Рішення № 138788555, 06.08.2026, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

06 серпня 2026 р. Справа № 120/9416/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віятик Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області та Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - відповідач 1) та Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві (далі - відповідач 1) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування заявлених вимог представник позивача вказує, що 04.06.2025 ОСОБА_1 звернувся до пенсійного органу із заявою про перехід на інший вид пенсії - пільгову пенсію за вислугу років, як член збірної команди України та майстер спорту України міжнародного класу. Разом з тим, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 11.06.2025 № 959240183539 відмовлено йому у перерахунку пенсії, оскільки період роботи, який дає право на пенсію за вислугу років є не основним місцем роботи.

Не погоджуючись з таким рішенням суб`єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено її розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

До суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області заперечило щодо задоволення даного позову зазначивши, що для підтвердження права на призначення пенсії за вислугу років позивачем надане посвідчення майстра спорту міжнародного класу з футболу (зір) від 08.10.2007 та довідка №2 від 06.01.2025, видана Українським Центром з фізичної культури і спорту осіб з інвалідністю «ІНВАСПОРТ», де зазначено що останній працював на посаді спортсмена-інструктора штатної команди національних збірних команд України з видів спорту осіб з інвалідністю з 03.01.2002 по 31.12.2024 за сумісництвом. Таким чином, Головним управлінням прийнято рішення яким відмовлено позивачу в перерахунку пенсії на пенсію за вислугу років, оскільки період роботи, який дає право на пенсію за вислугу років є не основним місцем роботи.

Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві правом на подання відзиву не скористалося.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV.

04.06.2025 позивач звернувся до територіального відділу Пенсійного фонду України з заявою щодо перерахунку пенсії «перехід на інший вид пенсії», а саме згідно п. «є» с.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Заяву позивача за принципом екстериторіальності розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області та прийнято рішення від 11.06.2025 № 959240183539, яким відмовлено заявнику в перерахунку пенсії, а саме переведення на пенсію за вислугу років, оскільки період роботи, який дає право на пенсію за вислугу років є не основним місцем роботи.

В рішенні зазначено, що для підтвердження права на призначення пенсії за вислугу років заявником було надане посвідчення майстра спорту міжнародного класу з футболу (зір) від 08.10.2007 та довідку №2 від 06.01.2025 видану Українським Центром з фізичної культури і спорту осіб з інвалідністю «ІНВАСПОРТ», де зазначено що працював на посаді спортсмена-інструктора штатної команди національних збірних команд України з видів спорту осіб з інвалідністю з 03.01.2002 по 31.12.2024 за сумісництвом.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Визначаючись щодо заявлених вимог в контексті цієї спірної ситуації, суд керується та виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відповідно до п. 6 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV) та Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788).

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України № 1058-IV від 09.07.2003 «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Згідно зі ст. 8 зазначеного Закону громадянин України має право на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Згідно з положеннями статті 1 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частин 3, 4 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.

Отже, страховий стаж, який безпосередньо пов`язаний зі сплатою страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, зараховується починаючи з 1 січня 2004 року.

До 1 січня 2004 року стаж вимірювався періодом роботи (трудовий стаж). Таким чином до 1 січня 2004 року трудовий стаж (періоди офіційної роботи, які підтверджуються записами в трудовій книжці) автоматично зараховується як страховий стаж.

Відповідно до п. 2-1 Перехідних положень Закону №1058-IV особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".

Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Абзацами 1, 2 п. 16 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV закріплено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.

Статтею 2 Закону № 1788-XII визначено, що за цим законом призначаються трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Згідно з ст. 7 Закону № 1788-XII звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.

Згідно ст. 52 Закону № 1788 право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, спортсмени відповідно до п. «є» ст. 55 Закону № 1788.

