Рішення № 138787984, 06.08.2026, Березнегуватський районний суд Миколаївської області

Провадження № 2/470/384/26

Справа № 470/439/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2026 року с-ще Березнегувате

Березнегуватський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді Лусти С.А.,

за участю секретаря судового засідання Дячук А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду с-ща Березнегувате в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

25 травня 2026 року позивач звернувся до Березнегуватського районного суду з відповідним позовом до відповідачки, через підсистему "Електронний суд ЄСІТС", який підписаний його представником Усенком М.І., що діє на підставі договору про надання правничої допомоги від 01 липня 2025 року.

В позові зазначено, що 24 грудня 2019 року між ОСОБА_2 та ТОВ "Мілоан" було укладено Договір про споживчий кредит №1706660, згідно з умовами якого відповідачка отримала у кредит 12000 грн., зі сплатою процентів за користування кредитом, інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені кредитним договором. Відповідно до графіку сплати кредитних коштів відповідачкою не було сплачено кредитні кошти, комісії і проценти за користування кредитом у строк встановлений кредитним договором. 27 березня 2020 року між первісним кредитором та ТОВ "ФК «Кредит-Капітал" відповідно до чинного законодавства України укладено Договір відступлення прав вимоги 49-МЛ, відповідно до умов даного Договору відбулося відступлення права вимоги, у відповідності до статті 512 Цивільного кодексу України позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги по відношенню до осіб визначених в реєстрі боржників включно з правом вимоги і за Кредитним договором №1706660 від 24 грудня 2019 року, що укладений між кредитодавцем та відповідачкою. Сума заборгованості відповідачки становить 40800 грн., з них: прострочена заборгованість за сумою кредиту становить 12000,00 грн.; прострочена заборгованість за відсотками становить 21360,00 грн; прострочена заборгованість за комісією за видачу кредиту становить 1440 грн; заборгованість по штрафах/пені становить 6000 грн. Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути з відповідачки на користь ТОВ "Фінансова компанія "Кредит Капітал" заборгованість за кредитним договором № 1706660 від 24 грудня 2019 року, в розмірі 40800,00 грн, а також судові витрати, пов`язані з розглядом справи, а саме судовий збір, у розмірі 2662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу, у розмірі 8000,00 грн.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, в позові зазначив про слухання справи у його відсутність та підтримання позовних вимог в повному обсязі.

Відповідачка в судове засідання також не з`явилася, від представника відповідачки адвоката Сікорської І.С. на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому остання заперечувала проти позовних вимог позивача через їх безпідставність, зокрема через відсутність у позивача права на позов, у зв`язку із недоведеністю переходу до нього права вимоги до відповідачки за вказаним кредитним договором, недоведеність позивачем отримання відповідачкою грошових коштів за кредитним договором, нарахування позивачем відсотків за кредитом за межами строку кредитування, недоведеність позивачем факту підписання відповідачкою вказаного договору за допомогою одноразового ідентифікатора, нарахування позивачем пені з порушенням принципів розумності, справедливості і добросовісності та в порушення п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, нарахування позивачем заборгованості за комісією у порушенням вимог ЗУ «Про споживче кредитування. Крім того у вказаному відзиві представник відповідачки просила слухати справу у відсутність сторони відповідача (а.с.41-55).

Оскільки представник позивача, відповідачка та її представник в судове засідання не з`явилися, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснюється.

Дослідивши докази у справі, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Так 24 грудня 2019 року, у відповідності до ЗУ «Про електронну комерцію», між ТОВ «Мілоан» та відповідачкою було укладено кредитний договір №1706660, за яким первісний кредитор надав відповідачці у тимчасове платне користування грошові кошти, в розмірі 12000,00 грн., строком на 30 днів, до 23 січня 2020 року, зі сплатою процентів за користування кредитом, в розмірі 2,0% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом та сплатою комісії за надання кредиту, в розмірі 1440,00 грн. (а.с.5-7).

Вказаний договір було підписано відповідачкою 24 грудня 2019 року за допомогою одноразового ідентифікатора Z7796, про що свідчить довідка ТОВ «Мілоан» від 10 вересня 2025 року та анкета-заява на кредит №1706660, де детально зазначено процес укладення кредитного договору (а.с.8-9).

