Рішення № 138778085, 24.07.2026, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/204/25

Провадження 2/522/2175/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАІНИ

24 липня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси, у складі:

головуючого - судді Науменко А.В.,

за участю секретаря судового засідання Зелінська К.Ю.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 до Споживчого товариства «Сузір`я будова», Товариства з обмеженою відповідальністю «УВГП- Система», Споживче товариство «Сузір`я плюс», Південного управління капітального будівництва міністерства оборони України, Колективного підприємства «Будова», Товариства з обмеженою відповідальністю «БАУБУД» про захист прав споживачів, визнання права власності на об`єкт нерухомого майна, зобов`язання вчинити дії та визнання недійсними угод та за зустрічним позовом Південного управління капітального будівництва Міністерства оборони України до ОСОБА_1 , Споживчого товариства «Сузір`я Будова» про визнання договору недійсним

В С Т А Н О В И В:

До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Споживчого товариства «СУЗІР`Я БУДОВА» (відповідач 1), Споживчого товариства «СУЗІР`Я ПЛЮС» (відповідач 6), Товариства з обмеженою відповідальністю «УВГП-Система» (відповідач 2), Південного управління капітального будівництва Міністерства оборони України (відповідач 3), Колективного підприємства «БУДОВА» (відповідач 4), Товариства з обмеженою відповідальністю «БАУБУД» (відповідач 5) про захист прав споживачів, визнання права власності на об`єкт будівництва (інвестування).

Позивач обґрунтовує позов тим, що вона на підставі договору асоційованого членства № 4/320-КР від 15.03.2018 р. є асоційованим членом (пайовиком) СТ «Сузір`я Будова» та в повному обсязі профінансувала будівництво квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 46,5 кв.м, що підтверджується квитанціями до прибуткових касових ордерів, тоді як відповідач-1 (СТ «Сузір`я Будова») своїх зустрічних зобов`язань щодо передачі квартири не виконав.

Позивач зазначає, що будівництво здійснювалося на підставі ланцюга послідовних договорів договору № 227/УПБ-70Д від 25.11.2004 р. між ПУКБ МОУ та ТОВ «УВГП-Система» (із додатковими угодами № 1/70СП від 02.12.2005 р. та № 2/70СП від 25.12.2008 р.), договору про спільну діяльність № 1/Г-19 від 29.08.2016 р. між ТОВ «УВГП-Система» та СТ «Сузір`я Будова», за умовами якого останнє мало одержати у власність 100% квартир та паркомісць збудованого об`єкта і, відповідно, було зобов`язане передати позивачці профінансовану нею квартиру.

Позивач вказує, що додаткова угода № 3 від 11.12.2019 р. до договору про спільну діяльність, якою збільшено фінансове навантаження на СТ «Сузір`я Будова» шляхом покладення на нього обов`язку відшкодувати ТОВ «УВГП-Система» витрати за договором № 227/УПБ-70Д, є, на її переконання, укладеною з порушенням інтересів асоційованих членів, оскільки обставини (судові рішення у справі № 916/1674/18), якими нібито обумовлена необхідність такого збільшення, на дату підписання угоди ще не існували відповідні судові рішення ухвалені лише у 20222023 роках, а тому додаткова угода № 3 має ознаки штучно утвореної заднім числом.

Позивач також посилається на те, що додаткові угоди № 4 від 25.01.2024 р. та № 5 від 01.03.2024 р., якими договір про спільну діяльність № 1/Г-19 від 29.08.2016 р. розірвано, а виконані будівельні роботи по вже фактично готовому до експлуатації будинку передано від СТ «Сузір`я Будова» до ТОВ «УВГП-Система» за актом приймання-передачі № 1 від 01.03.2024 р., є такими, що порушують ч. 2 та ч. 4 ст. 653 ЦК України, оскільки укладені без правових підстав та після фактичного завершення будівництва профінансованого позивачкою об`єкта.

Позивач наголошує, що вже 26.01.2024 р., тобто на наступний день після розірвання договору з СТ «Сузір`я Будова», ТОВ «УВГП-Система» уклало аналогічний договір про спільну діяльність № 1/Г-19 з новоствореним (зареєстрованим 15.01.2024 р.) СТ «Сузір`я Плюс», пункт 5.2.2 якого передбачає набуття СТ «Сузір`я Плюс» у власність 100% квартир, нежитлових приміщень та машиномісць того самого об`єкта будівництва без будь-якої участі останнього у його фінансуванні, тоді як саме коштами позивачки та інших асоційованих членів СТ «Сузір`я Будова» це будівництво було повністю профінансовано.

З огляду на близьку у часі та логічно пов`язану послідовність подій (рішення Верховного Суду від 14.11.2023 р. у справі № 916/1674/18, реєстрація СТ «Сузір`я Плюс» 15.01.2024 р., розірвання договору з СТ «Сузір`я Будова» 25.01.2024 р., укладення договору з СТ «Сузір`я Плюс» 26.01.2024 р., підписання додаткової угоди № 5 та акту приймання-передачі 01.03.2024 р.) позивач вважає, що СТ «Сузір`я Будова», ТОВ «УВГП-Система» та СТ «Сузір`я Плюс» діяли за попередньою змовою з метою протиправного позбавлення асоційованих членів їхнього майна, а тому пункт 5.2.2 договорів про спільну діяльність, що не враховує та не виключає з розподілу площ ті квартири, які вже профінансовані й закріплені за асоційованими членами СТ «Сузір`я Будова» (у тому числі за позивачкою), суперечить загальним засадам цивільного законодавства, вимогам ст. 203 ЦК України та порушує публічний порядок у розумінні ст. 228 ЦК України, а отже є недійсним.

Крім того, позивач вказує, що станом на дату звернення до суду СТ «Сузір`я Будова» не скликало загальних зборів своїх членів (у тому числі асоційованих, статус яких прирівняно до повноправних членів кооперативу з 10.10.2022 р. згідно із Законом України «Про гарантування речових прав на об`єкти нерухомого майна, які будуть споруджені в майбутньому») для прийняття рішення про розпорядження майном кооперативу, а тому оспорювані додаткові угоди й договір укладені за відсутності належних повноважень і всупереч встановленому статутному порядку.

На цих підставах, керуючись положеннями ЦК України щодо нікчемних та оспорюваних правочинів, позивач просить суд визнати недійсним пункт 5.2.2 договору про спільну діяльність № 1/Г-19 від 26.01.2024 р., укладеного між ТОВ «УВГП-Система» та СТ «Сузір`я Плюс», а також відповідні положення пов`язаних договорів і додаткових угод в частині, що стосується профінансованого позивачкою об`єкта квартири АДРЕСА_2 , та захистити у такий спосіб її право на отримання цього об`єкта нерухомості.

Ухвалою суду від 13.01.2024 року провадження по справі відкрито та призначено справу до судового розгляду в порядку загального позовного провадження.

Позивач звернувся до Приморського районного суду міста Одеси з заявою про забезпечення позову, в якій просить забезпечити позов шляхом накладення арешту на об`єкт нерухомості у житловому будинку (ідентифікатор об`єкта нерухомого майна 01.3074881.4645379.20240711.83.0000.51) а саме:

Квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 48,1 кв. м. (22 поверх) (ідентифікатор об`єкту будівництва реєстраційний номер 01.3074881.4645379.20240711.83.6423.39) згідно Договору асоційованого членства у споживчому товаристві № 4/320-КР від 15.03.2018 р. та Технічного паспорту (реєстраційний номер у Реєстрі будівельної діяльності ТІ01:9988-7879-9190-7554), за місцезнаходженням Одеська область, місто Одеса, проспект Лесі Українки 19-21 .

В обгрунтування заяви вказує, що предметом розгляд даної справи є визнання за позивачем права власності на об`єкт нерухомого майна.

Ухвалою суду від 13.01.2025 року вирішено у задоволенні заяви позивача про забезпечення доказів по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Споживчого товариства «Сузір`я будова», Товариства з обмеженою відповідальністю «УВГП- Система», Споживче товариство Сузір`я плюс», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Південне управління капітального будівництва міністерства оборони України, про захист прав споживачів, визнання права власності на об`єкт нерухомого майна, зобов`язання вчинити дії та визнання недійсними угод- відмовити.

03.03.2025 року від відповідача СТ «Сузір`я Будова» до суду надійшов відзив на позовну заяву.

Відповідач у відзиві зазначає, що заперечує проти позову ОСОБА_1 в повному обсязі, оскільки позивач не довів наявності порушеного відповідачем права, що є самостійною підставою для відмови в позові.

