Рішення № 138788530, 06.08.2026, Вінницький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Вінниця

06 серпня 2026 р. Справа № 120/3538/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Крапівницької Н.Л.,

розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом:

ОСОБА_1

до Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі позивач) до Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області (далі відповідач) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області, що полягає в неприйнятті та не розгляді документів для продовження строку перебування на території України та заяви про продовження строку перебування на території України від 10.09.2024 року від ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1

- зобов`язати Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області прийняти та розглянути документи для продовження строку перебування на території України разом із заявою про продовження строку перебування на території України від ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ..

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач перебувала на території України на законних підставах, оскільки мала посвідку на тимчасове проживання, видану у зв`язку з навчанням у Національному університеті «Львівська політехніка».

Позивач зазначає, що 16.08.2022 року вона уклала шлюб із громадянином України ОСОБА_2 , що, на її думку, є самостійною підставою для оформлення посвідки на тимчасове проживання та продовження строку перебування на території України.

Як зазначає позивач, 10.09.2024 року вона разом зі своїм чоловіком звернулася до відповідача з метою подання документів для продовження строку перебування в Україні, однак працівниками відповідача нібито було відмовлено у прийнятті документів.

На підтвердження цього позивач посилається на акт від 10.09.2024 року про прибуття до установи відповідача.

У подальшому, як зазначає позивач, у зв`язку із відмовою у прийнятті документів вона направила заяву про продовження строку перебування на території України поштовим відправленням.

Вказана заява, за твердженням позивача, була отримана відповідачем 13.09.2024 року.

Однак, на думку позивача, відповідач не розглянув зазначену заяву та не прийняв відповідного рішення, чим допустив протиправну бездіяльність.

Ухвалою від 24.03.2025 позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення недоліків.

Ухвалою від 04.04.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи. Також даною ухвалою встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позов.

У встановлений судом строк від відповідача надійшов відзив на позов, в якому останній заперечив щодо задоволення позову. Зазначив, що Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області діяло виключно в межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством України.

Відповідач зазначив, що 13.09.2024 року на адресу УДМС у Вінницькій області дійсно надійшло поштове відправлення із заявою ОСОБА_1 від 10.09.2024 року про продовження строку перебування на території України.

Разом з тим, відповідач вказує, що така заява була подана з порушенням порядку, встановленого Порядком №150, оскільки подання заяви шляхом направлення її поштою не передбачено.

Відповідач зазначає, що відповідно до пункту 5 Порядку №150 заява подається іноземцем особисто до територіального органу або територіального підрозділу ДМС.

У зв`язку з цим відповідачем 16.09.2024 року було направлено позивачу відповідь із роз`ясненням порядку звернення та необхідності особистого подання документів.

Крім того, відповідач звертає увагу, що посвідка на тимчасове проживання позивача, яка була видана у зв`язку з навчанням у Національному університеті «Львівська політехніка», була скасована рішенням Головного управління ДМС України у Львівській області від 09.07.2024 року.

Підставою для скасування посвідки стало відрахування позивача із навчального закладу.

Отже, на момент звернення до відповідача, позивач не мала чинної посвідки на тимчасове проживання та не перебувала в Україні на підставі документа, який підтверджував би її законний статус.

Також відповідач зазначає, що сам факт укладення шлюбу із громадянином України не створює автоматичного права на продовження строку перебування в Україні без дотримання встановленої законом процедури.

Ухвалою в задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з викликом учасників справи відмовлено.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

Позивач перебуває у шлюбі із громадянином України ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб від 16.08.2022 року.

14.12.2020 року на підставі навчання в Національному університеті «Львівська політехніка» було видано посвідку на тимчасове проживання за № НОМЕР_1 строком дії до 01.10.2024 року.

Як зазначає позивач, 10.09.2024 року вона разом зі своїм чоловіком та свідком прибули до відповідача з метою подання документів на продовження строків перебування в Україні на що позивачу було відмовлено, про що свідчить акт від 10.09.2024 року.

