Рішення № 138783922, 03.08.2026, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" серпня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/1876/26

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шарко Л.В.

при секретарі судового засідання Ломакіній О. В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейн Лінк Юкрейн", м. Одеса до Товариства з обмеженою відповідальністю "Терра", м. Харків про стягнення 1091687,67 грн. за участю представників учасників справи:

позивача - не з`явився;

відповідача - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Грейн Лінк Юкрейн", звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Терра", відповідач, в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти у розмірі 1091687,63 грн, яка складається з суми основного боргу у розмірі 928960,00 грн, пені у розмірі подвійної ставки НБУ у розмірі 115077,72 грн, 3% річних у розмірі 11427,91 грн, інфляційні втрати у розмірі 36222,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань щодо повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару за договором поставки сільськогосподарської продукції № 1612225 від 16.12.2025. Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 02.06.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін.

16.06.2026 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач вказує на те, що поставлений позивачем товар (овес) було отримано відповідачем 2325 грудня 2025 року - за тиждень до ворожого удару БПЛА 31.12.2025, внаслідок якого саме ця продукція разом із зерновим комплексом та складськими приміщеннями відповідача була знищена, що позбавило його можливості реалізувати товар і своєчасно розрахуватися з позивачем. Відповідач здійснив часткову оплату: 04.02.2026 30000,00 грн (платіжна інструкція № 1903) та 20.02.2026 - 50000,00 грн (платіжна інструкція № 1998). Обидві оплати здійснено вже після руйнування виробничих активів відповідача внаслідок ворожого удару БПЛА 31.12.2025, що додатково підтверджує його добросовісність та визнання зобов`язання. Станом на час подання позову основний борг становить 928960,00 грн. Цю суму відповідач визнає у повному обсязі. Відповідач не заперечує проти стягнення 3% річних у розмірі 11427,91 грн та інфляційних втрат у розмірі 36222,00 грн. Відповідач не ухиляється від відповідальності і не заперечує проти права позивача на нарахування пені як такого. Разом із тим, відповідач не погоджується із заявленим розміром пені (115077,72 грн) з двох самостійних причин: розрахунок пені потребує перевірки судом, а сам її розмір є непропорційним наслідкам порушення і підлягає істотному зменшенню. Позивач не зазнав і навіть не зазначає про будь-які співмірні збитки, а нарахована пеня (115077,72 грн) разом із 3% річних та інфляційними втратами явно перевищує можливі негативні наслідки прострочення, наявні підстави для її зменшення. Розмір пені становить 12,4% від суми основного боргу. При цьому, розмір пені (115077,72 грн) у 2,4 раза перевищує сукупний розмір компенсаційних нарахувань - 3% річних та інфляційних втрат (47649,91 грн разом), - що свідчить про перетворення штрафної санкції на джерело збагачення кредитора всупереч її компенсаційній природі. Крім непропорційності, у цій справі наявні виняткові обставини, які мають істотне значення і безпосередньо стали причиною прострочення - пошкодження та часткове знищення виробничих і складських приміщень, обладнання, зернового комплексу і сільськогосподарської продукції, зокрема овса, - виробничих активів відповідача, зупинка частини виробничих потужностей, втрата товарних запасів, різке падіння виручки (ворожий удар (атака БПЛА) 31.12.2025). Прострочення зумовлене не недобросовісністю відповідача, а наслідками збройної агресії проти України. Відповідач залишається критично важливим підприємством (Наказ Міністерства економіки і сільського господарства № 1985 від 06.02.2026) і продовжує господарську діяльність, спрямовуючи наявні ресурси на її підтримання та поступове погашення боргу. Також, відповідач просить суд розстрочити виконання рішення на 5 (п`ять) місяців рівними частинами.

