Рішення № 138782906, 06.08.2026, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.08.2026м. ДніпроСправа № 904/3045/25

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Мілєвої І.В. за участю секретаря судового засідання Проходи Ю.Р.

за позовом Центральної окружної прокуратури м. Дніпра в інтересах держави в особі

позивача-1: Дніпровської міської ради, Дніпропетровська область, м. Дніпро

позивача-2: Східного офісу Держаудитслужби, Дніпропетровська область, м. Дніпро

до відповідача-1: Комунального підприємства «Дніпровський електротранспорт» Дніпровської міської ради, Дніпропетровська область, м. Дніпро

відповідача-2: Фізичної особи-підприємця Котенко Наталії Олександрівни, Дніпропетровська область, м. Дніпро

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів Південно-східне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України, Дніпропетровська область, м. Дніпро

про визнання недійсним договору та стягнення 1 498 000,00 грн

Представники:

від прокуратури: Масенко А.О. ;

від позивача-1: Пастернак В. В.;

від позивача-2: не з`явився;

від відповідача-1: не з`явився;

від відповідача-2: не з`явився;

від третьої особи: не з`явився;

СУТЬ СПОРУ:

Керівник Центральної окружної прокуратури м. Дніпра в інтересах держави в особі позивача-1: Дніпровської міськради та позивача-2: Східного офісу Держаудитслужби звернувся до господарського суду з позовною заявою до відповідача-1: Комунального підприємства «Дніпровський електротранспорт» Дніпровської міської ради та відповідача-2: Фізичної особи-підприємця Котенко Наталії Олександрівни, в якій просить суд:

- визнати недійсним договір поставки № 7304 від 25.11.2019, укладений між Комунальним підприємством «Дніпровський електротранспорт» Дніпровської міської ради та Фізичною особою підприємцем Котенко Наталією Олександрівною;

- стягнути з Фізичної особи підприємця Котенко Наталії Олександрівни на користь Комунального підприємства «Дніпровський електротранспорт» Дніпровської міської ради 1 498 000,00 грн, а з Комунального підприємства «Дніпровський електротранспорт» Дніпровської міської ради одержані ним за рішенням суду 1 498 000,00 грн стягнути в дохід держави.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.06.2025 визначено головуючим суддю Васильєва О.Ю.

Ухвалою від 12.06.2025 суддею Васильєвим О.Ю. заявлено про самовідвід від розгляду справи № 904/3045/25.

Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судових справ між суддями від 12.06.2025 справу № 904/3045/25 передано судді Мілєвій Ірині Вікторівні.

Прокурор в позовній заяві просив суд залучити Південно-східне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів.

Суд ухвалою від 16.06.2025 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі. Залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів Південно-східне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України. Ухвалив розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Призначив підготовче засідання на 02.07.2025.

02.07.2025 відповідач-2 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що в ході проведення торгів ФОП Котенко Н.О. було надано найнижчу пропозицію, при цьому будь-яких перешкод для здійснення ще більш низької пропозиції від ТОВ «Інтерлінк» або будь-якого іншого суб`єкта господарювання не вбачається, однак таких пропозицій не поступало, а тому пропозиція ФОП Котенко Н.О. виявилась найнижчою із усіх запропонованих. В подальшому договір поставки №7304 від 25.11.2019 було виконано сторонами в повному обсязі, жодних претензій до виконання договору сторони не мали. Доводи прокурора щодо порушення інтересів суспільства та держави тому, що не відбулось змагання під час проведення торгів, є безпідставними, оскільки ТОВ «Інтерлінк» або будь-який інший суб`єкт господарювання не були позбавленні можливості запропонувати іншу, нижчу ціну. Прокурором не доведено у чому саме полягає завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета вчинення спірного правочину. Крім того, за порушення законодавства про захист економічної конкуренції Законом України "Про захист економічної конкуренції" передбачена відповідальність, зокрема, у вигляді штрафу. Рішенням від 22.06.2023 №54/29-р/к на ФОП Котенко Н.О. накладено штраф у загальній сумі 11 240 грн. Отже, ФОП Котенко Н.О. понесено відповідальність за вчинене нею порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Позовні вимоги прокурора фактично зводяться до повторного притягнення до відповідальності за одне і те саме правопорушення, що прямо заборонено Основним законом. В даному випадку прокурором не доведено належним чином підстав для представництва у даній справі, зокрема позовна заява прокурора є передчасною. Також зазначив, що оспорюваний договір поставки укладено 25.11.2019, а тому трирічний строк позовної давності сплинув 25.11.2022, однак прокурор звернувся до суду із даним позовом у червні 2025 року, тобто із порушенням строку позовної давності. З урахуванням порушення прокурором строків позовної давності підлягають застосуванню наслідки такого порушення, що виключає можливість задоволення позову. У зв`язку із чим відповідач-2 просить суд застосувати наслідки спливу строку позовної давності. Позовну заяву залишити без задоволення.

02.07.2025 відповідач-2 подав до суду клопотання про зупинення провадження у справі.

В підготовче засідання 02.07.2025 з`явились представники позивачів-1,2 та прокурор, представники відповідачів-1,2 та третьої особи не з`явились.