10.09.2024 року позивач зважаючи на відмову у прийнятті відповідного пакету документів щодо продовження строків перебування, особисто надіслав встановленої форми - засобом поштового зв`язку до відповідача заяву щодо продовження строків перебування на території України від 10.09.2024 року з додатками, яку відповідач отримав 13.09.2024 року. Станом на сьогодні дану заяву як це передбачено п. 21 Порядку продовження строку перебування та тимчасового проживання, продовження та скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 року за №150 (далі - Порядок №150) розглянуто не було, оскільки не було прийнято відповідного рішення.

На думку позивача, відповідачем не було взагалі розглянуто по суті заяву щодо продовження строків перебування на території України, не було прийнято її до розгляду та не прийнято жодного рішення, що слугувало підставою для звернення з цим позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи відповідно до частини другої статті 19 Конституції України зобов`язані діяти лише: на підставі; у межах повноважень; у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зазначений принцип означає, що суб`єкт владних повноважень не може діяти довільно або застосовувати процедури, які прямо не передбачені законом.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суд перевіряє:

чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України;

чи використані повноваження з належною метою;

чи є рішення обґрунтованим;

чи дотримано принципу пропорційності;

чи діяли суб`єкти владних повноважень добросовісно та розсудливо.

Спірні правовідносини врегульовані Законом України «Про імміграцію», Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», Порядком продовження строку перебування та тимчасового проживання, продовження та скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2012 р. № 150.

Відповідно до статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Правовий статус іноземців визначається Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Відповідно до положень частини 1 статті 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства": - іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; - іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні;

- іноземці та особи без громадянства, які тимчасово проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на тимчасове проживання, або якщо строк їх тимчасового проживання на території України продовжено в установленому порядку, якщо інше не встановлено законом; - посвідка на тимчасове проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Частиною 1 статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" визначено, що іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України "Про імміграцію" іммігрувати в Україну на постійне проживання.

Частиною першою статті 4 зазначеного Закону передбачено, що іноземці та особи без громадянства можуть перебувати на території України на законних підставах, зокрема, якщо вони мають посвідку на тимчасове проживання або інші документи, що підтверджують законність їх перебування.

Отже, законність перебування іноземця на території України пов`язується не лише із фактичним перебуванням особи в межах території держави, а з наявністю визначеної законом правової підстави такого перебування.

Суд звертає увагу, що саме на іноземця покладається обов`язок дотримання вимог законодавства України щодо строків перебування, оформлення відповідних документів та своєчасного звернення до компетентних органів.

Пунктом 13 та 14 статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" визначено, що іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою навчання та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період навчання.

Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз`єднання сім`ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій - тринадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України.

Відповідно до положень цього Закону іноземці можуть перебувати на території України тимчасово або постійно за умови дотримання вимог законодавства України.

При цьому отримання права на проживання в Україні передбачає не лише наявність матеріальної підстави, а й проходження визначеної законом адміністративної процедури.

Частина 1 статті 5-2 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства передбачено, що іноземці та особи без громадянства зобов`язані отримати довгострокову візу з метою отримання посвідки на тимчасове проживання в Україні, якщо інше не встановлено законами чи міжнародними договорами України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 №150 затверджено Порядок продовження строку перебування та тимчасового проживання, продовження та скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України.

Пункт 1-2 Порядку 150 визначено, що цей Порядок визначає процедуру продовження строку перебування та тимчасового проживання іноземців та осіб без громадянства на території України або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України.

Іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території: 1) протягом наданого візою дозволу в межах строку дії візи у разі в`їзду осіб без громадянства чи іноземців, які є громадянами держав з візовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України; 2) не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в`їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено законодавством та міжнародними договорами України. Порядок обчислення зазначеного строку встановлюється МВС.

Пункт 4-6 Порядку 150 передбачено, що строк перебування іноземців та осіб без громадянства, які тимчасово перебувають на території України (крім осіб, які відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 16 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства звільняються від реєстрації або реєструються у МЗС та його представництвах), продовжується ДМС, її територіальними органами за наявності обґрунтованих підстав (лікування, пологи, догляд за хворим членом родини, вимушена зупинка на території України у зв`язку з надзвичайними обставинами, оформлення спадщини, наявність підстав для оформлення посвідки на постійне чи тимчасове проживання, подання заяви про отримання дозволу на імміграцію чи набуття громадянства України, а також інші обставини, що унеможливлюють виїзд іноземця або особи без громадянства) та за умови подання підтвердних документів - на період існування таких підстав.

