Рішення № 138775598, 05.08.2026, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 932/7265/24

Провадження № 2/932/2666/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 серпня 2026 року м. Дніпро

Шевченківський районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді-Потоцької С.С.,

за участю секретаря судового засідання-Карапиш А.М.,

представника позивача- Горяніна А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом Комунального підприємства «ТЕПЛОЕНЕРГО» Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

КП «Теплоенерго» ДМР (позивач) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 (відповідач) про стягнення заборгованості за договором № 080395 від 07.07.2004 про надання послуг з постачання теплової енергії.

В обґрунтування позову зазначено, що з листопада 2021 року по березень 2024 року включно, позивач надавав послуги з постачання теплової енергії ОСОБА_1 (за адресою: АДРЕСА_1 ) на підставі Договору про постачання теплової енергії № 080395. Договір є чинним, оскільки відповідно до п.11.4 Договору є пролонгованим. Позивач свої обов`язки з постачання теплової енергії у вказаний період виконав, проте відповідач не оплатив надані послуги. У зв`язку з порушенням строків оплати, просить стягнути основний борг у сумі 134 653, 32 грн, 3% річних 7 311, 39 грн, інфляційні збитки 23 878, 12 грн, пеню 31 015, 73 грн.

Ухвалою від 29.08.2024 відкрито провадження у справі, розгляд справи призначений у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідач проти задоволення позову заперечувала, оскільки, на її думку, є неналежним відповідачем. Відповідач вказала, що відповідно до Договору дарування від 30.11.2008 подарувала нежитлове приміщення магазин -приміщення № 2 поз. 1-3, загальною площею 59,4 кв. м, у житловому будинку літ. А-4, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ОСОБА_2 . Нею було передано право власності на вказане вище приміщення ОСОБА_2 ще у 2008 році. Фактичним користувачем приміщенням починаючи з 2021 року був саме ОСОБА_2 . Саме він, як власник і споживач, повинен був оплачувати за постачання теплової енергії. Про наявний борг Відповідач довідалась лише у листопаді 2025 року під час ознайомлення з матеріалами позовної заяви. ОСОБА_2 запевняв про повну оплату послуг теплопостачання. Вказує, що ОСОБА_2 оплачує послуги теплопостачання.

10.11.2025 на адресу суду через систему «Електронний суд» від представника позивача ОСОБА_3 надійшло клопотання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмет спору ОСОБА_2 .

12.11.2025 на адресу суду через систему «Електронний суд» від представника позивача ОСОБА_3 надійшли додаткові пояснення у справі, в яких зазначила, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 04.11.2025, зазначене нежиле приміщення (магазин № НОМЕР_1 , позиції 14, площею 59,4 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 ) станом на цю дату належить на праві власності ОСОБА_1 . Отже, попри існування Договору дарування від 30.11.2008 право власності на спірний об`єкт не перейшло до обдаровуваного, оскільки державна реєстрація переходу права власності не була здійснена. Відповідач продовжує залишатися зареєстрованим власником спірного майна, а тому є належним відповідачем у даній справі.

14.11.2025 на адресу суду через систему «Електронний суд» від представника позивача Горяніної А.О. надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог відповідно до якої, на момент подання первісної позовної заяви позивачем заявлено вимоги про стягнення у розмірі 196 858, 56 грн, з яких: основний борг: 134 653, 32 грн; 3% річних: 7 311, 39 грн; інфляційні витрати: 23 878, 12 грн; пеня: 21 015, 73 грн; нарахованих станом на дату подання позову. Водночас, з моменту подання позову до моменту відкриття провадження минув період часу 15 місяців, протягом яких відповідач своїх зобов`язань щодо сплати богу не виконав. Станом на дату подання заяви про збільшення позовних вимог 13.11.2025 жодних оплат за договором від відповідача не надходило. Зважаючи на викладене збільшення позовних вимог, а саме стягнення належить сума у розмірі 213 364, 88 грн, основний борг: 134 653, 32 грн, 3% річних: 12 203, 49 грн; інфляційні збитки: 51 885, 25 грн; пеня: 14 622, 82 грн (а.с. 106-107).

17.03.2026 на адресу суду через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшла клопотання про залучення співвідповідача. В обґрунтування клопотання зазначено, що вказане приміщення 13.11.2008 ОСОБА_1 було подаровано ОСОБА_2 , отже відповідачем передано право власності на вказане вище приміщення ОСОБА_4 ще у 2008 році. Фактичним користувачем приміщенням починаючи з 2021 року був саме ОСОБА_2 . Саме він, як власник і споживач, повинен був оплачувати за постання теплової енергії. Та про наявний борг ОСОБА_1 дізналася лише у листопаді 2025 році (а.с. 132-134).

Протокольною ухвалою від 17.03.2026 клопотання представника позивача про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмет спору ОСОБА_2 задоволено.

Протокольною ухвалою від 17.03.2026 у задоволені клопотання представника позивача про залучення співвідповідача відмовлено.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідач та представник відповідача у судове засідання не з`явилися, про дату та час судового засідання повідомлені належним чином, заявили клопотання про відкладення розгляду справи. Протокольною ухвалою від 31.07.2026 відмовлено у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи.

Третя особа у судове засідання не з`явилася, про дату та час судового засідання повідомлена належним чином, пояснень не надала.

У судовому засіданні 31.07.2026 оголошено про перехід до стадії ухвалення рішення, проголошення рішення призначене на 05.08.2026.

Суд, вислухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, дійшов таких висновків.

КП «Теплоенерго» ДМР є теплопостачальною організацією у розумінні ЗУ «Про теплопостачання» як суб`єкт господарської діяльності, який має у користуванні теплогенеруюче обладнання та постачає споживачам теплову енергію.

07.07.2004 між КП «Теплоенерго» ДМР та ОСОБА_1 укладено Договір про постачання теплової енергії № 080395 (далі Договір) за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до п.1.1 Договору позивач на себе зобов`язання постачати Споживачеві теплову енергію в потрібних йому обсягах, а Споживач зобов`язався оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені Договором.

Згідно з п. 2.1 Договору теплова енергія постачається споживачу в обсягах згідно з додатком 1 до цього договору у вигляді гарячої води на такі потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону (172 діб), гаряче водопостачання- відповідно з виробничою програмою споживача, кондиціювання-по мірі необхідності.

Споживач зобов`язується виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які передбачені договором. На кінець опалювального сезону проводити звіряння розрахунків з теплопостачальною організацією (п. 3.2.2 Договору).

У разі несвоєчасної оплати за спожиту теплову енергію нараховується пеня в розмірі 1%, але не більше подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення (п. 8.2.3 Договору).

Цей договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 07.07.2008 (п. 11.1 Договору).

Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією зі сторін (п. 11.4 Договору).

Заперечуючи проти позову, відповідач вказала, що вказане приміщення було нею подароване ОСОБА_2 . За поясненнями відповідача ОСОБА_2 сплачував послуги теплопостачання.

У судовому засіданні представник позивача підтвердила факт оплати послуг ОСОБА_2 , проте пояснила, що ОСОБА_2 оплачує послуги теплопостачання за інший період, починаючи з 2025 року, за спірний період оплати з його боку не було. Крім того за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 04.11.2025 р., зазначене нежиле приміщення (магазин № НОМЕР_1 , позиції 14, площею 59,4 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 ) станом на цю дату належить на праві власності ОСОБА_1 . Попри існування Договору дарування від 30.11.2008, право власності на спірний об`єкт не перейшло до обдаровуваного, оскільки державна реєстрація переходу права власності не була здійснена. Тому саме відповідач повинна оплачувати послуги з теплопостачання.

Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: споживачі (індивідуальні та колективні), управитель, виконавці комунальних послуг.

Відповідно до вимог закону споживачі зобов`язані вносити плату за житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (п. 6 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги»).

Встановлено, що 13.11.2008 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір дарування нежилого приміщення (магазин № 2, позиції 14, площею 59,4 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 ), який посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ярмолюк М.М., зареєстрований у реєстрі за № 6787.

Відповідно до Інформації з Єдиного державного реєстру речових правна нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна станом на 04.11.2025 ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 на підставі Договору купівлі-продажу від 24.04.1997.

За змістом частин третьої, четвертої статті 334 ЦК України (в редакції, чинній на час укладання договору дарування), право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (частина перша статті 717 ЦК України).

Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (частина друга статті 719 ЦК України).

Згідно зі статтею 722 ЦК України право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття. Дарувальник, який передав річ підприємству, організації транспорту, зв`язку або іншій особі для вручення її обдаровуваному, має право відмовитися від договору дарування до вручення речі обдаровуваному. Якщо дарунок направлено обдаровуваному без його попередньої згоди, дарунок є прийнятим, якщо обдаровуваний негайно не заявить про відмову від його прийняття. Прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунка.

За правилами Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року № 671, в редакції, чинній на час укладання договору дарування, державна реєстрація правочинів проводиться шляхом внесення відповідної інформації до Державного реєстру правочинів. Реєстратори - державні нотаріальні контори, приватні нотаріуси, які згідно з договорами, укладеними з адміністратором Реєстру, проводять державну реєстрацію правочинів, змін, внесених до них, відомостей про припинення їх дії, приймають запити, видають завірені витяги з Реєстру та виконують інші функції, передбачені цим Порядком.

У постанові від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 Велика Палата Верховного Суду вказувала, що […стаття 210 ЦК України встановлює, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Стаття 334 ЦК України передбачає загальні та спеціальні умови щодо моменту набуття права власності за договором. Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

У межах суб`єктивного права власності доцільно виділити два конструктивних елементи: а) титул власності; б) правомочності власника. Правомочність власника - невід`ємний атрибут права власності та розглядається як динамічна категорія, як одна з основних можливостей власника щодо належного йому майна.

Титул власності є статичною категорією, до зміни власника не передається. Державна реєстрація договору купівлі-продажу нерухомості - адміністративний акт, який породжує титул власника.

Таким чином, висловивши свою волю на відчуження об`єкта нерухомого майна, власник у межах свого суб`єктивного права власності реалізовує свої правомочності. Державна реєстрація правочину завершує перехід права власності (право власності на об`єкт припиняється у продавця і відповідно виникає в покупця). Тобто покупець набуває не лише правомочності власника, а й сам титул...]

Ураховуючи вищевикладене, Велика Палата Верховного Суду вважала, що особа, яка здійснила державну реєстрацію правочину відповідно до норм статей 334, 657 ЦК України, набула титул власника майна. У свою чергу необхідність реєстрації права на нерухоме майно (на момент виникнення спірних правовідносин - до 01 січня 2013 року) не впливала на виникнення в покупця нерухомості прав власника на це майно.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що аналіз нормативно-правових актів дає підстави стверджувати, що саме норми ЦК України (чинні на момент виникнення спірних правовідносин) найбільш повно та точно врегульовували цивільні правовідносини щодо форми договору купівлі-продажу нерухомого майна.

Таким чином, до 01 січня 2013 року право власності у набувача нерухомого майна за договором виникало за правилами частини четвертої статті 334 ЦК України - з моменту державної реєстрації такого договору як правочину.

З матеріалами справи встановлено, що договір дарування від 13.11.2008 зареєстрований приватним нотаріусом у реєстрі за № 6787».

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили (постанова Верховного Суду № 296/8719/16-ц від 22 лютого 2022 року).

Відтак з моменту державної реєстрації договору дарування як правочину ОСОБА_2 набув право власності на вказане нежитлове приміщення.

Відомості щодо визнання договору дарування від 13.11.2008 недійсним не встановлено. Будь-яких належних і допустимих доказів того, що ОСОБА_2 відмовився від прийняття дарунка матеріали справи не містять. Крім того, ОСОБА_2 оплачував послуги теплопостачання з період з лютого 2025 року по січень 2026 року.

Також не встановлено фактично користування відповідачем послугами з теплопостачання за вказаною адресою.

Згідно зі ст. 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч. 4 ст. 319 ЦК України власність зобов`язує.

Статтею 322 ЦК України встановлено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідач не є споживачем у розумінні ЗУ «Про житлово-комунальні послуги».

Наявність Договору № 080395 не змінює суб`єктний склад спірних правовідносин, адже визначальною умовою є встановлення власника нежитлового приміщення, або особи, яка фактично користувалася цим приміщенням. На думку суду, саме ці обставини визначають споживача комунальної послуги.

Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

Належними є сторони, які є суб`єктами спірних правовідносин. Належним є відповідач, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права.

Неналежний відповідач -це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі належному відповідачеві.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що належним відповідачем у цій справі має бути ОСОБА_2 як власник та фактичний користувач послугами з теплопостачання.

Визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Позивач не заявив клопотання про заміну відповідача належним відповідачем чи про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у позові, що не позбавляє позивача права пред`являти позов до належного відповідача.

Оскільки ОСОБА_1 в цій справі не може бути відповідачем, тому в задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до п.2 ч.2 статті 141 ЦПК України сплачений позивачем судовий збір у зв`язку з відмовою у позові покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 10, 12-13, 141, 259, 263-265,280-284, 288 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Відмовити у задоволенні позову Комунального підприємства «ТЕПЛОЕНЕРГО» Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за Договором постачання теплової енергії від 07.07.2024 № 080395.

Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасника справи:

Позивач: Комунальне підприємство «Теплоенерго» Дніпровської міської ради, код ЄДРПОУ 32688148, м. Дніпро, пр. Слобожанський, буд. 29;

Представник позивача: Горяніна Альона Олександрівна, РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: 49000, м. Дніпро, вул. Лихачова, буд. 16;

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_3 .

Представник відповідача ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса АДРЕСА_4

Третя особа ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_5 а

Суддя С.С. Потоцька