У підготовчому засіданні 02.07.2025 оголошено перерву до 07.08.2025. Суд ухвалою від 02.07.2025 клопотання Центральної окружної прокуратури м. Дніпра про витребування доказів - задовольнив. Витребував у Комунального підприємства «Дніпровський електротранспорт» Дніпровської міської ради копії квитанцій, платіжних інструкцій щодо здійсненої оплати за договором поставки №7304 від 25.11.2019, укладеним між КП «Дніпровський електротранспорт» ДМР та ФОП Котенко Наталією Олександрівною за наслідками проведеної закупівлі UA-2019-10-22-002178-b.

10.07.2025 прокурор подав до суду відповідь на відзив.

16.07.2025 третя особа подала до суду пояснення.

07.08.2025 відповідач-2 подав до суду відзив на позов.

07.08.2025 позивач-2 подав до суду пояснення.

В підготовче засідання 07.08.2025 з`явились представники позивача-2, відповідача-2 та прокурор, представники позивача-1, відповідача-1 та третьої особи не з`явились.

Суд ухвалою від 07.08.2025 клопотання Фізичної особи-підприємця Котенко Наталії Олександрівни про зупинення провадження у справі задовольнив. Зупинив провадження у справі № 904/3045/25 до закінчення перегляду в касаційному порядку Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 922/3456/23.

Суд ухвалою від 17.06.2026 поновив провадження у справі № 904/3045/25 та продовжив строк підготовчого провадження на тридцять днів до 27.07.2026 включно, призначив підготовче засідання на 29.06.2026.

22.06.2026 позивач-1 подав до суду пояснення, в яких зазначив, що обов`язок повернення коштів на користь відповідача-1, а не позивача - Дніпровської міської ради не може вважатись належним і ефективним захистом прав територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради. Разом з цим, позовна вимога в частині стягнення коштів бюджету місцевої громади в дохід держави не є ефективним способом захисту і так вже порушеного права позивача-1. Звертає увагу, що Дніпровська міська рада не вчиняла жодний дій наслідком яких могло бути стягнення коштів в дохід держави.

В підготовче засідання 29.06.2026 з`явились прокурор та представник позивача-2, представники позивача-1, відповідача-1,2 та третьої особи не з`явились.

Суд ухвалою від 29.06.2026 закрив підготовче провадження та призначив справу для судового розгляду по суті у судове засідання на 06.08.2026.

У судове засідання 06.08.2026 з`явились прокурор та представник позивача-1, представники позивача-2, відповідача-1,2 та третьої особи не з`явились.

В порядку ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено скорочене рішення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Прокурор зазначає, що Комунальним підприємством «Дніпровський електротранспорт» Дніпровської міської ради 22.10.2019 в електронній системі закупівель опубліковано оголошення про проведення відкритих торгів щодо закупівлі товару ДК 021:2015:34630000-2: Частини залізничних або трамвайних локомотивів чи рейкового рухомого складу; обладнання для контролю залізничного руху (ідентифікатор публічної закупівлі UA-2019-10-22-002178-b). Очікувана вартість предмета закупівлі становила 1 600 000,00 грн з ПДВ. Тендерні пропозиції з метою участі у відкритих торгах подано двома суб`єктами господарювання: ТОВ «Інтерлінк» та ФОП Котенко Наталією Олександрівною. Первинна тендерна пропозиція ФОП Котенко Н.О. становила 1 560 000,00 грн, остаточна пропозиція становила 1 498 000,00; ТОВ «Інтерлінк» - 1 572 000,00 грн, остаточна пропозиція становила 1 500 000,00 грн. Ураховуючи, що найбільш економічно вигідною виявилася тендерна пропозиція ФОП Котенко Н.О., електронною системою закупівель вона розкрита першою, що підтверджується формою протоколу розкриття тендерних пропозицій (т. 1 а.с. 45).

Рішенням засідання тендерного комітету КП «Дніпровський електротранспорт» ДМР, оформленим протоколом засідання його тендерного комітету від 14.11.2019 (т. 1 а.с. 45-46), визнано ФОП Котенко Н.О. переможцем торгів з ціновою пропозицією 1 498 000,00 грн.

Надалі між КП «Дніпровський електротранспорт» ДМР та ФОП Котенко Н.О. укладено договір поставки № 7304 від 25.11.2019 (далі - договір), предметом якого є механічні запасні частини, крім двигунів і частин двигунів (обладнання для капітального ремонту рухомого складу) ДК 021:2015:34320000-6.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що загальна сума договору становить 1 498 000,00 грн без ПДВ.

Ціна одиниці товару, асортимент, кількість та загальна вартість кожної партії товару визначаються сторонами у специфікації, рахунках та видаткових накладних, які формуються за домовленістю сторін для кожної конкретної поставки товару (п. 2.2. договору).

Ціна даного договору дорівнює ціні тендерної пропозиції учасника (п. 2.4. договору).

Оплата за товар буде проводитись за рахунок бюджетних коштів спеціального фонду, отриманих з місцевого бюджету (п. 3.1. договору).

