Рішення № 138783294, 03.08.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.08.2026Справа № 910/3726/26Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дарен"

до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Житловий комплекс "Перовський"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Адвокатське об`єднання "Правопріоритет"

про визнання договору недійсним.

Представники учасників справи:

від позивача: Магратій Я.В., ордер серія АІ № 2062179;

від відповідача: не з`явився;

від третьої особи: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дарен» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Житловий комплекс «Перовський» про визнання договору недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладений між Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Житловий комплекс "Перовський" та Адвокатським об`єднанням «Правопріоритет» Договір про надання правової допомоги № 1/6 від 06.05.2020, є таким, що не відповідає вимогам ч. 2 ст. 203 ЦК України, а його зміст суперечить вимогам ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.04.2026 судом залишено позовну заяву без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків та встановлено спосіб їх усунення.

06.04.2026 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі Адвокатське об`єднання «Правопріоритет» в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, підготовче судове засідання призначено на 11.05.2026.

28.04.2026 представником відповідача подано відзив на позовну заяву.

04.05.2026 представником позивача подано відповідь на відзив.

05.05.2026 представником відповідача подано заперечення на відповідь на відзив.

05.05.2026 представником третьої особи подано письмові пояснення.

06.05.2026 представником позивача подано заперечення на заперечення.

08.05.2026 представником відповідача подано заперечення на заперечення на заперечення.

Водночас, подані представниками сторін 06.05.2026 та 08.05.2026 заперечення судом до уваги не приймаються, з огляду на наступне.

При розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом (ч. 1 ст. 161 ГПК України).

Частиною 2 ст. 161 ГПК України визначено, що заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач скориставшись наданими процесуальними правами подав відзив на позовну заяву, виклавши свої аргументи та заперечення, на який реалізуючи процесуальне право позивач подав відповідь та відзив, на яку в свою чергу відповідач подав заперечення.

Однак в подальшому сторони продовжили викладати письмові пояснення у вигляді заперечень, які за своєю суттю зводяться до заяв по суті спору, визначених у ч. 2 ст. 161 ГПК України.

При цьому, сторонами не ставилось питання про надання дозволу для надання нових заперечень по суті спору, а судом у порядку ч. 5 ст. 161 ГПК України такого дозволу не надавалось.

Суд зазначає, що доступ до правосуддя в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентної практики Європейського суду з прав людини не може бути абсолютним і підлягає державному регулюванню й обмеженню. Кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений Господарським процесуальним кодексом України.

11.05.2026 представником позивача подано заперечення на пояснення третьої особи.

У судове засідання 11.05.2026 представники сторін з`явились.

За результатами судового засідання судом оголошено перерву до 08.06.2026.

Судове засідання 08.06.2026 не відбулось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.06.2026 підготовче засідання призначено 13.07.2026.

У судове засідання 13.07.2026 представник позивача з`явився, представники відповідача та третьої особи не з`явились.

Враховуючи, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, з огляду на відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого засідання та призначено справу до судового розгляду по суті на 03.08.2026, яку занесено до протоколу судового засідання.

У судове засідання 03.08.2026 представник позивача з`явився, представник відповідача та третьої особи не з`явились, про час, дату та місце судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до п.1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Зважаючи на викладене, оскільки неявка відповідача та третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 03.08.2026 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до Витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 36670005 від 23.04.2015, № 36674743 від 23.04.2015 та № 36685402 від 23.04.2015, Товариство з обмеженою відповідальністю «Дарен» (далі - позивач) є власником приміщень № 362 площею 150,1 кв.м., № 368 площею 149,5 кв.м. та № 377 площею 544,1 кв.м. за адресою м. Київ, проспект Навої Алішера, буд. 69.

Рішенням Загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку 10-А по бульвару Перова та будинку 69 по проспекту Алішера Навої, оформленого Протоколом № 1 від 08.04.2017, закритого 23.04.2017, затверджено Статут Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Житловий комплекс Перовський» (далі - відповідач).

