Рішення № 138783582, 27.07.2026, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2026 року Справа № 915/440/21

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі головуючого судді Давченко Т.М.,

за участю секретаря судового засідання: Дюльгер І.М.,

від позивача представник позивача Шорстов О.Ю. (поза межами суду),

від відповідача представник відповідача Сурикова І.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 915/440/21

за позовом Приватного акціонерного товариства Національна енергетична компанія Укренерго

до Товариства з обмеженою відповідальністю Миколаївська електропостачальна компанія,

про стягнення грошових коштів

В С Т А Н О В И В:

Приватним акціонерним товариством Національна енергетична компанія Укренерго (далі ? ПрАТ НЕК Укренерго) пред?явлено позов про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю Миколаївська електропостачальна компанія (далі ? ТОВ МЕК) грошових коштів у загальній сумі 9 928 020,54 грн пені за прострочення оплати послуги за договором від 01.01.2019 № 0221-02024, внаслідок порушення відповідачем зобов?язань щодо своєчасної та у повному обсязі оплати поставленої позивачем електричної енергії.

ПрАТ НЕК Укренерго також просить суд про стягнення з відповідача грошових коштів на відшкодування судових витрат.

Ухвалою суду від 07.04.2021 даний позов залишено без руху з підстав невиконання вимог п. 3 ч. 3 ст. 162, ч.ч. 1-2 ст. 164 ГПК України; встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви, десять днів з дня отримання цієї ухвали; її отримано позивачем 13.04.2021, що підтверджується відповідним повідомленням про вручення в матеріалах справи.

Отже, ПрАТ НЕК Укренерго мало усунути недоліки позову у строк до 23.04.2021 включно.

Від позивача 20.04.2021 за вх. № 5866/21 надійшла заява на усунення недоліків позову, зазначених в ухвалі від 07.04.2021.

За такими вимогами ухвалою від 26.04.2021 відкрито провадження в даній справі.

12.05.2021 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

У відзиві на позовну заяву вказує, що пеня, яка є предметом спору по даній справі стягується за період поза межами позовної давності. Зазначає, що дана позовна заява надійшла до суду 02.04.2021, отже вважає нарахування пені в період до 02.04.2020 є неправомірним та таким, що нарахований всупереч вимогам ст. 258 ЦК України, а тому не визнається відповідачем. Також вважає нарахування позивачем пені в період з 12.03.2020 неправомірним зважаючи на запровадження на всій території України карантину з 12.03.2020 та прийняття постанови КМУ від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби Ковід -19». Отже, вважає, що позивачем в порушення норм ст. 258 ЦК України, Постанови НКРЕКП № 766 від 08.04.2020 «Про дії учасників ринку електричної енергії у період дії карантину та обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням Ковід-19» неправомірно нарахована пеня.

25.05.2021 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій посилається на Закон № 540-ІХ від 30.03.2020, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого КМУ з метою запобігання поширенню Ковід 19, строки, визначені ст.ст. 257,258,362,559,681,728,786,1293 ЦК України, продовжуються на строк дії такого карантину. Також зазначає, що підписання додаткової угоди № 3 від 08.10.2020 до договору фактично спрямовано на продовження строку позовної давності до повного виконання контрагентом своїх зобов`язань щодо стягнення пені за договором, тобто перериває строк позовної давності, отже, вважає, що перебіг строку позовної давності розпочався заново. Також зазначає, що оскільки з 12.03.2020 на території України КМУ офіційно установлено карантин з метою запобігання поширенню Ковід -19, встановлена ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік, що застосовується до вимог про стягнення неустойки, продовжена на строк дії карантину. Вважає, що пеня нарахована в даному позові в межах строку позовної давності.

Ухвалою від 25.05.2021, занесеною до протоколу судового засідання, продовжено строк підготовчого провадження у справі та відкладено підготовче засідання на 27.07.2021.

07.06.2021 до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких вказує, що враховуючи те, що і укладення договору, і настання прострочення виконання грошового зобов`язання відбулись до набрання чинності Законом № 540-ІХ від 30.03.2020, вважає, що положення вказаного Закону неможливо застосувати для періоду нарахування пені до 30.03.2020. Окрім того вважає, що з розрахунку пені, наданого позивачем, не можна встановити дійсний її розмір та переконатися у правильності виконаного розрахунку.

25.06.2021 до суду від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, в якій просить збільшити позовні вимоги з урахуванням раніше пред`явленого позову, а саме стягнути з відповідача пеню за договором від 01.01.2019 на суму 11 278 041,80 грн та поточну заборгованість за договором від 01.01.2019 у розмірі 71 822 130,37 грн.