31.07.2026 до суду від позивача надійшла заява, в якій позивач зазначає, що ознайомившись з підставами викладеними відповідачем у відзиві на позовну заяву, зокрема ворожим ударом БПЛА, який відбувся 31.12.2025 року, в результаті якого було знищено та пошкоджено виробничі складські потужності відповідача, обладнання, елеваторний комплекс, сільськогосподарську продукцію, що призвело до зупинення/різкого скорочення виробництва відповідача, позивач вважає, що за таких обставин є реальні підстави для зменшення судом розміру пені до 23390,09 грн, а також розстрочення виконання судового рішення строком на п`ять місяців, починаючи з вересня 2026 року.

03.08.2026 представники сторін у судове засідання не з`явилися. Про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, відповідно до ст.ст. 120, 121 ГПК України. Дослідивши матеріали справи, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності представників сторін за наявними у ній матеріалами, оскільки вони містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, суд встановив наступне.

16 грудня 2025 року між товариством з обмеженою відповідальністю "ГРЕЙН ЛІНК ЮКРЕЙН" (скорочена назва ТОВ "ГРЕЙН ЛІНК ЮКРЕЙН" та далі по тексту Позивач/Постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕРРА" (скорочена назва ТОВ "ТЕРРА") та далі по тексту Відповідач/Покупець) було укладено договір поставки сільськогосподарської продукції № 1612225 (далі по тексту договір).

Відповідно до п.1.1 договору постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, передати у власність покупцю, а покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, прийняти та оплатити таку сільськогосподарську продукцію: овес у кількості 250 000,00 кг. +/- 10% (надалі іменується продукція).

Відповідно до п.2.1 договору продукція за показниками безпеки має відповідати вимогам ДСТУ 4963:2008 "Овес. Технічні умови".

У відповідності до п. 2.4. Якість Продукції має відповідати: вологість не більше 13,5%; сміттєві домішки не більше 2% з них: чорні семена/вівсю не більше 0,1%. Віка/горох не допускається; зернові домішки не більше 5%; щуплі зерна не більше 0,5%, пусті не більше 0,5%; натура зерна складає 500 г/л; наявність хлорпирифосу, хлорпирифос-метилу не більше 0,01 мг/кг; наявність гліфосату не більше 0,1 мг/кг; зараженість шкідниками - не дозволено, крім зараженості кліщем не вище 1-го ступеня.

Відповідно до пункту 3.1. договору вартість продукції становить 8.00 грн за 1 кг без ПДВ, ПДВ 20% 1.60 грн.

Відповідно до пункту 3.2. договору загальна кількість відповідної партії продукції зазначається у видаткових накладних.

Відповідно до пункту 3.3. договору загальна вартість цього договору складає суму цін за всіма видатковими накладними (поставками), відповідно до яких покупець отримає продукцію протягом дії цього договору.

Відповідно до пункту 3.4. договору оплата за продукцію здійснюється в наступному порядку:80% від суми відповідної партії продукції протягом 3-х днів з моменту її отримання покупцем. Датою отримання є дата, зазначена у видатковій накладній та ТТН;20% від суми відповідної партії продукції після реєстрації податкової накладної в ЄРПН та надання документів, пов`язаних з поставкою продукції (видаткова накладна, товарно-транспортна накладна, протоколи за показниками безпеки).

Відповідно до пункту 3.5. договору в будь-якому разі оплата 20% від суми відповідної партії продукції здійснюється виключно після реєстрації податкових накладних в ЄРПН та надання документів, що підтверджують її безпечність, якість та пов`язані з поставкою (видаткова накладна, товарно-транспортна накладна, протоколи за показниками безпеки).

Відповідно до пункту 3.6. договору право власності на продукцію переходить до покупця з моменту передання продукції.

Відповідно до пункту 3.7. Умови поставки: СРТ згідно з правилами «Інкотермс-2010» за адресою: Харківська обл., Лозівський р-н, м. Златопіль, вул. Учительська.

