Рішення № 138783181, 05.08.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.08.2026Справа № 910/6655/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА»

до Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь»

Третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1

про стягнення 166 274,00 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «УНІКА» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» (далі - відповідач) про стягнення шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 166 274,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «УНІКА» зазначає, що внаслідок настання 30.04.2024 дорожньо-транспортної пригоди, що сталась з вини водія автомобіля TOYOTA державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить відповідачу, позивач, виконуючи свої зобов`язання як страховик за договором добровільного страхування транспортного засобу №348001/4100/0001297, виплатив страхове відшкодування в розмірі 166 274,00 грн. власнику автомобіля «Renault Dokker» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 . Оскільки в Центральній базі даних МТСБУ відсутня інформація про наявність на дату настання дорожньо-транспортної пригоди чинного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності щодо транспортного засобу TOYOTA державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , в той час як винуватець дорожньо-транспортної пригоди перебуває у трудових відносинах з Національним військово-медичним клінічним центром «Головний військовий клінічний госпіталь», позивач отримав право вимоги в розмірі виплаченого відшкодування.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.06.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/6655/26. Вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Залучено до участі у справі ОСОБА_1 , у якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

Відповідач, 22.06.2026 в системі «Електронний суд» сформував відзив, в якому проти позову заперечував, зазначивши, що визначений розмір матеріальних збитків у сумі 166274,00 грн є завищений. Вважаючи, що розмір завданої шкоди повинен відшкодовуватися винною особою, а не Національним військово-медичним клінічним центром «Головний військовий клінічний госпіталь».

25.06.2026 позивач подав письмову відповідь на відзив.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

06.10.2023 року між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «УНІКА» (Страховик» та Товариством з обмеженою відповідальністю «МІЛК СЕРВІС» (Страхувальник) було укладено Договір добровільного страхування транспортного засобу №348001/4100/0001297, за умовами якого позивач прийняв під страховий захист автомобіль марки «Renault Dokker» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Строк дії Договору з 21 жовтня 2023 року по 20 жовтня 2024 року включно.

30.04.2024 о 11:50 годині ОСОБА_1 , керуючи автомобілем TOYOTA державний реєстраційний номер НОМЕР_1 по вул. Бориспільській в м. Києві при перестроюванні з правового ряду в лівий, не надав дорогу автомобілю «Renault Dokker» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , що рухався в лівій смузі в попутному напрямку, внаслідок чого сталося зіткнення, що призвело до механічних пошкоджень транспортних засобів.

ДТП сталася внаслідок порушення водієм ОСОБА_1 п. 10.3 Правил дорожнього руху, що підтверджується постановою Дарницького районного суду м. Києва від 06.06.2024 у справі №753/9114/24.

22.05.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «МІЛК СЕРВІС» (як власник пошкодженого автомобіля) звернулося до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» (як страховика за Договором №348001/4100/0001297 добровільного страхування транспортного засобу «Renault Dokker» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 ) із заявою про настання страхового випадку.

Частиною 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

ОСОБА_2 здійснив огляд пошкодженого автомобіля «Renault Dokker» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , за участю ОСОБА_3 , про що було складено Протокол технічного огляду КТЗ від 16.05.2024.

Згідно звіту №37096 від 21.05.2024 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу «Renault Dokker» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 вартість відновлювального ремонту становить 198 762,98 грн.

Відповідно до ремонтної калькуляції №1866714369 від 21.05.2024, складеної за допомогою системи AUDATEX, вартість відновлювального ремонту автомобіля «Renault Dokker» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 склала 198 762,98 грн.

На підставі страхового акту № 18667143690 вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «Renault Dokker» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 визначена позивачем у розмірі 166 274,00 грн.

На підставі страхового акту №18667143690, звіту №37096 від 21.05.2024, актів виконаних робіт та ремонтної калькуляції №1866714369 від 21.05.2024 позивач, виконуючи свої зобов`язання за Договором, здійснив відшкодування завданої шкоди внаслідок спірної ДТП шляхом перерахування коштів в розмірі 166 274,00 грн на рахунок СТО - ТОВ «Арма Моторс Київ», що підтверджується платіжною інструкцією №162900 від 16.05.2024.