Договір набирає чинності з дати підписання його сторонами і діє до 31.12.2019, але в будь якому разі до повного виконання сторонами зобов`язань (п. 11.1. договору).

КП «Дніпровський електротранспорт» ДМР за виконання умов, визначених договором, перераховано ФОП Котенко Н.О. 1 498 000,00 грн, що підтверджується випискою по рахунку (т. 2 а.с. 145).

Прокурор зазначає, що джерелом фінансування зазначеного договору були кошти статутного капіталу КП «Дніпровський електротранспорт» Дніпровської міської ради.

Рішенням Адміністративної колегії Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 22.06.2023 №54/29-р/к у справі №54/54-21 (т. 1 а.с. 73-181) визнано, що ТОВ «Інтерлінк» та ФОП Котенко Н.О. вчинили порушення, передбачене п. 1 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», визначене п. 4 ч. 2 ст. 6 цього Закону, у вигляді антиконкурентних узгоджених дій суб`єктів господарювання, які стосуються спотворення результатів торгів, проведених комунальним підприємством «Дніпровський електротранспорт» Дніпровської міської ради на закупівлю «Обладнання для капітального ремонту рухомого складу», оголошення №UA-2019-10-22-002178-b.

Прокурор зазначає, що вказаним рішенням встановлено, що учасники зазначених закупівель ТОВ «Інтерлінк» та ФОП Котенко Н.О. узгоджували між собою умови участі у торгах, що підтверджується використанням вказаними особами одних і тих же засобів зв`язку під час здійснення господарської діяльності та підготовки до участі у торгах, наявністю сталих господарських відносин між ними, спільними особливостями при оформленні тендерних пропозицій та іншим. З`ясовано, що сума оплати за договором, укладеним за результатами здійснення закупівлі №UA-2019-10-22-002178-b, становить 1 498 000,00 грн.

За вказане порушення накладено штраф на ТОВ «Інтерлінк» у розмірі 11 250 грн; ФОП Котенко Н.О. у розмірі 11 240 грн.

Прокурор наголошує, що внаслідок узгодженості поведінки учасників закупівлі право на укладення договору за результатами аукціону одержано не на конкурентних засадах, чим було спотворено результати цих торгів. Узгодивши свою поведінку та свої тендерні пропозиції, ТОВ «Інтерлінк» і ФОП Котенко Н.О. тим самим усунули конкуренцію та змагальність між собою, а отже, спотворили результат проведених замовником торгів, порушивши право замовника на отримання найбільш ефективного для нього результату, а відтак, вчинили антиконкурентні узгоджені дії, заборонені Законом України «Про захист економічної конкуренції». В результаті такої узгодженої поведінки ТОВ «Інтерлінк» і ФОП Котенко Н.О. під час участі в торгах не було дотримано принципів здійснення закупівель, передбачених ст. 3 Закону України «Про публічні закупівлі», а саме: добросовісної конкуренції серед учасників, максимальної економії й ефективності, відкритості та прозорості на всіх стадіях закупівель. Рішення адміністративної колегії Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України у рішенні від 22.06.2023 №54/29-р/к у справі № 54/54-21 у судовому порядку не оскаржувалось. Відтак, на думку прокурора, придбання зазначеного товару відбулося за відсутності конкуренції та при формальному створенні учасниками тендеру її видимості. Беручи до уваги вищевикладене та враховуючи узгоджений характер дій ФОП Котенко Н.О. з іншим учасником закупівлі, вказує як на усвідомлення нею їх протиправності (порушення цими діями правил здійснення господарської діяльності), так і на передбачуваність і бажання настання наслідків від них (усунення конкуренції з метою протиправного отримання права на укладення договору). Вольова спрямованість антиконкурентних узгоджених дій зазначеної фізичної особи підприємця свідчить про їх умисність. Тому дії ФОП Котенко Н.О. спрямовані на порушення встановленого юридичного господарського порядку з метою одержання права на укладення договору не на конкурентних засадах, що не узгоджується із законною господарською діяльністю у сфері публічних закупівель, а отже, суперечить інтересам держави та суспільства, оскільки порушує правові та економічні засади функціонування вказаної сфери суспільних відносин, не сприяє, а навпаки, обмежує розвиток конкуренції у державі. Прокурор зазначає, що оголошуючи проведення відкритих торгів, Комунальне підприємство «Дніпровський електротранспорт» Дніпровської міської ради мало на меті не просто задовольнити потребу в придбанні товару для капітального ремонту рухомого складу, а здійснити її придбання на засадах конкурентності учасників відповідного тендера. Через вчинення ТОВ «Інтерлінк» і ФОП Котенко Н.О. антиконкурентних узгоджених дій змагання між зазначеними суб`єктами господарювання під час підготовки та участі в торгах не відбувалося, тобто суб`єкти господарювання не намагалися здобути завдяки власним досягненням переваги над іншими учасниками торгів. Унаслідок цього замовник був змушений обрати найкращу запропоновану цінову пропозицію, яка склалася не завдяки економічній конкуренції, а в результаті узгодженої неконкурентної поведінки. Тому дії ФОП Котенко Н.О. спрямовані на порушення встановленого юридичного господарського порядку з метою одержання права на укладення договору не на конкурентних засадах, що не узгоджується із законною господарською діяльністю у сфері публічних закупівель, а отже, суперечить інтересам держави та суспільства, оскільки порушує правові та економічні засади функціонування вказаної сфери суспільних відносин, не сприяє, а навпаки, обмежує розвиток конкуренції у державі. Прокурор наголошує, що порушення ФОП Котенко Н.О. законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів проведеного КП «Дніпровський електротранспорт» ДМР тендера, не сумісне з основними засадами цивільного законодавства, оскільки є проявом недобросовісної поведінки учасника цивільних відносин, призводить до порушення ним меж здійснення його цивільних прав, порушує принцип добросовісної конкуренції серед учасників, який установлено Законом України «Про публічні закупівлі», нівелює мету проведення конкурентної процедури закупівлі та загалом негативно впливає на економічні процеси у державі та суспільстві. Отже, як зазначає прокурор, придбання КП «Дніпровський електротранспорт» ДМР обладнання для капітального ремонту рухомого складу відбулося за відсутності конкуренції та при формальному створенні учасниками цього тендера її видимості. Поведінка ТОВ «Інтерлінк» та ФОП Котенко Н.О. під час участі в тендері явно несумісна з добросовісністю та принципами здійснення публічних закупівель. Тому договір, укладений за підсумками тендера, результати якого спотворено антиконкурентними узгодженими діями його учасників, підлягає визнанню недійсним як такий, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства з умислу ФОП Котенко Н.О., на підставі ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 203 і ч. 3 ст. 228 ЦК України. Також прокурор зазначає, що ФОП Котенко Н.О., маючи намір щодо отримання незаконного права на укладення договору з метою одержання прибутку, порушуючи інтереси держави та суспільства, а також інших учасників ринкових відносин, усвідомлюючи протиправність таких дій, їх суперечність інтересам держави і суспільства, прагнучи та свідомо допускаючи настання протиправних наслідків, узяла участь у проведенні конкурентної процедури закупівлі, знівелювавши змагальність у ній, внаслідок чого отримала бюджетні кошти в сумі 1 498 000,00 грн. Вищенаведене свідчить про наявність у ФОП Котенко Н.О. умислу на укладення спірного договору, який суперечить інтересам держави й суспільства, з метою отримання прибутку. Ураховуючи наявність умислу лише у ФОП Котенко Н.О. як сторони оспорюваного договору, прокурор вважає, що одержані нею 1 498 000,00 грн за цим правочином повинні бути повернуті іншій стороні договору (КП «Дніпровський електротранспорт» ДМР), а отримані нею за рішенням суду кошти стягнуті в дохід держави.