Відповідач вказує, що за позивачем як асоційованим членом споживчого товариства не може бути визнане право власності на спірну квартиру, адже такий об`єкт відсутній у складі майна товариства, а за укладеним договором асоційованого членства позивач не набув майнових прав на конкретне житло, а лише отримав право участі у діяльності кооперативу з умовою передачі квартири після введення будинку в експлуатацію та за умови виконання власних зобов`язань.

Відповідач наголошує, що з 25 січня 2024 року СТ «Сузір`я Будова» не є учасником будівництва за адресою АДРЕСА_4 , оскільки договір про спільну діяльність з ТОВ «УВГП-Система» розірвано додатковою угодою №4 у зв`язку з істотною зміною обставин збільшенням обсягу зобов`язань перед Південним управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України (яке за рішеннями у справі №916/1674/18 набуло права на отримання 17 000 кв.м у об`єкті), що зробило неможливим подальше фінансування будівництва товариством. На виконання цієї угоди та додаткової угоди №5 виконані будівельно-монтажні роботи передано за актом до ТОВ «УВГП-Система» як таке, що безпідставно набуте в розумінні ст. 1212 ЦК України, оскільки підстава набуття (договір про спільну діяльність) відпала.

Щодо доводів про перевищення повноважень голови товариства при укладенні оспорюваних правочинів відповідач посилається на практику Великої Палати Верховного Суду (постанова від 08.10.2019 у справі №916/2084/17) та вказує, що укладення виконавчим органом договору без згоди загальних зборів може свідчити про порушення прав самого товариства, а не корпоративних чи інших прав його учасника чи асоційованого члена, правосуб`єктність якого не пов`язана з правосуб`єктністю юридичної особи.

Відповідач заперечує проти кваліфікації спірних правочинів як фраудаторних, зазначаючи, що вони не мали на меті уникнення виконання зобов`язань перед кредитором, а були обумовлені об`єктивною неможливістю продовжувати будівництво через наслідки судового рішення у справі №916/1674/18; також вказує, що додаткова угода №3 укладена 11.12.2019 задовго до виникнення будь-якої заборгованості, а посилання позивача на зміни законодавства щодо асоційованих членів (2022 рік) є нерелевантним щодо періоду її укладення. Відповідач додає, що товариство не ухиляється від виконання договору, а пропонувало позивачу варіанти вирішення ситуації, зокрема повернення сплачених коштів.

Відповідач також заперечує проти застосування ч. 2 ст. 19-1 Закону «Про кооперацію» щодо набуття права власності члена кооперативу при викупі майна, оскільки викупу квартири позивачем не відбувалося, а право власності на новостворене нерухоме майно відповідно до ст. 331 ЦК України виникає лише після прийняття об`єкта в експлуатацію та державної реєстрації, чого на момент спору не було. Договір асоційованого членства, на думку відповідача, не є договором інвестування, оскільки законодавство про інвестиційну діяльність передбачає інші механізми фінансування житлового будівництва, а фінансування через споживче товариство є самостійним способом, прямо не забороненим і не тотожним інвестуванню.

Відповідач посилається на практику Верховного Суду щодо необхідності доведення позивачем порушення саме його прав як умови задоволення позову про визнання правочину недійсним та про визнання права власності, а також на принцип ефективності способу захисту, і зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту є неналежним і не приведе до реального відновлення можливо порушеного права.

На підставі викладеного відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 повністю.

11.03.2025 року від відповідача СПОЖИВЧОГО ТОВАРИСТВА «СУЗІР`Я ПЛЮС» до суду надійшов відзив на позовну заяву.

Відповідач обґрунтовує відзив тим, що позовна заява надійшла на адресу СПОЖИВЧОГО ТОВАРИСТВА «СУЗІР`Я ПЛЮС» 13 лютого 2025 року, а строк для подання відзиву сплив 28 лютого 2025 року. Пропуск 15-денного строку зумовлений великим обсягом інформації та додатків до позову, а також постійними ракетними атаками і тривалими повітряними тривогами, що перешкоджали повному вивченню матеріалів справи. З огляду на це та практику Європейського суду з прав людини щодо недопустимості надто строгого тлумачення процесуальних норм, відповідач просить визнати причини пропуску поважними та поновити процесуальний строк.

По суті позовних вимог відповідач зазначає, що СТ «Сузір`я Плюс» не є стороною договору асоційованого членства, укладеного між позивачем та СТ «Сузір`я Будова», і не бере участі у спірних правовідносинах, а тому є неналежним відповідачем, оскільки згідно зі ст. 511 Цивільного кодексу України зобов`язання не створює обов`язків для третьої особи. Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог. Окрім того, оскаржуваний договір про спільну діяльність укладено в межах власної господарської діяльності та відповідно до принципів свободи договору, він не порушує прав чи законних інтересів позивача. Позивач також не навів жодної передбаченої законом підстави недійсності правочину відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України. У зв`язку з відсутністю порушеного права позивача з боку СТ «Сузір`я Плюс» та недоведенням підстав недійсності угод, відповідач просить поновити строк на подання відзиву та відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

11.03.2025 року від відповідача ТОВ «УВГП-Система» до суду надійшов відзив на позовну заяву.

Відповідач обґрунтовує відзив тим, що позовна заява надійшла на адресу ТОВ «УВГП-Система» 13 лютого 2025 року, а строк для подання відзиву сплив 28 лютого 2025 року. Пропуск 15-денного строку зумовлений значним обсягом матеріалів справи та додатків, відсутністю у штаті юриста за умови великої кількості судових позовів, а також регулярними повітряними тривогами й стресом через ракетні обстріли, що перешкоджали своєчасному опрацюванню документів. З огляду на практику Європейського суду з прав людини щодо недопустимості надто строгого тлумачення процесуальних норм, відповідач просить визнати причини пропуску поважними та поновити строк на подання відзиву.

По суті позовних вимог відповідач зазначає, що між позивачем і ТОВ «УВГП-Система» відсутні будь-які договірні чи інші правовідносини, а позов не містить обґрунтування та доказів порушення прав позивача з боку товариства, що згідно зі ст. 15 і 16 Цивільного кодексу України є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Товариство здійснює будівництво за адресою: АДРЕСА_4 на підставі договору пайової участі від 25 листопада 2004 року, укладеного з Південним управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України як замовником будівництва, якому належить право постійного користування земельною ділянкою та первісні інвестиційні права. За умовами вказаного договору та відповідно до судової практики, розподіл площ і майнових прав визначено за інвестором та замовником. Оскаржувані правочини укладено відповідно до вимог чинного законодавства та принципу свободи договору, вони не порушують прав чи інтересів позивача, а передбачені законом підстави для визнання їх недійсними відсутні. У зв`язку з цим відповідач просить поновити строк на подання відзиву та відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

18.03.2025 року від ОСОБА_1 до суду надійшла відповідь на відзив.

Позивач зазначає, що з урахуванням значного робочого навантаження представника у судових засіданнях пропуск строку для подання відповіді на відзив є поважним, а тому просить його поновити. По суті заперечень позивач наголошує, що доводи відповідача є необґрунтованими та спростовуються нормами чинного законодавства й сталою судовою практикою Верховного Суду. Зокрема, правовий статус асоційованого члена житлово-будівельного кооперативу носить інвестиційний характер, а повне внесення пайових внесків на будівництво житла наділяє інвестора майновими правами та первісним правом власності на новостворений об`єкт. Твердження про те, що єдиним отримувачем житла є третя особа (ПУКБ МОУ), спростовуються умовами договорів про спільну діяльність та фактичним виконанням зобов`язань за іншими адресами. Позивач акцентує, що укладені між відповідачами додаткові угоди та договори про спільну діяльність, спрямовані на відчуження активів кооперативу та уникнення виконання зобов`язань перед інвесторами, мають ознаки фраудаторних правочинів, оскільки вчинені на шкоду правам та інтересам членів товариства з метою зловживання правом і унеможливлення отримання квартири у власність. Будучи повноправним членом кооперативу та виконавши зобов`язання з внесення паю в повному обсязі, позивач має процесуальне право на судовий захист і оскарження таких правочинів. З огляду на викладене, позивач просить поновити строк на подання відповіді на відзив та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

19.03.2025 року від ОСОБА_1 до суду надійшла відповідь на відзив.

Позивач обґрунтовує поважність пропуску строку на подання відповіді на відзив значним навантаженням представника у судових засіданнях та позаплановими відключеннями електроенергії у м. Одесі внаслідок військової агресії рф, а тому просить поновити такий строк.