Від відповідача надійшло клопотання від 22.07.2021 № 03/13-1055 про зупинення провадження в даній справі до розгляду іншої справи Окружного адміністративного суду міста Києва № 640/12695/19, спір в якій пов?язаний зі спором у даній справі.

Ухвалою суду від 27.07.2021 задоволено клопотання товариства з обмеженою відповідальністю Миколаївська електропостачальна компанія; зупинено провадження в даній справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі Окружного адміністративного суду міста Києва № 640/12695/19.

Ухвалою суду від 29.09.2025 поновлено провадження у справі; підготовче засідання у справі призначено на 13.10.2025.

09.10.2025 до суду від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів сплати боргу, а саме: платіжних інструкцій №3399 від 09.04.2021, №3429 від 12.04.2021, № 3468 від 13.04.2021, №3477 від 14.04.2021, № 3715 від 30.04.2021, № 3799 від 07.05.2021, № 3818 від 11.05.2021, № 3857 від 12.05.2021.

13.10.2025 до суду від позивача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.

Ухвалою суду від 13.10.2025, занесеною до протоколу судового засідання, підготовче засідання у справі за клопотанням представника позивача відкладено на 08.12.2025.

05.12.2025 до суду від позивача надійшла заява про участь у справі в режимі відео конференції.

05.12.2025 до суду від позивача надійшла заява про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення основного боргу у розмірі 71 822 130,37 грн та в частині стягнення пені в сумі 1 956 157,97 грн з 08.04.2020 до 26.01.2021, що складають загальну суму 73 778 288,34 грн; просить повернути Приватному акціонерному товариству «Національна енергетична компанія «Укренерго» з Державного бюджету України судовий збір в частині позовних вимог, що підлягають закриттю та розглядати справу № 915/440/21 в частині стягнення пені у розмірі 9 321 883,83 грн.

У заяві вказує, що поточна заборгованість, яка існувала за договором станом на 31.03.2021 на загальну суму 71 822 130,37 грн відповідачем повністю погашена.

Окрім того, зазначає, що до правовідносин, які виникли у цій справі між НЕК "Укренерго" і ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія» в частині стягнення штрафних санкцій за порушення строків розрахунків за договором підлягають застосуванню положення постанови НКРЕКП від 08.04.2020 N 766 щодо не нарахування пені та стягнення штрафу у період з 08.04.2020 до 26.01.2021, що складають загальну суму 1 956 157,97 грн.

За твердженнями позивача, оскільки відповідачем погашено суму основного боргу, позивач вважає, що провадження у справі слід закрити в частині стягнення основного боргу у розмірі 71 822 130,37 грн та в частині стягнення пені в сумі 1 956 157,97 грн з 08.04.2020 до 26.01.2021, що складають загальну суму 73778288,34 грн за ознаками п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України за відсутністю предмету спору.

Ухвалою суду від 08.12.2025, занесеною до протоколу судового засідання, підготовче засідання у справі за клопотанням представника позивача відкладено на 10.02.2025.

25.12.2025 до суду від відповідача надійшли додаткові пояснення справі, в яких відповідач зазначає, що заява позивача про збільшення позовних вимог не була прийнята судом до розгляду, отже на момент зупинення провадження у справі предметом розгляду суду фактично залишилися лише первісні позовні вимоги, тоді як збільшені позовні вимоги не набули статусу таких, що прийняті судом та підлягають розгляду по суті. При цьому, вказує, що позивач до заяви про закриття провадження додає розрахунок пені на суму 9 321 833,83 грн та просить розглядати справу в межах цієї суми, водночас відповідна сума пені частково охоплює вимоги, які не були прийняті судом до розгляду, а також не узгоджується з первісними та збільшеними позовними вимогами ні за розміром, ні за періодами нарахування. Відповідач зазначає, що він позбавлений об`єктивної можливості надати обґрунтовані пояснення щодо правомірності та порядку нарахування пені, перевірити коректність поданого розрахунку та надати власний контр розрахунок.

04.02.2026 до суду від представника позивача надійшла заява про участь у справі в режимі відео конференції, яка ухвалою суду від 05.02.2026 задоволена.

Судове засідання у справі, призначене на 10.02.2026 не відбулося, оскільки протягом визначеного часу для проведення судового засідання не вдалось встановити стабільне з`єднання з сервером ВКЗ.

