило, тримаються в приміщеннях блочного типу. Норма жилої площі на одного засудженого не може бути менш як чотири квадратні метри, а у лікувальних закладах при виправних колоніях, у виправних колоніях, призначених для тримання і лікування хворих на туберкульоз, у стаціонарі - п`яти квадратних метрів.

Засудженим надається індивідуальне спальне місце і постільні речі. Вони забезпечуються одягом, білизною і взуттям за сезоном з урахуванням статі і кліматичних умов, а в лікувальних закладах - спеціальним одягом і взуттям.

Вагітним жінкам і матерям-годувальницям створюються поліпшені житлово-побутові умови та встановлюються підвищені норми харчування.

Особам з інвалідністю першої та другої груп, жінкам з вагітністю понад чотири місяці, непрацюючим жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, непрацюючим чоловікам віком понад шістдесят років і жінкам понад п`ятдесят п`ять років (якщо вони не одержують пенсії), а також особам, звільненим від роботи через хворобу, в тому числі хворим на активну форму туберкульозу, комунально-побутові послуги надаються безоплатно. Засудженим, які відбувають покарання у виховних колоніях, харчування, одяг, взуття, білизна і комунально-побутові послуги надаються безоплатно.

Норми харчування осіб, позбавлених волі, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Засуджені з дозволу адміністрації можуть з коштів, які знаходяться на особових рахунках, додатково придбавати взуття і одяг, у тому числі спортивний, оплачувати лікувально-профілактичні послуги, що надаються додатково за призначенням лікаря, отримувати необхідне за медичними показаннями дієтичне харчування.

Відповідно до ч. 2 ст. 151 КВК України на осіб, які відбувають довічне позбавлення волі, поширюються права і обов`язки засуджених до позбавлення волі, передбачені статтею 107 цього Кодексу.

При цьому ч.1 ст.18 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» встановлено, що посадові та службові особи органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів зобов`язані, зокрема:

- забезпечувати дотримання прав людини і громадянина, реалізацію законних прав та інтересів засуджених і осіб, узятих під варту, вимог законодавства щодо виконання і відбування кримінальних покарань;

- забезпечувати правопорядок, додержання вимог режиму, правил внутрішнього розпорядку в установах виконання покарань, слідчих ізоляторах і на прилеглих до них територіях та вимагати від засуджених і осіб, узятих під варту, інших осіб виконання ними обов`язків, установлених законом;

- припиняти адміністративні правопорушення, що посягають на встановлений законодавством порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань;

- запобігати вчиненню кримінальних правопорушень та дисциплінарних проступків в органах і установах виконання покарань та слідчих ізоляторах; приймати і реєструвати заяви та повідомлення про кримінальні правопорушення і події, своєчасно приймати щодо них рішення.

З метою встановлення порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань у виді арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі наказом Міністерства юстиції України від 28.08.2018 № 2823/5 затверджено Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань.

Згідно розділу ІІ Додатку 5 до Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, Перелік продуктів харчування, виробів і речовин, які засуджені можуть отримувати в посилках (передачах), купувати в крамницях установ виконання покарань та зберігати при собі, предметами першої потреби та засоби особистої гігієни є:

одяг, головні убори, взуття та постільні речі встановленого зразка за встановленими нормами;

натільна білизна (тепла і проста);

панчохи, шкарпетки та рукавиці;

поясні ремені, кашне, носові хустинки, нитки та вироби з них;

тапочки кімнатні, спортивне взуття (кеди, напівкеди, тапочки) - по одній парі;

годинники ручні або кишенькові з некоштовних металів чи в пластмасовому корпусі, які не виконують функції фото- та відеокамери, мобільного телефону, GPS навігатора, плеєра, та не мають можливості виходу в мережу Інтернет (1 шт.);

{Абзац шостий розділу II із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства юстиції № 628/5 від 07.03.2024}

дзеркало, бритви електричні або механічні, а також безпечні з касетними головками;

сірники - не більше 10 коробок, запальнички одноразового використання - не більше 5 шт.;

предмети першої потреби та засоби особистої гігієни (мило, зубний порошок чи паста, зубна щітка, гребінець, крем, піна чи гель для гоління, крем після гоління, дезодорант (кульковий, сухий) не на спиртовій основі, шампунь, манікюрні ножиці), спеціальні засоби гігієни для жінок;

підручники і навчальне приладдя, література та періодичні видання, у тому числі релігійного змісту (до 10 примірників), письмовий папір, зошити, олівці, авторучки, чорнило, стержні, конверти, марки, листівки;

шашки, шахи, доміно, нарди (по одному комплекту);

ігрові приставки, портативні ігрові консолі та зарядні пристрої до них (1 шт.) без можливості виходу в мережу Інтернет;

щітки для одягу та взуття, крем для взуття;

поліетиленовий посуд, металевий кухоль та миска, пластмасові футляри для окулярів, мила та зубних щіток;

овочечистки з горизонтальним (поперечним) керамічним лезом завдовжки до 6 см, овочерізки ручні та терки ручні - до 3 штук на камеру або на 10 осіб;

термос об`ємом до 1 л (1 шт.);

портативні аудіоплеєри з літературними або художніми творами (без можливості апаратної підтримки модулів бездротового зв`язку (Wi-Fi, Bluetooth, SIM-карта тощо), камери, мікрофона), зарядні пристрої до них та дротові навушники без мікрофона - 1 штука кожного найменування;

натільні хрестики та інші предмети культу, виготовлені з некоштовних матеріалів;

спортивні костюми (один);

для жінок додатково халати та сукні, хустки, головні убори, рейтузи, пояси, бюстгальтери, марля, гігієнічні пакети, защіпки, вата, косметика не на спиртовій основі, крем для обличчя та рук, прикраси, виготовлені з некоштовних матеріалів;

USB флеш-накопичувач (1 шт.);

планшетний комп`ютер без можливості апаратної підтримки будь-яких видів SIM-карт з програмно заблокованими камерами та мікрофонами, зарядний пристрій до нього (1 шт.), клавіатура (1 шт.) та дротові навушники без мікрофона (1 шт.);

пристрої для споживання тютюнових виробів та вдихання аерозолів (пари) без їх згоряння та зарядні пристрої до них - 1 штука кожного найменування.

зовнішній акумулятор ємністю до 15 000 мА/год (1 шт.) та зарядний пристрій до нього (1 шт.);

настільна світлодіодна (LED) лампа (1 шт.) та блок живлення до неї (1 шт.).

За наявності відповідного медичного висновку засуджені можуть зберігати при собі лікарські засоби, медичні вироби, допоміжні засоби реабілітації (технічні та інші засоби реабілітації).

Згідно доводів відповідача, позивач був забезпечений всіма необхідними речами та засобами, з вимогою щодо видачи предметів одягу, особистої гігієни тощо до адміністрації установи не звертався.

Норми видачі та використання мила та мийних засобів особам, які відбувають покарання, передбачено наказом Міністерства юстиції України від 10.02.2012 №233/5 «Про норми витрат мила та мийних засобів для осіб, які тримаються в установах виконання покарань, слідчих ізоляторах, курсантів і слухачів навчальних закладів, осіб рядового і молодшого начальницького складу та працівників Державної кримінально-виконавчої служби», де вказано про те, що щомісяця особам чоловічої статі видаються 100 грам мила на туалетні потреби, 200 грам мила для миття у лазні, 40 грам шампуні, 30 грам зубної пасти, 1 зубна щітка, 2 леза, 25 м туалетного паперу.

Миття засуджених здійснюється відповідно до графіку миття, але не рідше одного разу на тиждень з повною заміною постільної та натільної білизни згідно наказу Міністерства юстиції від 08.06.2012р. №849/5 «Про затвердження Положення про організацію лазне-прального обслуговування осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах».

Також згідно Порядку забезпечення речовим майном засуджених, які відбувають покарання в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах, Наказ Міністерства юстиції України 20.02.2012 № 280/5, усі засуджені, які відбувають покарання у виправних центрах, виправних та виховних колоніях, слідчих ізоляторах (далі - установа), забезпечуються новими предметами одягу, білизни, взуття та постільними речами (далі - речове майно) відповідно до норм належності.

Згідно доводів відповідача на момент перебування засудженого ОСОБА_1 в Державній установі «Дніпровська виправна колонія (№89)», всі засуджені, зокрема і ОСОБА_1 , забезпечені на 100% постільною білизною, ковдрами, подушками, матрацами та рушниками, мийними засобами, предметами першої необхідності, одягом за сезоном.