Доводи відповідача щодо того, що позивач позбавив відповідача можливості участі у встановлені розміру завданої внаслідок ДТП матеріальної шкоди суд відхиляє, оскільки відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 25.07.2018 у справі №922/4013/17, від 20.03.2018 у справі №911/482/17, від 03.07.2019 у справі №910/12722/18, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати.

Відповідач не погоджується із позовом посилаючись на те, що визначений розмір матеріальних збитків у сумі 166274,00 грн є завищений.

У зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України (стаття 29 Закону України №1961-IV).

Вищезазначеними приписами не встановлено імперативного обов`язку щодо проведення такої оцінки саме суб`єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», а отже така оцінка може бути здійснена на підставі рахунку СТО чи акту виконаних робіт.

У зв`язку з викладеним, достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП, є платіжне доручення та рахунок на сплату послуг з ремонту пошкодженого транспортного засобу, а звіт про оцінку автомобіля є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу.

Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Отже, доказом дійсної вартості ремонтних робіт є рахунок СТО, який містить перелік робіт та використаних матеріалів щодо ремонту транспортного засобу, що стосуються саме пошкодженої частини транспортного засобу.

Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є саме платіжне доручення, яким оплачена виставлена станцією технічного обслуговування сума вартості відновлювального ремонту транспортного засобу.

Відновлювальний ремонт (або ремонт) - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (пункт 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 №142/5/2092 (далі - Методика).

Згідно з пунктом 2.3. Методики вартість відновлювального ремонту КТЗ визначається як грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого КТЗ.

Вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості) (пункт 2.4. Методики).

Відповідно до вимог пункту 8.2 цієї Методики вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу розраховується за формулою: Сврз = Ср + См + Сс х (1 - Ез), де: Ср - вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн.; См - вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн.; Сс - вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн.; Ез - коефіцієнт фізичного зносу.

Отже, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (відповідач у справі) відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2017 у справах №910/3650/16 і №910/32969/15 та у постановах Верховного Суду: від 01.02.2018 у справі №910/22886/16, від 06.02.2018 у справі №910/3867/16, від 12.03.2018 у справі №910/5001/17.

Відповідно до пункту 7.38. Методики значення Ез (коефіцієнта фізичного зносу) приймається таким, що дорівнює нулю, для нових складників та складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД, 7 років - для інших легкових КТЗ, 3 роки - для вантажних КТЗ, вантажопасажирських КТЗ, причепів, напівпричепів, спеціальних КТЗ, спеціалізованих КТЗ, автобусів виробництва країн СНД, 4 роки - для інших вантажних КТЗ, вантажопасажирських КТЗ, причепів, напівпричепів, спеціальних КТЗ, спеціалізованих КТЗ, автобусів, 5 років - для мототехніки.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу «Renault Dokker» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 випуску, дата першої реєстрації - 21.10.2020.

Оскільки спірна ДТП сталася 30.04.2024, строк експлуатації вказаного автомобіля не перевищував строку, визначеного п. 7.38. Методики, а тому показник коефіцієнта фізичного зносу приймається таким, що дорівнює нулю.

Як свідчать матеріали справи, Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «УНІКА» звернулося до Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» з вимогою в порядку суброгації (Вих. №СУ/35690 від 21.03.2025 р.) у досудовому порядку сплатити суму сплаченого страхового відшкодування у розмірі 166 274,00 грн.

Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ст. 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Зобов`язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, належать до позадоговірних зобов`язань. Ці правовідносини регулюються Главою 82 Цивільного кодексу України.

За загальними положеннями статті 22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: порушення зобов`язання; збитки; причинний зв`язок між порушенням зобов`язання та збитками; вина.

Відсутність хоча б одного із вказаних елементів, що утворюють склад правопорушення, не дає підстави кваліфікувати поведінку боржника як правопорушення та, відповідно, не може бути підставою застосування відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.

Статтями 1166, 1167 ЦК України визначені загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду, а саме: майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою статті 1167 Цивільного кодексу України.

За приписами частин 1 та 2 статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно частини 1 статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

У даній справі позивач вказує, що збитки були завдані протиправною дією працівника Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» при виконанні ним своїх трудових обов`язків.