На підставі викладеного прокурор просить суд:

- визнати недійсним договір поставки № 7304 від 25.11.2019, укладений між Комунальним підприємством «Дніпровський електротранспорт» Дніпровської міської ради та Фізичною особою підприємцем Котенко Наталією Олександрівною;

- стягнути з Фізичної особи підприємця Котенко Наталії Олександрівни на користь Комунального підприємства «Дніпровський електротранспорт» Дніпровської міської ради 1 498 000,00 грн, а з Комунального підприємства «Дніпровський електротранспорт» Дніпровської міської ради одержані ним за рішенням суду 1 498 000,00 грн стягнути в дохід держави.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України).

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч. 2 ст. 15 Цивільного кодексу України).

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України).

Положення ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину.

Цивільний закон визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Отже, наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору.

Згідно з ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Крім того, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, у разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

При цьому невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства. Саме по собі відступлення сторонами від положень законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Підставою недійсності оспорюваного у цій справі договору прокурор визначив положення ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України та зазначив про те, що укладений сторонами договір суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки був укладений за результатом закупівлі, проведення якої відбулося з порушенням її учасниками законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів закупівлі, з порушенням встановленого Законом України «Про публічні закупівлі» принципу добросовісної конкуренції серед учасників, які проявили недобросовісну поведінку, що встановлено рішенням Адміністративної колегії Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 22.06.2023 №54/29-р/к у справі №54/54-21.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Норми чинного законодавства не містять визначення понять «інтерес» загалом та «інтерес держави і суспільства» зокрема, законодавство України не містить ні орієнтовного переліку сфер, у яких існують державні інтереси, ні критеріїв чи способів їх визначення, а відтак, оскільки поняття «інтереси держави» має невизначений зміст, в кожному конкретному випадку необхідно встановити, порушені чи ні інтереси окремої особи або держави.

Суд виходить з того, що державні інтереси - це інтереси, пов`язані з потребою у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (див. рішення Конституційного Суду України у рішенні № 3-рп/99 від 08.04.1999).

Відповідно до висновку Верховного Суду щодо застосування ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України, викладеного у постанові від 20.03.2019 у справі №922/1391/18, та який був підтверджений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі №922/3456/23, аналіз ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України свідчить про те, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Відтак для правильного вирішення спору у цій справі при застосуванні ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення оспорюваного договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру (умислу) у кожної із сторін.

При цьому, суд зазначає, що не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства.