Відповідно до п.4.2 договору покупець зобов`язаний: прийняти продукцію і розрахуватися за неї за умови виконання постачальником визначених договором зобов`язань; підписати видаткову накладну направлену покупцю протягом 3-х днів з моменту її направлення постачальником. У випадку порушення даного строку та за відсутності обґрунтованої відмови від писання видаткової накладної, вона вважається погодженою покупцем.

Відповідно до п.5.3 договору у випадку порушення покупцем строку проведення оплати за поставлений товар, відповідно до умов договору, він сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, що діяла на період, за який нараховується пеня, від несплаченої суми.

Пунктом 6.1. договору передбачено, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором.

Відповідно до п. 6.10 договору, сторони домовились, що обмін документами (договори, додаткові угоди, акти, рахунки, накладні, інші первинні документи) може здійснюватися з використанням сервісу електронного документообігу "Вчасно" або "М.Е.Dос". Документи, підписані сторонами за допомогою кваліфікованого електронного підпису (КЕП/ЕЦП) у сервісі "Вчасно" або "М.Е.Dос", мають однакову юридичну силу з документами, підписаними власноруч. Датою підписання документа є дата накладення останнього електронного підпису. Сторони підтверджують, що документи, підписані у «Вчасно», приймаються як належним чином оформлені та не потребують дублювання у паперовій формі, якщо інше прямо не передбачено цим договором.

Так, на виконання умов договору, позивач здійснив поставку партії товару, зокрема:

23.12.2025 року позивач поставив відповідачу товар у кількості 32340,00 кг. на суму 310464,00 грн з ПДВ, що підтверджується рахунком на оплату № 87 від 23.12.2025, підписаною сторонами видатковою накладною № 99 від 23.12.2025, ТТН № 0112 від 22.12.2025.

Окрім цього, на виконання п. 3.4. договору, позивач здійснив, у строки встановлені ПКУ, реєстрацію податкової накладної № 141 від 23.12.2025 (дата реєстрації 14.01.2026).

Враховуючи дату отримання товару, згідно видаткової накладної № 99 від 23.12.2025 року, ТТН та строки здійснення оплати передбачені п. 3.4. договору, граничний термін оплати рахунку відповідачем становить:

- 80% від суми відповідної партії товару 26.12.2025 у розмірі 248371,20 грн;

- 20% - від суми відповідної партії продукції, після реєстрації податкової накладної в ЄРПН у розмірі 62092,80 грн, тобто 15.01.2026.

Так, 04.02.2026 року відповідачем було здійснено часткову оплату рахунку № 87 від 23.12.2025 у розмірі 30000,00 грн, що підтверджується відповідною банківською випискою.

20.02.2026 року відповідачем було здійснено часткову оплату рахунку № 87 від 23.12.2025 у розмірі 50000,00 грн, що підтверджується відповідною банківською випискою.

Станом на 26.05.2026 залишок боргу за поставлений позивачем товар, згідно видаткової накладної № 99 від 23.12.2025 року, становить 230464,00 грн.

25.12.2025 року позивач поставив відповідачу товар у кількості 72760,00 кг. на суму 698496,00 грн з ПДВ, що підтверджується рахунком на оплату № 88 від 25.12.2025, підписаною сторонами видатковою накладною № 100 від 25.12.2025, ТТН № 0212 від 24.12.2025, ТТН № 0312 від 24.12.2025.

Окрім цього, на виконання п. 3.4. договору, позивач здійснив, у строки встановлені ПКУ, реєстрацію податкових накладних № 144 від 25.12.2025 (дата реєстрації 14.01.2026).

Враховуючи дату отримання товару, згідно видаткової накладної № 100 від 25.12.2025 року, ТТН та строки здійснення оплати передбачені п. 3.4. договору, граничний термін оплати рахунку відповідачем становить:

- 80% від суми відповідної партії товару 28.12.2025 у розмірі 558796,80 грн.;

- 20% - від суми відповідної партії продукції, після реєстрації податкової накладної в ЄРПН у розмірі 139699,20 грн 15.01.2026.

