Рішення № 138788926, 06.08.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2026 рокуСправа №160/19929/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ремез К.І.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Департамента адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

10.07.2026 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Департамента адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 23.06.2026 № 85481466 про відмову в проведенні реєстраційних дій;

- зобов`язати Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради повторно розглянути заяву від 18.06.2026 за реєстраційним номером 73698108 про реєстрацію права спільної часткової власності на житловий будинок АДРЕСА_1 з урахуванням рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 06.03.2017 по справі № 202/3800/15-ц.

Позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 06.03.2017 у справі № 202/3800/15-ц за нею визнано право власності на 1/8 частину житлового будинку АДРЕСА_1 з надвірними будівлями та спорудами. Зазначене рішення набрало законної сили 03.08.2017. З метою державної реєстрації набутого права вона звернулася до відповідача із заявою від 18.06.2026, проте оскаржуваним рішенням у проведенні реєстраційних дій їй відмовлено з посиланням на наявність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами.

Позивач наголошувала на тому, що в оскаржуваному рішенні не зазначено ні осіб, за якими зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_2 та квартиру АДРЕСА_3 у вказаному будинку, ні дати державної реєстрації цих прав. За її твердженням, державний реєстратор не перевірив відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, вільний доступ до якого забезпечено, та безпідставно відмовив у реєстрації речового права з посиланням на права осіб, які на них не мали підстав. Вважає, що відмова порушує гарантоване ст. 41 Конституції України право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.07.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі; ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами. Цією ж ухвалою відмовлено в залученні до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, та встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов.

Відповідач правом на подання відзиву не скористався.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов таких висновків.

Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 06.03.2017 у справі № 202/3800/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про поділ спадкового майна та стягнення грошової компенсації позов задоволено; визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/8 частину будинку АДРЕСА_1 з надвірними будівлями та спорудами, а за ОСОБА_2 - на 3/8 частини цього будинку.

Як вбачається зі змісту вказаного рішення, суд відхилив посилання ОСОБА_3 на те, що рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 28.08.2015 їй та ОСОБА_2 виділено в натурі по 1/2 частині цього будинку та визнано за кожною з них право власності на окремі квартири АДРЕСА_4 , зазначивши, що це рішення скасовано рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 28.07.2016.

Згідно з відміткою на копії рішення рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 06.03.2017 у справі № 202/3800/15-ц набрало законної сили 03.08.2017.

18.06.2026 ОСОБА_1 звернулася до державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради із заявою за реєстраційним номером 73698108 про державну реєстрацію права спільної часткової власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Полуботок Маргарити Олександрівни від 23.06.2026 № 85481466 відмовлено в проведенні реєстраційних дій за вказаною заявою.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, підставою для відмови стала наявність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями (п. 5 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Реєстратор зазначив, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно наявна інформація щодо закриття розділу 943834612101 (житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за вказаною адресою) в результаті виділу, на підставі чого створено об`єкти 948188412101 (квартира АДРЕСА_2 ) та 948314012101 (квартира АДРЕСА_3 ), право власності на які «зареєстровано за певними особами».

Оскаржуване рішення не містить відомостей про осіб, за якими зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_2 та квартиру АДРЕСА_3 , про дати державної реєстрації цих прав, а також про документи, що стали підставою для їх реєстрації.

Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернулась до суду із позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), та безсторонньо (неупереджено).

Відповідно до ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав встановлює відповідність заявлених прав і поданих (отриманих) документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовує відомості інших реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них чи у порядку інформаційної взаємодії з Державним реєстром прав.

Аналогічні положення закріплено в абз. 2 п. 12 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127.

Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 27 наведеного Закону державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема, судового рішення, що набрало законної сили, стосовно набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 24 цього ж Закону в державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено в разі, якщо наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

За приписами ч. 2 ст. 24 Закону за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав. Рішення про відмову в державній реєстрації прав повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття.

Отже, обов`язковою вимогою до змісту рішення про відмову в державній реєстрації прав є вичерпність викладення обставин, які стали підставою для його прийняття. Ця вимога не є формальною: саме зміст рішення дає особі можливість зрозуміти мотиви відмови, усунути перешкоди в реєстрації або ефективно оскаржити таке рішення, а суду - перевірити його правомірність.