По суті заперечень позивач зазначає, що доводи ТОВ «УВГП-Система» є необґрунтованими та спростовуються нормами чинного законодавства і матеріалами справи. Правовий статус асоційованого члена споживчого товариства має інвестиційний характер, а повне внесення пайового внеску на будівництво наділяє інвестора майновими правами та правом власності на новостворений об`єкт. Твердження відповідача про відсутність порушених прав та виключний статус ПУКБ МОУ спростовуються умовами договорів про спільну діяльність, за якими ТОВ «УВГП-Система» та інші залучені суб`єкти порушили права позивача шляхом незаконного розпорядження активами, перекладання фінансового тягаря та укладення оспорюваних правочинів (зокрема з СТ «Сузір`я Плюс»), які мають ознаки фраудаторних. Позивач є належним інвестором, який повністю виконав свої зобов`язання, а тому має законне право на судовий захист і задоволення позовних вимог у повному обсязі.

19.03.2025 року до суду надійшла заява представника позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову в якій він просить суд постановити ухвалу про забезпечення позову шляхом:

1.1. накладення арешту на об`єкт нерухомості - квартиру АДРЕСА_5 проспект Лесі Українки, 19-Г.

1.2. заборони вчиняти дії щодо об`єкту будівництва (інвестування), а саме: квартири АДРЕСА_5 проспект Лесі Українки, 19-Г Споживчому товариству «Сузір`я Будова» (Код ЄДРПОУ 40355181), Товариству з обмеженою відповідальністю «УВГП-Система» (Код ЄДРПОУ 32866376), Споживчому товариству «Сузір`я Плюс» (Код ЄДРПОУ45159936) в будь-який спосіб розпоряджатися (користуватися, володіти, передавати, приймати), відчужувати будьяким іншим способом будь-яким іншим особам.

Ухвалою суду від 24.03.2026 року судом вирішено заяву позивача про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Споживчого товариства «Сузір`я будова», Товариства з обмеженою відповідальністю «УВГП- Система», Споживче товариство Сузір`я плюс», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Південне управління капітального будівництва міністерства оборони України, про захист прав споживачів, визнання права власності на об`єкт нерухомого майна, зобов`язання вчинити дії та визнання недійсними угод задовольнити.

Накласти арешт на квартиру АДРЕСА_5 проспект Лесі Українки, 19-Г.

В іншій частині відмовлено.

17.04.2025 року від позивача до суду надійшла заява про зміну предмета позову.. Позивач зазначає, що у зв`язку з присвоєнням поштової адреси об`єкту будівництва на підставі розпорядження районної адміністрації виникла необхідність уточнення позовних вимог. З огляду на це позивач подає заяву про зміну предмета позову, якою просить прийняти нові докази щодо зміни адреси та викласти прохальну частину позовної заяви в новій редакції:

«1. Визнати за ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) право власності на об`єкти нерухомості за місцезнаходженням АДРЕСА_6 ), що розміщений на земельній ділянці за кадастровим номером 5110137500:44:001:0057 за адресою АДРЕСА_6 , а саме на: - на квартиру АДРЕСА_3 , на 22 поверху, загальною площею 48,1кв.м. (реєстраційний номер 01.3074881.4645379.20240711.83.6423.39 згідно Договору № 4/320-КР від 15.03.2018р., Технічного паспорту за реєстраційним номером у Реєстрі будівельної діяльності ТІ01:9988-7879-3190-7554 від 30.09.2024 р. та Сертифікату № ІУ123241004661 від 18.10.2024 р.

2. Визнати недійсними пункт 5.2.2 Договору про спільну діяльність № 1/Г-19 від 26.01.2024 р., укладений між ТОВ «УВГП-Система» та СТ «Сузір`я Плюс» в частині прав Позивачів, Додаткову угоду № 3 від 11.12.2019 р., Додаткову угоду № 4 від 25.01.2024 р. та Додаткову угоду № 5 від 01.03.2024 р. до Договору про спільну діяльність від 29.08.2016 р., укладені між ТОВ «УВГП-Система» (Код ЄДРПОУ 32866376) та СТ «Сузір`я Будова» (Kод ЄДPПOУ 40355181) та зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «УВГП-Система» (Код ЄДРПОУ 32866376) виконати умови Договору про спільну діяльність № 1/Г-19 від 29.08.2016 р., укладеного зі Споживчим Товариством «Cyзіp'я Бyдoвa» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Баубуд» у повному обсязі.

06.06.2025 року від СТ «Сузір`я Будова» до суду надійшов відзив на позовну заяву.

Відповідач зазначає, що, з урахуванням прийнятої судом заяви позивача про зміну предмету позову, заперечує проти задоволення змінених та доданих позовних вимог у повному обсязі як необґрунтованих, оскільки право, за захистом якого звернувся позивач, має йому належати та бути порушеним відповідачем, а такого порушення не встановлено.

Відповідач вказує, що позивач як асоційований член споживчого товариства не може набути права власності на об`єкт, який відсутній у складі майна самого товариства, адже за Договором асоційованого членства позивач не отримував майнових прав на конкретне майно, а лише набув статусу асоційованого члена з правом на отримання квартири після завершення будівництва та введення будинку в експлуатацію за умови виконання ним власних договірних зобов`язань; жодної трансформації прав інвестора у право власності не відбулося.

Відповідач наголошує, що позов про визнання права власності за ст. 392 ЦК України можливий лише за наявності оспорюваного чи невизнаного права власності або втрати правовстановлюючого документа, тоді як право власності на новостворене нерухоме майно за ст. 331 ЦК України виникає лише після прийняття об`єкта в експлуатацію та державної реєстрації, чого станом на момент спору не відбулося, тому підстав для визнання права власності чи майнових прав немає.

Відповідач повторно наводить обставини розірвання Договору про спільну діяльність №1/Г-19 від 29.08.2016 додатковою угодою №4 від 25.01.2024 у зв`язку з істотною зміною обставин, спричиненою збільшенням обсягу зобов`язань перед Південним управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України за наслідками справи №916/1674/18 (право на отримання 17 000 кв.м у об`єкті), неотриманням згоди асоційованих членів на додаткове фінансування та неможливістю подальшого виконання зобов`язань товариством. На виконання додаткових угод №4 та №5 виконані будівельно-монтажні роботи передані ТОВ «УВГП-Система» за актом як безпідставно набуті в розумінні ст. 1212 ЦК України, оскільки підстава їх набуття відпала внаслідок розірвання договору.

Відповідач зазначає, що передача майнових прав асоційованим членам обумовлена завершенням будівництва об`єкта, а оскільки на момент розірвання договору про спільну діяльність об`єкт не був збудований та введений в експлуатацію, у товариства не виникло обов`язку передати майнові права позивачу; завершення будівництва здійснювалося іншими особами із залученням додаткових коштів, у зв`язку з чим товариство запропонувало позивачу повернення сплачених коштів, що свідчить про відсутність ухилення від договору.

Щодо доводів про недійсність додаткової угоди №3 від 11.12.2019 відповідач заперечує її суперечність публічному порядку, посилаючись на роз`яснення Пленуму ВГСУ №11 від 29.05.2013 та постанову Верховного Суду від 12.01.2023 у справі №727/5209/20, за якими категорія публічного порядку стосується лише суттєвих основ правопорядку держави, а не спірних договірних відносин сторін. Відповідач також вказує на невідповідність часу укладення угоди (2019 рік) посиланням позивача на законодавчі зміни щодо асоційованих членів, які набрали чинності лише у 2022 році.

Відповідач повторює правову позицію щодо неможливості асоційованого члена оскаржувати правочин, укладений головою товариства з можливим перевищенням повноважень, оскільки таке порушення, за усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду (постанова від 08.10.2019 у справі №916/2084/17) та Касаційного цивільного суду, стосується прав самого товариства, а не корпоративних чи інших прав його учасника чи асоційованого члена.

На підставі викладеного, з посиланням на необхідність застосування ефективного та належного способу захисту порушеного права відповідно до практики Верховного Суду та Європейського суду з прав людини, відповідач просить суд прийняти відзив до розгляду та відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 повністю.

10.07.2025 року від позивача до суду надійшла уточнена позовна заява.

Позивач в уточненій позовній заяві зазначає, що є асоційованим членом СТ «Сузір`я Будова» та пайовиком у житловому будинку за адресою АДРЕСА_6 , згідно Договору асоційованого членства у споживчому товаристві №4/320-КР від 15.03.2018, за яким його частка складає 1 219 860 грн і внесена в повному обсязі, що підтверджується квитанціями до прибуткових касових ордерів.