Ухвалою суду від 10.02.2026 повідомлено учасників справи про наступне судове засідання, яке відбудеться 10 березня 2026 року.

Ухвалою суду від 10.03.2026, з урахування ухвали суду від 16.03.2026 про виправлення описки в ухвалі суду, закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 08 квітня 2026 року.

08.04.2026 до суду від відповідача надійшло клопотання, в якому відповідач просить зменшити розмір пені, яка підлягає стягненню на 90%.

Ухвалою суду від 08.04.2026, занесеною до протоколу судового засідання, судове засідання відкладено на 19.05.2026.

20.04.2026 до суду від відповідача надійшли додаткові пояснення у справі, до яких додано, зокрема контр розрахунок позовних вимог.

У поясненнях вказує, що з розрахунку позивача, за спірний період відповідачу нараховано пеню в розмірі 9 321 883,83 грн. Водночас, при здійснені відповідачем контррозрахунку сума нарахованої пені за спірний період складає 9 160 400,48 грн. Відповідач вказує, що оскільки відповідачем сума послуг з передачі електричної енергії здійснювалась частковими платами, позивачем у позовній заяві був здійснений розрахунок пені виходячи з залишку заборгованості. Однак позивачем були допущені арифметичні помилки при його визначені. Тому вважає залишок заборгованості (база нарахування), який є підставою для нарахування пені річних є невірним, як наслідок неправильні суми нарахування пені, з якими не згоден відповідач. Крім того, вважає, що позивачем в розрахунку невірно зазначений період нарахування, оскільки позивач в період заборгованості включав останній день, в якому відповідач мав би сплачувати за послугу з передачі, отже в цей період сума яка підлягала оплаті не була прострочена. Таким чином вважає, що позивачем було здійснений невірний розрахунок пені, що призвело до безпідставного збільшення загального розміру позовних вимог на 161 483,35 грн.

Ухвалою суду від 19.05.2026, занесеною до протоколу судового засідання, судове засідання відкладено на 01.07.2026. Позивачу у строк до 02.06.2026 надати до суду письмові пояснення щодо актуальності його заяв від 25.06.2021 про збільшення позовних вимог, від 05.12.2025 про закриття провадження у справі в частині стягнення основного боргу та пені за період з 08.04.2020 до 26.01.2021, а також письмові пояснення (заперечення) щодо клопотання відповідача від 08.04.2026 про зменшення розміру пені та письмові пояснення (заперечення) щодо контр розрахунку відповідача.

02.06.2026 до суду від позивача надійшли додаткові пояснення у справі.

У поясненнях зазначає, що заява про збільшення позовних вимог в частині стягнення 71 822 130,37 грн. - суми основного боргу, а також заява про закриття провадження у справі від 05.12.2025 в частині стягнення основного боргу підлягають залишенню без розгляду.

Також вказує, що позивачем було надано уточнений розрахунок пені нарахованої за порушення Користувачем термінів розрахунку за надані послуги за розрахункові періоди липень 2019 року березень 2021 року, де було враховано положення пункту 2 постанови НКРЕКП від 08.04.2020 N 766, та виключено нарахування пені за період з 08.04.2020 до 26.01.2021.

Крім того, зазначає, що позивачем, разом із заявою про закриття провадження у справі від 05.12.2025 був наданий уточнений розрахунок пені, нарахованої за порушення Користувачем термінів розрахунку за надані послуги за розрахункові періоди липень 2019 року березень 2021 року. Разом з тим, вказує, що у наданому позивачем розрахунку були допущені арифметичні помилки, а також в розрахунку позивача невірно був зазначений період нарахування, оскільки позивач в період заборгованості включав останній день, в якому відповідач мав би сплачувати за послугу з передачі. Перевіривши контррозрахунок відповідача, з якого вбачається, що загальна сума пені складає 9 160 400,48 грн., позивач вважає його арифметично та методологічно вірним. З огляду на визнання обома сторонами обставин нарахування пені за порушення відповідачем термінів розрахунку за надані послуги за розрахункові періоди липень 2019 року березень 2021 року доказуванню не підлягають.

Щодо клопотання відповідача від 08.04.2026 про зменшення розміру пені, позивач заперечує на його задоволенні.

Ухвалою суду від 01.07.2026 повідомлено учасників справи про те, що судове засідання 01.07.2026 не відбулося, оскільки протягом часу, визначеного судом для проведення засідання по даній справі, у Миколаївській області тривала повітряна тривога. Наступне судове засідання призначено на 22.07.2026.