Заперечуючи проти позову відповідач, серед іншого, зазначає, що розмір завданої шкоди повинен відшкодовуватися винною особою, а не Національним військово-медичним клінічним центром «Головний військовий клінічний госпіталь».

Перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» станом на дату настання ДТП встановлене Протоколом про адміністративне правопорушення та відповіддю від НПУ, Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 06.06.2024 року у справі №753/9114/24.

Факт неправомірних дій ОСОБА_1 , що мали своїм наслідком завдання автомобілю «Renault Dokker» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , збитків, встановлений постановою Дарницького районного суду м. Києва від 06.06.2024 року у справі №753/9114/24, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст.ст. 122-4, 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

З аналізу змісту глави 82 Цивільного кодексу України вбачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду». За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191 Цивільного кодексу України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

Така конструкція цивільно-правової відповідальності надає потерпілому можливість більш ефективно та оперативно захистити свої права та інтереси.

Виходячи із наведених норм права, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, який виконував трудові обов`язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується останнім, а не безпосередньо винним водієм.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі №426/16825/16-ц зроблено висновок про те, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Тлумачення частини 1 статті 1172 Цивільного кодексу України свідчить, що відповідальність юридичної або фізичної особи за шкоду, завдану їхнім працівником, настає лише у випадках, коли заподіювач шкоди не лише перебуває з такою юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, а й заподіяв відповідну шкоду саме у зв`язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов`язків. Виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків є виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов`язків працівника.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 21.08.2020 у справі № 905/1391/19 та від 21.02.2019 у справі №355/1394/16-ц. Схожі за змістом висновки зроблені і у постановах Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №640/4185/15-ц, від 05.05.2018 у справі №910/14685/17.

Отже, аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Таким чином, суд дійшов висновку, що саме Національний військово-медичний клінічний центр «Головний військовий клінічний госпіталь» є відповідальною за шкоду, завданою її військовослужбовцем під час виконання ним своїх службових обов`язків.

За приписами статті 7 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" на території України дозволяється використання виключно забезпечених транспортних засобів. Транспортний засіб має бути забезпеченим до початку його використання у дорожньому русі на вулично-дорожній мережі загального користування на території України. Особою, відповідальною за укладення внутрішнього договору страхування щодо незабезпеченого транспортного засобу, є: 1) особа, за якою в Україні зареєстровано транспортний засіб; 2) фізична особа, яка тимчасово ввезла транспортний засіб на митну територію України; 3) особа, яка є власником незареєстрованого транспортного засобу.

Національним військово-медичним клінічним центром «Головний військовий клінічний госпіталь» як особою, за якою зареєстровано транспортний засіб TOYOTA державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , не було забезпечено вказаний автомобіль до початку його використання у дорожньому русі.

В свою чергу, у Моторного (транспортного) страхового бюро України відсутній обов`язок із сплати на користь страховика зворотної вимоги після здійснення останнім страхової виплати, оскільки частиною 4 статті 43 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що МТСБУ не здійснює регламентні виплати, визначені частиною першою та пунктом 3 частини другої цієї статті, якщо потерпілі особи можуть задовольнити свої вимоги на підставі інших договорів страхування. У таких випадках МТСБУ відшкодовує частину шкоди, не компенсованої таким особам за іншими договорами страхування.

Оскільки, відповідач не довів факт того, що шкоду автомобілю марки «Renault Dokker» державний номерний знак НОМЕР_2 , було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого, то відповідно у Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» наявний обов`язок відшкодувати завдану шкоду у розмірі 166 274,00 грн.

З аналізу матеріалів справи та наявних доказів у сукупності вбачається, що право позивача, за захистом якого мало місце звернення до суду, є порушеним відповідачем.

Доказів відшкодування Національним військово-медичним клінічним центром «Головний військовий клінічний госпіталь» шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 166 274,00 грн матеріали справи не місять, а відтак позовні вимоги про стягнення з відповідача вказаної суми підлягають задоволенню.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог повністю.

Щодо заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до положень статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Відповідно до ч.ч. 5, 8 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123 - 130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.