Позивач наводить обставини будівництва об`єкта, зазначаючи, що замовником будівництва є Південне управління капітального будівництва Міністерства оборони України (ПУКБ МОУ), яке за Договором №227/УПБ-70Д від 25.11.2004, укладеним з ТОВ «УВГП-Система», мало отримати 20% площі житла, проте відповідно до додаткової угоди №2/70СП від 25.12.2008 частка ПУКБ МОУ вже забезпечена на інших земельних ділянках і об`єктах, а отже ПУКБ МОУ не має майнових претензій на квартири в об`єкті за адресою АДРЕСА_4 , що підтверджується листуванням та особистими заявами представників ПУКБ МОУ і ТОВ «УВГП-Система».

Позивач зазначає, що для фінансування будівництва ТОВ «УВГП-Система» уклало з СТ «Сузір`я Будова» та ТОВ «Баубуд» Договір про спільну діяльність №1/Г-19 від 29.08.2016, за яким СТ «Сузір`я Будова» мало одержати у власність 100% квартир та місць у паркінгу, а 17.02.2023 відбулась державна реєстрація права власності на об`єкт незавершеного будівництва.

Позивач стверджує, що зобов`язання СТ «Сузір`я Будова» з будівництва будинку та передачі квартири не виконані, а товариство листом від 26.02.2024 повідомило про неможливість виконання договору з посиланням на рішення у справі №916/1674/18 та запропонувало повернення коштів або переукладення договору з новоствореним СТ «Сузір`я Плюс» з додатковою доплатою, що позивач кваліфікує як агресивну та таку, що вводить в оману, підприємницьку практику, заборонену статтею 19 Закону «Про захист прав споживачів».

Позивач заперечує обґрунтованість посилань відповідача на справу №916/1674/18, вказуючи, що ухвалою Верховного Суду від 14.11.2023 у цій справі встановлено відсутність будь-якого впливу зазначеного судового рішення на права та обов`язки СТ «Сузір`я Будова», а також що земельна ділянка ніколи не перебувала в користуванні товариства, тому посилання на «скасування права на використання ділянки» є безпідставним.

Позивач вважає Додаткові угоди №3 від 11.12.2019, №4 від 25.01.2024, №5 від 01.03.2024 до Договору про спільну діяльність №1/Г-19, а також пункт 5.2.2 Договору про спільну діяльність №1/Г-19 від 26.01.2024 між ТОВ «УВГП-Система» та СТ «Сузір`я Плюс» фраудаторними правочинами, укладеними на шкоду асоційованим членам з метою ухилення від виконання договірних зобов`язань, зазначаючи про штучність додаткової угоди №3, суперечність передачі виконаних робіт положенням ст. 653 ЦК України, порушення порядку розпорядження майном без рішення загальних зборів та відсутність у СТ «Сузір`я Будова» статусу учасника чи боржника за Договором №227/УПБ-70Д.

Позивач наголошує, що асоційовані члени кооперативу не несуть відповідальності за зобов`язаннями третіх осіб, посилається на практику Великої Палати Верховного Суду щодо природи майнових прав інвестора як складової частини майна та обґрунтовує наявність порушеного права на об`єкт інвестування, яке підлягає захисту шляхом визнання права власності.

На підставі викладеного позивач просить суд прийняти уточнену позовну заяву, залучити співвідповідачами Південне управління капітального будівництва Міністерства оборони України, КП «Будова» та ТОВ «Баубуд», виключити ПУКБ МОУ зі складу третіх осіб, визнати за позивачем право власності на квартиру АДРЕСА_3 площею 48,1 кв.м, визнати недійсними пункт 5.2.2 Договору про спільну діяльність від 26.01.2024 в частині прав позивача та Додаткові угоди №3, №4, №5 до Договору про спільну діяльність №1/Г-19 від 29.08.2016, а також зобов`язати ТОВ «УВГП-Система» виконати умови зазначеного договору у повному обсязі, з покладенням судових витрат на відповідачів.

Ухвалою суду від 10.07.2025 року вирішено заяви позивача про залучення співвідповідача - задовольнити.

Залучити у якості співвідповідачів: Південне управління капітального будівництва Міністерства оборони України (ЄДРПОУ 24980210, місцезнаходження: вулиця Армійська, будинок 18, м. Одеса, 65058); Колективне підприємство «Будова» (ЄДРПОУ 22484783, місцезнаходження: вулиця Осипова, будинок, 25, м. Одеса, 65048); Товариство з обмеженою відповідальністю «БАУБУД» (ЄДРПОУ 26133460, місцезнаходження: вулиця Осипова, будинок, 25, м. Одеса, 65048).

Виключити зі складу учасників справи третю особу - Південне управління капітального будівництва Міністерства оборони України (ЄДРПОУ 24980210, місцезнаходження: вулиця Армійська, будинок 18, м. Одеса, 65058).

30.06.2025 року від ТОВ «УВГП-Система» до суду надійшов відзив на позовну заяву про зміну предмету позову.

Відповідач зазначає, що позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки позивач не довів реального порушення його прав з боку ТОВ «УВГП-Система» та наявності між ними відповідних правовідносин. Будівництво об`єкта здійснюється на підставі первинного договору пайової участі з Південним УКБ МОУ, яке як замовник та первісний інвестор набуло майнових прав і права власності на новостворене нерухоме майно. Усі оспорювані правочини та додаткові угоди укладені в межах повноважень суб`єктів інвестиційної діяльності без порушення норм чинного законодавства чи прав позивача, а тому підстави для їх визнання недійсними та задоволення позову в цілому відсутні.

30.06.2026 року від СТ «Сузір`я плюс» до суду надійшов відзив на позовну заяву про зміну предмету позову.

Відповідач зазначає, що позовні вимоги до СТ «Сузір`я Плюс» є безпідставними та необґрунтованими, оскільки товариство не є стороною договору асоційованого членства з позивачем чи спірних правовідносин, а укладений ним договір про спільну діяльність ґрунтується на принципі свободи договору та не порушує прав чи інтересів позивача. Звернення з позовом про визнання недійсними окремих положень господарського договору між іншими суб`єктами за відсутності порушеного права та чітко визначених законом підстав для недійсності правочину суперечить положенням цивільного законодавства, у зв`язку з чим у задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.

22.07.2025 року до суду від Південного управління капітального будівництва міністерства оборони України до суду надійшов відзив на уточнену позовну заяву.

Відповідно до відзиву Південне управління капітального будівництва Міністерства оборони України зазначає, що є єдиним законним замовником будівництва житлового комплексу на підставі первинного договору пайової участі та не має жодних договірних відносин зі споживчими товариствами. Управління наголошує, що базовий договір про спільну діяльність, на підставі якого укладалися договори асоційованого членства, визнано недійсним у судовому порядку як такий, що укладений без згоди замовника та порушує інтереси держави і гарантії соціального захисту військовослужбовців, у зв`язку з чим у задоволенні позову про визнання права власності необхідно відмовити.

22.07.2025 року до суду від Південного управління капітального будівництва міністерства оборони України до суду надійшла зустрічна позовна заява.

Відповідно до зустрічної позовної заяви Південне управління капітального будівництва Міністерства оборони України просить визнати недійсним договір асоційованого членства у споживчому товаристві, укладений між СТ «Сузір`я Будова» та позивачем. Позов обґрунтовано тим, що спірний об`єкт зведено на земельній ділянці, яка перебуває у постійному користуванні управління на підставі первинного договору пайової участі, а базовий договір про спільну діяльність, на підставі якого укладався договір асоційованого членства, вже визнано недійсним судовим рішенням у господарській справі як такий, що укладений без згоди замовника будівництва та суперечить інтересам держави і суспільства у сфері соціального захисту військовослужбовців.

19.08.2025 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив.

Позивач зазначає, що доводи Південного управління капітального будівництва Міноборони України є безпідставними та спростовуються фактичними обставинами справи. Зокрема, будівництво житлового комплексу тривалий час не реалізовувалося і було розпочате лише завдяки фінансуванню з боку членів споживчого товариства, які фактично є інвесторами проєкту, а не лише номінальними учасниками, на яких посилається управління. Позивач наголошує на обізнаності замовника будівництва з процесом залучення коштів та введенням об`єктів в експлуатацію, а також наголошує на суперечливій і недобросовісній поведінці управління, яка спрямована на порушення прав законних інвесторів. З огляду на це позивач просить поновити строк на подання відповіді на відзив, долучити додаткові докази та відмовити у врахуванні доводів управління.

Протокольною ухвалою від 09.10.2025 року судом вирішено зустрічну позовну заяву залишити без руху.

27.10.2025 року від Південного управління капітального будівництва міністерства оборони України до суду надійшла заява на виконання вимог ухвали суду про залишення зустрічного позову без руху.

18.11.2025 року від позивача до суду надійшли заперечення проти прийняття зустрічної позовної заяви ПУКБ МОУ.

