Рішення № 138782910, 06.08.2026, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.08.2026м. ДніпроСправа № 904/6066/25

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Мілєвої І.В. за участю секретаря судового засідання Проходи Ю.Р.

за позовом Криворізької південної окружної прокуратури, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг в інтересах держави в особі:

позивача-1: Криворізької міської ради, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг

позивача-2: Східного офісу Держаудитслужби, Дніпропетровська область, м. Дніпро

до відповідача-1: Комунального підприємства «Центр електронних послуг» Криворізької міської ради, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг

відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтевро", Київська область, м. Київ

про визнання недійсним договору та стягнення 21 820 000,00 грн

Представники:

прокурор: Масенко А. О.;

від позивача-1: не з`явився;

від позивача-2: Мосіна М. І.;

від відповідача-1: не з`явився;

від відповідача-2: не з`явився;

СУТЬ СПОРУ:

Криворізька південна окружна прокуратура в інтересах держави в особі позивача-1: Криворізької міської ради, позивача-2: Східного офісу Держаудитслужби звернулась до господарського суду з позовною заявою до відповідача-1: Комунального підприємства «Центр електронних послуг» Криворізької міської ради, відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтевро", в якій просить суд:

- визнати недійсним договір поставки № 117 від 14.11.2023, укладений між Комунальним підприємством «Центр електронних послуг» Криворізької міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтевро»;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтевро» на користь Комунального підприємства «Центр електронних послуг» Криворізької міської ради 21 820 000,00 грн, а з Комунального підприємства «Центр електронних послуг» Криворізької міської ради одержані ним за рішенням суду 21 820 000,00 грн стягнути в дохід держави.

Суд ухвалою від 28.10.2025 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі. Ухвалив розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 19.11.2025.

14.11.2025 позивач-1 подав до суду пояснення.

17.11.2025 відповідач-1 подав до суду клопотання про виключення з числа відповідачів та залучення до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

18.11.2025 позивач-2 подав до суду пояснення, в яких зазначив, що Східний офіс Держаудитслужби не документував порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій суб`єктів господарювання, які стосуються спотворення результатів торгів, проведених Комунальним підприємством «Центр електронних послуг» Криворізької міської ради за процедурою UА-2023-10-24-014618-а, а тому позбавлений можливості надати пояснення щодо суті позовних вимог.

18.11.2025 відповідач-1 подав до суду заяву про розгляд справи без участі його представника.

19.11.2025 в підготовче засідання з`явились прокурор та представник позивача-2. Представники позивача-1 та відповідачів-1,2 в підготовче засідання не з`явились.

Суд ухвалою від 19.11.2025 відклав підготовче засідання на 10.12.2025.

09.12.2025 відповідач-1 подав до суду клопотання про розгляд справи без участі представника.

10.12.2025 в підготовче засідання з`явились прокурор та представник позивача-2. Представники позивача-1 та відповідачів-1,2 в підготовче засідання не з`явились.

Суд ухвалою від 10.12.2025 закрив підготовче провадження та призначив справу для судового розгляду по суті у судове засідання на 09.01.2026.

Ухвалою від 17.12.2025 суд зупинив провадження у справі № 904/6066/25 до закінчення перегляду в касаційному порядку Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 922/3456/23.

Господарський суд зазначає, що Постановою від 19.12.2025 Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційні скарги Спеціалізованого комунального підприємства "Харківзеленбуд" Харківської міської ради та Приватного підприємства "ЛСВ Моноліт" задоволено. Рішення Господарського суду Харківської області від 22.11.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.01.2024 у справі № 922/3456/23 скасовано. Відмовлено у задоволенні позову керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради та Північно-Східного офісу Держаудитслужби.

Суд ухвалою від 17.06.2026 поновив провадження у справі № 904/6066/25. Призначив судове засідання на 29.06.2026.

29.06.2026 в судове засідання з`явився прокурор; представники позивача-1,2 та відповідачів-1,2 не з`явились.

Суд ухвалою від 29.06.2026 відклав судове засідання на 06.08.2026.

06.08.2026 в судове засідання з`явились прокурор та представники позивача-,2; представники позивача-1 та відповідачів-1,2 не з`явились.