Наявність у сторін (сторони) правочину такого наміру (умислу) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Як зазначила Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, наслідки, передбачені реченнями 2, 3 ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України, не спрямовані на поновлення майнової сфери постраждалого учасника цивільно-правових правовідносин. Передбачені законом санкції мають за мету покарати осіб, які вчинили заборонений законодавством правочин.

За загальним правилом (абз.2 ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України) правовим наслідком недійсності правочинів є повернення сторін у стан, що передував укладенню правочину.

Такий правовий наслідок спрямований на те, аби нівелювати все, що відбулося, і зробити його юридично незначущим.

Супроводжувальним правовим наслідком недійсності правочину є можливість відшкодування винною стороною правочину збитків та моральної шкоди, завданої другій стороні правочину. Такий правовий наслідок спрямований на те, аби досягти компенсації понесених такою стороною втрат, тобто є проявом дії компенсаційних засад цивільного права.

Оскільки відшкодування збитків та моральної шкоди є видом цивільно-правової відповідальності, їх стягнення відбувається на користь приватної особи, в її інтересах і саме задля неї.

Водночас, як зазначено у вже згадуваній постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, в ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України передбачаються зовсім інші правові наслідки: спрямовані на реакцію з боку держави на правопорушення сторони/сторін правочину; ініціатором цих правових наслідків є держава, а не сторона правочину; ці правові наслідки встановлені в публічних інтересах (як їх розуміє держава), а не в приватноправових; наслідки полягають не у відновленні становища, що існувало до вчинення правочину, а у вилученні майна; ці правові наслідки не можна розцінювати як відшкодування збитків. Тому, за висновком Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, такі правові наслідки не належать до компенсаційних, адже вони є сутнісно іншими та є різновидом конфіскації майна державою.

При цьому стосовно відповідності приписів ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України критеріям Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо сумісності втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, то Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 зазначила, що конфіскація без вироку суду розглядається ЄСПЛ як втручання у право власності, захищене статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Водночас, суд, вирішуючи питання щодо застосування ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, має враховувати те, що санкції, передбачені ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, є не компенсаційними, а конфіскаційними, які передбачають стягнення всього отриманого за правочином на користь держави. Ці санкції спрямовані не на відновлення правового стану, який існував до порушення, а на покарання осіб, які порушили законодавчу заборону вчиняти правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства.

В аспекті застосування приписів ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України прикметною є правова позиція, що викладена у постанові Верховного Суду від 13.11.2024 у справі №911/934/23, за якою «…санкції, передбачені ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 208 ГК України, не є компенсаційними, оскільки положеннями зазначених норм передбачено застосування цих санкцій на користь держави незалежно від ступеню негативного впливу виконання правочину на майновий стан держави, та навіть незалежно від того, чи наявний такий вплив взагалі. Отже, санкції, передбачені ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, не є способами захисту прав держави, а є конфіскаційними санкціями. Вони спрямовані на покарання осіб, які порушили законодавчу заборону вчиняти правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Застосування цих санкцій є втручанням держави у право власності приватних осіб. Тому підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до зазначеної статті кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Критерій обґрунтованості втручання виконаний, оскільки санкції передбачені у національному законодавств, а саме ч.3 ст.228 ЦК України, ч.1 ст.208 ГК України. Критерій легітимної мети в частині цих майнових санкцій теж виконаний, оскільки вчинення дій, які не відповідають інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, знаходиться у сфері загальних інтересів. Однак критерій розумного балансу (пропорційності) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення, - не виконаний.

Так, ЄСПЛ у справі Imeri v. Croatia від 24.06.2021 (заява № 77668/14) зробив висновок, що принцип пропорційності має бути дотриманий не лише щодо визначення правил щодо суворості санкцій, але й оцінки факторів, які можуть бути взяті до уваги при встановленні санкцій (пункт 84). Зокрема, в зазначеній справі ЄСПЛ взяв до уваги той факт, що заявники не мали кримінального минулого та що вони не підозрювалися чи не були обвинувачені у вчиненні жодного кримінального правопорушення.

Суд вважає, що норми ч.3 ст.228 ЦК України, ч.1 ст.208 ГК України порушують принцип пропорційності у двох аспектах: як в частині суворості санкцій, так і в частині неврахування факторів, які мають бути взяті до уваги при встановленні санкцій.

Зазначені наведеними вище статтями санкції визначаються в розмірі вартості предмета договору незалежно від того, в чому саме полягає невідповідність правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, якою мірою порушені інтереси держави і суспільства, його моральні засади. Відтак, не враховується ступінь тяжкості правопорушення та його наслідків.

Санкції застосовуються без урахування будь-яких інших факторів, які мали б бути взяті до уваги. Наприклад, на їх застосування не впливає чи було вчинене правопорушення під впливом погрози, примусу; чи було воно вчинено повторно чи за попередньою змовою тощо.

При цьому суд, застосовуючи такі санкції, позбавлений можливості врахувати зазначені фактори, оскільки закон імперативно встановлює розмір таких санкцій у вигляді всього одержаного за правочином або належного за ним. Тобто у даному випадку закон встановлює абсолютно визначені та безальтернативні санкції, а суд не має розсуду для визначення (корегування) їх розміру.