На підтвердження цієї позиції, відповідач надав до суду Акт про вилучення та знищення документів, не внесених до національного архівного фонду №15-05 від 19.05.2025, згідно якого журнали обліку відвідувань сектора максимального рівня безпеки керівництвом ДУ «Дніпровська виправна колонія (№89)» за 2021-2023 роки знищені як такі, що не становлять культурної цінності та втратили практичне значення (а.с. 91 т. 2).

Також відповідачем надані Пояснення (а.с. 92 т. 2), згідно яких, строк зберігання відомостей та журналів «Журнал обліку видачі мила, миття в лазні та заміни білизни» та «Журнал обліку прийняття мийних засобів» становить 1 рік згідно Галузевих правил «Основних правил роботи державних архівів України».

Проте, суд вважає неналежними та не достовірними надані відповідачем акти знищення документів, оскільки з цих документів неможливо встановити, що саме було знищено та на підставі яких норм права.

Також клопотанням про долучення доказів від 17.06.2026 відповідач на вимогу суду надав пояснення засуджених ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ОСОБА_9 , які відбувають покарання у ДУ «Дніпровська виправна колонія (№89)», та згідно яких, ці особи забезпечені засобами особистої гігієни та постільною білизною. Вказані пояснення відібрані у червні 2026 року.

Проте, суд вважає, що ці докази є недостовірними, оскільки вони не підтверджують належне забезпечення саме позивача постільною білизною, ковдрами, подушками, матрацами та рушниками, мийними засобами, предметами першої необхідності, одягом за сезоном, у період його перебування у ДУ «ДВК (№89)».

Також цим же клопотанням відповідач надав накладні - вимоги від 23.05.2023, 18.04.2023, 05.04.2023, 18.01.2023, 24.02.2023, 30.01.2023, на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів: мило рідке з дезінфікуючим ефектом, рідкий засіб для прання з дезінфікуючим ефектом, рушників, простирадл, подушок, матраців, наволочок, ковдр тощо; акти списання №108 від 24.04.2023, 89/23-108 від 24.04.2023, №107 від 24.04.2023, №106 від 20.04.2023, №104 від 18.04.2023, №130 від 30.04.2023, № 64 від 06.02.2023, №1 від 27.01.2023; відомості видачі мила засудженим у квітні, березні, лютому 2023 року (а.с. 4-25 т.4).

Згідно узагальнених доводів відповідача, відомості та документи, що свідчать про видачу позивачу постільної білизни, ковдр, подушок, матраців та рушників, мийних засобів, предметів першої необхідності, одягу за сезоном знищені за строком давності. Накладі- вимоги, це ті документи, що складаються між господарсько-побутовим відділом (підрозділом) колонії та тими уповноваженими працівниками колонії, які відповідальні за видачу їх засудженим. Акти про списання речей свідчать про те, що всі ці речі видані уповноваженим особам колонії, для подальшого їх розподілу між засудженими, однак у зв`язку із фактичною їх відсутністю на складі, виникає потреба в їх обліку через списання.

Однак, суд критично ставиться до наданих відповідачем пояснень та доказів, та зазначає, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а достовірними є ті, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Надані відповідачем докази не підтверджують належне забезпечення позивача постільною білизною, ковдрами, подушками, матрацами та рушниками, мийними засобами, предметами першої необхідності, одягом за сезоном під час відбування покарання у ДУ «ДВК (№89)». Відомості про видачу мила, свідчать про видачу позивачу мила у кількості 200 грам тільки протягом лютого - квітня 2023 року, накладні-вимоги засвідчують факт передачі мийних засобів, постільної білизни, ковдр, подушок, матраців та рушників, між підрозділами колонії, що не може свідчити про своєчасне та систематичне забезпечення позивача цими засобами.

До того ж надані позивачем у червні 2026 року докази підтверджують видачу позивачу мила тільки у листопаді, грудні 2022 року.

Разом з тим, позивач не заперечує, що йому видавалось мило звичайне, але він наполягає на незабезпеченні його іншими мийними засобами, предметами першої необхідності та одягом за сезоном вчасно та систематично.