В порядку ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено скорочене рішення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як зазначає прокурор, Комунальним підприємством «Центр електронних послуг» Криворізької міської ради 24.10.2023 в електронній системі закупівель опубліковано оголошення про проведення відкритих торгів щодо закупівлі товару ДК 021:2015 35120000-1 Системи та пристрої нагляду та охорони (Програмно-технічний комплекс для Центрального рівня та зміни структурної моделі центральної ланки цифрової платформи Єдиної комплексної системи відеоспостереження м. Кривого Рогу), ідентифікатор публічної закупівлі UA-2023-10-24-014618-a. Очікувана вартість предмета закупівлі становила 22 050 000,00 грн. Тендерні пропозиції з метою участі у відкритих торгах подано трьома суб`єктами господарювання: ТОВ «Інтевро», ТОВ «Транс Інжиніринг Груп» та ТОВ «Амріта комплексні рішення», що підтверджується формою реєстру отриманих тендерних пропозицій. Первинна тендерна пропозиція ТОВ «Інтевро» становила 21 931 000,00 грн з ПДВ, остаточна пропозиція становила - 21 820 000,00 грн з ПДВ, а ТОВ «Транс Інжиніринг Груп» - 21 998 000,00 грн з ПДВ, остаточна 21 880 000,00 грн з ПДВ та ТОВ «Амріта комплексні рішення» - 22 043 500,00 грн з ПДВ, остаточна пропозиція становила 22 043 500,00 грн з ПДВ. Ураховуючи, що найбільш економічно вигідною виявилася тендерна пропозиція ТОВ «Інтевро», електронною системою закупівель вона розкрита першою, що підтверджується формою протоколу розкриття тендерних пропозицій. Рішення тендерного комітету КП підприємством «Центр електронних послуг» Криворізької міської ради, оформленим протоколом щодо прийняття рішення уповноваженою особою від 07.11.2023 № 205, визнано переможцем по процедурі відкритих торгів за предметом закупівлі: код за ЄЗС ДК 021:2015 35120000-1 Системи та пристрої нагляду та охорони (Програмно-технічний комплекс для Центрального рівня та зміни структурної моделі центральної ланки цифрової платформи Єдиної комплексної системи відеоспостереження м. Кривого Рогу) учасника Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтевро".

Надалі між Комунальним підприємством «Центр електронних послуг» Криворізької міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтевро» укладено договір № 117 від 14.11.2023 (далі - договір) про закупівлю (ДК 021:2015 35120000-1) Системи та пристрої нагляду та охорони (Програмно-технічний комплекс для Центрального рівня та зміни структурної моделі центральної ланки цифрової платформи Єдиної комплексної системи відеоспостереження м. Кривого Рогу).

Пунктом 4.1. та 4.2. договору передбачено, що загальна вартість цього договору становить 21 820 000,00 грн, у тому числі ПДВ 3 636 666,67 грн. Ціна за одиницю товару зазначається в додатку № 1 до договору (специфікації), що є його невід`ємною частиною.

Даний договір набирає чинності з дня його підписання сторонами та діє до 31.12.2023, а в частині виконання зобов`язань до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором (п. 9.1 договору).

На виконання умов договору про № 117 від 14.11.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтевро» поставило Комунальному підприємству «Центр електронних послуг» Криворізької міської ради товар на загальну суму 21 820 000,00 грн з ПДВ, що підтверджується підписаною сторонами та скріпленою їх печатками видатковою накладною № 37 від 13.12.2023 (т. 1 а.с. 52).

Відповідно до платіжної інструкції № 6 від 18.12.2023 (т. 1 а.с. 53) Комунальне підприємство «Центр електронних послуг» Криворізької міської ради сплатило Товариству з обмеженою відповідальністю «Інтевро» 21 820 000,00 грн, з призначенням платежу: "П.п.за тов.на викон.заходів з тер. оборони (Програмн-технічн. комплекс для Центральн. рівня та зміни структурн. моделі центральн. ланки цифрової платформ. Єдиної комплексн. сист. відеоспостереж. м. Кривого Рогу); Д.№117 від 14.11.2023;рах.№40 від 13.12.2023; вид.накл.№37 від 13.12.2023.В т.ч. ПДВ - 3636666,67 грн. Звіт № UА -2023-10-24-014618-а від 15.11.2023.".