В ході розгляду справи та в судовому засіданні 22.07.2026 представники сторін підтримували висловлені позиції та доводи, викладені на їх обґрунтування.

Приймаючи до уваги, заявлене позивачем клопотання у поясненнях від 02.06.2026 про залишення заяви від 25.06.2021 в частині стягнення 71 822 130,37 грн основного боргу та заяви від 05.12.2025 в частині закриття провадження у справі щодо стягнення основного боргу без розгляду до початку розгляду справи по суті, а також враховуючи, що подання такої заяви не порушує права та інтереси відповідача, суд вважає за можливе залишити вищевказані заяви в частині стягнення 71 822 130,37 грн основного боргу та в частині закриття провадження у справі щодо стягнення основного боргу без розгляду.

Суд, розглянувши заяву позивача від 25.06.2021 в частині збільшення позовних вимог, зокрема пені за договором від 01.01.2019 на суму 11 278 041,80 грн, ухвалив прийняти її розгляду.

Крім того, позивач в заяві від 05.12.2025 просить, зокрема закрити провадження у справі в частині стягнення пені в сумі 1 956 157,97 грн за період з 08.04.2020 до 26.01.2021, у зв`язку із відсутністю предмету спору, та повернути з Державного бюджету України судовий збір в частині позовних вимог, що підлягають закриттю.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

З огляду на обставини викладені в заяві позивача щодо наявності підстав для закриття провадження у справі в частині стягнення пені в сумі 1 956 157,97 грн за період з 08.04.2020 до 26.01.2021, предмет спору припинив своє існування.

Отже, враховуючи приписи наведеної вище норми, суд дійшов висновку про відсутність предмету спору у даній справі в частині стягнення пені у сумі 1 956 157,97 грн за період з 08.04.2020 до 26.01.2021, у зв`язку з чим провадження у цій частині вимог підлягає закриттю відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

З огляду на вищевикладене та з урахуванням позицій сторін, судом розглядаються вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 9 321 883,83 грн.

У судовому засіданні 22.07.2026 представник відповідача підтримав клопотання про зменшення пені, представник позивача заперечив проти його задоволення.

У судовому засіданні 22.07.2026 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення та оголосив перерву до 27.07.2026.

У судове засідання 27.07.2026 стороги не з`явилися.

У судовому засіданні 27.07.2026 суд повідомив про винесення та підписання вступної та резолютивної частини рішення без його проголошення.

Вислухавши пояснення учасників справи, розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.

01.01.2019 між Приватним акціонерним товариством Національна енергетична компанія Укренерго, як оператором системи передачі, та Товариством з обмеженою відповідальністю Миколаївська електропостачальна компанія, як користувачем системи передачі, укладено договір №0221-02024 про надання послуг з передачі електричної енергії, який в подальшому додатковими угодами від 11.09.2019, 08.10.2020 викладався у новій редакції (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. договору оператор зобов`язується надавати послугу з передачі електричної енергії (далі - послуга) відповідно до умов договору, а користувач зобов`язується здійснювати оплату за послугу відповідно до умов цього договору.

Умовами розділу 6 договору в редакції додаткової угоди від 11.09.2019 сторони узгодили порядок розрахунків, так, розрахунковим періодом за цим договором є один календарний місяць (п. 6.1 договору в редакції додаткової угоди від 11.09.2019).

Згідно п. 6.2. договору, в редакції додаткової угоди від 11.09.2019, користувач здійснює поетапну передоплату планової вартості послуги оператору системи передачі наступним чином:

- перший платіж до 17:00 другого банківського дня розрахункового місяця у розмірі не менше 1/5 від планової вартості послуги, визначеної згідно з розділом 5 цього договору. Подальша оплата може здійснювались щоденно або шляхом сплати 1/5 від планової вартості послуг, яка визначена згідно з розділом 5 у кожен з наступних періодів:

- другий платіж з 06 до 10 числа розрахункового місяця;

- третій платіж з 11 до 15 числа розрахункового періоду;

- четвертий платіж з 16 до 20 числа розрахункового періоду;

- п`ятий платіж з 21 до 25 числа розрахункового місяця.

При цьому розмір оплати у вказані періоди повинен бути не меншим планової вартості послуг, яка визначена згідно з розділом 5 на п`ять днів наперед.