Суд наголошує, що за клопотанням позивача судом допитувались в якості свідків, особи, які одночасно з позивачем відбували покарання та перебували у секторі максимального рівня безпеки ДУ «ДВК (№89)» - ОСОБА_3 та ОСОБА_6 .

Вказані особи підтвердили факт систематичного незабезпечення позивача з боку колонії речами першої необхідності (зубною пастою, зубною щіткою, туалетним папером тощо), постільною білизною, одягом за сезоном. До того ж, допитаний в якості свідка ОСОБА_3 вказав, що на місяць видавали 1 брусок мила, яким вони змушені були і митись, і прати тощо.

До того ж, згідно доводів ОСОБА_1 , у нього відсутні кошти на придбання предметів першої потреби та засоби особистої гігієни в крамниці Державної установи "Дніпровська виправна колонія (№89)". Відповідачем вказані доводи не спростовані.

Суд зазначає, що відсутність предметів першої необхідності та засобів особистої гігієни, (мила, зубної щітки та зубної пасти, туалетного паперу), свідчить про те, що умови утримання позивача зумовлюють труднощі, які порушують людську гідність, що охоплюється визначеними у статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод порущеннями.

Відповідно до статті 3 Конвенції й усталеною практикою Європейського суду з прав людини держава повинна забезпечити тримання особи під вартою в умовах, які відповідають принципу поваги до її людської гідності, а спосіб і метод виконання заходу не повинні завдавати їй душевного страждання чи труднощів, які б перевищували невідворотний рівень страждання, притаманний триманню під вартою, і щоб з урахуванням практичних вимог ув`язнення охорона здоров`я такої особи та її благополуччя забезпечувалися належним чином (рішення у справах «Калашніков проти Росії» (Kalashnikov v. Russia), заява №47095/99, пункт 95, «Корнейкова та Корнейков проти України» (Korneykova аnd Korneykov v. Ukraine, заява 56660/12, пункт 128 та ін.).

Пункт 15 частини першої статті 18 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" передбачає, що посадові та службові особи органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, зобов`язані створювати належні умови для тримання засуджених і осіб, узятих під варту, їх комунально-побутового і медико-санітарного забезпечення.

Проте, відповідач не надав усіх належних і допустимих доказів на спростування тверджень позивача щодо наявності порушень вимог чинного законодавства в частині забезпечення його постільною білизною, ковдрами, подушками, матрацами та рушниками, мийними засобами, предметами першої необхідності, одягом за сезоном, під час відбування покарання у ДУ "Дніпровська виправна колонія (№89)", зокрема, у період з 12 березня 2017 року до 25 грудня 2023 року.

Інші докази, які наявні в матеріалах справи, не потребують судовій оцінці, позаяк факти, які в них містяться, не входять до предмету доказування, а тому не можуть а ні підтвердити, а ні спростувати, наведені сторонами доводи.

З огляду на викладене, суд вважає, що відповідач не вжив достатніх належних заходів для повного приведення умов утримання позивача у відповідність до вимог чинного законодавства, чим допустив протиправну бездіяльність внаслідок невиконання обов`язку, встановленого законом.

Отже, позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у незабезпеченні ОСОБА_1 засобами гігієни, речами першої необхідності та одягом за сезоном, підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди.

Позовні вимоги в цій частині обгрунтовані тим, що протиправною бездіяльністю відповідача щодо незабезпечення позивача засобами гігієни, предметами першої необхідності та одягом за сезоном позивачу спричинено моральну шкоду, яка полягає в тому, що позбавленням його права дотримуватись санітарії і гігієни, мати охайний вигляд, порушено його невід`ємні права, що завдало шкоди його фізичному та психологічному здоров`ю, спричинило втрату сну та стало наслідком неодноразових звернень до психолога установи.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно із ч. 1 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

До того ж, відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно ч.1 ст.1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Отже, моральною шкодою є втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Звертаючись до суду із вимогою про відшкодування моральної шкоди позивач повинен зазначити обставини того, у чому полягає моральна шкода, якими діями, рішеннями вона завдана та якими доказами вона підтверджена.

При вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають з`ясуванню: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні; чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, Верховний Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. наприклад, Рисовський проти України, № 29979, п. 86, 89; від 20.10.2011, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, п. 71, 22.11.2005).

Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (статті 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Разом з тим, в силу ст.1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).

