Рішення № 138777658, 13.05.2026, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/5829/25-ц

пр. 2-3146/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2026 року

Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Хайнацького Є.С.,

при секретарі судового засідання - Сміян А.Ю.,

за участю:

позивача: не з`явився;

представника позивача: не з`явився;

представника відповідача: Кобзар Ю.Б.,

представника третьої особи: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон», про стягнення грошових коштів, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (далі - відповідач, АТ КБ «ПриватБанк»), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» (далі - третя особа, ТОВ «ФК «Фінілон»), у якому просить стягнути з відповідача на користь позивача 5 578,60 грн. у якості 3 % річних на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за порушення відповідачем виконання грошового зобов`язання за договором № SMDN25000713252718 від 09.12.2010 року за період з 01.02.2022 року по 09.05.2024 року, 27 190,13 грн. інфляційних втрат за період з 01.02.2022 року по 09.05.2024 року за договором № SMDN25000713252718 від 09.12.2010 року, а також покласти на відповідача судові витрати.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що між нею та відповідачем укладено депозитний договір № SMDN25000713252718 від 09.12.2010 року, сума вкладу за яким становить 81 873,33 грн.

16.03.2014 року у зв`язку з припиненням функціонування банківських відділень відповідача на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя рахунок позивача було безпідставно заблоковано відповідачем, а нарахування процентів припинено.

З метою отримання належних позивачу коштів та нарахованих процентів 21.11.2014 року до Головного офісу ПАТ КБ «ПриватБанк» було відправлено заяву про надання доступу до належних позивачу коштів шляхом розблокування рахунків позивача. Ця заява була отримана відповідачем 25.11.2014 року.

Проте, станом на 28.08.2015 року рахунки позивача розблоковані не були, належні позивачу кошти не видані.

У рамках справи № 758/10471/15-ц позивачу було присуджено 262 414,17 грн. вкладу, процентів та інфляційних втрат за період до 12.11.2018 року.

10.05.2024 року присуджені кошти були зараховані на рахунок позивача.

Позивач вважає, що оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання, з нього на користь позивача підлягає стягненню 3 % річних та інфляційні втрати за весь час прострочення на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.

З огляду на зазначені обставини, позивач звернувся до суду з указаним позовом.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 10.02.2025 року відкрито провадження в порядку загального позовного провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ТОВ «ФК «Фінілон», про стягнення грошових коштів та призначено підготовче засідання у справі на 28.04.2025 року.

24.04.2025 року до суду надійшов відзив представника відповідача на позовну заяву, у якому вона просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі; у разі задоволення позовних вимог зазначити у резолютивній частині рішення суду про те, що сума коштів, яка підлягає стягненню з відповідача у вигляді 3 % річних та інфляційних втрат зазначена без врахування податків і зборів, які підлягатимуть у подальшому утриманню в установленому законом порядку.

Відзив обґрунтований тим, що банк виявив наявність факту переведення боргу за спірним договором банківського вкладу з первісного боржника за зобов`язанням - ПАТ КБ «ПриватБанк» на нового боржника - ТОВ «ФК «Фінілон» на підставі договору про переведення боргу від 17.11.2014 року, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «ФК «Фінілон», та електронного додатку № 1 до цього договору, згода на що надана кредитором шляхом вираження через конклюдентні дії («мовчазна згода»). Отже, на даний час відповідач не несе зобов`язань за спірним договором, а ТОВ «ФК «Фінілон» є новим боржником за цим договором банківського вкладу, тому належним відповідачем у даній справі ТОВ «ФК «Фінілон». Крім того, відсутні докази, що позивач зверталась до банку із заявою про виконання рішення суду з наданням банківських реквізитів з 01.02.2022 року по 09.05.2024 року та докази відмови банку у виконанні судового рішення. Також, відповідно до п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії воєнного стану з 24.02.2022 року відповідач звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК України.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 28.04.2025 року відкладено підготовче засідання на 05.08.2025 року.

28.04.2025 року представник позивача подав до суду відповідь на відзив представника відповідача, у якій зазначив, що відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання зобов`язання, зобов`язаний сплатити суму боргу з урахування індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 05.08.2025 року закрито підготовче провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ТОВ «ФК «Фінілон», про стягнення грошових коштів та призначено справу до судового розгляду по суті на 13.11.2025 року.

12.11.2025 року представник відповідача подала до суду заяву про застосування загальної позовної давності, у якій просить суд застосувати позовну давність до заявлених позовних вимог та відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, оскільки позивач не здійснювала будь-яких дій щодо виконання рішення суду, що свідчить про недобросовісність її дій.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 13.11.2025 року відкладено розгляд справи на 23.02.2026 року.

13.11.2025 року представником позивача надано письмові пояснення у справі.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 23.02.2026 року відкладено розгляд справи на 13.05.2026 року.

Позивач та його представник у судове засідання не з`явились; про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином; 28.04.2025 року представник позивача подав до суду заяву про розгляд справи без участі позивача та його представника.

Представник відповідача у судовому засіданні просила відмовити в задоволенні позову та застосувати позовну давність до позовних вимог.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився; про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що рішенням Подільського районного суду м. Києва від 26.04.2019 року у справі № 758/10471/15-ц позов ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів задоволено частково. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 303 059,85 грн. заборгованості за договором вкладу № SMDN25000713252718 від 09.12.2010 року. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судовий збір в розмірі 3 030,60 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 03.10.2019 року рішення Подільського районного суду м. Києва від 26.04.2019 року в частині стягнення процентів, інфляційного збільшення боргу та судового збору змінено. Зменшено суму відсотків, що підлягають стягненню з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 , з 47 640,29 грн. до 10 232,09 грн., а суму інфляційного збільшення боргу - з 87 145,97 грн. до 83 908,49 грн. У зв`язку з цим зменшено загальну суму стягнення з 303 059,85 грн. до суми 262 414,17 грн., а суму судового збору - з 3 030,60 грн. до 2 624,14 грн. В решті рішення суду залишено без змін. Компенсовано АТ КБ «ПриватБанк» судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 610,97 грн. за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Верховного Суду від 06.05.2020 року у справі № 758/10471/15-ц рішення Подільського районного суду м. Києва від 26.04.2019 року у не змінений при апеляційному перегляді частині та постанову Київського апеляційного суду від 03.10.2019 року залишено без змін.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач як на підставу позовних вимог посилається на те, що відповідачем не виконано судове рішення, яке набрало законної сили 03.10.2019 року, стягнуті судовим рішенням з відповідача на користь позивача грошові кошти зараховані на рахунок позивача лише 10.05.2024 року, тому у зв`язку з простроченням виконання рішення суду з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3 % річних та інфляційні втрати за весь час прострочення на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має права на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За положеннями ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За положеннями ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов`язок. Зокрема, зазначений обов`язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження).

За приписами ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.

Відповідно до ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Частиною 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

За змістом цієї норми правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана сплатити на користь другої сторони гроші, є грошовим зобов`язанням.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняються на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 цього Кодексу).

Згідно з ч. 1 ст. 526 цього Кодексу зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

У даному випадку між сторонами виникло грошове зобов`язання, оскільки одна сторона зобов`язана сплатити певну, визначену судовим рішенням, грошову суму стягувачу.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 цього Кодексу. Відтак, приписи цього розділу поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 ЦК України).

Таким чином, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01.10.2014 року № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц, у якій зроблено висновок, що у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін у цій справі як грошових зобов`язань, до прострочення відповідача застосовується ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Встановивши, що відповідачем прострочено грошове зобов`язання з виплати позивачу присуджених рішенням суду грошових коштів, суд вважає, що у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних.

Аналогічні правові висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06.07.2020 року у справі № 522/16531/17, від 27.01.2021 року у справі № 569/6045/17, від 10.04.2019 року у справі № 339/400/16-ц та від 05.02.2020 року у справі № 658/2739/17, які в силу ч. 4 ст. 263 ЦПК України суд повинен врахувати під час розгляду цієї справи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц зробила висновок, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Отже, позивачем правильно визначено період, за який підлягають стягненню кошти з відповідача на підставі ст. 625 ЦК України.

За таких обставин, встановивши, що рішення Подільського районного суду м. Києва від 26.04.2019 року, змінене постановою Київського апеляційного суду від 03.10.2019 року, було виконано відповідачем 10.05.2024 року, суд приходить до висновку про наявність правових підстав, передбачених ст. 625 ЦК України, для стягнення з відповідача на користь позивача вказаних вище сум, зокрема, інфляційних втрат і трьох процентів річних за несвоєчасне виконання відповідачем грошового зобов`язання.

Стосовно доводів відповідача, що він є неналежним відповідачем у справі, оскільки не є боржником за спірним договором з 17.11.2014 року - часу укладення між АТ КБ «Приватбанк» та ТОВ «ФК «Фінілон» договору про переведення боргу, за умовами якого здійснено переведення боргу на ТОВ «ФК «Фінілон», у тому числі і за договором з позивачем, який є предметом спору, суд зазначає наступне.

Так, відповідач вважає, що оскільки про заміну боржника з первісного боржника - АТ КБ «Приватбанк» на нового боржника - ТОВ «ФК «Фінілон» з 17.11.2014 року за вищевказаним договором про переведення боргу було розміщене відповідне повідомлення 30.01.2015 року на офіційному сайті АТ КБ «Приватбанк», проте у вказаний у цьому повідомленні строк заперечень позивача не надходило, то вважається, що переведення боргу за зобов`язаннями банку було здійснено зі згоди позивача.

Відповідно до ст. 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

Так, у постанові Верховного Суду від 26.10.2022 року у справі № 175/4055/19 зазначено, що законодавець встановлює обмеження на заміну боржника у зобов`язанні поза волею кредитора. Такий підхід має на меті убезпечити кредитора від непередбачуваного та неочікуваного ризику невиконання зобов`язання внаслідок заміни особи боржника. Необхідність отримання згоди кредитора на переведення боргу зумовлена тим, що особа боржника завжди має істотне значення для кредитора. При вступі в договірні відносини, кредитор розраховував на отримання виконання з огляду на якості конкретного боржника (здатність виконати обов`язок, платоспроможність, наявність у боржника майна тощо). Для породження переведенням боргу правових наслідків необхідним є існування двох складових: по-перше, вчинення договору (двостороннього правочину) між новим та первісним боржниками, причому такий правочин має вчинятися у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання; по-друге, надання кредитором згоди на переведення боргу. Відсутність згоди кредитора на переведення боргу не зумовлює нікчемності договору про переведення боргу між новим та первісним боржниками. Відсутність згоди кредитора на переведення боргу свідчить, що договір про переведення боргу між новим та первісним боржниками не породив правових наслідків для кредитора, тобто не відбулося переведення боргу.

У постанові Верховного Суду від 02.11.2021 року у справі № 757/45304/19-ц міститься висновок, що з огляду на те, що договір між АТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 укладено у письмовій формі, він містить умови про їх двостороннє волевиявлення, передбачені ст. 205 ЦК України положення про мовчазну згоду не можуть бути застосовні до правовідносин сторін у цій справі. Банк не довів, що такий договір було укладено зі згоди вкладника ОСОБА_1, що було його процесуальним обов`язком відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України. Аналогічний за змістом висновок викладено у постановах Верховного Суду від 14.04.2021 року у справі № 757/61159/19-ц, від 22.09.2021 року у справі № 757/64382/17.

У постанові Верховного Суду від 26.01.2022 року в справі № 757/34314/18-ц вказано, що доводи касаційної скарги про те, що АТ КБ «ПриватБанк» є неналежним відповідачем у справі, оскільки 17.11.2014 року між ним та ТОВ «ФК «Фінілон» укладений договір, за умовами якого товариство стало боржником за договором банківського вкладу, є безпідставними, оскільки відповідно до ст. 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Банк не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 надала згоду на переведення боргу на ТОВ «ФК «Фінілон», а тому саме АТ КБ «ПриватБанк» є боржником за договором банківського вкладу та належним відповідачем у справі, що узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 20.01.2021 року у справі № 729/887/19, від 20.10.2021 року у справі № 201/8704/19 та від 17.11.2021 року у справі № 755/17323/19 у подібних правовідносинах.

Аналогічний за змістом висновок міститься також у постанові Верховного Суду від 23.11.2022 року у справі № 757/8242/20.

За положеннями ч.ч. 1, 3, ст. 12, ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Оскільки відповідач не довів належними та достатніми доказами, що договір про переведення боргу від 17.11.2014 року між АТ КБ «Приватбанк» та ТОВ «ФК «Фінілон» укладено зі згоди вкладника - ОСОБА_1 , доводи відповідача, що боржником за спірним договором банківського вкладу та належним відповідачем у справі є ТОВ «ФК «Фінілон», є безпідставними та необґрунтованими.

З огляду на зазначене, та враховуючи вищевказані правові висновки Верховного Суду в аналогічних правовідносинах, суд вважає, що АТ КБ «ПриватБанк» є боржником за договором банківського вкладу, укладеним між ним та позивачем, а відтак, є належним відповідачем у даній справі.

Доводи представника відповідача, що відповідно до п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії воєнного стану з 24.02.2022 року відповідач звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК України, суд оцінює критично з огляду на таке.

Відповідно до 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Тлумачення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється:

- в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;

- в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, в тому числі договір про споживчий кредит;

- у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання).

Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

З огляду на зазначене, до спірних правовідносин, які виникли у зв`язку із порушенням відповідачем грошового зобов`язання, наявність та розмір якого констатовано рішенням суду у справі № 758/10471/15-ц, при цьому, це грошове зобов`язання випливає з депозитного договору (договору банківського вкладу), суд приходить до висновку, що вимоги п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України застосуванню до спірних правовідносин не підлягають.

Щодо застосування позовної давності до позовних вимог, про що заявлено представником відповідача, суд зазначає наступне.

У постанові Верховного Суду від 18.05.2022 року у справі № 918/650/21 міститься висновок, що главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність. Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених ст. 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.11.2019 року у справі № 127/15672/16-ц погодилася з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10.04.2018 року та 27.04.2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16.11.2018 року у справі № 918/117/18, від 30.01.2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13.02.2019 року у справі № 924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Зазначені правові висновки підтримуються Верховним Судом і на даний час, зокрема у постанові від 23.07.2025 року в справі № 761/7294/24, у якій також зазначено, що встановлення часових меж судового захисту порушеного права забезпечує правову стабільність та сприяє усуненню правової невизначеності. Позовна давність спонукає учасників правовідносин до вчинення дій, спрямованих на захист порушених прав, у чітко визначені строки, які мають бути розумними.

Отже, права боржника у триваючому грошовому зобов`язанні забезпечуються обмеженням відповідних вимог позовною давністю, яка у даному випадку позивачем була дотримана, оскільки у розрахунку позовних вимог визначено період нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат за невиконання відповідачем грошового зобов`язання за судовим рішенням - з 01.02.2022 року по 09.05.2024 року, що не перевищує останніх трьох років, які передували подачі позову. Тому підстави для застосування позовної давності до позовних вимог відсутні з огляду те, що позивачем визначений період нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат у межах позовної давності.

З огляду на зазначене, враховуючи, що права боржника у триваючому грошовому зобов`язанні забезпечуються обмеженням відповідних вимог строком позовної давності, який у даному випадку позивачем було дотримано, суд відхиляє як неспроможні доводи представника відповідача, що за умов не звернення позивача до виконавчої служби із заявою про примусове виконання рішення у справі № 758/10471/15-ц та звернення з заявою до банку про добровільне виконання рішення лише 28.03.2024 року, відсутні підстави для покладення відповідальності на АТ КБ «ПриватБанк» за несвоєчасне виконання банком судового рішення в період до 28.03.2024 року, тобто до дня, в який кредитор пред`явив вимогу про сплату коштів та надав банківські реквізити боржнику.

Доводи представника відповідача, що в разі задоволення позовних вимог необхідно зазначити у резолютивній частині рішення суду про те, що сума коштів, яка підлягає стягненню з відповідача у вигляді 3 % річних та інфляційних втрат зазначена без врахування податків і зборів, які підлягатимуть у подальшому утриманню в установленому законом порядку, суд не приймає до уваги, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог, та згідно з ч. 5 ст. 265 ЦПК України у резолютивній частині рішення зазначаються: 1) висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог; 2) розподіл судових витрат; 3) строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження; 4) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно з ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У ч. 1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов висновку про задоволення позову.

Згідно зі ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до ч.ч. 1, 10 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Так, позивачем понесені в якості судових витрат витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 211,20 грн., що підтверджується квитанцією ІD: 9939-6404-8789-4335 від 01.02.2025 року.

Оскільки суд задовольняє позовні вимоги повністю, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1 211,20 грн. у відшкодування судових витрат.

Керуючись ст. 129-1 Конституції України, ст.ст. 11, 15, 16, 509, 526, 598, 599, 611, 612, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 3-5, 7-13, 17, 18, 43, 49, 76-81, 133, 141, 258, 259, 263-265, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон», про стягнення грошових коштів - задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 5 578 (п`ять тисяч п`ятсот сімдесят вісім) грн. 60 коп. - 3 % річних та 27 190 (двадцять сім тисяч сто дев`яносто) грн. 13 коп. інфляційних втрат.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.

Позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»: 01011, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570.

Третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон»: 49000, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Січеславська набережна, буд. 29-А, код ЄДРПОУ 38920700.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги на рішення подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено та підписано 15.06.2026 року.

Суддя Євген ХАЙНАЦЬКИЙ