Крім того, положення ч.3 ст.228 ЦК України, ч.1 ст.208 ГК України передбачають застосування санкцій навіть до сторони правочину, яка не винна у правопорушенні (вчиненому іншою стороною), та є добросовісною. Так, у таких випадках з добросовісної сторони правочину стягується в дохід держави все одержане нею або належне їй на відшкодування виконаного незалежно від того, чи було фактично повернуто такій стороні все одержане іншою стороною, чи ні.

При цьому за висновками ЄСПЛ справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07))».

З урахуванням викладеного Верховний Суд у постанові від 13.11.2024 у справі № 911/934/23 дійшов висновку про те, що норми ч. 3 ст. 228 ЦК України та ч. 1 ст. 208 ГК України не підлягають застосуванню як такі, що порушують критерій сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції у світлі практики ЄСПЛ.

Означений висновок (як і ряд інших правових позицій) був уточнений Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 наступним чином.

При визначенні підстав для застосування ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо).

Ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції».

Таким чином, суд виснує, що для застосування приписів ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України прокурор у цій справі мав довести те, що сам спірний правочин за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства, виходячи з зазначених вище критеріїв.

Однак, за встановленими судом обставинами, прокурор у позовній заяві та в судових засіданнях в обґрунтування недійсності спірного договору на підставі ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України посилається виключно на те, що оспорюваний договір був укладений з порушенням принципу добросовісної конкуренції серед учасників.

Тобто, фактично доводи прокурора зводяться до обставин порушення учасниками закупівлі правил конкуренції, які були допущені під час проведення процедур закупівлі, що встановлено у рішенні Антимонопольного комітету України, а не до того, що безпосередньо сам укладений договір порушує інтереси держави та суспільства.

Дослідивши доводи, наведені прокурором в обґрунтування підстав недійсності спірного у цій справі договору, суд резюмує, що прокурором не надано жодного доказу, який б підтверджував завідомо суперечливу інтересам держави і суспільства мету укладення спірного правочину, наявність його протиправних наслідків, а також умисел сторін на укладення договору, що суперечить зазначеним інтересам, зокрема, не довів спрямованість і відповідність спірного правочину ознакам, які б свідчили про посягання на суспільні, економічні чи соціальні основи держави і суспільства. При цьому, обвинувальний вирок у кримінальному провадженні, який би мав преюдиційне значення для цієї господарської справи, не виносився та прокурором суду не надавався.

Навпаки, за встановленими у справі обставинами, оспорюваний договір поставки № 7304 від 25.11.2019 має реальний характер, остаточна ціна договору відповідно до п. 2.1. договору не перевищує ціну закупівлі, а сторонами не заперечується, що ФОП Котенко Н.О. у повному обсязі та своєчасно поставлено відповідачу-1 (замовнику закупівлі) товар згідно договору в загальному розмірі 1 498 000,00 грн, що було узгоджено при укладенні договору поставки № 7304 від 25.11.2019.

При цьому також Об`єднана Палата Верховного Суду в своїй постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 зазначила, що за умови застосування відповідних приписів ч. 3 ст. 228 ЦК, відбувається непропорційне втручання в право власності й добросовісного учасника. По-перше, добросовісна сторона все одно втрачає очікуваний результат угоди. Вона витратила час, ресурси, можливо зазнала упущеної вигоди і зрештою залишиться ні з чим (лише зі своїм початковим майном/грошима). Якщо правочин був вигідним для неї, позбавлення майна чи прибутку може відчуватися як покарання, хоча умислу з її боку не було. По-друге, конфіскація майна добросовісної сторони (того, що вона отримала від іншого учасника) означає, що держава вилучає майно у особи, яка не вчинила свідомого порушення. Такий крок потребує дуже переконливого обґрунтування публічним інтересом. ЄСПЛ у подібних справах перевіряє, чи не було можливості обмежитися менш суворими заходами щодо невинної особи (справа "Air Canada v. the United Kingdom").

Таким чином, за результатами виконання оспорюваного прокурором договору було в повній мірі досягнуто мету публічної закупівлі, а прокурором, в свою чергу, не доводиться жодним доказом, що внаслідок укладення оспорюваного правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар неналежної якості, зокрема:

- не надано доказів завищення вартості поставленого товару чи поставки товару неналежної якості;

- не доведено обставин нераціональності використання коштів та економічну доцільність позову з урахуванням того, що публічний інтерес на предмет закупівлі, яким була поставка товару, в разі задоволення позову потребуватиме подальшого витрачання коштів для проведення повторної публічної закупівлі.

За таких обставин у цьому випадку відсутній причинно-наслідковий зв`язок між порушенням конкуренції та погіршенням майнового становища держави на спірну суму позову, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Подібний висновок викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23.

З урахуванням викладеного суд зазначає, що приписи ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України можуть застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання).

Водночас, відповідно до висновку Верховного Суду щодо застосування ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України у випадку порушення суб`єктом господарювання законодавства про захист конкуренції, викладеного у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі №922/3456/23, антиконкурентна поведінка учасника закупівлі не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підірвати її інтереси і сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у розумінні ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України. Ця норма права не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання законодавства про захист конкуренції.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, ФОП Котенко Н.О. за порушення законодавства про захист економічної конкуренції вже понесло відповідальність у вигляді покладеного рішенням Антимонопольного комітету України штрафу, що також визнається учасниками справи.