Дана правова позиція викладена у відповідності до постанов Верховного Суду від 13.04.2023 у справі №1.380.2019.005731, від 22.01.2020 у справі №560/798/16-а.

Водночас, зважаючи на те, що в межах розгляду цієї справи встановлено протиправну бездіяльність відповідача, суд дійшов висновку про те, що негативні емоції позивача внаслідок таких дій та рішень перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із такими діями та рішеннями відповідача, а відтак завдали йому моральної шкоди.

Що стосується її розміру, то відповідно до ч.3 ст.23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 25.06.2020р. у справі №823/868/18.

У постанові від 27.11.2019 у справі №750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п. 51). З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб`єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем (п. 54).

Вказані висновки підтримані у постанові Верховного Суду від 02.04.2024 у справі №520/7071/21.

Заявляючи про моральну шкоду, позивач просить відшкодувати її у розмірі 1640000,01 грн (один мільйон шістсот сорок тисяч) гривень 1 копійку, яка складається з наступного:

- моральна шкода за порушення права позивача на забезпечення засобами гігієни та права на соціальне забезпечення гідного життя, яке обумовлене можливістю дотримуватись санітарії та гігієни свого тіла згідно встановлених норм завдану цими порушеннями - в розмірі 546666,67 грн (п`ятсот сорок шість тисяч шістсот шістдесят шість) гривень 67 (шістдесят сім) копійок;

- моральна шкода за порушення права позивача на забезпечення речами першої потреби та одягом за сезоном і права на соціальне забезпечення гідного життя, яке обумовлено можливостю використовувати речі першої необхідності та одяг для гідного життя згідно встановлених норм - в розмірі 546666,67 грн (п`ятсот сорок шість тисяч шістсот шість десять шість) гривень 67(шістдесят сім) копійок;

- моральна шкода за протиправні дії та бездіяльність, які полягали у примушенні позивача (РНОКПП НОМЕР_1 ) шляхом жебратства випрошувати у своїх рідних та знайомих надсилати позивачу у посилках засоби гігієни, речі першої потреби та одягу, що призвело до приниження гідності людини- у розмірі 546666,67 грн (п`ятсот сорок шість тисяч шістсот шістдесят шість) гривень 67(шістдесят сім) копійок.

Такий розмір здійснений виходячи із розміру 1 мінімальної заробітної плати встановленої в Україні на час звернення до суду з позовною заявою за кожен місяць його страждань та приниження гідності людини.

Зазначений алгоритмом визначення розміру моральної шкоди суд вважає неправильним, та таким, що не узгоджується із причинами та наслідками спричинення моральної шкоди.

Однак, встановлені судом у цій справі обставини свідчать, що вчинення відповідачем бездіяльності стосовно незабезпечення позивача засобами гігієни, предметами першої необхідності та одягом за сезоном позивачу спричинило йому моральні страждання та негативні емоції, призвело до випрошування у своїх родичів необхідних для людського існування речей в умовах обмежених можливостей та позбавлення свободи.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявності підстав для відшкодування моральної шкоди та задоволення позовних вимог у цій частині, так як факт заподіяння позивачу моральної шкоди у зв`язку з неправомірними рішеннями та діями, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправною бездіяльністю заподіювача є підтвердженим, однак з урахуванням критерію розумності та справедливості, заявлений позивачем розмір відшкодування моральної шкоди 1640000,01 грн підлягає зменшенню до 5000,00 грн (п`яти тисяч грн).

При цьому, суд наголошує, що станом на час подання позову та на час вирішення цієї справи, позивача етаповано (евакуйовано) до іншої установи відбування покарання, тому вимоги зобов`язального характеру в контексті - зобов`язати відповідача відновити його права шляхом належного забезпечення засобами гігієни, предметами першої необхідності та одягом за сезоном, будуть неналежними, та такими, що не зможуть поновити його права, а відтак обраний позивачем спосіб захисту шляхом стягнення моральної шкоди у визначений законом спосіб відновить його права, за захистом яких він звернувся до суду з даним позовом.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправними бездіяльність та дії відповідача, які полягали у не забезпеченні позивача засобами гігієни, речами першої необхідності та одягом за сезоном та якими було примушено позивача шляхом жебратства випрошувати у своїх рідних та знайомих надсилати позивачу у посилках засоби гігієни, речі першої потреби та одягу, що призвело до приниження гідності людини та призвело до завдання моральної шкоди, суд зазначає, в цій частині позивач обгрунтовує позовні вимоги нанесенням йому моральних страждань, а такі доводи вже розглянуті судом в межах позовних вимог про стягнення моральної шкоди, тому ці вимоги є не ефективними та не підлягають окремому судовому розгляду.