Позивач обґрунтовує заяву тим, що зустрічний позов подано неуповноваженою посадовою особою, а первісний та зустрічний позови мають різні предмети доказування та не виникають з одних правовідносин, оскільки вимоги ПУКБ МОУ ґрунтуються на окремому базовому договорі, який не є предметом первісного позову. Крім того, позивач зазначає про відсутність взаємопов`язаності позовів, недоцільність їх спільного розгляду, а також посилається на неможливість використання судових рішень у закритих справах, до яких він не залучався, як підстави для зустрічного позову, у зв`язку з чим просить відмовити у його прийнятті.

У підготовче засідання, призначене на 18 листопада 2025 року з`явились представник позивача Дімітріу В.В. та представник відповідача ТОВ «Сузір`я Будова» - Новак Л.А., інші сторони не з`явились, про дату та час судового засідання повідомлені належним чином.

До суду 22.07.2025 року представник Південного управління капітального будівництва Міністерства оборони України Домніков О.М. подав зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 , Споживчого товариства «Сузір`я Будова» про визнання договору недійсним.

Протолодбною ухвалою суду від 09.10.2025 року зустрічну позовну заяву залишено без руху, у зв`язку з несплатою судового збору. Надано позивачеві 15-ти денний строк з моменту отримання копії протокольної ухвали, для усунення недоліків зустрічної позовної заяви.

До суду 27.10.2025 року від представника Південного управління капітального будівництва Міністерства оборони України Домнікова О.М. надійшла заява про усунення недоліків за зустрічним позов та сплачено судовий збір у розмірі 3028,00 грн.

Протокольною ухвалою від 18.11.2025 року суд прийняв зустрічний позов Південного управління капітального будівництва Міністерства оборони України до ОСОБА_1 , Споживчого товариства «Сузір`я Будова» про визнання договору недійсним.

Ухвалою суду від 18.11.2025 року вирішено закрити підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

25.11.2025 року від позивача до суду надійшов відзив на зустрічну позовну заяву.

Відповідач за зустрічним позовом зазначає, що зустрічні позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки підстави позову фактично стосуються іншого договору, а права інвестора будівництва є належним чином захищеними фактом повної оплати та введенням будинку в експлуатацію. Крім того, наголошується, що спірна квартира не входить до частки, яка підлягає розподілу на користь управління, позов подано до неналежних відповідачів, а доводи управління спростовуються принципом правової визначеності, пропуском строків позовної давності та суперечливою поведінкою самого замовника, який тривалий час сприяв будівництву та введенню об`єкта в експлуатацію.

У судове засідання призначене на 14.07.2026 року сторони не з`явились, про дату та час судового засідання повідомлені належним чином, представник позивача та представник СТ «Сузір`я Будова» надали до суду заяви про розгляд заяви без участі сторін на підставі наявних матеріалів справи.

Інші учасники справи про дату та час судового засідання повідомлені належним чином.

Суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що споживче товариство «Сузір`я Будова» є споживчим житлово-будівельним кооперативом створеним його засновниками на добровільних засадах для організації будівництва житла, його експлуатації та надання інших послуг з метою задоволення споживчих потреб його членів в житлі та його експлуатації (п.1.1., 2.2 Статуту СТ «Сузір`я Будова» затвердженого рішенням Установчих зборів членів від 17.03.2016).

15 березня 2018 року Споживче товариство «Сузір`я Будова» з однієї сторони та ОСОБА_1 з іншої сторони уклали договір асоційованого членства в споживчому товаристві №4/32-КР, у якому вказано, що:

- відповідно до Статуту Товариства та цього Договору Товариство приймає Пайовика в асоційовані члени Товариства. Пайовик при підписанні даного Договору ознайомився з положеннями Статуту та згоден їх реалізовувати;

- Пайовик зобов?язується прийняти участь в реалізації статутних цілей і завдань Товариства шляхом внесення в повному обсязі своєї Частки в Товариство, з метою забезпечення Товариством будівництва Будинку за рахунок внесеного Пайовиком паю, а також прийняти на себе в розмірі Цільового внеску частину витрат, пов?язаних з утриманням Товариства і реалізацією статутних цілей і завдань, на умовах цього Договору, а Товариство зобов?язується забезпечити будівництво Будинку, і, після здачі Будинку в експлуатацію, передати Пайовикові закріплену за ним квартиру, за умови виконання Пайовиком зобов?язань за цим Договором. Розмір Частки, зазначений в пункті 2.1, є остаточним і включає в себе витрати Товариства на забезпечення будівництва Будинку та виконання всіх необхідних дій для завершення будівництва Будинку та здачі його в експлуатацію (Пай), а також, витрати на утримання Товариства та реалізацію їм заданих цілей і завдань (Цільовий Внесок), крім випадків, зазначених у п.2.8 цього Договору;

- Пайовик уповноважує Товариство виконати такі дії: - реалізувати статутні цілі і завдання відповідно до Статуту Товариства; - забезпечити будівництво Будинку; - розпорядитися внесеною ним Часткою відповідно до умов цього Договору та Статутом Товариства;

- характеристика Квартири закріплюється в Додатку №1 («Специфікація») до даного Договору, який є невід`ємною частиною Договору.

Відповідно до п.2.1 Договору №4/320-КР від 15.03.2018, Пайовик в порядку і на умовах, передбачених цим Договором, зобов`язується внести Частку в розмірі еквівалентному 46892,00 доларів США, що на момент укладення Договору становить 1219860,00 гривень за курсом Національного банку України.

Пунктом 4.2 Договору №4/320-КР від 15.03.2018 закріплено, що товариством зобов`язане, зокрема:

- забезпечити будівництвом Будинку в строк ІІІ квартал 2021 року;

- закріпити Квартиру за Пайовиком за умови виконання п.2.1., 2.2, 2.3 цього Договору, тобто внесення Частки;

- після здачі Будинку в експлуатацію письмово повідомити Пайовика про готовність Товариства передати квартиру у володіння Пайовика в необхідності підписати Акт прийому-передачі Квартири;

- протягом 7 календарних днів з моменту підписання Сторонами Акту прийому-передачі Квартири до повної сплати ОСОБА_3 надати Пайовикові довідку про повну виплату паю, яка буде підставою для оформлення Пайовиком права власності на належну йому квартиру.

Додатком №1 до Договору асоційованого членства в споживчому товаристві №4/320-КР від 15.03.2018 року закріплена специфікація квартири: місцезнаходження будинку: АДРЕСА_7 , будівельний номер квартири АДРЕСА_2 , загальна площа квартири 48,6 кв.м., кількість кімнат 1

Судом встановлено, що земельна ділянка площею 2,9225 за адресою: АДРЕСА_4 з цільовим призначенням: для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України належить Державі в особі органу державної влади Одеська обласна державна адміністрація, про що свідчить інформаційна довідка від 12.05.2024 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Правокористувачем земельної ділянки площею 2,9225 га за адресою: АДРЕСА_4 є Південне управління капітального будівництва Міністерства оборони України, про що свідчить витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 12.12.2016 .

Дозвіл на виконання будівельних робіт отримано замовником Південним управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України 14.08.2018 щодо IV пускового комплекті та 31.08.2018 щодо V пускового комплексу .

25 листопада 2004 року між товариством з обмеженою відповідальністю «УВГП-Система» (пайовик) та Південним управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України (замовник) укладено договір №227/УПБ-70Д про будівництво житла в порядку пайової участі для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей, відповідно до п.2.1 якого, предметом цього Договору є фінансування та будівництво «Пайовиком» в повному обсязі, згідно одержаної у встановленому законом порядку проектно-кошторисної документації на будівництво групи житлових будинків з вбудовано-прибудованими нежитловими приміщеннями, підземними паркінгами, обладнанням, інженерними мережами та спорудами, орієнтованою загальною площею 35 тис.кв.м. на земельній ділянці орієнтовною площею 2,5 га в АДРЕСА_4 (військове містечко № НОМЕР_2 ).

Згідно п.3.1 Договору №227/УПБ-70Д від 25.11.2004, Пайовик здійснює в повному обсязі фінансування будівництва об`єкту на умовах, передбачених дійсним Договором. Замовник вносить свою пайову участь у будівництво у вигляді виконання обов`язків, надання послуг, передбачених в п.4.1 Договору.