Пунктом «є» ст. 55 Закону № 1788 (в редакції, чинній до 01.04.2015) передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають спортсмени - заслужені майстри спорту, майстри спорту міжнародного класу - члени збірних команд при загальному стажі роботи не менше 20 років - у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Однак, Законом України від 02.03.2015 № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», який набув чинності з 01.04.2015, п. «є» ст. 55 Закону № 1788 (надалі - Закон № 213-VIII) викладено в іншій редакції, згідно якої право на пенсію за вислугу років мають спортсмени - заслужені майстри спорту, майстри спорту міжнародного класу - члени збірних команд при загальному стажі роботи не менше 25 років - у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

У подальшому, Рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення п. а ст. 54, ст. 55 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII, та Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII ( далі - Закон № 911-VIII).

Приймаючи вказане Рішення, Конституційний Суд України виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення певного віку (для працівників, зазначених у п. «є», «ж» ст. 55 Закону № 1788 - 55 років), нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням ст.1, 3, ч.3 ст. 22, ст. 46 Основного Закону України.

Ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного Рішення, тобто з 04.06.2019.

Таким чином, з 04.06.2019 при призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п. «є» ст. 55 Закону №1788 необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом №213-VIII та Законом № 911-VIII, тобто, позивач з 04.06.2019 наділений правом на отримання пенсії за вислугу років виходячи з наявності загального стажу роботи 20 років.

Порядок призначення і виплати пенсій за вислугу років заслуженим майстрам спорту, майстрам спорту міжнародного класу - членам збірних команд України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 № 583 (далі - Порядок № 583).

Відповідно до Порядку №583 пенсії за вислугу років призначаються спортсменам, які мають особливі заслуги перед фізкультурним рухом, - заслуженим майстрам спорту, майстрам спорту міжнародного класу при загальному стажі роботи не менше 20 років і перебуванні в складі збірних команд України не менше 6 років незалежно від віку.

При призначенні й виплаті вказаних пенсій застосовуються статті 4, 6-10, 19, 21, 51-53, 64-66, 69, 72, 75-78, 80-92, 104 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

До загального трудового стажу зараховується перебування вказаних осіб у складі збірних команд України, а також інші види діяльності, передбачені Законом України "Про пенсійне забезпечення".

Стаж, який дає право на пенсію за вислугу років, обчислюється на підставі трудової книжки та інших документів, що підтверджують перебування в складі збірних команд України, а також у разі наявності звання заслуженого майстра спорту або майстра спорту міжнародного класу.

Пенсії за вислугу років призначаються в розмірах, установлених Законом України "Про пенсійне забезпечення" для пенсій за віком.

Пенсії за вислугу років обчислюються із середньомісячного заробітку, визначеного відповідно до статті 65 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Пенсії за вислугу років призначаються і виплачуються за умови вибуття вказаних осіб зі збірних команд України.

З аналізу вказаних норм вбачається, що право на пенсію за вислугу років мають:

- спортсмени - заслужені майстри спорту, майстри спорту міжнародного класу - члени збірних команд;

- за наявності загального стажу роботи не менше 20 років незалежно від віку;

- перебування в складі збірних команд України не менше 6 років;

- вибуття вказаних осіб зі збірних команд України.

Статтею 1 Закону України «Про фізичну культуру і спорт» від 24 грудня 1993 року № 3808-ХІІ (далі - Закон № 3808-ХІІ) визначено, що спортсмен - фізична особа, яка систематично займається певним видом (видами) спорту та бере участь у спортивних змаганнях.

Частинами 4-6 ст. 37 Закону №3808-ХІІ встановлено, що склад національних збірних команд щорічно затверджується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері фізичної культури та спорту, та включає основний склад та склади спортсменів різних вікових груп з урахуванням вимог міжнародних спортивних федерацій.