Позивач вказує, що станом на теперішній час борг у розмірі 698496,00 грн, згідно видаткової накладної № 100 від 25.12.2025, не сплачений відповідачем.

У зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань з оплати за поставлений товар, позивачем нараховано останньому пеню у розмірі подвійної ставки НБУ у розмірі 115077,72 грн, 3% річних у розмірі 11427,91 грн, інфляційні втрати у розмірі 36222,00 грн.

Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

Відповідно до приписів частини другої статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав і обов`язків, є договори.

Спір між сторонами виник у зв`язку з невиконанням зобов`язань за договором поставки товару, регулювання правовідносин за яким здійснюється на підставі норм §3 глави 54 ЦК України та §1 глави 30 ГК України.

Згідно з частинами першою, другою статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Положеннями ч.1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускається.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) стаття 610 ЦК України визначає, як порушення зобов`язання.

Частиною 1 ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

На виконання умов договору поставки від 16 грудня 2025 постачальником було поставлено товар покупцю на загальну суму 1008960,00 грн, що підтверджується видатковими накладними.

Зазначені документи скріплені підписами та печатками обох сторін.

Як зазначалося вище, відповідач заборгованість у розмірі 928960,00 грн не сплатив, не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу, разом з тим - не заперечує проти суми боргу та прийняття товару.

Підписання видаткових накладних відповідачем без зауважень та заперечень свідчить про настання у відповідача зустрічного зобов`язання в силу вимог умов договору - оплатити отриманий товар.

Окрім того, часткова оплата поставленого товару у розмірі 80000,00 грн свідчить про фактичне виконання договірного зобов`язання з боку відповідача. Зазначене також підтверджує, що поставка товару мала місце та її умови були прийняті стороною відповідача без зауважень, зокрема щодо обсягу, якості товару чи документального супроводу.

Положеннями ст. 692 ЦК України врегульовано порядок оплати товару за договорами купівлі-продажу, який згідно з ч. 2 ст. 712 ЦК України застосовується також до договорів поставки. Зокрема, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст.692 ЦК України).

Судом встановлено, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт поставки позивачем відповідачу товару в повному обсязі та у встановлені строки на суму 1008960,00 грн.

Як зазначено вище та підтверджується відповідними платіжними інструкціями, відповідачем на користь позивача за договором поставки сплачено 80000,00 грн.

Відтак, матеріалами справи повністю підтверджується факт виконання позивачем своїх зобов`язань щодо поставки товару, водночас відповідачем зустрічні зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати за отриманий товар у строк визначений договором належним чином не виконано, внаслідок чого було допущено прострочення у виконанні грошового зобов`язання.

Поряд з цим, у матеріалах справи відсутні докази відмови відповідача від договору, пропозицій щодо розірвання договору до поставки позивачем товару, пред`явлення відповідачем позивачу будь-яких претензій щодо неналежного виконання умов договору, відмови відповідача від прийняття поставленого товару, повернення товару позивачу.

Слід звернути увагу, що відповідач суму основного боргу визнав в повному обсязі.

Враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов`язання з оплати поставленого товару на суму 928960,00 грн.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 ЦК України.

Відповідно до ч.1, 3 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 ЦК України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відтак, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови).

Перевіривши здійснені позивачем розрахунки, господарський суд встановив, що розрахунок пені у розмірі 115077,72 грн, 3% річних у розмірі 11427,91 грн, інфляційних втрат у розмірі 36222,00 грн, є арифметично вірними та відповідає нормам діючого законодавства.

Водночас, суд зазначає, що у тексті позовної заяви часткову оплату в розмірі 30000,00 грн помилково зазначено як здійснену 14.02.2026, у самому розрахунку пені ця оплата врахована вірно - 04.02.2026 (платіжна інструкція № 1903).