Пунктом 3.4 Договору №227/УПБ-70Д від 25.11.2004, розподіл Об`єкту між сторонами здійснюється наступним чином: замовнику: 20% від загальної площі житла Об`єкту, що на момент укладення угоди орієнтовно складає 7 000 кв.м.; пайовику: 80% від загальної площі житла Об`єкту, що на момент укладення угоди орієнтовно складає 28 000 кв.м., а також кінцеву будівельну продукцію, визначену проектно-кошторисною документацією, а саме будинок (секції), 100% вбудовано-прибудованих нежитлових приміщень, підземні паркінги, обладнання, інженерні мережі та споруди.

Пунктом 3.7 Договору №227/УПБ-70Д від 25.11.2004, пайовик має право надавати замовнику квартири в інших новозбудованих житлових будинках в м.Одесі в обсязі частки замовника, визначеної в п.3.4 Договору в термін до кінця 2007 року.

02 грудня 2005 року між товариством з обмеженою відповідальністю «УВГП-Система» (пайовик) та Південним управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України (замовник) укладено додаткову угоду №1/70СП до договору №227/УПБ-70Д, згідно якої з метою скорочення термінів забезпечення житлом військовослужбовців та членів їх сімей та враховуючи те, що завершення будівництва об`єкту (м.Одеса, проспект Гагаріна 19-21) передбаченого чергами на 2007-2008 р., сторони домовились про те, що пайовик передає в 2005 році замовнику за його згодою готові квартири в інших будинках .

25 грудня 2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю «УВГП-Система» (пайовик) та Південним управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України (замовник) укладено додаткову угоду №2/70СП до договору №227/УПБ-70Д, умовами якої змінили терміни будівництва та інші умови. Зокрема, пункт 3.7 Договору викладено в наступній редакції: «Пайовик достроково передає Замовнику квартири відповідно до п. 3.4. Договору загальною площею 7 008,20 кв.м., у т.ч. 30 квартир загальною орієнтовною площею 2 568,5 кв.м. у АДРЕСА_8 , згідно додатку №1 до цієї додаткової угоди у строк до 20.12.200 р., 74 квартири в АДРЕСА_9 орієнтовною площею 4 439,7 кв.м. згідно додатку №2 до цієї додаткової угоди, за погодженням КЕВ м.Одеси у строк до 20.12.2009 р...».

Додатком до додаткової угоди №2/70СП від 25.12.2008 є адресний перелік квартир, якими затверджено квартири в будинку АДРЕСА_8 та в будинку АДРЕСА_10 , які передаються замовнику на виконання додаткової угоди до договору №227/УПБ-70Д від 25.11.2004, відповідно до якого загальна площа становить 7 008,2 кв.м.

16 жовтня 2015 року між товариством з обмеженою відповідальністю «УВГП-Система» (пайовик) та Південним управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України (замовник) укладено додаткову угоду №3/70СП до договору №227/УПБ-70Д, умовами якої, зокрема, пункт 3.4 Договору №227/УПБ-70Д викладено в новій редакції: «розподіл об`єкту між сторонами здійснюється наступним чином: замовнику 7735 кв.м. Об`єкту; пайовику решта площі Об`єкту, а також кінцеву будівельну продукцію визначену проектно-кошторисною документацією, а саме будинок (секції) 100% вбудовано-прибудованих приміщень, підземні паркінги, інженерні мережі та споруди, незалежно від ТЕП Об`єкту». Разом з тим площа об`єкта збільшено до 85 000 кв.м.

Однак, додаткова угода № 3/70 СП від 16.10.2015 до договору №227/УПБ-70 Д від 25.11.2004 про будівництво житла в порядку пайової участі для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей, укладена між Південним управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю «УВГП-Система» визнана недійсною з моменту вчинення постановою Південного-Західного апеляційного господарського суду від 31 серпня 2022 року у справі № 916/1674/18, яка залишена без змін постановою Верховного суду від 14 грудня 2022 року.

10 квітня 2017 року між товариством з обмеженою відповідальністю «УВГП-Система» (пайовик) та Південним управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України (замовник), колективним підприємством «Будова» (генпідрядник) укладено додаткову угоду №303/36/4 до Договору про будівництво житла в порядку пайової участі для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей №227/УПБ-70Д від 25.11.2024.

Під час дії додаткової угоди №3/СП від 16.10.2015, яка в подальшому була визнана недійсною, а саме 29 серпня 2016 року між товариством з обмеженою відповідальністю «УВГП-Система», споживчим товариством «Сузір`я Будова» та товариством з обмеженою відповідальністю «Баубуд» укладено договір про спільну діяльність №1/Г-19, відповідно до п.1.1 якого сторони уклали цей Договір про спільну господарську діяльність з метою будівництва групи житлових будинків з вбудовано-прибудованими нежитловими приміщеннями, підземними паркінгами, обладнаннями, інженерними мережами та спорудами, орієнтовною загальною площею квартир 85 000 кв.м. за адресою: м.Одеса, проспект Гагаріна, 19-21. Для досягнення мети за Договором Сторони зобов`язуються спільно та узгоджено здійснювати необхідні фактичні і юридичні дії. Договором передбачено, що зі сторони ТОВ «УВГП-Система» внеском в спільну діяльність є право на забудову земельної ділянки, всі необхідні документи. Зі сторони СТ «Сузір`я Будова» внеском у спільну діяльність є грошові кошти у сумі 679 796 000 грн, а також професійні знання, навички і вміння, ділова репутація і ділові зв`язки. Зі сторони ТОВ «Баубуд» внеском в спільну діяльність є професійні навички і вміння, ділова репутація і ділові зв`язки, проведення вивчення ринку з питань обрання генерального підрядника.

Між товариством з обмеженою відповідальністю «УВГП-Система», споживчим товариством «Сузір`я Будова» та товариством з обмеженою відповідальністю «Баубуд» 26 листопада 2019 року укладено додаткову угоду №2 до Договору про спільну діяльність №1/Г-19, якою зокрема внесено зміно у внесок СТ «Сузір`я Будова» який складає 680 000 000 грн і отримання СТ «Сузір`я Будова» 100 % квартир, а також залишок площі прибудованих та допоміжних приміщень за вирахуванням частки ТОВ «УВГП-Система», згідно п.5.2.1 та 100% місць у паркінгу в повному обсязі.

11 грудня 2019 року між товариством з обмеженою відповідальністю «УВГП-Система» та споживчим товариством «Сузір`я Будова» укладено додаткову угоду №3 до Договору про спільну діяльність №1/Г-19, згідно якої внесено зміни до договору №1/Г-19 від 29.08.2016, зокрема, в частині можливості одностороннього розірвання договору у випадку суттєвого порушення умов договору.

ТОВ «УВГП-Система» листом від 25.08.2023 повідомила СТ «Сузір`я Будова», що за результатом розгляду судової справи №916/1674/18 Міністерство оборони України отримало право за умовами Договору 227/УПБ-70Д від 25.11.2004 на 17 000 кв.м. житла в об`єкті будівництва за адресою: АДРЕСА_4 . На теперішній час Міністерство оборони має права на те ж саме нерухоме майно, на яке передбачені права СТ «Сузір`я Будова». З урахуванням частково проведених розрахунків, площа житла, що має бути передана Міністерству оборони України в об`єкті будівництва за адресою: АДРЕСА_4 становить 11 019,34 кв.м. квартир, тому є неможливим розподіл результатів спільної діяльності між ТОВ «УВГП-Система» та СТ «Сузір`я Будова» згідно Договору про спільну діяльність №1/Г-19 від 29.08.2016, зокрема, передача СТ «Сузір`я Будова» 100% квартир.

25 січня 2024 року між товариством з обмеженою відповідальністю «УВГП-Система» та споживчим товариством «Сузір`я Будова» укладено додаткову угоду №4 до Договору про спільну діяльність №1/Г-19, згідно якої сторони дійшли до згоди розірвати договір з 25 січня 2024 року. СТ «Сузір`я Будова» зобов`язане передати виконані роботи Генеральним підрядником ТОВ «УГВП-Система» в строк до 29.02.2024.

01 березня 2024 року між товариством з обмеженою відповідальністю «УВГП-Система» та споживчим товариством «Сузір`я Будова» укладено додаткову угоду №5 до Договору про спільну діяльність №1/Г-19, згідно якої передача виконаних робіт перенесена до 01 березня 2024 року.

Як наслідок, 01 березня 2024 року між товариством з обмеженою відповідальністю «УВГП-Система» та споживчим товариством «Сузір`я Будова» підписано акт №1 прийому-передачі будівельно-монтажних робіт до Договору про спільну діяльність №1/Г-19 від 29.08.2016 «Будівництво житлових будинків з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом за адресою: АДРЕСА_4 , І черга будівництва (IV та V пускові комплекси)».