До основного складу національних збірних команд включаються спортсмени, які мають найвищі спортивні результати на всеукраїнських та міжнародних змаганнях.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері фізичної культури та спорту, на конкурсній основі формує штатну команду національних збірних команд України з олімпійських, неолімпійських та національних видів спорту, що включає спортсменів та фахівців сфери фізичної культури і спорту, зокрема тренерів, а з видів спорту осіб з інвалідністю - Український центр з фізичної культури і спорту осіб з інвалідністю.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері фізичної культури та спорту, укладає трудовий договір (контракт) із спортсменами та фахівцями штатної команди національних збірних команд України з олімпійських, неолімпійських та національних видів спорту, а з видів спорту осіб з інвалідністю - Український центр з фізичної культури і спорту осіб з інвалідністю.

Спортсмени - члени штатної команди національних збірних команд України беруть участь у міжнародних змаганнях або інших спортивних змаганнях, не включених до Єдиного календарного плану фізкультурно-оздоровчих спортивних заходів та спортивних змагань України, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері фізичної культури та спорту, відповідно до умов трудового договору (контракту) (ч. 9 ст. 37 Закону №3808-ХІІ).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року (справа № 442/456/17) звернула увагу, що сумісництвом є виконання працівником, крім основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації.

При цьому, суд зазначає, що законодавчі застереження щодо неврахування періодів роботи за сумісництвом до спеціального стажу роботи, відсутні.

Статтею 62 Закону №1788-ХІІ визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, затверджено Порядок підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. (Порядок №637).

За приписами пунктів 1 та 2 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 20 Порядку №637 у тих випадках, коли у трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, установлені для окремих категорій, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств та організацій. У довідці повинно бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи, розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, та результати проведення атестації робочих місць на підприємстві.

В ході розгляду справи було встановлено, що для підтвердження права на призначення пенсії за вислугу років заявником було надане посвідчення майстра спорту міжнародного класу з футболу (зір) від 08.10.2007 та довідку №2 від 06.01.2025 видану Українським Центром з фізичної культури і спорту осіб з інвалідністю «ІНВАСПОРТ», де зазначено що працював на посаді спортсмена-інструктора штатної команди національних збірних команд України з видів спорту осіб з інвалідністю з 03.01.2002 по 31.12.2024 за сумісництвом.

Так, зі змісту рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 11.06.2025 № 959240183539 слідує, що єдиною підставою для відмови у призначенні позивачу пенсії за вислугу років відповідно до п. "є" ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» слугувало те, що період роботи, який дає право на пенсію за вислугу років є не основним місцем роботи.

Однак, рішення відповідача не містить чітких підстав для відмови позивачу в призначенні пенсії за вислугою років відповідно до Закону України №1788-XII, не встановлено наявність/відсутність права позивача на призначення такого виду пенсії, не встановлено наявність/відсутність спеціального стажу для призначення пенсії за вислугу років, як спортсмену.

На думку суду, відповідач допустив надмірний формалізм щодо розгляду заяви позивача про призначення/перерахунок пенсії, наслідком чого стало порушення прав та інтересів позивача як пенсіонера (соціальної групи населення, яка навпаки потребує особливої уваги з боку держави в частині дотримання конституційних гарантій в частині соціального захисту).

Аналіз матеріалів справи у сукупності з нормами матеріального та процесуального права свідчить про те, що оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 11.06.2025 № 959240183539 прийнято не на підставі Конституції і діючого законодавства України.

З урахуванням викладеного та статті 9 КАС України, суд вважає що для належного та достатнього способу захисту прав позивача необхідно визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 11.06.2025 № 959240183539 та зобов`язати пенсійний орган повторно розглянути заяву позивача від 04.06.2025 про перехід на інший вид пенсії з доданими до неї документами та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Щодо визначення належного органу Пенсійного фонду, яким має здійснюватися розгляд заяви позивача з урахуванням висновків суду у цій справі, суд враховує висновки Верховного Суду у постанові від 05.02.2024 у справі №500/1216/23, відповідно до яких "дії зобов`язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності".

З урахуванням зазначеного, наведена вимога підлягає задоволенню шляхом зобов`язання ГУ ПФУ у Вінницькій області повторно розглянути заяву позивача від 04.06.2025 про перехід на інший вид пенсії з доданими до неї документами та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, про наявність підстав для часткового задоволення даного адміністративного позову.