Враховуючи викладене, суд виснує про відсутність підстав для визнання недійсним спірного договору за статтею 228 Цивільного кодексу України, а також і для застосування особливого виду наслідків недійсності такого правочину, визначених ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України, оскільки прокурор не довів наявності суперечності спірного договору інтересам держави та суспільства.

На підставі викладеного, враховуючи актуальну судову практику Верховного Суду, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. При цьому суд зауважує, що застосування ч. 3 ст. 228 ЦК України до спірних відносин призвело б до порушення визначеного у рішеннях ЄСПЛ принципу пропорційності втручання держави в мирне володіння майном (ст.1 Протоколу першого до Конвенції) як щодо відповідача-2, так і щодо добросовісної сторони правочину.

Відповідач-2 просив у відзиві застосувати до правовідносин позовну давність.

Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 3, 4 ст.267 Цивільного кодексу України).

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Як встановлено вище, права чи охоронювані законом інтереси позивачів порушено не було, у зв`язку із чим клопотання відповідача про застосування до правовідносин позовної давності задоволенню не підлягає.

Господарський суд вважає за доцільне зазначити наступне.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (ч. 3 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (ч. 4ст. 53 Господарського процесуального кодексу України).

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).

Таким чином "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 (п.п. 68,69,70 постанови).

Разом із цим, чинним законодавством чітко не визначено, що необхідно розуміти під «нездійсненням або неналежним здійсненням суб`єктом владних повноважень своїх функцій», у зв`язку із чим прокурор у кожному випадку обґрунтовує та доводить наявність відповідних фактів самостійно з огляду на конкретні обставини справи.

Нездійснення захисту полягає у тому, що уповноважений суб`єкт владних повноважень за наявності факту порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Така поведінка (бездіяльність) уповноваженого державного органу може вчинятися з умислом чи з необережності; бути наслідком об`єктивних (відсутність коштів на сплату судового збору, тривале не заповнення вакантної посади юриста) чи суб`єктивних (вчинення дій на користь можливого відповідача, інших корупційних або кримінально караних дій) причин.

Представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень.

Прокурор може підтвердити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також іншими документами, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва.

Представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів».

Крім того, жодним нормативним актом не визначено переліку доказів, виключно на підставі яких суд має встановлювати наявність у прокурора підстав для реалізації конституційної функції представництва інтересів держави в суді.

В постанові від 24.04.2019 по справі № 911/1292/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив:

"18. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як на обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф. В. проти Франції" (F. W. v. France) від 31.03.2005, заява № 61517/00, пункт 27).

19. Водночас, є категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

20. ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін. У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 №1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не належать до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему здійснення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи."

Центральна окружна прокуратура міста Дніпра на виконання вимог, установлених абз. 4 ч. 4 ст. 23 указаного Закону, листами від 22.04.2024 за №54-3162ВИХ-24 (т. 1 а.с. 181-184), від 04.06.2024 за №54-4647ВИХ-24 (т. 1 а.с. 190-194), від 09.07.2024 за №54-5878ВИХ-24 (т. 1 а.с. 199-203), від 04.09.2024 за №54-7441ВИХ-24 (т. 1 а.с. 211-212), від 20.01.2025 за №54-360ВИХ-25 (т. 1 а.с. 218-221), від 27.03.2025 за №54-1932ВИХ-25 (т. 1 а.с. 223-226) повідомила Дніпровську міську раду про існування порушення інтересів держави від укладення договору за наслідками тендера, результати якого спотворено антиконкурентними узгодженими діями його учасників, і про наявність підстав для його визнання недійсним як такого, що суперечить інтересам держави з умислу ФОП Котенко Н.О. Зазначеними листами також витребувано відомості щодо вжитих і запланованих заходів із захисту порушених інтересів держави.

У відповіді за №7/11-1149 від 10.05.2024 (т. 1 а.с. 185) Дніпровська міська рада повідомила про те, що за результатами розгляду листа окружної прокуратури №54-3162ВИХ-24 від 22.04.2024 з`ясовано підстави оспорюваності договору поставки №7304 від 25.11.2019, у зв`язку з чим Департаменту транспорту та транспортної інфраструктури Дніпровської міської ради та Комунальному підприємству «Дніпровський електротранспорт» Дніпровської міської ради надано доручення щодо вжиття заходів претензійно-позовного характеру.

У відповіді за №7/11-2305 від 08.10.2024 (т. 1 а.с. 212-213) Дніпровська міська рада повідомила про подання КП «Дніпровський електротранспорт» ДМР до ФОП Котенко Н.О. позовної заяви про визнання недійсним договору поставки №7304 від 25.11.2019, укладеного між КП «Дніпровський електротранспорт» ДМР до ФОП Котенко Н.О. (справа № 904/4043/24).