За інформацією Виконавчого комітету Криворізької міської ради від 06.08.2025 № 12/34/4907 (т. 1 а.с. 38-41), наданої на запит прокуратури, відповідно до рішення Криворізької міської ради від 25.10.2023 № 2260 «Про внесення змін до рішення міської ради від 30.11.2022 № 1517 «Про бюджет Криворізької міської територіальної громади на 2023 рік» та довідки про зміни до річного розпису бюджету Криворізької міської територіальної громади на 2023 рік, затвердженої заступником директора департаменту фінансів виконкому Криворізької міської ради 26.10.2023 передбачені витрати (код 3210 капітальні трансферти підприємствам, установам, організаціям) зі спеціального фонду у сумі 22 050 000,00 грн. Відповідно до довідки про зміни до плану використання бюджетних коштів на 2023 рік, затвердженої директором комунального підприємства «Центр електронних послуг» Криворізької міської ради 31.10.2023 передбачено придбання обладнання і предметів довгострокового користування в сумі 22 050 000,00 грн. Відповідно до наказу виконкому Криворізької міської ради від 06.11.2023 № 32 «Про затвердження паспортів бюджетних програм на 2023 рік у новій редакції» затверджено паспорти бюджетних програм на 2023 рік по управлінню з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення виконкому Криворізької міської ради за кодом типової програмної класифікації видатків та кредитування місцевих бюджетів у новій редакції: 2918110 «Заходи із запобігання та ліквідації надзвичайних ситуацій та наслідків стихійного лиха»; 2918240 «Заходи та роботи з територіальної оборони». Згідно паспорта бюджетної програми місцевого бюджету на 2023 рік КПКВК 2918240 метою бюджетної програми є забезпечення охорони й захисту населення міста та його території, здійснення завдань з територіальної оборони. Напрямом використання бюджетних коштів є придбання комплексів відеоспостереження, послуг з програмного налаштування вибіркових відеокамер/відеокомплексів, що входять до складу Єдиної системи відеоспостереження, встановлення, налаштування, пусконалагоджувальних робіт та обслуговування, інших послуг.

Рішенням Антимонопольного комітету України від 26.09.2024 № 341-р у справі №145-26.13/70-24 (далі - Рішення), встановлено, що ТОВ «Інтевро» і ТОВ «Транс Інжиніринг Груп» вчинили порушення законодавства, передбаченого пунктом 4 частини другої статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, проведених Комунальним підприємством «Центр електронних послуг» Криворізької міської ради на закупівлю: «ДК 021:2015 35120000-1 Системи та пристрої нагляду та охорони (Програмно-технічний комплекс для Центрального рівня та зміни структурної моделі центральної ланки цифрової платформи Єдиної комплексної системи відеоспостереження м. Кривого Рогу)», ідентифікатор торгів в електронній системі «Prozorro» № UA-2023-10-24-014618-a.

На порушників накладено штрафи:

- на ТОВ «Інтевро» у розмірі 3 655 226 грн;

- на ТОВ «Транс Інжиніринг Груп» у розмірі 3 651 160 грн.

З`ясовано, що сума оплати за договором, укладеним за результатами здійснення закупівлі № UA-2023-10-24-014618-a становить 21 820 000,00 грн.

За інформацією Антимонопольного комітету України від 02.09.2025 №145-20.2/09-9312е (т. 1 а.с. 58-59), що надана на запит прокуратури, ТОВ «Інтевро» звернулось до Господарського суду міста Києва для оскарження Рішення та за результатами розгляду справи № 910/15446/24 у задоволенні позовних вимог ТОВ «Інтевро» відмовлено у повному обсязі. В подальшому, Постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.08.2025 у справі № 910/15446/24 за апеляційною скаргою ТОВ «Інтевро» у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. ТОВ «Транс інжиніринг груп» також оскаржило Рішення до Господарського суду міста Києва. Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.05.2025 у справі № 910/15487/24 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Після закінчення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції Комітетом видано наказ від 31.07.2025 № 89-Ю/25 про стягнення з ТОВ «Транс Інжиніринг Груп» штрафу у розмірі 3 651 160 гривень, який пред`явлено до Святошинського відділу державної виконавчої служби у м. Києві. Станом на 02.09.2025 до Комітету не надходили від Святошинського відділу державної виконавчої служби у м. Києві документи, що підтверджують виконання зазначеного рішення суду.