Позивач у позовній заяві просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн.

На підтвердження цих витрат позивач надав копії наступних доказів: Договору доручення №1 ВНМ на правові (юридичні-консультативні) послуги від 01.11.2023; Додаткової угоди №1 від 01.11.2023; Договору №2/23ю від 02.11.2023; Додатку №1 до Договору №2/23ю від 02.11.2023; Акту (звіту) прийому-передачі наданих послуг №1/35690 від 16.09.2025.

Дослідивши подані позивачем докази, а також заперечення відповідача, суд встановив, що обсяг фактично наданої позивачу правничої допомоги вичерпується підготовкою та поданням позовної заяви. Жодних інших процесуальних дій, зокрема збору доказів, підготовки та направлення адвокатських запитів тощо, представником позивача не вчинялося.

Надаючи оцінку заявленому до стягнення розміру витрат на предмет його співмірності, суд виходить із такого:

- за своєю категорією даний спір (стягнення майнової шкоди в порядку суброгації) є типовим, стосується малозначної справи, має сталу судову практику та не належить до справ підвищеної юридичної складності, що потребували б від адвоката значного обсягу аналітичної роботи чи опрацювання великого масиву специфічного законодавства;

- доказова база у справі складається з незначної кількості письмових документів, дослідження та правовий аналіз яких не вимагав від фахівця в галузі права непропорційно великих витрат часу;

- судовий розгляд здійснювався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), що об`єктивно виключало необхідність витрачання часу адвоката на підготовку до судових засідань, час на дорогу до суду та безпосередню участь у них;

- суд також зважає на особливий статус відповідача (Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь»), його роль, завдання та функціональне навантаження в умовах правового режиму воєнного стану, керуючись при цьому загальними засадами судочинства - принципами розумності, пропорційності та справедливості.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що пред`явлений позивачем до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн є завищеним, неспівмірним із фактичним обсягом наданих послуг та непропорційним складності спору.

Враховуючи критерії співмірності, реальності та розумності, суд вважає обґрунтованою та такою, що підлягає стягненню з відповідача, суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн. У задоволенні решти вимог щодо стягнення витрат на правничу допомогу слід відмовити.

Щодо розподілу судового збору, суд зауважує наступне.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України «Про судовий збір».

Відповідно до частин 2 та 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Відтак, при поданні позовної заяви в електронній формі, через зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС, з визначеною ціною позову у розмірі 166 274,00 грн підлягав сплаті судовий збір в розмірі 2 662,40 грн.

У п. 5 ч. 1 ст. 7 цього Закону прямо встановлено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у т.ч. в апеляційній та касаційній інстанціях

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як однієї з основних засад судочинства. Отже, будь-яке рішення господарського суду має прийматись з дотриманням цих принципів, які закріплені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Принцип рівності перед законом і судом в процесуальному аспекті означає рівність суб`єктивних процесуальних прав усіх учасників судового процесу незалежно від їх правового статусу та майнового стану. У матеріальному аспекті принцип рівності повинен розумітися так, що до всіх учасників процесу матеріальний закон має застосовуватися однаково (право є застосуванням рівного масштабу до різних осіб).

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту: за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Суд відзначає, що всього до відшкодування позивачу з Державного бюджету України підлягає поверненню 665,60 грн. (3328,00 грн - 2 662,40 грн).

Однак таке відшкодування має здійснюватись за наявності підстав, визначених у п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», зокрема, за клопотанням особи, яка його (судовий збір) сплатила - позивача Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА».

У матеріалах справи таке клопотання Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» відсутнє.

Витрати зі сплати судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача у розмірі 2 662,40 грн.

Керуючись статтями 74, 76, 126, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» (01133, м. Київ, вул. Госпітальна, будинок, 18, код ЄДРПОУ 07773293) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» (04112, м. Київ, вул. О. Теліги,6в, код ЄДРПОУ 20033533) 166 274 (сто шістдесят шість тисяч двісті сімдесят чотири) грн 00 коп. - шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн. 40 коп. - судового збору та 2000 (дві тисячі) грн 00 коп. - витрат на професійну правничу допомогу

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 05.08.2026.

Суддя Наталія ЯГІЧЕВА