Ухвала суду № 138778541, 05.08.2026, Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 185/12823/26

Провадження 2/185/10540/26

У Х В А Л А

05 серпня 2026 року м. Павлоград

Суддя Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області Бабій С.О., перевіривши виконання вимог ст.ст. 175-177 ЦПК України за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування Богданівської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області, про позбавлення батьківських прав,

В С Т А Н О В И В:

24.07.2026 позивач ОСОБА_1 звернулася до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області з даною позовною заявою.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.08.2026 справа передана на розгляд судді Бабію С.О.

Ознайомившись із змістом позовної заяви та доданими до неї матеріалами, суддя встановив, що позовна заява підлягає залишенню без руху з таких підстав.

У відповідності до положень ст. 55 Конституції України, ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом; правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства.

Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ЦПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Позов це звернена через суд до відповідача матеріально-правова вимога про поновлення порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, який здійснюється в певній, визначеній законом процесуальній формі.

Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючі ознаки позову) являються предмет і підстава.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами суб`єктивним правом і обов`язком відповідача.

Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки.

Фактична підстава позову це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача.

Правова підстава позову це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога.

Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Як роз`яснено у п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 N 2 суди мають звертати особливу увагу, зокрема, на те, що у позовній заяві повинні не лише міститися позовні вимоги, а й бути викладені обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і зазначені докази, що підтверджують кожну обставину.

У цивільному процесуальному законодавстві діє принцип «суд знає закони». Застосування цього принципу судом не є безмежним. Застосування судом цього принципу полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору. Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах: від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, провадження № 12-161гс19; від 08.06.2021 у справі № 662/397/15-ц, провадження № 14-20цс21 та інших.

Принцип «суд знає закони», з одного боку, підлягає безумовному застосуванню: суд зобов`язаний застосувати правильні норми права, перекваліфікувавши позов, незалежно від посилань позивача. З іншого боку, перекваліфіковуючи позов за цим принципом, суд може порушити право на справедливий суд як щодо відповідача, так і щодо позивача. У таких умовах слід зважати на принцип змагальності та рівності сторін. Сторін не можна позбавляти права на аргументування своєї позиції в умовах нової кваліфікації.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 04.09.2024 у справі № 278/2111/23 (провадження № 61-5586 св 24).

За правилами цивільного процесуального законодавства, позовна заява за формою та змістом повинна відповідати статті 175 ЦПК України, а також вимогам статті 177 цього Кодексу.

Так, закон не передбачає вимог щодо обсягу, повноти чи слушності доводів позовної заяви, але приписує щонайменше сформулювати суть (зміст) порушення, яким чином воно негативно позначилось на правах особи, яка звертається з позовом, яким чином може бути відновлено порушене право. Зміст та обсяг порушеного права та викладення обставин, якими воно підтверджується, в кожному конкретному випадку можуть різнитися, але принаймні на рівні формулювання викладу їх змісту мають бути достатніми, щоб визначити предмет спору, його юрисдикційну належність, характер вимог, часові межі події порушення, нормативне регулювання спірних відносин, а також обставини, за яких можна ухвалити одне з обов`язкових процесуальних рішень, пов`язаних із визнанням позовної заяви прийнятною/неприйнятною. (Постанова ВП ВС від 26.09.2024 №990/220/24)

Від змісту позовних вимог залежить і позиція відповідача, котрий, як і позивач, має право на судовий захист, для реалізації якого має бути обізнаний з тим, які вимоги до нього заявлені, з яких підстав і якими доказами це підтверджується.

Тому позивач зобов`язаний виконувати вимоги щодо дотримання процесуального порядку форми та змісту позовної заяви.

За правилами цивільного процесуального законодавства позовна заява за формою та змістом повинна відповідати вимогам статей 175 та 177 ЦПК України.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити, зокрема, ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.