Користувач здійснює розрахунок з оператором системи передачі за фактичний обсяг послуги протягом 3 банківських днів з дати отримання та на підставі акта приймання-передачі послуги, який оператор системи розподілу надає користувачу протягом перших п`яти робочих днів місяця, наступного за розрахунковим. Оплата послуги здійснюється на підставі рахунків, наданих оператором або самостійно сформованих в електронному вигляді за допомогою «Системи управління ринком» з використання кваліфікованого електронного підпису тієї особи, яка уповноважена підписувати документи в електронному вигляді, у порядку, визначеному законодавством (п.6.5 договору в редакції додаткової угоди від 11.09.2019).

Відповідно до умов п.6.6 договору, в редакції додаткової угоди від 11.09.2019, у разі виникнення розбіжностей за отриманим від оператором системи передачі за попередній розрахунковий місяць актом приймання-передачі послуги користувач має право оскаржити зазначену в акті приймання-передачі послуги вартість послуги шляхом направлення оператору системи передачі повідомлення протягом п`яти робочих днів з моменту отримання акта. Процедура оскарження не звільняє користувача від платіжного зобов`язання у встановлений договором термін. Якщо користувач не надає оператору повідомлення з обґрунтуванням розбіжностей протягом п`яти робочих днів з дати отримання акта приймання-передачі послуги, то вважається, що цей акт прийнято без розбіжностей.

Відповідно до п. 6.7 договору, в редакції додаткових угод від 11.09.2019, 08.10.2020, у випадку порушення користувачем термінів розрахунку ОСП має право нарахувати пеню у розмірі 0,1% (але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня) від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Пеня нараховується до повного виконання користувачем своїх зобов`язань. За прострочення зазначеного терміну понад тридцять календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7% від суми простроченого платежу. У разі якщо фактичний обсяг оплати користувачем послуги перевищує суму, зазначену в акті приймання-передачі наданої послуги, ОСП(за заявою користувача) протягом 5 банківських днів з дня отримання заяви повертає користувачу надлишок коштів або враховує їх як оплату послуги наступних розрахункових періодів. За наявності заборгованості кошти зараховуються першочергово в оплату заборгованості минулих періодів з найдавнішим терміном її виникнення. При повній сплаті заборгованості минулих періодів надлишок коштів зараховується в оплату штрафних санкцій. У разі недотримання ОСП цих термінів користувач має право нарахувати пеню у розмірі 0,1% від суми коштів ( але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня), що підлягають поверненню, зо кожен день прострочення. Пеня нараховується до повного виконання ОСП зобов`язань щодо повернення коштів.

Відповідно до п. 7.1, в редакції додаткової угоди від 11.09.2019, договору ПАТ Національна енергетична компанія Укренерго має право отримувати від користувача своєчасну оплату за послугу.

Згідно п. 9.1, в редакції додаткової угоди від 11.09.2019, договору при невиконанні або неналежному виконанні умов цього договору сторони несуть відповідальність відповідно до цього договору та законодавства України.

Відповідно до п. 9.3, в редакції додаткової угоди від 11.09.2019, договору користувач, зокрема зобов`язаний здійснювати вчасно та в повному обсязі оплату за послугу на умовах, визначених цим договором.

Договір набуває чинності з дати підписання і діє до 31.12.2019. Якщо користувач не направив ОСП у строк не менший ніж за місяць до закінчення терміну дії договору повідомлення про припинення дії договору, то цей договір вважається подовженим на наступний календарний рік на тих самих умовах ( п.14.1. договору, в редакції додаткової угоди від 11.09.2019).

Припинення/розірвання дії цього договору не звільняє сторони від належного виконання обов`язків, що виникли в період дії цього договору (п.14.4 договору, в редакції додаткової угоди від 11.09.2019).

Договір та додаткові угоди підписано та скріплено печатками сторін.

Як встановлено, на підставі договору протягом липня 2019 року березня 2021 року, оператор системи передачі здійснював передачу електричної енергії користувачу, що підтверджується актами приймання-передачі послуг та відповідачу виставлені рахунки- фактури на оплату наданих послуг, копії яких містяться в матеріалах справи. Також сторонами здійснено врегулювання та підписані акти коригування за попередні розрахункові періоди, які сальдуються при здійсненні поточних розрахунків та акти звірки розрахунків.

За твердженнями позивача, відповідачем здійснено прострочення оплати послуг з передачі електричної енергії, що є підставою для притягнення суб`єкта господарювання до відповідальності, встановленої договором та чинним законодавством.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а у відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу положень ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.2 ст.612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, серед іншого, неустойкою.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (ч.1 ст.550 Цивільного кодексу України).