Згідно з ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Що стосується процесуального питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, то суд при його вирішенні керується наступними мотивами.

Відповідно до положень статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;

3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Статтею 134 КАС України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 30 вказаного Закону, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до частини 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Аналіз наведених правових норм дає підстави вважати, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації сторін, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інші витрати, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу представником позивача надано договір про надання правової допомоги №12/06 від 12.06.2025 року, Акт про надані юридичні послуги від 02.07.2025 року та ордер серії АІ №1915615 від 02.07.2025 року.

Як видно з матеріалів справи, 12.06.2025 року між позивачем та адвокатом Шурло Р.П. укладено договір про правову допомогу. За умовами цього договору адвокат зобов`язується надавати клієнту правову допомогу, а саме: надати консультацію, підготувати правову позицію, скласти та подати до суду позовну заяву про скасування рішення про відмову в перерахунку пенсії від 11.06.2023 року № 959240183539 та зобов`язання здійснити перерахунок пенсії за п. «є» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», здійснювати представництво Клієнта в суді першої інстанції щодо розгляду поданого позову, а також за іншими окремими дорученнями Клієнта.

Згідно п. 6.1 даного договору за правову допомогу, що надається згідно з цим Договором, Клієнт може сплачувати Адвокату гонорар, розмір якого, в разі його наявності, оговорюється додатково та може бути зафіксований додатковою угодою до Договору, або: товарним чеком (платіжним повідомленням, квитанцією) про оплату юридичних послуг, актом наданих послуг, тощо.

Відповідно до Акту про надані юридичні послуги від 02.07.2025 Адвокат в період з 12.05.2025 року по 02.07.2025 року надав Клієнту, відповідно до Договору про надання правової допомоги від 12.06.2025 року № 12/06, а Клієнт отримав юридичні послуги, зміст яких наведений у цьому акті. Адвокат своїм підписом свідчить про оплату Клієнтом 15 013,84 грн. за надані юридичні послуги, а Клієнт підтверджує факт оплати зазначеної грошової суми та констатує відсутність будь-яких претензій щодо наданих йому Адвокатом юридичних послуг.

Згідно висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 09.04.2019 р. по справі № 826/2689/15, надання належних та допустимих доказів на підтвердження витрат, понесених у зв`язку з вчиненням окремих процесуальних дій поза судовим засіданням, а також часу, витраченого на підготовку позовної заяви та інших процесуальних документів, з урахуванням тривалості розгляду справи, є підставою для задоволення вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу.

Окремо суд вказує, що у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 квітня 2023 року по справі № 760/10847/20-ц (http://surl.li/hrmqh) було сформульовано висновок, що у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.

Як уже зазначалось, у зв`язку з розглядом цієї справи позивач поніс витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 15013,84 грн.

Однак, в даному випадку суд враховує те, що ця адміністративна справа є справою незначної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів, розглядається судом в порядку спрощеного позовного провадження (без виклику сторін). Обсяг і складність оформлених процесуальних документів також є незначним та не потребував значних зусиль для адвоката.

Крім того, слід врахувати, що даний позов підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи вище викладене, а також заперечення відповідача, на переконання суду, обґрунтованим та пропорційним до предмета спору розміром витрат на правничу допомогу є сума в розмірі 6000 грн.

Таким чином, за результатами розгляду справи на користь позивача належить стягнути понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6000 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 11.06.2025 № 959240183539 про відмову у перерахунку пенсії (перехід на інший вид пенсії) ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.06.2025 про перехід на інший вид пенсії з доданими до неї документами та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області витрати зі сплати судового збору в розмірі 605,60 грн. та понесені витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 6000 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005, код ЄДРПОУ 13322403)

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, 16, Київ, 04053, код ЄДРПОУ 42098368)

Суддя Віятик Наталія Володимирівна