ТОВ «Мілоан» виконало зобов`язання за кредитним договором, перерахувавши грошові кошти на картковий рахунок відповідачки, що підтверджується копією платіжного доручення №12423594 від 25 грудня 2019 року та довідкою АТ КБ «ПриватБанк» від 23 червня 2026 року, однак остання не виконала взятих на себе зобов`язань, грошові кошти та відсотки за їх користування вчасно не повернула, у зв`язку з чим їй нараховано заборгованість, в розмірі 40800,00 грн., яку за договором відступлення права вимоги №49-МЛ від 27 березня 2020 року було передано ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (а.с.9 зворот, 11-20, 58).

Згідно наданої позивачем відомості про щоденні нарахування і погашення та виписки з особового рахунку, відповідачці станом на 14 квітня 2026 року нараховано за даним кредитним договором заборгованість, у розмірі 40800,00 грн., з яких 12000,00 грн. заборгованість за тілом кредиту, 21360,00 грн. заборгованість за відсотками, 1440,00 грн. комісія за надання кредиту та 6000 грн. пеня (а.с.10-11).

Суму заборгованості перед позивачем відповідачка в добровільному порядку не сплачує.

Суд вважає, що між сторонами мають місце цивільно-правові відносини із зобов`язального права по кредитному договору.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства.

Частина 1 ст.530 ЦК України передбачає, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Крім того, згідно п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути змінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Частиною 2 статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

За змістом наведених положень закону боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на її погашення первісному кредитору і таке виконання є належним.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цсі 5.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доводи представника відповідачки, зазначені у відзиві на позовну заяву, стосовно відсутності у позивача права на позов, у зв`язку із недоведеністю переходу до нього права вимоги до відповідачки за вказаним кредитним договором, судом до уваги не приймаються, оскільки вони спростовуються копією договору відступлення права вимоги від 27 березня 2020 року, укладеного між первісним кредитором ТОВ «Мілоан» та позивачем і копією витягу з реєстру боржників до нього, за яким до позивача перейшло право вимоги до відповідачки саме за кредитним договором №1706660 від 24 грудня 2019 року, із загальною сумою заборгованості 40800,00 грн. (а.с.11-20).

Не приймаються до уваги судом і доводи представника відповідачки стосовно недоведеності позивачем отримання відповідачкою грошових коштів за вказаним кредитним договором, оскільки перерахування первісним кредитором коштів підтверджується копією платіжного доручення від 25 грудня 2019 року, а зарахування коштів на картковий рахунок відповідачки підтверджується довідкою АТ КБ «ПриватБанк» від 25 грудня 2019 року (а.с.9 зворот, 58).

Щодо доводів представника відповідачки, викладених у відзиві на позовну заяву, стосовно недоведеності позивачем факту підписання відповідачкою вказаного кредитного договору за допомогою одноразового ідентифікатора, то вказані доводи спростовуються наявними у справі анкетою-заявою відповідачки на кредит від 24 грудня 2019 року, де зазначено процес оформлення і розгляду заявки на кредит та довідкою первісного кредитора від 10 вересня 2025 року, за якою на мобільний телефон відповідачки 25 грудня 2019 року о 10 годині 56 хвилин 37 секунд будо направлено одноразовий ідентифікатор Z47796, як згоду на її пропозицію укласти такий договір (а.с.8-9).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно зі статтю 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб`єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб`єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.

Частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням наведеного суд вважає, що 24 грудня 2019 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачкою було укладено договір № 1706660 про надання споживчого кредиту, який позичальниця підписала за допомогою одноразового паролю-ідентифікатору, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», а зазначені у ньому умови не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», та за відсутності належних доказів про те, що договір укладено іншою особою, а грошові кошти перераховані на банківську картку, яка відповідачці не належить, доходить висновку про доведеність факту його укладання.

Таке ґрунтується на правових висновках, викладених Верховним Судом у постановах: від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 20 червня 2022 року у справі № 757/40396/20 (провадження № 61-850св22).

Частиною четвертою статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, кредитний договір, стягнення заборгованості за яким є предметом розгляду у даній справі, підписаний відповідачкою за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання нею цього договору.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449 св 19); від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203 св 20), від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 та ряді інших, тобто судова практика у цій категорії справ є незмінною.