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як убачається із умов спірного договору, у випадку порушення користувачем термінів розрахунку позивач має право нарахувати пеню у розмірі 0,1% (але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня) від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Пеня нараховується до повного виконання користувачем своїх зобов`язань.

Як встановлено судом, позивачем, з урахуванням зменшення розміру позовних вимог, нараховано відповідачу пеню у розмірі 9 321 883,83 грн у зв`язку з простроченням виконання грошових зобов`язань за надані послуги та надано оновлений розрахунок пені за період липень 2019 року березень 2021 року.

Відповідачем надано контр розрахунок пені, відповідно до якого, за його підрахунками, сума нарахованої пені за спірний період становить 9 160 400,48 грн.

Позивач, перевіривши контр розрахунок відповідача, вважає його арифметично та методологічно вірним, про що зазначено у додаткових поясненнях від 02.06.2026.

Згідно ч. 3 ст. 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 14 ГПК).

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників (ч. 1 ст. 75 ГПК).

Отже, з огляду на визнання обома сторонами обставин нарахування пені за порушення відповідачем термінів розрахунку за надані послуги за розрахункові періоди липень 2019 року березень 2021 року доказуванню не підлягають.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені, суд приходить до наступного.

Так, відповідач у клопотанні про зменшення пені, просив зменшити розмір пені на 90%.

В обгрунтування зазначеного клопотання посилається на те, що послуга з передачі електричної енергії фактично надається позивачем споживачам, які сплачують її через постачальника універсальних послуг за фактично спожиту електричну енергію, тоді як постачальник (відповідач) має здійснювати оплату цієї послуги оператору системи (позивачу) за споживачів наперед плановими платежами. При таких обставинах, зазначає, що спостерігається значний касовий розрив, який об`єктивно призводив до затримки оплати вказаної послуги. Крім того, за твердженнями відповідача, період заборгованості, на який нарахована пеня є поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, в зв`язку з чим в Україні була запроваджена низка карантинних заходів та прийняті ряд нормативно-правових актів, як наслідок були встановлені певні обмеження для надавачів комунальних послуг, зокрема заборона припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг громадянам України, у разі їх несплати або оплати не в повному обсязі. Вказує, що у зв`язку з цими подіями значно знизилась платоспроможність споживачів електричної енергії, та як наслідок збільшилась дебіторська заборгованість перед Товариством за спожиту електричну енергію (до складу якої входить тариф на послугу передачі електричної енергії). Також зазначає, що нормами Положення не передбачено джерела для фінансування сплати учасниками ПСО, зокрема постачальнику універсальних послуг, яким є відповідач, коштів на оплату пені. Такі витрати, не передбачені також і в структурі тарифу Товариства, як постачальника універсальних послуг, в результаті чого кошти в значному розмірі будуть фактично вилучені з операційної діяльності підприємства, в результаті чого відповідач не зможе здійснювати розрахунки за поточні періоди перед Оператором системи передачі, Оператором системи розподілу та на закупівлю електричної енергії задля безперебійного постачання електричної енергії побутовим споживачам Миколаївської області. Крім того, звертає увагу суду на той факт, що заборгованість за послуги з передачі електричної енергії, на яку нарахована пені фактично є сплаченою. Крім того, вказує, що позовні вимоги при пред`явлені позову в початковій редакції були заявлені позивачем виключно відносно пені, а отже до подачі позовної заяви сума основного боргу за договором була сплачена. Разом з тим, термін прострочення виконання зобов`язання є незначним, про що свідчить розрахунок заборгованості наданий до суду позивачем, тому вважає, що така прострочка не завдала позивачу значних фінансових втрат (збитків).

Позивач заперечує проти зменшення пені, обґрунтовуючи такі заперечення тим, що

відповідачем не доведено існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру штрафних санкцій на підставі чистини 3 статті 551 ЦК України. Крім того, вважає посилання відповідача на поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 в період виникнення заборгованості, на який нарахована пеня є безпідставним, оскільки позивачем вже враховані ці обставини та виключені з розрахунку пені період з 08.04.2020 до 26.01.2021. Також зазначає, що негативні наслідки поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 впливали на обидві сторони і тому вважає, що відсутні підстави вважати, що ці обставини торкнулись лише відповідача. На думку позивача, відповідачем не надано будь-яких доказів, які б підтверджували скрутне фінансове становище відповідача, його майновий стан, наявність/відсутність коштів на рахунках, фінансову звітність, у той час як дослідження майнового стану сторін (і боржника, і кредитора) є однією з умов для зменшення розміру штрафних санкцій. Вважає, що наданий відповідачем Баланс (Звіт про фінансовий стан) за 2025 рік не підтверджує скрутне фінансове становище відповідача, будь-яких інших суттєвих причин та доказів обставин виняткового характеру, які могли б бути розцінені як підстава для зменшення пені не надано.

Частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз наведених вище норм свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Отже, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Водночас, суд зазначає, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. №7-рп/2013.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 викладено висновок про те, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.

Отже, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.

Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 10.08.2023 у справі №910/8725/22, від 26.09.2023 у справі №910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі №924/215/23, від 09.11.2023 у справі №902/919/22).

У зв`язку з викладеним суд зазначає, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ч.1 ст.3 Цивільного кодексу України).

Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх постановах, що визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

У даній справі судом встановлено, що заборгованість за послуги передачі електричної енергії в заявленій позивачем сумі виникла у відповідача з об`єктивних причин, які відбувались в результаті нестабільного стану на ринку електричної енергії, настання яких знаходилося поза волею відповідача.

Так, відповідач є постачальником універсальних послуг на території Миколаївської області більшість споживачів, якого є побутові споживачі.

Відповідно до пункту 4.10 Правил, побутові споживачі та суб`єкти господарювання, предметом діяльності яких є надання житлово-комунальних послуг населенню, у межах наданих населенню послуг, установи та організації, які утримуються за рахунок коштів (внесків) населення, здійснюють повну оплату вартості обсягу спожитої електричної енергії, як правило, один раз за фактичними показами засобів комерційного обліку електричної енергії на початку періоду, наступного за розрахунковим, відповідно до договору про постачання електричної енергії.

Пунктом 3.3.1 Правил встановлено, що постачальник надає універсальні послуги за економічно обґрунтованими, прозорими та недискримінаційними цінами, що включають, зокрема, ціну купівлі електричної енергії на ринку електричної енергії, ціну (тариф) на послуги постачальника універсальних послуг, ціни (тарифи) на послуги оператора системи передачі, оператора системи розподілу та постачальника послуг комерційного обліку відповідно до укладених договорів про надання відповідних послуг.

Отже, послуга з передачі електричної енергії фактично надається позивачем споживачам, які сплачують її через постачальника універсальних послуг за фактично спожиту електричну енергію, тоді як постачальник (відповідач) має здійснювати оплату цієї послуги оператору системи (позивачу) за споживачів наперед плановими платежами. При таких обставинах спостерігається значний касовий розрив, який об`єктивно призводить до затримки оплати вказаної послуги.

Відповідно до пункту 13 розділу XVII «Прикінцеві та перехідні» положень Закону України «Про ринок електричної енергії» з 1 січня 2019 року ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія» є електропостачальником, який отримав ліцензію на провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії (згідно постанови НКРЕКП від 14.06.2018 року № 429) та виконує функції постачальника універсальних послуг на закріпленій території Миколаївської області.

Положеннями підпункту 2 пункту 9 Положення про покладення спеціальних обов`язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення потреб загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії затвердженого Постановою КМУ 05.06.2019 року № 483 постачальники універсальних послуг зобов`язані здійснювати надання універсальних послуг побутовим споживачам за фіксованими цінами, визначеними у додатку

Нормами Положення не передбачено джерела для фінансування сплати учасниками ПСО, зокрема постачальнику універсальних послуг, яким є відповідач, коштів на оплату пені. Такі витрати, не передбачені також і в структурі тарифу Товариства, як постачальника універсальних послуг, в результаті чого кошти в значному розмірі будуть фактично вилучені з операційної діяльності підприємства, в результаті чого відповідач не зможе здійснювати розрахунки за поточні періоди перед Оператором системи передачі, Оператором системи розподілу та на закупівлю електричної енергії задля безперебійного постачання електричної енергії побутовим споживачам Миколаївської області.

В той же час, судом взято до уваги, що під час розгляду даної справи відповідачем повністю погашена значна сума основного боргу за спірним договором.

Взявши до уваги обставини справи, суд дійшов висновку про можливість зменшення заявленої до стягнення суми пені з 9 160 400,48 грн до 4 580 200,24 грн (на 50%), що є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону та з повноваженнями суду при постановленні рішення.

Стягнення ж з відповідача пені в повному обсязі не є співмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов`язання. Суд враховує, що чинним законодавством не врегульований граничний розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно із приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на вище встановлені обставини, а також те, що позивачу не завдано збитків у зв`язку із несвоєчасним здійсненням платежів відповідачем, стягнення з відповідача пені у розмірі 4 580 200,24 грн є обґрунтованим та справедливим.