Як зазначає прокурор, внаслідок узгодженості поведінки учасників закупівлі право на укладання договору за результатами аукціону одержано не на конкурентних засадах, чим було спотворено результати цих торгів. Відтак, придбання товару відбулося за відсутності конкуренції та при формальному створенні учасниками тендеру її видимості. Узгодження учасниками торгів своїх тендерних пропозицій усуває конкуренцію та змагальність між учасниками, а отже, спотворює результат, порушує тим самим право замовника на отримання найбільш ефективного для нього результату, який досягається за наявності лише справжньої конкуренції

Прокурор зазначає, що узгоджений характер дій ТОВ «Інтевро» з іншими учасниками закупівлі, вказує як на усвідомлення товариством їх протиправності (порушення цими діями правил здійснення господарської діяльності), так і на передбачуваність і бажання настання наслідків від них (усунення конкуренції з метою протиправного отримання права на укладання договору). Вольова спрямованість антиконкурентних узгоджених дій зазначеної юридичної особи свідчить про їх умисність. Тому дії ТОВ «Інтевро» спрямовані на порушення встановленого юридичного господарського порядку з метою одержання права на укладення договору не на конкурентних засадах, що не узгоджується із законною господарською діяльністю у сфері публічних закупівель, а отже суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки порушує правові та економічні засади функціонування вказаної сфери суспільних відносин, не сприяє, а навпаки, обмежує розвиток конкуренції у державі. Ураховуючи зазначене, в діях ТОВ «Інтевро» вбачається наявність умислу на вчинення правочину, який завідомо суперечить інтересам держави та суспільства. Тому договір, укладений за результатом процедури відкритих торгів, результати якого спотворено антиконкурентними узгодженими діями двох його учасників з трьох, підлягає визнанню недійсним як такий, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства з умислу ТОВ «Інтевро», на підставі ст. ст. 203, 215, 228 ЦК України. Договір № 117 від 14.11.2023 наразі є виконаним та оплаченим на суму 21 820 000,00 грн, що підтверджується наданою Управлінням ДКСУ у м. Кривому Розі Дніпропетровської області випискою з рахунку КП «Центр електронних послуг» Криворізької міської ради за 19.12.2023 та звітом про проведення закупівлі. Однак, незважаючи на притягнення ТОВ «Інтевро» до відповідальності у вигляді накладення штрафу, негативні наслідки укладеного з КП «Центр електронних послуг» Криворізької міської ради договору про закупівлю № 117 від 14.11.2023 залишаються не усунутими. Прокурор зауважує, що замовником та однією стороною спірного договору № 117 від 14.11.2023 є Комунальне підприємство «Центр електронних послуг» Криворізької міської ради. При цьому на момент проведення процедури торгів та укладенні договору відповідач-1 не міг дізнатись, що ТОВ «Інтевро» та ТОВ «Транс Інжиніринг Груп» під час підготовки документації в процедурі закупівлі діяли не самостійно, а узгоджували свої дії та не змагалися між собою. Крім того, відповідачем-1 листом від 11.08.2025 № 933 повідомлено, що про узгодженість дій відповідача-2 та про існування рішення Антимонопольного комітету України від 26.09.2024 № 341-р у справі №145-26.13/70-24 не було відомо до отримання листа від окружної прокуратури. У той же час ТОВ «Інтевро», маючи намір щодо отримання незаконного права на укладення договору з метою одержання прибутку, порушуючи інтереси держави та суспільства, а також інших учасників ринкових відносин, усвідомлюючи протиправність таких дій, їх суперечність інтересам держави і суспільства, прагнучи та свідомо допускаючи настання протиправних наслідків, взяло участь у проведенні конкурентної процедури закупівлі, нівелювавши змагальність у ній, внаслідок чого отримало кошти в сумі 21 820 000,00 грн. Вищезазначене на думку прокурора свідчить про наявність у відповідача-2 умислу на укладення спірного договору, який суперечить інтересам держави й суспільства, з метою отримання прибутку. Як вбачається з листа КП «Центр електронних послуг» Криворізької міської ради від 11.08.2025 № 933 за результатами виконання договору № 117 від 14.11.2023 сторонами виконано умови договору в повному обсязі, внаслідок чого відповідач-2 отримав кошти у розмірі 21 820 000,00 грн. Прокурор вважає, що враховуючи наявність умислу лише у ТОВ «Інтевро», як сторони оспорюваного договору, одержані ним кошти за цим правочином у розмірі 21 820 000,00 грн, повинні бути повернуті іншій стороні договору КП «Центр електронних послуг» Криворізької міської ради, а отримані останнім за рішенням суду кошти - стягнуті в дохід держави.

На підставі викладеного прокурор просить суд:

- визнати недійсним договір поставки № 117 від 14.11.2023, укладений між Комунальним підприємством «Центр електронних послуг» Криворізької міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтевро»;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтевро» на користь Комунального підприємства «Центр електронних послуг» Криворізької міської ради 21 820 000,00 грн, а з Комунального підприємства «Центр електронних послуг» Криворізької міської ради одержані ним за рішенням суду 21 820 000,00 грн стягнути в дохід держави.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України).