В матеріалах справи відсутні докази належного виконання відповідачкою зобов`язання по погашенню кредитної заборгованості, розрахунок заборгованості щодо тіла кредиту відповідачкою не спростовано.

З огляду на викладене, враховуючи, що відповідачка порушила умови кредитного договору, не повернула отримані грошові кошти та не сплатила відсотки, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідачки заборгованості за тілом кредиту, в розмірі 12000,00 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Стосовно стягнення з відповідачки щомісячних процентів за кредитним договором, у розмірі 21360,00 грн., то за вимогами ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч.2 зазначеної статті до відносин за кредитним договором застосовуються положення ст. ст.1046 1053 цього Кодексу якщо інше не випливає з суті кредитного договору.

Частиною 1 ст.1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

З цього слідує, що відсотки за позикою виплачуються лише в межах дії договору позики. Аналогічний висновок було викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року № 444/9519/12.

Пунктом 2.3.1. договору передбачено, що позичальник за наявності відповідної пропозиції позикодавця має право на продовження строку користування кредитом на тих самих умовах на певну кількість днів доступну у пропозиції, відповідно до розділу 6 Правил. Для продовження строку користування кредитом позичальник має вчинити дії, передбачені розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за продовження кредиту та певну частину заборгованості по кредиту.

Крім того, за умовами п.2.3.2. договору волевиявлення позичальника продовжити строк користування кредитом та укладення угоди про це, згідно п.6.14. Правил, підтверджується здійсненням ним відповідного платежу у спосіб, визначений п.2.5. договору.

З досліджених судом документів, що долучені до позовної заяви, зокрема, відомості про щоденні нарахування та погашення та виписки з особового рахунку, сплата відповідачкою будь-яких платежів, з метою продовження строку кредитування, не здійснювалася, а тому пролонгація кредиту судом не вбачається.

За умовами кредитного договору відповідачка зобов`язалася сплачувати ТОВ «Мілоан» 2,0 % на день від фактичного залишку кредиту протягом строку кредитування (30 днів), а тому її заборгованість за відсотками складає 7200,00 грн. (12000,00 грн. сума кредиту х 2,0 % на день х 30 днів), однак позивач в позовній заяві просив стягнути з відповідачки проценти за вказаним договором, у розмірі 21360,00 грн., нарахованих в період з 26 грудня 2019 року до 23 березня 2020 року, тобто за межами строку кредитування, а тому вказані вимоги позивача підлягають задоволенню лише частково, в розмірі 7200,00 грн.

Стягнення заборгованості за процентами по вказаному кредитному договору, в порядку ч.2 ст.625 ЦК України, позивач у позові не заявляв.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідачки пені, в розмірі 6000,00 грн., то згідно п.4.1. договору у разі прострочення позичальником зобов`язань повернення кредиту та сплати процентів за його користування, позичальник починаючи з дня наступного за днем спливу терміну повернення кредиту, зобов`язаний сплатити на користь товариства пеню, в розмірі 2,0% від суми невиконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення, але не більше 50% від загальної суми кредиту, одержаного позичальником за цим договором.

Відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Як вбачається з умов укладеного між сторонами кредитного договору пеня нараховується позичальнику з дня наступного за днем спливу терміну повернення кредиту, тобто після закінчення строку кредитування.

Відповідно висновку зроблено Верховний Суду в постанові по справі №175/4753/15-ц, після закінчення строку дії кредитного договору пеня не нараховуються.

Отже у даній справі пеня, в розмірі 6000,00 грн., яка нарахована первісним кредитором після закінчення строку кредитування, не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, а тому відсутні підстави для її стягнення з відповідачки на користь позивача.

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідачки заборгованості по комісії за видачу кредиту, в розмірі 1440,00 грн., то 10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування» № 1734-VІІІ, у зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ статтю 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

У пункті 4 частини 1 статті 1 Закону України № 1734-VІІІ встановлено, що загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Відповідно до частини 2 статті 8 вказаного Закону до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання, обслуговування та повернення кредиту.

До загальних засад цивільного законодавства належать справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частина 1 статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

В пункті 1.5.1 кредитного договору передбачена одноразова сплата комісії за надання кредиту у розмірі 1440,00 грн, яка нараховується за ставкою 12 процентів від суми кредиту.