Щодо вимоги відповідача про зменшення суми штрафних санкцій у межах дискреційних повноважень суду, зазначається таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, закон передбачає право суду зменшувати розмір неустойки. Відповідно до усталеної практики Верховного Суду право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання судом оцінки як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін.

Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх постановах, що визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України, щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

В силу наведених вище норм зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 Цивільного кодексу України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема, подібні висновки Верховного Суду викладені у постановах від 06 вересня 2023 року у справі № 913/228/22, від 27 березня 2024 року у справі № 912/940/23, від 27 липня 2024 року у справі № 916/4158/23, від 24 вересня 2024 року у справі № 915/1037/23 та інших.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19 січня 2024 року у справі № 911/2269/22 вказала на те, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 Господарського кодексу України і частині третій статті 551 Цивільного кодексу України , а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України. Такий підхід є усталеним в судовій практиці.

За висновками об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладеними у постанові від 19 січня 2024 року у справі № 911/2269/22, висновок про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру.

Розмір неустойки, до якого суд її зменшує, у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України , тобто у межах судового розсуду.

Отже, індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчить про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено. Наведене, у свою чергу, вимагає, щоб розмір неустойки відповідав принципам верховенства права.

Суд, вирішуючи питання щодо зменшення заявленої до стягнення пені, встановив, що 31 грудня 2025 року внаслідок ворожого удару БПЛА було знищено та пошкоджено виробничі і складські потужності, Відповідача, обладнання, елеваторний комплекс та сільськогосподарську продукцію, зокрема овес. Зазначені вище обставини призвели до погіршення фінансового стану відповідача. Відповідач здійснив часткову оплату: 04.02.2026 - 30000,00 грн (платіжна інструкція № 1903) та 20.02.2026 - 50000,00 грн (платіжна інструкція № 1998). Обидві оплати здійснено вже після руйнування виробничих активів Відповідача внаслідок ворожого удару БПЛА 31.12.2025. Отже, відповідач вчиняв дії, направлені на вжиття заходів комунікації з позивачем, проявив добросовісність у намаганні врегулювати спірні питання у зв`язку з виникненням зазначених вище обставин. Крім того, відповідач залишається критично важливим підприємством (Наказ Міністерства економіки і сільського господарства № 1985 від 06.02.2026). Отже, несвоєчасне та неповне виконання відповідачем передбачених договором поставки зобов`язань щодо оплати товару було спричинене не умисною поведінкою відповідача, а об`єктивними обставинами, що не залежали від нього.

В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про завдання позивачу збитків саме внаслідок часткового порушення відповідачем строків виконання договірних зобов`язань, розмір яких перевищує або дорівнює заявленому позивачем розміру неустойки.

Слід звернути увагу, що позивач не заперечує проти клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій.

Врахувавши наведені вище обставини, необхідність дотримання балансу інтересів сторін у даному конкретному випадку, матеріальні інтереси обох сторін, характер їх господарської діяльності, ступінь виконання відповідачем договірних зобов`язань, поведінку відповідача, відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення господарської діяльності позивача чи завдання йому збитків в результаті часткового порушення відповідачем строків оплати товару, вжиття відповідачем заходів до виконання зобов`язань, суд, виходячи з міркувань розумності та справедливості, дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру заявлених позивачем до стягнення з відповідача пені, що у спірних правовідносинах є розумним та оптимальним балансом інтересів сторін спору та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.

Суд зазначає про те, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення, частина) можливого зменшення штрафних санкцій, з огляду на що це питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на вказане, на цілковите переконання суду, з урахуванням принципу збалансованості інтересів сторін та верховенства права, обґрунтованим, розумним та справедливим слід вважати зменшений розмір пені, який підлягає стягненню, а саме пені у розмірі 23390,09 грн. В задоволенні решти заявленого до стягнення розміру пені суд вважає за необхідне відмовити.

Суд констатує, що присудження до стягнення пені та штрафу у вказаному розмірі, з урахуванням обставин справи, відповідає вимогам чинного законодавства України, є цілком адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, способом стимулювання боржника до належного виконання зобов`язань.