Відповідно до п. 1.6 Статуту об`єднання є неприбутковою організацією і не має на меті одержання прибутку для його розподілу між членами об`єднання, членів органів управління та інших, пов`язаних з ними осіб, а також серед працівників об`єднання (крім оплати їхньої праці, нарахування єдиного соціального внеску та інших випадків передбачених законодавством України). Доходи (прибутки) об`єднання використовуються виключно для фінансування видатків на утримання об`єднання, реалізації мети (цілей, завдань) та напрямів діяльності, визначених його установчими документами.

Метою створення об`єднання, згідно з п. 2.1 Статуту, є забезпечення захисту прав співвласників, відповідно до п. 11.1 цього Статуту, та дотримання ними обов`язків щодо належного утримання та використання неподільного і загального майна житлового комплексу, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами.

Згідно з п. 4.7 Статуту до компетенції правління об`єднання належать повноваження, зокрема здійснення контролю за своєчасною сплатою членами об`єднання внесків і платежів, а також за виконанням власниками приміщень - не членами об`єднання обов`язків щодо участі в триманні спільного майна. Вжиття заходів щодо стягнення заборгованості згідно з чинним законодавством та Статутом.

Також, до компетенції правління об`єднання належать повноваження за попередньою згодою загальних зборів укладати, розривати, припиняти дію договорів та вносити до них зміни - із управителем та іншими суб`єктами підприємництва, які виконують роботи, в тому числі будівельні, надають житлово-комунальні та інші послуги, та здійснювати контроль за їх виконанням.

У п. 4.8 Статуту визначено, що голова правління забезпечує виконання рішень загальних зборів співвласників та рішень правління, діє без доручення і довіреності від імені об`єднання, у відповідності із Статутом, рішеннями загальних зборів та правління вчиняє від імені об`єднання юридичні дії, зокрема укладає в межах своєї компетенції угоди, договори, розпоряджається майном об`єднання, в тому числі коштами об`єднання відповідно до затвердженого кошторису.

У відповідності до п. 12.2 Статуту рішенням загальних зборів співвласників може ініціюватись звернення до суду щодо встановлення матеріального відшкодування збитків, завданих об`єднанню його членами, рішеннями правління та його членами, управителем, спричинених порушеннями Статуту та рішень статутних органів.

06 травня 2020 року між Адвокатським об`єднанням «Ді ес пі» (в подальшому змінено найменування на Адвокатське об`єднання «Правопріоритет» (далі - третя особа, об`єднання) та Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Житловий комплекс Перовський» (далі - клієнт) укладено Договір про надання правової допомоги № 1/6 (далі - Договір), за умовами якого об`єднання надає правову допомогу клієнту на умовах і в порядку, що визначені цим Договором, зокрема, здійснює захист і представництво клієнта та його інтересів; надає клієнту правову інформацію, консультацію, аналіз і роз`яснення з правових питань, які спрямовані на забезпечення реалізації прав і законних інтересів клієнта та недопущення їх порушення; сприяє відновленню прав і свобод клієнта у разі їх порушення.

Договір від імені Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Житловий комплекс Перовський» укладено головою правління Денисенком О.В., який діяв на підставі Статуту.

Звертаючись з позовом до суду, позивач зазначає, що ОСББ «Житловий комплекс Перовський» є формою управління спільним майном, де правління діє виключно як повірений співвласників, однак оскільки загальні збори (вищий орган) не надавали згоди на витрачання коштів на правничу допомогу в розмірах, що перевищують кошторис 2020 року, або на будь-які витрати у 2025 році, правління вчинило правочин самовільно з перевищенням повноважень.

Позивач зазначає, що укладення Договору про надання правової допомоги №1/6 від 06.05.2020 та здійснення оплати поза межами кошторисів та без згоди загальних зборів, безпосередньо порушує майнові права позивача, як співвласника багатоквартирного будинку, оскільки покладають на позивача додаткові фінансові витрати, на які позивач не надавав згоди, що позбавляє права на належне утримання будинку за рахунок внесків позивача, які незаконно перерозподілено на користь третіх осіб.

Таким чином, позивач зазначає, що спірний правочин є таким, що не відповідає вимогам ч.2 ст.203 ЦК України, а його зміст суперечить вимогам ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України, в зв`язку з чим просить визнати з 06.05.2020 недійсним Договір про надання правової допомоги №1/6 від 06.05.2020.

