Рішення № 138778061, 04.08.2026, Приморський районний суд м. Одеси

Провадження № 2/522/6161/26

Справа № 522/3449/26-Е

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси

у складі: судді - Бондар В.Я.,

за участю секретаря судового засідання - Костинюк В.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні у м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Інституту Військово-морських сил Національного університету «Одеська морська академія» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

Позивач в особі представника ОСОБА_2 09.03.2026 звернувся до Приморського районного суду м.Одеси з позовом до Інституту Військово-морських сил Національного університету «Одеська морська академія» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.04.2024 по 08.0.2026 у розмірі, що не перевищує середній заробіток позивача за шість місяців, а саме в сумі 92 852,50 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 05.04.2019 позивач був призначений на посаду старшого наукового співробітника науково-дослідного відділу розвитку морських озброєння та військової техніки Військово-Морських Сил науково-дослідного центру Збройних Сил України Державний океанаріум Інституту Військово-Морських Сил Національного університету Одеська морська академія. Згідно, пункту 5 наказу начальника Інституту Військово-Морських Сил Національного Університету Одеська морська академія від 30.09.2021 №189, позивача було звільнено з роботи, відповідно до ч.1 ст.40 Кодексу законів про працю України (зміни в організації виробництва і праці). Постановою Верховного Суду у від 14.02.2024 по справі №522/21015/21 скасовано пункт 5 наказу начальника Інституту Військо-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» (по стройовій частині) від 30 вересня 2021 року № 189 щодо звільнення ОСОБА_1 та поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого наукового співробітника науково-дослідного відділу розвитку морських озброєнь науково-дослідного управління розвитку озброєння та військової техніки Військово-Морських Сил Науково-дослідного центру Збройних Сил України «Державний океанаріум» Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія». Відповідачем зазначене судове рішення виконане та із затримкою. Позивача звільнено з роботи з 05.04.2024 відповідно до пункту 2 статті 36 Кодексу законів про працю України у зв`язку із закінченням строку трудового договору. Отже, відповідач повинен був з позивачем повністю розрахуватися 05.04.2024, а розрахувався 08.02.2026 року, у зв`язку з чим позивач звертається до суду на підставі ст.117 КЗпП України.

На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа надійшла у провадження судді Донцова Д.Ю.

Ухвалою від 16.03.2026 провадження у справі відкрите, справу призначено до розгляду у порядку загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання.

До суду 08.04.2026 надійшов відзив представника відповідача Даниленка Л.В., який просить відмовити у задоволенні позову.

На обґрунтування відзиву зазначено, що суд касаційної інстанції не прийняв рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що є його повноваженнями відповідно до статті 235 КЗпП, а тому законодавчі підстави для виплати Інститутом позивачу середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за час вимушеного прогулу на момент його звільнення з 05.04.2024 були відсутні. На момент звільнення позивача з роботи 5.04.2024 йому виплачені всі суми, що належали при звільненні. Тобто, вимоги ст.116 КЗпП України Інститутом були виконані у повному обсязі. Рішення по справі №522/5486/24-Е Інститутом не виконане, а тому вимоги позивача є передчасними.

На підставі розпорядження Приморського районного суду м. Одеси №1581/26 від 29.06.2026 на виконання рішення зборів суддів Приморського районного суду м.Одеси від 04.06.2026 та з метою дотримання розумних строків розгляду справи, по справі було проведено 29.06.2026 повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями в результаті якого справа 30.06.2026 передана судді Бондарю В.Я.

Ухвалою від 30.06.2026 справу прийнято до провадження судді Бондаря В.Я. та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з призначенням судового засідання на 03.08.2026.

У судове засідання 03.08.2026 учасники справи не з`явилися, про час, дату та місце судового розгляду повідомлялися у встановленому законом порядку. Представник позивача Ткаченко В.В. 15.07.2026 звернулася до суду з заявою про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлене 04 серпня 2026 року.

Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, додані до неї документи приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що відповідно до контракту від 05 квітня 2019 року ОСОБА_1 був призначений на посаду старшого наукового співробітника науково-дослідного відділу розвитку морських озброєнь в Інституті Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія». Контракт укладено строком на п`ять років.

У пункті 5 наказу начальника Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» (по стройовій частині) від 30 вересня 2021 року №189, працівника Збройних Сил України вказано, що ОСОБА_1 , старшого наукового співробітника науково-дослідного відділу розвитку морських озброєнь науково-дослідного управління розвитку озброєння та військової техніки Військово-Морських Сил Науково-дослідного центру Збройних Сил України «Державний океанаріум» Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» було звільнено з роботи відповідно до ч. 1 ст. 40 КЗпП України (зміни в організації виробництва і праці).

10 листопада 2021 року позивачеві була перерахована заробітна плата у сумі 12361,88 грн на його картковий рахунок у АТ КБ «ПриватБанк».

Такі обставини встановлені судами у справі №522/21015/21.

Відтак, заочним рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 02 лютого 2022 року у справі №522/21015/21, яке залишене без змін постановою Одеського апеляційного суду від 22 грудня 2022 року, залишено без задоволення позову ОСОБА_1 про поновлення на роботі.

Разом з тим, постановою від 14 лютого 2024 року у справі №522/21015/21 Верховний Суд скасував вищевказані судові рішення та ухвалив нове, яким: скасував пункт 5 наказу начальника Інституту Військо-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» (по стройовій частині) від 30 вересня 2021 року № 189 щодо звільнення ОСОБА_1 з посади старшого наукового співробітника науково-дослідного відділу розвитку морських озброєнь науково-дослідного управління розвитку озброєння та військової техніки Військово-Морських Сил Науково-дослідного центру Збройних Сил України «Державний океанаріум» Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України (зміни в організації виробництва і праці). Поновив ОСОБА_1 на посаді старшого наукового співробітника науково-дослідного відділу розвитку морських озброєнь науково-дослідного управління розвитку озброєння та військової техніки Військово-Морських Сил Науково-дослідного центру Збройних Сил України «Державний океанаріум» Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія».

Згідно з пунктом 6 наказу начальника Інституту Військово-Морських Сил Національного Університету Одеська морська академія від 25.03.2024 №91 (по стройовій частині) ОСОБА_1 поновлено на посаді, встановлено 18 тарифний розряд у розмірі 10 256,00 грн та надбавку за вислугу років за науковий стаж у розмірі 10%.

У подальшому позивача на підставі його заяви було звільнено з роботи з 05.04.2024 наказом начальника Інституту від 29.03.2024 № 95 відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП (у зв`язку із закінченням строку трудового договору).

Такі обставини встановлені у рішенні Приморського районного суду міста Одеси від 09 грудня 2024 року у справі №522/5486/24-Е, яким позов ОСОБА_1 до Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» про оплату за час вимушеного прогулу задоволено частково. Стягнуто з Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 01 жовтня 2021 року по 24 березня 2024 року у розмірі 454 977,25 гривень. Стягнуто з Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» на користь ОСОБА_1 компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за час вимушеного прогулу за період з 01 жовтня 2021 року по 24 березня 2024 року у розмірі 64 996,75 гривень.

Рішення Приморського районного суду м.Одеси від 09.12.2024 залишене без змін постановою Одеського апеляційного суду від 12 червня 2025 року.

Позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнення за період з 06.04.2024 (наступний день за звільненням, яке відбулося 05.04.2024) та по 06.10.2024 (межа піврічного строку), вважає затримкою розрахунок суми, які йому виплачуються на виконання рішення у справі №522/5486/24-Е. Відтак, позивач надав виписки з рахунку, згідно яких відповідач на виконання рішення у справі №522/5486/24-Е здійснив наступні оплати: 08.02.2026 77 508,07 грн, 06.03.2026 125 853,42 грн, 13.06.2026 77 000 грн, 16.04.2026 120 018,49 грн.

Положеннями статті 47 КЗпП України визначено, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

За правилами статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно з статтею 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) вказано, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17 (провадження №11-1210апп19)».

Передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №755/12623/19, провадження № 14-47цс21).

Визначаючи розмір відшкодування, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

З урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) і конкретизовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 (провадження №14-85цс25): обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи і, зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо, для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 234/7936/14-ц (провадження № 6-2159цс15) та у постанові від 31 травня 2017 року у справі № 759/7662/15-ц (провадження № 6-1185цс16). Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Позивач не вказує про не проведення з ним розрахунку у день звільнення 05.04.2024, однак вважає, що виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу на виконання рішення у справі №522/5486/24-Е 08.02.2026 свідчить про затримку розрахунку при звільнені.

Велика Палата Верховного Суду від 8 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 констатувала, що середній заробіток за час вимушеного прогулу, передбачений ч. 2 ст. 235 КЗпП України, та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, визначений ст. 117 цього Кодексу, мають різну правову природу.

Середній заробіток за ч. 2 ст. 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло в працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.

Спір про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що виник у зв`язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не з власної вини, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням роботодавцем законодавства про працю та про оплату праці. За пред`явлення вимоги про стягнення середнього заробітку, передбаченого ч. 2 ст. 235 КЗпП України, позивачі звільняються від сплати судового збору в усіх судових інстанціях. Працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення середнього заробітку без обмеження будь-яким строком (ч. 2 ст. 233 КЗпП України) і не позбавлений права після ухвалення судового рішення про поновлення його на роботі згодом звернутися до суду з позовом про стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу (ч. 2 ст. 235 КЗпП України).

Середній заробіток за ст. 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Оскільки, середній заробіток за час вимушеного прогулу є складовою заробітної плати, то такі виплати мали бути здійснені на час звільнення.

Суд враховує, що рішення у справі №522/5486/24-Е ухвалено 09.12.2024, однак також суд виходить з того, що позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 подав 09.04.2024, тобто після звільнення 05.04.2024, тобто станом на день звільнення спору про виплати між сторонами не існувало.

Суд вважає безпідставними доводи відповідача про те, що суд касаційної інстанції не прийняв рішення про виплату працівнику середнього заробітку, а тому були відсутні підстави для виплати таких сум, адже вирішення окремо спору про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу від спору про поновлення на роботі не забороняється законодавством.

Тож, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є обґрунтованими.

Позивач розрахував розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні обмежившись шестимісячним строком з 06.04.2024 по 06.10.2024, виходячи з середньоденної заробітної плати у розмірі 714,25 грн, що встановлено судом при розгляді справи №522/5486/24-Е.

Суд погоджується з розрахунком позивача та зауважує, що відповідач контррозрахунку не надав, однак суд також враховує розмір простроченої заборгованості (92 852,50 грн) та критерій співмірності, строки існування між сторонами спірних правовідносини та суми, які вже були сплачені на користь позивача відповідачем, тому доходить висновку про зменшення суму середнього заробітку за час затримки розрахунку до 50 000 грн.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір за одну вимогу майнового характеру, що становить 1 064,96 грн (застосовано коефіцієнт 0,8 у зв`язку з поданням позову фізичною особою через систему «Електронний суд»).

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 4, 6, 10, 12, 141, 228, 229, 263, 265, 273, 279 ЦПК України, ст.ст. 116, 117 КЗпП України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Інституту Військово-морських сил Національного університету «Одеська морська академія» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з Інституту Військово-морських сил Національного університету «Одеська морська академія» (код ЄДРПОУ 26614030, м. Одеса, вул. Дідріхсона, буд.8) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.04.2024 по 08.02.2026 у розмірі 50 000 (п`ятдесят тисяч) гривень.

Стягнути з Інституту Військово-морських сил Національного університету «Одеська морська академія» (код ЄДРПОУ 26614030, м. Одеса, вул. Дідріхсона, буд.8) на користь держави судовий збір у розмірі 1 064 (одна тисяча шістдесят чотири) гривні 96 (дев`яносто шість) копійок.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Повний текст рішення суду складено 04 серпня 2026 року.

Суддя: В.Я. Бондар