Суд звертає увагу, що рішенням Господарського суду Одеської області від 01 квітня 2025 року у справі №916/4928/24, яке набрало законної сили 18 червня 2025 року, позов Південного управління капітального будівництва Міністерства оборони України задоволено. Договір про спільну діяльність №1/Г-19 від 29.08.2016, укладений між ТОВ «УВГП-Системи», СТ «Сузір`я Будова» та ТОВ «Баубуд» визнано недійсним з моменту укладення. Застосовано наслідки недійсності правочину та визнано відсутнім передбачені Договором про спільну діяльність №1/Г-19 від 29.08.2016 права у ТОВ УВГП-Системи», СТ «Сузір`я Будова» та ТОВ «Баубуд» щодо об`єктів будівництва та збудованих об`єктів на земельній ділянці по АДРЕСА_6 .

Доводи позивача про те, що позивачі не були учасниками справи №916/4928/24, а тому в силу положень ст.82 ЦПК України, не слід брати до уваги таке рішення суд відхиляє, адже судом визнано недійсним договір про спільну діяльність від 29.08.2016 і це не є встановленою судом обставиною. Недійсність договору з моменту укладення встановлена рішенням, яке набрало законної сили і яке є обов`язковим для виконання, зокрема у правових наслідках недійсності правочину, на який посилається Верховний Суд в усталеній практиці

ТОВ «УГВП-Система» 26 січня 2024 року уклала договір про спільну діяльність №1/Г-19 з споживчим товариством «Сузір`я Плюс».

18 жовтня 2024 року Державна інспекція архітектури та містобудування України видала сертифікат №ІУ123241004661, яким засвідчила відповідність закінченого будівництва об`єкта проектній документації та підтвердила готовність до експлуатації будівництва житлових будинків з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом за адресою: АДРЕСА_4 черга будівництва (ІV пусковий комплекс).

На підставі розпорядження Приморської районної адміністрації №107 від 03.03.2025 житловому будинку з вбудованими приміщеннями та підземним паркінгом (ІV пусковий комплекс) присвоєно адресу: будинок АДРЕСА_6 (проспект Гагаріна до перейменування).

На підставі розпорядження Приморської районної адміністрації №629 від 12.11.2025 житловому будинку з вбудованими приміщеннями та підземним паркінгом (V пусковий комплекс), ідентифікатор об`єкту будівництва 01.3074924.4645434.20250626.47.0000.79 присвоєно адресу: будинок АДРЕСА_6 , а з ідентифікатором об`єкту будівництва 01.3074879.4645246.20250626.13.0000.60 присвоєно адресу: будинок АДРЕСА_6 .

Отже, позивач вважає, що за нею слід визнати права власності на три об`єкти нерухомості: квартиру та нежитлове приміщення в IV пусковому комплексі, який зданий в експлуатацію та машиномісце в V пусковому комплексі, який також зданий в експлуатацію під час розгляд справи, на підставі укладених трьох договорів асоційованого членства в споживчому товаристві «Сузір`я Будова», в той час як СТ «Сузір`я Будова» вказує на неможливість виконання вимог договорів, у зв`язку з визнання недійсним договору про спільну діяльність на підставі якого СТ «Сузір`я Будова» здійснювало свою діяльність на об`єктів за адресою: АДРЕСА_11 ).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

У статті 626 ЦК України закріплено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (частина третя статті 626 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У частині першій статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Правовідносини сторін договору асоційованого членства в споживчому товаристві, який окрім, членських правовідносин містить положення про інвестиційні зобов`язання регулюються законами України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» та «Про інвестиційну діяльність».

Інвестор має право володіти, користуватися, розпоряджатися об`єктом і результатом інвестицій (об`єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, а також майнові права). Інвестор має право на придбання необхідного йому майна у громадян і юридичних осіб безпосередньо або через посередників за цінами і на умовах, що визначаються за домовленістю сторін, якщо це не суперечить законодавству України, без обмеження за обсягом і номенклатурою (частина перша статті 4, частини п`ята та шоста статті 7 Закону України «Про інвестиційну діяльність»).

У статті 2 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» визначено, що об`єкт інвестування - це квартира або приміщення соціально-побутового призначення (вбудовані в житлові будинки або окремо розташовані нежитлові приміщення, гаражний бокс, машиномісце тощо) в об`єкті будівництва, яке після завершення будівництва стає окремим майном.

Згідно зі статтею 177 ЦК України до об`єктів цивільних прав належать речі, майнові права та інше. Майном як особливим об`єктом вважаються окремі речі, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (частина перша статті 190 ЦК України).

За правилами статті 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування). Майнове право є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право є обмеженим речовим правом, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

У статті 190 ЦК України визначено, що майно є особливим об`єктом, яким вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Окремо вказано, що майнові права є неспоживчою річчю та визнаються речовими правами.

Отже, у ЦК України визначення майнового права немає, оскільки у статті 190 ЦК України лише зазначено, що майнові права є неспоживчою річчю і визнаються речовими правами. При цьому не викликає сумніву, що майнові права є об`єктом цивільних правовідносин.

Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (абзац третій частини другої статті 3 Закону України від 12 липня 2001 року № 2658-ІІІ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність»).

Концепція поняття «майно» у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а отже і «майном» (пункт 98 рішення Європейського суду з прав людини щодо прийнятності заяви у справі «Броньовські проти Польщі» («Broniowski v. Poland»), заява № 31443/96; пункт 22 рішення від 10 березня 2011 року у справі «Сук проти України», заява № 10972/05).

Майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Таким чином, майнове право - це обумовлене право на набуття в майбутньому права власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, необхідні й достатні для набуття речового права.

Вказане свідчить про те, що громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також у тому, що набуте ними на законних підставах право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.

СТ «Сузір`я Будова» в п.1.2 укладених з позивачем договорів, які визначають предмет договорів асоційованого членства у споживчому товаристві зобов`язалося забезпечити будівництво будинку і після його здачі в експлуатацію передати пайовику закріплене за ним приміщення, за умови виконання пайовиком зобов`язання за договором.

Згідно матеріалів справи, позивач здійснював оплату по договору.

Навіть за умови повної сплати за договорами, на переконання суду позивач не може набути право власності на об`єкт нерухомості, адже внаслідок визнання недійсним договору про спільну діяльність №1/Г-19 укладеного між ТОВ «УВГП-Система» та СТ «Сузір`я Будова» 29.08.2018, СТ «Сузір`я Будова» не набуло жодних прав щодо результатів будівництва будинку за адресою: АДРЕСА_4 , а, тому, на час розгляду справи у СТ «Сузір`я Будова» відсутні повноваження щодо розпорядження результатами будівництва.

Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як зазначено у статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникає, зокрема, з договорів та інших правочинів, має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За правилом статті 527 ЦК України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У частині першій статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

Згідно з частиною другою статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Після завершення будівництва та введення будинку в експлуатацію квартира як окремий об`єкт цивільних правовідносин ще не існує і набуває юридично статусу об`єкта цивільних правовідносин лише після державної реєстрації, здійсненої відповідно до закону (постанова Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 521/19092/17).

У статті 2 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі: рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 цього Закону).

Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 зроблено висновок, що нормами законодавства встановлено первинний спосіб набуття права власності на річ, на яку раніше не було і не могло бути встановлено право власності інших осіб. Саме інвестор як особа, за кошти якої на підставі договору був споруджений об`єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування. Державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийнято в експлуатацію у встановленому порядку. В іншому випадку інвестор не зможе визнати право власності на квартиру до введення будинку в експлуатацію. Згідно із частиною четвертою статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Отже, інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою.

Право власності на нерухоме майно виникає з моменту прийняття його в експлуатацію, якщо таке передбачено законом чи договором, а повноцінним об`єктом у розумінні ЦК України такий об`єкт стає після його державної реєстрації.

Захист прав на новостворене майно, прийняте в експлуатацію, у разі невизнання відповідачем прав позивача на спірне майно здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, то захист здійснюється на загальних засадах цивільного законодавства.

Отже, інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою.

Право власності на приміщення у об`єкті будівництва за адресою: АДРЕСА_4 , не набуте позивачем, адже СТ «Сузір`я Будова» позбавлене права розпоряджатися майновими правами вищевказаного об`єкту будівництва, внаслідок визнання недійсним договору про спільну діяльність №1/Г-19 від 29.08.2016.

При тому, суд звертає увагу на те, що договори асоційованого членства укладенні між позивачем та СТ «Сузір`я Будова» не містять визначення конкретних об`єктів нерухомого майна, характеристика квартири, нежитлового приміщення та машиномісця визначені тільки у додатках №1 до Договорів «Специфікація».

Згідно ст.876 ЦК України власником об`єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбаченого законом або договором.

