Рішення № 138770271, 05.08.2026, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 367/13040/24

Провадження № 2/369/7291/26

РІШЕННЯ

Іменем України

05.08.2026 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Пінкевич Н.С.,

при секретарі судових засідань Худинець Д.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні Києво-Святошинського районного суду Київської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СОЛВЕНТІС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

У грудні 2024 року позивач звернувся до Ірпінського міського суду з вказаним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що між ТОВ «Мілоан» був укладений Договір споживчого кредиту № 3430826 від 04.05.2021 року, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 20 000,00 грн.

Через неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором утворилась заборгованість у розмірі 84920,00 грн., з яких: прострочена заборгованість за кредитом -20 000,00 грн.; прострочена заборгованість за нарахованими процентами 63520,00 грн.,заборгованість за комісією 14000,00 грн.

10.08.2021 згідно умов договору про відступлення прав вимоги №06Т, ТОВ «Мілоан» відступлено право вимоги за Договором споживчого кредиту № 3430826 від 04.05.2021 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС», а ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуло права вимоги до відповідача.

24.01.2022 між ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПІНГ-ПОНГ» укладено договір факторингу №1/15, у відповідності до умов якого згідно додатку №1 до договору факторингу, набуло право грошової вимоги до відповідача за Договором споживчого кредиту № 3430826 від 04.05.2021.

Просить сягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПІНГ-ПОНГ» заборгованість за кредитним договором № 3430826 від 04.05.2021 року у розмірі 84 920,00 грн., судовий збір у розмірі 2 422,40 грн., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 19 грудня 2024 року цивільну справу передано для розгляду до Києво-Святошинського районного суду Київської області.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 лютого 2025 року цивільну справу передано до Київського районного суду м.Харкова.

Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 26.05.2025 відкрито провадження у справі.

Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 07.07.2025 справу передано до Гайворонського районного суду Кіровоградської області за підсудністю.

Ухвалою Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 22.08.2025 справу прийнято до провадження , призначено судове засідання.

Ухвалою Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 06.10.2025 справу передано до провадження Києво-Святошинського районного суду Київської області.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10.11.2025 справу прийнято до провадження, призначено судове засідання.

08.12.2025 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Не погоджуючись з позовними вимогами зазначає, що що 04 травня 2021 року дійсно уклав з ТОВ «Мілоан» Договір споживчого кредиту № 3430826, однак не погоджується з розрахунком заборгованості, наданим позивачем. Вказує, що умови договору щодо розміру процентної ставки та вартості кредиту, на які посилається позивач, не відповідають умовам договору, який він підписував, а тому нараховані проценти є необґрунтованими та неправомірними.

Посилаючись на умови договору, відповідач зазначає, що кредит був наданий на строк 20 днів з 04 травня 2021 року до 24 травня 2021 року включно, а останнім днем виконання зобов`язань щодо повернення кредиту, сплати комісії та процентів було 24 травня 2021 року. На думку відповідача, після закінчення строку кредитування проценти за користування кредитом нараховуватися не можуть, тоді як із наданого позивачем розрахунку вбачається, що їх нарахування здійснювалося і після 24 травня 2021 року.

Крім того, відповідач зазначає, що позивач звернувся до суду лише у грудні 2024 року, тобто після спливу загальної позовної давності, у зв`язку з чим просить застосувати наслідки спливу строку позовної давності та відмовити у задоволенні позову.

Також відповідач посилається на пункт 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», відповідно до якого споживач звільняється від відповідальності за прострочення виконання зобов`язань за договором споживчого кредиту у визначений законом період, а нараховані за цей період неустойка та інші платежі підлягають списанню кредитодавцем.

Відповідач вважає, що максимально можлива сума заборгованості за договором могла становити 24 920,00 грн., з яких 20 000,00 грн.- основна сума кредиту та 4 920,00 грн.- проценти за користування кредитом у межах строку кредитування. При цьому він стверджує, що підписував договір із процентною ставкою 0,01 % на день, а позивач не надав належних доказів того, що відповідач погодився саме з тими умовами договору щодо процентної ставки, на які він посилається у позові. За таких обставин відповідач вважає, що до повернення могла підлягати сума 20 002,00 грн., однак, з огляду на сплив строку позовної давності, просить суд повністю відмовити у задоволенні позовних вимог.

11.12.2025 від позивача надійшла відповідь на позов. Зазначає, що доводи відповідача щодо спливу строку позовної давності є безпідставними. Посилаючись на пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, позивач вказав, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки позовної давності продовжувалися на строк дії такого карантину. Карантин в Україні тривав до 30 червня 2023 року. Крім того, відповідно до пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії воєнного стану строки, визначені статтями 257259 ЦК України, продовжуються на строк його дії. Оскільки воєнний стан в Україні введено з 24 лютого 2022 року та його дія триває, позивач вважає, що строк позовної давності ним не пропущено.

Також позивач заперечив доводи відповідача щодо неправомірності нарахування процентів та розміру заборгованості. Зазначив, що відповідно до пункту 1.5.2 Договору проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою 0,88 % від фактичного залишку кредиту за кожний день користування кредитом, а згідно з пунктом 1.6 Договору базова процентна ставка становить 5,00 % від фактичного залишку кредиту за кожний день користування кредитом.

На підтвердження правильності здійснених нарахувань позивачем подано відомість про щоденні нарахування та погашення за договором споживчого кредиту, сформовану та підписану первісним кредитором.

Згідно з наданим розрахунком загальний розмір заборгованості за договором становить 84 920,00 грн., з яких: 20 000,00 грн. - заборгованість за основною сумою кредиту, 1 400,00 грн. - заборгованість за комісією, 63 520,00 грн. - заборгованість за процентами. При цьому із загальної суми процентів 3 520,00 грн. нараховано відповідно до пункту 1.5.2 Договору, а 60 000,00 грн. - відповідно до пункту 1.6 Договору.

З огляду на викладене позивач вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

17 грудня 2025 року від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких він підтримав раніше викладену правову позицію та просив відмовити у задоволенні позову.

Відповідач зазначив, що договір споживчого кредиту був укладений ним шляхом підписання електронного документа на вебсайті первісного кредитора. При цьому обов`язок доведення того, що текст договору та його умови були саме такими, на які посилається позивач, покладається на позивача як на сторону, що заявляє відповідні вимоги, а не на відповідача як споживача фінансових послуг.

Також відповідач заперечив доводи позивача щодо відсутності пропуску строку позовної давності. На його думку, посилання позивача на дію карантинних обмежень є безпідставними, оскільки карантин було припинено 30 червня 2023 року. При цьому продовження строків позовної давності на період дії карантину не означає їх зупинення або переривання, а тому строк позовної давності у даному випадку, на думку відповідача, сплив 24 травня 2024 року, тоді як із позовом до суду позивач звернувся лише 15 грудня 2024 року.

Крім того, відповідач вважає, що сама по собі обставина запровадження воєнного стану не є безумовною підставою для поновлення або продовження строку позовної давності. На його переконання, позивач повинен довести наявність конкретних обставин та надати належні докази існування об`єктивної неможливості звернення до суду в межах встановленого законом строку.

Відповідач також зазначив, що жодних додаткових угод, договорів або інших документів щодо продовження строку кредитування він не укладав та не підписував. У зв`язку з цим вважає, що строк кредитування визначається виключно пунктами 1.3 та 1.4 договору, відповідно до яких кредит мав бути повернутий у встановлений договором строк.

Представник позивача у судове засідання не з`явився; про день, час, місце розгляду справи повідомлений належним чином; подав до суду заяву, у якій просив розглядати справу за відсутності позивача та його представника.

Відповідач у судове засідання не з`явився; про день, час, місце розгляду справи повідомлений належним чином. Подав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення.

У відповідності до ч. 5ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за №761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, доводи сторін, викладені в заявах по суті спору, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов такого висновку.

Судом встановлено, що 04 травня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачем було укладено Договір споживчого кредиту № 3430826 в електронній формі шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Відповідно до умов договору відповідачу було надано кредит у розмірі 20 000,00 грн строком на 20 днів, тобто з 04 травня 2021 року по 24 травня 2021 року включно.

Факт укладення договору відповідачем не заперечується.

Факт надання кредитних коштів відповідачу підтверджується платіжним дорученням № 45391328 від 04.05.2021, відповідно до якого на рахунок відповідача перераховано 20 000,00 грн.

10 серпня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» укладено договір про відступлення права вимоги № 06Т, відповідно до умов якого право вимоги за Договором споживчого кредиту № 3430826 від 04.05.2021 перейшло до ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС».

24 січня 2022 року між ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» та ТОВ «Фінансова компанія «ПІНГ-ПОНГ» укладено договір факторингу № 1/15, відповідно до умов якого позивач набув право грошової вимоги до відповідача за Договором споживчого кредиту № 3430826 від 04.05.2021.

Судом також установлено, що відповідно до наказу №70-к від 01 липня 2025 року на виконання рішення єдиного учасника ТОВ «ФК «Пінг-Понг» №1778 від 01 липня 2025 року перейменовано з 01 липня 2025 року ТОВ «ФК «Пінг-Понг» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс».

Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином.

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, які існували на момент переходу цих прав.

Таким чином, позивач є належним кредитором у спірних правовідносинах.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, визначених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтями 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином та у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до частини першої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксовано в одному або кількох документах, у тому числі електронних.

Згідно з абзацом другим частини другої статті 639 ЦК України договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, вважається укладеним у письмовій формі.

Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено можливість включення до електронного договору умов, що містяться в інших електронних документах, шляхом відсилання до них.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронного правочину є, зокрема, використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Суд критично оцінює доводи відповідача про те, що ним був підписаний договір на інших умовах, ніж ті, що надані позивачем до матеріалів справи.

Відповідач не заперечує факту укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів, проте належних і допустимих доказів на підтвердження існування іншої редакції договору або інших умов кредитування суду не надав.

Відповідно до частини четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Натомість позивачем надано договір споживчого кредиту, паспорт споживчого кредиту, платіжне доручення про перерахування кредитних коштів, документи щодо переходу права вимоги та розрахунок заборгованості, які суд визнає належними та допустимими доказами у справі.

Оскільки відповідач кредитні кошти у встановлений договором строк не повернув, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з нього заборгованості за тілом кредиту у розмірі 20 000,00 грн.

Щодо нарахування процентів за Договором споживчого кредиту № 3430826 від 04 травня 2021 року суд зазначає наступне.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості, загальний розмір заборгованості відповідача становить 84 920,00 грн, з яких: 20 000,00 грн.- заборгованість за тілом кредиту, 63 520,00 грн.-заборгованість за процентами та 1 400,00 грн.-заборгованість за комісією.

Строк кредитування згідно з укладеним між сторонами договором становив 20 днів, а саме з 04 травня 2021 року по 24 травня 2021 року включно.

Доказів укладення сторонами додаткових угод щодо пролонгації строку кредитування або зміни строку виконання зобов`язань матеріали справи не містять.

Згідно з пунктом 1.5.2 договору проценти за користування кредитом становлять 4 920,00 грн та нараховуються за ставкою 0,88 відсотка від фактичного залишку кредиту за кожний день користування кредитом.

Позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення 63 520,00 грн заборгованості за процентами.

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України.

Отже, кредитодавець має право нараховувати передбачені договором проценти лише протягом погодженого сторонами строку кредитування, а після спливу такого строку нарахування договірних процентів є безпідставним.

Враховуючи, що строк кредитування закінчився 24 травня 2021 року, проценти, нараховані після цієї дати, стягненню не підлягають.

Суд приходить до висновку, що проценти, передбачені договором, можуть бути нараховані лише в межах погодженого сторонами строку кредитування, а саме у розмірі 4 920,00 грн за період з 04 травня 2021 року по 24 травня 2021 року.

Позивачем у порушення вимог статей 12, 81 ЦПК України не доведено належними та допустимими доказами правомірність нарахування процентів у розмірі 58 600,00 грн після закінчення строку кредитування.

Щодо вимог про стягнення комісії суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1.5.1 договору комісія за надання кредиту становить 1 400,00 грн та нараховується одноразово за ставкою 7 відсотків від суми кредиту.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, проценти та комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням та поверненням кредиту.

Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» прямо передбачено право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію як складову загальної вартості кредиту.

Подібний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

Оскільки комісія у розмірі 1 400,00 грн передбачена умовами договору та доказів її сплати відповідачем матеріали справи не містять, вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності суд зазначає таке.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю три роки.

Пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що під час дії карантину строки, визначені статтями 257 та 258 ЦК України, продовжуються на строк дії такого карантину.

Крім того, відповідно до пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану строки, визначені статтями 257-259 ЦК України, продовжуються на строк його дії.

Оскільки строк виконання зобов`язань за договором настав 24 травня 2021 року, тобто під час дії карантину, а з 24 лютого 2022 року в Україні діє воєнний стан, строк позовної давності на момент звернення позивача до суду 15 грудня 2024 року не сплив.

Тому підстав для застосування наслідків спливу позовної давності суд не вбачає.

Оцінивши належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

З відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за Договором споживчого кредиту № 3430826 від 04 травня 2021 року у розмірі 26 320,00 грн, яка складається із 20 000,00 грн заборгованості за тілом кредиту, 4 920,00 грн процентів за користування кредитом у межах строку кредитування та 1 400,00 грн комісії за надання кредиту.

У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами, суд враховує наступне.

За правилами частини першої, пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову - на відповідача.

При зверненні до суду з вказаним позовом, позивачем були понесені судові витрати по сплаті судового збору у сумі 2 422,40 грн., які документально підтверджені.

Оскільки позовні вимоги підлягають до часткового задоволення 30,99 %, то з відповідача підлягає стягненню сума судового збору, сплаченого позивачем у розмірі 2422,40 грн, пропорційно до задоволених вимог у розмірі 750,71 грн.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).

Згідно з частиною першою, другою та третьою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до положень частини четвертої статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним, зокрема, із часом, затраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких втрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких втрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

На підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, було надано до суду: Договір про надання правової допомоги № 43657029 від 07 серпня 2024 року укладений між ТОВ «ФК «Пінг-Понг» та адвокатом Білецьким Б.М.; Додаткову угоду № 1567325 від 11 листопада 2024 року до Договору № 43657029 про надання правової допомоги від 07 серпня 2024 року; Детальний опис робіт (наданих послуг); Акт про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом від 11 листопада 2024 року.

В акті про підтвердження факту надання правничої допомоги адвокатом від 11 листопада 2024 року зазначено, що правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій ( консультацій ), адвокат витратив 1,5 години, вартість склала 2 250,00 грн; на складання позовної заяви, адвокат витратив 3,0 години, сума склала 3000,00 грн; формування додатків до позовної заяви, адвокат витратив 1 годину, вартість робіт склала 750,00 грн, загалом 6000,00 грн.

Так, з урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що дійсно між позивачем та адвокатом склалися договірні відносини стосовно надання правової допомоги.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв. Тобто саме зацікавлена сторона має вчиняти певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Принцип змагальності сторін має свої втілення, зокрема, у наведених положеннях частин п`ятої статті 141 ЦПК України, виходячи з яких зменшення внаслідок неспівмірності суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, якщо на її думку, недотримано вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт.

Ураховуючи наведене, з відповідача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу, які понесені та належним чином підтверджені позивачем, у розмірі пропорційному задоволеним вимогам, а саме 1 859,39 грн (30,99 %).

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 15-16,207,512,516,526,530,610-611,632,638,903,1048,1049,1054,1077/1078 ЦК України, ст.ст. 2,5,10,12,19,76,77-81,89,131,141,187,211,263-265,273-274 ЦПК України, Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», Законом України «Про електронну комерцію», Законом України «Про судоустрій та статус суддів», Законом України «Про судовий збір», суд,

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінансова компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінансова компанія «Солвентіс» заборгованість за Договором споживчого кредиту № 3430826 від 04 травня 2021 року у розмірі 26 320 грн. (двадцять шість тисяч триста двадцять гривень 00 коп.) яка складається із 20 000,00 грн. (двадцять тисяч гривень) заборгованості за тілом кредиту, 4 920,00 грн. (чотири тисячі дев`ятсот двадцять гривень 00 коп.) процентів за користування кредитом у межах строку кредитування та 1 400,00 грн. (одна тисяча чотириста гривень).комісії за надання кредиту.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінансова компанія «Солвентіс» судовий збір у розмірі 750,71 грн. (сімсот п`ятдесят гривень 71 коп.), витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 859,39 грн. (одна тисяча вісімсот п`ятдесят дев`ять гривень 39 коп.).

У задоволенні інших вимог- відмовити.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс», адреса: вул. Симона Петлюри, буд. 21/1, м. Бровари, Київська обл., 07406, код ЄДРПОУ 43657029, МФО: 300346.

Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, до Київського апеляційного суду через Києво-Святошинський районний суд Київської області або безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено удень його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст виготовлений 05 серпня 2026 року.

Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