Відповідач в свою чергу, заперечуючи проти позову, у відзиві на позовну заяву зазначає, що договір про надання правової допомоги укладено для забезпечення дотримання прав та інтересів усіх співвласників, у тому числі позивача, оскільки має на меті захист у судових справах і правомірне набуття співвласниками спільного майна (стягнення заборгованості, судових витрат на користь усіх співвласників), а позов ТОВ «ДАРЕН» має нелегітимну мету уникнути власних судових витрат і спричинити майнові втрати для співвласників багатоквартирних будинків.

Також відповідач зазначає, що звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого він не є, позивач не довів, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а також - не довів, що визнання недійсним договору № 1/6 про надання правової допомоги від 06.05.2020 призведе до захисту або відновлення його прав, законних інтересів.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено ст. 16 цього Кодексу. Суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист їх прав і охоронюваних законом інтересів, які порушені або оспорюються.

Згідно з частинами першою, другою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частин першої, другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Водночас позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

У постанові від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20 Велика Палата Верховного Суду вказувала, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. При цьому суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Положення ч. 2 ст. 16 ЦК України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання правочину недійсним.

Відповідно до статей 203, 204 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно із статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Вказана правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 у справі №905/77/21.

Вирішуючи переданий на розгляд суду спір між співвласником нерухомого майна - членом ОСББ та самим ОСББ, щодо правомочності голови ОСББ на укладення Договору про надання правової допомоги з адвокатським об`єднанням з метою, зокрема захисту інтересів ОСББ та проведення претензійно-позовної роботи з членами ОСББ, які порушують зобов`язання співвласника з виконання рішень загальних зборів Об`єднання та участі в утриманні будинку, судом враховано наступні висновки Верховного Суду:

- у постанові від 31.01.2024 у справі № 910/12495/22 Верховний Суд зазначив, що відсутність порушеного права позивача також полягає в тому, що укладення головою ОСББ договору про надання правничої допомоги з іншою особою, без наявності у голови правління повноважень на укладення такого договору та без попереднього погодження умов такого договору рішенням правління ОСББ, про що стверджує позивач, може свідчити про порушення прав та інтересів самого ОСББ, яке є юридичною особою, у його правовідносинах з іншою особою - стороною договору про надання правничої допомоги самому ОСББ, а не прав співвласника майна багатоквартирного будинку, який сплачує внески на утримання спільного майна;

- у постановах від 25.06.2024 у справі № 914/2193/22 та від 11.11.2025 у справі № 922/92/25 Верховний Суд зазначив, що позивач не позбавлений права ініціювати питання щодо скликання позачергових зборів співвласників ОСББ з метою належного реагування на факт укладення оспорюваного правочину та розгляду питання щодо порушення прав і законних інтересів юридичної особи (її учасників).

Також, з огляду на правову природу оспорюваного Договору, суд враховує:

- рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень ст. 59 Конституції України, ст. 44 КПК України, ст. ст. 268, 271 КУпАП від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, в якому зазначено «Важливу роль у забезпеченні реалізації, захисту та охорони прав і свобод людини і громадянства в Україні демократичній, правовій державі відведено праву особи на правову допомогу, закріпленому у статті 59 Конституції України. Це право є одним із конституційних, невід`ємних прав людини і має загальний характер. У контексті ч. 1 цієї статті кожен має право на правову допомогу, поняття «кожен» охоплює всіх без винятку осіб громадянина України, іноземців та осіб без громадянства, які перебувають на території України. Здійснення права на правову допомогу засноване на дотриманні принципів рівності всіх перед законом та відсутності дискримінації за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (ст. 21, ч. 1, 2 ст. 24 Основного Закону України.

Конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість. Серед функцій такого права у суспільстві слід окремо виділити превентивну, яка не тільки сприяє правомірному здійсненню особою своїх прав і свобод, а й насамперед спрямована на попередження можливих порушень чи незаконних обмежень прав і свобод людини і громадянина з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб»;

- рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень ст. 59 Конституції України (право на правову допомогу) від 30 вересня 2009 року № 23-рн/2009 в якому зазначено «Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах, та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. При цьому у передбачених законом випадках, зокрема, для захисту прав і свобод дітей, неповнолітніх батьків та для захисту від обвинувачення, відповідні державні органи, їх посадові та службові особи під час здійснення своїх повноважень зобов`язані забезпечити надання зазначеним особам необхідної правової допомоги.

Право на правову допомогу це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Конституційний Суд України зазначає, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч. 2 ст. 3, ст. 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов`язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги. Проте, не всі галузеві Закони України, зокрема, процесуальні кодекси, містять приписи, спрямовані на реалізацію такого права, що може призвести до обмеження чи звуження змісту та обсягу права кожного на правову допомогу».

Отже, право ОСББ на укладення з адвокатом чи юристом договору правової допомоги для захисту своїх інтересів є беззаперечним.

Так, за приписами ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Разом з тим, предметом заявленого позову є вимога про визнання недійсним Договору про надання правової допомоги №1/6 від 06.05.2020, укладеного між Адвокатським об`єднанням «Ді ес пі» (в подальшому змінено найменування на Адвокатське об`єднання «Правопріоритет» та Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Житловий комплекс Перовський».

При цьому, позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Дарен», яке не є стороною оспорюваного правочину, у якості відповідача у заявленому позові про визнання недійсним Договору, визначено лише одну сторону правочину - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Житловий комплекс Перовський».

Так, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу (частини перша, четверта статті 45 ГПК України).

Відповідно до статті 47 ГПК України позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо іншої сторони діє в судовому процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права або обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов`язки.

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц).

Суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у процесі": сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки наведені в постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, від 09.02.2021 у справі № 635/4741/17.

Отже, відповідач - це особа, яка, на думку позивача або відповідного уповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач залучається до участі у справі у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину. Зокрема, у справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору як відповідачі мають залучатись всі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна із них (аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 30.07.2020 у справі № 670/23/18, від 31.08.2021 у справі № 909/207/20).

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19, відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є, зокрема, пред`явлення позову однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою до іншої сторони чи сторін правочину.

З`ясовуючи належність суб`єктного складу учасників справи, Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові зазначила, що вирішуючи позовні вимоги про визнання правочину недійсним у загальному розумінні, суд зобов`язаний визначити суб`єктний склад спору залежно від характеру правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню (сторонами справи мають бути всі сторони правочину), та, встановивши факт пред`явлення позову до неналежного відповідача, відсутність клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем, незалучення до участі у справі співвідповідача, суд відмовляє в задоволенні позову саме із зазначених підстав.

Отже, в силу позиції Великої Палати Верховного Суду про те, що сторона оспорюваного правочину повинна мати процесуальний статус відповідача, який визначається не тільки належністю його до сторін цього правочину, але й можливими допущеними ним порушеннями при його укладенні, Адвокатське об`єднання «Правопріоритет» у такій ситуації мало бути співвідповідачем, адже є стороною оспорюваного правочину.

Визначення у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад (аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 28.10.2020 у справі № 761/23904/19, від 20.01.2021 у справі № 203/2/19).

Якщо заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов`язків іншої особи, яка не залучена до участі у справі в якості відповідача, вони не можуть бути розглянуті судом, оскільки лише за наявності належного складу відповідачів у справі суд у змозі вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та вирішити питання про їх задоволення (постанова Верховного Суду від 21.11.2022 у справі № 754/16978/21).

Пред`явлення позовної вимоги до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові та виключає необхідність надавати оцінку іншим аргументам скаржника, які стосуються передусім з`ясування обставин обґрунтованості/необґрунтованості позову, оскільки дослідженню цих обставин має передувати встановлення належного суб`єктного складу учасників спірних правовідносин (близький за змістом висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20).

Незалучення всіх належних відповідачів виключає можливість вирішення судом спору про визнання недійсним договору по суті заявлених вимог, в зв`язку з чим, суд відмовляє у задоволенні заявленого позову.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, з покладенням судового збору на позивача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 06.08.2026

Суддя О.А. Грєхова