Забудовником (замовником) будівництва за адресою: АДРЕСА_4 є Південне управління капітального будівництва Міністерства оборони України.

Генеральним підрядником будівництва є КП «Будова».

СТ «Сузір`я Будова» не було забудовником та не набуло права на спільну діяльність на об`єкті будівництва.

Позивач сплатив кошти на виконання договорів асоційованого членства у споживчому товаристві на рахунок СТ "Сузір`я Будова", що підтверджується наданими квитанціями, однак доказів того, що ці кошти передані далі саме на інвестування будівництва за будівельною адресою: м.Одеса, проспект Гагаріна, 19-21 суду представлено не було.

У зв`язку з викладеним, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову про визнання права власності на квартиру, адже СТ «Сузір`я Будова» не могло розпоряджатися майновими права щодо цих об`єктів нерухомого майна.

Інші доводи представника позивача не спростовують висновків суду вказаних вище, а, тому, не приймаються до уваги.

Окрім того, суд звертає увагу на те, що Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі при розгляді справи №761/23904/19 вказав, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.

Незалучення до участі у справі іншої особи, як належного співвідповідача, за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті, є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного суду від 20 січня 2021 року у справі№ 203/2/19 (провадження № 61-6983св20).

Визначення відповідачів, предмет спору та підстави позову є правом позивача. Разом з тим установлення належності відповідачів і обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується останнім під час розгляду справи. Визначення складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням потрібного кола осіб, які мають відповідати за позовом.

Сторони - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник).При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. З огляду на зміст наведених норм захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача (аналогічний висновок викладено в пункті 7.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17).

Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (див. пункт 8.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 року у справі № 910/15792/20).

За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача (наведену правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 року у справі № 910/7122/17).

Заявлені позовні вимоги до відповідачів ТОВ «Баубуд», КП «Будова», СТ «Сузір`я Будова» та СТ «Сузір`я Плюс», ТОВ «УВГП-Система» задоволенню не підлягають, адже такі відповідачі є неналежним відповідачами та порушення прав та інтересів позивача з боку вказаних відповідачів судом не встановлено, оскільки лише Південне управління капітального будівництва Міністерства оборони України як замовник будівництва є особою за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги.

Щодо вимоги зустрічного позову Південного управління капітального будівництва Міністерства оборони України про визнання недійсними договорів асоційованого членства в споживчому товаристві суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього Кодексу.

У статті 215 ЦК України унормовано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Водночас за змістом частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною другою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Згідно із статтею 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним.

Частина третя статті 92 ЦК України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником із перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, в тому числі й повноважень виконавчого органу товариства, загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору. Разом з тим, далі вказано, що обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа (відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27.04.2016 у справі № 6-62цс16).

На захист прав третіх осіб, які виступають у правовідносинах з юридичними особами, у тому числі й укладають з юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах з третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13.03.2017 у справі № 760/8121/16-ц).

Позивач за зустрічним позовом вказує, що договір про спільну діяльність №1/Г-19 від 29.08.2016 є недійним через його укладення без погодження з Управлінням, яке є необхідними в силу положень Договору №22/УПБ-70Д від 25.11.2004, а, тому, СТ «Сузір`я Будова» не мало права укладати з іншими особами договори асоційованого членства в споживчому товаристві.

Проте, суд не погоджується з такими доводами Південного управління капітального будівництва МОУ, адже СТ «Сузір`я Будова» на підставі недійсності договору про спільну діяльність, встановлену рішенням господарського суду у справі №916/4928/24, не набуло права укладати договори щодо інвестування об`єкту будівництва об`єкту за адресою: АДРЕСА_4 , тоді як договори асоційованого членства №44/320-КР від 13.03.2018 та Статут СТ «Сузір`я Будова» не містить положень щодо конкретного майна (майнових прав до введення будинків в експлуатацію) у об`єктів за адресою: АДРЕСА_4 .

Південне управління капітального будівництва МОУ просить визнати недійсними договори, якими серед іншого визначені членські правовідносини між позивачем та СТ «Сузір`я Будова», наслідком чого буде фактична втрата позивачем членства в СТ «Сузір`я Будова», тоді як такі правовідносини сторін ніяк не впливають на права та обов`язки Південного управління капітального будівництва МОУ.

Оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Цивільний кодекс України не містить визначення поняття «заінтересована особа», тобто залишає його оціночним. Тому слід враховувати, що заінтересованою особою є будь-яка особа, яка має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Така особа, яка звертається до суду з позовом про визнання договору недійсним, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів.

У зв`язку з цим виділяють декілька критеріїв визначення заінтересованості позивача в оспорюваному договорі: 1) права і законні інтереси заінтересованої особи безпосередньо порушені договором; 2) у результаті визнання договору недійсним майнові інтереси заінтересованої особи будуть відновлені; 3) заінтересована особа отримує що-небудь в результаті проведення реституції (права, майно).

Самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.

Об`єднана палата Верховного Суду у постанові від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17 зазначила, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, у разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Доводи про відсутність узгодження Управління на укладення договору про спільну діяльність є безпідставними, адже такий договір вже визнаний судом недійсним, предметом спору є інші договори.

На переконання Південного управління капітального будівництва МОУ недійсність договору про спільну діяльність свідчить про недійсність укладених на його основі договорів асоційованого членства у споживчому товаристві.

Верховний суд у постанові від 27 листопада 2019 року при розгляді справи №396/29/17 дійшов висновку, що системне тлумачення абзацу 1 частини першої статті 216 ЦК України та пункту 1 частини третьої статті 1212 ЦК України свідчить, що:

(а) законодавець не передбачив можливість здійснення односторонньої реституції;

(б) правила абзацу 1 частини першої статті 216 ЦК України застосовуються тоді, коли відбувається саме двостороння реституція;

(в) в тому разі, коли тільки одна із сторін недійсного правочину здійснила його виконання, то для повернення виконаного підлягають застосуванню положення глави 83 ЦК України.

Південне управління капітального будівництва Міністерства оборони України не вказує, які його права порушують договори асоційованого членства укладені позивачем, не відзначає які наслідки матиме для нього визнання договорів недійсними.

Разом з тим, з врахуванням встановленої судом безпідставності позовних вимог про визнання права власності на об`єкти нерухомого майна, замовником яких є Південне управління капітального будівництва, визнання недійсними договорів асоційованого членства в споживчому товаристві не створить для позивача за зустрічним позовом жодних правових наслідків.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

Аналіз норм процесуального права, а також норм статей 4, 15, 16 ЦК України дає підстави стверджувати, що захисту в суді підлягає не будь-яке право особи, а саме порушене.

Такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину застосовується у випадках, коли необхідно відновити становище, яке існувало до укладення правочину. Застосування зазначених правових наслідків засвідчує факт повернення сторін у первісний стан, який мав місце до вчинення недійсного правочину, тобто має місце двостороння реституція.

Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 04 серпня 2021 року № 910/3372/19.

Ураховуючи вищевикладене та фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що визнання недійсними договорів асоційованого членства у споживчому товаристві, які укладені між ОСОБА_4 та СТ «Сузір`я Будова» не є ефективним способом захисту для Південного управління капітального будівництва Міністерства оборони України, тому у задоволенні зустрічного позову слід відмовити.

Представник позивачів просила застосувати до зустрічного позову строк позовної давності, з приводу чого суд зазначає наступне.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 3 та 4 ст. 267 ЦК України).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги.

Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду.

Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість.

Виходячи з положень ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. А отже, відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03 лютого 2022 у справі № 758/10335/16-ц.

Отже, у зв`язку з тим, що зустрічний позов є необґрунтованим, строки позовної давності до нього не застосовуються.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

Також, Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

З огляду на вищевикладене, відсутні підстави наводити доводи іншим аргументам учасників справи.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76,77, 141, 259, 263, 264, 265, 268,272,273 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Споживчого товариства «Сузір`я будова», Товариства з обмеженою відповідальністю «УВГП- Система», Споживче товариство «Сузір`я плюс», Південного управління капітального будівництва міністерства оборони України, Колективного підприємства «Будова», Товариства з обмеженою відповідальністю «БАУБУД» про захист прав споживачів, визнання права власності на об`єкт нерухомого майна, зобов`язання вчинити дії та визнання недійсними угод відмовити.

У задоволенні зустрічного позову Південного управління капітального будівництва Міністерства оборони України до ОСОБА_1 , Споживчого товариства «Сузір`я Будова» про визнання договору недійсним - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.

Суддя А.В. Науменко

Повний текст рішення виготовлений 03.08.2026 року.

Суддя А.В. Науменко

24.07.26