Із змісту позовної заяви та доданих до неї матеріалів, а також з відповідями, отриманими судом з Єдиного державного демографічного реєстру (№ 3136077 від 05.08.2026) та Єдиної інформаційної системи соціальної сфери (№ 3136098 від 05.08.2026), суддя встановив, що позивачем відповідні відомості щодо позивача не зазначено та/або зазначено невірно.

Так, у позовній заяві відповідач зазначений як ОСОБА_2 . Водночас згідно з офіційними даними Єдиного державного демографічного реєстру та Єдиної інформаційної системи соціальної сфери особа фігурує як ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Крім того, у позовній заяві зареєстроване місце проживання відповідача вказано як АДРЕСА_1 , тоді як за даними Єдиного державного демографічного реєстру зареєстроване місце проживання відповідача АДРЕСА_2 .

Крім того, у позовній заяві зареєстроване місце проживання відповідача вказано як АДРЕСА_1 , тоді як за даними Єдиного державного демографічного реєстру зареєстроване місце проживання відповідача АДРЕСА_2 із 04.09.2013 р.

Одночасно судом отримано інформацію з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери (відповідь № 3136098 від 05.08.2026), згідно з якою ОСОБА_3 має діючу довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 1216-7501455488 від 08.12.2022, видану УСЗН Павлоградської міської ради. Фактична адреса проживання відповідача як внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_3 .

У позовній заяві зазначене лише повне найменування третьої особи, без зазначення місцезнаходження, поштового індексу, ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України.

У позовній заяві відсутні відомості про наявність або відсутність електронного кабінету у сторін учасника справи (третьої особи). Приписи ст. 175 ЦПК України в цій частині є імперативними, тобто обов`язковими до виконання. Зокрема, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету є відкритими та загальнодоступними, а тому позивач зобов`язаний зазначити саме про «наявність» або «відсутність» електронного кабінету.

Відповідно до п. 8 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви. У позовній заяві таке зазначення відсутнє.

Відповідно до п. 8 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав. У позовній заяві таке зазначення відсутнє.

Відповідно до ч. 4 ст. 177 ЦПК України, до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

У позові заявлено одну немайнову вимогу.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 частини 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року № 3674-VI, ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подається фізичною особою - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб - 3328 гривень.

За таких обставин, позивачу для усунення зазначеного недоліку необхідно надати суду докази сплати судового збору або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони чи обмеження, зміст яких є не допустити судовий процес у безладний рух; право на суд не є абсолютним та воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави, що відображено у п. 37 рішення у справі «Мушта проти України», заява № 8863/06, п.38 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, п.230 рішення у справі «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria), заява №36760/06, п.53 рішення у справі «Круз проти Польщі», (Kreuz v. Poland), заява № 28249/95, п.44 рішення у справі («Осман проти Сполученого Королівства» («Osman v. theUnitedKingdom»), заява №23452/94, п.85 рішення у справі «Луордо проти Італії» («LUORDO v. ITALY»), заява № 32190/96).

З огляду на вищевикладене, оскільки позовна заява не відповідає вимогам, встановленим ст.ст. 175, 177 ЦПК України, вважаю за необхідне на підставі ч. 1 ст. 185 ЦПК України залишити її без руху, запропонувавши позивачу протягом п`яти днів з дня отримання копії ухвали усунути вищезазначені недоліки та привести позовну заяву у відповідність до чинного законодавства.

Частиною 3 ст. 185 ЦПК України передбачено, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 175-177, 185 ЦПК України, суддя

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву залишити без руху.

Повідомити позивача про необхідність усунення недоліків, вказаних у мотивувальній частині цієї ухвали, протягом п`яти днів з дня отримання ухвали.

Роз`яснити позивачу, що у випадку виконання вимог ухвали у встановлений судом строк, позовна заява буде вважатися поданою в день первісного її подання до суду. Інакше позовна заява вважатиметься неподаною і буде повернута позивачеві.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею і оскарженню не підлягає.

Суддя С.О. Бабій