ТОВ «Мілоан» є фінансовою установою, яка надає єдину фінансову послугу надання коштів у кредит (мікрокредитування) фізичним особам на будь-які цілі, переважно у вигляді швидких онлайн-кредитів на банківську картку на умовах строковості, платності та зворотності.

Встановивши у кредитному договорі сплату комісійної винагороди за надання кредиту, фінансова установа не повідомила, які саме послуги за вказану плату надаються позичальнику, оскільки надання кредиту це фінансова послуга, що надає ТОВ «Мілоан». Разом з тим наявні в матеріалах справи документи взагалі не містять будь-якого опису послуг, за які ТОВ «Мілоан» встановлена комісія.

Розмір такої комісійної винагороди, з огляду на обставини справи (зокрема, розмір кредиту та процентів), вносить істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу та обмежують права позивача з огляду на права споживача, викладені у законі України № 1734-VІІІ.

Відповідно до частини 5 статті 12 Закону України № 1734-VІІІ умови договору, які обмежують права позивача порівняно з правами встановленими цим Законом, є нікчемними.

За такого, суд дійшов висновку про відмову позивачу у стягненні з відповідачки комісії за надання кредиту, в розмірі 1440,00 грн.

Загальна заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача за вказаним кредитним договором, складає 19200,00 грн., з яких 12000,00 грн. заборгованість за тілом кредиту та 7200,00 грн. заборгованість за відсотками.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України суд покладає на відповідачку обов`язок по відшкодуванню позивачу, пропорційно задоволеним позовним вимогам, витрат на оплату судового збору, в розмірі 1252,89 грн. (а.с.28).

Вирішуючи питання про стягнення з відповідачки на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, в розмірі 8000,00 грн., то згідно п.1 ч.3 ст. 113 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать також витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує обставини, визначені у ч.3 ст.141 ЦПК України, зокрема обґрунтованість витрат та пропорційність до предмета спору з урахуванням ціни позову; поведінку сторони під час розгляду справи; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження витрат на правову допомогу позивачем надано копію договору про надання правничої допомоги №0107 від 01 липня 2025 року, укладеного з адвокатським об`єднанням "Апологет", акт №Д23568 про надання правничої допомоги від 14 квітня 2026 року, в якому зазначено про надані послуги позивачу за позовом до відповідачки, в розмірі 8000 грн. та детальний опис наданих послуг до вказаного акту (а.с.24-25).

Представник відповідачки у відзиві на позовну заяву заперечувала проти стягнення з відповідачки на користь позивача витрат на оплату вказаної правничої допомоги, в розмірі 8000,00 грн., через непропорційність її розміру до ціни позову та значення справи.

Враховуючи складність справи, що є малозначною, виконані адвокатом роботи, які не потребують значних затрат часу, зміст позовної заяви, що є типовим для такого виду правовідносин, обсяг доданих документів, який не є значним, суд вважає, що заявлені витрати на правничу допомогу, у розмірі 8000,00 грн. не відповідають засадам розумності, співмірності, характеру наданої правової допомоги та реальності таких витрат, а тому вважає за можливе визначити їх на рівні 5000,00 грн., однак, у зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог, стягнути з відповідачки на користь позивача 2352,94 грн. як витрат на оплату професійної правничої допомоги.

Керуючись ст.ст.12, 13, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , індивідуальний податковий номер НОМЕР_1 , на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», код ЄДРПОУ 35234236, заборгованість за кредитним договором №1706660 від 24 грудня 2019 року, станом на 14 квітня 2026 року, в розмірі 19200,00 (дев`ятнадцять тисяч двісті) грн., з яких: 12000,00 грн. заборгованість за тілом кредиту та 7200,00 грн. заборгованість за відсотками.

Стягнути ОСОБА_1 , індивідуальний податковий номер НОМЕР_1 , на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», код ЄДРПОУ 35234236, витрати по сплаті судового збору, в розмірі 1252,89 грн. та витрати на оплату професійної правничої допомоги, в розмірі 2352,94 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повний текст рішення не було вручено в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Сторони:

Позивач: товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», код ЄДРПОУ 35234236, місце знаходження: вул. Смаль-Стоцького, 1 корпус 28 м. Львів, 79029;

Відповідачка: ОСОБА_1 , індивідуальний податковий номер НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складено 06 серпня 2026 року.

Суддя С. А. Луста