При цьому, суд також вважає за необхідне зазначити, що у наявних матеріалах справи відсутні, а позивачем не надано, доказів на підтвердження понесення останнім збитків, внаслідок порушення відповідачем свого зобов`язання з оплати електричної енергії за договором. Також, відсутні й докази понесення позивачем значних негативних наслідків внаслідок порушення відповідачем свого зобов`язання з оплати наданих послуг.

Наведене вище у своїй сукупності, на переконання суду, є винятковою обставиною, яка є підставою для зменшення розміру пені.

Отже, на думку суду, зменшення пені до суми 4 580 200,24 грн повною мірою відповідає принципам справедливості, добросовісності та розумності.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 13 ГПК).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13 ГПК).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 14 ГПК).

Учасники справи, зокрема зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази (п. 4 ч. 2 ст. 42 ГПК).

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст.ст. 76,77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Таким чином, враховуючи вищенаведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наданими сторонами доказами, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України у рішенні від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 р. (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень сторін судом до уваги не береться, оскільки не спростовують наведених вище висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до пп.1 п.1 ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру встановлена ставка судового збору у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Як вбачається зі ст. 7 Закону України «Про державний бюджет на 2021 рік», прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2021 становить 2270,00 грн.

Так, позивачем при зверненні до суду з позовними вимогами до відповідача було сплачено судовий збір у розмірі 148 920,31 грн, виходячи із розміру заявлених позовних вимог (9 928 020,54 грн х 1,5%).

Надалі позивачем заявлено про збільшення розміру позовних вимог, зокрема в частині стягнення пені на суму 11 278 041,80 грн (заява від 25.06.2021). При цьому судовий збір за збільшення позовних вимог у встановленому законом розмірі позивачем не сплачено.

Згідно із частиною другою статті 6 Закону України «Про судовий збір» та ч. 3 ст. 163 ГПК України у разі збільшення розміру позовних вимог несплачену суму судового збору належить сплатити до звернення в суд із відповідною заявою.

Враховуючи остаточну ціну позову 11 278 041,80 грн, судовий збір, який підлягав сплаті при зверненні з позовом з урахуванням збільшення позовних вимог в частині стягнення пені, становить 169 170,63 грн. Оскільки позивачем сплачено судовий збір у сумі 148 920,31 грн, несплаченою залишилася сума судового збору у розмірі 20 250,32 грн.

Оскільки обов`язок зі сплати судового збору покладається на особу, яка звертається до суду із відповідною заявою, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з позивача до спеціального фонду Державного бюджету України недоплаченої суми судового збору у розмірі 20 250,32 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГПК України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Згідно пункту 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду за клопотанням особи, яка його сплатила, у разі закриття (припинення) провадження у справі, крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову.

Оскільки провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення пені у сумі 1 956 157,97 грн закрито у зв`язку з відсутністю предмета спору, позивачу підлягає поверненню з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 29 342,37 грн, що відповідає частині судового збору, сплаченого за зазначені позовні вимоги.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому, суд керується положеннями ч. 5 ст. 129 ГПК України.

Отже, згідно вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору у розмірі 119 577,94 грн.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Закрити провадження у справі в частині стягнення пені у розмірі 1 956 157,97 грн відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

2. Повернути з Державного бюджету України Приватному акціонерному товариству Національна енергетична компанія Укренерго (код 00100227; 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 25) судовий збір в сумі 29 342,37 грн, сплачений при поданні позову за платіжним дорученням №660 від 15.04.2021.

3. Позовні вимоги задовольнити частково.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Миколаївська електропостачальна компанія (код 42129888; 54055, м. Миколаїв, вул. Погранична, 39/1) на користь Приватного акціонерного товариства Національна енергетична компанія Укренерго (код 00100227; 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 25) 4 580 200,24 грн пені, а також 119 577,94 грн судового збору.

5. Стягнути з Приватного акціонерного товариства Національна енергетична компанія Укренерго (код 00100227; 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 25) в дохід Державного бюджету України 20 250,32 грн судового збору.

6. В решті позовних вимог - відмовити.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст.241 Господарського процесуального кодексу України).

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст.241 Господарського процесуального кодексу України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення (ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України).

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження (ч. 2 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України).

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено та підписано 06.08.2026.

Суддя Т.М. Давченко