Разом з тим, наявність такої підстави сама по собі не створює безумовного права на продовження строку перебування, оскільки законодавством встановлена відповідна процедура звернення та перевірки поданих документів.

Одним із ключових спірних питань у даній справі є встановлення того, чи була заява позивача від 10.09.2024 року подана у спосіб, визначений законодавством.

Відповідно до пункту 5 Порядку №150 заява про продовження строку перебування на території України подається за формою згідно з додатком 1: подається особисто повнолітнім дієздатним іноземцем або особою без громадянства чи законним представником повнолітньої недієздатної особи та приймаючою стороною територіальному органу/територіальному підрозділу ДМС за місцем перебування іноземця або особи без громадянства не пізніше ніж за три робочих дні до закінчення встановленого строку перебування на території України.

Для продовження строку перебування в Україні разом із заявою подаються такі документи:1) документи, що підтверджують наявність підстав для подальшого перебування на території України; 2) дійсний паспортний документ іноземця (або паспортні документи - у разі, коли іноземець має одночасно громадянство (підданство) кількох держав (множинне громадянство) або документ, що посвідчує особу без громадянства; 3) паспорт (паспортний документ) приймаючої сторони (фізичної особи) або представника приймаючої сторони (юридичної особи); 4) документи, що підтверджують наявність достатнього фінансового забезпечення для покриття витрат, пов`язаних із перебуванням іноземця або особи без громадянства в Україні, або відповідних гарантій від приймаючої сторони; 5) документ, що підтверджує сплату адміністративного збору, або документ про звільнення від його сплати.

Отже, законодавець визначив конкретний порядок звернення іноземця із відповідною заявою, який передбачає особисте звернення особи до органу міграційної служби.

Судом встановлено та, не заперечується сторонами, що заява позивача від 10.09.2024 року ,була направлена до відповідача засобами поштового зв`язку.

Таким чином, позивач фактично не скористалася процедурою звернення, встановленою пунктом 5 Порядку №150.

Направлення заяви поштою не є тотожним особистому зверненню іноземця до територіального органу ДМС, оскільки під час особистого подання документів працівник ДМС має можливість встановити особу заявника, перевірити паспортні документи, перевірити документи приймаючої сторони, перевірити повноту документів, сформувати заяву в інформаційній системі ДМС, здійснити необхідні процедурні дії.

При направленні документів поштовим відправленням зазначені дії неможливо здійснити в порядку, визначеному Порядком №150.

Позивач вважає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, оскільки не розглянув її заяву та не прийняв рішення про продовження строку перебування або відмову у такому продовженні.

Однак суд не погоджується з такими доводами.

Відповідно до пункту 16 Порядку №150 рішення про продовження строку перебування або про відмову у продовженні такого строку приймає керівник територіального органу ДМС або уповноважена ним особа.

Разом з тим, прийняття такого рішення можливе лише після належного звернення особи та проходження процедури прийняття документів.

Оскільки позивачем не було дотримано встановленого порядку звернення, у відповідача не виник обов`язок здійснювати розгляд заяви як заяви, поданої відповідно до Порядку №150.

Суд зазначає, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень має місце лише тоді, коли такий суб`єкт був зобов`язаний вчинити конкретну дію, але безпідставно її не вчинив.

У даній справі такого обов`язку відповідача судом не встановлено.

Навпаки, відповідач після отримання звернення позивача надав відповідь від 16.09.2024 року, якою роз`яснив порядок звернення відповідно до вимог Порядку №150.

Судом встановлено, що позивач перебуває у шлюбі з громадянином України ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб від 16.08.2022 року.

Разом з тим, суд зазначає, що сам факт укладення шлюбу з громадянином України не створює автоматичного права іноземця на продовження строку перебування на території України поза межами процедури, визначеної законодавством.

Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачає можливість оформлення посвідки на тимчасове проживання іноземцям, які прибули в Україну з метою возз`єднання сім`ї з громадянами України або які під час законного перебування на території України уклали шлюб із громадянами України.

Проте, реалізація такого права пов`язана із необхідністю дотримання встановленої процедури, подання визначених документів та перебування іноземця на території України на законних підставах.

