Рішення № 138787361, 06.08.2026, Чернівецький районний суд Вінницької області

"06" серпня 2026 р.Єдиний унікальний номер судової справи: 521/7314/26

Номер провадження: 2/150/349/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2026 року с. Мазурівка

Чернівецький районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Суперсона С.П.,

за участі секретаря Дудки А.Ю.,

представника позивача Афанасьєва С.О. (в режимі ВКЗ),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за правильнами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Орган опіки та піклування Чернівецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області, Орган опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради про визначення місця проживання дитини, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Орган опіки та піклування Чернівецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області, Орган опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради про визначення місця проживання дитини. Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач та відповідач з 2009 року перебували у зареєстрованому шлюбі.

В шлюбі у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Шлюбні стосунки у сторін не склалися, тому позивач звернулася до суду з позовом про розірвання шлюбу. З часу фактичного припинення шлюбних відносин, син сторін проживає з відповідачем та зареєстрований із ним за однією адресою. Спору щодо місяця проживання дитини між ними немає, відповідач цілком не проти аби син проживав із ним. Позивач невзмозі утримувати сина, а тому просить суд залишити проживати спільного сина сторін із батьком - ОСОБА_2 , на його самостійному вихованні та утриманні.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги щодо визначення місця проживання дитини сторін з батьком на його самостійному вихованні та утриманні підтримав та просив задовольнити. Зауважив на тому, що практика Верховного Суду в такій категорії справ є сталою, а тому позовні вимоги є мотивованими та такими, що підлягають до задоволення. Також зауважив на тому, що дане рішення не вплине на можливість уникнення відповідачем мобілізації, стверджуючи про те, що останній має відстрочку за місцем роботи.

Відповідач в судове засідання не з`явився, подав заяву про розглд справи у його відсутність. Крім цього, повністю визнав позовні вимоги та не запеперчив проти їх задоволення.

Третьою особою - Хаджибейською районною адміністрацією Одеської міської ради подано до суду заяву, відповідно до якої неповнолітньомму сину сторін на разі більше 14 років, а тому він може самостійно визначитись з ким із батьків він бажає залишитися проживати. Тому орган опіки та піклування не має підстав для надання висновку з цього приводу.

Суд, заслухавши представника позивача, дослідивши письмові матеріали справи дійшов наступного висновку.

24.04.2026 ОСОБА_1 звернулася до Хаджибейського районного суду міста Одеси з позовною заявою до ОСОБА_2 , в якій просила:

- розірвати шлюб, між сторонами, зареєстрований виконкомом Шендерівської сільської ради 29.08.2009, про що зроблено актовий запис № 01;

- після розірвання шлюбу неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити проживати із батьком ОСОБА_2 , на його самостійному вихованні та утриманні.

Ухвалою Хаджибейського районного суду міста Одеси цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини передано за підсудністю до Чернівецького районного суду Вінницької області.

В ході судового розгляду вимоги про визначення місця проживання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити проживати із батьком ОСОБА_2 , на його самостійному вихованні та утриманні, судом було встановлено наступне.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_2 . Батьками дитини є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Як стверджувалося позивачем та визнано відповідачем, після фактичного припинення шлюбних відносин, син сторін проживає з батьком (відповідачем).

У заявах по суті справи сторони стверджують про відсутність спору щодо місця проживання сина.

Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частина третя статті 51 Конституції України).

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

У відповідності до частин першої, другої статті 2 Сімейного кодексу України (далі - СК України) зазначений кодекс регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір`ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання. Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками, рідними братами та сестрами, мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком.

У частині сьомій статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13, пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України»).

Отже, при розгляді справ, в тому числі і щодо місця проживання дитини, суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи, при цьому, сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Згідно з частиною другою статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я та безпечні умови життя дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Згідно із статтею 6 СК України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Водночас частиною другою статті 29 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

У даній справі встановлено, що за згодою сторін та самої дитини, спільний син сторін ОСОБА_3 , якому до пред`явленням позивачем даного позову до суду вже виповнилося 14 років, проживав та проживає разом із батьком ОСОБА_2 .

Враховуючи, що син сторін досяг чотирнадцятирічного віку, у зв`язку із чим в силу положень частини третьої статті 160 СК України, частини другої статті 29ЦК України набув право самостійно визначати своє місце проживання, що він власне і зробив, залишившись проживати разом із батьком.

Подібні висновки зробив Верховний Суд у постанові від 26.05.2026 по справі №195/533/24.

При цьому вирішуючи позовну вимогу про залишення сина сторін проживати разом із батьком на його самостійному вихованні та утриманні, суд враховує, що ані позовна заява, ані представник позивача в ході судового розгляду не наводять підстав звернення до суду з даним позовом.

Матеріали справи свідчать про відсутність спору як-такого, що підтверджується доводами позову, долученою до позову заявою неповнолітнього сина сторін, який висловив своє бажання проживати з батьком, а також заява відповіда по суті справи щодо повного визнання позовних вимог.

З огляду на встановлені судом обставини, фактичні підстави позову, суд констатує:

-відсутність самого спору;

-відсутність доказів ухилення позивача від виконання батьківських обов`язків та доказів самостійного виховання та утримання сина сторін відповідачем;

-досягнення дитиною 14-річного віку, з якого він самостійно визначає з ким із батьків проживати, що останнім і зроблено, про що свідчить заява, що міститься при матеріалах справи (а.с. 26).

З урахуванням усіх зазначених обставин, суд виснує, що на території України запроваджено правовий режим воєнного стану, відповідач є особою, яка може бути мобілізована на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, а тому даний позов подано з метою штучного створення умов та обставин, які можуть бути підставою для отримання відстрочки або звільнення від військової служби в особливий період на підставі статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а відтак суд приходить до висновку, що заявник у даній справі намагається застосувати способи захисту сімейних прав, інтересів дитини, з метою звільнення відповідача від виконання військового обов`язку (проходження військової служби).

Таким чином, у позовних вимогах слід відмовити у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 3, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги на протязі тридцяти днів від дня його винесення до Вінницького апеляційного суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України, тобто, у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Учасники справи:

Позивач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання АДРЕСА_1 ;

Відповідач ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації місця проживання АДРЕСА_1 ;

Треті особи без самостійних вимог щод предмета спору на стороні відповідача Орган опіки та піклування Чернівецької селищної ради, код ЄДРПОУ 04326856, юридична адреса вул. Святомиколаївська, буд. 103/1, селище Чернівці, Могилів-Подільський район, Вінницька область;

Орган опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради, код ЄДРПОУ 26303175, юридична адреса вул. Є. Танцюри, буд. 22, м. Одеса.

Головуючий суддя С.П. СУПЕРСОН