Щодо заявленого відповідачем клопотання про розстрочку виконання рішення суду у даній справі, суд зазначає таке.

В обґрунтування заявленого клопотання відповідач вказує на те, що 31 грудня 2025 року внаслідок ворожого удару БПЛА було знищено та пошкоджено виробничі і складські потужності, Відповідача, обладнання, елеваторний комплекс та сільськогосподарську продукцію, зокрема овес. Прямим наслідком цього стали майже зупинення господарської діяльності, падіння виручки (з ~63 млн грн до ~30 млн грн рік до року), чистий збиток за I квартал 2026 року в розмірі ~26,5 млн грн та фактичне вичерпання оборотних коштів (залишок~207 тис. грн). Зазначені обставини підтверджуються фінансовою звітністю та документами, що додаються. Відповідач також вказує на присвоєння статусу критично важливого підприємства (Наказ Міністерства економіки і сільського господарства №1985 від 06.02.2026).

У статті 331 ГПК України передбачено порядок вирішення питання про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, зміна способу та порядку виконання судового рішення.

За заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Згідно з частиною третьою статті 331 ГПК України підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Отже, ураховуючи положення частин четвертої та п`ятої статті 331 ГПК України, суд, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Ураховуючи викладене, вказана норма визначає процесуальну можливість вирішення питань, пов`язаних із проблемами, що виникають під час виконання рішення господарського суду. У процесі виконання рішення ймовірне виникнення обставин, що ускладнюють виконання чи роблять його неможливим.

Розстрочення означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатися господарським судом. При цьому, слід мати на увазі, що розстрочення є можливим при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками, декілька індивідуально визначених речей тощо)

Також необхідно враховувати, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 331 ГПК України, вказана норма не вимагає, а господарський суд законодавчо обмежений конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення, який не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення.

Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, тощо.

Отже, законодавець у будь-якому випадку пов`язує розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об`єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. При цьому, положення ГПК України не містять визначеного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд повинен оцінювати докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 86 цього кодексу.

Відповідно до вказаної норми господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. З урахуванням наведеного, суд самостійно вирішує питання стосовно достовірності доказів, достатності їх для винесення рішення, істинності відомостей, які містяться в доказах. Близький за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.03.2018 у справі № 910/8153/17 та постанові від 06.02.2025 справі № 904/1060/24.

Оскільки виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави, згідно з пунктом 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012 невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом, як це визначено у пункті 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 р. № 11-рп/2012.

ЄСПЛ у рішенні у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008 зазначив, що, ураховуючи що існування заборгованості, підтверджене обов`язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи зумовлена затримка у виконанні рішення особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексація присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як "потерпілої сторони"; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.

З урахуванням майнового стану та балансу інтересів обох сторін, враховуючи специфіку діяльності підприємства боржника, оцінивши докази на підтвердження пошкодженого/зруйнованого нерухомого майна відповідача, спричиненого збройною агресією Російської Федерації, суд дійшов висновку, що відстрочення виконання рішення надасть змогу вирішити наявні фінансові проблеми, а також сприятиме нормальному функціонуванню підприємства боржника та реальній можливості виконання рішення суду.

Оцінивши наведені заявником посилання на обставини, які ускладнюють виконання рішення суду, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суду у справі № 922/1876/26 згідно статті 331 Господарського процесуального кодексу України на п`ять місяців, оскільки в даному випадку розстрочення виконання рішення суду не порушить інтереси сторін, забезпечить їх баланс, буде співмірним можливості поновлення порушеного права стягувача з можливістю відповідача забезпечити таке поновлення. Розстрочення матиме наслідком дотримання балансу інтересів сторін і унеможливить надмірне обтяження фінансової спроможності відповідача.