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч. 2 ст. 15 Цивільного кодексу України).

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України).

Положення ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину.

Цивільний закон визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Отже, наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору.

Згідно з ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Крім того, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, у разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

При цьому невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства. Саме по собі відступлення сторонами від положень законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Підставою недійсності оспорюваного у цій справі договору прокурор визначив положення ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України та зазначив про те, що укладений сторонами договір суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки був укладений за результатом закупівлі, проведення якої відбулося з порушенням її учасниками законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів закупівлі, з порушенням встановленого Законом України «Про публічні закупівлі» принципу добросовісної конкуренції серед учасників, які проявили недобросовісну поведінку, що встановлено рішенням Антимонопольного комітету України від 26.09.2024 № 341-р у справі №145-26.13/70-24

Так, відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Норми чинного законодавства не містять визначення понять «інтерес» загалом та «інтерес держави і суспільства» зокрема, законодавство України не містить ні орієнтовного переліку сфер, у яких існують державні інтереси, ні критеріїв чи способів їх визначення, а відтак, оскільки поняття «інтереси держави» має невизначений зміст, в кожному конкретному випадку необхідно встановити, порушені чи ні інтереси окремої особи або держави.

Суд виходить з того, що державні інтереси - це інтереси, пов`язані з потребою у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (див. рішення Конституційного Суду України у рішенні № 3-рп/99 від 08.04.1999).

Відповідно до висновку Верховного Суду щодо застосування ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України, викладеного у постанові від 20.03.2019 у справі №922/1391/18, та який був підтверджений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі №922/3456/23, аналіз ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України свідчить про те, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Відтак для правильного вирішення спору у цій справі при застосуванні ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення оспорюваного договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру (умислу) у кожної із сторін.

При цьому, суд зазначає, що не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства.

Наявність у сторін (сторони) правочину такого наміру (умислу) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Як зазначила Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, наслідки, передбачені реченнями 2, 3 ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України, не спрямовані на поновлення майнової сфери постраждалого учасника цивільно-правових правовідносин. Передбачені законом санкції мають за мету покарати осіб, які вчинили заборонений законодавством правочин.

За загальним правилом (абз.2 ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України) правовим наслідком недійсності правочинів є повернення сторін у стан, що передував укладенню правочину.

Такий правовий наслідок спрямований на те, аби нівелювати все, що відбулося, і зробити його юридично незначущим.

Супроводжувальним правовим наслідком недійсності правочину є можливість відшкодування винною стороною правочину збитків та моральної шкоди, завданої другій стороні правочину. Такий правовий наслідок спрямований на те, аби досягти компенсації понесених такою стороною втрат, тобто є проявом дії компенсаційних засад цивільного права.

Оскільки відшкодування збитків та моральної шкоди є видом цивільно-правової відповідальності, їх стягнення відбувається на користь приватної особи, в її інтересах і саме задля неї.

Водночас, як зазначено у вже згадуваній постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, в ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України передбачаються зовсім інші правові наслідки: спрямовані на реакцію з боку держави на правопорушення сторони/сторін правочину; ініціатором цих правових наслідків є держава, а не сторона правочину; ці правові наслідки встановлені в публічних інтересах (як їх розуміє держава), а не в приватноправових; наслідки полягають не у відновленні становища, що існувало до вчинення правочину, а у вилученні майна; ці правові наслідки не можна розцінювати як відшкодування збитків. Тому, за висновком Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, такі правові наслідки не належать до компенсаційних, адже вони є сутнісно іншими та є різновидом конфіскації майна державою.

При цьому стосовно відповідності приписів ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України критеріям Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо сумісності втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, то Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 зазначила, що конфіскація без вироку суду розглядається ЄСПЛ як втручання у право власності, захищене статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Водночас, суд, вирішуючи питання щодо застосування ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, має враховувати те, що санкції, передбачені ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, є не компенсаційними, а конфіскаційними, які передбачають стягнення всього отриманого за правочином на користь держави. Ці санкції спрямовані не на відновлення правового стану, який існував до порушення, а на покарання осіб, які порушили законодавчу заборону вчиняти правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства.