Суд враховує ч.2 ст.2 КАС України, відповідно до приписів якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

В цій справі судом встановлено, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень не забезпечив належного дотримання прав позивача під час його перебування у колонії, доказів протилежного відповідачем до матеріалів справи не надано.

Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення позову.

Щодо заяви позивача від 09.12.2025 про стягнення витрат, пов`язаних зі зверненням до суду.

В цій заяві позивач просить стягнути на свою користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 800 грн судових витрат, пов`язаних із звернення до суду. В обґрунтування цієї заяви позивач вказав, що він сплачував витрати пов`язані з отриманням правничої допомоги наданої адвокатом Завгороднім Олександром Сергійовичем при підготовці та подачі процесуальних документів по справі №160/34062/24(205/3566/25), консультування клієнта, подачі процесуальних документів при розгляді справи, а саме: витрати на здійснення засудженим ОСОБА_1 телефонних дзвінків для обговорення правових позицій при підготовці процесуальних документів представником позивача адвокатом Завгороднім Олександром Сергійовичем; витрати на оплату інтернету засудженим ОСОБА_1 для здійснення надсилання засобами електронного зв`язку процесуальних документів адвокату Завгородньому Олександру Сергійовичу, відповідачу та відповідно до суду самим позивачем.

Розглянувши цю заяву, суд зазначає таке.

Частиною 1 статті 139 КАС України унормовано, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Тобто, тільки судові витрати можуть бути відшкодовані стороні за рахунок відповідача - суб`єкта власних повноважень.

Частинами 1, 3 статті 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Позивач кваліфікує свої витрати, як витрати, пов`язані із зверненням до суду, як-то: витрати на оплату телефонних дзвінків з адвокатами та оплату за користування інтернет-мережею задля отримання та надсилання заяв. Однак, вони не є судовими витратами у розумінні частини 3 ст. 132 КАС України, позаяк такі витрати є поточними витратами особи у повсякденному житті, навіть яка перебуває в установі відбування покарань, а тому не можуть бути відшкодовані за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Разом з тим, частинами 1 та 2 статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач отримував правничу допомогу з боку адвоката Завгороднього О.С., а згодом з боку адвоката Шамета І.В. в межах надання безоплатної вторинної правничої допомоги особам, які визначені пунктами 1-2, 9-23, 26-29 частини першої статті 14 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу» (щодо засудженої особи), на підставі доручень від 25.04.2025 №57 Дн та від 31.03.2026 №3-04-2026-000040 ЦАС ЗС, відповідно.

Отже, позивач отримував правничу допомогу безоплатно, за рахунок держави, а тому, покладення на відповідача, як на суб`єкта владних повноважень витрат на правничу допомогу, що надана з боку адвокатів Завгороднього О.С., Шамета І.В., не узгоджується з нормою частини 1 ст. 134 КАС України.

Також судом встановлено, що витрати, заявлені позивачем, як судові, не охоплюються витратами, що пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

З урахуванням наведеного, суд відмовляє у задоволенні заяви позивача від 09.12.2025 про стягнення з відповідача, витрат, пов`язаних із зверненням до суду.

Враховуючи, що суд звільнив позивача від сплати судового збору за подання позову, а також з урахуванням відмови суду у стягненні з відповідача витрат, пов`язаних із зверненням до суду, розподіл судових витрат судом не здійснюється.

Керуючись статтями 2, 5, 9, 139, 73-77, 241-246, 255, 295, 297 КАС України суд

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Дніпровська виправна колонія (№89)» (код ЄДРПОУ 08562909), яка полягає у незабезпеченні ОСОБА_1 засобами гігієни, речами першої необхідності та одягом за сезоном.

Стягнути з Державної установи «Дніпровська виправна колонія (№89)» (код ЄДРПОУ 08562909) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн (п`ять тисяч грн).

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 06.08.2026.

Суддя Н.Є. Калугіна