Разом з тим, як зазначає прокурор, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 03.12.2024 у справі №904/4043/24 відмовлено в повному обсязі у задоволенні позовної заяви Комунального підприємства «Дніпровський електротранспорт» Дніпровської міської ради до ФОП Котенко Н.О. про визнання договору поставки №7304 від 25.11.2019 недійсним з моменту укладання, з огляду на обрання неефективного способу захисту у спірних правовідносинах. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 19.02.2025 апеляційну скаргу Комунального підприємства «Дніпровський електротранспорт» Дніпровської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.12.2024 у справі №904/4043/24 повернуто. Ухвалою Касаційного господарського суду від 26.03.2025 відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі №904/4043/24 за касаційною скаргою Комунального підприємства «Дніпровський електротранспорт» Дніпровської міської ради.

Прокурор зазначає, що з викладеного вбачається, що заявлені позовні вимоги Комунального підприємства «Дніпровський електротранспорт» Дніпровської міської ради щодо визнання недійсним поставки №7304 від 25.11.2019 розглянуті судами усіх інстанцій та рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні цих вимог набрало законної сили 19.02.2025. В свою чергу зі змісту рішення суду першої інстанції вбачається, що КП «Дніпровський електротранспорт» ДМР подано позов про визнання договору недійсним без застосування наслідків такої недійсності. Подання комунальним підприємством позову про визнання договору недійсним без вимоги про застосування наслідків недійсності правочину не є ефективним способом захисту та відновлення порушених інтересів держави та територіальною громадою, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Прокурор наголошує, що аналізуючи зміст листів Дніпровської міської ради слід дійти висновку, що вони однозначно підтверджують факт бездіяльності міської ради, як представницького органу, по захисту інтересів держави, оскільки органом місцевого самоврядування, його посадовими особами після отримання повідомлення від прокуратури про порушення інтересів держави, нераціонального та неефективного використання бюджетних коштів не призначено перевірку по факту повідомлення прокурора, не ініційовано проведення службового розслідування по зазначеним фактам, переговорів з ФОП Котенко Н.О. для з`ясування обставин справи та чи дійсно мають місце порушення законодавства у сфері публічних закупівель. Уповноважений орган на момент пред`явлення цього позову не повідомив прокурора у листі про конкретні дієві заходи з метою поновлення порушених інтересів держави. Міською радою здійснено лише посилання на той факт, що комунальним підприємством подано позов про визнання укладеного договору недійсним. Проте, цей спосіб захисту є неналежним та не призвів до поновлення порушених інтересів держави. Тому Дніпровська міська рада фактично самоусунулась від реалізації повноважень по захисту інтересів держави, територіальної громади міста, виконання функцій управління об`єктами комунальної власності.

Крім того, Центральна окружна прокуратура міста Дніпра відповідно до абз. 4 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» листом від 28.04.2025 №54-2766ВИХ-25 (т. 1 а.с. 231-234) повідомила Східний офіс Держаудитслужби про існування порушення інтересів держави від укладення договору за наслідками тендера, результати якого спотворено антиконкурентними узгодженими діями його учасників, і про наявність підстав для його визнання недійсним як такого, що суперечить інтересам держави з умислу ФОП Котенко Н.О. Зазначеним листом також витребувано відомості щодо вжитих і запланованих заходів із захисту порушених інтересів держави.

У відповідь Східний офіс Держаудитслужби повідомив прокуратуру, що перевіркою порушень не встановлено; заходи претензійно-позовного характеру не вживались та не плануються.

Отже, як зазначає прокурор, органами, уповноваженими державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах (Дніпровською міською радою та Східним офісом Держаудитслужби), допущено нездійснення необхідного захисту не пред`явлено до суду позов про визнання недійсним договору як такого, що суперечать інтересам держави з умислу ФОП Котенко Н.О., із застосуванням наслідків недійсності відповідного правочину.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» листом від 21.05.2025 за №54-3410вих-25 (т. 1 а.с. 236-237) Дніпровську міську раду та листом від 21.05.2025 за №54-3411вих-25 (т. 1 а.с. 238-239) Східний офіс Держаудитслужби повідомлено про наявність підстав для вжиття заходів представницького характеру шляхом звернення Центральною окружною прокуратурою міста Дніпра до Господарського суду Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, Східного офісу Держаудитслужби до Комунального підприємства «Дніпровський електротранспорт» Дніпровської міської ради, Фізичної особи підприємця Котенко Наталії Олександрівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів Південно-східне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України, про визнання недійсним договору поставки №7304 від 25.11.2019, укладеного між Комунальним підприємством «Дніпровський електротранспорт» Дніпровської міської ради та Фізичною особою підприємцем Котенко Наталією Олександрівною як такого, що суперечить інтересам держави та суспільства з умислу Фізичної особи підприємця Котенко Наталії Олександрівни, та застосування наслідків недійсності.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19), прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (п. 43).

Отже, у цій справі прокурор, звертаючись з позовом до суду, дотримався передбачених чинним законодавством вимог для представництва інтересів держави.

Згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу витрати по сплаті судового збору покладаються на прокурора у розмірі 20 398,40 грн.

Керуючись ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору покласти на прокурора.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 06.08.2026.

Суддя І.В. Мілєва