В аспекті застосування приписів ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України прикметною є правова позиція, що викладена у постанові Верховного Суду від 13.11.2024 у справі №911/934/23, за якою «…санкції, передбачені ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 208 ГК України, не є компенсаційними, оскільки положеннями зазначених норм передбачено застосування цих санкцій на користь держави незалежно від ступеню негативного впливу виконання правочину на майновий стан держави, та навіть незалежно від того, чи наявний такий вплив взагалі. Отже, санкції, передбачені ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, не є способами захисту прав держави, а є конфіскаційними санкціями. Вони спрямовані на покарання осіб, які порушили законодавчу заборону вчиняти правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Застосування цих санкцій є втручанням держави у право власності приватних осіб. Тому підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до зазначеної статті кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Критерій обґрунтованості втручання виконаний, оскільки санкції передбачені у національному законодавств, а саме ч.3 ст.228 ЦК України, ч.1 ст.208 ГК України. Критерій легітимної мети в частині цих майнових санкцій теж виконаний, оскільки вчинення дій, які не відповідають інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, знаходиться у сфері загальних інтересів. Однак критерій розумного балансу (пропорційності) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення, - не виконаний.

Так, ЄСПЛ у справі Imeri v. Croatia від 24.06.2021 (заява № 77668/14) зробив висновок, що принцип пропорційності має бути дотриманий не лише щодо визначення правил щодо суворості санкцій, але й оцінки факторів, які можуть бути взяті до уваги при встановленні санкцій (пункт 84). Зокрема, в зазначеній справі ЄСПЛ взяв до уваги той факт, що заявники не мали кримінального минулого та що вони не підозрювалися чи не були обвинувачені у вчиненні жодного кримінального правопорушення.

Суд вважає, що норми ч.3 ст.228 ЦК України, ч.1 ст.208 ГК України порушують принцип пропорційності у двох аспектах: як в частині суворості санкцій, так і в частині неврахування факторів, які мають бути взяті до уваги при встановленні санкцій.

Зазначені наведеними вище статтями санкції визначаються в розмірі вартості предмета договору незалежно від того, в чому саме полягає невідповідність правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, якою мірою порушені інтереси держави і суспільства, його моральні засади. Відтак, не враховується ступінь тяжкості правопорушення та його наслідків.

Санкції застосовуються без урахування будь-яких інших факторів, які мали б бути взяті до уваги. Наприклад, на їх застосування не впливає чи було вчинене правопорушення під впливом погрози, примусу; чи було воно вчинено повторно чи за попередньою змовою тощо.

При цьому суд, застосовуючи такі санкції, позбавлений можливості врахувати зазначені фактори, оскільки закон імперативно встановлює розмір таких санкцій у вигляді всього одержаного за правочином або належного за ним. Тобто у даному випадку закон встановлює абсолютно визначені та безальтернативні санкції, а суд не має розсуду для визначення (корегування) їх розміру.

Крім того, положення ч.3 ст.228 ЦК України, ч.1 ст.208 ГК України передбачають застосування санкцій навіть до сторони правочину, яка не винна у правопорушенні (вчиненому іншою стороною), та є добросовісною. Так, у таких випадках з добросовісної сторони правочину стягується в дохід держави все одержане нею або належне їй на відшкодування виконаного незалежно від того, чи було фактично повернуто такій стороні все одержане іншою стороною, чи ні.

При цьому за висновками ЄСПЛ справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07))».

З урахуванням викладеного Верховний Суд у постанові від 13.11.2024 у справі № 911/934/23 дійшов висновку про те, що норми ч. 3 ст. 228 ЦК України та ч. 1 ст. 208 ГК України не підлягають застосуванню як такі, що порушують критерій сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції у світлі практики ЄСПЛ.

Означений висновок (як і ряд інших правових позицій) був уточнений Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 наступним чином.

При визначенні підстав для застосування ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо).

Ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції».

Таким чином, суд виснує, що для застосування приписів ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України прокурор у цій справі мав довести те, що сам спірний правочин за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства, виходячи з зазначених вище критеріїв.

Однак, за встановленими судом обставинами, прокурор у позовній заяві та в судових засіданнях в обґрунтування недійсності спірного договору на підставі ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України посилається виключно на те, що оспорюваний договір був укладений з порушенням принципу добросовісної конкуренції серед учасників.

Тобто, фактично доводи прокурора зводяться до обставин порушення учасниками закупівлі правил конкуренції, які були допущені під час проведення процедур закупівлі, що встановлено у рішенні Антимонопольного комітету України, а не до того, що безпосередньо сам укладений договір порушує інтереси держави та суспільства.

Дослідивши доводи, наведені прокурором в обґрунтування підстав недійсності спірного у цій справі договору, суд резюмує, що прокурором не надано жодного доказу, який б підтверджував завідомо суперечливу інтересам держави і суспільства мету укладення спірного правочину, наявність його протиправних наслідків, а також умисел сторін на укладення договору, що суперечить зазначеним інтересам, зокрема, не довів спрямованість і відповідність спірного правочину ознакам, які б свідчили про посягання на суспільні, економічні чи соціальні основи держави і суспільства. При цьому, обвинувальний вирок у кримінальному провадженні, який би мав преюдиційне значення для цієї господарської справи, не виносився та прокурором суду не надавався.

Навпаки, за встановленими у справі обставинами, оспорюваний договір № 117 від 14.11.2023 має реальний характер, остаточна ціна договору не перевищує ціну закупівлі, а сторонами не заперечується, що Товариство з обмеженою відповідальністю Інтевро поставлено замовнику закупівлі товар на загальну суму 21 820 000,00 грн з ПДВ, що підтверджується підписаною сторонами та скріпленою їх печатками видатковою накладною № 37 від 13.12.2023 (т. 1 а.с. 52).

При цьому також Об`єднана Палата Верховного Суду в своїй постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 зазначила, що за умови застосування відповідних приписів ч. 3 ст. 228 ЦК, відбувається непропорційне втручання в право власності й добросовісного учасника. По-перше, добросовісна сторона все одно втрачає очікуваний результат угоди. Вона витратила час, ресурси, можливо зазнала упущеної вигоди і зрештою залишиться ні з чим (лише зі своїм початковим майном/грошима). Якщо правочин був вигідним для неї, позбавлення майна чи прибутку може відчуватися як покарання, хоча умислу з її боку не було. По-друге, конфіскація майна добросовісної сторони (того, що вона отримала від іншого учасника) означає, що держава вилучає майно у особи, яка не вчинила свідомого порушення. Такий крок потребує дуже переконливого обґрунтування публічним інтересом. ЄСПЛ у подібних справах перевіряє, чи не було можливості обмежитися менш суворими заходами щодо невинної особи (справа "Air Canada v. the United Kingdom").

Таким чином, за результатами виконання оспорюваного прокурором договору було в повній мірі досягнуто мету публічної закупівлі, а прокурором, в свою чергу, не доводиться жодним доказом, що внаслідок укладення оспорюваного правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар неналежної якості, зокрема:

- не надано доказів завищення вартості поставленого товару чи поставки товару неналежної якості;

- не доведено обставин нераціональності використання коштів та економічну доцільність позову з урахуванням того, що публічний інтерес на предмет закупівлі, яким була поставка товару, в разі задоволення позову потребуватиме подальшого витрачання коштів для проведення повторної публічної закупівлі.

За таких обставин у цьому випадку відсутній причинно-наслідковий зв`язок між порушенням конкуренції та погіршенням майнового становища держави на спірну суму позову, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Подібний висновок викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23.

З урахуванням викладеного суд зазначає, що приписи ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України можуть застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання).

Водночас, відповідно до висновку Верховного Суду щодо застосування ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України у випадку порушення суб`єктом господарювання законодавства про захист конкуренції, викладеного у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі №922/3456/23, антиконкурентна поведінка учасника закупівлі не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підірвати її інтереси і сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у розумінні ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України. Ця норма права не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання законодавства про захист конкуренції.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтевро» за порушення законодавства про захист економічної конкуренції вже понесло відповідальність у вигляді покладеного рішенням Антимонопольного комітету України штрафу, що також визнається учасниками справи.

Враховуючи викладене, суд виснує про відсутність підстав для визнання недійсним спірного договору за статтею 228 Цивільного кодексу України, а також і для застосування особливого виду наслідків недійсності такого правочину, визначених ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України, оскільки прокурор не довів наявності суперечності спірного договору інтересам держави та суспільства.

На підставі викладеного, враховуючи актуальну судову практику Верховного Суду, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. При цьому суд зауважує, що застосування ч. 3 ст. 228 ЦК України до спірних відносин призвело б до порушення визначеного у рішеннях ЄСПЛ принципу пропорційності втручання держави в мирне володіння майном (ст.1 Протоколу першого до Конвенції) як щодо відповідача-2, так і щодо добросовісної сторони правочину.

Господарський суд вважає за доцільне зазначити наступне.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (ч. 3 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (ч. 4ст. 53 Господарського процесуального кодексу України).

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).

Таким чином "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 (п.п. 68,69,70 постанови).

Разом із цим, чинним законодавством чітко не визначено, що необхідно розуміти під «нездійсненням або неналежним здійсненням суб`єктом владних повноважень своїх функцій», у зв`язку із чим прокурор у кожному випадку обґрунтовує та доводить наявність відповідних фактів самостійно з огляду на конкретні обставини справи.

Нездійснення захисту полягає у тому, що уповноважений суб`єкт владних повноважень за наявності факту порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Така поведінка (бездіяльність) уповноваженого державного органу може вчинятися з умислом чи з необережності; бути наслідком об`єктивних (відсутність коштів на сплату судового збору, тривале не заповнення вакантної посади юриста) чи суб`єктивних (вчинення дій на користь можливого відповідача, інших корупційних або кримінально караних дій) причин.

Представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень.

Прокурор може підтвердити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також іншими документами, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва.

Представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів».

Крім того, жодним нормативним актом не визначено переліку доказів, виключно на підставі яких суд має встановлювати наявність у прокурора підстав для реалізації конституційної функції представництва інтересів держави в суді.

В постанові від 24.04.2019 по справі № 911/1292/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив:

"18. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як на обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф. В. проти Франції" (F. W. v. France) від 31.03.2005, заява № 61517/00, пункт 27).

19. Водночас, є категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

20. ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін. У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 №1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не належать до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему здійснення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи."

Криворізька південна окружна прокуратура в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» 12.08.2025 на адресу Східного офісу Держаудитслужби направила лист за № 57-5946вих-25 (т. 1 а.с. 74-76) щодо вжиття заходів до звернення до суду із відповідним позовом.

Східним офісом Держаудитслужби листом від 22.08.2025 № 040408-17/4982-2025 (т. 1 а.с. 77) повідомлено, що було складено акт перевірки закупівлі від 23.09.2024, встановлено порушення на загальну суму 28 000,00 грн; порушення відшкодовано в повному обсязі; відділення поліції повідомило про відсутність ознак кримінального правопорушення.

Криворізька південна окружна прокуратура листом від 22.07.2025 № 57-5424вих-25 (т. 1 а.с. 35-37) повідомила Криворізьку міську раду про існування порушень інтересів держави від укладення договору за наслідками тендеру, результати якого спотворено діями його учасників і про наявність підстав для його визнання недійсним як такого, що суперечить інтересам держави з умислу ТОВ «Інтевро». Зазначеним листом також витребувано відомості щодо вжитих і запланованих заходів із захисту порушених інтересів держави.

У відповіді № 12/34/4907 від 06.08.2025 (т. 1 а.с. 38-41) Виконком Криворізької міської ради повідомив, що рішення Антимонопольного комітету України, на їх думку, не може бути підставою для недійсності правочину.

Прокурор дійшов висновку, що відповідь однозначно підтверджує факт бездіяльності міської ради, як представницького органу по захисту інтересів держави, оскільки, органом місцевого самоврядування, його посадовими особами після отримання повідомлення від прокуратури про порушення інтересів держави, нераціонального та неефективного використання бюджетних коштів не призначено перевірку по факту повідомлення прокурора, не ініційовано проведення службового розслідування по зазначеному факту, переговорів з ТОВ «Інтевро» для з`ясування обставин та чи дійсно мають місце порушення замовником законодавства у сфері публічних закупівель.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» листом від 21.10.2025 за №57-8051вих-25 (а.с. 166) Криворізьку міську раду та листом від 21.10.2025 за №57-8050вих-25 (а.с. 166) Східний офіс Держаудитслужби повідомлено, що Криворізькою південною окружною прокуратурою прийнято рішення про звернення до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом на захист інтересів держави в особі Криворізької міської ради та Східного офісу Держаудитслужби до Комунального підприємства «Центр електронних послуг» Криворізької міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтевро" про визнання недійсним договору про закупівлю № 117 від 14.11.2023 предметом якого є: ДК 021:2015 35120000-1 Системи та пристрої нагляду та охорони (Програмно-технічний комплекс для Центрального рівня та зміни структурної моделі центральної ланки цифрової платформи Єдиної комплексної системи відеоспостереження м. Кривого Рогу), як такого що суперечить інтересам держави й суспільства з умислу однієї сторони та застосування наслідків недійсності.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19), прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (п. 43).

Отже, у цій справі прокурор, звертаючись з позовом до суду, дотримався передбачених чинним законодавством вимог для представництва інтересів держави.

Згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу витрати по сплаті судового збору покладаються на прокурора у розмірі 264 262,40 грн.

Керуючись ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору покласти на прокурора.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 06.08.2026.

Суддя І.В. Мілєва