Оскаржуване рішення від 23.06.2026 № 85481466 наведеній вимозі не відповідає. Обмежившись вказівкою на те, що право власності на квартиру АДРЕСА_2 та квартиру АДРЕСА_3 «зареєстровано за певними особами», державний реєстратор не назвав ні цих осіб, ні дати державної реєстрації їхніх прав, ні документів, на підставі яких таку реєстрацію проведено. За відсутності цих відомостей неможливо встановити, у чому саме полягає суперечність між заявленим та вже зареєстрованими речовими правами, а отже - й перевірити наявність підстави, передбаченої п. 5 ч. 1 ст. 24 Закону.

Крім того, з наведених вище положень ч. 3 ст. 10 Закону та п. 12 Порядку № 1127 випливає, що під час розгляду заяви державний реєстратор зобов`язаний використовувати відомості не лише Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а й інших реєстрів, держателем яких є державні органи.

У постанові від 21.02.2024 у справі № 520/7983/21 Верховний Суд сформулював висновок про те, що державний реєстратор перед проведенням реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна зобов`язаний перевірити усю доступну інформацію стосовно вказаного об`єкта в офіційних реєстрах, у тому числі наявність судових рішень щодо цього об`єкта в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Разом з тим, до заяви від 18.06.2026 позивач додала рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 06.03.2017 у справі № 202/3800/15-ц, зі змісту якого вбачається, що рішення суду від 28.08.2015, яким ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виділено в натурі частки та визнано за ними право власності на окремі квартири в спірному будинку, скасовано рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 28.07.2016. Ця обставина безпосередньо стосується підстав, за якими до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відомості про об`єкти 948188412101 та 948314012101, а тому мала бути врахована під час розгляду заяви. Проте оскаржуване рішення жодної оцінки цій обставині не містить.

При цьому суд не вирішує в межах цієї справи питання про наявність або відсутність суперечностей між заявленим позивачем правом та зареєстрованими правами на квартиру АДРЕСА_4 , а так само не встановлює обсягу прав позивача чи інших осіб на спірний будинок. Оцінка цих обставин належить до дискреційних повноважень державного реєстратора та здійснюється ним під час розгляду заяви про державну реєстрацію прав.

Суд не може підміняти суб`єкта владних повноважень у реалізації наданих йому законом повноважень.

Отже, оскаржуване рішення прийняте без урахування всіх обставин, що мали значення для його прийняття, та не містить вичерпного переліку обставин, що стали підставою для його прийняття, а тому не відповідає критеріям, встановленим ч. 2 ст. 2 КАС України, і підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 2 ст. 245 КАС України в разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, а також про зобов`язання відповідача вчинити певні дії.

Згідно з ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого суд скасував його рішення, з урахуванням висновків суду.

Оскільки прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про державну реєстрацію прав належить до дискреційних повноважень державного реєстратора, належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути її заяву від 18.06.2026 за реєстраційним номером 73698108 з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Разом з тим, вимога позивача про зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву саме «з урахуванням рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 06.03.2017 у справі № 202/3800/15-ц» задоволенню не підлягає, оскільки її задоволення в такому формулюванні означало б визначення судом наперед змісту майбутнього рішення суб`єкта владних повноважень та встановлення для нього окремого доказу, що не узгоджується з ч. 4 ст. 245 КАС України.

Суд також враховує, що звернення позивача до органу поліції із заявою про кримінальне правопорушення, зареєстрованою за № 16394 від 06.07.2026, не впливає на оцінку правомірності оскаржуваного рішення, оскільки предметом цієї справи є перевірка рішення суб`єкта владних повноважень на відповідність критеріям ч. 2 ст. 2 КАС України.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та підлягають задоволенню частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з квитанції до платіжної інструкції № 2.749515661.1 від 10.07.2026, позивач сплатила судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

Зважаючи на те, що позовні вимоги задоволено частково, при цьому відмова стосується лише формулювання способу зобов`язання відповідача, а не окремої самостійної вимоги, судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1331,20 грн підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. 2, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Департамента адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 23.06.2026 № 85481466 про відмову в проведенні реєстраційних дій.

Зобов`язати Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.06.2026 за реєстраційним номером 73698108 про державну реєстрацію права спільної часткової власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (49000, Дніпропетровська обл., Дніпровський р-н, м. Дніпро, просп. Дмитра Яворницького, 75, код ЄДРПОУ 40392181) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1331,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.І. Ремез