За наведених обставин, суд приходить до висновку про наявність законних підстав для задоволення клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення шляхом сплати загальної суми у розмірі 1009408,11 грн рівними частинами протягом 5 місяців з дня набрання рішенням суду законної сили щомісячно по 201881,62 грн до останнього календарного дня місяця, починаючи з місяця, з якого рішення суду набрало законної сили.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи викладене, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про наявність законних підстав для часткового задоволення позовних вимог як обґрунтованих, підтверджених доданими до матеріалів справи доказами та не спростованих відповідачем.

Щодо судового збору суд зазначає таке.

Системний аналіз положень ч.1 ст.130, ч.1 ст.129, п.5 ч.1 ст.237 Господарського процесуального кодексу України та ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" дає підстави для висновку, що у разі, зокрема визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу із державного бюджету 50% судового збору, сплаченого при поданні позову.

Водночас положення частини першої ст. 130 Господарського процесуального кодексу України та ч.3 ст.7 Закону України "Про судовий збір" не містять імперативних приписів щодо можливості застосування таких норм лише у випадках саме повного визнання позовних вимог.

Позов - це звернення заінтересованої або іншої уповноваженої на те особи до суду з проханням про розгляд спору пов`язаного з господарською діяльністю та розгляду інших спорів, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

В одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги), згідно з ч.1 ст.173 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи вищевикладені міркування суд дійшов висновку про можливість застосування положень ч.1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України та ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" до спірних правовідносин у частині визнання відповідачем частково позовних вимог до початку розгляду справи по суті.

Такі приписи необхідно застосовувати до тієї частини майнових та/або немайнових вимог, які визнаються відповідачем до початку розгляду справи по суті. До позовних вимог, які не визнаються і оспорюються, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат має керуватись загальними правилами розподілу судових витрат, визначених ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.11.2022 року у справі № 910/14479/21.

Враховуючи, що відповідач частково визнав позов на суму 928960,00 грн (в частині стягнення основної заборгованості) до початку розгляду справи по суті, з Державного бюджету України на користь позивача підлягає поверненню 6967,20 грн судового збору (928960,00 грн*1,5%/2), сплаченого позивачем під час подання позову. Решта судового збору підлягає стягненню з відповідача.

При цьому, суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 03.04.2018 у справі №902/339/16, відповідно до якої судовий збір у разі зменшення судом розміру пені/штрафу покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом, інші доводи сторін не беруться до уваги, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 525, 526, 530, 549,610 - 612, 625 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕРРА" (61124, Харківська обл., м. Харків, вул. Каштанова, буд. 10, код ЄДРПОУ 30150670) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРЕЙН ЛІНК ЮКРЕЙН" (65012, Одеська обл., м. Одеса, вул. Відрадна, буд. 15, приміщення 10, код ЄДРПОУ 45855761) суму основного боргу у розмірі 928960,00 грн, пеню у розмірі подвійної ставки НБУ у розмірі 23390,09 грн, 3% річних у розмірі 11427,91 грн, інфляційні витрати у розмірі 36222,00 грн та витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 9408,11 грн.

В частині задоволення стягнення пені у розмірі 91687,63 грн - відмовити.

Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Терра" про розстрочення виконання рішення - задовольнити.

Розстрочити виконання рішення шляхом сплати загальної суми у розмірі 1009408,11 грн рівними частинами протягом 5 місяців з дня набрання рішенням суду законної сили щомісячно по 201881,62 грн до останнього календарного дня місяця, починаючи з місяця, з якого рішення суду набрало законної сили.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "ГРЕЙН ЛІНК ЮКРЕЙН" (65012, Одеська обл., м. Одеса, вул. Відрадна, буд. 15, приміщення 10, код ЄДРПОУ 45855761) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 6967,20 грн, сплачений згідно з платіжною інструкцією № 1907 від 27.05.2026 на загальну суму 16375,31 грн, про що постановити відповідну ухвалу після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно зі ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Повне рішення складено "06" серпня 2026 р.

СуддяЛ.В. Шарко