Тобто, наявність сімейних відносин із громадянином України є лише однією із передумов для звернення за оформленням відповідного документа, але не замінює передбаченої законом процедури та не усуває необхідності підтвердження законності перебування особи в Україні.

Інше тлумачення фактично означало б надання іноземцю права самостійно визначати момент легалізації свого перебування після припинення попередньої законної підстави, що суперечить вимогам законодавства України у сфері міграції.

Позивач посилається на те, що 10.09.2024 року вона особисто прибула до відповідача разом із чоловіком для подання документів, однак працівники міграційної служби відмовили у прийнятті документів.

На підтвердження зазначених обставин позивачем надано акт від 10.09.2024 року про встановлення прибуття осіб до Центрального міжрегіонального територіального управління ДМС у Вінницькій області.

Оцінюючи вказаний доказ, суд виходить із наступного.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно зі статтею 74 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Сам по собі акт, складений за участю зацікавлених осіб, не підтверджує факту звернення позивача із належним пакетом документів до уповноваженого працівника ДМС та не підтверджує факт прийняття відповідачем рішення про відмову у прийнятті документів.

В матеріалах справи відсутні талон або інший документ про звернення до територіального підрозділу ДМС, підтвердження реєстрації звернення у відомчій інформаційній системі ДМС, письмова відмова у прийнятті документів, пояснення працівників відповідача щодо відмови у прийнятті документів.

При цьому, сам факт перебування особи у приміщенні органу державної влади не може свідчити про належне звернення за адміністративною послугою.

Суд також враховує, що у самому акті зазначено назву установи, яка не відповідає найменуванню органу, до якого фактично було направлено подальшу заяву поштовим відправленням.

Однак навіть за умови фактичного прибуття позивача до приміщення відповідача, така обставина сама по собі не підтверджує виконання нею вимог пункту 5 Порядку №150 щодо особистого подання заяви та документів.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач не довела належними та допустимими доказами факт протиправної відмови відповідача у прийнятті документів.

Як встановлено судом, після отримання заяви позивача від 10.09.2024 року, яка надійшла до УДМС у Вінницькій області 13.09.2024 року, відповідач не залишив її без реагування.

16.09.2024 року відповідачем було направлено позивачу відповідь із роз`ясненням порядку звернення щодо продовження строку перебування на території України.

Вказану відповідь було направлено на адресу, зазначену позивачем у заяві.

Факт повернення поштового відправлення у зв`язку із закінченням строку його зберігання не може свідчити про неналежне виконання відповідачем своїх обов`язків.

Орган державної влади не може нести відповідальність за неотримання особою кореспонденції, яка була направлена на адресу, зазначену самою особою.

Отже, відповідач вжив необхідних заходів реагування на звернення позивача та надав відповідні роз`яснення.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень саме на позивача покладається обов`язок доведення факту порушення його прав, свобод чи інтересів.

У даній справі позивачем не доведено факту належного звернення до відповідача у порядку, визначеному Порядком №150, виникнення у відповідача обов`язку прийняти рішення за заявою від 10.09.2024 року, факту протиправної відмови у прийнятті документів, факту протиправної бездіяльності відповідача.

Натомість відповідачем підтверджено, що його дії відповідали вимогам законодавства України, а після отримання звернення позивача було надано відповідне реагування.

Оцінивши встановлені обставини справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є необґрунтованими.

Позивач фактично просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невчинення дій, обов`язок щодо вчинення яких у відповідача не виник у зв`язку з недотриманням позивачем встановленого порядку звернення.

Положення Порядку №150 не передбачають можливості заміни особистого звернення іноземця направленням заяви поштовим зв`язком, а тому відповідач не мав правових підстав розглядати таке звернення як належно подану заяву про продовження строку перебування.

Крім того, позивачем не доведено наявності у неї на момент звернення чинної підстави для перебування на території України, оскільки попередня посвідка на тимчасове проживання була скасована у зв`язку із припиненням підстави її видачі.

Таким чином, суд не встановив порушення відповідачем прав позивача, а тому, підстави для задоволення позовних вимог відсутні. Розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні адміністративного позову, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )

Відповідач: Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області (проспект Коцюбинського, 78, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 37836770)

Суддя Крапівницька Н. Л.

підпис

Згідно з оригіналом Суддя

Секретар: